Постанова ВП-ВС про господарську юрисдикцію спору щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення підприємства: зо перебуває у стані банкрутства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/2030/19 (905/1159/20)

Провадження № 12-92гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року (суддя Чорненька І. К.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року (судді Барбашова С. В., Істоміна О. А., Пелипенко Н. М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (далі - ПрАТ «Геркулес»).

2. У червні 2020 року ПрАТ «Геркулес» звернулося з позовом у межах справи № 905/2030/19 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504.

3. На обґрунтування позову ПрАТ «Геркулес» зазначило, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 16 січня 2020 року № 2043/04-36-05-04/25117467 складений відповідачем з порушенням пунктів 42.2, 42.4 статті 42 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем за результатами цієї перевірки, є незаконним і підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою від 24 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Господарський суд Донецької області відмовив у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11 серпня 2020 року ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року залишив без змін.

6. Обґрунтовуючи свій висновок, суди вказали на те, що позовні вимоги ПрАТ «Геркулес» до ГУ ДПС не містять ознак предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду, не відповідають визначеному частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) переліку спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник, та відносяться до юрисдикції адміністративного суду. При цьому вимога про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, тобто такою, що не підлягає вартісній оцінці, у зв`язку із чим відсутні правові підстави стверджувати, що на позовні вимоги у цій справі поширюються положення щодо належності спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство.

Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду

7. ПрАТ «Геркулес» звернулося через Східний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. У касаційній скарзі ПрАТ «Геркулес» зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що оскаржувані ухвала Господарського суду Донецької області та постанова Східного апеляційного господарського суду прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 7 КУзПБ, що перешкоджає розгляду справи по суті судом, встановленим законом.

9. На думку скаржника, закріплення у цьому Кодексі принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, притаманного виключно адміністративному судочинству, робить можливим та покликане забезпечити розгляд усіх спорів, зокрема і тих, що зазвичай розглядаються у порядку адміністративного судочинства, учасником яких є боржник, саме в межах справи про банкрутство.

10. Також скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, оскільки у цьому рішенні контролюючим органом визначена сума грошового зобов`язання, що підлягає сплаті платником податку.

11. Крім того, скаржником до касаційної скарги додано клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, а також через наявність виключної правової проблеми у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких порушено провадження про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Геркулес», призначив справу до розгляду, а ухвалою від 4 листопада 2020 року справу № 905/2030/19 (905/1159/20) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин п`ятої та шостої статті 302 ГПК України, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, що полягає у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення в тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції і висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах відсутній.

13. Ухвалою від 12 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо юрисдикції спору

15. Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

16. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.

18. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

19. Згідно з приписами частини першої статті 2 ГПК Українизавданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

20. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

21. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільнимта Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.

22. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

23. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

24. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

26. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України.

27. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

28. У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

29. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо). Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб`єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.

30. Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів -приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

31. Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

32. Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

33. Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

34. Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.

35. Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника(юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.

36. Специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає у необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватно-правових та публічно-правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування приватно-правових та публічно-правових механізмів у ході провадження у справі про банкрутство. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом в регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об`єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство.

37. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній» (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).

38. За загальним правилом, публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов`язкових соціальних внесків регулюються податковим кодексом та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов`язань та зобов`язань зі сплати цих внесків.

Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7 ПК України).

39. Однак законодавець не ототожнює поняття «виникнення» податкових зобов`язань з поняттями «стягнення податкового боргу» чи «погашення податкового боргу». Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.

Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).

40. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

41. Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2019 року у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).

Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

42. Ініціювання поза справою про банкрутство, у межах якої суд розглядає спори про розмір грошових вимог до боржника, ще однієї справи в суді іншої юрисдикції стосовно наявності (відсутності) податкового боргу, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, є неефективним як для захисту прав кредитора, так і для захисту прав боржника. Одночасний розгляд в судах різної юрисдикції спорів, судові рішення у яких впливають на визначення розміру грошових вимог до боржника, може зумовлювати необхідність зупинення провадження у справі про банкрутство цього боржника, що прямо забороняє КУзПБ. Крім того, такий одночасний розгляд може ускладнити формування реєстру вимог кредиторів через необхідність перегляду за нововиявленими обставинами у справі про банкрутство відповідних судових рішень про результат розгляду спірних вимог кредитора. Саме тому процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.

43. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог.

44. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 року підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.

45. Спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем у червні 2020 року податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відносно позивача провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ «Геркулес». Вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.

46. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються у межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

47. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та процесуальними кодексами.

48. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

49. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, місцевий та апеляційний суди неправильно застосували норми процесуального права та дійшли висновку про непідвідомчість спору за позовом боржника до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення господарському суду у справі про банкрутство цього боржника, відмовивши у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

51. З огляду на викладене судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням позовної заяви боржника до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

Щодо судових витрат

52. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК Українивизначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Оскільки справа направляється для розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) скасувати.

Справу направити до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор'єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Катеринчук Л. Й.

Джерело: ЄДРСР 100359355

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Князєва В. С., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В.,Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Ситнік О. М.

у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) за позовом Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (далі - ПрАТ «Геркулес») до Головного управління Держаної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС) про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення

від 14 лютого 2020 року № 0004090504

за касаційною скаргою ПрАТ «Геркулес» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

У липні 2020 року ПрАТ «Геркулес» звернулося з позовом у межах справи № 905/2030/19 до ГУ ДПС про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504.

На обґрунтування позову ПрАТ «Геркулес» зазначило, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки складений відповідачем з порушенням

пунктів 42.2, 42.4 статті 42 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК), у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем за результатами цієї перевірки, є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 24 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Господарський суд Донецької області відмовив у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Східний апеляційний господарський суд постановою від 11 серпня 2020 року ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року залишив без змін.

Обґрунтовуючи свій висновок, суди вказали на те, що позовні вимоги

ПрАТ «Геркулес» до ГУ ДПС не містять ознак предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду, не відповідають визначеному частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУПБ) переліку спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник, та відносяться до юрисдикції адміністративного суду. При цьому вимога про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, тобто такою, що не підлягає вартісній оцінці, у зв`язку із чим відсутні правові підстави стверджувати, що на позовні вимоги у цій справі поширюються положення щодо належності спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство.

ПрАТ «Геркулес» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вище вказані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 жовтня

2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Геркулес», призначив справу до розгляду, а ухвалою від 4 листопада 2020 року справу

№ 905/2030/19 (905/1159/20) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин п`ятої та шостої статті 302 ГПК, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, що полягає у застосуванні статті 7 КУПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення, у тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції, і висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах відсутній.

Ухвалою від 12 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ПрАТ «Геркулес» задовольнила; ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) скасувала; справу направила для розгляду до Господарського суду Донецької області в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство

ПрАТ «Геркулес».

На обґрунтування прийнятого рішення Велика Палата Верховного Суду вказала, що частиною другою статті 7 КУПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що КУПБ та ГПК є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУПБ та статтею 20 ГПК повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають положення статті 7 КУПБ.

Велика Палата Верховного Суду також послалася на те, що з прийняттям КУПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та інших процесуальних кодексів України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУПБ як закону, що прийнятий пізніше та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Вважаємо помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для розгляду до Господарського суду Донецької області в межах справи про банкрутствоз таких міркувань.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Положеннями частини четвертої статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК.

Після втрати чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» такі особливості передбачає КУПБ.

Пунктом 4 «Прикінцеві та перехідні положення» КУПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Згідно з преамбулою КУПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, а за змістом частини першої статті 2 КУПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до частини другої статті 7 КУПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).

Аналіз змісту зазначених положень КУПБ дає підстави сформулювати правило, що майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема, стосуватися визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором), або визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якій є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що несе об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції має насамперед визначати процесуальний кодекс, а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

Однак спеціальною нормою для визначення юрисдикції в цій справі має бути саме пункт 8 частини першої статті 20 ГПК, відповідно до якого до господарської юрисдикції не можна відносити спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК).

Ураховуючи відсутність чіткої правової визначеності юрисдикційності відповідного спору, а також сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

Це зумовлено обмежувальною дією положень статті 20 ГПК щодо спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Тобто спори про скасування податкових повідомлень-рішень у межах справи про банкрутство за характером і змістом відносин пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань відповідно до ПК. Відповідні позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень.

Такі спори мають подвійну природу, пов`язану як із сутністю податкових зобов`язань, так і з процесуальною складовою щодо сплати судового збору. Майновий характер позову при сплаті судового збору в розумінні приписів Закону України «Про судовий збір» не може автоматично означати майновий характер вимоги про оскарження податкового повідомлення-рішення за змістом спірних правовідносин в контексті визначення судової юрисдикції.

З позиції змісту відносин при визначенні юрисдикції оскарження податкового повідомлення - рішення не є спором майнового характеру, поки зобов`язання не стане узгодженими. Неузгоджена сума податкового зобов`язання не впливає на зміну майнового стану платника податків (не є податковим боргом, який може бути стягнуто на користь держави). Тільки узгоджена сума податкового зобов`язання та його стягнення може вплинути на зміну майнового стану платника

податків . Йдеться про сам факт і момент «узгодження» відповідно до положень

чинного законодавства - закінчення процедури адміністративного оскарження (пункт 56.15 статті 56 ПК) або день набрання судовим рішенням законної сили (підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК).

В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та в установлених судами попередніх інстанцій обставинах справи відсутні відомості про узгодженість оскаржуваного зобов`язання, що законодавець визначає як обов`язкову підставу для кваліфікації зобов`язання як майнового. Натомість позивач послався на порушення пунктів 42.2, 42. 4 статті 42 та пункту 79.2 статті 79 ПК при проведенні перевірки та винесенні податкового повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення, що не набрало чинності, не є підставою для виникнення будь-яких зобов`язань та не є втручанням до його майнових прав. Це рішення можна розцінювати лише як посягання, намір вплинути на склад майна позивача, які, однак, не реалізуються контролюючим органом до узгодження суми грошового зобов`язання, що і визначить вимогу як майнову та вплине на склад майна.

Податкові спори є однією з найбільш болючих тем, як для держави в умовах постійного недофінансування бюджету, так і для платників податків, які безпосередньо несуть цей тягар.

Крім гостроти, правові питання, що виникають у податкових спорах, відрізняються складністю і багатогранністю внаслідок, зокрема, постійного урізноманітнення способів «оптимізації» оподаткування та частої зміни профільного законодавства.

Тому суд, що розглядає податкові спори, має знати, яким було законодавство і судова практика у різних сферах діяльності за різні періоди часу у розрізі певного податку чи збору.

Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав спори у сфері оподаткування щодо звернень платників за сумами податків, які були сплачені (стягнуті) на користь держави. Тобто всі стадії «узгодження податкових зобов`язань» були реалізовані після судового оскарження на національному рівні в усіх інстанціях. Проведенням виконавчих дій в країні платника податків такі зобов`язання були вже вичерпані як в частині визначення суми, так і в частині правомірності застосування положень податкового законодавства. Логічно, що дії державних органів, що тягнуть за собою стягнення майна (коштів) на користь держави, тлумачаться як «підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи». Тому такі спори закономірно були віднесені до категорії майнових.

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Феррадзіні проти Італії» вказано, що «податкові питання і досі становлять частину основного пакету прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер <�…> податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків».

Фактично спір у цій справі про оскарження податкового повідомлення-рішення зводиться до перевірки правильності дій контролюючого органу, а не до захисту майна.

Спірні ж правовідносини виникли у межах публічно-правового спору у сфері нарахування та сплати податків, зборів, переведеного у площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством.

Отже, враховуючи предмет позову та суб`єктний склад сторін і зміст відносин, спір щодо оскарження ПрАТ «Геркулес» податкового повідомлення-рішення є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене вище господарські суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про належність спору у цій справі до компетенції адміністративного суду, а відтак про відсутність підстав для відкриття провадження у цій справі.

Виходячи з наведеного не було підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для розгляду до Господарського суду Донецької області в межах справи про банкрутство.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: В. С. Князєв

Т. О. Анцупова

В. В. Британчук

І. В. Григор`єва

М. І. Гриців

О. С. Золотніков

О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 100079407

[ANTIRAID]

Чергове Рогачьовське рішення з натягуванням сови на глобус. Все це наслідки як конкурсу до Верховного суду, так і прийняття Законів, що готувались "науковцями" з дуже сумнівними знаннями. Цікаво коли справа про банкрутство буде припинена, чи передадуть цю справу до адмінюрисдикції і так нескінченно.

Суд дійшов висновку, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та процесуальними кодексами.

48. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».