Решение Костопольского райсуда о признании договора кредита и ипотеки с Приватбанком частично недействительными

[vekt]

Справа № 2-126/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2010 року

Костопільський районний суд Рівненської області

в складі : головуючого-судді Олійника П.В.

при секретарі Юрчик К.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі Банк ) до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача орган опіки і піклування Костопільської міської ради, про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в районний суд з позовом до відповідача, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року в розмірі 17529,45 доларів США звернути стягнення на квартиру в м.Костопіль по вул.Степанській, 121/17 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем, виселити відповідача з цієї квартири зі зняттям її з реєстраційного обліку та стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог покликається на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 звернулася в районний суд із зустрічним позовом до ЗАТ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року, договору іпотеки квартири № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року та стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на обставини, викладені в зустрічній позовній заяві.

В судовому засіданні представник Банку позовні вимоги підтримав повністю та по аналогічних мотивах. Крім того, заперечив проти зустрічного позову та пояснив, що кредит в іноземній валюті було надано відповідно до ліцензії Національного банку України і при укладенні кредитного договору відповідачу була надана повна інформація про умови договору. Просить позов задоволити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що при укладенні кредитного договору відповідачу не було надано повну інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань позичальника, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Кредитний договір було укладено з порушенням чинного законодавства та при відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті. Позивачем з порушенням чинного законодавства було підвищено кредитну ставку. Відповідач неодноразово зверталася до позивача із заявами про реструктуризацію кредиту, однак, Банк безпідставно відмовляв в задоволенні заяв та ставив вимоги про передачу в заставу додаткового майна. Крім того, при укладенні кредитного договору та договору іпотеки було порушено права неповнолітньої дочки відповідача, оскільки, договори було укладено без згоди органу опіки та піклування. Просить зустрічний позов задоволити, а в задоволенні позову Банку відмовити.

Представник третьої особи органу опіки і піклування Костопільської міської ради заперечила проти позову Банку, оскільки кредитний договір та договір іпотеки були укладені без дозволу органу опіки і піклування, а в результаті виселення відповідача із квартири будуть порушені права малолітньої дочки відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини та дослідивши докази по справі, вважає, що в задоволенні позову Банку необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 17 вересня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» на підставі кредитного договору № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року та договору іпотеки квартири № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року надав відповідачу кредит у сумі 21560 доларів США зі сплатою 1,0 відсотків на місяць на строк до 17 вересня 2022 року та з погашенням відповідно до графіка погашення заборгованості по кредиту, згідно якого відповідач зобов’язаний погашати заборгованість щомісячними платежами у розмірі 231,04 доларів США щомісячно.

В забезпечення кредитного договору Банком та відповідачем 17 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки квартири, згідно якого відповідач передала в іпотеку Банку квартиру в м.Костопіль по вул.Степанській, 121/17.

Відповідно до кредитного договору даний кредит був отриманий відповідачем для придбання нерухомості.

Сторонами також було встановлено, що погашення основного боргу по кредиту та сплату відсотків Позичальник здійснює у валюті кредиту, тобто в доларах США.

Разом з тим, у відповідності зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України, чого не було у кредитному договорі від 17 вересня 2007 року. Згідно ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема, за зобов'язаннями, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця ( національна валюта ) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Згідно ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регу-лювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності до Правил Національного Банку України використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року N 200 були передбачені випадки використання іноземної валюти. Однак, у даних Правилах була відсутня вказівка про надання кредиту в іноземній валюті, а тому використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу в інших випадках дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається Правлінням Національного банку України.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцен-зування згідно з цим Декретом.

Згідно п.2 та 3 ст.5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст.5 Декрету встановлено, що для проведення резиде-нтами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

В судовому засіданні представник Банку не представив будь-якої ліцензії або іншого письмового дозволу НБУ на право здійснення позивачем валютних операцій ( в тому числі видача кредитів ), покликаючись при цьому на те, що позивач має всі ліцензії на здійснення валютних операцій і вже виграв не одну судову справу щодо ліцензій на здійснення валютних операцій.

Як вбачається із кредитного договору та договору іпотеки, кредит був наданий відповідачу - резиденту України для придбання нерухомості, тобто для розрахунків з іншим резидентом України.

Відповідно до ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

Закрите акціонерне товариством комерційний банк «ПриватБанк» як агент валютного контролю мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України. Навіть наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті, чого не було доведено представником Банку в судовому засіданні, не звільняє його від обов'язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст.13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов'язкам було б, з боку Банку, зловживанням правом, яке відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускається.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що при наданні Банком та отриманні відповідачем кредиту у доларах США, а також здійсненні відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст.524 ЦК України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня як грошова одиниця ( національна валюта ) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь- яких обмежень на всій території України; Постанови Національного банку України від 30 травня 2007 року N 200 « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які встановлювали випадки використання фізичним та юридичним особами іноземної валюти як засобу платежу у розрахунках на території України; ст.3, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року за № 275.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу спра-ведливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Банк пере-кладає, як суб’єкт підприємницької ( господарської ) діяльності, виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання Банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище відповідача, як споживача, порівняно з Банком ( надавачем фінансових послуг ) в разі настання певних подій, що дає право для відповідача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору недійсним.

В судовому засіданні також встановлено, що у відповідача є неповнолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка відповідно до ст.3 СК України є членом сім ’ ї відповідача і згідно ст.11 та 18 Закону України «Про охорону дитинства» має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Згідно ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками ( усиновлювачами ), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В судовому засіданні встановлено, що кредитний договір та договір іпотеки квартири були укладені без дозволу органів опіки та піклування. Посилання представника Банку на те, що позивач просить виселити лише відповідача, а не її дитину, не заслуговує на увагу, оскільки, суперечить ст.14 Закону України «Про охорону дитинства», якою передбачено, що д іти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини.

Згідно вимог ст.203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є невідпо-відність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

З огляду на вищевказане, вимоги зустрічної позовної заяви обґрунтовані, підтверджені матеріалам справи та підлягають частковому задоволенню. Зокрема, зустрічний позов підлягає задоволенню в частині визнання недійсним договору іпотеки квартири в повному обсязі. Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, то, враховуючи, що відповідачем кредит було отримано, суд вважає за необхідне застосувати норми ст.217 ЦК України, які припускають визнання договору недійсним лише в окремій частині, та, в зв’язку з порушеннями при укладенні кредитного договору вказаних вище нормативних актів, визнати недійсним лише п.7.1 договору в частині умов про ціну зобов’язання, валюту розрахунків та порядок розрахунків.

В зв’язку із задоволенням зустрічного позову суд відмовляє в задоволенні позову Банку. При цьому суд також враховує наступне.

Відповідно до ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що, як що кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. В судовому засіданні представником Банку не надано доказів направлення позивачем та отримання відповідачем такого повідомлення.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 60, 212 ЦПК України, ст.99 Конституції України, ст.5, п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Національного банку України від 30 травня 2007 р. N 200 « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України» , ст.13, 16, 192, 203, 215, 217, 224, 524, 533 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача орган опіки і піклування Костопільської міської ради, про звернення стягнення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним - задовольнити частково.

Визнати частково недійсним кредитний договір № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а саме п.7.1 договору в частині умов про ціну зобов’язання, валюту розрахунків та порядок розрахунків.

Визнати недійсним договір іпотеки квартири № ROTOG0000000148 від 17 вересня 2007 року, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ :

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9852041

[Vulk@n]

Очень хорошее решение сразу по нескольким основаниям, только вот признав част. недействительным кредитный договор в части условий о цене обязательства , валюте расчетов и порядок расчета абсолютно не понятно какие дальнейшие действия по погашению, способам погашения, так как суд не установил порядок выполнения решения.

[nameless]

Мда. Ну чё теперь с этим договором делать?

Отменили пункты по обязательству и по оплате.... Новые не приняли.

От и как теперь этот договор использовать?

Суд очень странное решение принял.

И не нужна индивидуалка для арсчётов меж резидентами. Её не выдают для таких операций. т.к. это нарушает ст. 32 про НБУ.