Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про порядок поділу майна подружжя і порушення новими суддями ВС прав людини

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

Справа № 642/8107/14-ц

Провадження № 14-108звц21

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Штелик С. П.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

за участю

секретаря судового засідання- Тримайло В. М.

представника позивача - адвоката Кравцова С. О.

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною приватною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнень просила: встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя майно: автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; квартиру АДРЕСА_1 ; приміщення № 88 1-го поверху загальною площею 90 кв. м у будинку АДРЕСА_2 ; визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину наведеного майна; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 182 959,88 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що із січня 2008 року вона почала проживати з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в кімнаті АДРЕСА_3 . Із цього часу і до офіційного укладення шлюбу вони вели спільне господарство, підтримували стосунки, притаманні подружжю.

3. Позивачка вказувала, що у лютому 2009 року ними за спільні кошти придбана квартира АДРЕСА_1 , яку оформили на ім`я відповідача. У грудні 2009 року вони вселилися до вказаної квартири та із цього часу постійно там проживали. Всі борги, які виникли під час придбання квартири та проведення ремонтних робіт в ній, вони з відповідачем повертали разом.

4. 12 червня 2009 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період зареєстрованого шлюбу ними за спільні кошти придбаний автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та приміщення 1-го поверху в будинку АДРЕСА_2 . Сторони не досягли згоди щодо добровільного поділу майна.

(2) Короткий зміст рішень національних судів

5. Рішенням від 02 грудня 2015 року Ленінський районний суд м. Харкова задовольнив позов частково.

6. Суд встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року; визнав спільною сумісною власністю подружжя квартиру (переобладнану із нежитлового приміщення у житлове) АДРЕСА_4 ; визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за кожним. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив та вирішив питання розподілу судових витрат.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачкою факту існування між сторонами в період з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року відносин, які притаманні подружжю. На думку суду набута ними квартира загальною площею 19,6 кв. м у будинку АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

8. Водночас суд дійшов висновку про те, що автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та квартира АДРЕСА_1 не підлягають поділу. Суд вважав, що відчуження подружжям спірного автомобіля мало місце в період перебування їх у шлюбі, а позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач продав спірний автомобіль без її згоди та діяв не в інтересах сім`ї. Місцевий суд також указав, що відповідачем доведений той факт, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти його батька - ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для визнання її об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу між ними.

9. Ухвалою від 10 травня 2017 року апеляційний суду Харківської області відхилив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і залишив без змін рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року.

10. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм надана належна правова оцінка, правильно визначена природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам статей 10, 60, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на момент розгляду справи.

11. Постановою від 11 вересня 2019 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 .

12. Верховний Суд скасував рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13. Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

14. Постанова Верховного Суду мотивована таким.

15. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира була придбана за кошти батька відповідача - ОСОБА_4 , а саме що кошти зняті 22 жовтня 2008 року з його депозитного рахунку, розмір якого складав 25 000 євро. Проте зміст договору купівлі-продажу спірної квартири не містить відомостей про те, що покупцем є ОСОБА_4 . Судами також не встановлено, що ОСОБА_4 ставив питання про переведення на нього прав покупця за даним договором як на особу, яка внесла кошти за цим договором. Ураховуючи те, що спірна квартира, яка зареєстрована на ім`я відповідача, набута за договором купівлі-продажу до укладення шлюбу між сторонами, проте в період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута за кошти, які належали йому особисто або отримана ним в порядку спадкування, суд першої інстанції помилково відніс цю квартиру до особистої приватної власності відповідача ОСОБА_1 .

16. Відмовляючи у стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд виходив з того, що спірний автомобіль було відчужено подружжям у період знаходження їх у шлюбі. Проте у справі встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, що набрало законної сили 17 листопада 2014 року, яким установлено, що відносини, притаманні подружжю, сторони не підтримують з осені 2013 року. Відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля відбулось 30 вересня 2014 року. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу. Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб. Відповідачем не спростовано, визначену в позовній заяві компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 182 959,88 грн.

(3) Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

17. 15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Кайдалов проти України» («Case of Kaydalov v. Ukraine», заява № 18202/20; далі - Рішення) щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судові засідання під час розгляду цивільної справи. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ вказав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

18. ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди позбавили заявника можливості ефективно представити свою справу, не виконали свого обов`язку дотримуватися принципу справедливого судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції, оскільки, перейшовши до розгляду суті справи заявника, не намагалися з`ясувати, чи він знав або повинен був знати щонайменше дату та час проведення засідання, та, якщо він цього не знав, чи слід було відкласти розгляд справи.

19. З огляду на встановлені порушення Конвенції ЄСПЛ зобов`язав Україну впродовж трьох місяців сплатити ОСОБА_1 суму, зазначену в таблиці в додатку, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом на день здійснення платежу.

(4) Рух заяви про перегляд судового рішення

20. У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у зв`язку з ухваленим Рішенням ЄСПЛ.

21. 06 липня 2021 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

22. Заявник вважає, що Рішення ЄСПЛ у справі «Кайдалов проти України» від 15 квітня 2021 року (№ 18202/20) є доказом наявності виключних обставин у справі № 642/8107/14-ц, оскільки ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Верховним Судом, який не повідомляв його про розгляд справи 11 вересня 2019 року, що мало наслідком ухвалення оскаржуваної постанови без урахування його думки, заперечень та правової позиції.

23. У заяві про перегляд судових рішень заявник просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10травня 2017 року - без змін.

24. В судовому засіданні представник заявника підтвердив, що останній отримав копію касаційної скарги ОСОБА_5 , однак відмовився від надання суду відзиву на касаційну скаргу.

25. Також в судовому засіданні, на відміну від письмової заяви про перегляд судових рішень,представник заявника просив суд скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року та передати справу на повторний касаційний розгляд.

(2) Позиції інших учасників справи

26. ОСОБА_2 надіслала пояснення щодо заяви про перегляд судового рішення та зазначила, що відсутні підстави для скасування постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі щодо вирішення позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки квартира придбана в період їх з відповідачем проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти, а придбаний у шлюбі автомобіль відповідач відчужив без її згоди в період роздільного проживання. Вказане майно є спільним майном подружжя, що відповідач доказами не спростував.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Ураховуючи, що ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції під час розгляду цивільної справи в суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність вжиття додаткового заходу індивідуального характеру шляхом проведення повторного касаційного розгляду справи.

(1) Межі розгляду справи в суді касаційної інстанції

28. Відповідно до частини другої статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

29. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

30. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду не переглядає судові рішення у частині задоволення вимоги позивачки про встановлення факту її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року, визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину приміщення № 88 1-го поверху загальною площею 90 кв. м в будинку АДРЕСА_2 , оскільки в цій частині судові рішення не оскаржені.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків ЄСПЛ

31. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

32. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

33. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, треба вживати заходи індивідуального та загального характеру.

34. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

35. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

36. Згідно із частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

37. Отже, застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.

38. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

39. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

40. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

41. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

42. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, пункт 33).

43. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

44. Згідно зі статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

45. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

46. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

47. Велика Палата Верховного Cуду вважає, що судами першої й апеляційної інстанцій у цій справі забезпечено рівність учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.

48. ОСОБА_1 був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному суді, мав рівні з позивачкою можливості подання доказів, їх дослідження та доведення перед цими судами їх переконливості.

49. Разом з тим під час розгляду справи в суді касаційної інстанції ОСОБА_1 був позбавлений права бути заслуханим та представляти свою сторону.

50. Велика Палата Верховного Суду враховує позицію ЄСПЛ, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі «Guerin v. France» від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України»); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах «Osman v. The United Kingdom» від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року № 28249/95); зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

51. При цьому ЄСПЛ виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

52. Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», який перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

53. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи касаційним судом, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

54. Таким чином, особливості перегляду справ судом касаційної інстанції передбачають їх розгляд без повідомлення учасників справи (за винятком необхідності їх виклику).

55. Разом з тим доступ до суду та дотримання принципів рівності й змагальності сторін в межах касаційного розгляду справи забезпечується наданням учасниками справи пояснень, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

56. Відповідно до частини першої статті 328 ЦПК України у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

57. Відповідно до статті 395 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи касаційним судом по суті, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Відзив на касаційну скаргу, у тому числі, містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

58. З матеріалів справи Велика Палата Верховного Суду встановила, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрите ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 02 жовтня 2017 року, якою встановлено строк для подання заперечень на касаційну скаргу до 30 жовтня 2017 року.

59. Проте матеріали справи не містять доказів надсилання копії ухвали та касаційної скарги ОСОБА_1 , тобто відповідач не був обізнаний щодо відкриття касаційного провадження та можливості подати заперечення на касаційну скаргу.

60. Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною приватною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя призначалася до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

61. Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, однак ОСОБА_1 не був обізнаний щодо існування касаційного провадження та порядку розгляду справи Верховним Судом, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, яке встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Кайдалов проти України» від 15 квітня 2021 року (№ 18202/20) та внаслідок якого ОСОБА_1 був позбавлений можливості у відзиві заперечити проти доводів касаційної скарги ОСОБА_2 із посиланням на норми права, що їх спростовують, та встановлені судами відповідно до цих норм обставини справи.

62. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року підлягає скасуванню, оскільки в цьому випадку Верховний Суд не перевірив обставин надсилання заявнику Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги, тож ухвалив оскаржувану постанову без урахування думки відповідача чи його заперечень проти доводів касаційної скарги.

63. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду не може повністю погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з огляду на таке.

64. Так суди попередніх інстанцій встановили, що 12 червня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_3 .

65. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на самовільно реконструйовані (переобладнані нежитлові приміщення у житлові) квартири та приміщення квартирного багатоповерхового житлового будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_2 , а саме на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_9 66 . Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 17 листопада 2014 року, шлюб між сторонами розірвано.

67. Наведеним судовим рішенням встановлено, що відносини притаманні подружжю сторони не підтримують з осені 2013 року.

68. Квартира АДРЕСА_1 була придбана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 лютого 2009 року та зареєстрована за ОСОБА_1 .

69. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

70. Відповідно до довідки-рахунка від 30 вересня 2014 року вищевказаний автомобіль було продано ОСОБА_6 за 130 000 грн.

71. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову в частині поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд виходив із недоведеності позовних вимог.

72. Разом з тим вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

73. За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

74. Звідси стаття 60 СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

75. Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

76. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

77. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

78. Відповідно до частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України у чинній редакції.

79. Згідно із частинами третьою і четвертою статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

80. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій у порушення наведених норм процесуального права залишили поза увагою відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача.

81. Вирішуючи спір у цій частині вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався показами свідка - батька відповідача, взяв до уваги посилання на те, що кошти на придбання спірної квартири батьком відповідача були зняті з депозитного рахунку в жовтні 2018 року. Разом із тим зміст договору купівлі-продажу спірної квартири не містить відомостей про те, що покупцем є ОСОБА_4 (батько відповідача). Судами попередніх інстанцій також не встановлено, що ОСОБА_4 порушував питання про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу спірної квартири як на особу, яка, за його показами, внесла кошти за цим договором.

82. Жодного договору дарування коштів на придбання квартири відповідач не надав, більш того в судовому засіданні його представник пояснив, що між відповідачем та його батьком був укладений договір позики коштів на придбання спірної квартири.

83. За положеннями статті 57 СК України в редакції, чинній на момент придбання спірної квартири, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте одним із подружжя до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

84. Ураховуючи те, що спірна квартира, яка зареєстрована на ім`я відповідача, набута за договором купівлі-продажу до укладення шлюбу між сторонами, проте у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута за кошти, які належали йому особисто або отримана ним в порядку спадкування, суд помилково відніс дану квартиру до особистої приватної власності відповідача ОСОБА_1 .

85. Навіть якщо в належному судовому процесі буде доведений факт укладення між відповідачем та його батьком договору позики коштів на придбання спірної квартири, такий факт жодним чином не спростовуватиме презумпції спільної власності подружжя на придбане за такі кошти майно.

86. Відмовляючи у стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірний автомобіль було відчужено подружжям у період знаходження їх у шлюбі. Належних та допустимих доказів з приводу того, що спірний автомобіль було продано відповідачем без згоди позивачки та що відповідач діяв не в інтересах сім`ї, суду надано не було, тому поділу даний автомобіль не підлягає.

87. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

88. Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

89. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

90. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

91. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

92. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

93. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

94. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, що набрало законної сили 17 листопада 2014 року, яким установлено, що відносини, притаманні подружжю, сторони не підтримують з осені 2013 року. Відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля відбулось 30 вересня 2014 року.

95. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанції не встановили, що ОСОБА_2 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу.

96. За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

97. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

98. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

99. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

100. Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб.

101. Відповідачем не спростовано визначену у позовній заяві компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 182 959,88 грн.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення

102. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може, зокрема, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).

103. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац другий частини третьої статті 429 ЦПК України).

104. ЦПК України не передбачає повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка при перегляді судового рішення за виключними обставинами діє як суд касаційної інстанції, скасовувати судове рішення суду касаційної інстанції і передавати справу на повторний касаційний розгляд.

105. У цій справі ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції під час розгляду цивільної справи в суді касаційної інстанції.

106. Відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

107. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

108. Велика Палата Верховного Суду вважає, що належними заходами індивідуального характеру щодо заявника буде повторний розгляд справи судом касаційної інстанції, яким для цих цілей є Велика Палата Верховного Суду, оскільки саме вона може виправити недоліки попереднього касаційного розгляду цієї справи, при якому ЄСПЛ встановив порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи.

109. Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

110. Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

111. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення в оскарженій частині підлягають скасуванню з ухвалення у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

112. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що заяву про перегляд судових рішень слід задовольнити частково, скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року та ухвалити власне рішення про задоволення касаційної скарги.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 400, 412, 416, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

1. Частково задовольнити заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи.

2. Скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення.

3. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 .

4. Скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля LexusRX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

5. У скасованій частині позов задовольнити:

5.1. Визнати квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

5.2. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині кожному на квартиру АДРЕСА_1 .

5.3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн (сто вісімдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 88 копійок) у рахунок компенсації вартості 1/2 частин автомобіля LexusRX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуюча /підпис/Л. І. РогачСуддя-доповідач /підпис/С. П. ШтеликСудді: /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/Г. Р. Крет /підпис/І. В. Григор`єва /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/М. І. Гриців /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/В. В. Пророк /підпис/І. В. Желєзний /підпис/В. М. Сімоненко /підпис/О. С. Золотніков /підпис/І. В. Ткач /підпис/Л. Й. Катеринчук /підпис/

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Пророк В. В.

Джерело: ЄДРСР 105423463

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду: Штелик С. П., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Прокопенка О. Б. - на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц

(провадження 14-108звц21) за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною приватною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи,

Короткий виклад історії справи

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просила: встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період

з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя майно: автомобіль Lexus RX300, реєстраційний

номер НОМЕР_1 ; квартиру

АДРЕСА_1 ; приміщення № 88, 1-го поверху, загальною площею 90 кв. м в будинку

АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину наведеного майна; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,

в сумі 182 959,88 грн.

Позовна заява мотивована тим, що із січня 2008 року вона почала проживати з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в кімнаті АДРЕСА_3 . З цього часу і до офіційного укладення шлюбу вони вели спільне господарство, мали відносини, притаманні подружжю.

Позивач вказувала, що у лютому 2009 року ними за спільні кошти придбана квартира АДРЕСА_1 , яку оформили на ім`я відповідача. У грудні 2009 року вони вселилися до вказаної квартири та з цього часу постійно там проживали. Всі борги, які виникли під час придбання квартири та проведення ремонтних робіт в ній, вони з відповідачем повертали разом.

12 червня 2009 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період зареєстрованого шлюбу ними за спільні кошти придбаний автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та приміщення 1-го поверху у будинку АДРЕСА_2 . Сторони не досягли згоди щодо добровільного поділу майна.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 01січня 2008 року по 12 червня

2009 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру

АДРЕСА_4 , загальною

площею 19,6 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за кожним. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Знято арешти, накладені місцевим судом на квартиру

АДРЕСА_1 , приміщення 1 поверху № 59, 69, 78, 86 у буд.

АДРЕСА_2 , автомобіль Lexus RX 300, 2004 року випуску, реєстраційний

номер НОМЕР_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачем факту існування між сторонами в період з 01 січня 2008 року по 12 червня

2009 року відносин, які притаманні подружжю, а набута ними квартира у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 19,6 кв. м є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Водночас суд дійшов висновку про те, що автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та квартира

АДРЕСА_1 не підлягають поділу, оскільки відчуження подружжямспірного автомобіля мало місце у період перебування їх у шлюбі, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач продав спірний автомобіль без її згоди та діяв не в інтересах сім`ї. Місцевий суд також указав, що відповідачем доведений той факт, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти його батька - ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для визнання її об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу між ними.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам статей 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли беззаперечного висновку, що спірна квартира була придбана за кошти батька відповідача - ОСОБА_4 , а саме, що кошти зняті 22 жовтня 2008 року з його депозитного рахунку, розмір якого складав 25 000 євро. Проте зміст договору купівлі-продажу спірної квартири не містить відомостей про те, що покупцем є ОСОБА_4 . Судами також не встановлено, що ОСОБА_4 ставив питання про переведення на нього прав покупця за даним договором, як до особи, яка внесла кошти за цим договором. Ураховуючи те, що спірна квартира, яка зареєстрована на ім`я відповідача, набута за договором купівлі-продажу до укладення шлюбу між сторонами, проте у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута за кошти, які належали йому особисто або отримана ним в порядку спадкування, суд помилково відніс дану квартиру до особистої приватної власності відповідача ОСОБА_1 .

Відмовляючи у стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що спірний автомобіль було відчужено подружжям у період знаходження їх у шлюбі. Проте у справі встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, що набрало законної сили 17 листопада 2014 року, яким установлено, що відносини притаманні подружжю сторони не підтримують з осені 2013 року. Відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля відбулось 30 вересня 2014 року. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу. Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб. Відповідачем не спростовано, визначену у позовній заяві компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 182 959,88 грн.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Кайдалов проти України» («Case of Kaydalov v. Ukraine», заява № 18202/20) (далі - рішення) щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судові засідання під час розгляду цивільної справи. У резолютивній частині рішення ЄСПЛ вказав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди позбавили заявника можливості ефективно представити свою справу, не виконали свого обов`язку дотримуватися принципу справедливого судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції, оскільки, перейшовши до розгляду суті справи заявника, не намагалися з`ясувати, чи він знав або повинен був знати щонайменше дату та час проведення засідання, та, якщо він цього не знав, чи слід було відкласти розгляд справи.

З огляду на встановлені порушення Конвенції ЄСПЛ зобов`язав Україну впродовж трьох місяців сплатити ОСОБА_1 суму, зазначену у таблиці в додатку, яка має бути конвертована у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у зв`язку з ухваленим рішенням ЄСПЛ.

Позивач вважає, що рішення ЄСПЛ у справі «Кайдалов проти України» від 15 квітня 2021 року (№ 18202/20) є доказом наявності виключних обставин у справі № 642/8107/14-ц, оскільки ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Верховним Судом, який не повідомляв його про розгляд справи 11 вересня 2019 року, що мало наслідком ухвалення оскаржуваної постанови без урахування його думки, заперечень та правової позиції.

У заяві про перегляд судових рішень позивач просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року - без змін.

Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 22 лютого 2022 року частково задовольнила заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи.

Скасувала постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року та ухвалила нове рішення.

Задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Скасувала рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 рокув частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля LexusRX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У скасованій частині позов задовольнила: визнала квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реестраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнала за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину за кожним квартири АДРЕСА_1 .

Стягнула з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

З висновками зазначеної постанови щодо процесуальних наслідків розгляду заяви про перегляд судового рішення погодитися не можна, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, треба вживати заходи індивідуального та загального характеру.

Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

Отже, застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису- не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Частиною шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 6 Конвенції та статей 8, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання, оскільки відкритий характер судового розгляду є вагомим чинником права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції ОСОБА_1 позбавлено права бути заслуханим та представляти свою сторону.

Доступ до суду та дотримання принципів рівності й змагальності сторін в межах касаційного розгляду справи забезпечується наданням учасниками справи пояснень, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦПК України у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до статті 395 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи касаційним судом по суті, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Відзив на касаційну скаргу у тому числі містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Із матеріалів справи Велика Палата Верховного Суду встановила, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 02 жовтня 2017 року, якою встановлено строк для подання заперечень на касаційну скаргу до 30 жовтня 2017 року.

Проте матеріали справи не містять доказів надсилання копії ухвали та касаційної скарги ОСОБА_1 , тобто відповідач не був обізнаний щодо відкриття касаційного провадження та можливості подати заперечення на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною приватною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя призначалася до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доказів надсилання ОСОБА_1 ухвали Верховного Суду від 02 вересня 2019 року (про призначення справи до судового розгляду) матеріали справи не містять.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, однак ОСОБА_1 не був обізнаний щодо існування касаційного провадження та порядку розгляду справи Верховним Судом, що є порушенням пункту 1 статті6 Конвенції, яке встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Кайдалов проти України» від 15 квітня 2021 року(№ 18202/20) та внаслідок якого ОСОБА_1 був позбавлений можливості у відзиві заперечити проти доводів касаційної скарги ОСОБА_2 із посиланням на норми права, що їх спростовують, та встановлені судами відповідно до цих норм обставини справи.

Верховний Суд ухвалив оскаржувану постанову, якою ухвалив нове рішення в частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування думки відповідача та його заперечень проти доводів касаційної скарги в цій частині.

З огляду на вказане, враховуючи характер констатованих ЄСПЛ порушень Україною зобов`язань за Конвенцією, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність вжиття додаткового заходу індивідуального характеру шляхом проведення повторного касаційного розгляду справи.

Таких висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року, проте самостійно розглянула справу по суті в касаційному порядку, із чим погодитися не можна.

Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 37 Закону України «про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють:

1) Велика Палата Верховного Суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний господарський суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦПК України у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Аналогічні положення закріплені у частинах сьомій, восьмій статті 394 ЦПК України на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, питання про відкриття касаційного провадження, витребування матеріалів справи, надання строку для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу належить до повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

Згідно із частиною третьою статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.

За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.

Існують дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Отже суд, який розглянув процесуальне питання, не віднесене до його повноважень, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що підстава перегляду справи за виключними обставинами Великою Палатою Верховного Суду має стосуватися порушення Україною міжнародних зобов`язань, а процесуальна можливість перегляду справи - перебувати у межах повноважень Великої Палати.

У цій справі ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судове засідання під час розгляду цивільної справи в суді касаційної інстанції, тому вжиття додаткового заходу індивідуального характеру передбачає проведення повторного касаційного розгляду справи з виконанням вимог ЦПК України щодо надсилання ОСОБА_1 копії касаційної скарги із наданням строку на подання відзиву на неї, що виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене вище заяву про перегляд судових рішень необхідно задовольнити шляхом скасування постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року із передачею справи до Касаційного цивільного суду для продовження розгляду, оскільки Велика Палата Верховного Суду не є «судом, встановленим законом» щодо виконання повноважень, визначених статтею 394 ЦПК України.

Судді С. П. Штелик

І. В. Григор`єва

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

О. С. Золотніков

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 105438255

[ANTIRAID]

Дуже цікава справа в усіх аспектах, починаючи з предмета спору і закінчуючи розглядом не повноважним судом та встановленням офіційно порушень прав людини вже новими суддями, що буди відібрані до Верховного суду (без України). Раджу всім детально ознайомитись як з самим рішенням, так і з окремою думкою практично половині від складу Великої палати.