Постанова ВП-ВС про відсутність необхідності нотаріального посвідчення згоди на переобладнання горища іншими співвласниками багатоквартирного будинку

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 461/9578/15-ц
Провадження № 14-175 цс 20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа - Державна реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про скасування наказу, зобов`язання привести в попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року та

УСТАНОВИЛА

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа - Державна реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища.

2. Позовна заява мотивована тим, що позивачці на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

3. 11 березня 2015 року позивачка звернулась до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області із заявою про здійснення незаконного будівництва співвласниками квартири НОМЕР_2 у житловому будинку. Листом від 25 березня 2015 року за № 1013-6/1314-15 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області повідомив позивачку, що замовниками будівництва на горищі житлового будинку є відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

4. Крім цього, 07 травня 2015 року її представнику стало відомо, що Департаментом містобудування Львівської міської ради видано наказ від 15 липня 2013 року № 217 «Про затвердження громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 містобудівних умов та обмежень на проектування та реконструкцію квартири АДРЕСА_3 з розширенням за рахунок горища, з частковою надбудовою, влаштуванням балкону та заміною пічного опалення на двоконтурний котел». Підставою для видачі наказу зазначено: звернення громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , свідоцтво про право власності на квартиру, реєстраційне посвідчення, витяг про державну реєстрацію прав на нерухоме майно; висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 2009 року № 04/40, попередні технічні умови ВАТ «Львівгаз»; згода власників квартир будинку на здійснення реконструкції житлового будинку, завірена директором Львівського КП «Княже місто», заява-згода ОСОБА_1 на здійснення реконструкції житлового будинку.

5. Позивачка стверджувала, що жодної згоди як співвласник житлового будинку на реконструкцію приміщень (зміну правового режиму власності) спільного користування (горища) вона не надавала. Тому видача наказу від 15 липня 2013 року № 217 здійснена Департаментом містобудування з порушенням установленої Львівською міською радою процедури та в не передбачений законодавством спосіб. Усі дії, вчинені відповідачами на виконання незаконного наказу, також є незаконними, а тому їх наслідки повинні бути усунені.

6. Зазначала, що оспорюваний наказ порушує її права та законні інтереси, оскільки здійснені відповідачами за згодою департаменту містобудування роботи призвели до пошкодження як спільного майна в будинку, так і її особистого майна - належної їй на праві власності квартири. Внаслідок таких дій відповідачів вона змушена звертатися до суду за захистом своїх прав та просити суд відновити попереднє становище шляхом знесення здійсненої реконструкції з відновленням доступу до горища та наявних там систем комунікацій, зокрема димовентканалів.

7. Просила скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 15 липня 2013 року № 217 «Про затвердження громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 містобудівних умов та обмежень на проектування та реконструкцію квартири АДРЕСА_3 , з розширенням за рахунок горища з частковою надбудовою, влаштуванням балкону та заміною пічного опалення на двоконтурний котел»; зобов`язати громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 привести в попередній стан горище житлового будинку шляхом знесення за їхній рахунок незаконної надбудови 2-го поверху житлового будинку; зобов`язати громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 привести в попередній стан дах першого поверху по прибудованій ОСОБА_1 та перекритій прибудові житлового будинку шляхом знесення за їхній рахунок незаконної надбудови 2-го поверху житлового будинку; зобов`язати громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні горищем житлового будинку та демонтувати незаконно встановлені залізні бронедвері; визнати за ОСОБА_1 60/100 часток горища житлового будинку, а за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 40/100 часток горища житлового будинку.

8. Крім цього, 05 листопада 2015 року відповідачі подали зустрічну позовну заяву та просили визнати право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та з урахуванням уточнених позовних вимог просили зареєструвати право власності на зазначену квартиру управлінням державної реєстрації Львівської міської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Галицький районний суд міста Львова рішенням від 16 липня 2019 року, яке Львівський апеляційний суд залишив без змін постановою від 03 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовив.

10. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради виданий на підставі поданих відповідачами належних документів та в межах наданих департаменту містобудування Львівської міської ради законом повноважень, а тому немає законних підстав для його скасування.

11. Суди попередніх інстанцій зазначали, що заявою ОСОБА_1 від 17 серпня 1998 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О. та зареєстрована в реєстрі за № 3481, надано згоду ОСОБА_7 , власнику квартири НОМЕР_2 в житловому будинку, зробити добудову другого поверху по добудованому нею і перекритому першому поверсі до житлового будинку (т. 2, а. с. 90б).

12. Крім цього, у матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_1 від 13 травня 2008 року, адресована голові міжвідомчої комісії при Галицькій райдержадміністрації м. Львова, такого змісту: «Даю згоду власникам квартири АДРЕСА_3 зробити реконструкцію квартири (другого поверху) в двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх» (т. 2, а. с. 90а, 98).

13. Згідно з висновком експерта від 20 лютого 2019 року за результатами проведеної почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 на заяві-згоді від 13 травня 2008 року виконаний самою ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 136, 137).

14. Наведений висновок спростовує посилання позивачки на відсутність її згоди на реконструкцію належної відповідачам квартири.

15. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з подачею заяви.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

16. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог.

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали юридичної оцінки твердженням та доводам позивачки, не вжили заходів щодо з`ясування обставин справи. Заявниця вказує, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону та порушує право її власності. Зазначає, що суди не встановили наявності нотаріально посвідченої згоди позивачки на реконструкцію горища.

Позиція інших учасників справи

18. У травні 2020 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 листопада 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України.)

20. Згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

21. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що в постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію об`єкта, крім свідоцтва про право власності на квартиру, має бути подано нотаріально завірену копію згоди власників суміжних приміщень, як того вимагає пункт 5 Положення про порядок підготовки та надання містобудівних умов та обмежень, яке затверджене рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11 листопада 2011 року № 698 (далі - Положення). За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку.

22. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що при перегляді цієї справи необхідно дати оцінку доводам касаційної скарги, зокрема, щодо обов`язкової наявності саме нотаріально завіреної згоди співвласника допоміжних приміщень для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію горища. Вважає, що наявні підстави для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а щодо того, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.

Фактичні обставини справи

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право власності від 20 вересня 2006 року № Г-01999 (т. 1 а. с. 8).

24. У свою чергу, відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , яка росташована на другому поверсі цього будинку. Право власності підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 20 лютого 1997 року (т. 2 а. с. 62-63).

25. Суд також зазначив, що позивач ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 є співвласниками допоміжних приміщень, а відтак і спірного горища в будинку АДРЕСА_4 .

26. 13 травня 2008 року ОСОБА_1 надано письмову заяву, яка адресована голові міжвідомчої комісії при Галицькій райдержадміністрації м. Львова, такого змісту: «Даю згоду власникам квартири АДРЕСА_3 зробити реконструкцію квартири (другого поверху) в двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх» (т. 2, а. с. 90а, 98).

27. Судом встановлено, що 15 липня 2013 року Департаментом містобудування Львівської міської ради видано наказ № 217 «Про затвердження громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 містобудівних умов та обмежень на проектування та реконструкцію квартири АДРЕСА_3 з розширенням за рахунок горища з частковою надбудовою, влаштуванням балкону та заміною пічного опалення на двоконтурний котел» (т. 2 а. с. 32-33).

28. Підставою для видачі наказу слугували такі документи: звернення громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , свідоцтво про право власності на квартиру, реєстраційне посвідчення, витяг про державну реєстрацію прав на нерухоме майно; висновок управління охорони історичного середовища Львівської міської ради № 04/40 від 01.2009 року, попередні технічні умови ВАТ «Львівгаз»; згода власників квартир будинку на здійснення реконструкції будинку на АДРЕСА_4 , завірена директором ЛКП «Княже місто», заява-згода ОСОБА_1 на здійснення реконструкції будинку на АДРЕСА_4 .

29. Додатком до наказу від 15 липня 2013 року, виданого Департаментом містобудування Львівської міської ради за № 217, затверджено відповідачам «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_5 », з розширенням за рахунок горища з частковою надбудовою, влаштуванням балкону та заміною пічного опалення на двоконтурний котел.

30. 05 серпня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області зареєстровано декларацію на початок виконання будівельних робіт з реконструкції горища з влаштуванням мансардного поверху квартири АДРЕСА_3 за повідомленням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 79).

31. Судом також установлено, що згідно з висновком експерта від 20 лютого 2019 року, за результатами проведеної почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 на заяві-згоді від 13 травня 2008 року виконаний самою ОСОБА_1 .

Позиція Великої Палати Верховного Суду

32. Ураховуючи викладене, для вирішення аналогічних спорів та з метою формування єдиної правозастосовчої практики існує необхідність визначення такого.

33. Який правовий статус допоміжних приміщень (приміщень загального користування) у двоквартирному житловому будинку? Чи можна їх прирівнювати до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку (спільна сумісна власність)?

34. Чи вважатиметься правочином згода співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном іншим співвласником?

35 . Чи вважатиметься така згода одностороннім правочином, договором між співвласниками щодо розпорядження спільним майном (стаття 358 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або ж договором про поділ майна, що є у спільній власності (стаття 367 ЦК України)?

36. Чи підлягають до такої згоди застосуванню норми статті 219 або ж статті 220 ЦК України щодо нікчемності правочину (договору) в разі наявності для цього правових підстав?

37. Ураховуючи відсутність в законі прямої вимоги щодо нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування двоквартирного будинку на розпорядження таким приміщенням іншим співвласником, чи може вважатися розпорядження приміщенням за наявності письмової згоди порушенням прав такого співвласника лише через відсутність нотаріального посвідчення цієї згоди (з урахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки)?

38. Велика Палата Верховного Суду із цього приводу зазначає таке.

Правовий режим багатоквартирного житлового будинку

39 . Станом на дату набрання чинності ЦК України законодавство України містило такі основні положення щодо поняття багатоквартирного будинку:

- серед об`єктів приватизації державного житлового фонду окремо виділялися лише квартири в багатоквартирних будинках та одноквартирні будинки (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Будь-яких проміжних, об`єктів (наприклад, двоквартирних будинків чи квартир у них) закон не згадував;

- законодавство про інвентаризацію нерухомого майна вказувало на те, що житлові будинки квартирного типу поділяються на малоповерхові (1-4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище). Багатоповерхові житлові будинки визнавались багатоквартирними. Разом з тим багатоквартирними визнавались також малоповерхові будинки: блокового типу - так звана килимова забудова (абзаци перший - третій пункту 2.1 розділу 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127);

- відповідно до державних будівельних норм житлові будинки поділялися лише на одноквартирні та багатоквартирні без виокремлення такого виду як двоквартирні будинки (абзац перший преамбули, пункт 1.4 ДБН В.2.2- 15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», які складалися й погоджувалися у 2003-2004 роках).

40. Таким чином, є всі підстави вважати, що на момент прийняття та набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року житлові будинки за ознакою квартирності поділялися на одноквартирні та багатоквартирні (такі, що складаються з двох чи більше квартир).

41. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що в розумінні статей 377, 382, 385, 812 ЦК України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир. Інший підхід (запровадження поділу будинків на одноквартирні, двоквартирні та багатоквартирні) вимагає відповідного корегування норм ЦК України.

42. Так, у приміщень, розташованих у дво- та багатоквартирних будинках, однаковий правовий статус, і на приміщення у двоквартирних будинках розповсюджуються правові норми про приміщення в багатоквартирних будинках. Опосередковано це підтверджує частина друга статті 382 ЦК України, яка визначає спільним майном багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), а також різного роду конструкції та обладнання, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення. Тому вважаємо, що в допоміжних приміщень, розташованих у дво- та багатоквартирних будинках, однаковий правовий статус.

Щодо визначення правової природи згоди співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном та необхідності її нотаріального посвідчення

43. Надання особою юридично значущої згоди чи відмова в наданні такої згоди є одностороннім правочином відповідної особи, який згідно із законом створює правові наслідки не тільки для особи, яка його вчиняє, а й для інших осіб (абзац третій частини третьої статті 202 ЦК України). Тому надання особою юридично значущої згоди чи відмова в наданні такої згоди підпорядковується всім правилам щодо вчинення правочинів, зокрема, щодо їх форми, а також правилам про умови дійсності правочинів та підстави їх недійсності.

44. Ключовим аргументом на користь визнання згоди-дозволу одностороннім правочином є відповідність цієї дії ознакам, закріпленим у частині першій статті 202 ЦК України, адже вона спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Динаміка відповідних правовідносин при цьому полягає в тому, що надання згоди-дозволу переводить право її адресата вчинити відповідну дію з потенційного в реальний стан, а відмова в наданні такої згоди створює абсолютну перешкоду на шляху накопичення необхідного юридичного складу й таким чином практично позбавляє особу права вчинити відповідну дію.

45. Водночас потрібно враховувати, що договір як двосторонній чи багатосторонній правочин за жодних умов не може розглядатись як сума односторонніх правочинів його сторін, адже значення договору закон надає лише погодженій волі двох чи більше сторін (частина третя статті 202, частина перша статті 626 ЦК України). Так, якщо закон надає юридичне значення саме домовленості осіб, то йдеться про договір, якщо ж певні правові наслідки виникають за законом внаслідок дії лише однієї особи, то йдеться про односторонній правочин.

46. Характерною особливістю згоди-дозволу є те, що особа, яка вправі її надати чи відмовити в її наданні, не стає учасником правовідносин, що виникають внаслідок вчинення адресатом дозволу відповідних дій.

47. Отже, згода співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном іншим співвласником є одностороннім правочином (згодою-дозволом) і не може кваліфікуватись як договір (елемент процедури укладення договору) між співвласниками щодо розпорядження спільним майном (стаття 358 ЦК України) або ж договір (елемент процедури укладення договору) про поділ майна, що є у спільній власності (стаття 367 ЦК України). Причому не тільки з висловлених вище підстав, а й тому, що статті 358 і 367 ЦК України присвячені регламентації відносин спільної часткової власності, тоді як правовий режим допоміжних приміщень у багатоквартирному (у тому числі двоквартирному) будинку визначається відповідно до статті 382 ЦК України як режим спільної сумісної власності.

48. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частиною першою статті 209 ЦК України). Законом не встановлюється вимога нотаріального посвідчення одностороннього правочину з надання співвласником згоди іншому співвласнику на розпорядження допоміжними приміщеннями багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку.

49. Приписи абзацу третього частини другої статті 369 ЦК України не спростовують вказаного, адже ця норма вимагає нотаріального посвідчення згоди на вчинення лише таких правочинів зі спільним майном, які, у свою чергу, підлягають нотаріальному посвідченню. Однак допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку не можуть бути окремо відчужені як такі, не можуть бути сформовані як окремий об`єкт нерухомості й речове право на них не може бути зареєстроване (у тому числі й за власниками квартир в будинку). Тобто допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними. При цьому дії щодо реконструкції квартири та переобладнання горища, на які дала згоду позивачка, не є правочином, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відтак на таку згоду не поширюється вимога нотаріального посвідчення правочинів з нерухомим майном.

50. Отже, співвласник, який надав згоду іншому співвласнику на розпорядження спільним майном у вигляді допоміжних приміщень будинку, взагалі не може посилатись на недійсність такої згоди і порушення своїх прав лише внаслідок відсутності нотаріального посвідчення цієї згоди.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду

51. У постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію об`єкта, крім свідоцтва про право власності на квартиру, має бути подано нотаріально завірену копію згоди власників суміжних приміщень, як того вимагає пункт 5 Положення. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку.

52. У цивільній справі, яка знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій установили наявність нотаріально засвідченої згоди позивачки на добудову другого поверху по добудованому нею першому поверху будинку за адресою: АДРЕСА_4 , проте згоду на реконструкцію горища позивачка надала у простій письмовій формі.

53. Локальний нормативний акт Львівської міської ради схожим чином урегульовує питання надання згоди на реконструкцію горищ, як і зазначене у справі № 344/4760/15-а Положення.

54. Зокрема, рішенням Львівської міської ради № 800 від 16 листопада 2012 року «Про затвердження стандартів адміністративних послуг, які надає управління архітектури департаменту містобудування, примірних вимог до архітектурно-планувальної частини проекту, вимог до містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва, вимог до містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва для ділянок, передбачених для продажу на земельних торгах (аукціоні) та вимог до ескізу намірів забудови земельних ділянок», на яке посилається позивачка в касаційній скарзі, передбачено надання завіреної нотаріально або директором львівського комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд, згоди всіх власників квартир житлового будинку - при розширенні площі приміщень за рахунок простору горища, що перебуває у спільній сумісній власності, зі зміною зовнішньої конфігурації даху.

55. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

56. Згідно із частиною четвертою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

57. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

58. Отже, при перегляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду повинна дати оцінку доводам касаційної скарги, зокрема, щодо обов`язкової наявності саме нотаріально завіреної згоди співвласника допоміжних приміщень для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію горища. При цьому необхідно з`ясувати наявність або відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного в наведеній постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

59. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

60. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

61. Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

62. Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

63. Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

64. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

65. Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

66. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

67. Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

68. Статтею 10 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) визначено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

69. Згідно зі статтею 152 ЖК УРСР (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

70. Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила).

71. Пунктом 3.2.1 Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно-вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення. Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).

72. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що співвласники горища - власники квартир у багатоквартирному будинку, зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення.

73. У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

74. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

75 . Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

76. Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.

77. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири). На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради.

78. Аналізуючи постанову від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а, можна висловити твердження, що за відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку.

79. Відповідно до частини четвертої статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

80. Разом із цим нотаріальна форма згоди на отримання містобудівних умов та обмежень встановлена не законом, а локальними нормативними актами - рішеннями органів місцевого самоврядування. При цьому допускається засвідчення такої згоди директором комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд.

81. Ураховуючи, що розпорядження спільним майном здійснюється за згодою всіх співвласників, Велика Палата Верховного Суду вважає, що важливе значення при вирішенні справ такої категорії має сам факт відповідного волевиявлення.

82. На підтвердження позиції щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, можна навести постанову Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року у справі № 2-150/11 (провадження № 61-22530св19). У доводах касаційної скарги позивачі зазначали, що не надавали своєї згоди на розширення квартири відповідачів, жодних угод про поділ горища між ними не укладалося. Залишаючи без змін постанову Львівського апеляційного суду, якою було відмовлено позивачам у задоволенні їх позову, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що здійснена реконструкція не суперечить суспільним інтересам, не порушує прав інших осіб. При цьому матеріали справи не містять доказів щодо можливості приведення в попередній стан горища без порушення цілісності основних конструктивних елементів житлового будинку, збереження його в належному технічному стані відповідно до чинних будівельних норм та інших державних норм та без зменшення ринкової вартості житлового будинку.

83. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявні підстави для відступу від наведеного вище висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а, та робить висновок, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.

Щодо застосування наведених висновків у цій справі

84. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

85. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

86. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 надавала заяву від 17 серпня 1998 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О. та зареєстрована в реєстрі за № 3481, у якій надано згоду ОСОБА_7 , власнику квартири НОМЕР_2 в житловому будинку, зробити добудову другого поверху по добудованому нею і перекритому першому поверсі до житлового будинку (т. 2, а. с. 90б).

87. Крім цього, у матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_1 від 13 травня 2008 року, адресована голові міжвідомчої комісії при Галицькій райдержадміністрації м. Львова, такого змісту: «Даю згоду власникам квартири АДРЕСА_3 зробити реконструкцію квартири (другого поверху) в двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх» (т. 2, а. с. 90а, 98).

88. Згідно з висновком експерта від 20 лютого 2019 року за результатами проведеної почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 на заяві-згоді від 13 травня 2008 року виконаний самою ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 136, 137).

89. Наведений висновок спростовує посилання позивачки на відсутність її згоди на реконструкцію належної відповідачам квартири.

90. Отже, у цій цивільній справі позивачка 13 травня 2008 року заявою, складеною у простій письмовій формі, надала згоду власникам квартири НОМЕР_2 (другий поверх) в житловому будинку зробити реконструкцію квартири (другого поверху) у двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх, а згодом пред`явила позов, мотивуючи його тим, що жодної згоди як співвласник багатоквартирного будинку на реконструкцію приміщень спільного користування (горища) вона не надавала.

91. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

92. Також Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що, як вже зазначалося в пунктах 43-49 цієї постанови, сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.

93. Посилання в касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 344/4760/15-а, не може бути взяте до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від цієї позиції.

94. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

95. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що необхідно відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

97. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

98. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

99. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

100. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 .

Висновки щодо застосування норм права

101. Відповідно до частини четвертої статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Проте нотаріальна форма згоди на отримання містобудівних умов та обмежень встановлена не законом, а локальними нормативними актами - рішеннями органів місцевого самоврядування. При цьому допускається засвідчення такої згоди директором комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд. Сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1 Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .

2 Залишити без змін рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

/підпис/

В. В. Пророк

Судді: /підпис/

Т. О. Анцупова

/підпис/

Г.Р. Крет

/підпис/

В. В. Британчук

/підпис/

Л. М. Лобойко

/підпис/

Ю. Л. Власов

/підпис/

К. М.Пільков

/підпис/

І. В. Григор`єва

/підпис/

О. Б. Прокопенко

/підпис/

М. І. Гриців

/підпис/

Л. І. Рогач

/підпис/

Д. А. Гудима

/підпис/

В. М. Сімоненко

/підпис/

В. І. Данішевська

/підпис/

І. В. Ткач

/підпис/

Ж. М. Єленіна

/підпис/

С. П. Штелик

/підпис/

Л. Й. Катеринчук

/підпис/

/підпис/

/підпис/

Джерело: ЄДРСР 97967339

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Проте нотаріальна форма згоди на отримання містобудівних умов та обмежень встановлена не законом, а локальними нормативними актами - рішеннями органів місцевого самоврядування. При цьому допускається засвідчення такої згоди директором комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд. Сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.