Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо відшкодування шкоди спричиненою бездіяльністю податкової без вимоги визнання протиправної дії

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 908/3512/19

Провадження № 12-74гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. та представників:

Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області - Школової Ю. В.,

прокуратури - Турчина І. А.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» (далі - ТОВ «Технохімреагент») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року (судді Іванов О. Г., Березкіна О. В., Кощеєв І. М.) у справі за позовом ТОВ «Технохімреагент» до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізької області) за участю заступника прокурора Запорізької області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У грудні 2019 року ТОВ «Технохімреагент» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ГУ ДПС (яке є правонаступником Державної фіскальної служби України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537) у Запорізькій області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяної бездіяльністю повноважного представника ГУ ДПС у Запорізькій області щодо внесення до інформаційних систем отриманої ним інформації про набрання законної сили постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17.

1.2. Позивач зазначав, що після набрання рішенням суду законної сили у справі № 808/2464/17 (21 березня 2018 року) відповідач був зобов`язаний самостійно відкоригувати дані в інтегрованій картці позивача. Однак ГУ ДФС у Запорізькій області виконала постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17 тільки 16 жовтня 2018 року (тобто через 7 місяців після набрання ним законної сили), тож податковий борг, який був предметом розгляду у справі № 808/2464/17, не був вилучений з інтегрованої картки позивача, у зв`язку із чим поточні платежі позивача з податку на додану вартість у розмірі 2 241 406, 00 грн помилково зараховувались відповідачем в погашення неіснуючого боргу.

1.3. Відповідно саме 2 241 406, 00 грн сплачених поточних платежів, зарахованих відповідачем на погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням, позивач визначає як розмір заподіяної йому шкоди.

1.4. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 280/4506/18 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Технохімреагент» щодо визнання протиправним зарахування ГУ ДПС у Запорізької області сплачених позивачем коштів у рахунок погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням у справі № 808/2464/17.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2020 року задоволено клопотання заступника прокурора Запорізької області про його вступ у справу на боці ГУ ДПС у Запорізькій області; допущено заступника прокурора Запорізької області до участі у розгляді справи № 908/3512/19.

2.2. Ухвалою від 12 червня 2020 року Господарський суд Запорізької області закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

2.3. При цьому суд покликався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі № 910/23482/17, відповідно до якої зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та митного законодавства та не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.

2.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27 липня 2020 року ухвалу про закриття провадження у справі залишив без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції урахував також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 березня 2020 року, відповідно до якого вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин, зазначивши, що заявлена у справі вимога про стягнення шкоди з контролюючого органу за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір.

3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду

3.1. У липні 2020 року ТОВ «Технохімреагент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

3.2. Скаржник покликався на те, що ухвалою від 4 березня 2020 року Запорізький окружний адміністративний суд відмовив ТОВ «Технохімреагент» у відкритті провадження в адміністративній справі № 280/1382/20 за аналогічними позовними вимогами до ГУ ДПС у Запорізькій області про відшкодування шкоди та роз`яснив ТОВ «Технохімреагент» його право на звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, відповідно до якої господарські суди вирішують усі спори про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин за умови, що вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

3.3. Ухвалою від 28 вересня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом із касаційною скаргою ТОВ «Технохімреагент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.

3.4. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка полягає в тому, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків щодо того, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті. Отже, для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.5. Ухвалою від 20 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 908/3512/19 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

4. Позиція учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Запорізької обласної прокуратури зазначає, що позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені ним на виконання податкової вимоги, а відносини, пов`язані зі справлянням податкових платежів, як і порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету, врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.

4.2. Крім того, скаржник не спростував публічно-правового характеру спірних правовідносин, які виникли внаслідок переплати податкових платежів, а висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 280/1382/20, не виключають законності закриття провадження у цій справі.

4.3. ГУ ДПС у Запорізькій області у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що у контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу). Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.

4.4. Зазначає також про те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, не підлягає застосуванню у цій справі.

5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.5. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.6. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.7. За частиною першою статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

5.8. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

5.9. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

5.10. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

5.11. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

5.12. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

5.13. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України. Цим Кодексом визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.

5.14. Відповідно до статті 43 цього Кодексу помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

5.15. Відповідно до пункту 2001.5 статті 2001 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

5.16. Положеннями пункту 2001.6 статті 2001 ПК України визначено, що якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов`язань з податку.

5.17. Механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням електронних рахунків визначено Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, зі змінами і доповненнями.

5.18. Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок).

5.19. За визначенням, наведеним у пункті 2 глави 1 цього Порядку, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

5.20. Як уже зазначалось, позивач просить відшкодувати за рахунок держави шкоду в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяну йому зарахуванням відповідачем відповідних сплачених ним до державного бюджету сум податку на додану вартість за іншим цільовим призначенням - у рахунок погашення податкового боргу, який було скасовано рішенням суду у справі № 808/2464/17.

5.21. Тож у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин зводиться до визначення розміру належних до перерахування до бюджету позивачем сум податків та обов`язкових платежів та наслідків надмірної сплати до бюджету сум обов`язкових платежів. Отже, відносини сторін є такими, що регулюються приписами бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).

5.22. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, це унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

5.23. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин та не може впливати на визначення виду судочинства, в порядку якого слід розглянути спір.

5.24. З огляду на викладене вище господарські суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про належність спору у цій справі до компетенції адміністративних судів.

5.25. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).

5.26. Аналогічні за змістом висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19, які правильно врахували суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи та апеляційної скарги відповідно.

5.27. Щодо зазначених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав передачі цієї справи у зв`язку з тим, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 КАС України, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків про те, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті, Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити не лише з предмета позову чи наведених у позові норм законодавства, а й із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

5.28. Дійсно, дії чи бездіяльність органу владних повноважень можуть спричинити учаснику господарських відносин шкоду, відшкодування якої врегульовано приписами статей 22, 1166, 1173 ЦК України.

5.29. Так, у справі № 910/13174/18 позивач визначав своє право порушеним у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 1 жовтня 2015 року № 758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», через що позивач був позбавлений можливості вільно продавати природний газ за ринковими цінами та при цьому недоотримав компенсацію, передбачену частиною сьомою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», в заявленій до стягнення сумі. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 17 вересня 2019 року, вказала на те, що видобування та подальший продаж природного газу і, як наслідок, отримання прибутку є господарською діяльністю у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.

5.30. Також у справі № 925/1196/18 позивач покликався на порушення свого права тим, що відповідач, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинив реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; унаслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 14 квітня 2020 року щодо господарської юрисдикції спору, виходила із суті права, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі як таких, що виникли в межах здійснення позивачем господарської діяльності.

5.31. Як уже зазначалося вище, на противагу правовідносинам, які склалися між сторонами у справах № 910/13174/18 та № 925/1198/18, правовідносини у цій справі належать до предмета регулювання бюджетного та податкового законодавства, що спростовує доводи касаційної скарги.

5.32. Висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 208/1382/20, про відмову у відкритті провадження за позовом про відшкодування шкоди, не спростовують законності закриття провадження у справі № 908/3512/19 господарськими судами та необхідності розгляду в порядку адміністративного судочинства спору, який виник між позивачем та відповідачем як публічно-правового, а доводів та відомостей про вирішення адміністративним судом відповідного публічно-правового спору матеріали справи не містять. Також визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження позивачем судового рішення, якщо таке унеможливлює його звернення до адміністративного суду у відповідності до частини п`ятої статті 170 КАС України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги, відсутність підстав для її задоволення і скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді:

Т. О. Анцупова

Г. Р. Крет

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Л. Й. Катеринчук

Джерело: ЄДРСР 95439648

[ANTIRAID]

Велика палата продовжує плутатись у власних правових висновках щодо юрисдикції та вигадувати для їх зміни якісь фантастичні підстави як в цій справі. Чомусь судді вважають, що спір про стягнення шкоди без вимог про протиправність зарахування платежів як штрафу стає публічним. З тією легкістю можна сказати, що він є господарським.

Велика палата зазначила, що у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин зводиться до визначення розміру належних до перерахування до бюджету позивачем сум податків та обов`язкових платежів та наслідків надмірної сплати до бюджету сум обов`язкових платежів. Отже, відносини сторін є такими, що регулюються приписами бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).

5.22. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, це унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.