Постанова ВП-ВС щодо можливості касаційного оскарження ухвали про забезпечення позову або відмові у забезпеченні позову

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

18 травня 2021 року

м . Київ

Справа № 914/1570/20

Провадження № 12-90гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung; далі - ТОВ «Роберт Бош») на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову, у справі № 914/1570/20 за позовом ТОВ «Роберт Бош» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленлайс» (далі - ТОВ «Ленлайс») про захист прав інтелектуальної власності.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У червні 2020 року ТОВ «Роберт Бош» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Ленлайс» про захист прав інтелектуальної власності. Позивач просив заборонити ТОВ «Ленлайс» використовувати знак для товарів і послуг «BOSCH» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «BOSCH» та заборонити ТОВ «Ленлайс» імпорт та продаж товарів із нанесеним знаком для товарів і послуг «BOSCH», вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року.

1.2. Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив зупинити митне оформлення товарів та заборонити Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у вищезазначених митних деклараціях. Заяву мотивовано тим, що виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову є можливим виключно за умови зупинення митного оформлення товару на строк розгляду цієї справи, в іншому випадку відповідач завершить митне оформлення товару і останній буде випущений у вільний обіг. Заявник наголошував, що товар з огляду на його кількість ввозиться з метою перепродажу, тому є достатні підстави вважати, що товар буде перепроданий, що унеможливить виконання рішення суду.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року задоволено заяву ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову та вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг «BOSCH», отримувачем яких є ТОВ «Ленлайс», та вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року, до набрання рішенням у справі законної сили.

2.2. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача, а відсутність відповідної ухвали про забезпечення позову надасть можливість відповідачу провести митне оформлення товару з ознаками контрафактності та використовувати його у господарській діяльності, що унеможливить ефективний захист прав позивача та в подальшому виконання рішення суду.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року скасовано; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову у справі № 914/1570/20.

2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок місцевого господарського суду стосовно наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову є передчасним, оскільки заявник не надав будь - яких доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірний товар ввозиться в Україну з метою перепродажу, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що товари, на які встановлено заборону, придбані відповідачем на території Республіки Польща і у момент продажу ці товари перебували у цивільному обороті на вказаній території. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що господарський суд, здійснивши забезпечення позову, фактично унеможливив імпорт товару та його вільний обіг на території України, крім того, вказані дії є тотожними задоволенню вимог позову, тобто його вирішенню по суті.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1 У листопаді 2020 року ТОВ «Роберт Бош» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року про забезпечення позову.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги позивач вказав, зокрема, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 137, 140 та частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вийшов за межі апеляційного перегляду, надаючи оцінку фактам, які можуть оцінюватися виключно під час розгляду справи по суті, разом з тим розгляд справи по суті ще не відбувся. Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову безпосередньо пов`язане з позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позову ускладнить поновлення прав заявника.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Роберт Бош» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 15 грудня 2020 року справу № 914/1570/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку, викладеного у рішенні Великої Палати Верховного Суду зі справи № 753/22860/17 у подібних правовідносинах, щодо неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

4.3. На думку суду, правова позиція у справі № 753/22860/17 щодо обмеження права на касаційне оскарження рішень про забезпечення позову, з огляду виключно на його юридичний зміст (а саме неможливості касаційного оскарження судового рішення суду першої або апеляційної інстанції, яким фактично відмовлено в забезпеченні позову) у даному випадку може розглядатись як обмеження права позивача на перегляд такого рішення. Вказане зумовлює виникнення ситуації, за якої відповідач має перевагу щодо здійснення судового контролю стосовно рішення про забезпечення позову тоді як особа, за заявою якої було вжито забезпечувальні заходи місцевим судом, а в подальшому апеляційний суд їх скасував або ж прийняв ухвалу про відмову в забезпеченні позову, такої можливості позбавляється, незважаючи на пряму вказівку чинного процесуального законодавства (пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України).

4.4. Крім того, обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що наведений Великою Палатою Верховного Суду у цій справі критерій для визначення можливості чи неможливості касаційного оскарження з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його процесуальний характер є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності інших критеріїв, згідно з якими визначається подібність правовідносин.

4.5. Тож Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що з урахуванням специфіки правовідносин у сфері інтелектуальної власності відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України постанова апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви, підлягає перегляду, а отже, існують підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.

4.6. Крім того, колегія суддів зазначила, що справа № 914/1570/20 містить виключну правову проблему з огляду на особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності.

4.7. Ухвалою від 24 грудня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 914/1570/20 та призначила її розгляд у судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

5. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду

5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо права на касаційне оскарження

5.2. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

5.3. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовим аспектом поняття доступу до правосуддя.

5.4. Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06).

5.5. Відповідні положення Конвенції відображено у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

5.6. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, одним із проявів якого є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).

5.7. За частиною другою статті 282 ГПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.

5.8. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції (Levages Prestations Services v. France) від 23 жовтня 1996 року та «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain) від 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

5.9. Щодо забезпечення права на касаційне оскарження ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання остаточного характеру судового рішення. Це означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення лише через те, що вона хоче нового розгляду та вирішення розглянутої судом справи. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справ мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Перегляд справи не має замінювати апеляцію, а можливість існування 2-х різних поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки з цього правила можуть бути лише у разі наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (пункт 40 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

5.10. Тому встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення.

5.11. Водночас ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України та необхідність дотримуватися принципу правової визначеності в питаннях чіткості закону. Так, у пункті 46 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону були правильно розтлумачені судами й таке втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у пункті 2 статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

5.12. У пункті 47 цього ж рішення ЄСПЛ зазначає, що закон має бути доступний для конкретної особи та достатньо чітко сформульований, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах виходячи з обставин справи ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права - одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно, закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства, яке безперечно не може передбачити всі можливі випадки, значно залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, а також від кількості та статусу осіб, яких воно стосується.

5.13. Відповідно до пункту 170 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (пункт 39 рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії»). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним.

5.14. У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз. 8 пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначається, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

5.15. Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації стосовно введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних та торгових справах № R(95)5 від 7 лютого 1995 року рекомендував державам-членам вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, стосовно запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження.

5.16. Отже, враховуючи позицію ЄСПЛ про те, що обмеження права на касацію лежить у площині внутрішнього регулювання кожної держави, яка має право вирішувати це питання на власний розсуд, а також що введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

5.17. Однак право на доступ до суду може порушуватись нечітким, незрозумілим визначенням у законі таких процесуальних критеріїв щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом, що спричиняє розбіжності у розумінні та застосуванні норми закону.

5.18. Частиною другою статті 129 Конституції України в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року, передбачалося забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8).

5.19. Відповідно положення процесуальних кодексів щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду містили вказівку на випадки, у яких рішення суду не може бути предметом відповідної перевірки.

5.20. Як уже зазначалося вище, за статтею 129 Конституції Українив чинній редакції до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).

5.21. Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

5.22. Відповідно предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду є передусім те, які зміни відбулися у процесуальному законодавстві після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження та чи є процесуальні норми, які визначають право на касаційне оскарження ухвал та порядок його реалізації чіткими, зрозумілими, що не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.

6. Процесуальне законодавство щодо порядку касаційного оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову в судах першої та апеляційної інстанцій

6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року справу № 914/1570/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи про необхідність при розгляді касаційної скарги в порядку господарського судочинства (тобто за приписами ГПК України) відступити від правового висновку, викладеного у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/22860/17 у межах застосування приписів цивільного процесуального законодавства, викладених у Цивільному процесуальному кодексу України (далі - ЦПК України), щодо неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. В ухвалі йдеться також про особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, у зв`язку з чим і запроваджувалася можливість вжиття в судовому порядку процесуальних дій до подання позову.

6.2. У зв`язку з цим для з`ясування подібності правовідносин Велика Палата Верховного Суду аналізує положення відповідних процесуальних норм ГПК України, ЦПК України та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо порядку здійснення апеляційного та касаційного оскарження як у чинній редакції, так і в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.

Аналіз положень процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року

6.3. До прийняття чинної редакції ГПК України у господарському процесі з 2003 року існувала така процесуальна дія, як вжиття запобіжних заходів до пред`явлення позову (статті 43-1 - 43-10 ГПК України), за змістом якої особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, мала право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову. За частиною першою статті 43-8цього Кодексу на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування могло бути подано апеляційну скаргу.

6.4. Можливість здійснення відповідних процесуальних дій до подання позову була запроваджена також у цивільному судочинстві (статті 62-1 - 62-11 ЦПК України в редакції, чинній до 31 серпня 2005 року, статті 133-135, частина четверта статті 151 ЦПК України в редакції, чинній з 1 вересня 2005 року до 14 грудня 2017 року).

6.5. Водночас ГПК України передбачав таку процесуальну дію, як вжиття заходів до забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (статті 66 - 68 ГПК України у відповідній редакції), а частина третя статті 67 ГПК Українипередбачала оскарження ухвали про забезпечення позову.

6.6. Відповідно за приписами статті 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду могли бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів, про забезпечення позову, скасування забезпечення позову (пункти 1 та 5 частини першої цієї статті).

6.7. Щодо касаційного оскарження, то за частиною першою статті 111-13 ГПК України ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

6.8. Відповідно стаття 107 цієї ж редакції ГПК України передбачала касаційне оскарження ухвал місцевого господарського суду, зазначених у частині першій статті 106 цього Кодексу (в тому числі ухвал про забезпечення позову, скасування забезпечення позову (пункт 5 частини першої статті 106 ГПК України)), після їх перегляду в апеляційному порядку та постанов апеляційного господарського суду, ухвалених за результатами апеляційного розгляду.

6.9. Процедура вжиття заходів забезпечення позову у ЦПК України була врегульована приписами статей 151 - 155 цього Кодексу.

6.10. За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодозабезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову (пункт 2 частини першої статті 293 цього Кодексу).

6.11. Офіційне тлумачення положення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК України було надано в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 року, за висновками якого «…окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову».

6.12. Щодо здійснення касаційного оскарження, то за статтею 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

6.13. Цей перелік не передбачав касаційного оскарження ухвал за пунктом 2 частини першої статті 293 ЦПК України, як і (на відміну від ГПК України) не містив окремої вказівки щодо оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, ухвалених за результатами апеляційного розгляду судових рішень суду першої інстанції в порядку статті 307 ЦПК України, не відмежовував такі ухвали суду апеляційної інстанції від процесуальних ухвал, прийнятих під час розгляду справи апеляційним судом.

6.14. За статтею 117 КАС України в редакції чинній до 14 грудня 2017 року, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

6.15. Частина шоста статті 118 КАС України регламентувала, що ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, а за частиною другою статті 185 цього Кодексу ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом.

6.16. Також стаття 211 КАС України передбачала, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Частина друга статті 211 КАС України зазначала про оскарження в касаційному порядку ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвал суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, і вказані норми не містили конкретно визначених переліків таких ухвал.

Аналіз положень процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) у чинній редакції

6.17. У процесуальних кодексах у редакції відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» законодавцем внесені зміни у норми, які регулюють інститут забезпечення позову, а також порядок та об`єкти апеляційного та касаційного оскарження.

6.18. Відповідно до положень статті 140 ГПК України, якою визначено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено (частина восьма вказаної статті Кодексу). Аналогічні положення містять також частина десята статті 153 ЦПК України та частина восьма статті 154 КАС України.

6.19. Частина друга статті 254 ГПК України надає учасникам справи, особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

6.20. До таких ухвал, наведених у частині першій статті 255 ГПК України, належать, зокрема, ухвали суду першої інстанції: прозабезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову (пункт 3); про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову (пункт 4); про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення (пункт 5).

6.21. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, про що у кожному з наведених випадків ухвалює судове рішення у вигляді постанови.

6.22. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі.

6.23. Між тим, відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи тапостанову апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

6.24. За змістом пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на: ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.25. За приписами ж пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

6.26. У цивільному судочинстві стаття 353 ЦПК України передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову; скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову; зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення (пункти 3, 4, 5 частини першої відповідної статті), а право касаційного оскарження передбачено положеннями частини першої статті 389 ЦПК України, зокрема, щодо ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.27. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.28. Частиною третьою цієї ж статті передбачено оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення,

6.29. Загальні правила апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві передбачають, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (стаття 293 КАС України).

6.30. У статті 294 КАС України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо: забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову (пункт 2 частини першої зазначеної вище статті).

6.31. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом (частина перша статті 328 КАС України).

6.32. Щодо касаційного оскарження ухвали, то частиною другою статті 328 КАС України вказано, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

6.33. За статтею 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;

6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

6.34. За змістом статей 309-312 ГПК України повноваження суду касаційної інстанції у таких випадках стосуються судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тобто, рішень та ухвал.

6.35. Таке саме регулювання щодо повноважень суду касаційної інстанції міститься й у приписах ЦПК України та КАС України.

6.36. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ГПК України, ЦПК України, КАС України, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності. Ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору, а застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.

6.37. Сукупний аналіз наведених вище процесуальних норм вказує на те, що підлягають перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.

6.38. Відповідно ухвали суду першої інстанції про відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.

6.39. Процесуальні норми, які визначають обсяг права на касаційне оскарження таких ухвал (та, відповідно, постанов про залишення цих ухвал без змін, прийнятих апеляційним судом), є чіткими, зрозумілими, не викликають їх неоднозначного тлумачення та застосування.

6.40. При цьому в разі буквального застосування приписів процесуального законодавства щодо оскарження у касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вбачається їх фактичне розрізнення залежно від наслідків такого перегляду (залишено ухвали без змін, чи змінено їх або скасовано повністю чи частково).

6.41. Такі процесуальні критерії щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом залежно від змісту судового рішення після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження спричиняють неоднозначне розуміння та застосування норми закону в частині права на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції, якими залишено ухвали суду першої інстанції без змін, змінено їх або скасовано повністю чи частково.

6.42. У цьому випадку розбіжності в тлумаченні та застосуванні положень процесуального законодавства не пов`язані саме з особливостями правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, як про те зазначалося Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а мають загальний характер.

6.43. Загалом сутність вирішення будь - якого спору має на меті вирішення та розв`язання конфліктної ситуації, разом з тим різне формулювання будь - якого з принципів або вимог процесуального кодексу або суто обмежене його тлумачення іноді призводить до буквального його розуміння. Саме такий підхід (орієнтація на сутність проблеми, що виникла, а не на формальному зосередженні на визначенні, як у даному випадку, предмета оскарження) є основним у вирішенні спірних питань і підлягає більш широкому розумінню. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

6.44. Оскільки наведені в процесуальномузаконі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

7. Щодо відступу від висновку стосовно застосування норми права Великою Палатою Верховного Суду

7.1. За приписами частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

7.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від якої вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого суду про відмову в забезпеченні позову та, відповідно, задоволено заяву про забезпечення. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі залишила без змін постанову апеляційного суду, погодившись із висновками суду щодо наявності підстав для забезпечення позову.

7.3. При цьому щодо можливості касаційного оскарження Верховний Суд у пунктах 15-17 цієї постанови вказав таке:

«15. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об`єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим поширення пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

16. Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.

17.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав».

7.4. Підстави для відступу від наведених вище висновків відсутні.

7.5. Водночас Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2020 року вказав:

- «Аналогічно згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову. Іншими словами, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову. Тоді як ухвала, згідно з якою апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційному оскарженню не підлягає. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду апеляційної інстанції за наявності для цього підстав» (речення третє - шосте пункту 18);

- «Оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. Таке обмеження не позбавляє учасника справи права на повторне звернення із заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції за наявності для цього підстав» (пункт 23);

- «Обмеження права на касаційне оскарження …постанови апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову…, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права» (речення друге пункту 24);

- «Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду» (пункт 30).

7.6. Пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України (відповідно, пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України) регламентує перегляд у касаційному порядку ухвал суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанов суду. У касаційному порядку можуть переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції, якими позов був забезпечений уперше, не в порядку оскарження відповідної ухвали суду першої інстанції з цих питань, а під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду, що відповідає змісту частини другої статті 136 ГПК України, де зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Чинне процесуальне законодавство передбачає щонайменше один перегляд судового рішення щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору (частина восьма статті 140, пункти 3, 4 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України)

7.7. Тож враховуючи викладене, проаналізувавши правові позиції у справі № 753/22860/17 у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, Велика Палата Верховного Суду вважає невиправданими такі обмеження та відступає в цій частині від висновків, наведених вище у пункті 7.5. цієї постанови, та зазначає, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

8. Щодо розгляду заяви про забезпечення позову

8.1. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

8.2. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

8.3. За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов, зокрема, забезпечується в тому числі забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності.

8.4. При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

8.5. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

8.6. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

8.7. За частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

8.8. Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

8.9. Скасовуючи ухвалу місцевого суду про забезпечення позову, апеляційний господарський суд вказав, що, задовольняючи заяву про забезпечення, суд фактично унеможливив імпорт спірного товару та його вільний обіг на території України, що по змісту є тотожним задоволенню позовних вимог про заборону імпорту та продажу товару.

8.10. Крім того, в порушення вимог процесуального кодексу щодо обов`язку доказування і подання доказів, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не зазначив, чи містились на маркуванні спірної партії товарів торговельної марки ВОSCH будь-які застереження (обмеження, заборони) на купівлю-продаж для цілей використання (експлуатації) поза межами Республіки Польща, зокрема про те, що товари призначені лише для цієї країни і не можуть використовуватись (експлуатуватись) на території інших держав.

8.11. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши висновки, викладені в ухвалі про забезпечення позову, враховуючи принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.2. Змістом статті 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 цього Кодексу).

9.3. З огляду на викладене постанова Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга ТОВ «Роберт Бош» - без задоволення.

10. Щодо розподілу судових витрат

10.1. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung) залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» про забезпечення позову у справі № 914/1570/20, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

Д. А. Гудима

О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська

В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 97967349

[ANTIRAID]

Чергове цікаве рішення. Велика палата зазначила, що положення ГПК України, ЦПК України, КАС України, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності. Ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору, а застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.

6.37. Сукупний аналіз наведених вище процесуальних норм вказує на те, що підлягають перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.

6.38. Відповідно ухвали суду першої інстанції про відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.

6.44. Оскільки наведені в процесуальному законі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

У касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.