Постанова ВП ВС про порядок і спосіб стягнення моральної шкоди спричиненої незаконним арештом та притягненням до відповідальності

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

08 лютого 2022 року

м. Київ

Справа № 201/10234/20
Провадження № 14-77цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Сімоненко В. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В. та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн.

2. Заява мотивована тим, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту терміном 15 діб).

3. Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» внесені зміни до санкції статті 185-3 КУпАП (в абзаці другому частини першої та абзаці другому частини другої цієї статті слова «від шести до дванадцяти» замінено словами «від двадцяти до ста»; в абзаці другому частини першої цієї статті слова «або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб» виключено).

4. У зв`язку із зазначеними змінами цього Закону постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року постанову цього суду від 29 липня 2010 року було приведено у відповідність із цим Законом, а саме: « ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою статті 185-3 КУпАП, від адміністративного арешту звільнено».

5. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано зазначені постанови і провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першої статті 185-3 КУпАП закрито у зв`язку з недоведеністю вини останнього в скоєнні адміністративного правопорушення.

6. ОСОБА_1 вважає, що постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року встановлено незаконність його арешту.

7. Крім цього, ОСОБА_1 посилався на те, що перед звільненням з-під арешту його було викрадено невідомими йому особами та поміщено у психіатричну лікарню, звідки його доставили до суду для оголошення судового рішення про звільнення та повторно доставили до місця арешту. Звідти через деякий час він остаточно був звільнений. Вважає такі дії незаконними, такими, що свідчать про позбавлення його свободи та порушення його прав.

8. Заявник зазначає, що протягом багатьох років він неодноразово звертався до суду з різними вимогами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із зазначеними подіями і суди задовольняли його вимоги.

9. Вважає, що вказаними судовими рішеннями стягнено моральну шкоду, завдану лише окремим та другорядними порушеннями при здійсненні незаконного арешту, проте основна моральна шкода, якої було завдано ОСОБА_1 , оцінюється заявником у загальному розмірі 1 500 000,00 грн та полягає у порушенні його прав при арешті та його відбуванні, приниженні честі, гідності та ділової репутації, необхідності докладання зусиль для налагодження звичного життя, погіршенні здоров`я тощо.

10. Враховуючи викладене та посилаючись на положення Закону № 266/94-ВР,пункт 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив суд відшкодувати моральну шкоду в зазначеному ним розмірі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з недотриманням заявником вимог статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), а саме: не зазначено іншу сторону у справі, заява не містила підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача.

12. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Повертаючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що недоліки, вказані в ухвалі про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 не усунув, що є підставою для повернення заяви.

13. Оскаржуючи зазначену ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний ним Закон, на підставі якого подана заява до суду, не містить вимог про звернення до суду на підставі цього Закону з позовною заявою, а тому вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення його заяви без руху не відповідають закону та не могли бути ним виконані: він не міг зазначити відповідача у справі, оскільки у справі немає позивача.

14. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а тому така вимога може розглядатись у порядку позовного провадження, особа повинна звернутися до суду з позовною заявою, а суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати відповідача у справі.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

15. У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, у якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

16. Заявник вказує, що Закон № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди, без зазначення відповідача, а не лише із позовною заявою.

Рух справи у суді касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано справу із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справу передано для розгляду Великій Палаті Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 та пункту 7 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

20. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує необхідність в уточненні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18).

21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду не зазначено, у якому виді провадження в порядку цивільного судочинства слід розглядати питання про визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, що свідчить про необхідність конкретизації висновків.

22. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої пунктом 7 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а саме: для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, в частині порядку розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди у випадку наявності спору про її розмір.

23. Касаційний цивільний суд, мотивуючи висновок про відступ від постанови Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, вважає, що наявність у частині першій статті 13 Закону № 266/94-ВР посилання на те, що це питання вирішується «відповідно до чинного законодавства», дає підстави для висновку, що відповідне звернення про відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 цього Закону, у випадку наявності спору про розмір відшкодування вирішується судом відповідно до чинного законодавства та розглядається в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, а не у безспірному порядку, як визначено Законом № 266/94-ВР.

24. За відсутності у ЦПК України відповідних приписів щодо встановленого порядку розгляду судом заяв про визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд з урахуванням положень пункту 9 статті 10 цього Кодексу вправі застосувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

25. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

26. Разом з тим відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

27. Оскільки при визначенні розміру моральної шкоди зазвичай виникає спір про право цивільне, наявні перешкоди для розгляду відповідної заяви в порядку окремого провадження.

28. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 185-3 КУпАП (накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту терміном 15 діб).

30. Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» внесені зміни до санкції статті 185-3 КУпАП (в абзаці другому частини першої та абзаці другому частини другої цієї статті слова «від шести до дванадцяти» замінено словами «від двадцяти до ста»; в абзаці другому частини першої цієї статті слова «або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб» виключено).

31. У зв`язку із зазначеними змінами цього Закону постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року постанову цього ж суду від 29 липня 2010 року було приведено у відповідність із цим Законом, а саме: « ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою статті 185-3 КУпАП, від адміністративного арешту звільнено».

32. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року у справі № 33-1085/2010 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня та від 03 серпня 2010 року скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 185-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з недоведеністю його вини в скоєнні адміністративного правопорушення.

33. У серпні 2010 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до держави про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн у зв`язку з його незаконним утриманням у 2010 році.

34. Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року у справі № 2-4709/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року, стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500,00 грн. У вказаному судовому рішенні встановлено спричинення заявнику моральної шкоди у зв`язку із зайвим перебуванням під арештом після заявленої вимоги про негайне звільнення.

35. Також ОСОБА_1 в 2018 році звертався до суду зі скаргою та просив визнати незаконним позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про його звільнення, а також попередню зміну місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.

36. Постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2018 року, яка не оскаржувалася в апеляційному порядку і набула законної сили, було задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано незаконними дії щодо позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення від відбування адміністративного арешту, а також щодо зміни місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.

37. Також ОСОБА_1 у 2019 році звертався до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, спричиненої співробітниками правоохоронних органів, у розмірі 15 000,00 євро. Заявник вважав, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року було визнано незаконним його позбавлення свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення його з-під арешту, а також попередню зміну його місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.

38. А тому ОСОБА_1 вважав, що у зв`язку з незаконним позбавленням його свободи, а також триманням у невстановленому для цього місці було порушено його конституційні права, спричинено фізичний біль, моральні та душевні страждання, принижено його честь, гідність та ділову репутацію.

39. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2019 року у справі № 201/1024/19, яка була залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, на його користь було стягнуто за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

40. Суди, відшкодовуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 , виходили з того, що заявнику внаслідок незаконних дій щодо позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також щодо зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі було завдано моральної шкоди, факт спричинення якої знайшов своє об`єктивне підтвердження у судовому засіданні, у зв`язку із чим суди з урахуванням моральних та душевних страждань ОСОБА_1 стягнули на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

41. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління державного казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ДКС України) на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, а саме у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

42. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 у справі, що переглядається, звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо відступу (конкретизації) висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду

43. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

44. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

45. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

46. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року).

47. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).

48. У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, рішення від 18 січня 2001 року, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

49. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).

50. У справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (справа «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (справа «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року та справа «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2010 року); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2005 року); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності, може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (справа «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2007 року та справа «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, рішення ЄСПЛ від 22 травня 2012 року).

51. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок суду сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).

52. Судді повинні послідовно застосовувати закон (пункт 49 Висновку).

53. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

54. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

55. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

56. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43 - 45); від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45); від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54); від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45); від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24); від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23); від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48); від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39); від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35); від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59); від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40); від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)).

57. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує необхідність в уточненні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження №14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження №14-654цс18), щодо процесуальної форми звернення до суду у цій категорії спорів.

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження №14-457цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, в якій просила визначити розмір моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у сумі 286 671,00 грн.

59. Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2018 року заяву задоволено. Визначено розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у сумі 286 671,00 грн та розмір сплаченої ОСОБА_2 за надання юридичної допомоги у сумі 32 000,00 грн.

60. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що статтею 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції.

61. Установлено, що 11 липня 2017 року Томашпільським районним судом Вінницької області закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Заява про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, подана ОСОБА_2 до суду, розглянута Томашпільським районним судом Вінницької області в порядку цивільного процесуального законодавства, про що свідчить ухвала суду від 06 листопада 2017 року про відкриття провадження за заявою.

62. Ураховуючи норми згаданого вище Закону в частині визначення органу, на який покладається відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов`язаних з цим обов`язків зазначених органів, апеляційний суд дійшов висновку, що подана заява повинна розглядатися в межах кримінального провадження, порушеного відносно ОСОБА_2 , закритого судом, а не окремо від кримінального провадження.

63. Вирішуючи правову проблему юрисдикції спору, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 листопада 2018 року у зазначеній справі зробила висновок про те, що справи за заявою громадянина про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вказала, що питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.

64. Таким чином, аналіз наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом не вирішувалося, оскільки підставою передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було порушення правил юрисдикції, а тому відсутні підстави для конкретизації вказаного висновку.

65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження №14-654цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що ОСОБА_3 після відмови прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області у задоволенні його заяви про відшкодування шкоди звернувся з позовом до прокуратури про визнання протиправною та скасування цієї постанови прокурора і про відшкодування шкоди (втраченого заробітку, втраченого доходу), завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

66. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області Балюка В. О. від 08 листопада 2017 року, якою відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_3 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у вигляді заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України втраченого заробітку в сумі 2 954 081,75 грн, недоотриманих доходів у сумі 4 129 197,58 грн, розміру витрат на правову допомогу в сумі 28 000,00 грн відмовлено.

67. Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Прокуратури Хмельницької області задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання відшкодування шкоди у цій справі згідно із Законом № 266/94-ВР віднесено до компетенції інших державних органів, а не суду.

68. Вирішуючи правову проблему предметної чи суб`єктної юрисдикції у цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18) зробила висновок, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок щодо особи, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства. Разом із тим питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи з відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом не вирішувалося.

69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (після винесення Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області виправдувального вироку від 03 червня 2013 року), у якому просив стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України 211 149,68 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди 485 261 300,00 грн.

70. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди закрито. Суди вважали, що вирішення питання про відшкодування майнової шкоди належить до компетенції суду за правилами того виду судочинства, в якому ця справа розглядалася, а не в порядку цивільного судочинства.

71. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено ( ОСОБА_4 просив стягнути моральну шкоду у розмірі 485 261 300,00 грн). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

72. Вирішуючи правову проблему порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зробила висновок, що справи за заявою громадянина про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства. Однак питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи з відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом також не вирішувалося.

73. Таким чином, можна дійти висновку, що зазначені постанови Великої Палати Верховного Суду, на які посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, не містять суперечливих висновків щодо визначення процесуальної форми звернення потерпілої особи з відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у вказаних постановах висловлювалася правова позиція щодо порушення правил предметної або суб`єктної юрисдикції у цій категорії справ та окремих висновків щодо процесуальної форми звернення до суду в таких правовідносинах не зроблено.

74. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсальний характер, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

75. Конкретизація являє собою властивість правового регулювання. Це особливий, об`єктивно необхідний процес, зумовлений такими ознаками права, як його невизначеність та абстрактність змісту.

76. У результаті конкретизації відбувається перехід від невизначеності юридичного припису до його визначеності (правотворчості), а також невизначеності норми права у зв`язку з появою юридичного факту до якості визначеного правового (індивідуального) регулятора (правореалізації). Здійснення конкретизації має на меті збільшення визначеності правового регулювання.

77. Іншими словами, конкретизації підлягають правові висновки, які повно та всебічно не вирішили питання щодо врегулювання спірних правовідносин в аналогічній справі, шляхом доповнення, уточнення, деталізації або пояснення сформульованих норм права та усунення прогалин правового регулювання.

78. Як зазначалося вище, у наданих постановах Великої Палати Верховного Суду не вирішувалося питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи з відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, яке ініційоване у цій справі, а тому зазначені висновки не потребують конкретизації та не мають правового значення для вирішення цієї справи.

79. З огляду на зміст указаних постанов, фактичні обставини справ та підстави їх передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (порушення правил юрисдикції), при вирішенні питання щодо конкретизації правових позицій, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18), Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для конкретизації, оскільки вказані висновки є зрозумілими та не потребують такої конкретизації.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц

80. Верховний Суд України у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц зробив висновок про те, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.

81. Вирішуючи правову проблему процесуального звернення до суду в порядку Закону № 266/94-ВР, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

82. У серпні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до держави в особі ДКС України, третя особа - Святошинський районний суд м. Києва, про відшкодування майнової та моральної шкоди у зв`язку з йому незаконним затриманням, застосуванням запобіжного заходу, притягненням до кримінальної відповідальності та засудженням.

83. Рішеннями першої та апеляційної інстанції позовні вимоги було задоволено частково.

84. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року залишено без змін.

85. Погодившись з висновками суддів, Вищий спеціалізований суд України зазначив, що 28 березня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва Олещинському В. Л. було направлено повідомлення про його право звернутися до суду з вимогою про визначення розміру шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Разом з тим позивач звернувся до суду із цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення втраченого заробітку внаслідок незаконних дій та витрат за надання юридичної допомоги, суд вважав, що вказані вимоги є передчасними, оскільки їх відшкодування встановлено Законом № 266/94-ВР, відповідна заява позивачем не подавалась і така можливість ним не втрачена.

86. ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень та просив скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 12, 13 Закону № 266/94-ВР.

87. Постановою Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року заяву ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасовано, справу передано для розгляду до Святошинського районного суду м. Києва.

88. При цьому за загальним змістом постанови, Верховний Суд України зазначив, що для захисту прав заявника немає значення, чи ним подано вимогу названу позовною заявою чи заявою (з відкритих джерел Єдиного державного реєстру судових рішень, абзац 10, ст. 6)

89. А тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц.

90. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду висновує про необхідність чіткого тлумачення положень статей 12, 13 Закону № 266/94-ВР у контексті процесуальної форми вимоги потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження, у якому така вимога підлягає розгляду.

Питання процесуальної форми звернення особи за відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження цієї категорії справ

91. Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання.

92. Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон № 266/94-ВР. Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ № 6/5/3/41).

93. Відповідно до положень статті 3 цього Закону в наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

94. Звертає на себе увагу правова термінологія цієї норми, яка у своїй диспозиції застосовує два терміни, спрямовані на відновлення порушених прав потерпілої особи: відшкодування та повернення.

95. При цьому положення статті 4 цього Закону визначають відшкодування шкодиу випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, за рахунок державного бюджету, повернення майна в натурі - пунктом 2 , а в разі неможливості такого повернення - відшкодування його вартості за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким його передано безоплатною.

96. Одночасно положення статті 4 цього Закону містять і підстави відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

97. За положеннями частини першої статті 12 цього Закону, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін із дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

98. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 зазначеного Закону).

99. Таким чином, ці положення Закону за своєю правовою суттю є процесуальною нормою про орган, який уповноважений на розгляд певних звернень громадян, та порядок оскарження прийнятого цим органом рішення.

100. Зазначена норма Закону № 266/94-ВРвідокремлює порядок відшкодування шкоди у вигляді заробітку та інших грошових доходів, які потерпілий втратив унаслідок незаконних дій, штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином, та сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. При цьому положення цієї статті також визначають орган, уповноважений на прийняття рішення про відшкодування цих втрат, залежно від того, який орган досудового слідства, прокуратури чи суду приймав остаточне рішення у справі, крім касаційного та апеляційного суду.

101. Перелік уповноважених органів, до яких громадянин має право звернутись у кожному конкретному випадку, визначається пунктом 11 наказу № 6/5/3/41, який для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

102. За загальним змістом цих норм, оскільки зазначені органи повинні винести постанову чи ухвалу, то можна зробити висновок, що відшкодування шкоди у таких випадках проводиться за спрощеною процедурою, адже при відшкодуванні цих витрат потерпіла особа вправі розраховувати на повне відшкодування відповідно до наданих нею документів.

103. Разом з тим зазначена норма не виключає і спору та передбачає право органу, що розглядає звернення про відшкодування витрат, не погодитись із заявленим розміром, прийняти постанову, з якою потерпіла особа не буде згодна, та право потерпілої особи на оскарження прийнято цим органом постанови до суду. Матеріальна шкода відповідно до статті 12 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню за ухвалою суду, то в разі незгоди потерпілої особи з такою ухвалою вона підлягає оскарженню у порядку, передбаченому ЦПК України.

104. Скаргу на постанову щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (стаття 14 Закону № 266/94-ВР). Заява про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої відповідно до цього Закону судом, подається у такому ж порядку.

105. Крім того, Законом № 266/94-ВР та наказом № 6/5/3/41 окремо визначено й порядок розгляду звернень про відшкодування моральної шкоди. Так, стаття 13 зазначеного Закону визначає питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 зазначеного закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. При цьому цей Закон не передбачає розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди іншими органами, зазначеними у цьому Законі, крім суду.

106. Відповідності до частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

107. При цьому у частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягатиу фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

108. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

109. Крім того, Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини четверта та п`ята статті 4 цього Закону).

110. Зазначені положення цивільного законодавства застосовуються при визначенні підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості при визначенні її розміру.

111. Разом з тим Законом № 266/94-ВР встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР провадиться за рахунок державного бюджету.

112. Крім того, наказ № 6/5/3/41 містить також положення щодо строків розгляду таких звернень, форми постанови уповноваженого на розгляд цього звернення органу, форми доказів, необхідних для підтвердження шкоди, строків та порядку оскарження прийнятих постанов тощо.

113. При цьому наказ № 6/5/3/41 також містить посилання на право суду призначити незалежну експертизу для визначення наявності у громадянина моральної шкоди, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

114. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.

115. Слід при цьому звернути увагу на те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу № 6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі,суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.

116. Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».

117. За таких обставин термін «заява»при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.

118. При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.

119. Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

120. У полі правового аналізу в цій справі постають такі правові проблеми: чи може розглядатися судом заява про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви, що підлягає розгляду в позовному провадженні; чи існує між сторонами цих правовідносин спір про право.

121. Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права.

122. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

123. При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах другій та третій статті 293 ЦПК України. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом.

124. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

125. Таким чином, вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право.

126. Дуалізм окремого і позовного провадження полягає в різній сутності та специфічній матеріально-правовій природі, яка визначається певними особливостями об`єктів та способів судового захисту.

127. У цьому сенсі звертає на себе увагу положення частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, за змістом якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

128. Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

129. Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

130. Разом з тим відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

131. Передбачене статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

132. Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.

Щодо суті спору

133. У справі, що була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн. Вказаний розмір не є мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди, що встановлений законом, а значно більший від гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який повинен визначити суд у будь-якому випадку. У зв`язку із зазначеним, із врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної вище, такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, де позивачем є сама потерпіла особа ( ОСОБА_1 ), відповідачем має бути держава в особі відповідного органу.

134. Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з недотриманням заявником вимог статей 175, 177 ЦПК України.

135. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. ОСОБА_1 при зверненні до суду не зазначив особу-відповідача у справі або інших осіб, що зацікавлені в розгляді справи, а тому позивачу необхідно зазначити в позовній заяві повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти (пункт 2 статті 175 ЦПК України).

136. Заява також не містить підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У разі надання уточненої заяви із зазначенням іншої сторони у справі необхідно також надати її копію відповідно до кількості відповідачів (пункт 10 частини третьої статті 175 ЦПК України).

137. ОСОБА_1 не виконав зазначених вимог ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року.

138. Ухвала направлена заявнику 05 листопада 2020 року та отримана ним 02 грудня 2020 року

139. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

140. Повертаючи заяву, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що недоліки, вказані в ухвалі про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 не усунув, що є підставою для повернення заяви.

141. Таким чином, на думку суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положення статей 15, 16 ЦК України є , зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

142. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

143. Згідно із частиною п`ятою статті 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів із дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

144. Відповідно до частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

145. Згідно із частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

146. З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі правильно вважали, що у контексті цієї справи та своєї заяви ОСОБА_1 мав звернутися до суду з вимогою саме в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК України, а тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

147. Доводи касаційної скарги про те, що Закон № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди без зазначення відповідача, а не лише з позовною заявою, є безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, у цьому випадку заявник просить про відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі, ніж визначений частиною третьою статті 13 цього Закону, що вимагає доведення визначеного ним розміру на підставі наданих ним доказів. При цьому орган державної влади, що представляє державу у цих правовідносинах, у свою чергу має право на спростування цього розміру.

148. Крім того, як убачається з тексту ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 відповідно до пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України повинен був зазначити підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Зазначена вимога суду з огляду на неодноразові звернення ОСОБА_1 до суду з вимогами про відшкодування шкоди у зв`язку з подіями, що стали підставою звернення й у справі №201/10234/20, не є занадто формальною та необґрунтованою, оскільки відсутність таких відомостей створювало ризики повторного притягнення осіб, що є учасниками цих правовідносин, до цивільної відповідальності за ті ж самі дії. До таких саме наслідків могло призвести незазначення заявником відповідача за його вимогами.

149. При цьому слід зауважити, що незазначення ОСОБА_1 відповідача за поданими вимогами позбавляє в подальшому суд у випадку встановлення його неналежності здійснити процесуальні дії щодо його заміни на належного відповідача, оскільки таких правомочностей, як притягнення відповідача до участі у справі за власною ініціативою, у суду не передбачено процесуальним законом, що порушує принцип незалежності та безсторонності суду у поєднанні з принципом диспозитивності.

150. Решта доводів касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують і на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

151. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

152. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року- без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. СімоненкоСудді:Т. О. АнцуповаГ. Р. Крет В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор'єваО. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковС. П. Штелик Л. Й. Катеринчук

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104076189

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.

115. Слід при цьому звернути увагу на те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу № 6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі,суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.

116. Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».

117. За таких обставин термін «заява»при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.

118. При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.

119. Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

[Dbfd Rfdf]

ваша юр фірма працює з безоплатною допомогою. Якіумови???