Постанова КАС, що залишила в силі рішення Дарницького райсуду Києва про відмову Укргазбанку у стягненні через 11 років після повернення виконавчого документа 3% річних та індексу інфляції за ч.2 ст.625 ЦК


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4282/2023

Справа № 753/1527/22

ПОСТАНОВА
Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Лужецької О.Р. в м. Київ 27 липня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В січні 2022 року позивач ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення 3 % річних, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1 696 762,20 грн. та судовий збір.

Позов мотивував тим, що 24 квітня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 239-Ф/08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 700000 доларів США на строк з 24 квітня 2008 року по 23 квітня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи з 13,6 % річних.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про стягнення з позичальника заборгованості. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року в справі № 2-717/2011 позов банку задоволено, стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість за кредитним договором за процентами в сумі 801575,16 доларів США, заборгованість по пені в розмірі 751367,62 грн. та судові витрати, рішення набрало законної сили, а виконавчі листи видано 14 грудня 2011 року.

В зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору та рішення суду, що підтверджується виписками по рахунках, відповідно до ст. 625 ЦК України банк має право вимагати від позичальника сплатити 3 % річних від простроченої суми, а саме заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3 % річних) за період з 02 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року, що становить 64572,88 доларів США, що еквівалентно 1 696 762,20 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року в позові ПАТ «Укргазбанк» відмовлено.

Позивач ПАТ «Укргазбанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, наведені в позові.

Зазначав, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на постанову Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року, якою визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Однак, в ухвалі про затвердження ліквідаційного балансу, постановленої Господарським судом Київської області 17 лютого 2014 рові в справі № 5023/4737/11 суд встановив, що ОСОБА_1 не звільняється від подальшого виконання зобов`язань перед кредиторами, в тому числі переді ПАТ АБ «Укргазбанк» згідно вказаних кредитних договорів. Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року в справі № 6-125цс13, у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати.

Крім того, в 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 наголошено, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном.

Вказував, що судом першої інстанції було невірно застосовано в оскаржуваному рішенні постанову Господарського суду Київської області від 18 липня 2011 року та постанову Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 910/12680/18, оскільки в ній йде мова про правовідносини юридичних осіб і банкрутство юридичної особи, що не може бути застосовано до правовідносин з фізичною особою та ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка регулює відносини з юридичною особою.

Наголошував, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору.

Від відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказувала, що позиція Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 04 червня 2019 року в справі № 916/980/18 на яку посилається позивач, кардинально різняться з правовою природою правовідносин, що склалися між сторонами в даній справі, оскільки в зазначених постановах наявне триваюче невиконання зобов`язань між сторонами та судом не було припинено строк для виконання всіх наявних грошових зобов`язань та зобов`язань, які можуть випливати в подальшому, на відміну від рішення Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року в справі № 5023/4737/11, на яке послався суд першої інстанції, отже в цій частині доводи скаржника не заслуговують на увагу.

Посилалася на постанову Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року в справі № 5023/4737/11, з якої слідує, що судом було припинено строк виконання всіх зобов`язань та нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості без розмежування відповідальності боржника як фізичної особи-підприємця чи просто фізичної особи.

Звертала увагу, що на виконанні державної виконавчої служби перебував на виконанні виконавчий лист № 2-717/11 від 14 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь банку заборгованості за кредитним договором та процентами в сумі 801575,16 доларів США, в подальшому державним виконавцем 21 червня 2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року по справі № 5023/4737/11, якою ОСОБА_1 визнано банкрутом. Дану постанову державного виконавця не було оскаржено банком, що свідчить про визнання останнім факту банкрутства ОСОБА_1 , а отже і безпідставність заявлених вимог про стягнення 3 % річних.

Наводила зміст ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вказуючи, що суд дійшов правильного висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури 18 липня 2011 року у позивача в силу положень ст. 38 не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов`язань, в тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав. Тобто, в зв`язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у останнього не можуть виникати будь-які інші нові зобов`язання зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Правова позиція стосовно того, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у позивача в силу положень ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 910/12680/18.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції виходив із того, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 21 червня 2012 року було закінчено виконавче провадження № 32357911 з примусового виконання виконавчого листа № 2-717/11 від 14 грудня 2011 року про стягнення кредитної заборгованості, тому заявлені вимоги про стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України за невиконння зобов`язань за даним кредитом не грунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 24 квітня 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 239-Ф/08, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 700000 доларів США на строк з 24 квітня 2008 року по 23 квітня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 13,6 % річних. Кредит надається для придбання земельної ділянки та житлового будинку (а. с. 7 - 14).

30 січня 2009 року та 13 лютого 2019 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 239-Ф/08 (а. с. 15 - 16).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року в справі № 2-717/2011 задоволено позов ПАТ АТ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, стягнуто з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором та процентами станом на 15 листопада 2010 року в сумі 8011575,16 доларів США (з яких заборгованість по кредиту 519146 доларів США, заборгованість по кредиту прострочена 133361,16 доларів США, заборгованість по процентах за період з 01 листопада 2010 року по 15 листопада 2010 року - 3700 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 145367,90 доларів США), заборгованість по пені в розмірі 751367,62 грн. (з якої пеня за несвоєчасне погашення кредиту 357572,14 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів 393795,48 грн.). та судові витрати (а. с. 17 - 21).

На а. с. 22 знаходиться розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 239-Ф/08 від 24 квітня 2008 року згідно рішення суду, згідно якого заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків (3 % річних) за період з 02 листопада 2018 року по 01 січня 2021 року становить 64582,88 доларів США, що еквівалентно 1 696 762,20 грн. по курсу НБУ станом на 01 листопада 2021 року.

На а. с. 23 - 32 знаходиться виписка з особового рахунку ОСОБА_1 у АБ «Укргазбанк» з 24 квітня 2008 року по 22 грудня 2021 року.

На а. с. 61 - 64 знаходиться копія постанови Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року в справі № 5023/4737/11 за заявою ФОП ОСОБА_1 про визнання банкрутом, якою ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На а. с. 65 знаходиться копія виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва, виданого 14 грудня 2011 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором та процентами в сумі 801 575,16 доларів США, що становить 6 364 795,88 грн., заборгованість по пені в розмірі 751 367,62 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На а. с. 66 знаходиться копія постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 21 червня 2012 року у ВП № 32357911, якою виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-717/11, виданого 14 грудня 2011 року Дарницьким районним судом м. Києва закінчено з підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з передачею виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

З моменту стягнення судом заборгованості за кредитним договором грошове зобов`язання, яке виникло з кредитних правовідносин, трансформується в зобов`язання, встановлене судовим рішенням.

Вимога кредитора в зобов`язанні, встановленому судовим рішенням, реалізується шляхом пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, на підставі чого виконавцем здійснюються виконавчі дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року (в редакції, чинній станом на час прийняття постанови державного виконавця від 21 червня 2012 року про закінчення виконавчого провадження № 32357911) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), про те, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна правова позиція підтримувалась Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).

Судом правильно встановлено, що позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на невиконання відповідачем рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року, яким на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором та процентами в сумі 801575,16 доларів США, 14 грудня 2011 року видано виконавчий лист № 2-717/11, однак судове рішення на день звернення з позовом повністю виконано не було, в зв`язку з чим позивачем надано розрахунок 3 % річних, які нараховані на суму невиконаних зобов`язань, встановлених рішенням суду, які складають 64572,88 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 листопада 2021 року становить 1696762,20 грн.

У рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року встановлено наявність грошових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним з позивачем, та визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, що не заперечувалось відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і у відзиві на апеляційну скаргу.

Разом із тим, враховуючи, що державним виконавцем 21 червня 2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року по справі № 5023/4737/11, якою ОСОБА_1 визнано банкрутом, дану постанову державного виконавця не було оскаржено банком як кредитором у зобов`язанні, яке трансформувалось із грошового зобов`язання, що виникло із кредитних правовідносин, на зобов`язання, яке виникло з судового рішення, і докази відновлення даного виконавчого провадження по виконанню рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року в матеріалах справи відсутні, примусові зобов`язання ОСОБА_1 , встановлені цим рішенням, були припинені.

Таким чином, оскільки 3 % річних були нараховані позивачем ПАТ «Укргазбанк» на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні в зв`язку з закінченням виконавчого провадження, яке не може бути розпочате знову, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відмову в позові за безпідставністю.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні, оскільки в цих справах судами встановлено відмінні правовідносини, і обставини закінчення виконавчих проваджень по судовому рішенню, яке боржник не виконав, у наведених постановах не встановлювались.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що положеннями ЦК України не передбачено такої підстави припинення зобов`язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому у зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору та рішення суду, що підвтерджується виписками по рахунках, банк має право відповідно до ст. 625 ЦК України вимагати від позичальника сплатити 3 % річних від простроченої суми, а саме заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3 % річних) за період з 02 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року, що становить 64572,88 доларів, еквівалентно 1 696 762,20 грн.

Доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Верховного Суду України в постанові від 04 грудня 2013 року в справі № 6-125цс13, Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати, не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції, щодо закінчення постановою державного виконавця виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-717/11, виданого на виконання судового рішення від 20 січня 2011 року, та неоскарження цієї постанови позивачем, а відтак і щодо припинення права вимоги на виконання цього рішення, та відхиляються апеляційним судом.

Враховуючи наведене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог про стягнення 3 % річних та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що правовідносини при банкрутстві фізичної особи-підприємця регулюються ч. 5 ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а не ст. 38 Закону, на яку послався суд в рішенні, і що суд першої інстанції невірно застосував в оскаржуваному рішенні постанову Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року та постанову Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 910/12680/18, в якій йдеться про правовідносини юридичних осіб і банкрутство юридичної особи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що судом першої інстанції відмовлено у позові АТ «Укргазбанк», оскільки заявлені вимоги не грунтуються на вимогах законодавства, що підтвердилось під час апеляційного перегляду, і такі висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги спростовані не були.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відтак, за наслідками апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 26 травня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.

Джерело: ЄДРСР 111200906

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Приємно читати рішення, яке підготовлено не дилетантами, казкарями та суддями-трирічками, що в суд пішли за зарплатами, а професійними суддями.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції і зазначив:

Відмовляючи в позові ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції виходив із того, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 21 червня 2012 року було закінчено виконавче провадження № 32357911 з примусового виконання виконавчого листа № 2-717/11 від 14 грудня 2011 року про стягнення кредитної заборгованості, тому заявлені вимоги про стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України за невиконння зобов`язань за даним кредитом не грунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Разом із тим, враховуючи, що державним виконавцем 21 червня 2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року по справі № 5023/4737/11, якою ОСОБА_1 визнано банкрутом, дану постанову державного виконавця не було оскаржено банком як кредитором у зобов`язанні, яке трансформувалось із грошового зобов`язання, що виникло із кредитних правовідносин, на зобов`язання, яке виникло з судового рішення, і докази відновлення даного виконавчого провадження по виконанню рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року в матеріалах справи відсутні, примусові зобов`язання ОСОБА_1 , встановлені цим рішенням, були припинені.

Таким чином, оскільки 3 % річних були нараховані позивачем ПАТ «Укргазбанк» на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні в зв`язку з закінченням виконавчого провадження, яке не може бути розпочате знову, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відмову в позові за безпідставністю.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show