Постанова ВС-КЦС про стягнення відсотків та пені з Приватбанку за договором депозиту і неврахування ЗУ Про захист прав споживачів

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/66075/21
провадження № 61-10030св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня

2023 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення відсотків та пені.

Позов обґрунтовано тим, що між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») 07 травня 2013 року укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735002881 («Стандарт на 12 міс»), відповідно до якого ОСОБА_1 внесено вклад у розмірі 7 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за ставкою 8,5 % річних. 24 травня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735422322 («Стандарт на 12 міс»), відповідно до якого ОСОБА_1 внесено вклад у розмірі 17 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за ставкою 8,5 % річних. 12 червня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735844013 («Стандарт на 12 міс»), відповідно до якого ОСОБА_1 внесено вклад у розмірі 41 000,00 доларів США, відсотки за ставкою 9,75 % річних.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, у справі № 757/75444/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 07 травня 2013 року № SAMDN25000735002881 грошові кошти у розмірі 9 447,89 доларів США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть надалі утриманню в установленому законом порядку, а саме: 7 000,00 доларів США - сума вкладу; 2 447,89 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача за договором від 24 травня 2013 року № SAMDN25000735422322 грошові кошти у розмірі 22 933,00 доларів США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть надалі утриманню в установленому законом порядку, а саме: 17 000,00 доларів США - сума вкладу; 5 933,00 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача за договором від 12 червня 2013 року № SAMDN25000735844013 грошові кошти у розмірі 57 331,20 доларів США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть надалі утриманню в установленому законом порядку, а саме: 41 000,00 доларів США - сума вкладу; 16 331, 20 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.

Проте рішення суду виконано лише 27 жовтня 2021 року.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь за договором від 07 травня 2013 року № SAMDN25000735002881 3 % річних у розмірі 1 096,47 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 29 845,91 грн, та 3 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 2 545 998,47 грн; за договором від 24 травня 2013 року № SAMDN25000735422322 3 % річних у розмірі 2 661,48 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 72 445,48 грн, та 3 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 6 179 938,97 грн; за договором від 12 червня 2013 року № SAMDN25000735844013 3 % річних у розмірі 6 653,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 181 109,90 грн, та 3 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 15 449 497,11 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 07 травня 2013 року № SAMDN25000735002881 3 % річних у розмірі 630,58 доларів США. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 24 травня 2013 року №SAMDN25000735422322 3 % річних у розмірі 1 531,40 доларів США. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 12 червня 2013 року № SAMDN25000735844013 3 % річних у розмірі 3 690,00 доларів США.

В іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що вимоги в частині стягнення суми 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є доведеними, та базою для обрахування сум має бути виключно сума вкладів за спірними договорами. Вимоги про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року змінено в частині розміру суми відсотків та розподілу судового збору, стягнувши з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 816,01 доларів США. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, проте змінив їх розмір.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не прийняли їх до уваги (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено три договори банківського строкового вкладу (депозиту): договір від 07 травня 2013 року № SAMDN25000735002881, договір від 24 травня 2013 року № SAMDN25000735422322 та договір від 12 червня 2013 року № SAMDN25000735844013.

08 грудня 2017 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою про видачу грошових коштів, які були внесені за наведеними договорами банківського вкладу, яку відповідач залишив без задоволення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, у справі № 757/75444/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором

від 07 травня 2013 року № SAMDN25000735002881, у розмірі 9 447,89 доларів США, із яких: 7 000,00 доларів США - сума вкладу; 2 447,89 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 8,5 %.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором

від 24 травня 2013 року № SAMDN25000735422322 у розмірі 22 933,00 доларів США, із яких: 17 000,00 доларів США - сума вкладу; 5 933,00 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 8,5 %.

Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором

від 12 червня 2013 року № SAMDN25000735844013 у розмірі 57 331,20 доларів США, із яких: 41 000,00 доларів США - сума вкладу; 16 331,20 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 9,75 %.

На виконання судового рішення у справі №757/75444/17 був виданий виконавчий лист, який стягувачем пред`явлено до виконання. Фактичне виконання відбулось 27 жовтня 2021 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку.

Нормативно-правове обґрунтування

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно із статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Із положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

Водночас такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки

в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунку за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунку не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Із урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку, в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду, підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У той же час Верховний Суд зауважив, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» необхідно трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

У такому разі, згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», базою нарахування пені необхідно вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, встановивши, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі № 757/75444/17 стягнено суми вкладів та нараховані відсотки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Вимоги про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, проте змінив їх розмір.

Верховний Суд погоджується, що депозитні договори достроково припинено за ініціативою вкладника, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 757/75444/17, якими стягнено суми депозитів та відсотків, тож невиконання банком своїх зобов`язань має наслідком настання відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Висновки судів про відмову у стягненні пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» з тих підстав, що на період після припинення договірних відносин споживача з банком положення Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності обставини наведеної як приклад справи до обставин розглядуваної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 сформульовано висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих. Проте при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.

Водночас, у справі, яка переглядається у касаційному порядку, позивачем заявлені вимоги про стягнення 3 % річних на підставі статті 625ЦК України та пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» після припинення договірних зобов`язань, яке відбулося у результаті подання ОСОБА_1 позову про стягнення коштів за договорами банківських вкладів, які стягнено на підставі ухваленого судового рішення у справі № 757/75444/17.

Отже, у справі № 320/5115/17 наведеній заявником у касаційній скарзі, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

У справі № 523/9076/16 вирішувався спір про визнання дій засновників ТзОВ «Норма Плюс» незаконними, скасування статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, тобто спір у інших неподібних правовідносинах. Крім того, недоведеність стороною відповідача факту надання позивачем згоди на переведення боргу, унеможливлює стягнення заборгованості з іншого боржника, ніж відповідач.

Предметом позову у справі № 761/30025/16 є захист честі, гідності та ділової репутації, тобто спір стосувався інших неподібних правовідносинах.

У справі № 910/13/21 Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, стягнення суми коштів, інфляційних втрат, 3 % річних, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили які матеріально-правові правовідносини існували між учасниками справи на момент звернення до суду, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду, як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03 березня 2003 року № 426753, так і предмет договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, сторонами якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03 березня 2003 року № 426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.

Отже, у справах № 523/9076/16, № 761/30025/16, № 910/13/21 наведених заявником як приклади неоднакового застосування норм права, вирішувалися спори з інших неподібних правовідносин, а тому висновки у цих справах не можуть бути релевантними прикладами неоднакового застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не прийняли їх до уваги (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені АТ КБ «ПриватБанк» підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не оцінює доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено. Отже доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У вересні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування статей 228, 520, 654, 1059

ЦК України як підстави для встановлення нікчемності договору про переведення боргу (заміна боржника) за обставин укладення такого договору в письмовій формі проте за відсутності згоди кредитора на укладення такого договору.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд неодноразова вказував, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Оцінюючи наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, наведених у клопотанні АТ «КБ «ПриватБанк», Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 погодилась з висновками судів попередніх інстанції про те, що оскільки позивачі (вкладники) не надавали згоду на переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.

Також Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (див.: постанови Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі № 753/18639/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 22 березня 2023 року у справі № 757/42001/21, від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 та ін.).

Редакція статті 520 ЦК України з часу підтвердження наведеного висновку Великою Палатою Верховного Суду не змінилась, контекст суспільних відносин також не змінився, критеріїв наявності виключної правової проблеми при тлумаченні положень статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України для оцінки дійсності чи недійсності договору про переведення боргу без згоди кредитора - клопотання банку не містить, а тому Верховний Суд дійшов переконання, що відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Джерело: ЄДРСР 114187163

[ANTIRAID]

Це наша справа. В чергове стягнули депозит з Приватбанку, однак судді продовжують неправомірно не враховувати прямі норми ЗУ Про захист прав споживачів, що призводить до продовження зловживання банками та неповернення депозитів.

Суд зазначив:

Суд першої інстанції, встановивши, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі № 757/75444/17 стягнено суми вкладів та нараховані відсотки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Вимоги про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, проте змінив їх розмір.

Верховний Суд погоджується, що депозитні договори достроково припинено за ініціативою вкладника, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 757/75444/17, якими стягнено суми депозитів та відсотків, тож невиконання банком своїх зобов`язань має наслідком настання відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Висновки судів про відмову у стягненні пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» з тих підстав, що на період після припинення договірних відносин споживача з банком положення Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.