Решение апелляционного суда Черниговской области о недействительности договоров кредита и залога с Ощадбанком

[ANTIRAID]

Справа № 22ц-1361/2010 р.

Головуючий у 1інст. – Кухта В.О.

Доповідач – Лакіза Г.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2010 року

м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого- судді Лакізи Г.П.

суддів: Бобрової І.О., Шевченка В.М.

при секретарі Рачовій І.І., Марченко О.О.

з участю представника ВАТ „ДОБУ” Кутікової О.Л., представників ОСОБА_8 - ОСОБА_9 і адвоката ОСОБА_10, експерта Болотної Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району на рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року по справі за позовом заступника прокурора м. Чернігова в інтересах Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” про визнання недійсними договорів, припинення зобов’язань та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2009 року прокурор звернувся з позовом в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року у сумі 211 485, 17 грн. у зв’язку з невиконанням ним у встановлені строки умов кредитного договору.

ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ВАТ „Державний ощадний банк України” (а.с.22-30), в якому просив визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року з тих підстав, що він таких договорів не укладав та не підписував. Також ОСОБА_8 у зустрічному позові просив його зобов’язання перед ВАТ„Державний ощадний банк України” на суму 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку на господарські потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ним в сумі 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів, зокрема, з розрахункового рахунку на позичковий рахунок, припинити шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, та стягнути з ВАТ „Державний ощадний банк України” після взаємозаліку на його користь 147 313, 96 грн.

Рішенням Менського районного суду від 24 лютого 2010 року (а.с.131-133) у задоволенні позову прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” було відмовлено. Позов ОСОБА_8 суд задовольнив частково, визнав недійсними договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8, а зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295 404, 24 грн. та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 в сумі 295 404, 24 грн. - припинив шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнув з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147 309, 76 грн. переплати по позичковому рахунку, а також 2 512, 27 судових витрат.

В апеляційній скарзі прокурор (а.с.138-139) просить скасувати рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за доводами апеляційної скарги прокурора, судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в приєднанні до справи документів, дослідження доказів по зустрічній позовній заяві, допущена неповнота з’ясування істотних обставин справи; без додержання вимог ст. 123 ЦПК України та ст.ст. 512, 601, 602 ЦК України зараховано зустрічні позовні вимоги, задоволено позов ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів всупереч ст. 257 ЦК України без поновлення строку позовної давності.

ВАТ „Державний ощадний банк України” в своїй апеляційній скарзі (а.с.141-148) просить скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8, закрити провадження у справі за зустрічним позовом в частині вимог ОСОБА_8 щодо зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та щодо стягнення з Банку коштів в сумі 147 309,76грн., та відмовити у задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання угод недійсними. Апелянт вважає безпідставним розгляд в одному провадженні первісного позову прокурора та позову ОСОБА_8, оскільки не вважає їх зустрічними; вказує на те, що суд першої інстанції допустив в рішенні суперечливі висновки про самовільне спрямування Банком коштів в сумі 295 404,24 грн., але на потреби ОСОБА_8, вказує на відсутність належних доказів стосовно існування правовідносин між ОСОБА_8 та особами, які перерахували на кредитний рахунок гроші; вважає необґрунтованим висновок суду щодо недійсності кредитного договору та договору застави за тих обставин, що ОСОБА_8 визнав факт використання частини коштів з кредитного рахунку на його потреби, і наполягає на обґрунтованості та доведеності позову прокурора. Крім того, Банк вважає, що ОСОБА_8 пропустив строк позовної давності для звернення за захистом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 строком на 60 місяців на суму 150 000 грн. зі сплатою 18 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за цим договором був укладений договір застави № 02 від 20.01.2006 року, предметом якого був автомобіль ВАЗ-21213-110-00, який належить ОСОБА_8

Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора м. Чернігова, заявленого в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що вказані договори є недійсними через відсутність в них підпису позичальника ОСОБА_8, а тому вказані договори не тягнуть за собою жодних обов’язків для ОСОБА_8

Такі висновки суду першої інстанції підтверджені належними доказами і відповідають нормам матеріального права. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 163-164-ц від 09.02.2010 року, виконаного Чернігівським відділенням КНДІСЕ (а.с.91-96), підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Позичальник” в договорі відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, а також в графі „Підпис заставодавця” та в графі „Заставодавець” в договорі застави майна № 02 від 20.01.2006 року, виконані не ОСОБА_8, а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Підпис платника” у видатковому касовому ордері № 3 від 07.02.2007 р. та у видатковому касовому ордері № 4 від 28.09.2006 р. виконані не ОСОБА_8, а іншою особою.

Доводи апелянтів стосовно відсутності належних доказів щодо відсутності підпису ОСОБА_8 на договорах не можуть братись до уваги, оскільки висновок судово-почеркознавчої експертизи був предметом дослідження при розгляді даної справи, і судом дана належна оцінка цьому доказу. Крім того, згідно висновків судово-економічної експертизи від 03.09.2010 р. (а.с.390-400), списання грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3, відкритого на ім”я ОСОБА_8 у ВАТ „Державний ощадний банк України” за договором кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, за період січень 2006 року – грудень 2009 року, належно оформленими документами не підтверджується, зроблені безпідставно, без належно оформлених документів, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 отримував кошти за вказаним договором кредитної лінії. За наведених обставин відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг в частині позовних вимог заступника прокурора м. Чернігова в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року. Оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України), необґрунтованими є доводи апеляційних скарг щодо пропуску ОСОБА_8 строку позовної давності, який апелянтами помилково обчислюється з дати укладення договорів.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн., з ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення про стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. та про відмову в решті вимог, виходячи з наступного.

За доводами ОСОБА_8 та висновками суду першої інстанції, із загальної суми коштів - 507 220,47 грн., зарахованих на позичковий рахунок НОМЕР_3, відкритий на його ім’я, йому не належать кошти на суму 64 506,47 грн. зараховані від осіб, з якими ОСОБА_8 не мав відносин, а саме - зі ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а тому йому належать кошти в сумі: 507 220,47 грн. - 64 506,47 грн. = 442 714,00 грн. В той же час ОСОБА_8 визнав, що з позичкового рахунку без його відома, але на його потреби було використано кошти на загальну суму 295 404, 24 грн., пояснюючи це тим, що він давав розпорядження про проведення платежів на таку загальну суму з його розрахункового рахунку. Зарахувавши зазначені грошові вимоги, ОСОБА_8 просив стягнути з ВАТ „ДОБУ” на його користь різницю - 442 714,00 грн. - 295 404, 24 грн. = 147 309,76 грн.

Таким чином, ОСОБА_8 визнає, що витратив на свої потреби з позичкового рахунку 295 404, 24 грн., та вказує, що банк повинен виплатити йому 147 309,76 грн., а решта суми погашає його витрати перед банком в порядку ч.2 ст.601 ЦК України.

Проте, в силу ч.2 ст.601 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_8 як на підставу задоволення своїх вимог про припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, та виходячи з положень ст.ст. 509, 11 ЦК, ч.3 ст.10 ЦПК України, такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки зобов’язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку і виникають зобов’язання з договорів, правочинів, при завданні шкоди, інших юридичних фактів, при цьому сторона, яка вимагає виконати зобов’язання, повинна довести своє право на відшкодування.

ОСОБА_8 в обґрунтування свого права вимагати від банку виконання зобов’язання, вказує на те, що він втратив кошти зі свого розрахункового рахунку з вини ВАТ „ДОБУ”, який самовільно спрямував його кошти на незаконно відкритий позичковий рахунок, що доведено матеріалами кримінальної справи та вироком Борзнянського районного суду від 04.02.2009 р, яким керуючу Менською філією № 3061 ВАТ „Ощадбанк” ОСОБА_15 визнано винною за ч.4 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України (а.с.31-38). Однак, у вироку суду відсутні дані про незаконність відкриття позичкового рахунку НОМЕР_3 і незаконність спрямування коштів в сумі 147 309,76 грн., на яку заявляє права ОСОБА_8 на цей рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 по договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 був відкритий позичковий рахунок НОМЕР_3.

На вказаний позичковий рахунок НОМЕР_3 за період січень 2006 – грудень 2009 року було перераховано:

- 294 449,00 грн. з розрахункового рахунку НОМЕР_4, який належить ОСОБА_8 (11.01.2007 р. – 104 949,00 грн., 12.01.2007 р. – 46 000,00 грн., 16.01.2007 р. – 500,00 грн., 09.02.2007 р. – 100 000,00 грн., 16.02.2007 р. – 33 000,00 грн., 03.04.2007 р. – 10 000,00 грн.),

- 35 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_16 (20.02.2006 р. – 10 000,00 грн., 28.02.2006 р. – 17 000,00 грн., 15.05.2006 р. – 8 000,00 грн.),

- 33 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку НОМЕР_5 підприємця ОСОБА_9,

а всього на загальну суму 362 449,00 грн.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи № С-131 від 03.09.2010 року, платіжні доручення на перерахування зазначених коштів з поточних рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 на позичковий рахунок оформлені з порушенням встановлених законодавством вимог, зокрема ст. 51 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, пп.. 2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 566 від 30.12.1998 р., глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. Представник ВАТ „Державний ощадний банк України” також визнав, що перерахування грошових коштів з вказаних поточних рахунків на позичковий рахунок проведено безпідставно, тобто без наявних підписів вказаних осіб. Враховуючи наведене, ВАТ „Державний ощадний банк України” повинен повернути зазначені кошти, які без законних підстав були перераховані з розрахункових рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 і ОСОБА_9 на позичковий рахунок, в межах заявлених вимог.

ОСОБА_8, посилаючись на договори про відступлення права вимоги від 02.11.2009 року, які він уклав з ОСОБА_16 на суму 35 000,00 грн. та ОСОБА_9 на суму 33 000,00 грн., а всього на суму 68 000,00 грн. (а.с.80-83), вважає, що зазначені кошти були без дозволу та відома власників вказаних розрахункових рахунків спрямовані посадовою особою ВАТ „ДОБУ” на незаконно відкритий на його ім’я позичковий рахунок. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується виписками з розрахункових рахунків ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.66-68,84,70-77,).

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до положень ст.ст. 512-516 ЦК України відбулась заміна кредитора у зобов’язаннях на загальну суму 68 000,00 грн., і право вимоги на вказану суму перейшло до ОСОБА_8

Враховуючи, що ОСОБА_8 визнав свою заборгованість перед ВАТ „ДОБУ” в сумі 295 404, 24 грн., і це згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню, а своє право довів на 362 449,00 грн., то з ВАТ „ДОБУ” належить стягнути на його користь 67 048,96 грн. (362 449,00 - 295 404, 24 = 67 048,96), а в іншій частині (147309,76 - 67048,96 = 80260,80 грн.) позовні вимоги ОСОБА_8 задоволенню не підлягають в зв’язку з їх недоведеністю.

Так, грошові кошти в сумі 25 265,00 грн. надійшли на позичковий рахунок готівкою від невстановлених осіб (05.06.2006 року 25 000 грн. та 27.06.2007 року 265,00 грн.), а грошові кошти в сумі 55 000,00 грн. надійшли від ТОВ „ЮТА” (14.06.2006 року 42 000,00 грн. і 16.06.2006 року 13 000,00 грн.). Загальна сума зазначених надходжень складає 80 265 грн. Згідно з поясненнями експерта до висновку судово-економічної експертизи, неможливо встановити особу, від якої готівкові кошти надійшли на позичковий рахунок, через неналежне оформлення платіжних документів.

Посилання ОСОБА_8 на грошові кошти, які надходили на позичковий рахунок від його контрагентів, також не можна визнати обгрунтованими, оскільки відсутні будь-які докази на підтвердження існування фінансових відносин між ним та контрагентами, від яких надійшли суми на позичковий рахунок, зокрема: договори, рахунки та таке інше. Крім того, кошти спрямовувались саме на рахунок НОМЕР_3, про існування якого, за твердженням ОСОБА_8, він не знав і, до того ж, вказаний рахунок був призначений лише для оплати довгострокових кредитів.

Таким чином, ОСОБА_8 не доведено належність йому зазначених грошових коштів в сумі 80 265 грн. та його право вимоги на зазначені кошти.

Також ОСОБА_8 не доведено його право на грошові кошти в сумі 65 000 грн., які 20.01.2006 р. були списані з позичкового рахунку ОСОБА_8 НОМЕР_3 на рахунок ОСОБА_12 з призначенням платежу – погашено позику, та які, згідно з висновком чудово-економічної експертизи 12.01.2006 року з рахунку ОСОБА_12 були перераховані на позичковий рахунок ОСОБА_16 НОМЕР_4, та зазначені кошти не були враховані в ході проведення експертизи по іншій цивільній справі № 22ц-739/2010 при визначенні суми заборгованості ОСОБА_16 по її позичковому рахунку як кошти родини ОСОБА_16.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають задоволенню частково - на суму 67048,96 грн., в зв’язку з чим необхідно провести перерозподіл судових витрат по справі пропорційно до задоволених вимог.

Так, ОСОБА_8 сплачено судові витрати на судовий збір – 1473,09 грн., на ІТЗ – 120 грн., за почеркознавчу експертизу 919,20 грн., на загальну суму 2512,29 грн., а задоволено позовні вимоги на 46 %, тому відшкодуванню підлягає 1155,65 грн.

Банком сплачено в апеляційній інстанції на судові витрати 6790 грн. ( ІТЗ - 120 грн., судовий збір – 850 грн., на судово-економічну експертизу – 5820 грн.), а апеляційну скаргу задоволено на 54 %, тому відшкодуванню підлягає 3666,60 грн.

З врахуванням заліку судових витрат сторін по справі, належить стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 11, 203, 213, 509, 601 ЦК України, ст.ст.303, 307, п.2 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн. - скасувати .

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. (шістдесят сім тисяч сорок вісім гривень 96 коп.), і відмовити ОСОБА_8 у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. (дві тисячі п’ятсот десять гривень 95 коп.) в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи.

В іншій частині рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді :

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11881700

[у.zaporozhskiy]

Згідно з висновком судово-економічної експертизи № С-131 від 03.09.2010 року, платіжні доручення на перерахування зазначених коштів з поточних рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 на позичковий рахунок оформлені з порушенням встановлених законодавством вимог, зокрема ст. 51 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, пп.. 2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 566 від 30.12.1998 р., глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. Представник ВАТ „Державний ощадний банк України” також визнав, що перерахування грошових коштів з вказаних поточних рахунків на позичковий рахунок проведено безпідставно, тобто без наявних підписів вказаних осіб. Враховуючи наведене, ВАТ „Державний ощадний банк України” повинен повернути зазначені кошти, які без законних підстав були перераховані з розрахункових рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 і ОСОБА_9 на позичковий рахунок, в межах заявлених вимог.

ОСОБА_8, посилаючись на договори про відступлення права вимоги від 02.11.2009 року, які він уклав з ОСОБА_16 на суму 35 000,00 грн. та ОСОБА_9 на суму 33 000,00 грн., а всього на суму 68 000,00 грн. (а.с.80-83), вважає, що зазначені кошти були без дозволу та відома власників вказаних розрахункових рахунків спрямовані посадовою особою ВАТ „ДОБУ” на незаконно відкритий на його ім’я позичковий рахунок. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується виписками з розрахункових рахунків ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.66-68,84,70-77,).

Враховуючи, що ОСОБА_8 визнав свою заборгованість перед ВАТ „ДОБУ” в сумі 295 404, 24 грн., і це згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню, а своє право довів на 362 449,00 грн., то з ВАТ „ДОБУ” належить стягнути на його користь 67 048,96 грн. (362 449,00 - 295 404, 24 = 67 048,96), а в іншій частині (147309,76 - 67048,96 = 80260,80 грн.) позовні вимоги ОСОБА_8 задоволенню не підлягають в зв’язку з їх недоведеністю.

Не понятное и сложное решение, получается, что Банк незаконно списал деньги с Текущего счета на Позичковий рахунок

При чем была уступка требования кредиторов одной особой другой.

[nameless]

тут какие-то разборки по внутрянке и откатам. Я бы не анализировал особо это решение.