Постанова КАС про стягнення з Приватбанку за ч.2 ст.625 3% за весь період не виконання рішення суду з врахування тіла кредиту та відсотків

[ANTIRAID]

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/23850/21 Головуючий у І інстанції - Хайнацький Є.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/3735/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення суми відсотків та пені, -

установив:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення суми відсотків та пені.

В обґрунтування позову зазначив, що 28 грудня 2012 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір-заяву №SAMDN25000731861329, за умовами якої він вніс до банку грошові кошти для розміщення на депозитному рахунку в розмірі 15000 доларів США на строк до 28 грудня 2013 року включно зі сплатою банком процентів у розмірі 10%.

Пунктом 3 цього договору передбачено можливість автоматичної пролонгації його дії на той самий строк.

18 березня 2013 року між ним та відповідачем укладено договір-заяву №SAMDN25000733845062, за умовами якої позивач вніс до банку грошові кошти для розміщення на депозитному рахунку в розмірі 5000 доларів США на строк до 18 березня 2015 року включно зі сплатою банком процентів у розмірі 10%.

Пунктом 3 цього договору передбачено можливість автоматичної пролонгації його дії на той самий строк.

06 березня 2019 року він звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів за вказаними договорами та нарахованих процентів, однак відповідач відмовив позивачу у виплати цих коштів.

Відповідно до Умов та Правил банківський вклад є розірваним через два дні з дати отримання відповідної заяви, тобто, з 11 березня 2019 року у позивача виникло право на отримання всіх сум та процентів за договорами.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у справі №757/14655/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про повернення банківського вкладу задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SАМDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року суму вкладу 15000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 7236,98 доларів США, за договором №SАМDN25000733845062 від 18 березня 2013 року суму вкладу 5000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 2413,32 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» судовий збір на користь держави в розмірі 9605 грн.

13 листопада 2021 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у справі №757/14655/19, на підставі якого державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві відкрито виконавче провадження №63891332.

В межах виконання цього виконавчого провадження 12 січня 2021 року з відповідача стягнуто грошові кошти за вищевказаним рішенням суду та постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 25 січня 2021 року закінчено виконавче провадження №63891332.

Разом з тим, позивач не міг користуватись своїми грошовими коштами за період з часу розірвання договорів та до виконання рішення суду, тобто, з 11 березня 2019 року по 11 січня 2021 року.

Відповідач не виконав зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів добровільно, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та 3% пені на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача: грошові кошти за договором №SAMDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року в розмірі 1228,21 доларів США - три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України та 4857823,85 грн. пені в розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення; грошові кошти за договором №SAMDN25000733845062 від 18 березня 2013 року в розмірі 409 доларів США - три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України та 1619491,77 грн. пені в розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення.

Стягнути з відповідача витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року, зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1640,10 доларів США - три проценти річних за невиконання грошового зобов`язання за договорами №SAMDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року та №SАМDN25000733845062 від 18 березня 2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було здійснено розрахунок 3% річних беручи за базу тіло депозиту та відсотки, що є не вірним.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, де зазначено про нарахування 3% річних виключно на тіло депозиту.

Просило суд, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник АТ «КБ «ПриватБанк» - Штронда А.М. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у справі №757/14655/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про повернення банківського вкладу задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SАМDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року суму вкладу 15000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 7236,98 доларів США, за договором №SАМDN25000733845062 від 18 березня 2013 року суму вкладу 5000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 2413,32 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» судовий збір на користь держави в розмірі 9605 грн.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Левіцької А.С. від 11 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження №63891332 про примусове виконання виконавчого листа №757/14655/19-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 13 листопада 2020 року, про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 : за договором №SАМDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року - суми вкладу в розмірі 15000 доларів США, відсотків за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 7236,98 доларів США, за договором №SАМDN25000733845062 від 18 березня 2013 року - суми вкладу в розмірі 5000 доларів США, відсотків за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 2413,32 доларів США.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Левіцької А.С. від 25 січня 2021 року виконавче провадження №63891332 закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що він не міг користуватись своїми грошовими коштами за період з часу розірвання договорів та до фактичного виконання рішення суду відповідачем, тобто, з 11 березня 2019 року по 11 січня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт прострочення виконання грошового зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, та вказані зобов`язання продовжували існувати до моменту виконання рішення суду.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, провадження №14-241цс19 та №646/14523/15-ц, провадження №14-591цс18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, провадження №61-30148св18, зроблено аналогічний висновок, щодо подібних правовідносин.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, судом першої інстанції встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» мав невиконане грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , яке визначено судовим рішенням від 24 лютого 2020 року у справі №757/14655/19 та відповідно до якого стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SАМDN25000731861329 від 28 грудня 2012 року суму вкладу 15000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 7236,98 доларів США, за договором №SАМDN25000733845062 від 18 березня 2013 року суму вкладу 5000 доларів США, відсотки за договором за період з 15 травня 2014 року по 11 березня 2019 року в розмірі 2413,32 доларів США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Дане твердження також узгоджується з постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22, провадження № 61-8119ск23.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наведеного розрахунку 3% річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеними сторонами договорами банківського вкладу за період з 11 березня 2019 року по 11 лютого 2021 року, тобто за 673 дні з врахуванням суми вкладу та відсотків за договорами.

Указане повністю спростовує доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому положення ст. 625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц, провадження №14-241цс19, та у справі №646/14523/15-ц, провадження №14-591цс18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», є безпідставними, зводяться до власного тлумачення норм права.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» трьох відсотків річних від суми вкладу та процентів на вклад, розрахованих в межах позовних вимог та з врахуванням загальних строків позовної давності до моменту виконання рішень суду, враховуючи, що у вказані періоди зобов`язання було невиконане та продовжувало існувати до моменту виконання відповідного рішення суду.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана

Джерело: ЄДРСР 116963622

[ANTIRAID]

Це наша чергова справа. В цьому випадку ми вже стягували 3% за несвоєчасне виконання рішення суду. Суд зазначив:

У зв`язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наведеного розрахунку 3% річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеними сторонами договорами банківського вкладу за період з 11 березня 2019 року по 11 лютого 2021 року, тобто за 673 дні з врахуванням суми вкладу та відсотків за договорами.

При цьому положення ст. 625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» трьох відсотків річних від суми вкладу та процентів на вклад, розрахованих в межах позовних вимог та з врахуванням загальних строків позовної давності до моменту виконання рішень суду, враховуючи, що у вказані періоди зобов`язання було невиконане та продовжувало існувати до моменту виконання відповідного рішення суду.