Постанова ВП ВС про неможливість проникнення за корпоративну завісу всупереч рішенням ЄСПЛ та неможливість захисту інтересу 100% засновника товариства від неправомірних дій самого товариства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року

м. Київ

Справа № 522/22473/15-ц
Провадження № 12-13гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Чумаченко Т. А.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників:

позивача - Павельченко І. В.,

відповідача-1 - Мішина О. В.,

відповідача-2 - Хаджи І. Д.,

розглянула у судовому засіданні касаційні скарги Компанії з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 (головуюча суддя Принцевська Н. М., судді Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.),

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021(головуючий суддя Діброва Г. І., судді Принцевська Н. М., Головей В. М.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 (суддя Бездоля Д. О.)

за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ», 2) ОСОБА_1

про визнання договорів недійсними,

СУТЬ СПОРУ

1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Аркадія» (далі - ТОВ «Альфа-Аркадія», Товариство) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) було укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна.

2. Відповідно до цих договорів нерухоме майно було продано ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_1 .

3. У подальшому Компанія з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра» (далі - КОВ «Компанія «Садіра», позивач) як єдиний учасник ТОВ «Альфа-Аркадія» звернулася до суду з позовом про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4. На думку КОВ «Компанія «Садіра», спірні договори купівлі-продажу були укладені з перевищенням повноважень директора Товариства та за відсутності згоди позивача як єдиного учасника ТОВ «Альфа-Аркадія».

5. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановами суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

6. КОВ «Компанія «Садіра» і ТОВ «Альфа-Аркадія», не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду.

7. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

8. У листопаді 2015 року КОВ «Компанія «Садіра» звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0013) від 20 лютого 2013 року № 686, укладеного між ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною (далі - приватний нотаріус Дєордієва І. В.), та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 20 лютого 2013 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0004) від 20 лютого 2013 року № 690, укладеного між ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дєордієвою І. В., та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 20 лютого 2013 року № 183095;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) від 20 лютого 2013 року № 698, укладеного між ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дєордієвою І. В., та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 20 лютого 2013 року № 183559;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ) від 20 лютого 2013 року № 694, укладеного між ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дєордієвою І. В., та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 20 лютого 2013 року № 183559.

9. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори були укладені від імені ТОВ «Альфа-Аркадія» його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності рішення загальних зборів учасників цього Товариства про їх укладення та про надання його директору повноважень на їх укладення, тобто без згоди позивача, який є єдиним учасником зазначеного Товариства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. 31 травня 2007 року ТОВ «Альфа-Аркадія» в особі директора ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), яка діяла на підставі статуту Товариства та протоколу установчих зборів засновників від 24 квітня 2007 року № 1, за договорами купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М. О. за реєстровими № 2770, 2774 та 2777, придбало у власність:

1) частину домоволодіння загальною площею 73,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та надвірні споруди;

2) частину домоволодіння загальною площею 73,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та надвірні споруди;

3) будинок загальною площею 80,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 та надвірні споруди;

4) земельну ділянку площею 0,1344 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0013;

5) земельну ділянку площею 0,0495 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0004.

11. 15 червня 2007 року відбулись збори учасників ТОВ «Альфа-Аркадія», на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 3, про таке:

1) прийнято до Товариства КОВ «Компанія «Садіра»;

2) затверджено вихід з Товариства ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та передачу їх часток товариству;

3) затверджено вклади учасників у статутному капіталі, розмір часток учасників у статутному капіталі, а також у майні та прибутку Товариства, кількість голосів на зборах таким чином: учасник - КОВ «Компанія «Садіра» із вкладом у статутний капітал у розмірі 42 000,00 грн, розміром частки учасника у статутному капіталі 100 %, кількість голосів учасника 100 %;

4) підтверджено повноваження ОСОБА_2 , діючого директора ТОВ «Альфа-Аркадія», призначеного попереднім складом учасників;

5) затверджено статут Товариства в новій редакції, вирішено провести його державну реєстрацію в установленому законом порядку, доручено з правом передоручення іншим особам ОСОБА_2 оформлювати, підписувати, подавати та одержувати всі необхідні документи, пов`язані з державною реєстрацією статуту у новій редакції.

12. 20 лютого 2013 року між ТОВ «Альфа-Аркадія» в особі директора ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем були укладені чотири договори, посвідчені приватним нотаріусом Дєордієвою І. В., а саме:

1) договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0013) за реєстровим № 686;

2) договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0004) за реєстровим № 690;

3) договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за реєстровим № 698;

4) договір купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за реєстровим № 694.

13. На підставі зазначених договорів право власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна було передане ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи про право власності: № 182833, 183095, 183559 та 183559.

14. Згідно зі статутом ТОВ «Альфа-Аркадія» у редакції, чинній станом на момент укладення зазначених договорів (далі - Статут), єдиним учасником цього Товариства є КОВ «Компанія «Садіра» з часткою у статутному капіталі Товариства 100 %.

15. Відповідно до підпункту 7.3.6 пункту 7.3 Статуту до виключної компетенції загальних зборів Товариства належить, зокрема, попереднє затвердження правочинів, що укладаються від імені Товариства, щодо купівлі-продажу чи відчуження будь-яким іншим чином нерухомості та/або земельних ділянок та/або інших основних засобів, надання будь-якого майна чи майнових прав Товариства в заставу чи використання їх іншим чином як засобу забезпечення виконання зобов`язань, отримання будь-яких позик, кредитів, надання будь-яких порук, гарантій. При цьому учасники Товариства шляхом прийняття відповідного рішення можуть надавати директору Товариства або іншій уповноваженій особі повноваження на укладення певних правочинів, вказаних у цьому пункті, без попереднього погодження зборами учасників.

16. Згідно з пунктом 7.11 Статуту ні директор, ні інші посадові особи Товариства, ні головний бухгалтер не мають права укладати та підписувати від імені Товариства правочини, для укладання яких необхідне попереднє погодження або рішення загальних зборів учасників, або документи, направлені на їх виконання, без попереднього погодження чи отримання відповідних рішень, виданих у зв`язку з такими правочинами зборами учасників.

17. Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи немає та сторонами не подано рішення загальних зборів ТОВ «Альфа-Аркадія» про окреме погодження укладення вказаним Товариством спірних у цій справі правочинів.

18. На підставі свідоцтва від 26 березня 2021 року, виданого Департаментом реєстратора компаній та офіційного ліквідатора Міністерства енергетики, торгівлі та промисловості Республіки Кіпр, суди встановили, що згідно із записами, які зберігаються у цьому Департаменті, КОВ «Компанія «Садіра» була зареєстрована 29 квітня 2006 року і станом на день видачі свідоцтва значиться в реєстрі.

19. На підставі свідоцтва від 10 грудня 2015 року, виданого Департаментом реєстрації та ліквідації компаній Міністерства енергетики, торгівлі, промисловості та туризму Республіки Кіпр, суди встановили, що відповідно до записів, які зберігаються в цьому Департаменті, станом на 01 січня 2013 року директорами КОВ «Компанія «Садіра» були ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

20. У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_5 від 18 листопада 2015 року, в якій вона повідомила, що, перебуваючи на посаді директора КОВ «Компанія «Садіра», не підписувала рішення (протокол) про надання згоди на відчуження ТОВ «Альфа-Аркадія» будь-яких об`єктів нерухомого майна, включаючи (але не обмежуючись) спірні у цій справі об`єкти, а також, ніколи не надавала жодних інструкцій щодо відчуження директором ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_2 жодних активів та матеріальних цінностей, що на праві власності належать ТОВ «Альфа-Аркадія».

21. Суди дослідили письмову резолюцію ради директорів КОВ «Компанія «Садіра» Адамандіа Пітсіллідоу та ОСОБА_6 від 09 лютого 2016 року, в якій останні заявили, що ніколи не надавали згоди і не схвалюють у письмовій або в усній формі укладення спірних договорів купівлі-продажу, вважають, що договори є такими, що укладені з порушенням Статуту, проти волі учасників та всупереч інтересам компанії, внаслідок обманних дій, вчинених ОСОБА_2 , яка обіймала посаду директора ТОВ «Альфа-Аркадія» на момент укладення спірних договорів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

22. За цим позовом Приморський районний суд міста Одеси відкрив провадження у справі № 522/22473/15-ц.

23. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 11 листопада 2020 року скасував ухвалені у цій справі судові рішення загальних судів, закрив провадження у справі та ухвалою від 20 січня 2021 року передав справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

25. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року у справі № 522/22473/15-ц у задоволенні позову відмовлено повністю.

26. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належним чином наявність у спірних правовідносинах обставин його порушеного права, що, за висновком судів, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові та у зв`язку із чим немає необхідності надавати оцінку законності оспорюваних правочинів.

27. При цьому суд урахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19) та від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), щодо застосування статей 92, 97, 98, 116 Цивільного кодексу України і стосовно порушення прав та інтересів позивача спірним правочином у правовідносинах, пов`язаних з оскарженням учасником господарського товариства правочину, вчиненого від імені товариства особою з перевищенням повноважень.

28. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що учасник (акціонер) товариства не може звертатися до суду в інтересах господарського товариства з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством, оскільки договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів учасників товариства, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства.

29. 19 липня 2021 року КОВ «Компанія «Садіра» звернулася з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року у справі № 522/22473/15-ц.Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року вказане рішення залишено без змін.

30. 08 жовтня 2021 року ТОВ «Альфа-Аркадія» звернулося з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року у справі № 522/22473/15-ц. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року це рішення залишено без змін.

31. Суд апеляційної інстанції у вказаних постановах погодився з мотивами, наведеними у рішенні суду першої інстанції, та зауважив, що не бере до уваги посилання позивача на те, що частка КОВ «Компанія «Садіра» у статутному капіталі відповідача складала 100 %, оскільки ця обставина жодним чином не змінює суті правовідносин у справі, а також не виключає подібності правовідносин та неможливості застосування сформованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були враховані судом першої інстанції, про що зазначено вище.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

32. Не погодившись із наведеними вище рішенням та постановами судів попередніх інстанцій, КОВ «Компанія «Садіра» і ТОВ «Альфа-Аркадія» звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня та 06 грудня 2021 року відповідно у справі № 522/22473/15-ц й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги КОВ «Компанія «Садіра» та заперечень на неї

33. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

34. У касаційній скарзі КОВ «Компанія «Садіра» зазначила, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема статті 73, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували норми матеріального права, а саме:

- частину першу статті 167 Господарського кодексу України, пункти «а», «б» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17, від 01 липня 2020 року у справі № 910/15925/18, а також висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 911/2089/14, від 01 липня 2015 року у справі № 911/2435/14;

- частини першу та другу статті 232 Цивільного кодексу України та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19);

- частини першу - третю статті 203, частини першу та третю статті 215 Цивільного кодексу України та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17 та у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 911/2435/14;

- частину першу статті 16 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 2 частини другої статті 16 цього Кодексу та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 916/1411/19.

35. На обґрунтування доводів касаційної скарги КОВ «Компанія «Садіра» також посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність порушеного права позивача у зв`язку з укладенням оспорюваних правочинів. Зауважує, що було порушено її корпоративні права, зокрема право на управління товариством та право на отримання дивідендів (оскільки, за твердженнями позивача, ТОВ «Альфа-Аркадія» не отримало грошових коштів за спірними договорами).

36. Позивач зазначає, що подання позовної заяви було єдиним способом захистити права та інтереси ТОВ «Альфа-Аркадія», оскільки такий позов був поданий в умовах протиправної бездіяльності ОСОБА_2 щодо захисту прав ТОВ «Альфа-Аркадія». Позивач, будучи нерезидентом, не мав можливості забезпечити зміну директора ТОВ «Альфа-Аркадія», не пропустивши при цьому позовну давність.

37. Також посилається на те, що спірні договори були укладені від імені ТОВ «Альфа-Аркадія» його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності відповідного рішення загальних зборів.

38. Позивач стверджує, що між директором ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 наявна зловмисна домовленість. ОСОБА_2 діяла на шкоду інтересам Товариства та у власних інтересах (отримавши від ОСОБА_1 у день укладення спірних договорів позику у сумі 180 000 доларів США). При цьому ОСОБА_1 було відомо про наявність відповідних обмежень повноважень ОСОБА_2 , оскільки під час укладення спірних договорів до матеріалів нотаріальних справ була долучена копія Статуту.

39. 19 січня 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу КОВ «Компанія «Садіра». Зазначений відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 подав з пропуском установленого Верховним Судом строку для його подання. Разом із цим ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення йому строку для подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись як на поважні причини пропуску цього строку на те, що ні він, ні його адвокат не отримували ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 січня 2021 року про відкриття касаційного провадження у цій справі та про встановлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу. За твердженням ОСОБА_1 , про зазначену ухвалу вони дізналися лише 14 січня 2022 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, що унеможливило своєчасне подання відзиву на касаційну скаргу.

40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не побачив підстав для продовження ОСОБА_1 строку на подання відзиву на касаційну скаргу та ухвалою від 19 травня 2022 року залишив указаний відзив без розгляду.

41. ТОВ «Альфа-Аркадія» правом на подання відзиву на касаційну скаргу КОВ «Компанія «Садіра», передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалося.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Альфа-Аркадія»

42. Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій ТОВ «Альфа-Аркадія» зазначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

43. ТОВ «Альфа-Аркадія» в касаційній скарзі стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину першу статті 167 Господарського кодексу України, пункти «а», «б» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», частини першу - третю, п`яту статті 203, частини першу та третю статті 215 Цивільного кодексу України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

44. За твердженням ТОВ «Альфа-Аркадія», особливістю правовідносин у цій справі є те, що КОВ «Компанія «Садіра» є єдиним учасником господарського товариства з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 %, є нерезидентом, перебуває в іншій країні та має складності у прийнятті рішення щодо управління товариством, а при укладенні спірних договорів між директором ТОВ «Альфа-Аркадія» та ОСОБА_1 існувала злочинна домовленість.

45. Крім того, ТОВ «Альфа-Аркадія» зазначає, що права КОВ «Компанія «Садіра» порушені внаслідок укладення оспорюваних договорів, адже на їх укладення та, як наслідок, відчуження майна ТОВ «Альфа-Аркадія» погодження, дозволу або схвалення КОВ «Компанія «Садіра» не надавала.

46. ТОВ «Альфа-Аркадія» також стверджує, що з огляду на протиправну бездіяльність колишнього директора ТОВ «Альфа-Аркадія», загрозу спливу позовної давності для оскарження договорів купівлі-продажу, об`єктивну неможливість самостійного захисту ТОВ «Альфа-Аркадія» своїх прав, наявність у КОВ «Компанія «Садіра» частки у ТОВ «Альфа-Аркадія» у розмірі 100 % - звернення КОВ «Компанія «Садіра» до суду було єдиним доступним та можливим способом захисту як прав КОВ «Компанія «Садіра», так і прав ТОВ «Альфа-Аркадія», порушення яких є очевидними.

47. КОВ «Компанія «Садіра» та ОСОБА_1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Альфа-Аркадія», передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

Рух справи в суді касаційної інстанції

48. Ухвалою від 21 грудня 2021 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі № 522/22473/15-ц за касаційною скаргою КОВ «Компанія «Садіра»на рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року.

49. Ухвалою від 11 квітня 2022 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі № 522/22473/15-ц за касаційною скаргою ТОВ «Альфа-Аркадія»на рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року.

50. Ухвалами від 19 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 522/22473/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

51. Мотивуючи ухвали, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у цій категорії спорів (за подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

52. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на такі викладені у вказаних вище постановах правові висновки:

1) договори, укладені посадовою особою (виконавчим органом) господарського товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства;

2) інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства;

3) відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови в позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору;

4) учасник господарського товариства не позбавлений права ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення товариством договору, з яким учасник товариства не погоджується, та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників);

5) належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи.

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду наводить такі доводи:

1) у спорах про визнання недійсними правочинів, укладених без згоди загальних зборів учасників, інтерес учасника господарського товариства полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів, що обумовлює подання учасником товариства до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети, вчиняються вочевидь усупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства;

2) у випадках, якщо особа є єдиним учасником господарського товариства із часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 100 % або є учасником, який володіє значною часткою у статутному капіталі товариства, що дозволяє ухвалювати рішення від імені товариства без урахування голосів інших учасників, такий учасник має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством, оскільки у такому випадку воля та інтереси учасника товариства повністю збігаються з волею та інтересами самого товариства;

3) в учасника господарського товариства, який ініціює в суді визнання недійсним правочину, вчиненого товариством, може існувати об`єктивна неможливість або перешкоди у скликанні загальних зборів учасників товариства, у вирішенні питання про порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників) таким спірним правочином, питання про зміну директора товариства;

4) компенсація господарському товариству збитків директором чи іншою посадовою особою такого господарського товариства не є рівнозначним способом захисту за ефективністю порівняно з визнанням договору недійсним.

54. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також дійшов висновку, що у цій справі наявна виключна правова проблема, пов`язана з можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування з дотриманням принципу правової визначеності.

55. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для:

- уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), щодо їх застосування до подібних правовідносин залежно від розміру частки учасника господарського товариства (позивача) в статутному капіталі товариства;

- вирішення виключної правової проблеми, пов`язаної з можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування з дотриманням принципу правової визначеності.

56. Ухвалою від 14 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду визнала мотиви, наведені в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 травня 2022 року, обґрунтованими та прийняла справу № 522/22473/15-ц до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

57. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

58. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо порушення прав та інтересів позивача

59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності. Ці висновки полягають у такому.

60. За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

61. За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

62. Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

63. За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19, пункт 6.18).

64. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

65. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

66. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

67. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

68. Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

69. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05).

70. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

71. Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

72. Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

73. Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

74. Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

75. Сучасний підхід до використання теорії «проникнення за корпоративну завісу» сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

76. Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

77. У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

78. Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

79. ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65-66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

80. В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57-62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126-134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44-47).

81. В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

82. Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

83. У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

84. У справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

85. У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

86. У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

87. У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

88. ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

89. За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

90. Таким чином, допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

91. Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

92. Суди попередніх інстанцій в цій справі не встановили, що відносно ТОВ «Альфа-Аркадія» була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.

93. Отже, укладення директором ТОВ «Альфа-Аркадія» оспорюваних договорів без попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права КОВ «Компанія «Садіра».

94. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки законності спірних договорів, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту.

95. Крім того, Велика Палата Верховного Суду висновує, що в цій справі немає виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені.

96. КОВ «Компанія «Садіра» вважає, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на правові висновки Верховного Суду, сформульовані у низці постанов, у тому числі в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), і позивач вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у цій справи.

97. КОВ «Компанія «Садіра» зазначає, що у жодній справі, на які посилались суди першої та апеляційної інстанцій, частка позивача у статутному капіталі підприємства відповідача не складала 100 %, учасник справи не є нерезидентом, не доведено наявності ознак недобросовісної змови учасників оспорюваних правочинів, не порушено право учасника на отримання дивідендів.

98. Велика Палата Верховного Суду ці доводи позивача вважає помилковими, бо обставини справи щодо розміру частки позивача у статутному капіталі товариства; щодо того, чи є учасник товариства резидентом чи нерезидентом України; чи наявні ознаки недобросовісної змови учасників оспорюваних правочинів та чи вважає позивач спірний договір таким, що порушує його право на отримання дивідендів, - не спростовують правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у згаданих вище постановах.

99. Позивач з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 916/1411/19, зазначає, що власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Залежність можливості законної реалізації своїх прав від приведення сторін оспорюваних правочинів до стану, який існував до їх укладення, позивач вбачає в тому, що це, на його думку, призведе до поновлення та можливості законної реалізації таких прав позивача: а) брати участь у прийнятті рішень щодо розпорядження власністю ТОВ «Альфа-Аркадія»; б) використовувати спірне майно у господарській діяльності ТОВ «Альфа-Аркадія»; в) погодити істотні умови правочинів у разі прийняття рішення про відчуження спірного майна; г) отримати прибуток у встановленому законом порядку у разі реалізації або використання спірного майна ТОВ «Альфа-Аркадія» (адже за результатами укладення оспорюваних правочинів грошові кошти як оплата майна ТОВ «Альфа-Аркадія» не надходили).

100. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи позивача помилковими з огляду на те, що позивачу як єдиному учаснику ТОВ «Альфа-Аркадія» належить право брати участь у прийнятті рішень щодо розпорядження власністю ТОВ «Альфа-Аркадія» (у тому числі щодо погодження істотних умов правочинів у випадках, визначених статутом) в силу закону і статуту. Позивачу не належить право використовувати спірне майно у господарській діяльності та отримувати прибуток у разі реалізації або використання спірного майна, бо таке право належить самому ТОВ «Альфа-Аркадія».

101. Крім того, КОВ «Компанія «Садіра» зазначає, що в матеріалах справи немає підтвердження надходження відповідних коштів на рахунки ТОВ «Альфа-Аркадія», що, на думку позивача, порушує його право на отримання дивідендів.

102. Однак цей довід позивача також є помилковим.

103. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

104. Указане положення цивільного законодавства означає, що учасник товариства уповноважений брати участь у вищому органі товариства при вирішенні ним питання про розподіл прибутку, в тому числі при вирішенні питання про виплату за рахунок прибутку дивідендів учасникам. Зазначене повноваження не є суб`єктивним правом на одержання дивідендів, і таке повноваження належить учаснику в силу закону, тобто незалежно від вирішення спору у справі, що переглядається. Лише у разі прийняття товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, в учасників виникає суб`єктивне право -вимоги до товариства щодо сплати сум дивідендів у визначеному рішенням товариства розмірі.

Щодо захисту учасником прав та інтересів товариства

105. КОВ «Компанія «Садіра» зазначає, що вона звернулася з позовом не тільки на захист власних інтересів, а й на захист прав ТОВ «Альфа-Аркадія», зокрема з огляду на об`єктивну неможливість самостійного захисту своїх прав ТОВ «Альфа-Аркадія».

106. КОВ «Компанія «Садіра» вказує, що на час виявлення факту протиправного відчуження майна ТОВ «Альфа-Аркадія» та звернення до суду з позовом директором указаного підприємства продовжувала бути ОСОБА_2 , яка не повідомила КОВ «Компанія «Садіра» про факт відчуження майна, не передавала документацію підприємства тощо.

107. За твердженнями КОВ «Компанія «Садіра», зміна директора ТОВ «Альфа-Аркадія» з урахуванням країни реєстрації позивача (Республіка Кіпр), на думку позивача, було об`єктивно тривалим та складним процесом, який включав: пошук кандидата на посаду директора в іншій (для позивача) державі; перевірку його ділових та професійних якостей; проведення загальних зборів; оформлення результатів загальних зборів; переклад управлінського рішення; апостилювання відповідного рішення; пересилання до України; проведення реєстраційних дій в умовах, коли вся необхідна для цього документація (в тому числі Статут, виписка про реєстрацію тощо) протиправно утримувалися директором ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_2 та не передавалися на вимоги представників позивача.

108. При цьому в жовтні 2015 року (час подачі позову) до спливу позовної давності для оскарження оспорюваних правочинів залишалося усього 4 місяці (оспорювані договори укладено у лютому 2013 року, тобто позовна давність спливала у лютому 2016 року).

109. Тому, на думку КОВ «Компанія «Садіра», подання позову саме ним як єдиним учасником ТОВ «Альфа-Аркадія» було єдиним способом захисту як прав та інтересів позивача, так і прав ТОВ «Альфа-Аркадія».

110. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що всі ці доводи зводяться до твердження про нездатність позивача як єдиного учасника ТОВ «Альфа-Аркадія» забезпечити належну роботу вищого органу цього товариства (зокрема, щодо зміни директора) через те, що позивач є резидентом Республіки Кіпр, а не України.

111. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає, що набуття права власності на майно та володіння ним, зокрема часткою у статутному капіталі товариства, здійснюється особою на власний ризик. Розумність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Особа, яка діє розумно, набуваючи частку у статутному капіталі товариства, заснованого за правом іншої країни, має подбати про засоби належної та ефективної участі у вищому органі товариства, особливо якщо особа є єдиним учасником товариства. З цією метою учасник товариства може, наприклад, прийняти на роботу працівника, який має достатні ділові і професійні якості для ефективного здійснення повноважень учасника товариства, заснованого на праві іншої країни, або укласти з особою, яка має такі якості, цивільно-правовий договір, зокрема договір доручення (стаття 1000 Цивільного кодексу України), та видати повіреному довіреність (частина перша статті 1007 Цивільного кодексу України, частини перша, друга статті 58 Закону України «Про господарські товариства» (був чинним на момент набуття КОВ «Компанія «Садіра» частки у статутному капіталі ТОВ «Альфа-Аркадія»), частина друга статті 33 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

112. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, позивач набув стовідсоткову частку у статутному капіталі ТОВ «Альфа-Аркадія» ще 15 червня 2007 року. При цьому позивач станом на жовтень 2015 року так і не подбав про належну роботу вищого органу товариства. Такі дії (бездіяльність) позивача жодним чином не можуть бути підставою ані для наділення його повноваженнями представляти товариство в судовому процесі, зокрема звертатися з позовом від імені товариства, ані для наділення його правом звертатися з позовом на захист інтересів товариства від власного імені.

113. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження КОВ «Компанія «Садіра» про те, що проведення реєстраційних дій щодо зміни директора Товариства було ускладнено тим, що вся необхідна для цього документація (у тому числі Статут, виписка про реєстрацію тощо) протиправно утримувалася директором ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_2 та не передавалася на вимоги представників позивача. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, що діяла станом на жовтень 2015 року (час подання позову) для державної реєстрації зміни відомостей про керівника юридичної особи подається (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору відповідна реєстраційна картка та примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи. Ані подання статуту, ані виписки, ані інших документів для державної реєстрації зміни керівника юридичної особи законом не вимагалося.

114. Велика Палата Верховного Суду відхиляє зазначені доводи касаційної скарги КОВ «Компанія «Садіра», оскільки суди попередніх інстанцій не встановили неможливості звернення ТОВ «Альфа-Аркадія» до суду в особі свого виконавчого органу.

115. Якщо директор ТОВ «Альфа-Аркадія» всупереч інтересам цього Товариства не звертався до суду з належним позовом, то ТОВ «Альфа-Аркадія» в особі вищого органу у складі єдиного учасника могло в будь-який час припинити повноваження директора або тимчасово відсторонити від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 Цивільного кодексу України) та призначити директором або тимчасово виконувачем обов`язків директора іншу особу. Перешкод для вчинення таких дій у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено. Крім того, неможливість звернення юридичної особи до суду в особі свого виконавчого органу може бути підставою для такого звернення учасником від імені юридичної особи, а не від власного імені.

116. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на неналежні способи захисту прав ТОВ «Альфа-Аркадія», до яких вдалася КОВ «Компанія «Садіра».

117. Позовні вимоги у цій справі спрямовані на визнання спірних договорів недійсними та відновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Альфа-Аркадія» шляхом вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_1

118. Відповідно до частин першої, другої статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

119. Згідно із частиною першою статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

120. За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення.

121. Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункти 7.18, 7.21).

122. Позовні вимоги про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_1 також не відповідають належному способу захисту прав ТОВ «Альфа-Аркадія».

123. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 152, 153) сформульовано висновки про те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом захисту (при цьому Велика Палата Верховного Суду вказала на відступлення від протилежного висновку).

124. Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України).

125. Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.

126. Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 61) та постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 329/1114/19-ц, від 01 серпня 2021 року у справі № 329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 759/10589/13-ц) може бути позбавлена майна в разі задоволення позову.

127. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

128. У зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту Велика Палата Верховного Суду не розглядає інших доводів КОВ «Компанія «Садіра», зокрема щодо укладення договорів без погодження вищим органом ТОВ «Альфа-Аркадія» та щодо змови між директором ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

129. Стосовно доводів касаційної скарги ТОВ «Альфа-Аркадія» про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 167 Господарського кодексу України, пунктів «а», «б» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», частин першої - третьої, п`ятої статті 203, частини першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

130. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

131. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зі змісту норми пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

132. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).

133. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

134. У касаційній скарзі ТОВ «Альфа-Аркадія» посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин першої - третьої, п`ятої статті 203 і частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України.

135. Так, відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

136. Згідно із частинами першою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

137. Отже, у наведених у касаційній скарзі нормах Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, підстави недійсності правочину та можливість визнання судом правочину недійсним.

138. Разом з тим, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у цій справі, а саме визнання недійсними договорів.

139. Звідси вказані ТОВ «Альфа-Аркадія» у касаційній скарзі норми Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у цій справі, а отже, відсутня необхідність у формуванні висновку щодо їх застосування.

140. Крім того, на обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Альфа-Аркадія» зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 167 Господарського кодексу України.

141. Відповідно до вказаної норми корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) зазначеної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

142. Як убачається з її змісту, частина перша статті 167 Господарського кодексу України визначає загальний зміст корпоративних прав та корпоративних відносин і не визначає право учасника господарського товариства на звернення до суду з позовом на захист інтересів товариства від власного імені.

143. Крім того, 01 січня 2023 року набув чинності Закон України «Про акціонерні товариства», яким статтю 167 виключено з Господарського кодексу України.

144. ТОВ «Альфа-Аркадія» також послалося на відсутність висновку щодо застосування пунктів «а», «б» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», які втратили чинність 17 червня 2018 року - день набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а отже, можливість як застосування цих норм права, так і викладення висновку щодо їх застосування у цій справі відсутня.

145. Звідси Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги ТОВ «Альфа-Аркадія».

Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду

146. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду пропонує розглянути питання про відступ від висновків Великої Палати Верховного Суду у декількох аспектах.

147. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину та надання судом такому учаснику судового захисту є можливим, зокрема, якщо з позовом звертається акціонер акціонерного товариства відповідно до частини дванадцятої статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства».

148. Однак Закон України «Про акціонерні товариства», на частину дванадцяту статті 71 якого посилається Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, втратив чинність 01 січня 2023 року у зв`язку з набуттям чинності новим Законом України «Про акціонерні товариства».

149. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не може формулювати свої висновки абстрактно, а лише в контексті конкретних обставин справи, яка розглядається.

150. У справі, що розглядається, до суду звернувся учасник товариства з обмеженою відповідальністю, а не акціонер акціонерного товариства, тому Велика Палата Верховного Суду не розглядає вказане питання, поставлене Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

151. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також стверджує, що звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину та надання судом такому учаснику судового захисту є можливим, зокрема, якщо учасник господарського товариства доведе існування у нього перешкод у зміні виконавчого органу товариства (рейдерське захоплення активів чи документів товариства, протидія інших учасників та посадових осіб товариства) та ризиків неможливості ефективно захистити права у випадку затримки з поданням позову (ризики подальшого відчуження чи обтяження майна, сплив позовної давності тощо).

152. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до практики ЄСПЛ якщо встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів, то звернення учасника (акціонера) компанії до суду розглядається як звернення самої компанії, а не як звернення такого учасника (акціонера) від власного імені.

153. Велика Палата Верховного Суду насамперед нагадує, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19, пункти 53, 54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 74,75) та багатьох інших. Аналогічно позовна вимога про визнання неукладеного правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу.

154. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

155. За твердженнями Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про відновлення становища товариства, яке існувало до порушення, можливе, якщо, зокрема, з позовом звертається єдиний учасник господарського товариства або учасник з вирішальним контролем, тобто учасник, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства (має можливість одноосібно формувати волю господарського товариства на вчинення значних правочинів, правочинів із заінтересованістю, інших правочинів, щодо яких статут вимагає отримання згоди загальних зборів). Цей висновок обґрунтовується тим, що у таких випадках воля (інтереси) єдиного або мажоритарного учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті збігаються.

156. Натомість Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком.

157. Так, єдиний учасник товариства може діяти всупереч інтересам товариства, наприклад, шляхом виводу активів товариства без належної компенсації з метою власного збагачення без сплати податків або за відсутності прибутку товариства, за рахунок якого він міг би отримати дивіденди, створюючи умови для банкрутства і несплати коштів кредиторам товариства. Крім того, особа може бути мажоритарним або єдиним учасником двох або більше товариств, які знаходяться між собою у певних правовідносинах та мають різні чи навіть протилежні інтереси. Очевидно, що інтереси мажоритарного або єдиного учасника товариств не можуть збігатися одночасно з інтересами всіх таких товариств. Тому інтереси товариства та інтереси єдиного чи мажоритарного учасника не можна ототожнювати, а товариство та такий учасник можуть позиватись один до одного до суду.

158. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновизнаним.

159. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про відновлення становища товариства, яке існувало до порушення, можливе, якщо, зокрема, учасник господарського товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).

160. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства.

161. Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).

162. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Так, від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.

163. Необхідно також зазначити, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 72, 77, 78, 101, 105).

164. Похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.

165. Зокрема, до них належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частини першої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

166. Відповідно до частин другої, третьої статті 54 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. До закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (співвласники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) цієї юридичної особи має (мають) право приєднатися до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він (вони) набуває (набувають) таких самих процесуальних прав та обов`язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав позов.

167. Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Як уже раніше зазначалося, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

168. Водночас установлені законом випадки задоволення похідного інтересу осіб можуть містити прогалини, як і будь-яке законодавство. У таких випадках прогалини підлягають заповненню судом за аналогією закону або права.

169. Під час з`ясування, чи наявна в законі прогалина щодо застосування похідного позову, та визначення того, яким може бути предмет похідного позову, слід уникати наділення учасника юридичної особи надто широкими повноваженнями. Необхідно зважувати ризики надмірного втручання учасників у дії виконавчого органу, що здатне серйозно завадити йому здійснювати поточну роботу, а також надавало б міноритарним учасникам можливість зловживати шляхом подання так званих «strike suits» - позовів учасників, які мають на меті «легальний шантаж» посадових осіб та мажоритарних учасників юридичної особи. Відтак можливий предмет похідного позову та випадки його подання слід визначати з міркувань доцільності, розумності і справедливості, а також з точки зору його корисності саме для юридичної особи, оскільки похідний позов подається на захист її прав.

170. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105) констатувала наявність прогалини в законодавстві і дійшла висновку, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 Цивільного кодексу України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

171. Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про відсутність прогалини в законі, яким не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку (постанова від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), пункт 103).

172. Законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду не вбачає прогалини у цьому регулюванні, оскільки такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства.

173. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від її попередніх правових висновків.

174. Велика Палата Верховного Суду окремо звертає увагу, що хоча можливість зміни судової практики не сприяє правовій визначеності, однак слід мати на увазі, що існує діалектична суперечність між правовою визначеністю і розвитком права. Судова практика є органічною складовою права. Тому без розвитку судової практики, зокрема шляхом її зміни, на право чекає стагнація.

175. Так, ЄСПЛ називає власну практику прецедентною. Прецедентність проявляється у тому, що цей суд при вирішенні справ схильний в цілому слідувати підходам, що застосовувалися ним раніше, якщо не визнає за необхідне їх змінити. Зокрема, в мотивувальній частині рішення суд замість відтворення висловлених ним раніше міркувань може послатись на міркування, висловлені у попередніх рішеннях. При цьому ЄСПЛ неодноразово наголошував, що він не зв`язаний власними попередніми рішеннями, і час від часу змінює свої правові позиції. Така прецедентна практика ЄСПЛ, як і національна прецедентна практика, діє як перспективно, так і ретроспективно.

176. Отже, ідея абсолютної, стовідсоткової передбачуваності судових рішень є ілюзорною та недосяжною. Водночас необхідно знаходити оптимальний баланс між дотриманням принципу правової визначеності і потребами розвитку права.

177. Саме тому задля гарантування належного ступеня юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18, пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19, пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20, пункт 41) і № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19, пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (провадження № 11-1008апп19, пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20, пункт 40), від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20, пункт 32) та багатьох інших.

178. Однак у справі, що переглядається, питання про зміну судової практики не виникає, оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від своїх попередніх висновків.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

179. За частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

180. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги КОВ «Компанія «Садіра» і ТОВ «Альфа-Аркадія» слід залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

181. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційні скарги Компанії з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі № 522/22473/15-ц залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко І. В. Желєзний О. М. Ситнік О. С. Золотніков Т. А. Чумаченко

Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Уркевичем В. Ю.

Джерело: ЄДРСР 110231822

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Ткача І. В., Пількова К. М.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц відмовила в задоволенні касаційних скарг та залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Частково не погоджуємось із мотивами, викладеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає в такому.

Щодо неповноти та вибірковості проведеного в постанові аналізу практики Європейського суду з прав людини

У постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду посилається на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду також вказує на наявність винятків із вказаного вище загального правила та аналізує світову практику щодо інституту «проникнення за корпоративну завісу».

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду наводить правову позицію Міжнародного Суду Справедливості ООН, яка була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду аналізує такі рішення ЄСПЛ та наводить витяги з них.

Рішення від 24.10.1995 у справі Agrotexim and Others v. Greece (№ 14807/89), у пункті 66 якого ЄСПЛ відзначив, що «проникнення за корпоративну завісу» або ігнорування статусу юридичної особи може бути застосовано тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

Рішення від 26.10.2000 у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93), в якому суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

Рішення від 21.10.2003 у справі Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic (№ 29010/95), в якому суд встановив, що заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

Рішення від 07.07.2020 у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99), в якому ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

Рішення від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

Рішення від 07.07.2020 у справі Albert and Others v. Hungary [GC] (№ 5294/14), в якому ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece т Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що для того, аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважує, що, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими чи іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації, або оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Разом із цим зауважуємо, що, аналізуючи практику ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду не врахувала важливої її частини, а деякі з наведених вище постанов цитуються вибірково та однобічно. Зокрема, не було враховано таку практику ЄСПЛ.

Рішення від 27.06.2000 у справі Ankarcrona v. Sweden (№ 35178/97), в якому суд встановив, що заявник був одноосібним власником Skyddsvakt Herbert Ankarcrona AB. Беручи до уваги відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі, наприклад у визначенні того, хто має право звернутися до ЄСПЛ, та у світлі обставин справи в цілому, заявник, на думку ЄСПЛ, міг стверджувати, що був потерпілим у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки це стосувалося оскаржуваних заходів, вжитих щодо його компанії.

Рішення від 15.11.2007 у справі Khamidov v. russia (№ 72118/01), в якому суд встановив, що заявник та його брат володіли земельною ділянкою у чеченському селі, де знаходилися їхні будинки та вівся сімейний бізнес. Незважаючи на відмову брата заявника щодо участі в судових провадженнях, він прямо підтримав скаргу, оскільки видав заявникові генеральну довіреність. Таким чином, сторони не мали конкуруючих інтересів, які могли б створити додаткові труднощі при винесенні рішення, а тому заявник міг бути визнаний потерпілою стороною внаслідок заявлених порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це стосувалося оскаржуваних заходів, вжитих щодо земельної ділянки та виробничих приміщень, що належали компанії.

У наведеному Великою Палатою Верховного Суду рішенні від 26.10.2000 у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93)ЄСПЛ також вказав, що заявник володів істотною часткою акцій компанії в розмірі 90 %. Фактично він вів свій бізнес через компанію і, отже, мав пряму особисту зацікавленість у предметі скарги.

У рішенні від 07.07.2020 у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ також послався на те, що заявник володів суттєвою часткою банку - 98 %, фактично здійснював частину своєї діяльності через банк і, отже, мав пряму особисту зацікавленість.

Проаналізовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.03.2023, а також наведену вище прецедентну практику ЄСПЛ було систематизовано в рішенні від 07.07.2020 у справі Albert and Others v. Hungary [GC] (№ 5294/14). ЄСПЛ зауважив, що виняток із загального правила може бути виправдано у двох випадках:

(1) коли наявні виняткові обставини. Зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості порушити судові провадження через органи, створені відповідно до статуту, або (у разі ліквідації чи банкрутства) через своїх ліквідаторів або довірених осіб у справі про банкрутство. Такою обставиною також може бути ситуація, коли існує конфлікт інтересів між компанією / банком та довіреними особами / тимчасовою адміністрацією і сама компанія не може порушити судові провадження щодо стверджуваних порушень, а заявник володіє суттєвою часткою акцій, фактично здійснює частину своєї діяльності через компанію / банк і, отже, має пряму особисту зацікавленість у цьому. Разом з тим справа має бути такою, що її потенційний вплив міг мати серйозні наслідки для акціонерів, прямо чи опосередковано.

Вказаний вище виняток врахований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

(2) коли компанія та її акціонери настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним. Зокрема, коли немає ризику розбіжностей у думках між акціонерами або між акціонерами та радою директорів щодо реальності порушень прав, захищених Конвенцією та протоколами до неї, або стосовно найбільш прийнятного способу реагування на такі порушення. Відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі у визначенні того, хто має право порушувати судові провадження, є підставою для визнання особи потерпілою в розумінні Конвенції, оскільки це стосується оскаржуваних заходів, вжитих щодо її компанії. Як правило, такими є справи, що стосуються порушення прав акціонерів малих або сімейних компаній чи кооперативів, зокрема коли одноосібний власник компанії скаржиться на заходи, вжиті щодо його компанії, або коли всі акціонери звертаються як заявники, або коли один акціонер сімейної фірми подає заяву відповідно до Конвенції, тоді як решта акціонерів принаймні не заперечували проти цього.

Однак цей виняток не було враховано Великою Палатою Верховного Суду. Більше того, Велика Палата Верховного Суду проігнорувала всі рішення ЄСПЛ, у яких відтворено вказаний вище виняток, або процитувала рішення вибірково (винісши поза межі свого аналізу ті їх частини, у яких йдеться про ототожнення компанії та акціонера (учасника)).

Як наслідок, екстраполювання висновків ЄСПЛ, наведене Великою Палатою Верховного Суду, ґрунтується на вибірковому аналізі практики ЄСПЛ, який не є повним та об`єктивним.

Отже, таке екстраполювання не відображає реального співвіднесення існуючої практики ЄСПЛ та українського законодавства.

Щодо застосування практики ЄСПЛ як джерела права та уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права (рішення від 17.01.1970 у справі Delcourt v. Belgium; рішення від 04.12.1995 у справі B. v. France).

Україна як одна з учасників Конвенції, гарантуючи визначені Конвенцією права і свободи та застосовуючи практику ЄСПЛ як джерело права, повинна забезпечити практичне втілення таких гарантій у вигляді ефективного доступу до правосуддя шляхом надання кожному можливості захистити свої права від протиправного посягання.

З огляду на зазначене прямим обов`язком судової системи України є застосування не лише загального принципу щодо неможливості надання акціонерам статусу потерпілих у розумінні Конвенції, а і винятків з такого принципу, які також є частиною усталеної практики ЄСПЛ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц частково врахувала практику ЄСПЛ.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що підстави для відступу від її попередніх правових висновків відсутні.

Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була уточнити свої попередні правові висновки, доповнивши їх таким.

Існують винятки із загального принципу щодо неможливості надання акціонерам статусу потерпілих у розумінні Конвенції:

- коли компанія та її акціонери настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним. Зокрема, коли немає ризику розбіжностей у думках між акціонерами або між акціонерами та радою директорів щодо реальності порушень прав, захищених Конвенцією та протоколами до неї, або стосовно найбільш прийнятного способу реагування на такі порушення. Відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі у визначенні того, хто має право порушувати судові провадження, є підставою для визнання особи потерпілою в розумінні Конвенції, оскільки це стосується оскаржуваних заходів, вжитих щодо її компанії. Як правило, такими є справи, що стосуються порушення прав акціонерів малих або сімейних компаній чи кооперативів, зокрема коли одноосібний власник компанії скаржиться на заходи, вжиті щодо його компанії, або коли всі акціонери звертаються як заявники, або коли один акціонер сімейної фірми подає заяву відповідно до Конвенції, тоді як решта акціонерів принаймні не заперечували проти цього;

- коли наявні виняткові обставини. Зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості порушити судові провадження через органи, створені відповідно до статуту, або (у разі ліквідації чи банкрутства) через своїх ліквідаторів або довірених осіб у справі про банкрутство. Такою обставиною також може бути ситуація, коли існує конфлікт інтересів між компанією / банком та довіреними особами / тимчасовою адміністрацією і сама компанія не може порушити судові провадження щодо стверджуваних порушень, а заявник володіє суттєвою часткою акцій, фактично здійснює частину своєї діяльності через компанію / банк і, отже, має пряму особисту зацікавленість у цьому. Разом з тим справа має бути такою, що її потенційний вплив міг мати серйозні наслідки для акціонерів, прямо чи опосередковано.

Натомість у постанові врахований тільки один виняток, що створює ризик унеможливлення ефективного доступу до правосуддя в подібних ситуаціях.

Тільки повна імплементація практики ЄСПЛ щодо «проникнення за корпоративну завісу» забезпечить відсутність ризику перетворення права на звернення до суду на теоретичне та ілюзорне.

Щодо висновків по суті справи

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій в цій справі не встановили, що відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ» (далі - ТОВ «АЛЬФА-АРКАДІЯ»)була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.

Ураховуючи вказане та ґрунтуючись на вибірковому аналізі практики ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що в цій справі немає виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що обставина щодо розміру частки позивача у статутному капіталі товариства не спростовує її висновків.

Посилання позивача на те, що він діяв в умовах спливу позовної давності, Велика Палата Верховного Суду не взяла до уваги, зазначивши, що цей довід зводиться до нездатності позивача забезпечити належну роботу вищого органу цього товариства, при цьому набуття права власності та володіння часткою у статутному капіталі товариства здійснюється особою на власний ризик.

Разом із цим частка позивача у статутному капіталі товариства свідчить про ступінь ототожнення товариства та єдиного його учасника. У цій справі компанія та її учасник настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним. Більше того, як слідує з касаційних скарг Компанії з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра» (далі - КОВ «Компанія «Садіра») таТОВ «АЛЬФА-АРКАДІЯ», правова позиція учасника і товариства є аналогічною, отже, відсутній ризик розбіжностей у думках між ними щодо реальності порушення прав ТОВ «АЛЬФА-АРКАДІЯ».

Також Великій Палаті Верховного Суду необхідно було врахувати, що позивач (учасник-нерезидент), змінюючи директора товариства, діяв в умовах спливу позовної давності. Отже, його невідкладні дії (звернення з позовом від КОВ «Компанія «Садіра»), спрямовані на захист порушених прав ТОВ «АЛЬФА-АРКАДІЯ», відповідають принципу розумності.

Вважаємо що за вказаних вище обставин необхідно було констатувати можливість КОВ «Компанія «Садіра» подати позов на захист порушених прав ТОВ «АЛЬФА-АРКАДІЯ», оскільки наявні підстави для застосування винятку із загального правила (компанія та її учасник настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним). Однак такий виняток не був врахований Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, Велика Палата Верховного Суду повинна була дійти висновку, що в цій справі учасник товариства має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством договорів.

Судді І. В. Ткач
К. М. Пільков
Джерело: ЄДРСР 110231848

[ANTIRAID]

Дуже цинічне рішення судді-трирічки "фахівця" в аграрному праві щодо корпоративних правовідносин. Складається враження, що саме це рішення повинно стати тією сакрально жертвою, завдяки якій зараз піднімуть стогін з вимогою створити черговий незаконний спецсуд для іноземців, щоб вони мали змогу відбирати будь-яке майно в Україні.

Посилаючись на практику ЄСПЛ і робити протилежні висновки стало вже візитівкою випадкових осіб, що потрапили до верховного суду. Як наруга над правом та українцями виглядає пояснення горе-науковця про необхідність зміни судової практики. Єдине, що він мовчить, що в його особистому виконанні, практика може змінюватись раз на тиждень. А це рішення в чергове підштовхує те певної корупційної складової при його виснуванні, як модно говорити, щоб хоча б виглядати дуже вумним.

Висновок, що на цьому тижні учасник товариства не має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством договорів.