Постанова ВП ВС про солідарне стягнення моральної та матеріальної шкоди, включаючи втрачені доходи ФОП зі страховика та страхувальника винуватця ДТП

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 477/874/19
Провадження № 14-24цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачук О. С., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - страхувальник; представник - адвокатеса Семенюк Ольга Григорівна), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - страховик; представник - адвокатеса Мамедова Інга Русланівна) про відшкодування шкоди

за касаційними скаргами позивачки та страховикана рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року, ухвалене суддею Семеновою Л. М., і постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Унаслідок взаємодії двох транспортних засобів сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). У ній постраждали двоє пасажирок автомобіля, за кермом якого був батько однієї з них. Останній не спричинив ДТП. Страхова компанія частково відшкодувала позивачці витрати на лікування та моральну шкоду. Ця постраждала вважала, що отриманого відшкодування недостатньо. Тому звернулася до суду з позовом до винуватця ДТП і його страховика. Просила суд стягнути з першого відшкодування (а) витрат, пов`язаних із лікуванням, і (б) моральної шкоди, а з другого - відшкодування (а) втраченого доходу підприємця та (б) моральної шкоди з урахуванням отриманого страхового відшкодування.

2. Суди попередніх інстанцій вважали, що відповідальність за шкоду, завдану позивачці, мають нести не спільно власники автомобілів, один із яких не спричинив ДТП, а винуватець ДТП (страхувальник), і його страховик. Проте суди по-різному підійшли до задоволення частини позовних вимог:

2.1. Суд першої інстанції з урахуванням отриманого позивачкою страхового відшкодування стягнув зі страховика частину витрат на її лікування (хоча позивачка просила їх стягнути зі страхувальника) та частину відшкодування моральної шкоди, а зі страхувальника - тільки частину відшкодування моральної шкоди (у розмірі різниці між тим грошовим еквівалентом цієї шкоди, який у межах вимоги позивачки визначив суд, тією сумою, яку їй самостійно сплатив страховик і тією, яку з нього стягнув суд). У задоволенні решти вимог відмовив.

2.2. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції. Вирішив, що страхувальник у повному обсязі має відшкодувати витрати на лікування позивачки та частково відшкодувати їй моральну шкоду. Тоді як зі страховика з урахуванням раніше сплаченого ним страхового відшкодування слід стягнути втрачений дохід позивачки як підприємця та відшкодування моральної шкоди у межах визначеної законом межі відповідальності страховика (5 % від суми страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю).

3. Позивачка подала касаційну скаргу, бо вважала, що суди неправильно визначили розмір присудженого їй відшкодування моральної шкоди. Страховик теж подав касаційну скаргу. Стверджував, що апеляційний суд неправильно визначив розмір відшкодування завданої позивачці як підприємцю шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та стягнув зі страховика відшкодування, яке перевищує розмір страхової суми. Крім того, на думку страховика, суди мали розподілити відповідальність між двома водіями, а не покладати обов`язки з виплати відшкодування у повному обсязі на одного водія та його страхову компанію.

4. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на такі питання: 1) за яких умов за шкоду, завдану пасажирові внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, власники (володільці) таких засобів відповідають незалежно від їхньої вини? 2) як визначити розмір відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі-підприємцю у зв`язку з тимчасовою втратою її працездатності? 3) які обставини враховує суд, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я у ДТП, спричиненій іншими, ніж потерпілий, особами? 4) у якому обсязі страхувальник і його страховик мають відшкодувати майнову та моральну шкоду пасажирці автомобіля, яка потерпіла у ДТП, спричиненій зіткненням кількох транспортних засобів?

(2) Короткий зміст позовної заяви та процесуальних дій суду

5. 21 серпня 2017 року позивачка звернулася до суду із цивільним позовом у кримінальному провадженні № 12017150230000632 за обвинуваченням страхувальника за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»).

6. 1 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у справі № 477/1981/17 ухвалив вирок, згідно з яким: визнав страхувальника винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України; призначив покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки; частково задовольнив цивільний позов позивачки та стягнув зі страхувальника на користь позивачки 217 374,53 грн відшкодування майнової шкоди і 200 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

7. 19 березня 2019 року Миколаївський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою скасував вирок суду першої інстанції у частині цивільного позову, а кримінальне провадження у цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині вирок залишив без змін. Мотивував ухвалу у частині цивільного позову тим, що до участі у справі суд не залучив страховика, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

8. 22 квітня 2019 року суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху позовну заяву та зазначив, що позивачка має вирішити питання про залучення страховика до участі у справі, визначити його статус як учасника справи (відповідач, третя особа), а також викласти обставини, якими обґрунтовує вимоги, зазначити докази, що підтверджують ці обставини, зокрема наявність договору страхування між страхувальником і страховиком.

9. 3 червня 2019 року позивачка подала позовну заяву. Того ж дня суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.

10. 8 липня 2019 року позивачка подала уточнену позовну заяву. Просила стягнути:

10.1. Зі страхувальника - 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, а також покласти саме на нього 9 050,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

10.2. Зі страховика - 192 054,90 грн відшкодування майнової шкоди (неотриманого внаслідок утрати працездатності доходу фізичної особи-підприємця) з урахуванням 7 945,10 грн отриманого страхового відшкодування, а також 9 602,75 грн відшкодування моральної шкоди з урахуванням 397,25 грн отриманого страхового відшкодування.

11. Мотивувала позовну заяву так:

11.1. 22 червня 2017 року на автодорозі М-14 «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ» біля села Грейгового Вітовського району Миколаївської області з вини страхувальника, який керував транспортним засобом «Subaru Outback» із номерним знаком НОМЕР_1 , сталася ДТП - зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 із номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 (батько пасажирки, з якою в одному автомобілі їхала позивачка). У момент зіткнення транспортних засобів позивачка перебувала на задньому сидінні автомобіля ВАЗ-2107. Унаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, перенесла оперативне втручання, пройшла довготривале лікування та продовжує отримувати медичну допомогу для відновлення здоров`я. Цивільно-правова відповідальність страхувальника застрахована у страховика згідно з полісом № АК/6006631 від 3 липня 2016 року.

11.2. Позивачка зазнала майнової шкоди, яка складається з витрат, пов`язаних із лікуванням, на суму 20 892,24 грн і втраченого внаслідок тимчасової втрати працездатності доходу фізичної особи-підприємця на суму 200 000,00 грн. Вважає, що зазначені витрати треба стягнути зі страхувальника, а втрачений дохід - зі страховика (з урахуванням 7 945,10 грн, які він уже виплатив, тобто 192 054,90 грн).

11.3. Позивачка зазнала моральної шкоди, вираженої не лише у фізичних, але й душевних стражданнях, у необхідності стороннього догляду через безпорадний стан, у позбавленні можливості вести звичайний спосіб життя. Тому вважає, що відповідачі повинні відшкодувати також і таку шкоду. Її сумарний грошовий еквівалент оцінила у 3 000 000 грн, з яких 2 990 000 грн просила стягнути зі страхувальника, а 9 602,75 грн - зі страховика (з урахуванням 397,25 грн, які він уже виплатив).

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. 27 грудня 2019 року Жовтневий районний суд Миколаївської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: стягнув зі страховика 9 049,13 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 452,47 грн відшкодування моральної шкоди, 45,03 грн витрат на професійну правничу допомогу, а зі страхувальника - 199 095,06 грн відшкодування моральної шкоди та 942,32 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 227,02 грн, а зі страхувальника - 2 856,71 грн. Мотивував рішення так:

12.1. Позивачка була пасажиром одного з двох автомобілів-учасників ДТП та постраждала внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відносини щодо відшкодування шкоди у цьому спорі регулюють «статті 1178, 1188 Цивільного кодексу України» (далі - ЦК України), з яких стаття 1188 ЦК України є спеціальною щодо статті 1166 ЦК України.

12.2. За змістом частин першої та другої статті 1188 ЦК України у разі відшкодування витрат потерпілій третій особі власником джерела підвищеної небезпеки, який не є винним у завданні зазначеної шкоди, такі витрати автоматично переходять у розряд шкоди, яку цей власник поніс із вини іншої особи, винної у ДТП; тому у такому випадку слід керуватися пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України.

12.3. Якщо доведена вина особи, яка завдала шкоду, відповідальність за таку шкоду не може бути покладена на іншу особу, вина якої у її завданні відсутня. Тому немає підстав для покладення відповідальності за завдані позивачці матеріальні збитки та відшкодування моральної шкоду на водія автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_3 .

12.4. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, саме страховик має відшкодувати шкоду позивачці в межах суми ліміту страхового відшкодування. Указаний ліміт відповідно до полісу № АК/6006631 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 200 000,00 грн на одну особу за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, і 100 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну.

12.5. Страховик визначив, що треба відшкодувати не 20 892,24 грн витрат на лікування, а 18 098,26 грн без урахування витрат на пальне, необхідне для доставки та розміщення позивачки у лікарнях, а також без урахування витрат на придбання для неї пакетів і засобів гігієни. Страховик виплатив половину витрат на лікування, що становить 9 049,14 грн, бо вважав, що їх слід ділити порівну між власниками транспортних засобів, які були учасниками ДТП. Крім того, страховик виплатив позивачці 452,47 грн відшкодування моральної шкоди.

12.6. Доводи страховика про те, що відповідальність слід ділити порівну між власниками транспортних засобів, є помилковими. Тому різницю між визнаною страховиком загальною сумою витрат на лікування (18 098,26 грн) і тією сумою, яку він вже покрив (9 049,14 грн), треба стягнути зі страховика (9 049,13 грн).

12.7. Позивачка перебувала на лікуванні та була непрацездатною у періоди між 22 червня 2017 року та 14 грудня 2018 року (з 22 червня до 10 липня 2017 року (т. 1, а. с. 97), з 11 липня до 15 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 92), з 16 серпня до 4 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 94), з 5 до 15 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 91), з 16 вересня до 13 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 95), з 25 травня до 5 червня 2018 року (т. 1, а. с. 96), з 6 червня до 25 червня 2018 року (т. 1, а. с. 93), з 5 грудня до 14 грудня 2018 року включно (т. 1, а. с. 98)).

12.8. Згідно з інформацією від Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області (т. 1, а. с. 100) позивачка отримала у 2016 році річний підприємницький дохід у сумі 480 000,00 грн, тобто 40 000,00 грн на місяць.

12.9. Згідно з частиною другою статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) відшкодувати позивачці треба «різницю між доходом, який вона отримала протягом фактичного терміну непрацездатності, та середньомісячним доходом з розрахунку суми її сукупного доходу за попередній рік». Однак«суд позбавлений можливості визначити розмір відшкодування за вказаний період, адже позивачка не надала доказів щодо її доходу у період непрацездатності». Тому у цій частині вимоги позивачки є необґрунтованими.

12.10. Згідно зі статтею 26-1 Закону №1961-IV і статтею 1194 ЦК України різницю між визначеною до відшкодування моральною шкодою та страховою виплатою слід стягнути зі страхувальника.

12.11. Беручи до уваги фізичний біль позивачки від тілесних ушкоджень, її моральні страждання, зумовлені безпомічністю через отримані травми, неможливість вести повноцінне життя у період непрацездатності та приділити належну увагу, турботу неповнолітнім дітям, поведінку страхувальника, який, будучи винним у цих стражданнях, ухилився від надання будь-якої допомоги, зокрема матеріальної, ураховуючи критерії справедливості та співмірності, розмір відшкодування моральної шкоди становить 200 000,00 грн. З огляду на «належну до стягнення на користь позивачки зі страховика суму відшкодування витрат на лікування, а також уже виплачену суму відшкодування моральної шкоди, зі страховика належить стягнути як відшкодування моральної шкоди 452,47 грн, а решту суми - 199 095,06 грн - зі страхувальника».

12.12. Умежах задоволених позовних вимог слід пропорційно стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу. Так, із заявлених вимог суд задовольнив 4,25 % від суми вимог про відшкодування майнової шкоди та 6,66 % від суми відшкодування моральної шкоди (всього - 10,91 %). Тобто з 9 050,00 грн відшкодувати треба 987,35 грн (9 050,00 х 10,91 % : 100 % = 987,35 грн). Із загальної суми задоволених вимог («зокрема, 208 596,66 грн») 95,44 % суд стягнув зі страхувальника, а інші - зі страховика. Тому з першого як відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід стягнути 942, 32 грн (987,35 грн х 95,44 % : 100 %= 942,32 грн), а зі страховика - 45,03 грн (987,35 грн - 942,32 грн = 45,03 грн).

(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. 30 квітня 2020 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року у частині розмірів відшкодування шкоди та судових витрат змінив: стягнув зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди (втрат унаслідок тимчасової втрати працездатності), 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; стягнув зі страхувальника 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 4 401,90 грн, а зі страхувальника - 4 343,33 грн. Мотивував постанову так:

13.1. Суд першої інстанції правильно відхилив аргумент страхувальника та страховика про те, що шкоду, завдану позивачці внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, повинні відшкодувати особи, які спільно її завдали, на підставі частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV.

13.2. Немає доказів того, що водій автомобіля ВАЗ-2107, у якому їхала позивачка, спричинив ДТП. Це підтвердив висновок автотехнічної експертизи від 19 серпня 2017 року № 17-825, проведеної у рамках кримінального провадження. Поведінка водія автомобіля ВАЗ-2107 не була протиправною. Відсутній причинно-наслідковий зв`язок між цією поведінкою та завданою позивачці шкодою.

13.3. Суд першої інстанції визначив витрати, пов`язані з лікуванням позивачки, у сумі 18 098,26 грн на підставі висновку лікаря-експерта від 29 травня 2019 року, а також урахувавши, що частина копій наданих документів були неякісними. Однак 2 793,98 грн витрат на придбання пакетів, підгузків, пелюшок, мийних засобів і пального були необхідними для належного медичного догляду за позивачкою, яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень деякий час була прикута до ліжка та знаходилась у безпорадному стані. Потребу у зазначених витратах підтверджують оригінали та копії відповідних квитанцій і чеків. Тому у розумінні статті 24 Закону № 1961-IV витрати, пов`язані з лікуванням, слід стягнути зі страхувальника у заявленому позивачкою розмірі.

13.4. Страховик виплатив 9 501,61 грн страхового відшкодування, з яких 9 049,14 грн. - витрати на лікування, а 452,47 грн - відшкодування моральної шкоди (т. 1 а. с. 176-177).

13.5. Суд не встановив грубої необережності позивачки, яка сприяла би виникненню шкоди чи її збільшенню. Тому аргумент страхувальника про застосування частини другої статті 1193 ЦК України є безпідставним.

13.6. Через перебування «протягом 5 місяців на лікарняному у період з 22 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року» позивачка була позбавлена можливості займатися адвокатською діяльністю. Дохід позивачки у 2016 році, який передував настанню страхового випадку, складав 480 000,00 грн, тобто 40 000,00 грн щомісячно (480 000,00 грн / 12 = 40 000,00 грн). Отже, неотриманий нею дохід за період непрацездатності становить 200 000,00 грн (5 міс. х 40 000,00 грн = 200 000,00 грн).Його відшкодування у межах страхової суми (200 000,00 грн) треба покласти на страховика: стягнути з нього 190 950,86 грн, ураховуючи виплачене страхове відшкодування у сумі 9 049,14 грн.

13.7. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, на користь позивачки слід стягнути 200 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

13.8. З урахуванням сплаченого страховиком на користь позивачки страхового відшкодування у вигляді 9 049,14 грн витрат на лікування та 452,47 грн відшкодування моральної шкоди (загальна сума - 9 501,61 грн) з нього треба стягнути 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди (200 000,00 грн - 9 049,14 грн = 190 950,86 грн) та 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди (200 000,00 грн х 5% : 100 %) - 452,47 грн = 9 547,53 грн), а зі страхувальника - 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (суму, яку зі страхувальника просила стягнути позивачка) та 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди (200 000 грн такого відшкодування, яке суд вважає обґрунтованим, - 452,47 грн страхового відшкодування моральної шкоди - 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, яке треба стягнути зі страховика = 190 000,00 грн).

13.9. Оскільки заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, то понесені позивачкою витрати на оплату наданої їй професійної правничої допомоги треба відшкодувати пропорційно розміру задоволених вимог, тобто по 4 525,00 грн з кожного відповідача.

(5) Виконання постанови суду апеляційної інстанції

14. 18 травня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області видав виконавчі листи на виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року про стягнення зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди, 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

15. 19 травня 2020 року страховик подав заяву про добровільне виконання рішення щодо сплати судового збору на користь держави. Просив не видавати та не пред`являти до примусового виконання виконавчий лист про стягнення з нього 4 401,90 грн судового збору на користь держави. Додав платіжне доручення № 25279072 від 15 травня 2020 року про сплату 4 401,90 грн судового збору (т 3, а. с. 151).

16. 22 травня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження через виконання у повному обсязі виконавчих документів про стягнення зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди, 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

(6) Короткий зміст вимог касаційних скарг

17. 14 травня 2020 року страховик подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог щодо страховика й ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

18. 1 червня 2020 року позивачка подала касаційну скаргу, яку 23 червня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду залишив без руху.

19. 7 липня 2020 року позивачка подала «уточнену редакцію» касаційної скарги, за якою 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження. Позивачка просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю, а постанову апеляційного суду - у частині стягнення зі страхувальника 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди й ухвалити в цій частині нове рішення, згідно з яким задовольнити вимогу про стягнення зі страхувальника 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

(7) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

20. 26 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою страховика та зупинив виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження.

21. 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки.

22. 3 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:

22.1. Необхідно відступити від викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к висновку щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України, а саме про те, що є «необґрунтованими посилання представника на положення частини другої статті 1188 ЦК України як на підставу для стягнення з іншої або декількох осіб виплат на відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі… (пасажиру автобуса), оскільки вказана норма визначає обов`язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, а винним у ДТП і, відповідно, особою, яка завдала збитків, визнано особу…, а не водія автобуса». Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду вважав, що оскільки вина водія автобуса у спричиненні ДТП не доведена, то і покласти на нього відповідальність неможливо. Позивач має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх винних у скоєнні ДТП осіб, так і від будь-кого з них окремо.

Від такого висновку слід відступити, вказавши, що у випадку завдання шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки застосовується правило, передбачене частиною другою статті 1188 ЦК України, а не положення статей 1166 чи 1187 ЦК України.

22.2. Суди попередніх інстанцій для обчислення неотриманих позивачкою доходів у зв`язку з ушкодженням її здоров`я, хоча й зазначили абзац третій частини першої та частину другу статті 25 Закону № 1961-IV, але застосували механізм, передбачений статтею 1198 ЦК України.

22.3. За однакових обставин суди неоднаково застосовують положення статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону № 1961-IV. Зокрема:

22.3.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що неотримані доходи потерпілого треба обчислювати відповідно до положень ЦК України. Такий підхід базується на тому, що у рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що «конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу [ЦК України] не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс [ЦК України] є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу». Для вирішення того, яку норму слід застосувати - ЦК України чи Закону № 1961-IV, - необхідно звернутися до частини другої статті 4 ЦК України, яка закріплює пріоритет норм цього кодексу над нормами інших законів. Такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів із констатацією пріоритету перших над другими підтримував як Конституційний Суд України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховний Суд України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

22.3.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц виснував, що треба застосовувати частину першу статті 25 Закону № 1961-IV, оскільки доходи потерпілого, який забезпечує себе роботою самостійно, обчислюються як різниця між доходом за попередній до ДТП календарний рік і доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною.

22.4. У справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики: для розумної передбачуваності судових рішень очевидною є потреба формування єдиної практики застосування статей 1188 і 1198 ЦК України, статті 25 Закону № 1961-IV стосовновідшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення вказаної правової проблеми має стати орієнтиром для вирішення подібних справ судами першої й апеляційної інстанцій.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

23. Страховик мотивував касаційну скаргу так:

23.1. Суди не врахували висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц щодо застосування приписів пункту 9.4 статті 9, пункту 22.1 статті 22, статті 23, пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV. Згідно з цим висновком розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

23.2. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі №161/13437/15-ц і від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV. Згідно з цим висновком, якщо шкоду завдано іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, то її відшкодування треба покласти на власників джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їхньої вини.

23.3. Апеляційний суд помилково стягнув зі страховика неотримані доходи позивачки, розмір яких визначив шляхом ділення її річного підприємницького доходу за 2016 рік на кількість місяців у році та множення на кількість місяців непрацездатності.

23.4. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц і від 22 травня 2019 року у справі № 201/10980/16-ц, щодо застосування приписів статті 25 Закону № 1961-IV для визначення розміру шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

23.5. Апеляційний суд, порушивши припис частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), безпідставно взяв до уваги подані позивачкою до цього суду нові докази: довідку про доходи, видану Миколаївською обласною колегією адвокатів (т. 3 а. с. 32), і лист Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області (т. 3, а. с. 33).

24. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:

24.1. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц і від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц, щодо застосування приписів статті 23 ЦК України для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

24.2. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з наданням вичерпного переліку обставин, які треба врахувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, або роз`яснення змісту поняття «інші обставини, що мають істотне значення» (частина третя статті 23 ЦК України).

24.3. Судовий розгляд справи є тривалим. Спір залишається невирішеним «майже три роки».

25. 25 червня 2020 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу страховика. Вона стверджувала, що наведені страховиком доводи про незастосування судами положень частини другої статті 1188 ЦК України є необґрунтованими.

(2) Позиція інших учасників процесу

26. 26 серпня 2020 року страхувальник подав відзив на касаційну скаргу позивачки. Просив цю скаргу задовольнити частково: скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд. Обґрунтував тим, що тілесні ушкодження позивачка отримала як через його дії, так і через власну недбалість, що впливає на розмір відшкодування.

27. 10 вересня 2020 року позивачка подала відповідь на відзив страхувальника. Навела доводи, аналогічні тим, які виклала у її касаційній скарзі. Зазначила, що вину страхувальника у ДТП, у якій вона постраждала, встановив суд у кримінальному провадженні, з огляду на що цей факт не можна знову оскаржити у цивільному судочинстві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

28. 26 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою страховика та зупинив виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження. У цій ухвалі вказав, зокрема, таке:

28.1. Страховик зазначив підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування викладених у постановах Верховного Суду у справах № 556/1514/16-ц, 161/13437/15-ц, 715/1586/17, 335/13421/15-ц, 192/506/14, 201/10980/16-ц висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

28.2. Страховик стверджував про порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення обставин справи, а саме те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки. Вказав, що позивачка зазначила підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

29.1. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц і від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду щодо обставин, які мають брати до уваги суди, здійснюючи відповідні розрахунки (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29.2. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з наданням вичерпного переліку обставин, які слід врахувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, або роз`яснення змісту поняття «інші обставини, що мають істотне значення», передбаченого у частині третій статті 23 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

29.3. Позивачка вказала про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

31. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

32. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справі № 192/506/14, яку згадав у касаційній скарзі страховик, Верховний Суд не приймав постанови. Постанову апеляційного суду у тій справі Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, бо за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судового рішення є лише неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) За яких умов за шкоду, завдану пасажирові внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, власники (володільці) таких засобів відповідають незалежно від їхньої вини?

33. Позивачка їхала в автомобілі ВАЗ-2107, за кермом якого був батько іншої пасажирки. Вину останнього та неправомірність його дій під час керування транспортним засобом суди не встановили. Більше того, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність як неправомірної поведінки водія автомобіля ВАЗ-2107, так і причинно-наслідкового зв`язку між нею та завданою позивачці шкодою, а також підтвердив вину та неправомірність дій саме страхувальника під час керування автомобілем «Subaru Outback».

34. Страховик і страхувальник наполягали на тому, що оскільки позивачка зазнала шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, то цю шкоду мають відшкодувати незалежно від їхньої вини не тільки страхувальник, але й водій автомобіля, в якому їхала позивачка, бо вони спільно завдали шкоди потерпілій.

35. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, обов`язок із відшкодування завданої позивачці моральної шкоди слід розділити тільки між страхувальником, вину якого суд встановив, і страховиком, який зобов`язаний виплатити страхове відшкодування у межах страхової суми. Апеляційний суд теж вважав необґрунтованим твердження про відповідальність за шкоду, завдану третій особі внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох власників транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду загалом із наведеним висновком погоджується, але не тому, що суди не встановили вини водія автомобіля, в якому їхала позивачка, у спричиненні ДТП і завданні шкоди, а тому, що не встановили у його діях ознак неправомірної поведінки під час керування автомобілем і зв`язку між такою поведінкою та завданою позивачці шкодою.

36. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

37. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

38. У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV).

39. На думку суду першої інстанції, частину другу статті 1188 ЦК України можна застосувати за сукупності таких обставин: 1) потерпілим є третя особа; 2) шкода завдана потерпілому внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки; 3) «не встановлена вина жодної з осіб, які завдали такої шкоди» (якщо ж вина завдавача шкоди доведена, то відповідальність за останню відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України не можна покласти на ту особу, вина якої у завданні шкоди відсутня).

40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий висновок суду першої інстанції є неточним. Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.

41. Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.

43. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (частина перша статті 1190 ЦК України).

44. Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).

45. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).

46. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України).

47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.

48. Суди обох інстанцій по суті правильно вважали, що приписи частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV незастосовні у цій справі. Водій автомобіля, у якому знаходилась позивачка, - хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, як встановив апеляційний суд, не була протиправною. Тому не можна вважати, що він спільно зі страхувальником завдав позивачці шкоду. Підстава для його солідарної відповідальності зі страхувальником перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня.

49. Страховик у касаційній скарзі вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц і від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV:

49.1. За обставинам справи № 161/13437/15-ц потерпіла пасажирка автомобіля звернулась із позовом до юридичної особи-власника одного із транспортних засобів, які стали учасниками ДТП, про відшкодування майнової та моральної шкоди. Суди встановили, що транспортним засобом, який належав позивачці та в якому вона була пасажиркою, керував володілець. Водій іншого транспортного засобу не вибрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем, у якому була позивачка, та зупинився на заборонений сигнал світлофора, встановленого на регульованому пішохідному переході. Автомобіль, у якому була позивачка, своєю чергою в`їхав у ще один транспортний засіб із напівпричепом, який був попереду. Верховний Суд у постанові процитував припис частини другої статті 1188 ЦК України та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди залучили страхову компанію до участі у справі третьою особою, але не встановили, чи застрахував відповідач його цивільно-правову відповідальність.

49.2. За обставинами справи № 715/1586/17 потерпіла у ДТП пасажирка одного транспортного засобу звернулась із позовом до власника іншого транспортного засобу про відшкодування майнової та моральної шкоди. Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач належний йому автомобіль передав на законній підставі у користування володільцю, який від отриманих під час ДТП травм помер. Останній мав нести відповідальність за спричинену позивачці шкоду. Тому Верховний Суд вважав правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову потерпілої до власника автомобіля без вирішення питання про притягнення до участі у справі відповідачами спадкоємців померлого володільця, винного у ДТП, та іншого водія, «який на підставі частини другої статті 1187 ЦК України відповідає за спричинену шкоду позивачу незалежно від наявності його вини». Верховний Суд зазначив, що за частиною другою статті 1188 ЦК України, «якщо шкоду від взаємодії джерел підвищеної небезпеки завдано іншим особам, тобто тим, які не є власниками (володільцями) цих джерел (наприклад, пасажирам), то шкоду відшкодовують власники (володільці) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини».

50. Отже, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на новий розгляд, процитував припис частини другої статті 1188 ЦК України, але не формулював висновку щодо змісту цього припису, і не вирішував на його основі спір, зокрема не оцінював діяння кожного із учасників ДТП на предмет правомірності чи неправомірності. Тоді як у постанові від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 такий висновок є, і він унеможливлює застосування зазначеного припису для відшкодування шкоди потерпілій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки особі, яка була пасажиром у власному транспортному засобі, за кермом якого перебував водій, тобто тимчасовий володілець.

51. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах у справах № 161/13437/15-ц і № 715/1586/17 відсутні висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, про які стверджував страховик, щодо застосування пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV. Тому у цій частині доводи його касаційної скарги є необґрунтованими.

52. В ухвалі від 3 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про необхідність відступу від сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к висновку щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України. Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у вказаній постанові виснував, що шкоду, завдану потерпілому пасажиру автобуса внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, має відшкодувати винна у ДТП особа, а не водій автобуса. Вину останнього у спричиненні ДТП, як і неправомірність його дій та причинно-наслідковий зв`язок між ними та завданою шкодою, суди не встановили. Внаслідок цього неможливо покласти на водія автобуса відповідальність за відшкодування шкоди пасажирові.

53. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

54. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45)).

55. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на аргументацію її постанови у цій справі висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, потребують конкретизації таким чином:

55.1. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

55.2. За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

56. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67)).

(2.2) Як визначити розмір відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі-підприємцю у зв`язку з тимчасовою втратою її працездатності?

57. Суд першої інстанції, хоч і відмовив у задоволенні вимоги про відшкодування позивачці страховиком майнової шкоди у вигляді втраченого доходу внаслідок утрати працездатності фізичної особи-підприємця, вказав, що порядок визначення розміру такої шкоди передбачений частиною другою статті 25 Закону № 1961-IV. Згідно з її приписом позивачці треба би було відшкодувати «різницю між доходом, який вона отримала протягом фактичного терміну непрацездатності, та середньомісячним доходом з розрахунку суми її сукупного доходу за попередній рік». Проте позивачка, як зазначив суд, не надала докази її доходу за період тимчасової непрацездатності.

58. Визначаючи розмір неотриманого доходу позивачки, суд апеляційної інстанції зазначив абзац третій частини першої та частину другу статті 25 Закону № 1961-IV. Але фактично застосував правила, передбачені у статті 1198 ЦК України: на підставі інформації Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області (т. 1, а. с. 100), як і суд першої інстанції, встановив, що отриманий підприємницький дохід позивачки у 2016 році становив 480 000,00 грн, тобто 40 000,00 грн на місяць, а неотриманий за період з 22 червня 2017 року до 14 грудня 2018 року включно - 200 000,00 грн (40 000 грн х 5 місяців).

59. Страховик у касаційній скарзі вказав, що апеляційний суд помилково стягнув з нього неотримані доходи позивачки, розмір яких визначив шляхом ділення її річного підприємницького доходу на кількість місяців у році та множення на кількість місяців непрацездатності. Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом страховика не погоджується та зауважує, що колізію між приписами абзаців першого та третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV і частиною першою статті 1198 ЦК України слід вирішувати на користь застосування приписів цього кодексу. Визначаючи розмір шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності позивачки як підприємця, суди попередніх інстанцій приписи статті 25 Закону № 1961-IV застосували помилково.

60. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (частина перша статті 22 Закону № 1961-IV.)

61. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

62. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

63. Наведені приписи ЦК України та Закону № 1961-IV по-різному регулюють порядок визначення доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності через каліцтво або інше ушкодження здоров`я. Різниця полягає у тому, що за ЦК України розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця треба визначати шляхом множення середньомісячного доходу за попередній до того, в якому було ушкоджене здоров`я, рік на кількість місяців, в яких такий дохід був відсутній через тимчасову непрацездатність. Натомість за Законом № 1961-IV неотримані доходи фізичної особи-підприємця за час втрати нею працездатності слід обчислювати як різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була тимчасово непрацездатною.

64. Підхід до визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця на підставі припису абзацу третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV фактично допускає ситуацію, за якої такий втрачений дохід може мати від`ємне значення, а саме, якщо дохід фізичної особи-підприємця за певний період того календарного року, коли вона стала непрацездатною, до настання такої непрацездатності перевищував її підприємницькі доходи за попередній рік.

65. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на засаду розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) для цілей відшкодування втраченого доходу фізичної особи-підприємця, якій завдану майнову шкоду внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я (постійної чи тимчасової втрати працездатності), розмір такого доходу не може мати від`ємного значення. Здійснення людиною успішної підприємницької діяльності зі зростанням доходу у кожному наступному році не може бути підставою для того, щоби через негативну різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була непрацездатною, відмовити у відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

66. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

67. 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон № 1961-IV був прийнятий 1 липня 2004 року та набрав чинності 1 січня 2005 року. Припис частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінними залишаються приписи статті 25 Закон № 1961-IV.

68. Оскільки парламент прийняв спеціальний Закон № 1961-IV після ЦК України, то його приписи не мали би суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).

69. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78)).

70. Отже, визначаючи розмір неотриманого позивачкою як підприємцем доходу за час тимчасової втрати нею працездатності, слід застосовувати приписи статті 1198 ЦК України, а не абзацу третього частини першої та частини другої статті 25 Закону № 1961-IV.

71. Страховик у касаційній скарзі вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц і від 22 травня 2019 року у справі № 201/10980/16-ц щодо застосування приписів статті 25 Закону № 1961-IV для визначення розміру шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

71.1. За обставинами справи № 335/13421/15-ц потерпілий власник транспортного засобу, який був учасником ДТП, звернувся з позовом до винної у цій ДТП особи та її страховика про відшкодування підприємницького доходу, втраченого внаслідок ушкодження у ДТП здоров`я. Верховний Суд виснував, що розмір відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, треба розрахувати відповідно до приписів статті 25 Закону № 1961-IV.

71.2. За обставинами справи № 201/10980/16-ц потерпіла у ДТП особа звернулась із позовом до винної особи та її страховика про відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, моральної шкоди, шкоди, пов`язаної з утратою працездатності й упущеної вигоди. Верховний Суд зауважив, що винна особа, керуючи автомобілем, втратила над останнім контроль. Автомобіль виїхав на узбіччя та наїхав на позивача. Вказав, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір підприємницького доходу, який потерпілий не отримав через тимчасову втрату працездатності, помилково застосували положення статті 1198 ЦК України, а не статті 25 Закону № 1961-IV, приписи якої є спеціальною у спірних правовідносинах.

72. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини у справах № 335/13421/15-ц і № 201/10980/16-ц та у справі № 477/874/19 є подібними за змістовим критерієм, незважаючи на певні відмінності обставин за критерієм суб`єктним (детальніше про визначення подібності правовідносин див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 25-27, 97)). З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема і у цій постанові щодо визначення розміру неотриманого позивачкою як підприємцем доходу за час тимчасової втрати нею працездатності) констатувала пріоритет приписів ЦК України перед приписами будь-яких інших законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, слід відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц і від 22 травня 2019 року у справі № 201/10980/16-ц, про вирішення колізії між приписами статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону № 1961-IV на користь останніх.

73. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я слід визначати на підставі даних податкового органу. Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я слід обчислювати з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, у сумах, нарахованих до вирахування податків (частини друга та третя статті 1198 ЦК України).

74. Суд першої інстанції встановив, що позивачка перебувала на лікуванні та була непрацездатною 5 місяців у період між 22 червня 2017 року та 14 грудня 2018 року (з 22 червня до 10 липня 2017 року (т. 1, а. с. 97), з 11 липня до 15 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 92), з 16 серпня до 4 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 94), з 5 до 15 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 91), з 16 вересня до 13 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 95), з 25 травня до 5 червня 2018 року (т. 1, а. с. 96), з 6 червня до 25 червня 2018 року (т. 1, а. с. 93), з 5 грудня до 14 грудня 2018 року включно (т. 1, а. с. 98)). Крім того, на підставі листа Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області (том 1, а. с. 100) встановив, що у 2016 і 2017 роках позивачка отримала річний підприємницький дохід у сумі 480 000,00 грн; тому її середньомісячний дохід у ті періоди становив 40 000,00 грн. Апеляційний суд це підтвердив.

75. Отже, суд апеляційної інстанції, хоч і застосував абзац третій частини першої та частину другу статті 25 Закону № 1961-IV, алеправильно встановив, що розмір неотриманого позивачкою як підприємцем доходу за 5 повних місяців тимчасової втрати нею працездатності становить 200 000,00 грн (40 000,00 грн середньомісячного доходу х 5 місяців = 200 000,00 грн).

76. Незважаючи на це, апеляційний суд порушив норми процесуального права, змінивши рішення суду першої інстанції у частині відшкодування страховиком шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності позивачки. Суд першої інстанції виснував, що у задоволенні відповідної вимоги слід відмовити через недоведеність позивачкою розміру шкоди. Оскільки апеляційний суд із цим рішенням не погодився та вирішив стягнути таке відшкодування зі страховика, то мав скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині й ухвалите щодо неї нове рішення.

77. Страховик стверджував, що апеляційний суд порушив припис частини третьої статті 367 ЦПК України, коли для обчислення розміру підприємницького доходу позивачки, втраченого внаслідок її тимчасової непрацездатності, взяв до уваги нові докази, які вона додала до пояснення на відзив страховика на апеляційну скаргу, а саме: довідку про доходи, видану Миколаївською обласною колегією адвокатів (т. 3 а. с. 32), і лист Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області від 13 березня 2020 року (т. 3, а. с. 33). Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом страховика погоджується.

78. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

79. Позивачка не обґрунтувала неможливість подання зазначених документів до суду першої інстанції. Тому апеляційний суд не мав приймати ці докази. Проте Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розмір підприємницького доходу позивачки за 2016 і 2017 роки встановив ще суд першої інстанції на підставі інформації від Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області (т. 1, а. с. 100). Апеляційний суд цю обставину підтвердив, взявши до уваги відповідно до частини другої статті 1198 ЦК України ту саму інформацію податкового органу.

80. Отримана апеляційним судом всупереч вимозі частини третьої статті 367 ЦПК України інформація про відсутність у позивачки доходів у Миколаївській обласній колегії адвокатів за період окремих місяців 2017 і 2018 років, а також про те, що позивачка як фізична особа-підприємець не отримувала допомогу по тимчасовій непрацездатності, не впливає на висновок цього суду та суду першої інстанції щодо річного розміру підприємницького доходу позивачки. Саме такий розмір є основою для визначення згідно з частиною першою статті 1198 ЦК України втраченого внаслідок ушкодження здоров`я доходу фізичної особи-підприємця.

(2.3) Які обставини враховує суд, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я у ДТП, спричиненій іншими, ніж потерпілий, особами?

81. Позивачка оцінила грошовий еквівалент завданої їй моральної шкоди у 3 000 000,00 грн і просила стягнути зі страховика 9 602,75 грн із урахуванням виплаченого ним відшкодування у сумі 397,25 грн (т. 1, а. с. 54-55), а зі страхувальника - 2 990 000,00 грн.

82. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що справедливим і домірним із завданою моральною шкодою буде розмір її грошового відшкодування у сумі 200 000,00 грн. Однак їхні висновки щодо розподілу обов`язку з виплати відшкодування моральної шкоди між страхувальником і страховиком відрізнялися: (1) суд першої інстанції встановив, що страховик уже сплатив позивачці таке відшкодування у сумі 452,47 грн (т. 1, а. с. 174-177), а не 397,25 грн, як вона зазначила у позовній заяві в редакції від 8 липня 2019 року. Тому стягнув зі страховика ще 452,47 грн, а зі страхувальника- 199 095,06 грн; (2) апеляційний суд погодився з тим, що страховик уже виплатив позивачці 452,47 грн відшкодування моральної шкоди, але вважав, що має додатково сплатити 9 547,53 грн, а страхувальник - 190 000,00 грн.

83. Позивачка, яка претендувала на сумарне стягнення з відповідачів 3 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, у касаційній скарзі вказала, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини третьої статті 23 ЦК України у подібних правовідносинах з наданням вичерпного переліку обставин, які треба врахувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, або роз`яснення змісту терміну «інші обставини, що мають істотне значення».

84. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

85. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

86. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

87. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості(абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

88. По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (див. висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

89. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що розумним і справедливим грошовим відшкодуванням позивачці моральної шкоди буде 200 000,00 грн. Для визначення цього розміру вони врахували: перенесені позивачкою фізичний біль від завданих тілесних ушкоджень середньої тяжкості; її моральні страждання, зумовлені безпомічністю через отримані травми; неможливість вести повноцінне життя у період непрацездатності, приділити належну увагу та турботу неповнолітнім дітям; переживання через поведінку винного у цих її стражданнях страхувальника, який байдуже поставився до наслідків скоєного й ухилився від надання будь-якої допомоги, зокрема матеріальної.

90. З урахуванням обставин справи, які встановили суди попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розмір грошового відшкодування позивачці моральної шкоди, який ці суди визначили згідно з наведеними ними критеріями, є розумним і справедливим. Доводи позивачки про те, що на збільшення такого розміру має вплинути роз`яснення Верховним Судом змісту терміну «інші обставини, які мають істотне значення» шляхом викладу вичерпного переліку тих із них, котрі треба враховувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду оцінює критично:

90.1. По-перше, абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.

90.2. По-друге, крім тих критеріїв, які прямо зазначені в абзаці другому частини третьої статті 23 ЦК України, суди у цій справі врахували сімейну ситуацію позивачки, наявність у неї неповнолітніх дітей, необхідність турботи за них і їхнього догляду, а також поведінку страхувальника, який після ДТП не надав позивачці та її сім`ї жодної допомоги матеріального чи нематеріального характеру.

90.3. По-третє, формулювання виключного переліку обставин, які мають істотне значення для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, аж ніяк не означатиме збільшення для позивачки такого розміру до заявленого у позові. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Ті, обставини, які суди встановили, вплинули на обґрунтування ними розміру присудженого позивачці відшкодування. Інші обставини, якщо би такі були і їх встановили суди, могли би впливати, зокрема, на зменшення цього відшкодування порівняно з уже присудженим.

91. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц і від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц, щодо застосування приписів статті 23 ЦК України для визначення розміру відшкодування моральної шкоди:

91.1. За обставинами справи № 757/32334/15-ц виправдана за відсутністю складу злочину жінка звернулася з позовом до органу прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення відшкодування майнової шкоди у розмірі середньомісячної заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади у кримінальному провадженні. Верховний Суд застосував частину третю статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та, враховуючи характер правопорушення, тривалість і глибину моральних страждань, яких зазнала позивачка, підтвердив висновок суду апеляційної інстанції про те, що розумним і справедливим відшкодуванням їй моральної шкоди є 500 000,00 грн. Зокрема, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачка тривалий час була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати, позбавлена засобів для існування й утримання малолітньої дитини, змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації.

91.2. За обставинами справи № 191/48/16-ц потерпілий звернувся з позовом до водія транспортного засобу, у якому він був пасажиром, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП. Верховний Суд вказав, що неправомірними діями відповідач ушкодив здоров`я позивача, спричинив йому сильний фізичний біль; позивач у неповнолітньому віці отримав інвалідність, втратив працездатність на 80 %, протягом решти життя змушений лікуватися та нести відповідні матеріальні витрати, обмежений у можливості вибору роботи за власним бажанням, протягом тривалого часу не міг своєчасно отримати освіту та працевлаштуватися за спеціальністю, обмежений у можливості пересування без палиці. Тому вважав обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн, який визначив суд першої інстанції.

92. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обставини справ № 757/32334/15-ц і № 191/48/16-ц щодо відшкодування моральної шкоди є відмінними від обставин справи № 477/874/19: перша з них стосується відшкодування на підставі спеціального закону моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади у кримінальному провадженні; друга - відшкодування такої шкоди, завданої ушкодженням здоров`я неповнолітнього пасажира під час ДТП, що спричинило його інвалідність зі стійкою втратою працездатності на 80 % і необхідність до кінця життя отримувати лікування; а остання - відшкодування, зокрема, моральної шкоди, завданої пасажирці автомобіля під час його зіткнення з іншим транспортним засобом, яке зумовило тілесні ушкодження середньої тяжкості та тимчасову втрату працездатності потерпілої упродовж 5 місяців.

(2.4) У якому обсязі страхувальник і його страховик мають відшкодувати майнову та моральну шкоду пасажирці автомобіля, яка потерпіла у ДТП, спричиненій зіткненням кількох транспортних засобів?

93. Позивачка просила суд стягнути:

(1) зі страхувальника - (а) 20 892,24 грн відшкодування витрат, пов`язаних із лікуванням, (б) 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;

(2) зі страховика - (а) 192 054,90 грн відшкодування неотриманого внаслідок утрати працездатності доходу фізичної особи-підприємця (помилково вважаючи, що отримала від страховика 7 945,10 грн такого відшкодування), а також (б) 9 602,75 грн відшкодування моральної шкоди (помилково вважаючи, що отримала від страховика 397,25 грн такого відшкодування).

94. Суди попередніх інстанцій встановили, що страховик у межах страхової суми у 200 000,00 грн добровільно відшкодував позивачці:

(а) витрати на її лікування у сумі 9 049,14 грн (т. 1, а. с. 174-177) як половину з визнаних ним витрат на суму 18 098,26 грн без урахування витрат на пальне, необхідне для доставки та розміщення позивачки в установах охорони здоров`я, а також без урахування витрат на придбання для неї пакетів і засобів гігієни (позивачка стверджувала, що понесла 20 892,24 грн таких витрат, які просила стягнути у повному обсязі зі страхувальника, та не зазначила у позовній заяві про отримання відповідного страхового відшкодування);

(б) моральну шкоду у розмірі 452,47 грн, що згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV становить 5 % від суми здійсненої страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, тобто від 9 049,14 грн, виплачених позивачці для покриття половини з визнаних страховиком витрат на її лікування (страховик помилково вважав, що ці витрати слід ділити порівну між двома учасниками ДТП і безпідставно відкинув частину витрат).

95. Суди першої й апеляційної інстанцій по-різному розподілили між відповідачами присуджений розмір відшкодування (а) шкоди, пов`язаної з лікуванням позивачки, (б) шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою нею працездатності, та (в) моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивачка зазнала через ушкодження її здоров`я:

95.1. Витрати на лікування позивачки: суд першої інстанції вважав, що вони становили 18 098,26 грн, а не 20 892,24 грн, як вона стверджувала, бо до цих витрат не треба враховувати витрати на пальне, необхідне для доставки та розміщення позивачки в установах охорони здоров`я, а також витрати на придбання для неї пакетів і засобів гігієни. Вирішив, що оскільки страховик безпідставно розділив на двох учасників ДТП суму витрат на лікування позивачки та сплатив їй 9 049,14 грн, то з нього потрібно стягнути ще 9 049,13 грн відповідного відшкодування (хоча різниця становила на 1 коп. менше: 18 098,26 грн - 9 049,14 грн = 9 049,12 грн).

Позивачка ж про стягнення таких витрат саме зі страховика вимогу не заявляла. Апеляційний суд правильно встановив, що витрати на пальне, необхідне для доставки та розміщення позивачки в установах охорони здоров`я, і на придбання для неї пакетів і засобів гігієни входять до витрат на лікування, на відшкодування яких вона має право, та стягнув зі страхувальника всю суму тих витрат у розмірі 20 892,24 грн, незважаючи на те, що страховик уже покрив позивачці 9 049,14 грн від вказаної суми.

95.2. Неодержаний унаслідок тимчасової непрацездатності підприємницький дохід: суд першої інстанції встановив, який річний і середньомісячний підприємницький дохід позивачка мала до настання її тимчасової непрацездатності, але відмовив у задоволенні вимоги про стягнення зі страховика відшкодування неодержаних за час такої непрацездатності підприємницьких доходів. Вважав, що позивачка не довела їхній розмір, бо не надала доказів її доходів у період непрацездатності.

Апеляційний суд встановив, що, виходячи із середньомісячного підприємницького доходу позивачки до настання її тимчасової непрацездатності, розмір неодержаного такого доходу за час непрацездатності становить 200 000,00 грн, і помилково порахував, що страховик з цієї суми добровільно сплатив позивачці 9 049,14 грн. Тому стягнув із нього 190 950,86 грн (200 000,00 грн - 9 049,14 грн = 190 950,86 грн).

95.3. Відшкодування моральної шкоди: суд першої інстанції встановив, що її грошовий еквівалент становить 200 000,00 грн, а страховик безпідставно сплатив лише 452,47 грн такого відшкодування як 5 % від того розміру страхової виплати за шкоду, завдану здоров`ю, який позивачка отримала від страховика, тобто від 9 049,14 грн (суд не звернув увагу на те, що 5 % від визначеної страховиком суми страхової виплати у розмірі 9 049,14 грн становить 452,46 грн, а не 452,47 грн: 9 049,14 грн х 5 % : 100 % = 452,46 грн). Стягнувши зі страховика додатково 9 049,13 грн відшкодування витрат на лікування позивачки, цей суд вважав, що з цього відповідача слід стягнути ще 452,47 грн відшкодування моральної шкоди, а зі страхувальника - 199 095,06 грн (200 000,00 грн - 452,47 грн - 452,47 грн = 199 095,06 грн).

Апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції щодо загальної суми відшкодування моральної шкоди (200 000,00 грн), але інакше розподілив обов`язок із її відшкодування. Помилково вважав, що страховик має заплатити позивачці 5 % відшкодування моральної шкоди від усієї страхової суми, тобто від 200 000,00 грн (200 000,00 грн х 5 % :100 % = 10 000,00 грн), а не у межах страхової суми 5 % від страхової виплати за шкоду, завдану здоров`ю. Тому з урахуванням 452,47 грн, які страховик уже сплатив позивачці, стягнув із нього 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди (10 000,00 грн - 452,47 грн = 9 547,53 грн; апеляційний суд не звернув увагу на арифметичну помилку суду першої інстанції з визначення 5 % від суми страхової виплати у розмірі 9 049,14 грн, а саме на те, що такі 5 % становлять 452,46 грн, а не 452,47 грн). Зі страхувальника суд апеляційної інстанції стягнув 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди (200 000,00 грн визначеної судом загальної суми такого відшкодування - (9 547,53 грн + 452,47 грн, за сплату яких відповідав страховик) = 190 000,00 грн).

96. Страховик у касаційній скарзі висловив доводи про необґрунтованість розмірів відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілої, та відшкодування моральної шкоди. Крім того, звернув увагу на те, що апеляційний суд стягнув зі страховика відшкодування, що перевищує 200 000,00 грн страхової суми (190 950,86 грн стягнутого апеляційним судом зі страховика відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою позивачкою працездатності, + 9 049,14 грн, сплачених страховиком для покриття витрат на її лікування, + 9 547,53 грн стягнутого апеляційним судом відшкодування моральної шкоди + 452,47 грн такого відшкодування, яке страховик вніс самостійно = 210 000,00 грн).

97. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами про необґрунтованість визначеного апеляційним судом розміру стягнення зі страховика відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності позивачки, а також про неможливість стягнення зі страховика відшкодування понад страхову суму. Вказане зумовлює необхідність перерозподілу присуджених відшкодувань. Для цього Велика Палата Верховного Суду бере до уваги встановлені апеляційним судом розміри витрат позивачки на лікування (20 892,24 грн), неотриманих унаслідок її тимчасової непрацездатності підприємницьких доходів (200 000,00 грн) і грошового еквівалента моральної шкоди (200 000,00 грн), а також визначені у судах обох інстанцій суми страхових відшкодувань, які страховик сплатив самостійно: 9 049,14 грн - на покриття витрат на лікування (суд апеляційної інстанції цю суму помилково відніс до відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності) та 452,47 грн - відшкодування моральної шкоди.

(2.4.1) Щодо обсягу відповідальності страховика

98. Страховик у касаційній скарзі зазначив, що апеляційний суд не застосував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц. Згідно з цим висновком розмір усіх страхових відшкодувань за шкоду, завдану життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму. Апеляційний суд стягнув зі страховика 190 950,86 грн майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою позивачкою працездатності, та 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, що вже перевищує страхову суму (190 950,86 грн +9 547,53 грн = 200 498,39 грн), навіть не враховуючи здійснену добровільно виплату страхового відшкодування у розмірі 9 501,61 грн (9 049,14 грн відшкодування витрат на лікування та 452,47 грн відшкодування моральної шкоди). А разом страховик має сплатити на користь позивачки 210 000,00 грн (200 498,39 грн, які стягнув апеляційний суд, +9 501,61 грн, які страховик сплатив добровільно, = 210 000,00 грн).

99. Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд неправильно застосував приписи пункту 9.4 статті 9, пункту 22.1 статті 22, статті 23 та пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV, а також не врахував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц щодо застосування цих приписів.

100. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону № 1961-IV).

101. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (пункт 9.4 статті 9 Закону № 1961-IV).

102. Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

103. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац перший пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

104. Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

105. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV).

106. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 96)).

107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що апеляційний суд помилково розрахував розмір відшкодування моральної шкоди як 5 % від страхової суми, а не від страхової виплати у межах страхової суми, як це би мало бути згідно з приписами пункту 9.1 статті 9, абзацу першого пункту 22.1 статті 22 та статті 26-1 Закону № 1961-IV. Унаслідок цього апеляційний суд стягнув зі страховика відшкодування майнової та моральної шкоди, що перевищило страхову суму (190 950,86 грн +9 547,53 грн = 200 498,39 грн) навіть без урахування добровільної виплати страхового відшкодування у розмірі 9 501,61 грн (9 049,14 грн відшкодування витрат на лікування та 452,47 грн відшкодування моральної шкоди).

108. Обсяг відповідальності страховика обмежений для шкоди, завданої страхувальником життю та здоров`ю потеплілої особи, страховою сумою, яка, як встановили суди попередніх інстанцій, становила 200 000,00 грн. Тому у межах цієї суми, враховуючи 9 501,61 грн виплаченого страхового відшкодування, згідно з позовними вимогами зі страховика треба стягнути тільки відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою позивачкою працездатності, у розмірі 190 498,39 грн (200 000,00 грн страхової суми - (9 049,14 грн + 452,47 грн виплаченого страховиком страхового відшкодування) = 190 498,39 грн).

(2.4.2) Щодо обсягу відповідальності страхувальника

109. Суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог і стягнув зі страховика 9 049,13 грн відшкодування витрат на лікування позивачки, хоча вона просила стягнути всі ці витрати тільки зі страхувальника. Апеляційний суд фактично повністю задовольнив вимогу позивачки про стягнення зі страхувальника 20 892,24 грн майнової шкоди у вигляді витрат на лікування, але рішення суду першої інстанції у цій частині не скасував, а змінив. Крім того, не врахував, що страховик самостійно сплатив 9 049,14 страхового відшкодування для покриття саме таких витрат. На це страховик правильно звернув увагу у касаційній скарзі. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим аргументом. Вказане зумовлює необхідність змінити суму, яку слід стягнути зі страхувальника для покриття витрат на лікування позивачки, а також скасувати постанову апеляційного суду (який порушив норми процесуального права тим, що змінив рішення суду першої інстанції щодо цих витрат) й ухвалити нове рішення про часткове задоволення зазначеної вимоги у розмірі 11 843,10 грн.

110. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

111. За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

112. Відповідаючи на аргумент страховика про те, що апеляційний стягнув із нього суму, яка перевищує страхову, Велика Палата Верховного Суду виявила необхідність врахування сформульованого після подання касаційної скарги висновку щодо застосування припису статті 1194 ЦК України про обсяг відповідальності страхувальника, який застрахував свою відповідальність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункти 30-32), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 554/3246/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 503/1597/16-ц). Тому Велика Палата Верховного Суду перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо розміру стягнення зі страхувальника витрат на лікування позивачки поза межами доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

113. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

114. Оскільки апеляційний суд визначив розмір витрат позивачки на лікування у сумі 20 892,24 грн, із яких, як встановив суд першої інстанції, страховик сплатив 9 049,14 грн страхового відшкодування, то зі страхувальника, до якого позивачка поставила вимогу про стягнення всієї суми вказаних витрат, слід стягнути 11 843,10 грн (20 892,24 грн - 9 049,14 грн = 11 843,10 грн).

115. Апеляційний суд частково задовольнив вимогу про стягнення відшкодування моральної шкоди на суму 190 000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду з огляду на обґрунтований судами попередніх інстанцій грошовий еквівалент завданої позивачці моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн (із яких, як встановили ці суди, страховик сплатив 452,47 грн страхового відшкодування) вважає, що зі страхувальника треба стягнути 199 547,53 грн (200 000,00 грн - 452,47 грн = 199 547,53 грн).

116. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

117. Розмір неотриманого позивачкою за час її тимчасової непрацездатності підприємницького доходу становить, як встановив суд апеляційної інстанції, 200 000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду стягнула зі страховика 190 498,39 грн такого доходу. Тому позивачка має право на стягнення зі страхувальника 9 501,61 грн (200 000,00 грн - 190 498,39 грн = 9 501,61 грн), але відповідну вимогу не заявила. З огляду на те, що право визначати предмет позову належить виключно позивачці, суд у межах цієї справи не має підстави стягнути вказану суму зі страхувальника.

(3) Щодо клопотань позивачки

118. 14 вересня 2020 року позивачка подала два клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності статтям 61, 62 і 64 Конституції України частини другої статті 1188 ЦК України, а також щодо відповідності статтям 42, 43 і 46 Конституції України, абзацу третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV. Ці клопотання слід зашити без розгляду:

118.1. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (частина шоста статті 10 ЦПК України).

118.2. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на наведені приписи процесуального закону питання про внесення подання до Конституційного Суду України вона не вирішує за клопотаннями учасників справи. Крім того, розглядаючи касаційні скарги страховика та позивачки, Велика Палата Верховного Суду вказала на незастосовність до спірних правовідносин частини другої статті 1188 ЦК України (бо, керуючи автомобілем, в якому їхала позивачка, водій діяв правомірно) та виявила колізію між приписами абзацу третього частини першої і частини другої статті 25 Закону № 1961-IV та приписами статті 1198 ЦК України (вирішила цю колізію на користь відповідних приписів кодексу).

(4) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

(4.1) Щодо суті касаційних скарг

119. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

120. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України).

121. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційні скарги позивачки та страховика частково обґрунтованими. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову: стягнути зі страхувальника 11 843,10 грн витрат на лікування та 199 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, а зі страховика - 190 498,39 грн відшкодування неодержаних позивачкою за час її тимчасової непрацездатності підприємницьких доходів; в іншій частині вимог (9 049,14 грн витрат на лікування, 9 501,61 грн відшкодування вказаних доходів і 2 800 452,47 грн відшкодування моральної шкоди) відмовити (частину витрат на лікування у сумі 9 049,14 грн і 452 47 грн відшкодування моральної шкоди самостійно покрив страховик, з якого неможливо стягнути відшкодування за межами 200 000,00 грн страхової суми; позивачка не просила стягнути зі страхувальника відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності; обґрунтованим грошовим еквівалентом моральної шкоди, завданої позивачці, є 200 000,00 грн).

(4.2) Щодо судових витрат

122. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, розподілив судові витрати так: (а) стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 227,02 грн, а зі страхувальника - 2 856,71 грн; (б) стягнув витрати на професійну правничу допомогу : зі страховика - 45,03 грн, а зі страхувальника - 942,32 грн.

123. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та розподілив судові витрати інакше: (а) стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 4 401,90 грн, а зі страхувальника - 4 343,33 грн; (б) стягнув витрати на професійну правничу допомогу -по 4 525,00 грн зі страховика та зі страхувальника.

124. Велика Палата Верховного Суду задовольнила 190 498,39 грн вимог до страховика і 211 390,63 грн (11 843,10 грн + 199 547,53 грн = 211 390,63 грн) - до страхувальника. Це від загальної суми вимог, звернутих до кожного із відповідачів, становить відповідно 94,47 % (від 201 657,65 грн вимог до страховика) і 7,02 % (від 3 010 892,24 грн вимог до страхувальника).

125. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

126. Позивачка звільнена від сплати судового збору. Проте відповідачі (страхувальник і його страховик), незважаючи на заявлення позову у кримінальному провадженні, пільг щодо сплати судового збору, визначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), не мають.

127. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення (пункти 2 і 6 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI).

128. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що страхувальник і страховик не належать до жодної із категорій суб`єктів, яких стаття 5 Закону № 3674-VI звільняє від сплати судового збору незалежно від категорії спору та статусу у судовому процесі.

129. У суді апеляційної інстанції страхувальник просив звільнити його від сплати судових витрат за цивільним позовом, поданим у кримінальному провадженні. Апеляційний суд вказав, що стаття 5 Закону № 3674-VI не передбачає пільги для відповідачів за позовами про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Надалі питання звільнення від сплати судового збору страхувальник піднімав, подаючи касаційну скаргу. Проте суд касаційної інстанції теж виснував, що у страхувальника відсутні пільги щодо сплати судового збору та зобов`язав його такий збір сплатити. А 13 жовтня 2020 року постановив ухвалу про повернення касаційної скарги, бо страхувальник зазначену вимогу не виконав.

130. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (речення перше частини другої статті 137 ЦПК України).

131. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та друга статті 141 ЦПК України).

132. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

133. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вирішила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, вона проводить новий розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) відповідно до встановленого вище співвідношення: на страховика треба покласти 94,47 %, а на страхувальника - 7,02 % усіх судових витрат.

(4.2.1) Розподіл судового збору за подання позовної заяви

134. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

135. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

136. За подання позовної заяви майнового характеру позивачка у 2017 році мала би сплатити 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

137. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року, у якому позивачка подала цивільний позов у кримінальному провадженні, становив 1 600,00 грн (абзац четвертий статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

138. З огляду на вказані приписи мінімальний розмір судового збору становив 640,00 грн (1 600,00 грн х 0,4 = 640,00 грн), а максимальний - 8 000,00 грн (1 600,00 грн х 5 = 8 000,00 грн).

139. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі, зокрема, подання позову одним позивачем до кількох відповідачів (абзаци третій і четвертий частини шостої статті 6 Закону № 3674-VI у редакції, що була чинною на час подання позову).

140. Оскільки ціна позову становила 3 212 549,89 грн (20 892,24 грн відшкодування витрат на лікування + 192 054,90 втраченого доходу внаслідок тимчасової втрати працездатності фізичної особи-підприємця + (2 990 000,00 грн + 9 602,75 грн відшкодування моральної шкоди) = 3 212 549,89 грн), то позивачка, якби не була звільнена від сплати судового збору, мала би сплатити його у максимальному розмірі, тобто 8 000,00 грн.

141. Із 3 212 549,89 грн загальної суми вимог до страховика звернуті вимоги на 201 657,65 грн (6,28 %), а до страхувальника - на 3 010 892,24 грн (93,72 %). Отже, з 8 000,00 грн судового збору за подання позову у разі його повного задоволення максимально можливий розмір, який мав би сплатити до Державного бюджету страховик, становив 502,40 грн (8 000,00 грн х 6,28 % : 100 % = 502,40 грн), а максимально можливий розмір, який мав би сплатити страхувальник, - 7 497,60 грн (8 000,00 грн х 93,72 % :100 % = 7 497,60 грн).

142. Відповідно до встановленого вище (пункти 124, 133 постанови) співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідачів, за подання позовної заяви зі страховика слід стягнути до Державного бюджету України 474,62 грн (що становить 94,47 % від 502,40 грн), а зі страхувальника - 526,33 грн (що становить 7,02 % від 7 497,60 грн).

(4.2.2) Розподіл судового збору за подання апеляційної скарги

143. Ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становила 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час подання апеляційної скарги).

144. Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум) (частина четверта статті 6 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час подання апеляційної скарги).

145. 27 січня 2020 року позивачка подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просила стягнути зі страховика 190 950,86 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, а зі страхувальника - 20 892,24 грн відшкодування витрат на лікування та 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Отже, загальна оспорювана сума за вимогами до страховика становила 200 498,39 грн, а за вимогами до страхувальника - 3 010 892,24 грн.

146. З огляду на вказане, подаючи апеляційну скаргу, позивачка, якби не була звільнена від сплати судового збору, мала би сплатити:

3 007,48 грн цього збору за оспорюваними вимогами до страховика (200 498,39 грн оспорюваних вимог до цього відповідача х 1 % ставки судового збору за подання позовної заяви : 100 % х 150 % ставки такого збору за подання апеляційної скарги = 3 007,48 грн);

12 000,00 грн судового збору за оспорюваними вимогами до страхувальника (оскільки 1 % від 3 010 892,24 грн оспорюваних вимог до цього відповідача становить 30 108,92 грн, що перевищує 8 000,00 грн максимального розміру судового збору, який мав би бути сплачений із суми вказаних вимог за подання позовної заяви, то за основу для обчислення збору за подання апеляційної скарги за вимогами до страхувальника слід взяти саме такий розмір: 8 000,00 грн х 150 % ставки судового збору за подання апеляційної скарги : 100 % = 12 000,00 грн).

147. 27 січня 2020 року страховик подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Оскаржив стягнуті з нього 9 501,60 грн (9 049,13 грн відшкодування витрат на лікування + 452,47 грн відшкодування моральної шкоди = 9 501,60 грн). За подання цієї скарги страховик мав би сплатити судовий збір у розмірі 960,00 грн (оскільки 1 % від 9 501,60 грн оспорюваних страховиком становить 95,02 грн, що менше 640,00 грн мінімального розміру судового збору, який мав би бути сплачений із вказаної оспорюваної суми за подання позовної заяви, то за основу для обчислення збору за подання апеляційної скарги слід взяти саме такий мінімальний розмір: 640,00 грн х 150 % : 100 % = 960,00 грн).

148. Страховик сплатив 3 195,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджує копія платіжного доручення від 23 січня 2020 року № 4045871 (т. 3, а. с. 131).Вказана сума на 2 235,00 грн перевищує необхідний розмір (3 195,00 грн, які сплатив страховик за подання апеляційної скарги - 960,00 грн розміру судового збору, який він мав сплатити за її подання = 2 235,00 грн).

149. 27 січня 2020 року страхувальник подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Оскаржив стягнуті з нього 199 095,06 грн відшкодування моральної шкоди. Тому за подання цієї скарги він мав би сплатити судовий збір у розмірі 2 986,43 грн (199 095,06 грн оспорюваної суми х 1 % ставки судового збору за подання позовної заяви : 100 % х 150 % ставки цього збору за подання апеляційної скарги : 100 % = 2 986,43 грн). Апеляційний суд відстрочив страхувальникові сплату судового збору до вирішення справи.

150. Відповідно до встановленого вище співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідачів (пункти 124, 133 постанови), за подання позивачкою апеляційної скарги зі страховика слід стягнути до Державного бюджету України 2 841,17 грн (що становить 94,47 % від 3 007,48 грн судового збору, які би мала сплатити позивачка з оспорюваних вимог до цього відповідача), а зі страхувальника - 842,40 грн (що становить 7,02 % від 12 000,00 грн судового збору, який би мала сплатити позивачка з оспорюваних вимог до цього відповідача).

151. З огляду на те, що страховик переплатив 2 235,00 грн за подання його апеляційної скарги, з нього слід стягнути 606,17 грн (2 841,17 грн - 2 235,00 грн = 606,17 грн) судового збору, які би мала сплатити позивачка з оспорюваних вимог до цього відповідача.

152. Судовий збір за подання страховиком і страхувальником апеляційних скарг залишається за ними та не підлягає відшкодуванню, оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій стягнули з цих відповідачів більші суми, ніж ті оспорювали в апеляційному суді.

(4.2.3) Розподіл судового збору за подання касаційної скарги

153. Ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, та лише щодо перегляду судового рішення в частині відповідних позовних вимог (оспорюваних сум) (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 та частини четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час подання касаційної скарги).

154. 14 травня 2020 року страховик подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог щодо нього, тобто у сумі 209 999,99 грн (9 049,13 грн витрат, пов`язаних із лікуванням + 452,47 грн відшкодування моральної шкоди = 9 501,60 грн, які стягнув з цього відповідача суд першої інстанції; 190 950,86 грн відшкодування втрат унаслідок тимчасової втрати працездатності + 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди= 200 498,39 грн, які стягнув зі страховика апеляційний суд; 9 501,60 грн + 200 498,39 грн = 209 999,99 грн). За подання цієї скарги страховик мав би сплатити 4 200,00 грн судового збору (209 999,99 х 1 % : 100 % х 200 % :100 % = 4 200,00 грн), а сплатив 5 446,32 грн, що підтверджує копія платіжного доручення від 12 травня 2020 року № 24420766 (т. 3, а. с. 164).Ця сума на 1 246,32 грн перевищує необхідний розмір (5 446,32 грн, які страховик сплатив - 4 200,00 грн, які слід було сплатити за подання касаційної скарги = 1 246,32 грн).

155. 1 червня 2020 року позивачка подала касаційну скаргу, яку уточнила 7 липня 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 1 червня 2020 року. Просила: скасувати рішення суду першої інстанції повністю (тобто стягнення 9 501,60 грн відшкодування майнової та моральної шкоди зі страховика і 199 095,06 грн відшкодування моральної шкоди зі страхувальника); скасувати постанову апеляційного суду у частині стягнення зі страхувальника 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та стягнути з нього 2 990 000,00 грн такого відшкодування.

156. З огляду на це за подання касаційної скарги позивачка, якби не була звільнена від сплати судового збору, мала би сплатити:

1 280,00 грн судового збору, виходячи з оспорюваної суми вимог до страховика (оскільки 1 % від 9 501,60 грн становить 95,02 грн, що менше 640,00 грн мінімального розміру судового збору, який мав би бути сплачений із вказаної оспорюваної суми за подання позовної заяви, то за основу для обчислення збору за подання касаційної скарги на рішення щодо слід взяти саме такий мінімальний розмір: 640,00 грн х 200 % : 100 % = 1 280,00 грн);

16 000,00 грн судового збору за оспорюваними вимогами до страхувальника (позивачка просила не змінити постанову апеляційного суду про стягнення з цього відповідача 190 000,00 грн, а скасувати її в цій частині та стягнути з нього 2 990 000,00 грн; оскільки 1 % від 2 990 000,00 грн становить 29 900,00 грн, що перевищує 8 000,00 грн максимального розміру судового збору, який мав би бути сплачений із суми вказаних вимог за подання позовної заяви, то за основу для обчислення збору за подання касаційної скарги за вимогами до страхувальника слід взяти саме такий розмір: 8 000,00 грн х 200 % : 100 % = 16 000,00 грн).

157. Велика Палата Верховного Суду задовольнила 9,29 % вимог касаційної скарги страховика (190 498,39 грн задоволених у суді касаційної інстанції вимог до цього відповідача х 100 % : 209 999,99 грн оспорюваної страховиком суми = 90,71 % вимог позивачки до вказаного відповідача, які задовольнила Велика Палата Верховного Суду; 100 % - 90,71 % = 9,29% задоволених вимог касаційної скарги страховика). Тому останній, якби позивачка не була звільнена від сплати судового збору, мав би право на стягнення з неї 390,18 грн судового збору за подання касаційної скарги (4 200,00 грн судового збору які він мав сплатити за подання цієї скарги х 9,29 % задоволених її вимог : 100 % = 390,18 грн).

158. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої статті 141 ЦПК України).

159. Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для компенсації судового збору за рахунок держави у разі звільнення від його сплати у визначених законом випадках (підпункт 1-1 пункту 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45 з подальшими змінами).

160. З огляду на наявність у позивачки пільги зі сплати судового збору страховик має право на компенсацію 390,18 грн з Державного бюджету України.

161. Відповідно до встановленого вище співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідачів (пункти 124, 133 постанови), за подання позивачкою касаційної скарги зі страховика слід стягнути до Державного бюджету України 1 209,22 грн (що становить 94,47 % від 1 280,00 грн судового збору, які би мала сплатити позивачка з оспорюваної суми вимог до цього відповідача), а зі страхувальника - 1 123,20 грн (що становить 7,02 % від 16 000,00 грн судового збору, який би мала сплатити позивачка за оспорюваними вимогами до цього відповідача).

162. З огляду на те, що страховик переплатив 1 246,32 грн за подання його касаційної скарги, він має право на повернення з Державного бюджету України 37,10 грн судового збору (1 246,32 грн - 1 209,22 грн = 37,10 грн).

(4.2.4) Розподіл судового збору між відповідачами

163. Велика Палата Верховного Суду визначила, що до Державного бюджету України слід стягнути судовий збір:

1 080,79 грн зі страховика (474,62 грн за подання позовної заяви (пункт 142 постанови) + 606,17 грн за подання позивачкою апеляційної скарги (пункт 151 постанови) = 1 080,79 грн);

2 491,93 грн зі страхувальника (526,33 грн за подання позовної заяви (пункт 142 постанови) + 842,40 грн за подання позивачкою апеляційної скарги (пункт 150 постанови) + 1 123,20 грн за подання позивачкою касаційної скарги (пункт 161 постанови) = 2 491,93 грн).

164. Страховик за подання касаційної скарги має право на компенсацію за рахунок держави 390,18 грн (пункти 157, 160 постанови) і на повернення 37,10 грн судового збору (пункт 162 постанови). Крім того, на виконання постанови апеляційного суду, яку Велика Палата Верховного Суду скасувала, страховик добровільно сплатив у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 401,90 грн (т 3, а. с. 151; пункт 15 постанови). З огляду на це за вирахуванням указаних сум страховик має право на повернення йому з Державного бюджету України 3 748,39 грн судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж встановлено законом (1 080,79 грн - 390,18 грн - 37,10 грн = 653,51 грн, які слід би було стягнути зі страховика за результатами касаційного перегляду; 4 401,90 грн, добровільно сплачених на виконання постанови апеляційного суду - 653,51 грн = 3 748,39 грн).

165. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI).

166. Страховик таке клопотання не заявив. Тому питання про повернення йому з Державного бюджету України 3 748,39 грн, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не вирішує.

(4.2.5) Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

167. Позивачка просила стягнути 9 050,00 грн її витрат на професійну правничу допомогу виключно зі страхувальника. Останній у відзиві на позовну заяву (т. 1, а. с. 222-227) заперечив проти такого стягнення, бо позивачка не надала докази здійснення відповідних витрат.

168. Страховик подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (т. 1, а. с. 183-184). Обґрунтував так:

168.1. Позивачка не довела належними доказами вимогу про відшкодування таких витрат, бо не продемонструвала порядок обчислення гонорару, його розмір, витрати часу адвокатеси для надання відповідних послуг, а також реквізити судової справи, у якій надана професійна правнича допомога.

168.2. Не стосується розгляду справи № 477/874/19 надання такої допомоги згідно з договором про надання юридичних послуг № 14 від 4 липня 2017 року у листопаді 2017 року (складення та подання апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2018 року у справі № 477/1981/17, подання адвокатського запиту до страховика, який адресат отримав 27 листопада 2017 року), а також складення вимоги до страховика у травні 2019 року.

169. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимога позивачки покласти витрати на професійну правничу допомогу виключно на страхувальника суперечить пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, та вважає заперечення страхувальника і страховика проти заявленого розміру таких витрат частково обґрунтованими, бо не всі надані позивачці адвокатесою послуги пов`язані з розглядом справи № 477/874/19.

170. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (речення друге частини другої статті 137 ЦПК України).

171. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

172. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта та п`ята статті 137 ЦПК України).

173. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

174. Суди першої й апеляційної інстанції встановили:

174.1. Позивачка уклала з адвокатесою Гудимою Тетяною Анатоліївною договір про надання правової допомоги № 14 від 4 липня 2017 року (далі - договір № 14). Предметом цього договору було надання правової допомоги шляхом консультування, складання процесуальних документів у кримінальному проваджені № 12017150230000632, представництво інтересів у Жовтневому районному суді Миколаївської області. Згодом сторони уклали договір № 11 від 25 квітня 2019 року (далі - договір № 11), предметом якого було представництво інтересів позивачки у цивільній справі за її позовом до страхувальника та страховика про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у Жовтневому районному суді Миколаївської області.

174.2. Адвокатеса Гудима Т. А. надала такі юридичні послуги згідно з актами виконаних робіт: 1) від 23 листопада 2017 року - на підставі договору № 14 подання адвокатського запиту до страховика від 23 листопада 2017 року (вартість - 300,00 грн; т. 1, а. с. 156); 2) від 29 березня 2019 року - на підставі договору № 14 складення апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2018 року у справі № 477/1981/17(вартість - 3 500,00 грн; т. 1, а. с. 110); 3) від 25 квітня 2019 року - на підставі договору № 11 подання адвокатського запиту до Міської лікарні швидкої допомоги (вартість - 450,00 грн; т. 1, а. с. 85) і подання адвокатського запиту до Міської лікарні № 5 (вартість - 450,00 грн; т. 1, а. с. 81); 4) від 31 травня 2019 року - на підставі договору № 11 складання позовної заяви про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином (вартість - 2 400,00 грн; т. 1, а. с. 42-50), подання адвокатського запиту до Центру первинної медико-соціальної допомоги № 7 (вартість - 450,00 грн; т. 1, а. с. 99), складання вимоги до страховика (вартість - 1 500,00 грн; т. 1, а. с. 54-55).

174.3. Позивачка оплатила вартість наданих юридичних послуг, що підтверджують квитанції до прибуткових касових ордерів (т. 1, а. с. 123) № 5 від 23 листопада 2017 року на суму 300,00 грн, № 4 від 29 березня 2019 року на суму 3 500,00 грн, № 5 від 25 квітня 2019 року на суму 900,00 грн, № 7 від 31 травня 2019 року на суму 4 350,00 грн.

175. За змістом пункту 1 речення другого частини другої статті 137, частини третьої статті 141 ЦПК України розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи № 477/874/19, підготовкою до її розгляду, збором доказів тощо. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що позивачка заявила цивільний позов ще 21 серпня 2017 року у кримінальному провадженні. Після скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції у частині вирішення цього позову розгляд останнього відбувався надалі у межах справи № 477/874/19 (пункти 5-8 цієї постанови). Тому витрати на професійну правничу допомогу, визначені в актах виконаних робіт від 23 листопада 2017 року, від 29 березня, 25 квітня та 31 травня 2019 року, пов`язані з розглядом справи № 477/874/19, підготовкою до її розгляду та збором доказів. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні доводи страховика та страхувальника про необґрунтованість стягнення 9 050,00 грн витрат позивачки на професійну правничу допомогу.

176. Надання такої допомоги підтверджують, зокрема, копії таких документів: лист-відповідь страховика на адвокатський запит від 23 листопада 2017 року (т. 1, а. с. 156); ухвала Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у справі № 477/1981/17 (т. 1, а. с. 110-114); лист-відповідь на адвокатський запит Міської лікарні швидкої допомоги від 8 травня 2019 року № 539/01-05 (т. 1, а. с. 85); лист-відповідь на адвокатський запит Міської лікарні № 5 від 3 травня 2019 року № 1238 (т. 1, а. с. 81); позовна заява про стягнення матеріальної та моральної шкоди (т. 1, а. с. 42-50); лист-відповідь на адвокатський запит Центру первинної медико-санітарної допомоги № 7 від 8 травня 2019 року № 443 (т. 1, а. с. 99); лист-відповідь страховика від 14 травня 2019 року на вимогу позивачки (т. 1, а. с. 54-55).

177. Суди попередніх інстанцій встановили факт оплати позивачкою професійної правничої допомоги згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів (т. 1, а. с. 123) на загальну суму 9 050,00 грн. Ці витрати є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи № 477/874/19 для сторін, обсягу наданих адвокатесою послуг і відповідають критерію реальності. Тому їх потрібно розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

178. Із 3 212 549,89 грн загальної суми позовних вимог до страховика були звернуті 6,28 %, а до страхувальника - 93,72% (пункт 141 постанови). Отже, якби суд задовольнив позов повністю, з 9 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу страховик мав би відшкодувати позивачці 568,34 грн (9 050,00 грн х 6,28 % : 100 % = 568,34 грн), а страхувальник - 8 481,66 грн (9 050,00 грн х 93,72 % : 100 % = 8 481,66 грн). Проте Велика Палата Верховного Суду задовольнила позов частково. Тому відповідно до встановленого вище (пункти 124, 133 постанови) співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідачів, і визначеного максимального розміру витрат на професійну правничу допомогу, які би можна було стягнути з кожного відповідача, ці витрати треба розподілити на користь позивачки так: стягнути зі страховика - 536,91 грн (що становить 94,47 % від 568,34 грн), а зі страхувальника - 595,41 грн (що становить 7,02 % від 8 481,66 грн цих витрат).

(4.3) Щодо заяви страховика про поворот виконання судового рішення

179. 1 липня 2020 року на адресу Верховного Суду від страховика надійшла заява про поворот виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року. Мотивував заяву тим, що виконав у повному обсязі виконавчі листи, які 18 травня 2020 року видав Жовтневий районний суд Миколаївської області на підставі постанови апеляційного суду. Додав платіжні доручення № 25975674 і № 25975726 від 20 травня 2020 року про сплату 200 498,39 грн страхових виплат і 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Питання про поворот виконання постанови апеляційного суду у частині стягнення на користь держави 4 401,90 грн судового збору (платіжне доручення № 25279072 від 15 травня 2020 року; т 3, а. с. 151) страховик у відповідній заяві не ставив.

180. Велика Палата Верховного Суду з огляду на її висновки щодо суті позовних вимог і розподілу витрат на професійну правничу допомогу вважає заяву страховика частково обґрунтованою. Такий поворот виконання треба забезпечити у частині стягнутих зі страховика сум, які перевищують визначені у цій постанові розміри відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою позивачкою працездатності, та витрат на професійну правничу допомогу (пункти 108, 117, 178).

181. За змістом пункту 4 частини першої статті 444 ЦПК України суд касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення, він задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

182. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (частина п`ята статті 444 ЦПК України).

183. 22 травня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва закінчив виконавчі провадження № 62146543 і № 62146415 (т. 3, а. с. 158, 162) про стягнення зі страховика коштів на підставі виданих 18 травня 2020 року у справі № 477/874/19 виконавчих листів через їх виконання боржником у повному обсязі. За цими виконавчими документами зі страховика на користь позивачки виконавець стягнув 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди, 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійнуправничу допомогу.

184. Велика Палата Верховного Суду вирішила, що зі страховика треба стягнути 190 498,39 грн відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою позивачкою працездатності (пункти 108, 117 постанови), та 536,91 грн витрат на професійну правничу допомогу (пункт 178 постанови).

185. Отже, з позивачки на користь страховика у порядку повороту виконання постанови апеляційного суду треба стягнути: (а) 10 000,00 грн отриманого відшкодування шкоди, з яких 452,47 грн - отримане відшкодування майнової шкоди (190 950,86 грн - 190 498,39 грн = 452,47 грн) і 9 547,53 грн - отримане відшкодування моральної шкоди; (б) 3 988,09 грн отриманих витрат на професійну правничу допомогу (4 525,00 грн, які на виконання постанови апеляційного суду сплатив страховик - 536,91 грн витрат на професійну правничу допомогу, які слід було стягнути зі страховика на користь позивачки) = 3 988,09 грн).

186. З огляду на те, що страховик сплатив позивачці на підставі постанови апеляційного суду 200 498,39 грн страхових виплат і 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу виконавчий лист на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду для стягнення на користь позивачки зі страховика 190 498,39 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 536,91 грн витрат на професійну правничу допомогу видавати не потрібно.

(5) Висновки щодо застосування норм матеріального права

187. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

187.1. Припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

187.2. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців), наприклад, транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов`язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов`язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди.

187.3. За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

188. У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV).

188.1. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.

188.2. З урахуванням змісту статті 541, частини першої статті 544, частини першої статті 1190 ЦК України у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.

189. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

190. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

190.1. Колізію між приписами абзаців першого та третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV і частиною першою статті 1198 ЦК України слід вирішувати на користь застосування приписів статті 1198 ЦК України.

Керуючись частинами першою - четвертою статті 137, частина першою - третьою статті 141, статтею 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416, 418, 419, пунктом 4 частини першої статті 444 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, і моральної шкоди та до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та моральної шкоди задовольнити частково:

3.1. Стягнути на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 11 843,10 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, 199 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, а також 595,41 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог до ОСОБА_2 відмовити;

3.2. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 190 498,39 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, а також 536,91 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відмовити.

4. Роз`яснити, що виконавчий лист для стягнення на користь ОСОБА_1 з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 190 498,39 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 536,91 грн витрат на професійну правничу допомогу не видається з огляду на стягнення цих сум до прийняття постанови суду касаційної інстанції.

5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» у порядку повороту виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року отримані 10 000,00 грн відшкодування шкоди та 3 988,09 грн витрат на професійну правничу допомогу.

6. Стягнути із ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України 2 491,93 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді: В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко І. В. Желєзний І. В. Ткач О. С. Золотніков О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 106264704

[ANTIRAID]

Невідбувшийся письменник бульварних романів і володар Золотої малини, виснуватець неіснуючих норм законодавства та "творчого" трактування існуючих вирішив ще використати принизливі фемінітиви та гендерні ознаки у свому романі, рішенням назвати це складно. Тепер у нас не просто представники, а принизливий для багатьох адвокатів вислів - адвокатеси. Варто прочитати перший пункт цього бульварного твору, щоб зрозуміти у що перетворили суд. З якоюсь метою, мабуть, для літературного ефекту наводить навіть родинні стосунки потерпілих, які не мають жодного відношення до розгляду справи.

В рішенні наявні знову відступи, але для того, щоб не виглядати юридичними флюгерами, то суд їх назвав конкретизацією. Мотивування горе "письменником" розміру моральної шкоди свідчить про його повне нерозуміння цього інституту, на мій погляд. Цікавим є і факт відмови в цій справі від вигаданого раніше "письменником" і товаришами норми з латинською назвою, суть якої зводиться - до суд сам знає закон. Тут чомусь вирішили дотриматись ЦК й вирішувати спір у межах позовних вимог, мабуть, була висока чи низька температура повітря і луна була не в тій фазі, як потрібно для цієї справи.

Судячи з усього у письменника і з математикою не дуже. У п. 133 рішення він зазначив, що новий розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) відповідно до встановленого вище співвідношення: на страховика треба покласти 94,47 %, а на страхувальника - 7,02 % усіх судових витрат. Тобто сумарно - 101,49% усіх судових витрат, мабуть, без цих 1,49% жити не може, як в анекдоті. І це не помилка, це скоріше принцип життя, оці півтора відсотка. Про копічайні витрати на правову допомогу взагалі окрема історія.

Самі висновки наступні:

187. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

187.1. Припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

187.2. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців), наприклад, транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов`язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов`язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди.

187.3. За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

188. У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV).

188.1. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.

188.2. З урахуванням змісту статті 541, частини першої статті 544, частини першої статті 1190 ЦК України у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.

189. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

190. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

190.1. Колізію між приписами абзаців першого та третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV і частиною першою статті 1198 ЦК України слід вирішувати на користь застосування приписів статті 1198 ЦК України.