Постанова ВП-ВС про господарську юрисдикцію спору Єпархії щодо протиправності розпорядження ОДА про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4998/20

Провадження № 12-81гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Івано-Франківська ОДА) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 червня 2020 року у справі № 910/4998/20 за позовом Івано-Франківської єпархії Української православної церкви до Івано-Франківської ОДА, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, Релігійна громада Православної церкви України Великомученика Димитрія села Пробійнівка Верховинського району Івано-Франківської області, Релігійна громада Української православної церкви Івано-Франківської єпархії Свято-Успенської парафії села Гринява Верховинського району Івано-Франківської області, про визнання протиправним та скасування розпорядження.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2020 року Івано-Франківська єпархія Української православної церкви звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Івано-Франківської ОДА, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Івано-Франківської ОДА від 08 листопада 2019 року № 579 «Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад».

2. Позов мотивовано доводами про порушення відповідачем вимог чинного законодавства України, яке регулює підстави і порядок внесення змін до статутів релігійних організацій та затвердження їх у новій редакції. Позивач посилається на те, що вказане розпорядження відповідача безпідставно здійснило зміну підлеглості релігійних громад іншому релігійному центру і таким чином порушило права цих релігійних громад на свободу віросповідання, а також права Івано-Франківської єпархії Української православної церкви як релігійного об`єднання, до складу якого входять вище вказані релігійні громади.

3. Крім того, за твердженням позивача, загальні збори членів релігійної громади, на яких було прийнято рішення про перехід під канонічне підпорядкування Православної української церкви та про зміну назви парафії, були проведені без участі дійсних представників членів релігійної громади, а рішення загальних зборів релігійної громади було підписане неуповноваженими особами.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою від 21 квітня 2020 року Господарський суд міста Києва відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

5. Суд першої інстанції зазначив, що частиною двадцять першою статті 14 та частиною другою статті 15 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII) встановлено порядок вирішення спору щодо прийняття повноважним органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації саме за правилами цивільного процесуального законодавства, а отже, спір у справі стосовно реєстрації змін до установчих документів (статуту) релігійної організації не підлягає вирішенню господарським судом. Суд послався на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 та від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19.

6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 червня 2020 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

7. Постанова мотивована тим, що предметом позову у справі є вимога Івано-Франківської єпархії Української православної церкви як юридичної особи про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад, а не оскарження рішення про відмову в проведенні реєстрації їх статутів або внесення до них відповідних змін. Тому з огляду на суб`єктний склад учасників спору та приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Суд послався на правові позиції, викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, від 08 листопада 2019 року у справі № 807/2297/15, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 910/15213/19, від 27 травня 2020 року у справі № 910/13499/19.

8. Господарський суд міста Києва ухвалою від 07 липня 2020 року з урахуванням висновків указаної постанови суду апеляційної інстанції позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, а ухвалою від 28 вересня 2020 року цей же суд відклав розгляд справи до повернення матеріалів справи після закінчення касаційного провадження.

Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

9. Івано-Франківська ОДА подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 червня 2020 року скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2020 року - залишити без змін.

10. За доводами касаційної скарги спірні правовідносини стосуються питань створення та діяльності релігійної організації відповідно до Закону № 987-XII, а дії сторін не пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, тому спір не віднесений статтею 20 ГПК до господарського судочинства й має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Скаржник зазначив про помилковість застосування апеляційним судом вище вказаних позицій касаційних судів та незастосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які правильно враховані судом першої інстанції.

11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 4 листопада 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК.

12. Мотивуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на відмінність суб`єктного складу учасників та обставин, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги у цій справі, від тих справ, у яких Велика Палата Верховного Суду вже висловила правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2020 року прийняла справу № 910/4998/20, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція учасників справи

14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив суд залишити постанову Північного апеляційного господарський суд від 17 червня 2020 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказавши на необґрунтованість та безпідставність вимог скаржника.

Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

15. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

16. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон).

17. Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Закономтерміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

18. Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Церішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР.

19. Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

20. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК.

21. Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

22. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

23. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували.

24. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 19 червня 2020 року.

25. Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

26. У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

27. Звертає на себе увагу, що ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

28. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ.

29. А тому положення Закону № 987-ХІІ є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству.

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

31. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

32. Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішеннями загальних зборівчленів релігійних громад, оскільки, на думку такої організації, ці збори були проведені без участі дійсних представників членів релігійних громад, а рішення загальних зборів релігійних громад були підписані неуповноваженими особами.

33. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

34. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

35. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

36. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

37. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

38. Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

39. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.

40. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

42. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 оскарження юридичною особою дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) іншої юридичної особи, учасником якої позивач не був, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи.

43. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

44. Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

45. Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 910/13499/19 за позовом релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.

46. Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

47. Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

48. Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

49. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

50. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

51. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

52. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

53. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

54. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 та інших, у яких наведена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

55. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, який був урахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається, - немає, оскільки з огляду на приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

56. При цьому Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

57. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на суб`єктний склад учасників спору та приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

59. Згідно з положеннями статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

60. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

61. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 314-317 ГПК, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

В. С. Князєв

Ю. Л. Власов

Г. Р. Крет

І. В. Григор`єва

Л. М. Лобойко

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 97967347

[ANTIRAID]

Велика палата продовжує "уточнювати" свої фантастичні висновки та втручання в справи релігійних громад в Україні.

Суд зазначив, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

51. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

52. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

53. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.