Постанова ВП-ВС про відсутність наслідків недійсності заповіту у разі його посвідчення нотаріусом з порушенням нотаріального округу

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 522/9893/17
Провадження № 14-173цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Ярослав Євгенійович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна, про визнання заповіту нікчемним

за касаційною скаргою ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 , який на випадок своєї смерті залишив заповіт від 04 квітня 2014 року, згідно з яким заповів ОСОБА_4 (відповідачка) квартиру АДРЕСА_1 , а позивачці - все інше майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати спадкодавцю на день його смерті. Після заведення спадкової справи позивачці стало відомо про існування ще одного заповіту - від 28 травня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 заповів відповідачці все своє майно, всі свої майнові права, рухоме і нерухоме майно та все те, що буде належати йому на день смерті.

2. Позивачка звернулась до суду з указаним позовом, оскільки вважала, що заповіт від 28 травня 2014 року є нікчемним. За змістом спірного заповіту його було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. за адресою лікарні, у якій перебував заповідач: АДРЕСА_2 . Оскільки заповіт від 28 травня 2014 року посвідчено нотаріусом за межами його нотаріального округу, позивачка вважала, що позов підлягає задоволенню.

3. Суд першої інстанції у позові відмовив, оскільки встановлена статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» заборона для нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу не встановлює таких наслідків порушення цих вимог, як позбавлення чинності заповіту шляхом визнання його нікчемним. Суд апеляційної інстанції з висновками районного суду не погодився, скасував рішення суду попередньої інстанції, задовольнив позовні вимоги та вказав, що невиконання нотаріусом вимог статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» та посвідчення ним заповіту поза межами свого нотаріального округу свідчить про порушення порядку посвідчення заповіту, що має наслідком його нікчемність згідно з частиною першою статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4. Завданням Великої Палати Верховного Суду в цій справі є вирішення питання необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, а також забезпечення єдиної практики розгляду подібних спорів та роз`яснення правильного застосування положень законодавства, а саме частини першої статті 1257 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», в контексті того, чи зумовлює нотаріальне посвідчення нотаріусом заповіту поза межами свого нотаріального округу й недотримання останнім вимог статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» недійсність (нікчемність чи оспорюваність) такого заповіту.

Короткий зміст позовних вимог

5. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним.

6. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 . Заповітом від 04 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л. А., ОСОБА_3 заповів ОСОБА_4 (у майбутньому - ОСОБА_2 ) квартиру АДРЕСА_1 , а позивачці - все інше майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати спадкодавцю на день його смерті.

7. Після заведення спадкової справи позивачці стало відомо про існування ще одного заповіту - від 28 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., згідно з яким ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, всі його майнові права, рухоме та нерухоме майно та все те, що буде належати йому на день смерті.

8. На момент складення заповіту від 28 травня 2014 року ОСОБА_3 перебував у дуже тяжкому фізичному стані, постійно знаходився на лікуванні в онкологічній клініці - Товаристві з обмеженою відповідальністю «Медична клініка «Інновація» (далі - ТОВ «Медична клініка «Інновація») за адресою: АДРЕСА_2 .

9. Позивачка вважає, що заповіт, складений ОСОБА_3 у лікарні за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. за межами нотаріального округу цього нотаріуса, тобто з порушенням пункту 2 глави 1, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Ця обставина є підставою для визнання заповіту нікчемним відповідно до статті 1257 ЦК України.

10. Позивачка просила визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований у реєстрі за № 549.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси в складі судді Шенцевої О. П. від 04 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлена частиною третьою статті 1247 ЦК України вимога щодо посвідчення заповіту нотаріусом узгоджується з положеннями пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» щодо віднесення посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей) до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси. Згідно зі статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом. Разом із цим наведені правові норми містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог у вигляді позбавлення чинності заповіту шляхом його нікчемності. Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що міститься у частині першій статті 1257 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_3 , складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований в реєстрі за № 549. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. було посвідчено заповіт від 28 травня 2014 року поза межами Київського міського нотаріального округу і на час посвідчення ним спірного заповіту він не здійснював заміщення іншого нотаріуса у Вишгородському районі Київської області. Відповідно до правових висновків, які містяться у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року в справі № 6-2цс13, у силу статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законом. Отже, заповіт від 28 травня 2014 року складений з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку його посвідчення, а саме посвідчений приватним нотаріусом поза межами його нотаріального округу, що має наслідком нікчемність цього заповіту.

Подання та короткий зміст вимог касаційних скарг

15. У листопаді 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

16. У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та залишити позов без розгляду, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції та підстави передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

17. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року в цій справі відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Я. Є.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року в цій справі відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року справа призначена до судового розгляду.

20. 18 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

21. Ухвала обґрунтована тим, що визнання заповіту недійсним із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як недійсного з підстав, що прямо не передбачені ані статтею 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складення іншого заповіту у зв`язку з його смертю. Тому колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, та вказати, що нотаріальне посвідчення нотаріусом заповіту поза межами свого нотаріального округу й недотримання статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» не зумовлює недійсність (нікчемність чи оспорюваність) такого правочину, як вчинення заповіту.

22. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

23. 02 грудня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Я. Є.

24. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, оскільки ця постанова не містить висновку про те, що посвідчення заповіту нотаріусом поза межами його нотаріального округу тягне обов`язкову нікчемність такого заповіту з цієї підстави. Апеляційний суд необґрунтовано розширено розтлумачив положення частини першої статті 1257 ЦК України. Серед визначених апеляційним судом статей ЦК України та законів відсутні норми матеріального права, які б свідчили про нікчемність заповіту з підстав та за обставин, зазначених у позові та постанові. Суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні відносини або взагалі не були чинними на час складення і посвідчення спірного заповіту. Суд апеляційної інстанції послався на частину першу статті 1275 ЦК України, яка стосується правових наслідків відмови від прийняття спадщини за заповітом. Порушень порядку посвідчення заповіту нотаріусом допущено не було. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

25. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що порушення нотаріусом вимог щодо місця вчинення нотаріальної дії не є підставою позбавлення чинності заповіту шляхом встановлення його нікчемності. Заповідач виразив своє волевиявлення в оспорюваному заповіті, яке було вільним, що було встановлено нотаріусом Тараном Я. Є., дії якого позивачка не оспорювала. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 29 березня 2002 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано. Отже, позивачка позбавлена права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 і не мала прав на пред`явлення позову у цій справі. У Приморському районному суді м. Одеси розглядається тотожний спір, а тому позов слід залишити без розгляду.

Доводи інших учасників справи

26. У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

27. Відзив мотивований тим, що законодавством передбачений чіткий порядок посвідчення нотаріусом заповіту, зокрема, в частині здійснення нотаріусами своєї професійної діяльності виключно в межах визначених нотаріальних округів, а також наслідки порушення відповідного порядку щодо посвідчення заповіту, а саме нікчемність заповіту. Нотаріусом було порушено порядок посвідчення заповіту у зв`язку з посвідченням заповіту в іншому нотаріальному окрузі.

28. У лютому 2020 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року залишити в силі.

29. Відзив мотивований тим, що апеляційним судом не встановлені обставини, з якими частина перша статті 1257 ЦК України пов`язує нікчемність заповіту. Вважає, що доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, містять підстави для скасування постанови апеляційного суду. Втім, беручи до уваги неприпустимість зловживання позивачкою процесуальними правами у її прагненні до затягування справи, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

30. У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

31. Відзив мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, викладені в ній обставини не свідчать про неправильність застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини справи, встановлені судами

32. Судами встановлено, що за змістом заповіту від 04 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л. А. (зареєстрованого в реєстрі за № 299), ОСОБА_3 заповів ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - все інше майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом буде мати право.

33. 28 травня 2014 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований за реєстровим № 549, згідно з умовами якого ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, всі майнові права, нерухоме і рухоме майно та все, що буде йому належати на день смерті, в тому числі цінні папери, будь-які грошові внески з відсотками та компенсаціями, будь-які рахунки в банківських та фінансових установах та організаціях, незалежно від форми власності та підпорядкування, майно, яке залишилось як спадок після смерті матері заповідача ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яке має право, а також інше майно.

34. Проект указаного заповіту виготовлено о 17 годині 30 хвилин за допомогою технічних засобів у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, за адресою: АДРЕСА_3 , а складено заповіт та підписано заповідачем і посвідчено приватним нотаріусом Тараном Я. Є. у лікарні о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку зі станом здоров`я заповідача.

35. На момент посвідчення спірного заповіту від 28 травня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 549 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., заповідач перебував на постійному лікуванні в онкологічній клініці ТОВ Медична клініка «Інновація» (Київська обл., Вишгородський р-н, с. Лютіж, вул. Вітряного, 69-А).

36. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина.

37. ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3

38. ОСОБА_1 в установлений законом період звернулась із заявою до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської О. В., якою згодом заведено спадкову справу за № 56457548 (17/2014) за фактом смерті ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

39. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

40. За змістом статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

41. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

42. На підставі статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

43. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

44. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

45. Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

46. Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи, наведені в касаційних скаргах та відзивах на них, і вважає, що касаційна скарга приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Я. Є. підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 - частковому задоволенню.

47. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Позиція Великої Палати Верховного Суду для вирішення подібної категорії спорів та застосовані норми права

48. У цій справі позивачка стверджувала про нікчемність заповіту від 28 травня 2014 року з тих підстав, що зазначений вище заповіт посвідчено нотаріусом за межами нотаріального округу, у якому нотаріус здійснює нотаріальну діяльність.

49. Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

50. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

51. Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

52. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

53. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

54. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

55. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

56. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

57. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

58. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

59. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

60. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

61. Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

62. При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою у главі 85 ЦК України про спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм стаття 1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту у главі 85 ЦК України.

63. Виходячи з наведеного недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

64. Тобто контекстуальний аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

65. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

66. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

67. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

68. Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

69. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

70. Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

71. Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу тягне нікчемність заповіту.

72. Відтак, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

73. Це може бути додатково обґрунтовано такими обставинами.

74. По-перше, у цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.

75. По-друге, недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

76. Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

77. По-третє, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

78. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах «Малахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1998 року, «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28 жовтня 1995 року, «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.

79. По-четверте, практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону.

80. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства», де зазначається, що «в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда». І, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

81. Вивчення мотивувальної частини постанови Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року свідчить, що в ній не наведені жодні обставини, з якими може пов`язуватися нікчемність заповіту у контексті частини першої статті 1257 ЦК України.

82. При цьому питання визнання заповіту недійсним як оспорюваного з тих мотивів, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України), судами не розглядалося і не вирішувалося, оскільки при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України). Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, позов ОСОБА_1 не заявлено з підстав того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 на момент складання і посвідчення заповіту від 28 травня 2014 року не було вільним і не відповідало його волі, що в силу частини другої статті 1257 ЦК України виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і звертає увагу, що вирішення спору про визнання заповіту недійсним як оспорюваного з тих мотивів, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України), може бути предметом розгляду в іншій справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

83. Стосовно заповіту і в контексті спірного у цій справі питання, що аналізується, слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства.

84. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту.

85. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого.

86. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України.

87. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

88. Як негативний наслідок для учасників спадкових правовідносин розуміють насамперед визнання заповіту нікчемним.

89. Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач - отримати це майно у спадщину.

90. Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, коли нотаріус посвідчив заповіт, хоча б і не в межах свого нотаріального округу, видається вкрай нерозумним.

91. Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

92. По-третє, слід виходити із загальноприйнятого в юридичній техніці співвідношення вимог, що містяться в правовій нормі, та негативних наслідків їх порушення.

93. Ці наслідки можуть застосовуватися лише в разі, якщо вони передбачені законодавством.

94. Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.

95. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом.

96. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить.

97. Як приклад негативних наслідків, які містить нотаріальне законодавство, можна навести статтю 9 Закону України «Про нотаріат», яка передбачає наслідок заборон, що в ньому міститься, «недійсність нотаріальних дій». При всій вразливості такої правової конструкції вона вочевидь призводить до відсутності нотаріального посвідчення правочину.

98. Відтак правочин, посвідчений всупереч статті 9 вказаного Закону, буде вважатися укладеним з порушенням форми, і тому є нікчемним (стаття 219 ЦК України).

99. Нічого подібного не існує в разі порушення нотаріусом припису закону про діяльність у межах свого нотаріального округу.

100. Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу. За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, в суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.

101. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

102. Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 5 та 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

103. Положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, коли нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, чим порушив законодавство, яке регулює діяльність нотаріусів. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

104. Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення нотаріусом законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з нотаріальним процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.

105. Враховуючи зазначене, вимогами чинного закону не встановлена нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу.

Щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду України

106. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

107. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

108. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

109. У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс13 від 20 лютого 2013 року колегія суддів зазначила, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

110. Посилаючись на указані положення закону, Верховний Суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо спірного заповіту (його посвідчення) поза межами свого нотаріального округу не призвело до нікчемності спірного заповіту.

111. Саме на підставі такого висновку про застосування норм права Верховний Суд України скасував судове рішення суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який, у свою чергу, скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні нікчемним заповіту з указаних підстав та направив справу на новий розгляд до районного суду. За наслідками нового розгляду суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення про визнання заповіту нікчемним.

112. У зв`язку із зазначеним та з урахуванням наведеної в цій постанові позиції Великої Палати Верховного Суду для вирішення подібної категорії спорів колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс13 від 20 лютого 2013 року.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі по суті спору

113. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

114. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

115. Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

116. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

117. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

118. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

119. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

120. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний заповіт є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, виключно через те, що його посвідчено приватним нотаріусом поза межами свого нотаріального округу.

121. Натомість суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу - це не впливає на форму правочину і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що визначені у частині першій статті 1257 ЦК України.

122. Суд першої інстанції правильно вказав, що положення статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог, а саме позбавлення чинності заповіту шляхом встановлення його нікчемності.

123. Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи відповідно до таких вимог і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасниками докази.

124. Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи касаційних скарг та відзивів на касаційні скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

125. ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

126. Згідно з вимогами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

127. Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

128. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

129. Позов у цій справі не підлягав задоволенню.

130. Відповідачка ОСОБА_2 у цій справі понесла судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

131. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. у цій справі поніс судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

132. Ураховуючи, що за наслідками касаційного перегляду справи залишається в силі рішення суду першої інстанції, яким позов залишено без задоволення, Велика Палата Верховного Суду відшкодовує понесені учасниками справи судові витрати за рахунок позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовича задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасувати, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовичасудовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

/підпис/

В. В. Пророк

Судді: /підпис/

Т. О. Анцупова

/підпис/

Г.Р. Крет

/підпис/

В. В. Британчук

/підпис/

Л. М. Лобойко

/підпис/

Ю. Л. Власов

/підпис/

К. М. Пільков

/підпис/

І. В. Григор`єва

/підпис/

О. Б. Прокопенко

/підпис/

М. І. Гриців

/підпис/

Л. І. Рогач

/підпис/

Д. А. Гудима

/підпис/

В. М. Сімоненко

/підпис/

В. І. Данішевська

/підпис/

І. В. Ткач

/підпис/

Ж. М. Єленіна

/підпис/

С. П. Штелик

/підпис/

Л. Й. Катеринчук

/підпис/

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова складена суддею Штелик С. П.

Джерело: ЄДРСР 98235794

[ANTIRAID]

Це рішення потрібно давати читати суддям, які себе вважають вище Закону та застосовують вигадані правові норми, під виглядом справедливості, як судді, які вже були переведені з Великої палати. Та й доповідач, бувший адвокат, також вірогідно відмовився складати тут повний текст, який був складений професійною суддею.

Рішення варто прочитати. Якщо коротко, то суд зазначив, що викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу. За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, в суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.