Постанова ВП ВС про розірвання договору оренди землі у разі реорганізації шляхом виділу юрособи і передання права оренди новій юридичній особі


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts


ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 918/119/21

Провадження № 12-20гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Василенко Н. В.,

позивач - не з`явились,

відповідач-1 - Левчунь С. А.,

відповідач-2 - Шевчук В. С., Єніч В. С.,

третя особа-1 - не з`явились,

третя особа-2 - не з`явились,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 (головуючий суддя Мельник О. В., судді Філіпова Т. Л., Петухов М. Г.) у справі за позовом керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дубенська районна державна адміністрація і Смизька селищна рада, про розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.У лютому 2021 року керівник Дубенської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - СВК «Нива», Кооператив) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - ТОВ «Щедра Нива Шепетин», Товариство), у якому просив розірвати укладений між Кооперативом та Дубенською районною державною адміністрацією (далі - РДА) договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення від 18.02.2004 (далі - договір від 18.02.2004, договір оренди), витребувати в Товариства та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га (далі - земельна ділянка).

1.2.Позов умотивовано тим, що Кооператив без згоди орендодавця та з порушенням статей 24 і 25 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) і умов договору від 18.02.2004 за розподільчим балансом передав право оренди земельної ділянки іншій юридичній особі (Товариству), яка створена шляхом виділу з Кооперативу. Згідно з доводами Прокурора, ця обставина відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є підставою для дострокового розірвання зазначеного договору та витребування в Товариства земельної ділянки. Прокурор доводив, що відповідно до статей 104, 109 ЦК виділ Товариства з Кооперативу не є реорганізацією останнього, а відтак правонаступництво Товариства у правовідносинах з оренди земельної ділянки не виникло.

Як на правову підставу позову Прокурор також посилався на статтю 8-1 Закону № 161-XIV, яка забороняє відчуження права оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1.Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 у задоволенні позову відмовлено.

2.2.Рішення вмотивовано тим, що Прокурор та ОДА не довели, що є правові підстави для розірвання договору оренди та витребування в Товариства земельної ділянки.

Суд першої інстанції виснував, що виділ Товариства з Кооперативу є реорганізацією відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV). До відносин, які склалися між Кооперативом та Товариством щодо реорганізації та правонаступництва, мають бути застосовані норми цього Закону, а не норми статей 104, 109 ЦК, оскільки цей Закон прийнято пізніше ніж ЦК.

Договір від 18.02.2004 не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, а відповідно до пункту 3.2 цього договору згода орендодавця вимагається лише щодо передачі орендарем земельної ділянки в суборенду. Оскільки внаслідок правонаступництва відбувся перехід прав та обов`язків орендаря за договором від Кооперативу до Товариства, а суд не встановив обставин укладення між ними договору суборенди, то згоди орендодавця на передачу за розподільчим балансом права оренди земельної ділянки не вимагається.

Суд відхилив посилання Прокурора на статтю 109 ЦК та на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, згідно з яким виділ є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК) і не визначається законодавцем видом реорганізації, оскільки цей висновок був зроблений у правовідносинах щодо виділу з товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норму статті 8-1 Закону № 161-XIV, вказавши, що Кооператив не відчужував право оренди земельної ділянки, а це право перейшло до Товариства внаслідок правонаступництва.

Крім того, суд зробив висновок, що Прокурор не обґрунтував, чим перехід права оренди в порядку правонаступництва від Кооперативу до Товариства порушив права ОДА. За наявними в матеріалах справи доказами Товариство використовує земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, сплачує за неї всі платежі (орендну плату, рентну плату, подає податкові декларації та інше), тобто виконує всі передбачені договором обов`язки орендаря, а тому має й усі права орендаря земельної ділянки. Доказів на підтвердження доводу, що права оренди від Кооперативу до Товариства не перейшли або що Товариство не виконує обов`язки орендаря земельної ділянки, Прокурор не надав.

2.3.Справа розглядалась судами апеляційної інстанції неодноразово.

2.4.Так, постановою КГС ВС від 02.11.2022 касаційні скарги Товариства та Кооперативу задоволено частково, скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 про задоволення позову, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з вказівкою, зокрема, на те, що під час нового розгляду суд має встановити, чи можна вважати виділення з Кооперативу нової юридичної особи (Товариства) із затвердженням розподільчого балансу та визначенням того, що Товариство є правонаступником частини майна, прав та обов`язків Кооперативу, добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою в розумінні статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

2.5.За результатами нового розгляду справи постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; договір оренди розірвано, витребувано в Товариства та повернуто державі в особі ОДА земельну ділянку.

2.6.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що реорганізація в силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників та не призводить до припинення зобов`язання і не є підставою для розірвання договору. Водночас виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК), не визнається законодавцем видом реорганізації. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа (сторона договору), з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа. Норми ЦК, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.

У спірних правовідносинах орендар прийняв рішення саме про виділення із сільськогосподарського виробничого кооперативу товариства з обмеженою відповідальністю, що має наслідком одночасне збереження правосуб`єктності Кооперативу та утворення нової юридичної особи - Товариства. Таким чином, універсального правонаступництва не відбулося, а перехід прав та обов`язків до новоствореної юридичної особи відбувся саме за розподільчим балансом.

Аналіз статті 8-1 Закону № 161-XIV свідчить про те, що можливість відчужувати право оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем цієї ділянки законодавством не передбачена. Оскільки орендар (Кооператив) не втратив правосуб`єктності юридичної особи після виділу з нього Товариства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що право оренди землі, набуте Кооперативом за договором від 18.02.2004, було передано іншій новоствореній юридичній особі (Товариству) без згоди орендодавця, що суперечить вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV.

При цьому частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV узгоджується зі змістом статті 8-1 цього ж Закону, оскільки при збереженні правосуб`єктності юридичної особи орендаря йому гарантовано збереження та продовження правовідносин за договором оренди землі.

З посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), викладені в постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з фактичним припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки в суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що статтею 141 ЗК та статтею 31 Закону № 161-XIV визначено порядок добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою. Зокрема, такий порядок передбачає звернення землекористувача до власника земельної ділянки з відповідною заявою. Разом з тим матеріали справи не містять доказів повідомлення орендарем орендодавця про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, прийняття орендодавцем рішення про припинення права користування земельною ділянкою, дострокового розірвання договору оренди за взаємною згодою сторін.

Суд апеляційної інстанції врахував, що матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачами, що з жовтня 2018 року орендар (Кооператив) не використовує земельну ділянку, що є порушенням пункту 3.2 договору оренди та статей 24, 25 Закону № 161-XIV, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом земельної ділянки та її передача в користування Товариству без згоди орендодавця та всупереч положенням статті 8-1 Закону № 161-XIV є підставою для дострокового розірвання договору оренди відповідно до статті 651 ЦК та статті 32 Закону № 161-XIV.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про те, що стаття 8-1 Закону № 161-XIV не підлягає застосуванню, оскільки договір оренди був укладений у 2004 році, адже норми законодавства застосовуються на час вчинення правопорушення, тобто на час передачі прав та обов`язків орендаря за договором від Кооперативу до Товариства.

Оскільки Товариство без належних правових підстав використовує земельну ділянку, то вона має бути витребувана та повернена у власність держави в особі ОДА.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1.14.02.2023 та 16.02.2023 до КГС ВС надійшли касаційні скарги Товариства та Кооперативу, у яких вони просили скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023, а рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 залишити в силі.

4. Доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах

4.1.Суд апеляційної інстанції не врахував відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування в подібних правовідносинах статті 28 Закону № 1087-IV. Так, постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції, не стосується реорганізації кооперативів та не враховує положення вказаної вище норми, а правовідносини у справах № 291/1009/18 та № 918/119/21 не є тотожними, оскільки відрізняються за суб`єктним складом та матеріально-правовим регулюванням. Відтак висновки у справі № 291/1009/18, які стосуються застосування статті 109 ЦК, не могли бути застосовані судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи. Слід також звернути увагу на те, що в зазначеній постанові об`єднана палата КЦС ВС відступила від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі № 291/1478/18, яка не містить правової позиції про те, що виділ не є формою реорганізації юридичної особи.

4.2.Суд апеляційної інстанції не врахував того, що, окрім частини першої статті 109 ЦК, правовідносини щодо функціонування кооперативів регулюються Законом № 1087-IV, який є спеціальним і конкретизує положення ЦК, а саме стаття 28 цього Закону відносить виділ до форм реорганізації кооперативу.

4.3.Згідно із частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. У договорі від 18.02.2004 ця умова не зазначена, що унеможливлює його розірвання. Така правова позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

4.4.Суд апеляційної інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах статтю 8-1 Закону № 161-XIV, статтю 57 ЗК та частину першу статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК), оскільки проігнорував доводи відповідачів про те, що на момент укладення договору оренди (18.02.2004) статті 8-1 не було в Законі № 161-XIV, а вказані норми ЗК та ЛК набрали чинності лише 29.03.2006, що в силу статті 58 Конституції України не дає підстав для їх застосування. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що виділ і передача права оренди за розподільчим балансом не передбачають передачі права оренди до статутного капіталу, тим більше, що Кооператив не був засновником Товариства, а також помилково ототожнив перехід права оренди до правонаступника в порядку реорганізації з відчуженням права оренди.

4.5.Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання договору від 18.02.2004 у зв`язку зі зміною орендаря та не дослідив наявності порушення прав позивача проведеною реорганізацією. У позові немає доказів невиконання орендарем та його правонаступником визначених у статті 25 Закону № 161-XIV та пункті 3 договору оренди обов`язків.

4.6.Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом земельної ділянки та її передача в користування Товариства без згоди орендодавця суперечить положенням статті 8-1 Закону 161-XIV та є підставою для дострокового розірвання договору оренди відповідно до статті 651 ЦК та статті 32 Закону № 161-XIV. Цей висновок апеляційного суду також не узгоджується з висновками Верхового Суду, викладеними в постановах від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17 та від 12.06.2020 у справі № 480/303/19, про те, що припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

Висновки апеляційного суду є суперечливими, оскільки, з одного боку, вони вказують на вчинення Кооперативом дій, які мають ознаки добровільної відмови від використання земельної ділянки, а з іншого - що жодних повідомлень від сторін договору чи їх правонаступників про його дострокове розірвання матеріали справи не містять.

4.7.Витребування земельної ділянки в Товариства здійснено неправомірно, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував, що правонаступник є її належним користувачем.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1.13.03.2023 Прокурор засобами поштового зв`язку надіслав на адресу КГС ВС відзиви на касаційні скарги Товариства та Кооперативу (т. 8, а. с. 12-38), у яких просив у задоволенні скарг відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзиви обґрунтовані такими доводами.

5.1.1.Положення Закону № 161-XIV регулюють відносини оренди землі незалежно від суб`єктного складу сторін відповідного договору, їх організаційно-правової форми, цільового призначення та форми власності земельної ділянки. Право оренди як речове право може відчужуватись власником земельної ділянки, а не її орендарем, оскільки за договором оренди орендар отримує право володіння і користування земельною ділянкою як річчю, але до нього не переходить речове право на оренду. Така позиція Верховного Суду є послідовною і простежується в постановах від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18, від 11.11.2019 у справі № 133/158/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16.

5.1.2. Судова практика не визнає виділ різновидом правонаступництва (див. пункт 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18). Норми ЦК, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, натомість перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа. Такий самий принцип закладений у частині четвертій статті 32 Закону № 161-XIV.

5.1.3. Твердження скаржників про те, що апеляційний суд не врахував відсутності висновку Верховного Суду про застосування статті 28 Закону № 1087-IV, не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, оскільки суд правильно застосував норми матеріального та не порушив норм процесуального права, а можливість вирішення спору судом не залежить від наявності або відсутності правового висновку Верховного Суду з певного питання.

5.1.4. Земельна ділянка за договором від 18.02.2004 надавалась в оренду саме Кооперативу. Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача права оренди на землю за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону № 161-XIV, та умов договору оренди, що є підставою для його дострокового розірвання, а також суперечить вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV, статті 57 ЗК та частини першої статті 17 ЛК, оскільки фактично є заміною орендаря за договором, що порушує право орендодавця вимагати саме від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням. З огляду на передачу права оренди новоствореній юридичній особі без державної реєстрації припинення юридичної особи орендаря форма відчуження права оренди (розподільчий баланс, договір, внесок у статутний капітал тощо) не має значення. З урахуванням наведеного розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки є належним захистом порушеного права орендодавця.

5.1.5. Твердження скаржників про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 8-1 Закону № 161-XIV, статтю 57 ЗК та частину першу статті 17 ЛК, є безпідставними, оскільки якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (див. абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019).

5.1.6. Договір оренди та стаття 25 Закону № 161-XIV покладають обов`язок сплачувати орендну плату саме на орендаря, яким залишається Кооператив, оскільки його не припинено. Однак сплата орендної плати здійснюється не Кооперативом, а Товариством.

5.1.7. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив відсутність доказів звернення Кооперативу із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки, одночасно підтвердивши невикористання ним цієї ділянки. Такі висновки не суперечать один одному, а свідчать про те, що орендар (Кооператив) залучив до використання земельної ділянки третю особу (Товариство), яка сплачує орендну плату орендодавцю, тобто вийшов за межі повноважень, наданих йому договором оренди.

5.1.8. Решта доводів у відзивах Прокурора подібні до мотивів, викладених в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

5.2.16.03.2023 ОДА засобами поштового зв`язку надіслала на адресу КГС ВС відзив на касаційні скарги Товариства та Кооперативу (т. 8, а. с. 39-56), у якому просила в задоволенні скарг відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

За змістом частин першої та другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням призначеного судом строку. Заяви і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відзив на касаційні скарги ОДА надіслала після закінчення строку на його подання (до 13.03.2023), встановленого КГС ВС в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 22.02.2023, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, Велика Палата Верховного Суду залишає цей відзив без розгляду.

5.3.18.07.2023, тобто поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, у яких наведені додаткові аргументи для відмови в задоволенні касаційних скарг Товариства та Кооперативу.

5.4.З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК залишає без розгляду подані Офісом Генерального прокурора письмові пояснення як заяву по суті справи, що подана поза межами строку, встановленого ГПК.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1.Ухвалою від 22.02.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргами Кооперативу та Товариства, а ухвалою від 25.04.2023 задовольнила клопотання Товариства та передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК, оскільки вважала, що в ній наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

6.2.Ухвала про передачу мотивована тим, що відповідно до статті 28 Закону № 1087-IV реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу в порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов`язки кооперативу переходять до його правонаступників. Отже, на думку колегії суддів, у розумінні Закону № 1087-IV виділ є різновидом реорганізації кооперативу, наслідком якої є перехід прав та обов`язків реорганізованої особи до її правонаступників.

6.3.Разом із цим, посилаючись на положення частин першої, п`ятої статті 104 та частини другої статті 107 ЦК, колегія суддів зазначає, що характерною ознакою процедур припинення юридичної особи в результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дії цих зобов`язань, у тому числі договорів, які були укладені цією стороною. Водночас виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частини перша, друга статті 109 ЦК).

6.4.Колегія суддів вважає, що виділ не є різновидом ліквідації або реорганізації юридичної особи, а є одним зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому попередня юридична особа не припиняється. Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ і яка не припиняється, а продовжує функціонувати зі зменшеним обсягом активів та пасивів.

6.5.Отже, на переконання колегії суддів, ЦК визнає виділ не видом реорганізації будь-якої юридичної особи, у тому числі кооперативу, а одним зі способів створення юридичної особи, у результаті чого не відбувається універсального правонаступництва.

6.6.У зв`язку із цим, на думку колегії суддів, наявна суперечність між нормами одного ієрархічного рівня, що регулюють одні й ті ж правовідносини, а саме щодо поняття виділу як форми реорганізації чи створення юридичної особи, у тому числі кооперативу. Тобто існує юридична колізія, яка виникає з розбіжностей у застосуванні статті 28 Закону № 1087-IV та статей 104, 107, 109 ЦК і невизначеності пріоритету їх застосування.

6.7.Колегія суддів вважає, що є необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо зазначених положень Закону № 1087-IV та ЦК і визначення, чи є виділ різновидом реорганізації юридичної особи - кооперативу або ні, а також вирішення пов`язаного із цим питання правонаступництва у разі виділу з кооперативу нової юридичної особи. Вирішення цих питань необхідне для забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності.

6.8.Ухвалою від 25.05.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу з касаційними скаргами Товариства та Кооперативу і призначила її до розгляду в судовому засіданні.

7. Встановлені судами обставини

7.1.18.02.2004 РДА (орендодавець) та Кооператив (орендар) уклали договір, за змістом розділу 1 якого орендодавець передає, а орендар набуває право оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та належить до земель запасу (лісового фонду) цієї сільської ради. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, на ділянці знаходяться лісові культури, насадження, піски, яри для посадки лісу.

Земельна ділянка передається в оренду з метою лісогосподарського виробництва для ведення лісового господарства (пункт 2.1 договору оренди).

Договір укладається на термін 50 (п`ятдесят) років починаючи з дати його реєстрації (пункт 2.2 договору оренди).

У пункті 3.2 договору оренди сторони погодили, що орендар має право за згодою орендодавця передати у володіння і користування орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі (суборенду) у випадках та на умовах, передбачених законом, а також те, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в пункті 2.1 договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного й екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря.

7.2.Договір зареєстрований у Дубенському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.02.2004 № 4 (т. 2, а. с. 20, зворот).

7.3.За змістом пункту 22.1 статуту, затвердженого рішенням загальних зборів членів № 1 від 04.04.2018, Кооператив за рішенням загальних зборів може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному законодавством України. У разі реорганізації Кооперативу все його майно та всі його права й обов`язки переходять до правонаступника. Порядок реорганізації Кооперативу встановлюється загальними зборами членів Кооперативу.

7.4.06.08.2018 загальні збори учасників Кооперативу вирішили виділити з нього нову юридичну особу у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Товариство) у три етапи відповідно до запропонованих дій, рішень та процедур, а також затвердили Положення про комісію з виділу (див. протокол загальних зборів членів Кооперативу № 2 від 06.08.2018; т. 1, а. с. 36-38).

7.5.09.10.2018 загальні збори учасників Кооперативу вирішили затвердити розподільчий баланс Кооперативу (далі - Розподільчий баланс) станом на цю дату та визначили, що Товариство є правонаступником Кооперативу щодо частини майна, прав та обов`язків Кооперативу згідно з Розподільчим балансом (див. протокол загальних зборів членів Кооперативу № 3 від 09.10.2018; т. 1, а. с. 39-42).

7.6.За Розподільчим балансом (т. 1, а. с. 45, 46) до нової юридичної особи (Товариства), яка буде створена відповідно до норм діючого законодавства України, від Кооперативу передаються такі активи та зобов`язання в оцінці станом на 09.08.2018:

1. Товариство є правонаступником майнових прав та обов`язків за Розподільчим балансом (графа 5), а також прав та обов`язків орендаря за договором від 18.02.2004 (з усіма додатками та додатковими угодами тощо). Зобов`язання по виплаті орендної плати за попередні періоди (з моменту їх виникнення по дату підписання Розподільчого балансу) перед орендодавцем, зазначеним в абзаці першому пункту 1 Розподільчого балансу, несе Кооператив (у частині задекларованих сум станом на дату підписання Розподільчого балансу).

2. Кооператив після виділу Товариства є правонаступником Кооперативу по зобов`язаннях щодо погашення поточної кредиторської заборгованості та інших поточних зобов`язань виключно в межах сум, зазначених у стовпчику 4 Розподільчого балансу, та в частині обов`язків орендаря згідно з договорами оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

7.7.09.10.2018 відбулися установчі збори учасників Товариства, на яких вирішено, зокрема, створити Товариство шляхом виділу з Кооперативу, визначити місцезнаходження Товариства за адресою: 35682, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Шепетин, вул. Колгоспна, 52, затвердити статут та здійснити державну реєстрацію Товариства як юридичної особи, створеної в результаті виділу з іншої юридичної особи, для чого подати державному реєстратору разом з відповідними документами примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію Розподільчого балансу.

7.8.10.10.2018 здійснена державна реєстрація Товариства за номером запису 16051360000001809.

7.9.За змістом пунктів 1.2, 1.3 статуту Товариства, затвердженого протоколом установчих зборів учасників № 1 від 09.10.2018, Товариство створено шляхом виділу з Кооперативу та є його правонаступником щодо майна, прав та обов`язків згідно з Розподільчим балансом. Товариство є юридичною особою; набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації; має самостійний баланс, рахунки в банках, може мати печатку зі своїм найменуванням, ідентифікаційний код, штампи, бланки, фірмовий знак, а також знак для товарів і послуг, іншу атрибутику юридичної особи; може від свого імені укладати договори та інші правочини, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді.

7.10.Кооператив звернувся до Товариства листом № 139 від 14.12.2018, в якому зазначив, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство не зареєструвало право оренди на земельну ділянку, у зв`язку із чим Кооператив просив невідкладно вжити заходи для реєстрації права оренди земель лісового фонду та повідомити про них (т. 1, а. с. 51).

7.11.25.04.2019 представник Товариства Антонюк Р. В. звернувся з електронним запитом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), який зареєстровано за вх. № А-1153/0/5-19 від 26.04.2019.

7.12.Держгеокадастр надав відповідь від 14.05.2019 А-1153/0-0.13-1944/6-19, у якій повідомив про те, що відповідно до частини четвертої статті 16 Закону № 161-XIV зміна найменування сторін договору оренди землі, зокрема, внаслідок реорганізації юридичної особи не є підставою для внесення змін до договору оренди землі та/або його переоформлення. Згідно із частиною четвертою статті 32 цього Закону перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Припинення договору оренди землі визначено статтею 31 Закону № 161-XIV.

7.13.23.05.2019 Товариство звернулося до ОДА з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі від 06.05.2019 № 32, яке зареєстровано за вх. № 4441/0/01-31/19 від 24.05.2019 (т. 2, а. с. 35-37).

7.14.За результатами розгляду вказаного вище клопотання ОДА листом № вих-4328/0/01-31/19 від 18.06.2019 повідомила про те, що, враховуючи положення частини четвертої статті 16 та частини четвертої статті 32 Закону № 161-XIV, не заперечує проти розроблення відповідної технічної документації (т. 2, а. с. 39).

7.15.З жовтня 2018 року після державної реєстрації Товариства воно, а не Кооператив, користується земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення та виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором оренди, про що свідчать платіжні доручення про сплату Товариством орендної плати (т. 2, а. с. 63-76), податкові декларації Товариства за IV квартал 2019 року, I-IVквартали 2020 року з рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів та відповідні платіжні доручення про сплату рентної плати (т. 2, а. с. 77-96), податкові декларації Товариства з плати за землю за 2021 рік за земельну ділянку площею 713,2 га (т. 2, а. с. 97-100).

8. Позиція Великої Палати Верховного Суду

8.1. Щодо правової природи виділу

Згідно із частиною першою статті 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Перше речення наведеної норми визначає шляхи припинення юридичної особи - ліквідація та реорганізація, а також конкретизує види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється - злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників.

Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».

На користь такого висновку свідчить також та обставина, що нормами інших нормативно-правових актів виділ (виділення) визначається як різновид реорганізації юридичної особи, поряд із злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням. Принагідно зазначити, що це стосується як нормативно-правових актів, які прийняті раніше ЦК (до прикладу, Кодекс законів про працю України (частина шоста статті 36), Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІІІ (стаття 2)), так і тих, які прийняті пізніше ЦК (зокрема, Податковий кодекс України (затверджено Законом України від 02.12.2010 № 2755-VI, підпункт 98.1.4 пункту 98.1 статті 98), Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VIІ (частина сьома статті 24), Закон України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21.12.2017 № 2264- VIІІ (частина сімнадцята статті 14), Закон України «Про оренду державного і комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (частина третя статті 20), Закон України «Про страхування» від 18.11.2019 № 1909-ІХ (частина перша статті 51)).

Виділення як вид реорганізації передбачено і частиною першою статті 28 Закону № 1087-IV, згідно з якою реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частини третя, четверта статті 109 ЦК).

Правове визначення виділу окреслено й іншими, крім ЦК, нормативно-правовими актами. Так, відповідно до положень підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 Податкового кодексу України під реорганізацією платника податків розуміється, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів іншими платниками податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво.

Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

Відтак суперечностей (колізії) між нормами частини першої статті 104 ЦК та частини першої статті 28 Закону № 1087-IV, щодо застосування яких до спірних правовідносин у цій справі слід зробити правовий висновок, немає: норма частини першої статті 104 ЦК визначає види реорганізації юридичної особи, за яких юридична особа припиняється, тоді як норма частини першої статті 28 Закону № 1087-IV установлює способи реорганізації кооперативу безвідносно до збереження юридичною особою (кооперативом), що реорганізується, правового статусу.

Визначаючи місце ЦК серед актів цивільного законодавства як основного акта, частина друга статті 4 цього Кодексу установлює, що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків об`єднаної палати КЦС ВС у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та висновків КГС ВС у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.

Підстав же для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, на яку, обґрунтовуючи твердження, що виділ не є реорганізацією юридичної особи, послалась об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, немає, оскільки такого висновку у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду не зробила.

У пункті 6.23 постанови від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким із субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.

У подальшому цей висновок набув розвитку в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, в пунктах 6.12 та 6.16 якої зазначено, зокрема, що хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основного обсягу прав, зокрема нерухомого майна, та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в пункті 6.11 її постанови від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 не зроблено висновку, що виділ не є різновидом правонаступництва, про що стверджував Прокурор у відзивах на касаційні скарги (див. підпункт 5.1.2 пункту 5.1 цієї постанови). Натомість у пункті 6.11 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виділ не є різновидом припинення юридичної особи і що це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

Наведені вище висновки, які Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 та від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18, не суперечать тим, до яких вона дійшла в цій постанові.

Велика Палата Верховного Суду відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від цього висновку, а не від судового рішення в конкретній справі. Відсутність повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній з яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26.10.2022 у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43) та від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 66)).

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зробленого в судовому рішенні Верховного Суду, то відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 67), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43) та від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 67)).

8.2. Щодо реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та для повернення земельної ділянки власникові

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом (частина п`ята статті 93 ЗК).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV).

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга цієї ж статті).

Так само за положеннями статей 30 та 31 Закону № 161-XIV зміна або розірвання договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Договір оренди землі припиняється з підстав, які визначені у частині першій статті 31 цього Закону, зокрема в разі ліквідації юридичної особи - орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 зазначеного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК та іншими законами України.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV).

Тож закон передбачає можливість заміни в договорі оренди землі як орендодавця, так і орендаря, що спрямовано на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Водночас нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV установлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди (частина друга статті 8-1 Закону № 161-XIV).

Установлені статтею 8-1 Закону № 161-XIV обмеження щодо розпорядження правом на оренду земельної ділянки корелюються з нормами земельного законодавства, якими визначено порядок розпорядження землями державної та комунальної власності.

Так, згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 124 ЗК установлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У контексті спірних правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

Як уже було зазначено, під час виділу юридична особа, яка реорганізується, продовжує свою діяльність за зменшеного обсягу активів (майна, майнових прав) і пасивів (обов`язків).

Передача майна, прав і обов`язків за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі відображається в бухгалтерському обліку, в якому нова юридична особа формує вступний баланс на підставі розподільчого балансу, відображаючи передані їй активи й пасиви.

Пунктом 1 частини першої статті 115 ЦК установлено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного ) капіталу.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу до господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 115 ЦК).

Отже, внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. Суди першої та апеляційної інстанцій не установили обставин щодо передачі Кооперативом права оренди земельної ділянки Товариству на певний строк або інших обставин, які б виключали висновок, що внаслідок передачі цього права Товариству за розподільчим балансом мало місце його відчуження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Як уже зазначено, підставою для дострокового розірвання договору оренди землі може бути невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону № 161-XIV та умовами договору.

Абзацом третім частини другої статті 25 Закону № 161-XIV встановлено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Таким законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою, була доступною як для Кооперативу, так і для Товариства, а наслідки її порушення - передбачуваними для них, зокрема, з огляду на вимоги договору оренди землі, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 161-XIV.

Кооператив усупереч встановленій законом забороні відчужив Товариству право оренди земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само поведінка Товариства, яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь Товариства за розподільчим балансом, теж не є добросовісною. Кооператив не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого нормою абзацу третього частини другої статті 25 Закону № 161-XIV, що, у свою чергу, є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі відповідно до частини першої статті 32 цього ж Закону.

Таке розірвання як наслідок протиправної поведінки орендаря, ураховуючи вимоги абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції є не лише передбаченим законом і таким, що переслідує легітимну мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, але й пропорційним цій меті, оскільки в такий спосіб орендодавець забезпечує відповідний контроль, а орендар, укладаючи договір оренди землі, погодився з відповідними умовами й обмеженнями та має їх дотримувати.

Статтею 32 Закону № 161-XIV визначені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі.

Відповідно до норм цієї статті у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з жовтня 2018 року земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка є предметом договору оренди від 18.02.2004, перебуває у фактичному користуванні ТОВ «Щедра Нива Шепетин». Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Щедра Нива Шепетин» право оренди щодо цієї земельної ділянки не зареєстроване.

Позивач заявив вимогу витребувати у Товариства та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 цю вимогу задоволено повністю: витребувано в Товариства та повернуто державі в особі ОДА земельну ділянку.

Визначальним критерієм для розмежування позовів власника про витребування майна з володіння іншої особи і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Такі відсутність або наявність визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, відповідного до якого володіння нерухомим майном підтверджують відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункти 95, 121) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 114), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (пункт 34), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 124)). На відміну від вимоги про витребування майна з володіння його набувача, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 39), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 71, 72), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100)).

Інакше кажучи, відсутність фізичного володіння, зокрема можливості фактично користуватися земельною ділянкою, не означає, що власник втратив володіння цим його майном. Для підтвердження того, що він володіє нерухомим майном, фізичне володіння останнім не є обов`язковим. Власник, який передав земельну ділянку в оренду, не втрачає володіння нею, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не з`являються відомості про державну реєстрацію права власності на цю ділянку за іншим суб`єктом.

Державна реєстрація права оренди нерухомості, а тим більше надання її власником у користування (найм) без такої реєстрації чи самовільне зайняття відповідного майна не змінює його володільця. Ним залишається той, за ким зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості. Державна реєстрація права оренди такого об`єкта, надання його в користування без вчинення відповідної реєстраційної дії чи зайняття без дозволу власника зумовлюють появу опосередкованого володіння та відповідного тимчасового володільця (орендаря, наймача, користувача), що не виводить власника з безпосереднього володіння цим майном (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 91 - щодо тимчасового володіння житлом, отриманим у найм), від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (пункт 34 - щодо тимчасового володіння фермерським господарством земельною ділянкою одного з його членів на період такого членства)).

Тому зайняття земельної ділянки фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цим об`єктом. Тобто зайняття останнього не є заволодінням ним (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99)). Такий власник, зберігаючи володіння його майном, може заявити негаторний позов, тобто просити суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні відповідним об`єктом, зокрема шляхом повернення останнього (стаття 391 ЦК, частина друга статті 152 ЗК ).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу, в якій одночасно поєднаний позов про витребування майна з незаконного володіння із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 102). У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07.09.2022 (пункт 10.76), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 103)).

Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договору оренди та перебування спірної земельної ділянки у фактичному користуванні Товариства, належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки. Як і розірвання договору оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету контролю за користуванням відповідним майном згідно із загальними інтересами і є пропорційним цій меті, оскільки у такий спосіб орендодавець може відновити його право власності, порушене недобросовісними, такими, що прямо суперечили законодавчим обмеженням на відчуження права оренди земельної ділянки державної власності, діями орендаря та виділеного з нього Товариства.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що позов Прокурора слід задовольнити частково: розірвати договір оренди землі від 18.02.2004 та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га.

Як уже було зазначено, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Прокурора про розірвання договору оренди від 18.04.2004 та повернення земельної ділянки державі, однак з інших мотивів (див. пункти 2.5, 2.6 цієї постанови).

Неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при визначенні підстав для задоволення позову в зазначеній частині вимог не призвело до неправильного вирішення спору в цій частині. У зв`язку із цим постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки державі належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови Великої Палати. Водночас постанова суду апеляційної інстанції (відповідно до зробленого вище висновку про належний спосіб захисту порушеного права) підлягає скасуванню в частині задоволення позову Прокурора про витребування від Товариства спірної земельної ділянки з ухваленням у цій частині позовних вимог нового рішення про відмову в позові.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 311 цього ж Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а також при визначенні належного способу захисту права держави на земельну ділянку. У зв`язку із цим постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 підлягає зміні в мотивувальній частині щодо позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. Відповідно касаційні скарги Кооперативу та Товариства підлягають частковому задоволенню.

10. Судові витрати

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи позов Прокурора підлягає задоволенню, передбачених статтею 129 ГПК підстав для розподілу судових витрат Кооперативу та Товариства у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 918/119/21:

2.1. Змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 року Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Нива", та про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та є предметом зазначеного договору оренди.

2.2. Скасувати у частині задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (вул. Колгоспна, 52, с. Шепетин, Дубенський район, Рівненська область, 35658, код ЄДРПОУ 42545116). В позові в цій частині вимог відмовити.

2.3. Залишити постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 918/119/21 без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 року Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Нива», і про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та є предметом зазначеного договору оренди.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоС. І. Кравченко Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанову оформила суддя Усенко Є. А.

Джерело: ЄДРСР 115598840

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А.

Справа № 918/119/21

Провадження № 12-20гс23

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Вважаю правильним вирішення Великою Палатою Верховного Суду цієї справи. Однак не згодний із певними мотивами постанови, а саме:

(а) із застосуванням до спірних правовідносин припису частини першої статті 28 Закону України «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV), який стосовно виділення як різновиду реорганізації кооперативу текстуально не узгоджений із приписами частини першої статті 104 і статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо видів реорганізації юридичної особи та виділу (Закон № 1087-IV набрав чинності 27 серпня 2003 року, тоді як ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року й оновив правове регулювання стосовно реорганізації юридичних осіб);

(б) із неврахуванням раніше сформульованого висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статті 109 «Виділ» ЦК України;

(в) із тлумаченням положень ЦК України про реорганізацію юридичної особи та виділ у світлі приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України), тоді як з огляду на відмінність сфер правового регулювання вказаних законів значення певних термінів в одному із цих кодексів не зумовлює необхідність надання такого ж значення аналогічному терміну в іншому кодексі;

(г) із відступом від висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що виділ не є видом реорганізації юридичної особи.

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Зміст позовної заяви

2. 15 лютого 2021 року керівник Дубенської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - СВК «Нива») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - ТзОВ «Щедра Нива Шепетин»), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Дубенська районна державна адміністрація (далі - Дубенська РДА) та Смизька селищна рада. Просив:

2.1. Розірвати договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення, укладений 18 лютого 2004 року Дубенською РДА із СВК «Нива» (далі - договір оренди).

2.2. Витребувати у ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» та повернути державі в особі Рівненської ОДА земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 713,2 га.

3. Мотивував позовну заяву так:

3.1. 18 лютого 2004 року Дубенська РДА уклала із СВК «Нива» договір оренди. За умовами цього договору СВК «Нива» отримала в оренду земельну ділянку загальною площею 713,2 га із земель запасу (лісового фонду) Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області для ведення лісового господарства.

3.2. 6 серпня 2018 року загальні збори членів СВК «Нива» ухвалили рішення про виділ із СВК «Нива» нової юридичної особи у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» (протокол № 2).

3.3. 9 жовтня 2018 року ці збори затвердили розподільчий баланс і визначили, що ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» є правонаступником СВК «Нива» щодо прав та обов`язків орендаря за договором оренди, укладеним 18 лютого 2004 року (протокол № 3).

3.4. 10 серпня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесли запис про державну реєстрацію ТзОВ «Щедра Нива Шепетин».

3.5. Передання СВК «Нива» права оренди спірною земельною ділянкою за розподільчим балансом і без відповідного узгодження з орендодавцем суперечить вимогам законодавства й умовам укладеного договору оренди. Тому цю ділянку слід витребувати з незаконного користування ТзОВ «Щедра Нива Шепетин», а договір оренди - достроково розірвати.

3.6. Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та залучення ним третьої особи до використання цієї ділянки і до внесення орендної плати орендодавцю (крім передання об`єкта оренди в суборенду у випадках, передбачених договором оренди) виходять за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

3.7. Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи. Це один зі способів створення юридичної особи. Внаслідок виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном попередньої юридичної особи, яка не припиняється.

3.8. Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків (частина перша статті 8-1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV)).

3.9. Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передання права оренди на неї за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця підтверджує невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону № 161-XIV та умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18).

3.10. 25 листопада 2020 року Дубенська місцева прокуратура направила Рівненській ОДА лист № 38/1-2330вих-20 про виявлені порушення законодавства та вжиття заходів щодо усунення таких порушень. Згідно з листом-відповіддю від 23 грудня 2020 року № 10916/0/01-22/20 Рівненська ОДА не вжила достатніх заходів для усунення цих порушень.

3.11. Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне передання в оренду земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

(2) Зміст рішення суду першої інстанції

4. 22 лютого 2022 року Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Аргументував так:

4.1. Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов`язки кооперативу переходять до його правонаступників (стаття 28 Закону № 1087-IV).

4.2. Саме Закон № 1087-IV, який прийняли пізніше ніж ЦК України, треба застосовувати до відносин, які виникли між СВК «Нива» та ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» щодо реорганізації та правонаступництва.

4.3. Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

4.4. Договір оренди не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення як реорганізація юридичної особи-орендаря.

4.5. Орендар не мав отримувати жодного погодження в орендодавця, оскільки відбувся перехід прав та обов`язків орендаря за договором оренди від СВК «Нива» до ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» у порядку правонаступництва.

4.6. У позовній заяві відсутні обґрунтування того, як перехід права оренди у порядку правонаступництва від СВК «Нива» до ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» порушив права позивача. ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» використовує спірну земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (цього позивач не спростовує), вносить необхідні платежі, тобто виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором оренди.

(3) Зміст постанови апеляційного суду

5. Північно-західний апеляційний господарський суд розглядав цю справу двічі.

6. 17 січня 2023 рокуПівнічно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення позову. Обґрунтував так:

6.1. Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи. Це один зі способів її створення. Особливістю виділу є те, що створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи, яка не припиняється.

6.2. Законодавець не визначає видом реорганізації виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України).

6.3. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа-сторона договору, а замість неї такою стороною за законом стає її правонаступник) у випадку виділу закон не передбачає збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за ним до особи, створеної у результаті виділу. Це пояснюється тим, що сторона договору, з якої виділена нова юридична особа (особи), продовжує існувати і не припиняється.

6.4. Право оренди землі, яке СВК «Нива» набув за договором оренди, фактично передали іншій (новоствореній) юридичній особі - ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» - без згоди орендодавця та всупереч вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV.

6.5. Залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі й оплати орендної плати з фактичним припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки (крім її передання у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі) виходить за межі господарської діяльності, яку орендар може здійснювати без погодження із орендодавцем (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18).

6.6. Оскільки ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» без належних правових підстав використовує спірну лісову земельну ділянку, її треба витребувати та повернути у власність держави в особі Рівненської ОДА.

(4) Зміст касаційних скарг

7. 9 лютого 2023 року ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» подало касаційну скаргу. Просило зупинити виконання постанови апеляційного суду, скасувати її та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Мотивувало так:

7.1. Апеляційний суд не врахував відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 28 Закону № 1087-IV. Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18, на яку звернув увагу апеляційний суд, не стосується реорганізації кооперативів, а правовідносини у справах № 291/1009/18 і № 918/119/21 не є тотожними, бо відрізняються за суб`єктним складом і матеріально-правовим регулюванням.

7.2. Апеляційний суд не врахував, що Закон № 1087-IV є спеціальним щодо ЦК України, і за цим Законом виділ є формою реорганізації кооперативу, що виключає можливість розірвання договору.

7.3. Згідно з підпунктом 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 ПК України (у редакції, чинній на момент виділу) під реорганізацією платника податків розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується. Отже, з точки зору податкового законодавства виділ є формою реорганізації.

7.4. На момент укладення договору оренди стаття 8-1 була відсутня у Законі № 161-XIV, а відповідні приписи Земельного та Лісового кодексів України набрали чинності лише 29 березня 2006 року, що згідно зі статтею 58 Конституції України не дозволяє їх застосувати.

7.5. Самостійне господарювання на землі з дотриманням умов договору оренди - це «право орендаря, а не обов`язок, що не дає підстав для розірвання» договору. ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» не змінила мету договору, сплачує орендну плату.

7.6. Апеляційний суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 листопада 2022 року у цій справі щодо застосування статті 141 Земельного кодексу України, статті 31 Закону № 161-XIV та положень договору (згідно з цією постановою суд направив справу на новий апеляційний розгляд). Хибно виснував про те, що фактичне невикористання СВК «Нива» земельної ділянки та її передання у користування ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» без згоди орендодавця суперечить приписам статті 8-1 Закону № 161-XIV та є підставою для дострокового розірвання договору згідно зі статтею 651 ЦК України і статті 32 Закону № 161-XIV.

8. 14 лютого 2023 року СВК «Нива» подав касаційну скаргу. Просив зупинити виконання постанови апеляційного суду, скасувати її та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Навів аргументи, близькі за змістом до тих, які були у касаційній скарзі ТзОВ «Щедра Нива Шепетин».

(5) Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

9. 15 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою касаційні скарги задовольнила частково:

9.1. Постанову апеляційного суду змінила у мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду щодо вимог про розірвання договору оренди та про повернення державі в особі Рівненської ОДА земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та є предметом договору оренди.

9.2. Постанову апеляційного суду скасувала у частині задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від ТзОВ «Щедра Нива Шепетин». У задоволенні цієї вимоги відмовила.

9.3. Залишила постанову апеляційного суду без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання договору оренди та про повернення державі вказаної земельної ділянки.

10. Мотивувала так:

10.1. «Правове визначення» виділу окреслено й іншими, крім ЦК України, нормативно-правовими актами. Так, відповідно до підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 ПК України під реорганізацією платника податків розуміється, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів іншими платниками податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

10.2. Виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

10.3. Суперечностей (колізії) між приписами частини першої статті 104 ЦК України та частини першої статті 28 Закону № 1087-IV немає. У частині першій статті 104 ЦК України визначені види реорганізації юридичної особи, за яких юридична особа припиняється, тоді як частина перша статті 28 Закону № 1087-IV установлює способи реорганізації кооперативу безвідносно до збереження юридичною особою (кооперативом), що реорганізується, «правового статусу».

10.4. Треба відступити від висновків (а) Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18, і (б) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі № 904/11903/16 і від 21 січня 2020 року у справі № 904/8538/16, про те, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.

10.5. У контексті спірних правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

10.6. СВК «Нива» усупереч встановленій законом забороні відчужив на користь ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» право оренди земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само не є добросовісною поведінка ТзОВ «Щедра Нива Шепетин», яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» за розподільчим балансом. СВК «Нива» не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого в абзаці третьому частини другої статті 25 Закону № 161-XIV. Це є підставою для дострокового розірвання договору оренди відповідно до частини першої статті 32 цього Закону.

10.7. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договору оренди та перебування спірної земельної ділянки у фактичному користуванні ТзОВ «Щедра Нива Шепетин», належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки, а не витребування останньої.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

11. Погоджуюся із резолютивною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду та мотивами, які стосуються розірвання договору оренди і повернення земельної ділянки орендодавцеві. Внаслідок виділу безперечно відбувається відчуження активів за розподільчим балансом. У спірних правовідносинах орендар - СВК «Нива» - відчужив новоствореній (шляхом виділу із орендаря) юридичній особі - ТзОВ «Щедра Нива Шепетин» - право оренди земельної ділянки. Це прямо суперечило забороні, встановленій на час такого відчуження у частині першій статті 8-1 Закону № 161-XIV. Тому була підстава для розірвання договору оренди та для повернення земельної ділянки власникові. Проте не погоджуюся з мотивами Великої Палати Верховного Суду, які стосуються інтерпретації поняття виділу однієї юридичної особи як різновиду реорганізації іншої.

12. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

13. Отже, прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Крім того, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, вже містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69), від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 42)).

14. Інакше кажучи, ЦК України для регулювання цивільних відносин має пріоритет перед іншими законами, які регулюють однопредметні відносини. Тому за загальним правилом у разі колізії між приписами ЦК України й інших законів незалежно від часу їхнього прийняття та набрання чинності треба застосовувати приписи саме ЦК України. З огляду на це помилковими є:

(а) посилання у постанові Великої Палати Верховного Суду як на підставу віднесення виділу до різновидів реорганізації на Закон України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року (абзац третій частини сьомої статті 24), Закон України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21 грудня 2017 року (речення перше частини сімнадцятої статті 14), Закон України «Про оренду державного і комунального майна» від 3 жовтня 2019 року (частина третя статті 20), Закон України «Про страхування» від 18 листопада 2019 року (абзац другий частини першої статті 51);

(б) застосування Великою Палатою Верховного Суду до спірних правовідносин припису частини першої статті 28 Закону № 1087-IV, який стосовно виділення як різновиду реорганізації кооперативу текстуально не узгоджений із приписами частини першої статті 104 і статті 109 ЦК України щодо видів реорганізації юридичної особи та виділу (Закон № 1087-IV набрав чинності 27 серпня 2003 року, тоді як ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року й оновив залишки радянського правового регулювання стосовно реорганізації юридичних осіб).

15. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (частина перша статті 104 ЦК України).

16. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (частина перша статті 109 ЦК України).

17. З огляду на ці приписи можна зробити такі висновки: (а) припинення юридичної особи поділяється на два види: реорганізацію та ліквідацію (тобто юридична особа припиняється як унаслідок її ліквідації, так і внаслідок її реорганізації); (б) перелік видів реорганізації юридичної особи є вичерпним; (в) припинення юридичної особи внаслідок реорганізації має наслідком перехід до правонаступників усього її майна, прав та обов`язків, а не лише частини з них; (г) якщо внаслідок прийняття рішення юридичної особи вона не припиняється, а відбувається відчуження частини її майна, прав та обов`язків новоствореній шляхом виділу юридичній особі, то це не є реорганізацією першої і відповідно не є її припиненням.

18. Велика Палата Верховного Суду раніше правильно вказувала на те, що наслідком виділу за статтею 109 ЦК України є створення нової юридичної особи, а не припинення тієї, з якої цей виділ відбувається (див. постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (пункти 6.9, 6.12), від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18(пункти 6.9, 6.11)). Тобто виділ не є ні реорганізацією (жодним із її різновидів), ні тим більше ліквідацією юридичної особи як способів припинення останньої. Однак у пункті 6.16 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 Велика Палата Верховного Суду використала словосполучення «за наслідками реорганізації у спосіб виділу», яке за змістом суперечить ідеї, застосованій у попередніх пунктах (аналогічно - у пункті 6.23 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15). Тому у постанові у справі № 918/119/21 був сенс уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 6.16 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, а також у пункті 6.23 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, виключивши вказівку у ньому на те, що реорганізація відбувається у «спосіб виділу» та привівши цей висновок у відповідність зі сформульованим у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18(пункти 6.9, 6.11).

19. Застосоване Великою Палатою Верховного Суду у постанові у справі № 918/119/21 тлумачення поняття виділ (виділення) як різновиду реорганізації юридичної особи узгоджується з відповідним правовим регулюванням, яке Україна «успадкувала» від Союзу РСР і Української РСР й частково імплементувала у Господарський кодекс України (далі - ГК України). Однак переконаний, що така інтерпретація не є узгодженою з приписами ЦК України.

20. Реорганізація (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) і припинення діяльності (ліквідація) кооперативу провадяться за рішенням його загальних зборів (частина перша статті 15 Закону Союзу РСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 року, який тривалий час був чинним в Україні після проголошення її незалежності).

21. Отже, Закон Союзу РСР «Про кооперацію в СРСР» розмежовував реорганізацію та «припинення діяльності» кооперативу. Передбачав, що припиненням діяльності кооперативу є його ліквідація, а виділення є різновидом реорганізації кооперативу поряд зі злиттям, приєднанням, «розділенням» і перетворенням.

22. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу (речення перше частини першої статті 34 Закону Української РСР «Про підприємства в Українській РСР» від 27 березня 1991 року у первинній редакції).

23. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об`єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов`язань та укладених договорів з іншими підприємствами (частина друга статті 5 цього Закону у первинній редакції).

24. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства (абзац другий частини шостої статті 34 Закону Української РСР «Про підприємства в Українській РСР» у первинній редакції).

25. Згідно із Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про підприємства в Українській РСР"» від 14 жовтня 1992 року, який набрав чинності 23 листопада 1992 року, назва Закону Української РСР «Про підприємства в Українській РСР» була змінена на Закон України «Про підприємства в Україні». Останній (включно з приписами, які регламентували виділення як різновид реорганізації юридичної особи) діяв до набрання чинності ГК України 1 січня 2004 року (одночасно з набранням чинності ЦК України)[1]. Із Законом України «Про підприємства в Україні» був узгоджений, зокрема, і Кодекс законів про працю України, в останній частині статті 36 якого згадка про виділення як про різновид реорганізації підприємства з`явилася згідно із Законом України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються трудового договору, до Кодексу законів про працю України» від 19 січня 1995 року (набрав чинності 21 лютого 1995 року).

26. З огляду на вказане Закон № 1087-IV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року, передбачав ті види реорганізації кооперативу, які були встановлені у Законі України «Про підприємства в Україні» та у Законі Союзу РСР «Про кооперацію в СРСР».

27. Суб`єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб`єкта господарювання з додержанням вимог законодавства (частина перша статті 56 ГК України у первинній редакції).

28. Суб`єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб`єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (частина друга статті 56 ГК України у первинній редакції).

29. Припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду (частина перша статті 59 ГК України у первинній редакції).

30. У разі поділу суб`єкта господарювання усі його майнові права і обов`язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб`єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб`єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов`язки реорганізованого суб`єкта (частина четверта статті 59 ГК України у первинній редакції).

31. З наведених приписів зрозуміло, що ГК України на момент набрання ним чинності містив внутрішню суперечність: у частині першій статті 56 передбачав, що виділення є окремим різновидом реорганізації юридичної особи поряд зі злиттям, приєднанням, поділом і перетворенням, а у частині першій статті 59 вказував різновидами реорганізації лише чотири останні. Крім того, у частині другій статті 56, як можна зрозуміти із конструкції «поділ (виділення)», ГК України ототожнив виділення із поділом.

32. Надалі за Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року, що набрав чинності 28 березня 2014 року, частина перша статті 56 була викладена у новій редакції. Згідно з нею виділ (цей термін застосований на заміну терміну «виділення») у ГК України більше не вказаний як різновид реорганізації юридичної особи.

33. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за заявницьким принципом» від 13 травня 2014 року, який набрав чинності 7 липня 2014 року, виклав статтю 59 «Припинення суб`єкта господарювання» ГК України у такій редакції: «Припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону». Так зі статті, яка регламентувала припинення суб`єкта господарювання, був виключений, зокрема, припис щодо виділення.

34. Отже, ні станом на момент виділу з СВК «Нива» новоствореної юридичної особи - ТзОВ «Щедра Нива Шепетин», - ні станом на день прийняття постанови у цій справі Великою Палатою Верховного Суду виділ для цілей регулювання цивільних відносин не розглядався як різновид реорганізації юридичної особи, а «застарілий» (такий, що не цілком відповідає ЦК України) припис статті 28 Закону № 1087-IVне можна було застосовувати у частині, що суперечить приписам частини першої статті 104 і статті 109 ЦК України.

35. Для обґрунтування того, що виділ є різновидом реорганізації юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду у постанові помилково застосувала припис ПК України. Фактично тлумачення зазначених вище приписів ЦК України було підпорядковане інтерпретації поняття «реорганізація платника податків» в акті, який цивільні відносини не регулює.

36. Закони, які поширюються на різні види галузевих відносин, можуть використовувати одні й ті самі терміни у відмінних значеннях. Тому тлумачення понять, які позначені цими термінами, має відбуватися відповідно до предметної сфери їхнього застосування.

37. Згідно з підпунктом 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 ПК України під реорганізацією платника податків розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передачу частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

38. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України).

39. Переконаний, що так само, як цивільне законодавство за загальним правилом незастосовне до регулювання податкових відносин, так і податкове законодавство незастосовне до регулювання цивільних відносин, зокрема й відносин із реорганізації юридичної особи та виділу. Інакше кажучи, у ПК України терміни, які також використані у ЦК України, можуть мати відмінне значення, але лише для цілей регулювання податкових відносин (тобто для цілей податкового законодавства термін «реорганізація» може мати і має стосовно платника податків дещо інше значення, ніж той самий термін у ЦК України). Підстав поширювати такі значення на регулювання цивільних відносин у Великої Палати Верховного Суду не було. Отже, застосування припису ПК України для тлумачення припису ЦК України є хибним.

40. З огляду на викладене у Великої Палати Верховного Суду не було підстав відступати від висновку про те, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18 і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2019 року у справі № 904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі № 904/11903/16 та від 21 січня 2020 року у справі № 904/8538/16.

ІV. ВИСНОВКИ

41. Вважаю хибним підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 918/119/21 до інтерпретації виділу однієї юридичної особи як різновиду реорганізації іншої. Такий підхід не відповідає правовому регулюванню, запровадженому ЦК України з 1 січня 2004 року (тобто пізніше, ніж набрав чинності Закон № 1087-IV, припис частини першої статті 28 якого у сукупності з положенням підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 ПК України помилково дозволив Великій Палаті Верховного Суду вважати, що виділення / виділ однієї юридичної особи є саме різновидом реорганізації іншої).

42. У постанові у справі № 918/119/21 Велика Палата Верховного Суду мали б уточнити її висновок, викладений у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (пункті 6.16) і від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (пункт 6.23), виключивши вказівку у ньому на те, що реорганізація відбувається у «спосіб виділу». Так можна би було привести цей висновок у відповідність зі сформульованим у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18 (пункти 6.9, 6.11).

Суддя Д. А. Гудима

[1] На такому законодавчому регулюванні було засноване відповідне регулювання на підзаконному рівні. Так, наприклад, відповідно до абзаців другого та третього пункту 2 затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, «реорганізація підприємства - припинення діяльності підприємства шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до новостворених підприємств усіх майнових прав та обов`язків колишнього підприємства», «дата реорганізації підприємства - момент оформлення роздільного акта (у разі виділення чи поділу підприємства) або оформлення передавального акта (у разі злиття, приєднання та перетворення підприємства)».

Джерело: ЄДРСР 115508750

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л., Кишакевича Л. Ю.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23)

за позовом керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - СВК «Нива») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - ТОВ «Щедра Нива «Шепетин»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дубенська районна державна адміністрація Рівненської області (далі - Дубенська РДА) і Смизька селищна рада Дубенського району Рівненської області, про розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки

за касаційними скаргами СВК «Нива» та ТОВ «Щедра Нива «Шепетин» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2023 року (головуючий суддя Мельник О. В., судді Філіпова Т. Л., Петухов М. Г.)

У лютому 2021 року керівник Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської ОДА звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 18 лютого 2004 року між Дубенською РДА та СВК «Нива» укладено договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення, за змістом якого орендодавець передав, а орендар набув право оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та належить до земель запасу (лісового фонду) цієї сільради, з метою лісогосподарськоговиробництва дляведення лісовогогосподарства.

СВК «Нива» без згоди орендодавця з порушенням вимог статей 8-1, 24 та 25 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) і умов договору оренди за розподільчим балансом передало право оренди зазначеної земельної ділянки іншій юридичній особі - ТОВ «Щедра Нива Шепетин», яка створена шляхом виділу з СВК «Нива», що відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для дострокового розірвання зазначеного правочину та витребування у ТОВ «Щедра Нива Шепетин» земельної ділянки.

Прокурор просив розірвати укладений між СВК «Нива» та Дубенською РДА договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення від 18 лютого 2004 року та витребувати у ТОВ «Щедра Нива Шепетин» і повернути державі в особі Рівненської ОДА спірну земельну ділянку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

22 лютого 2022 року рішенням Господарського суду Рівненської області в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор та Рівненська ОДА не довели наявності підстав для розірвання договору оренди і витребування у ТОВ «Щедра Нива «Шепетин» земельної ділянки.

За висновком науково-правової експертизи з питань тлумачення та застосування права експертів Національного університету «Острозька академія» виділ із СВК «Нива» товариства є реорганізацією в розумінні частини першої статті 28 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV), оскільки кооператив може бути реорганізовано шляхом виділення, яке, у свою чергу, тотожне поняттю «виділ», оскільки відбувається перехід частини майна, прав та обов`язків юридичної особи за розподільчим балансом до однієї або кількох створених юридичних осіб.

До відносин, які склалися між СВК «Нива» та ТОВ «Щедра Нива «Шепетин» щодо реорганізації та правонаступництва, мають бути застосовані положення Закону № 1087-IV, а не статті 104, 109 ЦК України, на які посилався прокурор, оскільки цей Закон прийнято пізніше ніж норми ЦК України.

Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, а відповідно до пункту 3.2 цього правочину за згодою орендодавця орендар може передавати у володіння і користування орендовану земельну ділянку лише при суборенді. Оскільки в порядку правонаступництва відбувся перехід прав та обов`язків орендаря за договором від СВК «Нива» до ТОВ «Щедра Нива «Шепетин», а суд не встановив обставин укладення між ними договору суборенди, то жодного погодження від орендодавця орендарю отримувати не було необхідності.

12 липня 2022 року постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 лютого 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 18 лютого 2004 року між Дубенською РДА та СВК «Нива». Витребувано у ТОВ «Щедра Нива Шепетин» та повернуто державі в особі Рівненської ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га, що знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області і є предметом договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2004 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

02 листопада 2022 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційні скарги ТОВ «Щедра Нива Шепетин» та СВК «Нива» задоволено частково. Скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 липня 2022 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд керувався тим, що під час нового розгляду суд має встановити, чи можна вважати виділення з СВК «Нива» нової юридичної особи із затвердженням розподільчого балансу та визначенням того, що ТОВ «Щедра Нива Шепетин» є правонаступником частини майна, прав та обов`язків СВК «Нива», добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою в розумінні статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

За результатами нового розгляду справи 17 січня 2023 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Рівненської області від 22 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Договір розірвано і витребувано у ТОВ «Щедра Нива Шепетин» та повернуто державі в особі Рівненської ОДА спірну земельну ділянку.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів повідомлення орендарем орендодавця про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, прийняття орендодавцем рішення про припинення права користування земельною ділянкою, дострокового розірвання договору за взаємною згодою сторін. ТОВ «Щедра Нива Шепетин» без належних правових підстав використовує земельну ділянку, тому вона має бути витребувана та повернена у власність держави в особі Рівненської ОДА.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги ТОВ «Щедра Нива Шепетин» та СВК «Нива», у яких вони просили скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2023 року, а рішення Господарського суду Рівненської області від 22 лютого 2022 року залишити в силі.

25 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою задовольнив клопотання ТОВ «Щедра Нива Шепетин» та передав справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з тих підстав, що існує виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Ухвала мотивована тим, що в розумінні Закону № 1087-IV виділ є різновидом реорганізації кооперативу, наслідком якої є перехід прав та обов`язків реорганізованої особи до її правонаступників.

Разом із цим з посиланням на положення частин першої, п`ятої статті 104 та частини другої статті 107 ЦК України колегія суддів зазначила, що характерною ознакою процедур припинення юридичної особи в результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дії цих зобов`язань, у тому числі договорів, які були укладені цією стороною. Водночас виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частини перша, друга статті 109 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що виділ не є різновидом ліквідації або реорганізації юридичної особи, а є одним зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому попередня юридична особа не припиняється. Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ і яка не припиняється, а продовжує функціонувати зі зменшеним обсягом активів та пасивів.

У зв`язку із цим, на думку колегії суддів, наявна суперечність між нормами одного ієрархічного рівня, що регулюють одні й ті ж правовідносини, а саме щодо поняття виділу як форми реорганізації чи створення юридичної особи, у тому числі кооперативу. Тобто існує юридична колізія, яка виникає з розбіжностей у застосуванні статті 28 Закону № 1087-IV та статей 104, 107, 109 ЦК України та невизначеності пріоритету їх застосування.

15 листопада 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги СВК «Нива» та ТОВ «Щедра Нива Шепетин» задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2023 року змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2004 року та про повернення державі в особі Рівненської ОДА спірної земельної ділянки. Скасовано рішення в частині задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від ТОВ «Щедра Нива Шепетин». У позові в цій частині вимог відмовлено. Залишено постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2023 року без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2004 року та про повернення державі в особі Рівненської ОДА спірної земельної ділянки.

З висновком Великої Палати Верховного Суду про повноваження прокурора на звернення з позовними вимогами в цій справі не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення в цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53 ГПК України, можуть звернутися до суду з позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладенообов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів РадиЄвропи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системоюкримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданнізаступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальноїюстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічніінтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша). Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким визначаються виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами у справі є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, параграф 35).

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Відповідно до вимог абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII).

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Вказала, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

У справі, що переглядається, до суду з позовом про розірвання договору оренди, витребування земельної ділянки в товариства та про повернення її державі в особі Рівненської ОДА звернувся керівник Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської ОДА.

У позовній заяві прокурор зазначив, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII Рівненській ОДА було направлено лист від 25 листопада 2020 року № 38/1-2330вих20 про виявлені порушення законодавства та вжиття заходів щодо усунення таких порушень (а. с. 70, 71, т. 1). Відповідно до листа від 23 грудня 2020 року № 10916/0/01-22/20 достатніх заходів щодо усунення порушень Рівненською ОДА не вжито, проте остання не заперечувала проти представництва в суді органами прокуратури інтересів держави в особі Рівненської ОДА (а. с. 72, т. 1). Тому прокурор вважав, що він дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII.

Згідно зі статтею 15-2 ЗК України (чинною на час подання прокурором позову) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі - Закон № 963-IV; у редакції на час подання прокурором позову) державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 963-IV до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення; тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення прокурора до суду з позовом), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо- геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 3 Положення встановлено, що одним з основних завдань Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).

З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 17 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) основними завданнями центральних органів виконавчої влади є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю).

Згідно зі статтею 28 Закону № 3166-VI міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до зазначеної статті наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону № 963-IV та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, у межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/9129/19 (провадження № 12-11гс21).

Норми частини другої статті 10 Закону № 963-IV та пункту 5-1 Положення уповноважують посадових осіб Держгеокадастру на звернення до суду з певними позовами, проте не суперечать та не обмежують дії статті 28 Закону № 3166-VI щодо права органів виконавчої влади звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Окремо слід звернути увагу на те, що статтю 28 включено до Закону № 3166-VI у 2015 році відповідно до підпункту 63 пункту 5 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VII, який було прийнято з метою вдосконалення правового статусу і функцій прокуратури України та, зокрема, позбавлення прокуратури надмірних повноважень щодо здійснення «загального нагляду» за додержанням законів.

У пояснювальній записці до проекту нового Закону України «Про прокуратуру» (реєстраційний № 3541 від 05 листопада 2013 року) його автори вказують, що на сьогодні виконано конституційну умову щодо створення системи державних контрольних органів. Пунктом 2 частини першої статті 17 Закону № 3166-VI передбачено, що здійснення державного нагляду (контролю) є основним завданням центральних органів виконавчої влади.

У Резолюції № 1755 (2010) від 04 жовтня 2010 року «Функціонування демократичних інституцій в Україні» Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу на той факт, що функція прокуратури України щодо загального нагляду суперечить європейським стандартам і що, зокрема, через наявність цієї функції вона має повноваження, які значно перевищують ті, що необхідні в демократичній державі. У зв`язку із цим ПАРЄ закликала органи влади та Верховну Раду України якнайшвидше ухвалити в тісних консультаціях із Венеціанською комісією Закон «Про прокуратуру», який повністю відповідатиме європейським стандартам та цінностям.

Важливість прийняття проекту Закону «Про прокуратуру» обумовлюється як внутрішніми потребами нашої держави щодо формування нової моделі прокуратури, так і зобов`язаннями України перед європейськими інституціями.

Його основні положення спрямовані на повне скасування функції прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів (так званий «загальний нагляд»). Основна роль у виконанні таких завдань відводиться профільним органам державної влади. Такі зміни дозволять уникнути дублювання повноважень прокуратури та інших органів, на які покладаються повноваження щодо нагляду (контролю) за додержанням законів, що дасть змогу, з одного боку, чітко зрозуміти, який орган несе відповідальність за стан справ у певній сфері суспільних відносин, а з іншого - зменшити кількість перевірок та інших заходів, які можуть впливати на діяльність фізичних та юридичних осіб, насамперед у сфері підприємницької діяльності.

Автори законопроекту № 3541 від 05 листопада 2013 року зазначали, що роль прокурора у сфері представництва інтересів держави носитиме допоміжний характер і основну роль відіграватимуть профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які самостійно звертатимуться до суду. Для цього у відповідні закони («Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеве самоврядування» та інші) вносяться зміни.

Позиція Великої Палати Верховного Суду, наведена в постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, відповідає як положенням законодавства у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, так і загальній концепції правового регулювання діяльності органів прокуратури в Україні.

З огляду на наведене відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, про наявність повноважень в органів Держгеокадастру на звернення до суду з позовами щодо земель усіх категорій і форм власності.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У постанові від 26 травня 2020 року № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, які містяться в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора таких причин з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (пункти 43, 45 зазначеної постанови).

Районні державні адміністрації відповідно до статті 32 Лісового кодексу України та статті 21 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» такими повноваженнями не наділені.

Як установлено вище, саме до компетенції органів Держгеокадастру, які здійснювали свою діяльність на час звернення прокурора до суду, віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, до яких попередньо, до звернення із цим позовом до суду в порядку, передбаченому частинами третьою та четвертою статті 23 Закону № 1697-VII, прокурор не звернувся.

Оскільки вказані вимоги Закону № 1697-VII прокурором дотримані не були, у цій справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Встановлення після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без розгляду (подібна позиція викладена в пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року № 912/2385/18).

Судді: О. М. Ситнік

Ю. Л. Власов

Л. Ю. Кишакевич

Джерело: ЄДРСР 115445763
 

Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Постанова ВП ВС про розірвання договору оренди землі у разі реорганізації шляхом виділу юрособи і передання права оренди новій юридичній особі

Судді Великої палати проігнорували відсутнє право прокурора на звернення до суду з цим позовом та не врахували обов'язки Держгеокадастру встановлені Законом, на що звернули увагу інші судді у окремій думці. Крім того, задля задоволення прокурора навіть відступили від сталої судової практики та правових позицій. Справа Князєва та відсутність підозр іншим суддям дає свої результати, як на мене. Велика палата зазначила:

Тож закон передбачає можливість заміни в договорі оренди землі як орендодавця, так і орендаря, що спрямовано на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Водночас нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV установлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

У контексті спірних правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

Отже, внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. Суди першої та апеляційної інстанцій не установили обставин щодо передачі Кооперативом права оренди земельної ділянки Товариству на певний строк або інших обставин, які б виключали висновок, що внаслідок передачі цього права Товариству за розподільчим балансом мало місце його відчуження.

Link to comment
Share on other sites

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, С. Ю. Мартєва, В. Ю. Уркевича, Н. В. Шевцової

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23)


1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 15.11.2023 частково задовольнила касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - Кооператив) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - Товариство); змінила постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови касаційного суду щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області і Кооперативом (далі - Договір), та про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі - Земельна ділянка), а також скасувала постанову апеляційного суду у частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки від Товариства з відмовою у позові в цій частині вимог. При цьому Велика Палата залишила оскаржену постанову апеляційного суду без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання Договору і про повернення Земельної ділянки державі в особі ОДА.

2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшла висновку про те, що перше речення цієї статті визначає шляхи припинення юридичної особи - ліквідація та реорганізація, а також конкретизує види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється - злиття, приєднання, поділ, перетворення. Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників. Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».

3. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво. Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

4. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків об`єднаної палати КЦС ВС, викладених у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, та висновків КГС ВС, зроблених у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.

5. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди Земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. При цьому норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

6. Велика Палата зазначила, що підставою для дострокового розірвання договору оренди землі може бути невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону № 161-XIV та умовами договору, зокрема, порушення орендарем земельної ділянки передбаченого абзацом третім частини другої статті 25 цього Закону обов`язку виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі. Таким законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою, була доступною як для Кооперативу, так і для Товариства, а наслідки її порушення - передбачуваними для них, зокрема, з огляду на вимоги Договору, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 161-XIV.

7. Наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду поклала в основу висновку про те, що Кооператив усупереч встановленій законом забороні відчужив Товариству право оренди Земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само поведінка Товариства, яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь Товариства за розподільчим балансом, теж не є добросовісною. Кооператив не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого нормою абзацу третього частини другої статті 25 Закону № 161-XIV, що, у свою чергу, є підставою для дострокового розірвання Договору відповідно до частини першої статті 32 цього ж Закону. Таке розірвання як наслідок протиправної поведінки орендаря, ураховуючи вимоги абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є не лише передбаченим законом і таким, що переслідує легітимну мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, але й пропорційним цій меті, оскільки в такий спосіб орендодавець забезпечує відповідний контроль, а орендар, укладаючи договір оренди землі, погодився з відповідними умовами й обмеженнями та має їх дотримувати.

8. Окрім цього, ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання Договору та перебування Земельної ділянки у фактичному користуванні Товариства, Велика Палата виснувала, що належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки.

9. Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що виділ є формою реорганізації юридичної особи, яка передбачає перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи (правопопередника) до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (правонаступників), не можемо, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про те, що Кооператив усупереч забороні, встановленій частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV, відчужив Товариству право оренди Земельної ділянки, тобто повівся недобросовісно, що є підставою для розірвання Договору та повернення вказаної ділянки державі.


Щодо реорганізації орендаря у формі виділу як підстави для припинення договору оренди землі (судді К. М. Пільков, С. Ю. Мартєв, В. Ю. Уркевич, Н. В. Шевцова)

10. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною другою цієї статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

11. За змістом статей 30 та 31 Закону № 161-XIV зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди землі припиняється з підстав, наведених у частині першій статті 31 цього Закону, зокрема в разі ліквідації юридичної особи - орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

12. Частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 вказаного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

13. Крім цього, за змістом частин першої та другої статті 8-1 Закону № 161-XIV, право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім випадків, коли право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.

14. Разом із цим частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

15. Тож закон передбачає можливість заміни орендаря у договорі оренди землі, що спрямована на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

16. Аналіз частини четвертої статті 32 Закону № 161-XIV в сукупності із частиною першою статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що сторони договору оренди землі не позбавлені можливості включити в цей правочин умову, яка визначатиме реорганізацію юридичної особи - орендаря підставою для зміни його умов або припинення. Така можливість слугує запобіжником для орендодавця, який не бажає продовжувати орендні відносини з реорганізованим орендарем (його правонаступником).

17. Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що виділ є однією з форм реорганізації юридичної особи, доходимо висновку про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря шляхом виділу не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, якщо інше не передбачено цим договором.

18. З моменту державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань нова юридична особа, яка утворюється внаслідок виділу (правонаступник), набуває передані їй за розподільчим балансом права та обов`язки юридичної особи - орендаря, що реорганізується шляхом виділу, тобто відбувається заміна сторони у договорі оренди землі.

19. Цими висновками необхідно було відступити від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, про те, що у випадку виділу закон не передбачає збереження дії договору оренди землі та переходу прав і обов`язків за таким договором до особи, яка створюється в результаті виділу, а також від висновків про те, що орендар не може передавати належні йому права за договором оренди землі при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється.

20. Оскільки суди встановили, що Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що реорганізація Кооперативу шляхом виділу з нього Товариства не може слугувати підставою для припинення Договору шляхом його розірвання.

21. У контексті спірних правовідносин реорганізація Кооперативу у формі виділу з нього Товариства не може вважатись порушенням орендарем обмежень, передбачених частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV, оскільки в цьому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 32 зазначеного Закону, які спрямовані на збереження існуючих орендних відносин при реорганізації орендаря, зокрема шляхом виділу, та не дозволяють змінювати або припиняти договір оренди землі з наведених підстав, якщо інше не передбачено самим договором.

22. Також вважаємо недоречними посилання суду апеляційної інстанції на висновки об`єднаної палати КЦС ВС, викладені у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, про те, що залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

У спірних правовідносинах орендар (Кооператив) не залучав третю особу (Товариство) до обробітку Земельної ділянки та сплати орендної плати орендодавцю за Договором. Натомість відбулась реорганізація Кооперативу у формі виділу з нього Товариства з переходом за розподільчим балансом відповідних прав та обов`язків орендаря за Договором, що за умовами цього правочину не є підставою для його зміни або припинення.

23. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про те, що орендар (Кооператив) допустив порушення умов Договору та статей 24, 25 Закону № 161-XIV, оскільки з жовтня 2018 року він не використовує Земельну ділянку та передав її в користування Товариства без згоди орендодавця, що суперечить статті 8-1 Закону № 161-XIV. Цей хибний висновок суд апеляційної інстанції поклав в основу висновку про наявність підстав для розірвання Договору та витребування у Товариства Земельної ділянки.

24. Враховуючи наведене, а також встановлені судами обставини використання Товариством Земельної ділянки за цільовим призначенням та виконання ним усіх передбачених Договором обов`язків орендаря, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, оскільки підстав для розірвання Договору і повернення Земельної ділянки немає.

Стосовно зміни Великою Палатою Верховного Суду мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції шляхом викладенні її у редакції своєї постанови (суддя К. М. Пільков)

25. Із зміною мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції шляхом викладення її у редакції постанови Великої Палати не погоджуюсь.Вважаю, що ця практика зводиться до перегляду не рішень, а мотивів судів, що процесуальним законом не передбачено і створює серйозні процесуальні проблеми.


Яким чином реалізується повноваження касаційного суду змінити мотивувальну частину судового рішення?

26. Повноваження суду касаційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення суду попередньої інстанції (частина четверта статті 311 ГПК України) повинно реалізовуватись лише таким чином, щоб у резолютивній частині своєї постанови суд касаційної інстанції доповнював або змінював конкретні фрагменти мотивувальної частини переглянутого рішення. Ці зміни можуть, звичайно, стосуватись обставин справи. Наприклад, суд касаційної інстанції може виключити з мотивувальної частини рішення суду попередньої інстанції фрагменти, у яких містяться висновки про визнання встановленими обставин, які суд касаційної інстанції визнає такими, що не належали до предмета доказування у справі.

Власними мотивами у питаннях права суд не замінює мотиви судів, а обґрунтовує залишення без змін чи в силі правильного по суті рішення (результату розгляду справи)

27. Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви, з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи своє рішення. Суд касаційної інстанції, натомість, може залишити це рішення без змін або в силі з власних правових мотивів як таке, що є правильним по суті і не підлягає скасуванню з формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).


Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви судів першої та апеляційної інстанції в силу обмеження повноважень касаційної інстанції

28. Оскільки межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина перша статті 300 ГПК України) не передбачають його права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції не може повністю змінити мотивувальну частину рішення судів попередніх інстанцій, навіть якщо, на думку суду касаційної інстанції, він у своїй постанові відтворює всі істотні обставини справи так, як їх встановили суди попередніх інстанцій.

Мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду у питаннях факту і права. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються «висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів».

З огляду на встановлені законом обмеження повноважень суду касаційної інстанції він не може робити висновків у цьому питанні. Відповідно він не може й замінити своїми мотивами у цій частині мотиви судів попередніх інстанцій.

Натомість, у питаннях права видається, що рішення суду, залишене судом касаційної інстанції без змін з власних мотивів, слід читати і розуміти сукупно з постановою суду касаційної інстанції.

Інший підхід, який Велика Палата прийняла у цій справі, створює низку правових проблем, які переважають позитивний ефект від більшої чіткості стосовно тих мотивів, з яких залишене чинним судове рішення. Чіткість у мотивах стосовно питань права, яку таким чином впроваджує Верховний Суд, тягне за собою нечіткість у питаннях факту. Тепер вже може виникнути неясність стосовно того, які ж обставини були встановлені судами у цій справі, якщо текст мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції відрізняється в частині висновків у питаннях факту від тексту мотивувальної частини зміненого рішення суду попередньої інстанції.

Практичні проблеми, пов`язані із застосованим Великою Палатою підходом

a. Проблема визначеності у висновках

29. Якщо прийняти застосований Великою Палатою у цій справі підхід, то залишати без змін належить лише ті рішення, з якими Велика Палата згодна повністю і в усіх аспектах. А за такого підходу всі висновки, в тому числі висновки стосовно застосування норми права, як вони сформульовані у залишеному без змін судовому рішенні суду попередньої інстанції, «інкорпоруються» у постанову Великої Палати (яка з ними згодна, інакше б вона змінила мотивувальну частину рішення), що призводить до небажаного результату: тепер вже висновки у питаннях права, обов`язкові для інших судів, слід вишукувати у судових рішеннях судів різних інстанцій. Погіршує цю ситуацію те, що в окремих випадках предметом касаційного перегляду може бути ухвала суду. Складно погодитись з тим, що залишена Великою Палатою без змін ухвала місцевого чи апеляційного судів повинна сприйматись як така, що містить обов`язкові для врахування висновки щодо застосування норми права. Однак саме до такого наслідку призводить прийнятий Великою Палатою підхід, за якого у випадку незгоди Великої Палати у питаннях права з мотивами суду попередньої інстанції, Велика Палата змінює мотиви його судового рішення.

b. Проблема преюдиції

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України висновки суду про те, які обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими або спростованими, містяться саме в мотивувальній частині рішення. Із цього з необхідністю витікає проблема в застосуванні правил про преюдицію. Якщо Верховний Суд «замінив» своїми мотивами мотиви суду першої чи апеляційної інстанції, в тому числі у питаннях факту, то чи означає це, що тепер для наступних судових процесів преюдиціальне значення мають обставини, як вони описані (вважай, встановлені) у постанові касаційного суду? Чи для цілей преюдиції маємо все ж звернутись до текстів рішень судів першої або апеляційної інстанції? В останньому випадку їх рішення складно вважати зміненими у мотивувальній частині, якщо вони досі мають преюдиціальну дію.

c. Проблема запозичення цієї практики апеляційними судами

Також сприйняття цього підходу апеляційними судами створює низку процесуальних проблем. Якщо апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду викладає мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови, то що буде предметом перегляду, якщо до апеляційного суду з апеляційною скаргою надалі звернеться інша особа, наприклад, особа, яка не була залучена до участі у справі, однак вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції? Ця особа тепер вважається такою, що домагається перегляду рішення суду першої інстанції з мотивами апеляційного суду? Якщо апеляційний суд здійснить такий перегляд і не знайде підстав для скасування чи зміни суті рішення суду першої інстанції, то він повторно викладатиме мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови?

30. Підсумовуючи, вважаю, що тут доречно вкотре навести думку судді Верховного Суду США А. Скаліа про те, що переглядати належить рішення, а не мотиви чи висновки («review judgments rather than opinions» [1]).

[1] Webster v. Cooper, 558 U.S. 1039, 1042 (2009) (A. Scalia, J., dissenting).

СуддіК. М. Пільков С. Ю. Мартєв В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 115774498

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show