Постанова ВП-ВС про переукладання договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі після формування земельної ділянки

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 233/2021/19

Провадження № 14-166цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді -доповідача Гудими Д. А.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» (далі - позивач; ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ») до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про переукладення договору оренди землі та за зустрічним позовом відповідачки до позивача про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання

за касаційною скаргою позивача на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, ухвалене суддею Бєлостоцькою О. В., і постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Кішкіної І. В., Азевича В. Б. і Халаджи О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Відповідачка була власницею сертифіката на право на земельну частку (пай). У 2012 році вона уклала з позивачем договір оренди земельної частки (паю) строком на 20 років, а у 2014 році їй виділили відповідну земельну ділянку у натурі (на місцевості). Відповідачка зареєструвала право власності на цю ділянку. Але позивача проінформувала аж у 2018 році: надіслала йому повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку.

2. Позивач звернувся з позовом про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Вважав, що після формування земельної ділянки та державної реєстрації орендодавцем права власності на неї договір оренди земельної частки (паю) не припинив дію. Тому його треба переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що були у договорі оренди земельної частки (паю).

3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що через зміну предмета оренди і статусу сторін договору оренди земельної частки (паю) цей договір припинив дію. Тому його не можна переукласти.

4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має відповісти, зокрема, на такі питання: (1) які правовідносини слід вважати подібними? (2) чи має орендар за договором оренди земельної частки (паю) право переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі?

(2) Короткий зміст позовної заяви

5. 29 березня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою. Просив визнати переукладеним у запропонованій ним редакції договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений із відповідачкою (далі - договір оренди земельної частки (паю)), на договір оренди землі. Предметом останнього має бути земельна ділянка з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001 і площею 4,3847 га (далі -земельна ділянка) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідачки на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме з 30 квітня 2014 року.

6. Мотивував позовну заяву так:

6.1. 22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою строком на 20 років договір оренди земельної частки (паю). Цей договір зареєстрований 29 березня 2012 року за № 971 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради. Предметом договору була земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів (далі - земельна частка (пай)). Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до вказаного договору. Згідно з цим актом відповідачка передала, а позивач прийняв у користування (оренду) земельну частку (пай).

6.2. Факт систематичного перерахування позивачем на користь відповідачки орендної плати протягом 2012-2018 років підтверджують відповідні платіжні доручення, касові ордери та відомість.

6.3. Позивачеві стало відомо, що відповідачці земельну частку (пай) виділили у натурі, а сформованій земельній ділянці присвоїли кадастровий номер. Відповідачка порушила умови договору оренди земельної частки (паю), бо не повідомила позивача про виділення їй земельної частки (паю) в натурі та не переуклала з позивачем договір оренди землі. Оскільки договір оренди земельної частки (паю) сторони уклали строком на 20 років, то після виділення в натурі земельної частки (паю) є підстави для переукладення договору оренду землі.

6.4. Обґрунтованість позовних вимог підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14.

7. 15 липня 2019 року відповідачка звернулася із зустрічним позовом. Просила припинити дію договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання у зв`язку з неможливістю виконання. Мотивувала зустрічний позов так:

7.1. 30 квітня 2014 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ці документи підтверджують право власності відповідачки на земельну ділянку, розташовану на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

7.2. Оскільки відповідачка має право самостійно визначати спосіб і порядок користування та розпорядження належною їй власністю, вона уклала договір оренди земельної ділянки з Фермерським господарством «Щедрий Лан» (далі - ФГ «Щедрий Лан»).

7.3. 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі № 233/1603/18 за позовом ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» до відповідачки та ФГ «Щедрий Лан» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди. Суд визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, який відповідачка уклала з ФГ «Щедрий Лан», і скасував запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цим господарством.

7.4. 26 листопада 2018 року відповідачка надіслала на юридичну адресу позивача лист-повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) через те, що вона має намір господарювати на земельній ділянці самостійно. У цьому листі попросила визнати припиненим договір оренди земельної частки (паю), повернути земельну ділянку у стані, придатному для використання за цільовим призначенням, як це передбачає пункт 3.1 договору оренди земельної частки (паю), а також утриматися від вчинення дій, які би перешкоджали використанню відповідачкою її земельної ділянки.

7.5. Закон не передбачає обов`язку орендодавця переукласти договір оренди земельної частки (паю) після оформлення права власності на виділену земельну ділянку.

7.6. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Порядок поновлення договору оренди землі та переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки за договором, на укладення договору оренди землі на новий строк визначає стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).

7.7. Про оформлення відповідачкою права власності на земельну частку (пай) позивач дізнався ще під час розгляду справи № 233/1603/18, у якій 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення. Тому мав виконати вимоги статті 33 Закону № 161-XIV. Але цього не зробив. Порушив порядок і строки переукладення договору оренди землі, визначені вказаною статтею. З огляду на це його переважне право на переукладення договору оренди земельної ділянки припинилося.

7.8. Відповідачка не отримує орендну плату від позивача з 2018 року. А сертифікат, на підставі якого сторони уклали договір оренди земельної частки (паю), втратив чинність. Тому цей договір слід вважати припиненим.

7.9. Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, незастосовний у справі № 233/2021/199, оскільки у цих справах відмінні предмети спору, підстави позовів і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. 11 грудня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Мотивував рішення так:

8.1. З 30 квітня 2014 року відповідачка стала власником земельної ділянки, тобто змінився предмет договору оренди земельної частки (паю) та статус його сторін. Після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набуває статус власника земельної ділянки, а предмет оренди змінюється. Тому договір оренди земельної частки (паю) з вказаної дати припинений.

8.2. Враховуючи вимоги статей 203 і 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки й одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення сторін. Така наявність, а також вільність волевиявлення та його відповідність внутрішній волі є необхідними умовами дійсності правочину.

8.3. Відповідно до пункту 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами під час реалізації ними права вимоги на відведення відповідно до законодавства земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю. Тому з часу отримання державного акта на право приватної власності на землю орендодавець набув статус власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавця, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим (див. ухвалу Верховного Суду України від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, постанову цього суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, а також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18).

8.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не можна розцінювати як примус власника земельної ділянки до такого переукладення. Цей пункт передбачає право, а не обов`язок переукласти відповідний договір. Оскільки відповідачка заперечує проти переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

8.5. Доводи позивача про оплатне користування земельною ділянкою після оформлення відповідачкою права власності на неї підтверджують наявність позадоговірних відносин сторін і не впливають на висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову.

8.6. Припис частини першої статті 32 Закону № 161-XIV незастосовний до правовідносин сторін. Договір оренди земельної частки (паю) припинив дію. Тому зустрічний позов теж не можна задовольнити.

(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

9. 25 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанцій у частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняв постанову, згідно з якою залишив це рішення у вказаній частині без змін. Висновки апеляційного суду про необґрунтованість первісного позову є аналогічними тим, які сформулював суд першої інстанції.

10. Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторони не оскаржили. Тому у цій частині він рішення суду першої інстанції не переглядав.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. 17 березня 2020 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у частині вирішення первісного позову й ухвалити у цій частині нове рішення - про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

12. 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

13. 11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:

13.1. Необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. Його слід уточнити, вказавши, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий тільки за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

13.2. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, якими мотивує доводи касаційної скарги позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19.

13.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційне провадження у справі № 233/2021/19 слід закрити. Це узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19.

13.4. У провадженні Верховного Суду була аналогічна справа № 233/3676/19 за позовом про переукладення договору оренди земельної частки (паю), у якій:

13.4.1. 2 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою того ж позивача. Останній мотивував її тим, що апеляційний суд не врахував ті ж висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.

13.4.2. 8 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

13.4.3. 1 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову про задоволення касаційної скарги позивача. У пункті 74 цієї постанови вона вказала, що не відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та погоджується з ними. Наявність або відсутність підстав для закриття касаційного провадження Велика Палата Верховного Суду не встановлювала, хоча такі доводи відповідача були (пункт 17 постанови).

13.5. Якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги встановив, що висновок про застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то слід закривати касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

14.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону № 161-XIV.

14.2. Припинення договорів оренди земельних часток (паїв) можливе тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених статтею 31 Закону № 161-XIV. Серед цих підстав відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору оренди як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).

14.3. Відсутність підстав для припинення договору оренди земельної частки (паю) суд уже встановив у справі № 233/1603/18. Цей факт є преюдиційним для справи № 233/2021/19.

14.4. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18. У тих справах касаційний суд не вирішував питання про застосування приписів абзацу другого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону № 161-XIV.

14.5. Суди першої й апеляційної інстанцій мали застосувати висновки, які сформулював Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного господарського суду у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.

(2) Позиції інших учасників справи

15. 5 червня 2020 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу. Вказала, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову є обґрунтованими. Мотивувала відзив так:

15.1. Доводи позивача про неправильне застосування норм матеріального права фактично зводяться до їх помилкового тлумачення.

15.2. У відповідачки відсутнє волевиявлення на переукладення договору оренди земельної частки (паю).

15.3. З часу отримання відповідачкою свідоцтва про право власності на земельну ділянку вона стала її власницею. Тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди земельної частки (паю). Тому цей договір припинив дію.

15.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо його переукладення у разі виділення земельної ділянки на місцевості не можна вважати примусом для власника земельної ділянки. Зазначена умова договору передбачає право, а не обов`язок переукласти договір оренди.

15.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постановивід 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19, від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19 і постановив ухвалу від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 після того, як Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області 25 жовтня 2018 року ухвалив рішення у справі № 233/1603/18. Тому встановлені в останній обставини не є преюдиційними для справи № 233/2021/19, у якій слід застосувати наведені висновки Верховного Суду.

15.6. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, не можна застосувати у справі № 233/2021/19. Вказані висновки суперечать тим, які Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював пізніше у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду - у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 і від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19.

15.7. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 233/2217/19 за касаційною скаргою того ж позивача, що й у справі № 233/2021/19. Мотивував ухвалу тим, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним Верховним Судом України в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06. Цими ж висновками Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також обґрунтував постанову від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 з подібними правовідносинами, в якій позивач був стороною.

15.8. В ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також вказав на неподібність встановлених у ній обставин з обставинами, які суди встановили у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18. А саме висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у цих постановах позивач просив застосувати у справі № 233/2021/19.

16. Третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позицію щодо касаційної скарги не висловила.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи касаційним судом

17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування судами першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.

18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

19. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині вирішення первісного позову.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Які правовідносини слід вважати подібними?

20. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа згадала у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

21. На думку зазначеної колегії суддів, правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18 не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою позивача слід закрити. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується.

22. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (див. близькі за змістом приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

23. Пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України передбачає закриття судом касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього кодексу суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (див. близькі за змістом приписи пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України).

24. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

25. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

27. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти):

27.1. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.

27.2. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що означена відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна з чужого незаконного володіння мають діяти однаково.

28. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другоїстатті 392 , пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частин перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність.

29. Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України) була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

30. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

31. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

33. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

34. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19)).

35. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.

36. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Поняття «якість закону» означає, що законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

37. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

38. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне конкретизувати:

38.1. Висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

38.2. Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

39. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

40. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).

41. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи в ухвалі від 11 листопада 2020 року підстави для передання справи № 233/2021/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові останньої від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. У тій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та виснувала про відсутність підстав для відступу від нього. Але не звернула увагу на те, що спірні правовідносини у справі № 233/3676/19 і у порівнюваних господарських справах не є подібними. Відсутність такої подібності мала зумовити закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

42. За обставинами справи № 233/3676/19, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю), який позивач уклав із фізичною особою-відповідачем, на договір оренди землі у запропонованій редакції - на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку. Позивач скаржився на те, що фізична особа-відповідач порушила умови договору оренди земельної частки (паю) тим, що не повідомила ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовилася від переукладання договору. Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

42.1. Виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї: (а) не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору; (б) не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема «істотною зміною обставин»; (в) не зумовлені причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони.

42.2. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав.

43. За обставинами справи № 924/468/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Єлисейські поля» звернулося з позовом до приватно-орендного підприємства «Горинь» про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок. Позивач мотивував вимогу тим, що є орендарем спірних земельних ділянок, які навесні 2013 року самовільно зайняв відповідач-орендодавець і засіяв їх кукурудзою. Стверджував, що останній протиправними діями з незаконного збору урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках заподіяв останньому збитки у вигляді неодержаного доходу. Ці збитки слід стягнути з відповідача. Вирішуючи питання про те, чи законно спірні земельні ділянки перебували у користуванні відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки:

43.1. Після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними.

43.2. Оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє. Такі договори підлягають переукладенню. Припинення їхньої дії можливе тільки після переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону № 161-XIV.

44. За обставинами справи № 904/3558/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-М» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжхарчоторг» про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки. Третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача були власники спірних земельних ділянок (орендодавці). Позивач вважав, що після державної реєстрації у 2016 році права власності на спірні земельні ділянки - виділені в натурі земельні частки (паї) - власники з власної волі уклали договори оренди земельних ділянок із позивачем. Тому відсутні підстави для їх використання відповідачем на підставі укладених у 2011 році договорів оренди земельних часток (паїв). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки:

44.1. Отримання власниками земельних ділянок документів, які підтверджують їхнє право власності автоматично не припиняє дію раніше укладених із відповідачем договорів оренди земельних часток (паїв).

44.2. Те, що власники земельних ділянок не переуклали договори оренди земельних часток (паїв) на договори оренди землі, не означає, що відповідач втратив право оренди земельних ділянок після їх виділення в натурі.

45. У трьох зазначених справах порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх:

45.1. Власники земельних ділянок після їхнього виділення у натурі вважали, що укладені раніше договори оренди земельних часток (паїв) припинилися. Тому вони або уклали договори оренди землі з іншими орендарями, або почали самостійно господарювати на відповідній ділянці, що зумовило виникнення юридичних спорів із орендарями за договорами оренди земельних часток (паїв).

45.2. У кожній із трьох справ суд перевіряв, чи мав право орендодавець-власник земельної ділянки, який раніше уклав договір оренди земельної частки (паю), вільно розпорядитися виділеною йому в натурі земельною ділянкою, а також чи припинилися його обов`язки за цим договором у зв`язку з оформленням права власності на відповідну земельну ділянку.

45.3. Відмінність у предметах і підставах позовів у справах про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки (справа № 233/3676/19), про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок (справа № 924/468/14) та про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки (справа № 904/3558/18) означає, щоспірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин.

46. З огляду на висновки, наведені у цій постанові в справі № 233/2021/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав ні для відступу від її висновку, викладеного у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, ні для закриття касаційного провадження у справі № 233/2021/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

47. Висновки, які Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 листопада 2020 року у справі № 233/2021/19, не спростовують висновки Великої Палати Верховного Суду:

47.1. За обставинами справи № 911/1213/19 Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» з позовом про визнання недійсним прийнятого за результатами розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії й оформленого протоколом рішення створеної при цьому товаристві комісії з розгляду актів про порушення.

47.2. Суд касаційної інстанції на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України закрив касаційне провадження у тій справі. Мотивував тим, що висновки, викладені у постанові апеляційного господарського суду, яку відповідач оскаржив у касаційному порядку, та викладені у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі № 3-156гс14, які, на думку відповідача, апеляційний суд не врахував під час розгляду справи №911/1213/19, стосуються різних обставин.

48. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі № 233/2217/19 за позовом цього товариства до фізичної особи-орендодавця про переукладення договору оренди земельної частки (паю). ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» мотивувало скаргу порушенням тих самих норм матеріального права, що й у справі № 233/2021/19. Відмову у відкритті касаційного провадження суд обґрунтував, зокрема, тим, що правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, висновками Верховного Суду в якими позивач обґрунтував вимоги касаційної скарги, не є подібними з правовідносинами у справі № 233/2217/19.

49. З метою забезпечення єдності судової практики щодо визначення подібності спірних правовідносин при відкритті (закритті) касаційного провадження у справах за участю того самого позивача Велика Палата Верховного Суду бере до уваги її висновки, сформульовані у цій постанові в справі № 233/2021/19, та відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19, про те, що спірні правовідносини щодо договору оренди земельної частки (паю) за участю позивача не є подібними зі спірними правовідносинами у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, які розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

(2.2) Чи має орендар за договором оренди земельної частки (паю) право переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі?

50. Позивач стверджував, що виділення земельної ділянки в натурі не впливає на чинність договору оренди земельної частки (паю) і на обов`язок відповідачки переукласти цей договір після оформлення її права власності на земельну ділянку. Відповідачка вважала, що у неї нема обов`язку переукладати договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Крім того, на її думку, припинення існування такого об`єкта, як земельна частка (пай), і набуття позивачкою статусу власниці земельної ділянки мають наслідком припинення договору оренди земельної частки (паю). Суди першої й апеляційної інстанцій погодилися з доводами відповідачки. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки помилковими.

51. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

52. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

53. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

54. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV).

55. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

56. Громадяни-власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону (абзац перший Розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку).

57. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом (абзац другий Розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку).

58. Отже парламент легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати користування нею тимчасово іншій особі, а також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди у «речову» після виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості).

59. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

59.1. 22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою договір оренди земельної частки (паю). За цим договором відповідачка передала, а позивач прийняв у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної у натурі єдиним масивом, строком на 20 років. Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до вказаного договору.

59.2. 29 березня 2012 року договір оренди земельної частки (паю) зареєстрували у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 971.

59.3. 30 квітня 2014 року відповідачка зареєструвала право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

59.4. 26 листопада 2018 року відповідачка звернулась до позивача з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку.

60. Спір виник через відмову відповідачки переукласти з позивачем договір оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості).

61. Особливістю договору оренди земельної частки (паю) є, зокрема, те, що його предметом є не конкретна земельна ділянка, а земельна частка (пай), яка належить до загального масиву ділянок, виділеного учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

62. Власник сертифікату на право на земельну частку (пай), тобто орендодавець за договором оренди земельної частки (паю), не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладає цей договір. Незважаючи на це, до орендаря фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок - земель відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельні ділянки. Тому не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості та виділення у натурі земельної ділянки, котра відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає. Відбувається лише зміна її юридичного статусу.

63. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що зміна юридичного статусу частини земної поверхні, яку орендар використовує на підставі договору оренди земельної частки (паю), шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не означає знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання відповідного договору. Тому відповідні аргументи відповідачки є неприйнятними.

64. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої й апеляційної інстанцій керувалися Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5. Згідно з пунктом 2.3 цього Типового договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

65. Частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість урахування в разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо у договорі немає посилання на ці умови.

66. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього кодексу (частини перша та друга статті 630 ЦК України у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку). Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (частина друга статті 7 ЦК України).

67. Беручи до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що внаслідок виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) предмет оренди за договором оренди земельної частки (паю) не зникає, а відбувається тільки зміна його юридичного статусу на земельну ділянку, припис пункту 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) суперечить актам цивільного законодавства - ЦК України та Закону № 161-XIV. А тому застосування такого припису судами першої й апеляційної інстанцій є необґрунтованим.

68. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що сторони не передбачили у договорі оренди земельної частки (паю) застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору оренди земельної частки (паю). Домовленість сторін про переукладення договору земельної частки (паю) слід розуміти як таку, що виключає можливість автоматичного припинення зобов`язань за ним у випадку виділення земельної ділянки на місцевості.

69. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що пункт 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) слід застосувати з огляду на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, теж є необґрунтованим. Постанови пленумів судів касаційної інстанції та Верховного Суду України не є правотворчими чи правозастосовними актами. Вони не встановлюють, не змінюють, не припиняють норм права та не є актами інтерпретації цих норм, визначеними чинним законодавством. Тому суди не мають вказані постанови враховувати.

70. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 95 ЗК України).Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (частина перша статті 27 Закону № 161-XIV).

71. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).

72. Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, у пункті 2.3 договору оренди земельної частки (паю) сторони погодили, що у випадку виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Таке переукладення має відбутися у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством.

73. Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «переукладення договору», яке вжили сторони у договорі оренди земельної частки (паю), а парламент - у розділі IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV, слід розуміти і як укладення нового договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням необхідних змін у предметі оренди відповідно до юридичного статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, і як внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення у частині предмета оренди у відповідність з юридичним статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням тих, які стосуються предмета оренди, можна змінити виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.

74. Доводи відповідачки про те, що пункт 2.3 договору оренди земельної частки (паю) передбачає право, а не обов`язок сторони на переукладення цього договору, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Приписи розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV є імперативними щодо продовження дії відповідного договору оренди на тих самих умовах, а отримання згоди сторони договору на його переукладення необхідне лише у разі зміни умов раніше укладеного договору.

75. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша статті 652 ЦК України).

76. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (частина друга статті 652 ЦК України).

77. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (частина третя статті 652 ЦК України).

78. Договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства) (стаття 31 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку).

79. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (частини друга-четверта статті 31 Закону № 161-XIV у вказаній редакції).

80. За змістом наведених приписів виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та набуття права власності на неї ніяк не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Таке виділення не можна вважати обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651 і 652 ЦК України, зокрема не можна розглядати як «істотну зміну обставин».

81. Виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) не зумовлене причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договору оренди земельної частки (паю) відбувається тільки після його переукладення на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав.

82. Вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) суди мають ураховувати, що зміна юридичного статусу земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 58-60, 62, 68, 72-73)).

83. З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та вважає позов обґрунтованим.

84. Доводи відповідачки про те, що позивач не виконав вимоги, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV для поновлення договору оренди землі на новий строк, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. Договір оренди земельної частки (паю) позивач уклав із відповідачкою 22 березня 2012 року строком на 20 років, тобто до 22 березня 2032 року включно. За змістом висновків, викладених у цій постанові, договір не припинив дію, його строк не сплив. Сторони мали його переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV для регулювання спірних правовідносин незастосовні.

(2.3) Щодо інших висновків судів і доводів відповідачки

85. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно застосували висновки Верховного Суду України, сформульовані в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06:

85.1. Лише за Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 3 серпня 2010 року, висновки Верховного Суду України стали обов`язковими для врахування судами (частина п`ята статті 13 вказаного Закону).

85.2. Такі висновки Верховний Суд України формулював не в ухвалах, а у постановах, прийнятих після набрання чинності зазначеним Законом за результатами перегляду судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстав (а) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, (б) невідповідності судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм права, (в) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

85.3. Отже, висновок Верховного Суду України, сформульований в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, не є прикладом висновку щодо застосування норми права, який суди мають ураховувати під час вирішення справ (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 29-35)).

86. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим застосування судами першої й апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, оскільки спірні правовідносини у тій справі та справі № 233/2021/19 не є подібними:

86.1. За обставинами справи № 6-127цс13 фізична особа звернулася з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Павел» і Відділу Держкомзему України у Долинському районі Кіровоградської області про визнання договору оренди землі недійсним. Позивач стверджував, що не виявляв волі на укладення цього договору.

86.2. Хоч у вказаній справі теж мало місце виділення в натурі земельної ділянки, Верховний Суд України у постанові у справі № 6-127цс13 не вирішував питання чинності договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості й оформлення права власності на неї, як і не робив висновків щодо застосування тих норм матеріального права, які слід застосувати у справі № 233/2021/19.

87. В оскаржених судових рішеннях застосовані, а у відзиві відповідачки на касаційну скаргу у справі № 233/2021/19 згадані висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 і від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19.

88. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 вона вже відступила від зазначених висновків щодо застосування норм права. Тому немає підстав для їх подальшого застосування з метою вирішення спору.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

89. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

90. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

91. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

92. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити: рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти у відповідній частині нове рішення - про задоволення цього позову.

(3.2) Щодо судових витрат

93. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

94. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

95. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 10 181,31 грн (1 921 грн + 2 881,50 грн + 5 378,81 грн відповідно) покладаються на відповідачку.

(4) Висновки щодо застосування норм права

96. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

97. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

98. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Керуючись частинами першою, тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» задовольнити.

2. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову й ухвалити нове рішення про задоволення цього позову:

2.1. Визнати переукладеним, починаючи з 30 квітня 2014 року - дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» із ОСОБА_1 , на договір оренди землі (земельної ділянки площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), виклавши у такій редакції:

Договір оренди землі

м. Миколайпілля

Костянтинівський район,

Донецька область 30 квітня 2014 року

На виконання умов пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради 29 березня 2012 року за № 971, а також вимог абзацу 2 Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», згідно з якими після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається,

громадянка України ОСОБА_1 , далі іменована «Орендодавець», з однієї сторони, та Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» в особі генерального директора Распопова Романа Сергійовича, який діє на підставі Статуту, далі іменоване «Орендар», з другої сторони, а разом іменовані «Сторони», уклали цей Договір про наступне:

1. Предмет Договору

1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну ділянку розміром 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, яка розміщена на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля - 4,3847 га, сіножаті - 0,0000 га, пасовища - 0,0000 га.

2. Умови договору

2.1 Мета використання земельної ділянки

Земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарських потреб, а саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2.2 Орендна плата

За користування зазначеною в Договорі земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю щороку орендну плату (в розрахунку на одну земельну ділянку) в розмірі 4 823,53 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять три грн 53 коп.). Починаючи з 1 січня 2019 року розмір орендної плати (в розрахунку на одну земельну ділянку), відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 8 373 грн (вісім тисяч триста сімдесят три грн).

Розмір орендної плати визначається за домовленістю між Сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством України.

Форми орендної плати за оренду однієї земельної ділянки на 1 рік, які встановлюються за домовленістю Сторін, наведені у відповідному додатку до Договору.

Орендар сплачує орендну плату рівними частками від суми, вказаної в цьому пункті Договору, у такі строки: один раз на рік - грудень поточного року.

Орендар на свій розсуд має право здійснити виплату орендної плати як частково, так і за цілий рік користування орендованою земельною ділянкою до настання строків, зазначених в цьому пункті Договору.

Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між Сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього Договору (додаток).

Орендна плата, враховуючи невиплачену, за поточний рік оренди підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Орендар за погодженням з Орендодавцем може перенести термін виплати орендної плати.

2.3 Термін дії договору

Договір укладено Сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Орендарем та Орендодавцем, а саме з 29 березня 2012 року.

Договір може бути припинений у будь-який час за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди Сторонами.

Сторони не мають права відмовитись від виконання умов цього Договору в односторонньому порядку.

За Орендодавцем зберігаються всі права розпорядження земельною ділянкою.

В разі переходу права власності до інших осіб, цей Договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих же умовах.

Припинення дії Договору оренди допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

3.Права, обов`язки та відповідальність Сторін

3.1 Сторони зобов`язуються:

Орендодавець:

- передати Орендарю за актом приймання-передачі земельну ділянку у стані, що відповідає умовам цього Договору не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту набрання чинності цим Договором;

- не втручатися у виробничу та господарську діяльність Орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього Договору;

- не вносити зміни в Договір без письмової згоди Орендаря;

Орендар:

- протягом дії Договору не змінювати цільове призначення земельної ділянки, визначене в пункті 2.1 Договору;

- використовувати земельну ділянку згідно з цільовим призначенням, зазначеним в пункті 2.1 цього Договору;

- не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки;

- відповідати і платити за всі витрати, пов`язані із використанням ним земельної ділянки на умовах, передбачених цим Договором;

- своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі;

- після закінчення терміну Договору оренди повернути Орендодавцю орендовану земельну ділянку в стані, придатному для використання за цільовим призначенням;

- за несвоєчасну сплату орендної плати - сплачувати пеню у розмірі 0,2 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення;

- здійснювати комплекс заходів щодо охорони орендованої земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

3.2 Сторони мають право:

- у разі закінчення дії Договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання врожаю;

- вносити зміни та доповнення у Договір за згодою обох Сторін виключно у письмовій формі.

3.3 Відповідальність Сторін

Сторони несуть відповідальність за невиконання/неналежне виконання умов цього Договору згідно з Договором та чинним законодавством України.

У випадку спричинення збитків Стороні за цим Договором чи третім особам, Сторона, яка спричинила збитки, відшкодовує такі збитки в повному обсязі.

Сторони не несуть відповідальності у випадку неможливості виконання умов цього Договору внаслідок дії непереборної сили, що має бути підтверджено відповідними документами компетентних органів.

3.4 Інші умови

Умови збереження стану об`єкта оренди - використання за цільовим призначенням.

Ризик випадкового знищення або пошкодження земельної ділянки чи її частини несе Орендодавець.

На орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб.

4. Прикінцеві положення

В інших випадках, які не передбачені цим Договором, Сторони керуються чинним законодавством України.

Спори в разі відсутності взаємної згоди Сторін щодо зміни умов цього Договору, дострокового розірвання на вимогу однієї зі Сторін розглядаються судом у встановленому законодавством порядку.

Договір укладено у двох примірниках, один із яких перебуває в Орендодавця, другий - в Орендаря; кожен з них має однакову юридичну силу.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами.

Реквізити та підписи сторін

Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Покровський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548

Підписи сторін

_____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2

Додаток №1

до Договору оренди землі від 30 квітня 2014 року

Форма орендної плати

Щорічний розмір платежів на 2019 рік

Період виплати

1. Грошова (у гривнях)

8 373 грн

грудень

2. Натуральна

--

--

3. Відробіткова

--

--

Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Покровський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548

Підписи сторін

_____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2

Акт приймання-передачі земельної ділянки

до договору оренди землі від 30 квітня 2014 року

м. Миколайпілля

Костянтинівський район,

Донецька область 30 квітня 2014 року

Цей акт приймання-передачі земельної ділянки, укладений між власником земельної ділянки - громадянкою ОСОБА_1 , яка надалі іменується «Орендодавець» і діє відповідно до чинного законодавства України, з одного боку, і Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» в особі Генерального директора Распопова Романа Сергійовича, який діє на підставі Статуту, з другого боку, що надалі іменується «Орендар», Орендар та Орендодавець надалі разом іменуються як «Сторони», а кожний окремо - «Сторона».

1. Орендодавець передав, а Орендар прийняв у володіння та користування (оренду) земельну ділянку площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, яка розміщена на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля - 4,3847 га, сіножаті - 0,0000га, пасовища - 0,0000 га.

2. Земельна ділянка передана у стані, що відповідає умовам Договору для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Цей акт складений та підписаний у двох оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної зі Сторін.

Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Красноармійський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548

Підписи сторін

_____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2

2.2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )на користь Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» (85325, Донецька обл., Покровський р-н, с. Рівне, вул. Шопена, 1А; код ЄДРПОУ: 34626750) 10 181,31 грн (десять тисяч сто вісімдесят одну грн 31 коп.)судового збору, з яких 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн 00 коп.) - за подання позовної заяви,2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна грн 50 коп.) - за подання апеляційної скарги, 5 378,81 грн (п`ять тисяч триста сімдесят вісім грн 81 коп.) - за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська

Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук

С. П. Штелик

В. С. Князєв

Джерело: ЄДРСР 101829987

[ANTIRAID]

Велика палата продемонструвала свою гнучкість і яким чином можна обґрунтувати подібність правовідносин коли це дуже потрібно.

Велика палата зазначила, що вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) суди мають ураховувати, що зміна юридичного статусу земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 58-60, 62, 68, 72-73)).

83. З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та вважає позов обґрунтованим.

84. Доводи відповідачки про те, що позивач не виконав вимоги, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV для поновлення договору оренди землі на новий строк, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. Договір оренди земельної частки (паю) позивач уклав із відповідачкою 22 березня 2012 року строком на 20 років, тобто до 22 березня 2032 року включно. За змістом висновків, викладених у цій постанові, договір не припинив дію, його строк не сплив. Сторони мали його переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV для регулювання спірних правовідносин незастосовні.

96. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

97. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

98. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.