Постанова ВП-ВС у зразковій справі щодо нарахування Чорнобильської пенсії ліквідаторам, що були залучені як військовослужбовці з моменту рішення КСУ 26.04.2019

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 520/1972/19

Провадження № 11-116заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

позивача - адвоката Чубко О. М.,

відповідача - Чіпко В. В.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 , який діє через адвоката Чубко Оксану Миколаївну, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Рибачук А. І., Саприкіна І. В.), постановлене у зразковій справі № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в цій самій справі та

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (правонаступником якого є ГУ ПФУ), у якому просив визнати:

- дискримінаційними дії відповідача при розгляді звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку пенсії;

- протиправною відмову відповідача перерахувати пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796?ХІІ);

- зобов`язати ГУ ПФУ здійснити з 01 жовтня 2017 року перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01 жовтня 2017 року до моменту здійснення перерахунку.

2. Вимоги мотивує тим, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як військовозобов`язаний під час проходження військових зборів, внаслідок чого частково втратив працездатність та став особою з інвалідністю. За цими ознаками належить до кола військовослужбовців і за рівнем соціального забезпечення має бути прирівняний до військовослужбовців дійсної строкової служби, для яких частина третя статті 59 Закону № 796-ХІІ передбачає право на отримання пенсії по інвалідності в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Відтак стверджує, що має право на отримання саме такої пенсії.

3. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 квітня 2019 року відкрив провадження в цій справі.

07 травня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Харківського окружного адміністративного суду Білової О. В. про розгляд адміністративної справи № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії як зразкової.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2019 року витребував з Харківського окружного адміністративного суду матеріали типових справ, а ухвалою від 22 листопада 2019 року відкрив провадження у зразковій справі.

Цей же суд рішенням від 25 лютого 2020 року позов задовольнив частково. Визнав протиправно-бездіяльною відмову ГУ ПФУ перерахувати ОСОБА_1 пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ та зобов`язав ГУ ПФУ обчислити йому пенсію по інвалідності відповідно до наведених норм виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим же Законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року.

Коли мотивував своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року не мав права на перерахунок пенсії по інвалідності з підстав та в порядку, визначеному частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Хоча позивач і був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як військовозобов`язаний, призваний на військові збори, і є особою з інвалідністю, яка відповідно до частини третьої статті 59 названого Закону як військовослужбовець може мати право на призначення на умовах і в порядку, визначених законодавством, пенсії по інвалідності, що обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, але за законом не належить до числа осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

25 квітня 2019 року за наслідками розгляду конституційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України (далі - КСУ) (другий сенат) прийняв Рішення № 1?р(ІІ)/2019 (справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19); далі - Рішення КСУ), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Суд першої інстанції з посиланням на це Рішення КСУ визнав, що в держави виник обов`язок обчислити пенсії особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та є особами з інвалідністю (за бажанням цих осіб), відповідно до частини третьої статті 59 Зaкoну № 796-ХІІ у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.

Суд визнав, що військовослужбовці із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які були учасниками ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, але не під час проходження дійсної строкової військової служби, мають право на призначення пенсії по інвалідності на умовах і в порядку, визначених частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ у редакції Рішення КСУ з наступного дня від дати постановлення Рішення КСУ - 26 квітня 2019 року. Тому суд відмовив позивачу в задоволенні його вимоги про початок виплати пенсії названого виду пенсії із запропонованої останнім дати - 01 жовтня 2017 року, оскільки для цього не було законних підстав.

Суд визнав, що воля (бажання) позивача призначити йому пенсію по інвалідності на підставі положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, яку він виразив шляхом подання відповідної заяви, хоча й подав її до постановлення Рішення КСУ, за формою та змістом була прийнятною для розгляду, реагування й ухвалення відповідного рішення залежно від законодавчих і фактичних для цього передумов.

4. ГУ ПФУ не погодилося із зазначеним рішенням суду і 20 березня 2020 року подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи ГУ ПФУ подібні тим, що висловлені у відзиві на позовну заяву, і зводяться до того, що позивач не є тією особою, на яку поширюється дія частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби, а під час військових зборів.

Позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), а не по інвалідності за Законом № 796-ХІІ. Із заявою встановленого зразка про переведення з одного виду пенсії на інший до органу ПФУ не звертався, тоді як частина третя статті 59 Закону № 796-ХІІ регулює порядок обчислення саме пенсії по інвалідності.

Зазначає і про те, що підстави для обчислення пенсій по інвалідності за частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, військовозобов`язаним, призваним на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, виникли лише з 26 квітня 2019 року, після прийняття Рішення цим Судом.

5. 24 березня 2020 року ОСОБА_1 , який діє через свого представника - адвоката Чубко О. М., подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не розглянув та не прийняв рішення в частині вимог, які він заявив у позові до прийняття 25 квітня 2019 року Рішення КСУ, і тим самим порушив принцип верховенства права, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Вважає, що суд на виконання приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вправі віддавати пріоритет нормам Основного Закону та міжнародного права у випадку, коли виявить закон чи інший правовий акт, що суперечить Конституції України.

На думку позивача, суд першої інстанції поверхово підійшов до розгляду справи, не надавши оцінки всім аргументам позову, не вирішив заявлені клопотання учасників справи, не зазначив стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Наголошує, що Верховний Суд вправі звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.

Зазначає про хибне тлумачення судом першої інстанції законодавчих норм та незастосування останнім практики ЄСПЛ, ігнорування рішення цього суду у справі «Беян проти Румунії», незастосування статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Першого протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

6. ОСОБА_6 як особа, інтересів якої стосується розгляд цієї справи, 30 березня 2020 року подав апеляційну скаргу, у якій доводить, щорішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій справі є таким, що основується на неправильному застосуванні норм матеріального, містить порушення норм процесуального права, є неповним, оскільки поза судовим розсудом залишилися нез`ясовані питання, які мають суттєве значення для вирішення справи.

Основним аргументом скарги є застосування невиправданої дискримінації, яка, на думку ОСОБА_6 , закладена в правовому регулюванні обчислення пенсії військовослужбовцям, інвалідність яких пов`язана з участю в ліквідації аварії на ЧАЕС, визначеному підзаконним нормативним актом. Скаржник вважає, що зміст законів № 796-ХІІ, 1058-IV, Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» та Бюджетного кодексу України свідчить, що до сфери повноважень Кабінету Міністрів України законодавець не відніс вирішення питань обчислення пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ у сумі п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати на 01 січня відповідного року, оскільки зазначеною нормою розмір пенсії чітко визначений, а право його визначення в іншому розмірі (зменшення) законодавець уряду не делегував.

Указує, що застосування відповідачем зазначеної в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами і доповненнями; далі - Порядок № 1210, Постанова № 1210 відповідно) формули обчислення пенсії призведе до зменшення її розміру порівняно з тим, якби обрахунок здійснювався відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, що неминуче призведе до порушень статті 14 Конвенції, статті 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції.

У додаткових поясненнях ОСОБА_6 просив урахувати при вирішенні цієї справи висновки КСУ, викладені в Рішенні від 07 квітня 2021 poкy у справі № 1?p(II)/2021 за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

7. За скаргами ГУ ПФУ та ОСОБА_6 . Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 06 квітня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі.

За апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Велика Палата ухвалою від 14 квітня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій самій справі.

Велика Палата ухвалою від 25 травня 2020 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 08 липня 2020 року.

Під час вивчення матеріалів справи було з`ясовано, що адвокат Чубко О. М. в інтересах позивача ОСОБА_1 20 березня 2020 року подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила вирішити клопотання, зазначене в позовній заяві, щодо звернення Верховного Суду до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та Протоколами до неї, яка до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла 23 березня 2020 року.

Суд першої інстанції, перед тим як направити справу для перегляду в порядку апеляційного провадження, заяву представника позивача ОСОБА_1 від 20 березня 2020 року про винесення додаткового рішення не розглянув.

Ухвалою від 08 липня 2020 року Велика Палата направила цю справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення за заявою адвоката Чубко О. М. від 20 березня 2020 року, поданою в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення такого рішення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 вересня 2020 року відмовив у задоволенні цієї заяви адвоката Чубко О. М .

Адвокат Чубко О. М. в інтересах позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року як незаконну та задовольнити клопотання позивача про звернення суду, який розглядає цей спір, до Пленуму Верховного Суду з поданням, у якому просити, щоб Пленум Верховного Суду звернувся до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та Протоколами до неї в повному обсязі.

Велика Палата ухвалою від 06 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року, зазначивши, що апеляційний перегляд оскарженого судового рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення належить здійснювати одночасно й разом з апеляційною скаргою ГУ ПФУ на рішення суду першої інстанції від 25 лютого 2020 року. Ухвалою від 21 жовтня 2020 року призначила її до розгляду.

8. Відносно рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача ухвалити додаткове рішення в цій справі скаржник зазначив, що воно помилкове, позаяк ґрунтуються на хибному тлумаченні судом першої інстанції законодавчих норм та незастосуванні практики ЄСПЛ. Вважає, що суд по суті проігнорував рішення ЄСПЛ у справі «Беян проти Румунії», не застосував положення статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Переконує, що в цій справі суд першої інстанції перебрав на себе функції КСУ щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та ЄСПЛ щодо надання згаданого консультативного висновку.

9. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись з апеляційними скаргами на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року, у яких просять залучити їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У судовому засіданні 09 грудня 2020 року суд ухвалою залучив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оголосив перерву для належного повідомлення цих осіб про дату наступного судового засідання.

В апеляційних скаргах треті особи просять змінити рішення суду першої інстанції в частині права на виплату пенсії ОСОБА_1 не з 26 квітня 2019 року, а з 01 жовтня 2017 року, а також розглянути питання дискримінаційних дій пенсійних органів відносно всіх ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

10. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ представник ОСОБА_1 - адвокат Чубко О. М. просила залишити скаргу без задоволення та постановити окрему ухвалу з метою реагування на невиконання посадовими і службовими особами органів державної влади рішень КСУ № 6-р/2019, № 1?р(ІІ)2019.

ГУ ПФУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

ГУ ПФУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відмовити в її задоволенні.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чубко О. М. заявила клопотання про звернення до Пленуму Верховного Суду з проханням звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку.

11. На судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи представник позивача - адвокат Чубко О. М. підтримала доводи апеляційної скарги, покликалася на наведені в ній аргументи й просила їх задовольнити.

Наголошувала на необхідності застосування при вирішенні справи статті 7 КАС України, статей 16, 17, 92, 126, 129, 1512 Конституції України.

Цитуючи положення Рішення КСУ № 6-р/2018, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», адвокат підсумувала, що інваліди Чорнобиля із числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, отриманих під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами, мають право на пенсію як інваліди війни і це додатково встановлено статтею 11 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-XII), за якою умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цим Законом. Зазначила, що за положеннями статті 21 Закону № 2262-XII пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах: а) особам з інвалідністю внаслідок війни І групи - 100 процентів, ІІ групи - 80 процентів, ІІІ групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Представник відповідача просив визнати обґрунтованими і підставовими доводи апеляційної скарги й задовольнити її. Водночас просив апеляційні скарги позивача та інших учасників справи залишити без задоволення.

12. Велика Палата дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення й встановила таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в місті Харкові.

У період з 12 червня 1967 року до 19 червня 1969 року проходив дійсну строкову військову службу. Після демобілізації працював на різних підприємствах міста Харкова.

У період з 12 листопада 1987 року по 20 січня 1988 року як військовозобов`язаний був призваний на військові збори, у складі військової частини 73413 виконував обов`язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у тридцятикілометровій зоні.

За заявою позивача 20 вересня 1999 року йому призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону № 796-ХІІ і на момент розгляду справи отримує пенсію за віком, яка обчислена за нормами Закону № 1058-IV.

Розмір пенсії за наявності індивідуальних чи масових підстав (зміни величин) неоднаково перераховувався.

Згідно з випискою з акта огляду МСЕК від 18 червня 2014 року (серія ААБ, № 681910) позивачу з 10 червня 2014 року безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням.

За випискою з акта огляду МСЕК від 14 січня 2016 року (серія ААА, № 121357) позивачу з 26 листопада 2015 року безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що також підтверджується витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону.

У зв`язку з наведеним позивачу 03 лютого 2016 року видано посвідчення (серія НОМЕР_1 ) як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), а також посвідчення (серія НОМЕР_2 ) як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

05 грудня 2018 року позивач звернувся до Київського об`єднаного управління ПФУ м. Харкова із заявою, у якій, зокрема, просив:

- надати заяву про перерахунок пенсії встановленого зразка;

- урахувати, що він отримує пенсію відповідно до норм Закону № 796-ХІІ;

- прийняти рішення щодо призначення і перерахунку пенсії;

- провести з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ.

У цій заяві вказував, що він як особа з інвалідністю та військовослужбовець, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має право на пенсію по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, як це передбачено частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Зазначав, що документи для перерахунку пенсії є в матеріалах пенсійної справи.

Київське об`єднане управління ПФУ м. Харкова рішенням від 11 грудня 2018 року № 281 відмовило позивачу в перерахунку пенсії, тому що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби, а був призваний на військові збори, що свідчить про відсутність підстав для розрахунку основного розміру пенсії як військовослужбовцю строкової служби.

Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

13. Для розв`язання заявленого спору суд першої інстанції застосував, як і належить застосувати, нижченаведені конституційні й законодавчі положення.

За статтею 1 Основного Закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

У статті 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Держава зобов`язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, зберігати генофонд Українського народу (стаття 16 Основного Закону).

Згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За нормами статті 19 Основного Закону України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

За частино першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

14. Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

За пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з положеннями абзацу двадцять другого статті 1 Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім`ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV видами пенсійних виплат є пенсія за віком та пенсія по інвалідності.

Статтею 1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За статтею 2 цього Закону визначені такі види трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку (стаття 6 Закону № 1788-XII).

Статтею 15 Закону № 1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

15. Закон № 796-XII спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних із цим проблем медичного і соціального характеру.

Статтею 9 цього Закону визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Згідно з приміткою до військовослужбовців за цим Законом належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII (у редакції до 01 жовтня 2017 року) особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

16. Із зазначених правових норм та з урахуванням обставин цієї справи суд першої інстанції у цій частині слушно підсумував, що оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та особою з інвалідністю ІІІ групи по захворюванню, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то відповідно до статті 54 Закону № 796-XII він має право на пенсію по інвалідності.

Тут слід виокремити, що первинно дія частини третьої статті 59 Закону № 796-XII на момент звернення до пенсійного органу на позивача не поширювалась, оскільки він не відносився до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.

Як було зазначено, за статтею 1 Закону № 796-XII цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до його преамбули цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Тобто за наведеними законодавчими положеннями та конституційними гарантіями держава має забезпечувати однаковий рівень соціального захисту всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі учасників ліквідації її наслідків, що отримали ушкодження здоров`я.

17. З 01 жовтня 2017 року редакція частини статті 59 Закону № 796-XII була змінена Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) та з того часу регулювала, що «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року».

Законом № 2148-VIII розширено перелік категорій осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, а саме:

1) особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань;

2) особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби, а також змінена підстава обрахунку: замість «з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження» на «з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року».

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону № 796-XII, згідно з яким пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, врегульований Порядком № 1210.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 були внесені зміни до Порядку № 1210, згідно з якими цей Порядок доповнювався пунктом 91 такого змісту: «За бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».

18. І фізичні особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які подали до КСУ конституційні скарги, й позивач ОСОБА_1 , і особа, інтересів якої стосується розгляд цієї справи, ОСОБА_6 , і треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цій справі стверджували, що нова редакція частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ є неконституційною й дискримінаційною в питанні рівного соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які брали однакову участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС й незалежно від приналежності до різних категорій військовослужбовців зазнали однакового шкідливого впливу на своє здоров`я від наслідків аварії.

19. Як випливає з Рішення КСУ, цей Суд констатував, що запровадження Законом № 2148-VIII змінених умов та порядку обчислення пенсії по інвалідності для такої категорії осіб, як військовослужбовців дійсної строкової служби, передбачених частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII, призвели до дискримінації рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців. Для усунення цієї дискримінації КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

У Рішенні КСУ наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.

Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, КСУ зазначив, що аналіз положень статей 16, 17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

КСУ наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків з конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

КСУ дійшов висновку, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим, порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов`язаних під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.

КСУ підкреслив також, що військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.

Отож, на думку КСУ, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту.

Вказаним рішенням установлено, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

20. З урахуванням положень частини другої статті 152 Конституцій України, за якою закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в цій справі дійшов висновку, що чинними після 25 квітня 2019 року є положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, згідно з якими особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Відтак суд правильно визнав, що фактично внаслідок негативного правотворення після Рішення КСУ положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII про умови та порядок обчислення пенсій по інвалідності, визначений положеннями цієї норми Закону, зазнали змін і стали поширювати свою дію не тільки на військовослужбовців дійсної строкової служби, але й військовослужбовців із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори.

Узагальнюючи викладене, варто погодитись із висновком суду першої інстанції, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби та мають інвалідність внаслідок цього, вправі очікувати на обчислення пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII з 26 квітня 2019 року.

21. Серед вимог позивача була вимога зобов`язати відповідача обчислити і призначити пенсію по інвалідності на підставі частини третьої статті 59 Закону № 796-XII з 01 жовтня 2017 року. Ці вимоги ОСОБА_1 обґрунтував в основному тим, що його право на заявлені ним перерахунок і призначення пенсії по інвалідності випливає з положень статей 3, 8, 16 та інших Конституції України у поєднанні з конституційною доктриною (сталою судовою практикою КСУ, зокрема й з рішеннями цього Суду № 6-рп/2018, № 9-рп/2012), статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, судової практики ЄСПЛ, зокрема рішення цього Суду у справі «Беян проти Румунії», відповідно до яких для того, щоб запобігти дискримінаційному ставленню держави до рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, суди повинні були надати пріоритет конституційним нормам, застосувати їх прямо й безпосередньо до спірних правовідносин, забезпечити право на рівний, однаковий соціальний захист військовослужбовців - ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС шляхом виплати пенсії по інвалідності з дати виникнення права на неї, незважаючи на відсутність закону, який би встановлював право на таку пенсію всім категоріям військовослужбовців.

Велика Палата, як і суд першої інстанції, жодним чином не ставлять і не можуть ставити під сумнів однакову шкідливу дію на здоров`я різної категорії військовослужбовців, які в межах тридцятикілометрової зони брали участь у ліквідації наслідків аварії, пережили більш-менш однакову травмувальну дію радіації на їхнє здоров`я, що, своєю чергою, вимагало (зобов`язувало) від держави надати таким особам рівні, недискримінаційні заходи соціального захисту. Про однакове ставлення держави до питань соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які рівною мірою брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і перебували в одній і тій самій шкідливій для здоров`я обстановці, докладно обґрунтував КСУ у своєму Рішенні № 1-р (ІІ)/2019 від 25 квітня 2019 року.

Поряд із цим Велика Палата пам`ятає, що держава повинна забезпечувати рівне ставлення до різних категорій військовослужбовців, а отже, не може не зважати на засоби матеріального забезпечення (заробітну сплату, грошове забезпечення тощо), якими військовослужбовці володіли тоді, коли вони були задіяні для ліквідації наслідків аварії на атомній електростанції. Йдеться про те, що військовослужбовці із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, військовослужбовців надстрокової служби чи військовозобов`язаних, призваних на військові збори, інші перелічені в примітці до статті 10 Закону № 796-XII військовослужбовці, а також (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, мали різний, відмінний рівень (величини) для обчислення і призначення пенсії, зокрема й по інвалідності.

Річ у тім, що військовослужбовці дійсної строкової військової служби мали порівняно низький рівень матеріального забезпечення (доходу), тому, очевидно, держава для того, щоб виправити правове становище цих військовослужбовців відносно часу і ступеня участі в ліквідації аварії, визначила розмір, з якого має обчислюватися і призначатися їм пенсія, у вигляді п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Спочатку за первинною редакцією норми, яка регулювала порядок обчислення пенсій військовослужбовцям дійсної строкової служби (частина четверта статті 57 Закону № 796-XII), ця величина обраховувалася з мінімальної заробітної плати «в республіці». У редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначалася з «мінімальної заробітної плати», а в редакції Закону України від 5 жовтня 2006 року № 231-V «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - з «мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження» (частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ). Як згадувалося вище, Законом № 2148-VIII ця величина обраховується з «мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».

КСУ у своєму Рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 констатував, що частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ у редакції Закону № 2148-VIII призвела до дискримінаційного ставлення держави до окремих категорій військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, шляхом надання матеріально-фінансової переваги військовослужбовцям дійсної строкової військової служби, але водночас таким рішенням фактично понизила ступінь участі й обмежила право на соціальний захист інших категорій військовослужбовців, зокрема й військовозобов`язаних, призваних на військові збори.

Ситуацію, за якої військовослужбовці із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, мають підпадати під законодавчі параметри права на призначення пенсії по інвалідності на підставі статті 59 Закону № 796-XIІ і повинні мати право на рівний, недискримінаційний соціальний захист в аспекті конституційних положень, передбачених статтею 92 Основного Закону України, можливо виправити (чи змінити) засобами здійснення соціальної політики держави, на використання яких за Конституцією України уповноважені парламент та уряд України шляхом прийняття законодавчих актів чи використання інших демократичних інструментів, спрямованих на забезпечення права іншої категорії військовослужбовців, крім військовослужбовців дійсної строкової військової служби. Відновити правове становище військовослужбовців, які опинилися, на їхній погляд, у менш соціально-захищеному стані, можливо й після виправлення ситуації рішенням КСУ, зокрема й тим, яке неодноразово цитувалося в цій справі вище.

Велика Палата вважає, що суд загальної юрисдикції не має повноважень визначати коло осіб, які за законом мають право на пенсію, чи розширювати це коло або поширювати певне право (право на пенсію) на осіб, які за законом не мають на нього права, оскільки захист порушеного права запропонованим останнім способом не може бути результатом (продуктом) діяльності судової влади. Застереженням цьому може бути хіба що ситуація, коли існуватиме таке порушення суті соціальних прав людини, за яких вона опиняється в стані, несумісному зі станом її людської гідності.

Суд при вирішенні спору застосовує норму, яка була чинною на момент виникнення відносин, тобто ту норму, що мала юридичну силу до прийняття рішення КСУ про її неконституційність. Суд може заповнити прогалину в регулюванні певних правовідносин, але в межах раніше встановленого, запровадженого, усталеного, унормованого порядку та умов (обчислення та призначення пенсії певного виду) шляхом пізнання положень цього порядку у світлі певних (нових) фактичних обставин, уяснення і розкриття прихованих раніше неявних, невловимих сенсів цього порядку в аспекті таких обставин, наповнення порядку новим значенням. Але при цьому суд не повинен під виглядом захисту прав і свобод людини заповнювати прогалини шляхом фактичного творення нових нормоположень, яке є прерогативою парламенту та/чи уряду України, якщо йому доручено забезпечення проведення соціальної політики. У сфері соціального захисту прав людини судова влада має гарантувати забезпечення державних послуг, на які певна категорія осіб (пенсіонери) мають право на підставі відповідних законодавчих норм.

Отож для задоволення вимог позивача про призначення і виплати пенсії з 01 жовтня 2017 року немає законодавчих підстав.

22. Доводи управління ПФУ про недотримання позивачем встановленого порядку звернення за переведенням з пенсії за віком на пенсію по інвалідності не можна визнати прийнятними та достатніми, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду слушно відзначив у своєму рішенні, що з відповіді пенсійного органу від 11 грудня 2018 року на заяву позивача від 05 грудня 2018 року не вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії по інвалідності є саме неналежна форма та зміст заяви позивача чи відсутність необхідних документів.

Суд, коли мотивував свою позицію в цьому сегменті спірних правовідносин, відзначив, що 05 грудня 2018 року позивач звернувся до Київського об`єднаного управління ПФУ м. Харкова із заявою, у якій, зокрема, вказував, що він як особа з інвалідністю та військовослужбовець, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має право на пенсію по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, на підставі частини третьої статті 59 Закону № 796-XII. Позивач просив провести перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, з 01 жовтня 2017 року.

Зміст названої заяви, на думку суду першої інстанції, безперечно свідчить про намір позивача отримувати пенсію по інвалідності та відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, а те, що з 26 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з огляду на захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які підтверджуються матеріалами справи, наглядно доводили бажання позивача отримувати таку пенсію.

З урахуванням мотивів звернення позивача до пенсійного органу суд у цій частині виправдано визнав, що позовні вимоги є обґрунтованими стосовно зобов`язання відповідача обчислити пенсію по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року.

23. У відповідь на доводи відповідача стосовно неможливості перерахунку пенсії позивача по інвалідності, оскільки останній отримує пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV, а не по інвалідності за Законом № 796-XII, суд першої інстанції наголосив, що зміст заяви позивача від 05 грудня 2018 року свідчить про його намір обчислити пенсію відповідно до Закону № 796-XII, що своєю чергою зобов`язувало відповідача провести дії щодо переведення позивача на інший вид пенсії.

Велика Палата вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ про незгоду з висновками суду в частині дотримання позивачем порядку переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок якої він просив, а також про подання ним заяви відповідного змісту та з дотриманням форми заяви, не є обґрунтованими і переконливими.

Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

За частиною першою статті 10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Правління ПФУ постановою від 25 листопада 2005 року № 22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За положеннями пункту 1.5 цього Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Відповідно до пункту 4.2 цього Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).

За змістом наведених нормативних положень при призначенні, перерахунку чи переведенні на інший вид пенсії обов`язковим є особисте волевиявлення особи щодо вибору виду пенсійного забезпечення, підстави для виплати якого, наявність усіх необхідних документів перевіряє пенсійний орган та приймає відповідне рішення.

24. Як установив суд, позивач звернувся із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії за частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Треба погодитись із висновком суду першої інстанції, що зміст заяви свідчив про бажання пенсіонера отримувати інший вид пенсії, який, на його думку, він і так отримував, хоча з матеріалів справи видно про отримання ним пенсії за віком відповідно до Закону № 1058?IV.

Пенсійний орган відмовив йому в такому перерахунку не з підстави неналежного оформлення відповідної заяви, а через відсутність законодавчих передумов для перерахунку у випадку призначення йому саме такого виду пенсії. Рішення про переведення позивача на інший вид пенсії пенсійний орган не приймав, відповіді в цій частині не надавав.

25. В апеляційній скарзі відповідач стверджує про недоцільністьобчислення пенсії позивачеві на підставі Закону № 796-XII, через те, що таке обчислення призведе до зменшення розміру пенсії. Вважає хибним посилання суду на пункт 4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, оскільки правило цієї норми не поширюється на пенсії, призначені відповідно до Закону № 796-XII. Такої позиції пенсійний орган притримувався й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З приводу таких доводів відповідача суд першої інстанції застосував положення пункту 4розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV і виснував, що якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія має виплачуватися в раніше встановленому розмірі.

Суд визнав також, що право позивача на обчислення пенсії згідно із частиною третьою статті 59 Зaкoну № 796-XII та право вимагати такого обчислення в суді встановлено законом, і воно не залежить від позиції відповідача щодо доцільності такого обчислення. Особа має право на перехід на інший вид пенсії і може ним скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним.

До сказаного треба додати, що відповідно до пункту 47 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV (у редакції Закону № 2148-VІІІ) особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до Законів України <�…> «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», <�…>, розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 43 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ.

Згідно з пунктом 43 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Отже, за наведеними нормами передбачена можливість автоматичного переведення осіб, яким пенсія призначена, зокрема, за Законом № 796-ХІІ, на пенсію на загальних умовах за Законом № 1058-IV, у тому разі, якщо розмір пенсії, умовно розрахованої для цих осіб за Законом № 1058-IV із застосуванням пункту 43 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, виявиться більшим, ніж той, який ці особи фактично отримують за Законом № 796-ХІІ.

26. Як зазначено вище, стаття15 Закону № 1788-XII визначає, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Порядок перерахунку пенсій Законом № 796-XII не встановлений, водночас ознакам, передбаченим нормою статті 56 цього Закону, відповідає абзац другий частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, зі змісту якого випливає, що за кожний повний рік страхового стажу понад установлений законом мінімальний трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, остання збільшується на 1 % визначеної законом її розрахункової величини.

Таким чином, особам, яким призначена пенсія на умовах, визначених положеннями Закону № 796-XII, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07 липня 2015 року №21-727а15.

Отже, перерахунок пенсії позивача за нормами Закону № 1058-IV не призведе до зменшення її розміру, оскільки він має право залишитися на пенсії за віком чи отримувати пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком.

27. Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) постановою від 26 червня 2019 року № 543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» вніс зміни до Порядку № 1210, якими передбачено, що за бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.

Оскільки згідно з поясненнями представника позивача, норми вказаної постанови стосовно позивача не виконуються, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, зобов`язуючи відповідача обчислити пенсію позивача з 26 квітня 2019 року, кінцева дата перерахунку пенсії не встановлюється.

У зв`язку з викладеними Велика Палата не може погодися з доводами відповідача про неправильне застосування норм матеріального права в цій частині спірних правовідносин.

28. Тут слід додати, що згідно із частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 1210 цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону № 796-XII (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Цей нормативно-правовий акт визначає лише механізм обчислень та виплат пенсій особам, право на які встановлено статтями 54, 57, 59 Закону № 796-XII.

За положеннями частини першої статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Постанова уряду, прийнята на виконання закону України, конкретизує та деталізує його, підпорядкована закону, скасовується і перестає діяти в разі її суперечності або невідповідності закону, є обов`язковою до виконання.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена в положеннях Конституції України.

Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Основного Закону України).

Оскільки пункт 91 Порядку № 1210 прийнятий на реалізацію норми частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, повністю повторює її зміст, він має бути застосований до осіб, на яких поширюється дія частини третьої статті 59 вказаного Закону.

Отож позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ та 91 Порядку № 1210, тому що за цими правовими нормами передбачені частиною третьою статті 59 Закону №796-ХІІ пенсії обчислюються саме з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, але не встановлюються в розмірі шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний період часу, на визначену в законі кратність, і без застосування механізму обчислення цих пенсій, визначеного пунктом 91 Порядку № 1210.

При цьому Закони № 796-XII та № 2262-XII не містять положень про те, що пенсія по інвалідності розраховується саме в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, водночас передбачають проведення розрахунку пенсії в порядку, передбаченому КМУ, за формулою, у якій однією зі складових є п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.

КСУ в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У Рішенні № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року КСУ зазначив, що надання Верховною Радою України права КМУ встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження КМУ щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, у тому числі, щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, КСУ визнав конституційним регулювання КМУ розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані КМУ в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Як випливає з Рішення КСУ, цей суд констатував, що запровадження Законом № 2148-VIII змінених умов та порядку обчислення пенсії по інвалідності для такої категорії осіб, як військовослужбовці дійсної строкової служби, передбачених частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII, призвели до дискримінації рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців. Для усунення цієї дискримінації КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

У Рішенні КСУ наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.

Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, КСУ зазначив, що аналіз положень статей 16, 17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

КСУ наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків з конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись з урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

КСУ дійшов висновку, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим, порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов`язаних під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.

КСУ підкреслив також, що військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.

Отож, на думку КСУ, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту.

Вказаним Рішенням КСУ встановлено, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, - визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

29. Стосовно вимоги представника позивача - адвокат Чубко О. М. нарахувати та виплатити йому пенсію в порядку та розмірі, визначених законами № 796-XII та № 2262-XII, слід зазначити, що відповідно до пункту «г» частини першої статті 3 Закону № 2262-XII умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше), зокрема, на військовозобов`язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей.

За статтею 6 Закону № 1788-XII особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку

Статтею 15 Закону № 1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Пунктом 13 розділу XV«Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

З наведеного слід підсумувати, що законодавче регулювання пенсійного забезпечення передбачає обрання пенсіонером одного виду пенсії за його вибором, тому запропонований позивачем варіант одночасного застосування умов, норм і порядку пенсійного забезпечення, що визначені законами № 796-XII та № 2262-XII, не базується на законі.

30. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги представника позивача - адвоката Чубко О. М. про незаконність ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання про звернення до Пленуму Верховного Суду з проханням звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та протоколами до неї, Велика Палата виходить з того, що відповідно до статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції, який Верховна Рада України ратифікувала Законом від 5 жовтня 2017 року № 2156-VIII, вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.

Тим часом у цій справі представник позивача не навів аргументів щодо необхідності тлумачень норм Конвенції або протоколів до неї в контексті спірних правовідносин. Суд першої інстанції вирішив, що в рамках конкретних обставин цього спору немає потреби звертатися за консультативними висновками до міжнародної судової установи, оскільки не виявив для цього причин.

Велика Палата вважає, що мотивація судового рішення за наслідками розгляду заявленого клопотання не викликає застережень, достатніх для його скасування й ухвалення рішення про задоволення заявленого клопотання.

31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив критерії, за якими справу, яка розглядається, було віднесено до типових справ.

32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

33. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 , який діє через адвоката - Чубко Оксану Миколаївну, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року та ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя -доповідач М. І. Гриців

Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В . В. Британчук К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна В. В. Пророк

О. С. Золотніков Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

Г. Р. Крет І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 97104083
 

[ANTIRAID]

Чергове ганебне рішення суддів-мільйонерів та наруга над ліквідаторами Чорнобильської катастрофи. Коли їм особисто потрібно, вони трактують та вигадують норми законодавства, що не існують, як у строках з виконавчими написами, чи судовим збором в адміністративних та трудових спорах, а також у справах про зменшення виплат при незаконному звільнені. Але не задарма ж держава їм сплачує мільйоні зарплати та буде сплачувати пенсії від 150 000 та більше гривень на місяць.

Суд зазначив, що необхідно перерахувати ОСОБА_1 пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ та зобов`язав ГУ ПФУ, обчислити йому пенсію по інвалідності відповідно до наведених норм виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим же Законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Анцупової Т. О., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й, Крет Г. Р., Пількова К. М., Пророка В. В., Сімоненко В. М.

у зразковій справі № 520/1972/19 (провадження № 11-116заі20) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити діїна рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Рибачук А. І., Саприкіна І. В.)

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаємо окрему думку.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ, ПФУ відповідно), ОСОБА_1 , який діє через адвоката Чубко Оксану Миколаївну, ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року, постановленого у зразковій справі № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, Велика Палата Верховного Суду зазначені апеляційні скарги залишила без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року та ухвалу цього суду від 15 вересня 2020 року залишила без змін.

Ухвалюючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що первинно дія частини третьої статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796?ХІІ) на момент звернення до пенсійного органу на позивача не поширювалась, оскільки він не відносився до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.

З урахуванням Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби та мають інвалідність внаслідок цього, вправі очікувати на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року згідно із частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII з 26 квітня 2019 року.

Поряд з цим Велика Палата Верховного Суду пам`ятає, що держава, якщо повинна забезпечувати рівне ставлення до різних категорій військовослужбовців, то не може не зважати на засоби матеріального забезпечення (заробітну сплату, грошове забезпечення тощо), якими військовослужбовці володіли тоді, коли вони були задіяні для ліквідації наслідків аварії на атомній електростанції. Йдеться про те, що військовослужбовці із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, військовослужбовців надстрокової служби чи військовозобов`язаних, призваних на військові збори, інші перелічені в примітці до статті 10 Закону № 796-XII військовослужбовці, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, мали різний, відмінний рівень (величини) для обчислення і призначення пенсії, зокрема й по інвалідності.

КСУ у своєму Рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 констатував, що частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ у редакції Закону № 2148-VIII призвела до дискримінаційного ставлення держави до окремих категорій військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, шляхом надання матеріально-фінансової переваги військовослужбовцям дійсної строкової військової служби, але водночас таким рішенням фактично понизила ступінь участі й обмежила право на соціальний захист інших категорій військовослужбовців, зокрема й військовозобов`язаних, призваних на військові збори.

Так, Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що ситуацію, за якої військовослужбовці із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, мають підпадати під законодавчі параметри соціально-економічних прав на призначення пенсії по інвалідності на підставі статті 59 Закону № 796-XIІ і повинні мати право на рівний, недискримінаційний соціальний захист, в аспекті конституційних положень, передбачених статтею 92 Основного Закону України, можливо виправити (чи змінити) засобами здійснення соціальної політики держави, на використання яких за Конституцією України уповноважені парламент та уряд України шляхом прийняття законодавчих актів чи використання інших демократичних інструментів, спрямованих на забезпечення права іншої категорії військовослужбовців, крім військовослужбовців дійсної строкової військової служби. Відновити правове становище військовослужбовців, які опинилися, на їхній погляд, у менш соціально-захищеному стані, можливо й після виправлення ситуації рішенням КСУ, зокрема й тим, яке неодноразово цитувалося в цій справі вище.

У контексті описаних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд загальної юрисдикції не має повноважень визначати коло осіб, які за законом мають право на пенсію, чи розширювати це коло або поширювати певне право (право на пенсію) на осіб, які за законом не мають на нього права, оскільки захист порушеного права запропонованим останнім способом не може бути результатом (продуктом) діяльності судової влади. Застереженням цьому може бути хіба що ситуація, коли існуватиме таке порушення суті соціальних прав людини, за яких вона опиняється в стані, несумісному зі станом її людської гідності.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд при вирішенні спору застосовує норму, яка була чинною на момент виникнення відносин, тобто ту норму, що мала юридичну силу до прийняття рішення КСУ про її неконституційність. Суд може заповнити прогалину в регулюванні певних правовідносин, але в межах раніше встановленого, запровадженого, усталеного, унормованого порядку та умов (обчислення та призначення пенсії певного виду) шляхом пізнання положень цього порядку у світлі певних (нових) фактичних обставин, уяснення і розкриття прихованих раніше неявних, невловимих сенсів цього порядку в аспекті таких обставин, наповнення порядку новим значенням. Але при цьому суд не повинен під виглядом захисту прав і свобод людини заповнювати прогалини шляхом фактичного творення нових нормоположень, яке є прерогативою парламенту та/чи уряду України, якщо йому доручено забезпечення проведення соціальної політики. У сфері соціального захисту прав людини судова влада має гарантувати забезпечення державних послуг, на які певна категорія осіб (пенсіонери) мають право на підставі відповідних законодавчих норм.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для задоволення вимог позивача про призначення і виплати пенсії з 01 жовтня 2017 року немає законодавчих підстав, та залишила без змін рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XIІ та зобов`язано ГУ ПФУ обчислити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XIІ, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду

Вважаємо обґрунтованими аргументи скаржників та помилковими висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду в частині відсутності підстав для задоволення вимог позивача про призначення і виплату пенсії до прийняття КСУ відповідного рішення у справі, згідно із частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII.

Відповідно до статті 14 «Заборона дискримінації» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Застосування цих положень викладено в низці рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 21 лютого 1997 року у справі Van Raalte v. the Netherlands ЄСПЛ зазначив, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення. Утім дуже вагомі причини мають бути наведені, аби Суд міг би оцінити різницю в поводженні, яка ґрунтується виключно за ознакою статі, як сумісну з Конвенцією (параграф 39).

У рішенні від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ сформулював висновок, що стаття 14 Конвенції надає захист проти дискримінації, яка означає різницю в поводженні без об`єктивного та розумного обґрунтування щодо осіб у відносно схожих ситуаціях (параграф 48).

Так, у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ, процитувавши наведені вище рішення ЄСПЛ, дійшов висновку, що позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном, становить порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У рішенні від 06 грудня 2007 року у справі Beian v. Romania ЄСПЛ розглянув справу про порушення Конвенції державою, яка призначила компенсацію та пільги особам, які виконували примусову працю під час військової служби, але заявнику було відмовлено тільки на тій підставі, що військові частини, у яких він служив, не значаться у списку частин, підвідомчих Управлінню праці. У цій справі ЄСПЛ також дійшов висновку про порушення статті 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Із зазначеного слідує, що право позивача на пенсію є майновим правом, а тому підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка в цій справі має застосовуватися в поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

Судом установлено, що позивач належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби і внаслідок цього став особою з інвалідністю.

З аналізу відповідної практики ЄСПЛ випливає, що не існує об`єктивного та розумного обґрунтування для різного поводження з особами зазначеної категорії залежно від того, чи проходили вони дійсну строкову службу, чи проходили військову службу на інших підставах, оскільки всі ці особи однаково ризикували своїм здоров`ям і зазнали негативного впливу радіаційного випромінювання. Тому вважаємо, що всі особи зазначеної категорії могли розраховувати на застосування однакових правил щодо нарахування та виплати пенсій; протилежний підхід означав би дискримінаційне ставлення і порушував би статтю 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас для тих осіб із зазначеної категорії, які проходили дійсну строкову службу, частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII у редакції, що була чинною до ухвалення рішення КСУ, було прямо встановлено, що пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Натомість для інших осіб зазначеної категорії, які не проходили дійсну строкову службу, відповідне регулювання в Законі № 796-XII відображено не було.

Водночас у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» ЄСПЛ сформулював висновок, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів; Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (параграф 52).

З урахуванням викладеного вважаємо, що частина третя статті 59 Закону № 796-XII у редакції, що була чинною до ухвалення рішення КСУ, містила прогалину в частині її застосування до осіб, які не проходили дійсну строкову службу. Відтак вважаємо, що відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та з метою заповнення зазначеної прогалини частина третя статті 59 Закону № 796-XII у редакції, що була чинною до ухвалення рішення КСУ, мала застосовуватися до всіх осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, незалежно від того, чи проходили ці особи дійсну строкову службу, чи ні.

Відтак ОСОБА_1 , звернувшись за захистом свого майнового права до ПФУ, а також до суду (у зв`язку з відмовою пенсійного органу) до прийняття рішення КСУ, має право на перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, та виплати різниці між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 05 грудня 2018 року (з моменту звернення до ПФУ).

Такий підхід узгоджувався б з позицією в попередньо розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 520/12609/19 (постанова від 21 квітня 2021 року). Натомість висновки Великої Палати Верховного Суду в цій справі протирічать позиції, викладеній у справі № 520/12609/19, зокрема, що основна державна пенсія по інвалідності позивача підлягає обчисленню саме з дати його звернення з відповідною заявою.

Те, що позивач ідентифікував своє право як порушене задовго до того моменту як КСУ у своєму Рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 констатував, що частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ у редакції Закону № 2148-VIII призвела до дискримінаційного ставлення держави до окремих категорій військовослужбовців, не позбавляє можливості адміністративного суду дійти аналогічного висновку.

Ураховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 28 лютого 2019 року, тобто після набрання чинності змін до КАС України, пунктом 4 статті 7 якого передбачено, що суд може не застосувати норму закону, яка не відповідає Конституції України, відтак це надає можливості адміністративним судам вирішувати спір, не очікуючи відповідного рішення Конституційного Суду України.

Ураховуючи наведене, вважаємо, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року слід було задовольнити частково, зазначене рішення скасувати в частині відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ з 05 грудня 2018 року по 25 квітня 2019 року.

Судді: Т. О. Анцупова

Ж. М. Єленіна

Л. Й. Катеринчук

Г. Р. Крет

К. М. Пільков

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

Джерело: ЄДРСР 97243061