Постанова ВП-ВС про можливість Пенсійному фонду навмисно й невірно занижувати розмір пенсії, а відповідальність перекладати на роботодавця

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 510/1286/16-а

Провадження № 11-345апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області (правонаступником якого було Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області, а на сьогодні - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області; далі - Управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Управління ПФУ на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року (суддя Сорокін К. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (судді Шляхтицький О. І., Запорожан Д. В., Романішин В. Л.),

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: визнати неправомірними дії Управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат; зобов`язати Управління ПФУ здійснити їй перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року на виконання статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат за 24 календарних місяці.

Суди встановили, що з 17 липня 2009 року ОСОБА_1 призначено пенсію відповідно до Закону № 3723-ХІІ з урахуванням 37 років 6 місяців та 26 днів страхового стажу у розмірі 2 395 грн 52 коп. Розмір пенсії обчислено з 90 відсотків від суми заробітної плати. При призначенні позивачці пенсії у 2009 року в розрахунок пенсії не включені інші виплати, на які нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне страхування, а саме: індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат. При зверненні позивачки до Управління ПФУ для перерахунку пенсії на підставі довідки про складові заробітної плати № 1020/04 від 1 серпня 2016 року листом від 8 серпня 2016 року їй було відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки ці виплати не є складовою заробітної плати відповідно до статті 33 Закону № 3723-ХІІ, тому не включаються до заробітної плати державного службовця при обчисленні пенсії.

Ренійський районний суд Одеської області постановою від 23 січня 2017 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з індексації, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань утримуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, вони повинні включатися до складу заробітної плати, розмір якої враховується при обчисленні пенсії.

Крім того, цей суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропустила шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, оскільки, як убачається зі справи, вона дізналася про порушення своїх прав 8 серпня 2016 року, отримавши лист Управління ПФУ про відмову в перерахунку пенсії, а позовну заяву подала до суду 11 серпня 2016 року.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Управління ПФУ не погодилось із рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і звернулося з касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Відповідач стверджує, що суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат не враховуються при обчисленні заробітної плати державних службовців для призначення пенсії.

Крім іншого, відповідач у скарзі зазначає, що адміністративний позов у цій справі подано після закінчення шестимісячного строку, установленого законом для його подання.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 липня 2017 року відкрив провадження у зазначеній справі.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС касаційна скарга була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняв вказану справу до провадження.

2 квітня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що порушені у цій справі питання свідчать про наявність виключної правової проблеми, оскільки вони не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, тому є необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; є кількісні критерії виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; є якісні критерії наявності виключної правової проблеми (немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі є правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному); невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

Так, цей суд вважає, що виняткова проблема полягає у необхідності формування відповідних правових позицій, для чого потрібно надати відповіді на такі питання:

1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?

2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?

3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?

4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?

Суд також зазначив про відсутність з цього питання однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 квітня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

6 червня 2019 року відповідно до розпорядження керівника апарату Верховного Суду № 15/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію з 17 липня 2009 року. 1 серпня 2016 року вона звернулася до Управління ПФУ із листом про перерахунок пенсії. 8 серпня 2016 року позивачка отримала відповідь Управління ПФУ, у якій відповідач повідомив про відмову у перерахунку пенсії. Не погодившись із таким рішенням, 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушених, на її думку, прав.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті.

Проаналізувавши обґрунтованість тверджень колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що справа, яка розглядається, містить виключну правову проблему щодо застосування статті 99 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 122 КАС (в редакції, що є чинною на сьогодні) стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються пенсійних виплат, які суб`єкт владних повноважень протягом тривалого часу виплачував фізичній особі у неповному розмірі, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Згідно з частиною другою статті 99 КАС (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122, та 123 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Водночас варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.

Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Отже , Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Разом із цим до 8 серпня 2016 року ОСОБА_1 не зверталася до Управління ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії та не оскаржувала дії чи бездіяльність Управління ПФУ.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у зв`язку із тим, що пенсійний орган не врахував їй при призначенні пенсії суми отриманих нею виплат, з яких сплачено страхові внески, а отже, ці суми не нараховані і є спірними.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що обґрунтування, наведені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 квітня 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не створюють підстави для вирішення усіх окреслених в цій ухвалі питань.

Порушені у зазначеній ухвалі питання, на вирішенні яких наполягав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, не розкривають наявності виключної правової проблеми у цій конкретній справі, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачкою строк звернення до адміністративного суду дотриманий та визнали її право на перерахунок пенсії як державному службовцю з дати призначення пенсії.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 дізналася про призначення їй пенсії у неналежному розмірі, отримавши довідку Управління ПФУ про складові заробітної плати від 1 серпня 2016 року № 1020/04. У зв`язку із цим 1 серпня 2016 року ОСОБА_1 подала до Управління ПФУ заяву про проведення перерахунку розміру пенсії і, отримавши 8 серпня 2016 року відмову у перерахунку, 10 серпня 2016 року звернулася до суду із цим позовом, що свідчить про дотримання встановленого статтею 99 КАС шестимісячного строку.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниправовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

За статтею 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Згідно з частиною другою статті 37-1 Закону № 3723-XII перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Частиною другою статті 33 Закону № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Частиною першоюстатті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 1788-ХІІ до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування»нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Згідно зі статтею 41 Закону № 1058-ІV до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація заробітної плати, надбавка за особливі умови проходження державної служби та премії до державних і професійних свят, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування,входилидо системи оплати праці державного службовця.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою про складові заробітної плати позивачці були нараховані та виплачені надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, премії, премії до державних, професійних свят та ювілейних дат. На всі виплати, включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а з 1 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії використовується як спосіб відновлення порушеного права у зв`язку з тим, що при призначенні пенсії позивачці протиправно не було враховано всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від2 квітня 2018 року (справа № 306/48/16-а), від 5 червня 2018 року (справа № 275/593/17) та від 16 грудня 2019 року (справа № 308/2129/17).

Як убачається із позовної заяви, ОСОБА_1 , серед іншого, просила суд поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду за захистом своїх прав починаючи з 17 липня 2009 року.

На обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачка посилається на положення частини другої статті 87 Закону № 1788-ХІІ про те, що пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Однак Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-329а13), дійшов висновку, що положення статті 87 Закону № 1788-XII не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, проте не виплачених з вини ПФУ.

Водночас колегія суддів Великої Палати Верховного Суду констатує, що у матеріалах справи немає доказів наявності вини Управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат саме за період з 17 липня 2009 року до дня звернення позивачкою із заявою про перерахунок пенсії та надання відповідної довідки - до 1 серпня 2016 року.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується із висновком Верховного Суду України про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 87 Закону № 1788-XII.

Разом з тим питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (стаття 99 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, стаття 122 КАС), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується й колегія суддів Великої Палати Верховного Суду, що при призначенні пенсії позивачці не було враховано всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку із чим відповідні дії Управління ПФУ слід визнати протиправними та зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії.

Однак ОСОБА_1 звернулася до Управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії та надала довідку про складові заробітної плати для обчислення розміру пенсії лише 1 серпня 2016 року, що, на думку Великої Палати Верховного Суду, також свідчить про відсутність вини пенсійного органу щодо неврахування для обчислення пенсії спірних додаткових виплат.

За таких обставин до спірних правовідносин має бути застосовано положення статті 98 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.

Частиною другою цієї норми встановлено, що якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормамиЗакону № 1788-ХІІ. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Управління ПФУ із відповідною заявою про перерахунок пенсії 1 серпня 2016 року. За таких обставин, з огляду на вказане правове регулювання, призначена позивачці пенсія підлягає перерахунку з 1 серпня 2015 року (тобто за час, який передував дванадцятимісячному терміну до моменту подання позивачкою до Управління ПФУ додаткових документів для перерахунку пенсії), а не з дня призначення пенсії - 17 липня 2009 року.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ щодо періоду, за який можливий перерахунок пенсії, встановлений державою з метою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі, керівництво й управління якою здійснює ПФУ (підпункт 2 пункту 4 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280). Останній також здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення (підпункт 4 пункту 4 вказаного Положення), і у солідарній системі пенсійного забезпечення така ефективність розподілу за умови відсутності часових обмежень для перерахунку пенсій за минулі періоди на підставі нових документів, які подають пенсіонери, була би під загрозою.

Велика Палата Верховного Суду вже відзначала, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону № 1788-ХІІ період.

Припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ характеризується юридичною визначеністю: він є доступним, чітким і зрозумілим та мав би бути зрозумілим для позивачки, якби вона помилково не керувалася частиною другою статті 87 Закону № 1788-ХІІ. Вину управління ПФУ у неодержанні пенсії позивачка у зв`язку з неподанням нею до цього управління документів, які вона подала аж 1 серпня 2016 року, не довела. Ніяких заперечень щодо розміру призначеної 17 липня 2009 року пенсії у позивачки не було ні на момент нарахування цієї пенсії, ні надалі. Між приписами частини другої статті 87 і частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ жодної суперечності, що могла би підривати юридичну визначеність, немає. Крім того, самостійно чи звернувшись за професійною правничою допомогою, позивачка могла би дізнатися про наведену вище усталену позицію Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 87 Закону № 1788-ХІІ тільки до нарахованих і не виплачених з вини органів ПФУ пенсій, а не до тієї, яка ще не була нарахована у бажаному для позивачки розмірі.

З огляду на чітке і однозначне обмеження Законом № 1788-ХІІ строку, за який можливий перерахунок пенсії за минулий період, легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 17 липня 2009 року, у позивачки не могло виникнути.

Водночас варто звернути увагу на положення частини другої статті 101 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

За таких обставин позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовною вимогою про відшкодування їй шкоди, якщо вважає, що роботодавець несвоєчасно оформив або подав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії, або видав недостовірну чи неповну довідку.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС (тут і далі - у чинній редакції) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму матеріального права (статтю 87 Закону № 1788-XII), Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, передбачених положеннями частин першої та другої статті 341 КАС, вважає, що касаційна скарга Управління ПФУ підлягає частковому задоволенню, а постанова Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року- скасуваню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задовольнити частково.

Постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії як державному службовцю з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат з 1 серпня 2015 року та виплатити їй суми недоотриманої пенсії із цього часу.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

В. С. Князєв

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 94345945

[ANTIRAID]

Судді Великої палати Прокопенко О. Б., Британчук В. В., Григор`єва І. В., Гудима Д. А., Золотніков О. С., Катеринчук Л. Й., Князєв В. С., Лобойко Л. М., Сімоненко В. М., вирішили, що пенсіонер сам винен, що Пенсійний фонд маючи у своєму розпорядженні інформацію про суми сплачених податків не несе відповідальність за правильне нарахування пенсії, а таку відповідальність буде нести виключно роботодавець у разі ненадання інформації, якою володіє Пенсійний фонд, для нарахування пенсії. А у разі, якщо він її надав, то відповідальність взагалі ніхто не несе.

Таким чином Пенсійний фонд буде нести відповідальність та перераховувати пенсію максимум за рік, а за інше пенсіонер повинен знову судитись до нескінченності. Це яскрава демонстрація того, для чого суддям Верховного суду (без України) встановили півмільйонні зарплати та пенсії по 200 000 на місяць.

Велика Палата вже відзначала, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону № 1788-ХІІ період.

Припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ характеризується юридичною визначеністю: він є доступним, чітким і зрозумілим та мав би бути зрозумілим для позивачки, якби вона помилково не керувалася частиною другою статті 87 Закону № 1788-ХІІ. Вину управління ПФУ у неодержанні пенсії позивачка у зв`язку з неподанням нею до цього управління документів, які вона подала аж 1 серпня 2016 року, не довела. Ніяких заперечень щодо розміру призначеної 17 липня 2009 року пенсії у позивачки не було ні на момент нарахування цієї пенсії, ні надалі. Між приписами частини другої статті 87 і частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ жодної суперечності, що могла би підривати юридичну визначеність, немає. Крім того, самостійно чи звернувшись за професійною правничою допомогою, позивачка могла би дізнатися про наведену вище усталену позицію Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 87 Закону № 1788-ХІІ тільки до нарахованих і не виплачених з вини органів ПФУ пенсій, а не до тієї, яка ще не була нарахована у бажаному для позивачки розмірі.

З огляду на чітке і однозначне обмеження Законом № 1788-ХІІ строку, за який можливий перерахунок пенсії за минулий період, легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 17 липня 2009 року, у позивачки не могло виникнути.

Водночас варто звернути увагу на положення частини другої статті 101 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

За таких обставин позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовною вимогою про відшкодування їй шкоди, якщо вважає, що роботодавець несвоєчасно оформив або подав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії, або видав недостовірну чи неповну довідку.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Анцупової Т. О., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І.,

Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

щодо постанови від24 грудня 2020 року

у справі № 510/1286/16-а (провадження № 11-345апп19)

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області (правонаступником якого було Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області, а на сьогодні - Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області; далі - ПФУ, управління ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою управління ПФУ на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.

Рух справи

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат;

- зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року на виконання статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ), з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяці.

На обґрунтування вказаних вимог зазначала, що перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII у розмірі 90 % від заробітної плати.

Позивачка вказує, що при нарахуванні їй пенсії з 17 липня 2009 року як державному службовцю управлінням ПФУ не були включені в розрахунок пенсії всі складові заробітної плати, а саме: індексація заробітної плати, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інші виплати.

Ренійський районний суд Одеської області постановою від 23 січня 2017 року, залишеною без змінухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, позов задовольнив.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, управління ПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» зазначеного Закону зміни до КАС України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у підпункті 4 цього пункту передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 лютого 2018 року касаційну скаргу управління ПФУ на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу прийнято до провадження.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2019 року передавна підставі частини п`ятої статті 346 КАС України цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання, які поставила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, перед Великою Палатою Верховного Суду

Так, колегія суддів вважає, що виняткова проблема полягає у необхідності формування відповідних правових позицій, для чого потрібно надати відповіді на такі питання:

1. Чи можуть суди застосовувати у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?

2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?

3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?

4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), у яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?

На нашу думку, порушені у зазначеній ухвалі питання, на вирішенні яких наполягав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, не розкривають наявності виключної правової проблеми у цій конкретній справі, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачкою строк звернення до адміністративного суду дотриманий, та визнали її право на перерахунок пенсії як державному службовцю з дати призначення пенсії.

Короткий зміст висновків Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму матеріального права (статтю 87 Закону № 1788-ХІІ), тому касаційна скарга управління ПФУ підлягає частковому задоволенню, а постанова Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвала Одеський апеляційний адміністративний суд від 12 квітня 2017 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат. Зобов`язано управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат з 01 серпня 2015 року та виплатити їй суми недоотриманої пенсії з цього часу.

При цьому колегія суддів мотивувала прийняте рішення тим, що ОСОБА_1 звернулася до управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії та надала довідку про складові заробітної плати для обчислення розміру пенсії лише 01 серпня 2016 року, тому до спірних правовідносин має бути застосовано положення статті 98 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Частиною другою цієї норми встановлено, що якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з уведенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону. З огляду на вказане правове регулювання, призначена позивачці пенсія підлягає перерахунку з 01 серпня 2015 року (тобто за час, який передував дванадцятимісячному терміну до моменту подання позивачкою до управління ПФУ додаткових документів для перерахунку пенсії), а не з дня призначення пенсії - 17 липня 2009 року.

Причини незгоди із зазначеними висновками Великої Палати Верховного Суду

Застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та з 17 липня 2009 року отримує пенсію за віком відповідно до статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ з урахуванням 37 років 6 місяців та 26 днів страхового стажу у розмірі 2 395,52 грн. Пенсію обчислено в розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати.

При призначенні позивачці пенсії у 2009 році в розрахунок пенсії не включені інші виплати, на які нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне страхування, а саме: індексація заробітної плати, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інші виплати.

01 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася доуправління ПФУ із заявою про здійснення перерахунку пенсії як державному службовцю на підставі довідки про складові заробітної плати № 1020/04 від 01 серпня 2016 року, з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, премій та інших виплат.

Управління ПФУ листом від 08 серпня 2016 року № 1059/03 повідомило позивачці про відмову у здійсненні такого перерахунку, оскільки ці виплати не є складовою заробітної плати, тому не включаються до заробітної плати державного службовця при обчисленні пенсії.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, зокрема, органом ПФУ, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, насамперед, статтею 46, а право на судовий захист - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. Своєю чергою строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови в розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень від особи заяви, до якої додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.

Колегія суддів Великої Палати дійшла висновку, що буквальне тлумачення частини другої статті 87 Закону № 1788-XII, згідно з якою суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Не можна погодитися з висновком колегії суддів про те, що положення статті 87 Закону № 1788-XII регулює виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, оскільки зміст частини другої наведеної норми не ставить можливість звернення до суду за недоотриманою з вини пенсійного органу пенсією у залежність від форми бухгалтерського обліку спірних сум (нарахування/ненарахування).

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат у рамках системи пенсійного забезпечення в Україні. Якщо відповідних умов дотримано, органи влади не можуть відмовити особі в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, ПФУ), можуть бути віднесені до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» та в Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ слід дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком,оскільки є неможливим обмеження строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист.

Аналогічних висновків у суміжних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18 (провадження № К/9901/57261/18).

Натомість у справі № 510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у матеріалах справи доказів наявності вини управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат саме за період з 17 липня 2009 року до дня звернення позивачки із заявою про перерахунок пенсії та надання відповідної довідки - до 01 серпня 2016 року.

Отже, обґрунтовуючи відсутність вини управління ПФУ, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що тягар доказування вини відповідача покладено на позивачку, зазначаючи, між тим, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази. Такий підхід суперечить змісту частини другої статті 77 КАС України, якою врегульовано, що в адміністративних справах про протиправність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим обов`язок управління ПФУ щодо врахування для обчислення пенсії позивачці сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат існував станом на 17 липня 2009 року - дату призначення пенсії, оскільки законодавство на вказану дату визначало зазначені виплати як об`єкт оподаткування відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» та включало їх до бази розрахунку пенсії державного службовця.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат є неправомірним, тобто встановили протиправність дій (вину) відповідача у цій справі.

Колегія суддів Великої Палати у постанові від 24 грудня 2020 року зазначила, що ОСОБА_1 звернулася до управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії та надала довідку про складові заробітної плати для обчислення розміру пенсії лише 01 серпня 2016 року, тому до спірних правовідносин має застосовуватись положення статті 98 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Частиною другою цієї норми встановлено, що якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону. З огляду на вказане правове регулювання призначена позивачці пенсія підлягає перерахунку з 01 серпня 2015 року (тобто за час, який передував дванадцятимісячному терміну до моменту подання позивачкою до управління ПФУ додаткових документів для перерахунку пенсії), а не з дня призначення пенсії - 17 липня 2009 року.

Разом з тим спір виник щодо порушення законодавства при призначенні пенсії(неврахування необхідних складових при визначенні бази її розрахунку), а не щодо перерахунку пенсії при виникненні підстави для її підвищення, тому визначений статтею 98 Закону № 1788-ХІІ строк не може обмежувати період виплати позивачці пенсії в належному (правильному) розмірі.

Установивши вину пенсійного органу щодо ненарахування певних сум пенсії ОСОБА_1 ,суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, дійшли правильного висновку про те, що позивачка не пропустила строк звернення до адміністративного суду та має право на виплату пенсії у належному (правильному) розмірі з 17 липня 2009 року, тобто з дати призначення пенсії.

Велика Палата Верховного Суду, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій про наявність у позивачки права на виплату пенсії у належному (правильному) розмірі (з чим ми погоджуємось), обмежила обсяг цього права застосуванням статті 98 Закону № 1788-ХІІ (з чим ми категорично не погоджуємось).

Ураховуючи наведене, вважаємо, що касаційну скаргу слід було залишити без задоволення, а постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судді: Т. О. Анцупова

Ж. М. Єленіна

К. М. Пільков

В. В. Пророк

Л. І. Рогач

О. М. Ситнік

І. В. Ткач

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 94345955