Позичкові і поточні рахунки

ksana36 · March 13, 2011

Юристы подскажите, если человек докажет обратную последовательность проделанных операций, тоесть

1) обмен валюты Дол. США

2) выдача этой же валюты в кредит

То к чему это доказательство приведет? Эти кредиты переведут по курсу на день продажи?

Ведь такого рода махинации- это же криминал!!

Если это стандартная схема по выдаче валютных кредитов с переводом в грн., это же какая масштабность аферы!!!

Ведь это не существующие дол. которые нужно отдать да еще и с %, конечно дол. будет дорожать!!!

Думала, что у меня это произошло случайно. Конец рабочего дня, уставшая кассир...

А у Вас что, то же самое? Или что значат слова "докажет обратную последовательность..."? Как такая последовательность может быть на самом деле? Может быть бардак в документах, подтверждающий, что доллары не давали.

mariya · March 13, 2011

Думала, что у меня это произошло случайно. Конец рабочего дня, уставшая кассир...

А у Вас что, то же самое? Или что значат слова "докажет обратную последовательность..."? Как такая последовательность может быть на самом деле? Может быть бардак в документах, подтверждающий, что доллары не давали.

Да нет.... Тут дело не в бардаке скорей всего.... Я конечно не берусь утверждать, но мне кажется, что все дело как раз в том, что в большинстве случаев нужной суммы в кассе банка не было и вот для этого (ведь кассовый аппарат не пропустит операцию если нужной суммы в кассе нету) сначала якобы делали валютообменку, а потом перечисляли гривны в автосалон.... Никто ж тогда не думал, что кому-то придет в голову сверять время и номера квитанций, а разница в операциях в пару минут вроде как была несущественной...

ksana36 · March 13, 2011

Да, мне Софи уже раз десять говорила изучить инструкцию по валютообменке, там нюансы эти прописаны. Изучу, чесслово!

Там идет речь о том, что низзя выдать квитанцию без совершения процедуры в-о, и низзя проводить в-о процедуру без выдачи квитанции. Как-то так

mariya · March 13, 2011

Да, мне Софи уже раз десять говорила изучить инструкцию по валютообменке, там нюансы эти прописаны. Изучу, чесслово!

Там идет речь о том, что низзя выдать квитанцию без совершения процедуры в-о, и низзя проводить в-о процедуру без выдачи квитанции. Как-то так

А нет у Вас случайно под рукой ссылочки на такую инструкцию? Добралась до своих остальных квитанций.... Ща буду разбиратсо...

morzovik.o · March 13, 2011

А нет у Вас случайно под рукой ссылочки на такую инструкцию? Добралась до своих остальных квитанций.... Ща буду разбиратсо...

Мария, добрый вечер! Вот еще даю ссылку на мнение юр. компании в части писем НБУ по валютным кредитам http://sng.com.ua/node/205

mariya · March 13, 2011

Мария, добрый вечер! Вот еще даю ссылку на мнение юр. компании в части писем НБУ по валютным кредитам http://sng.com.ua/node/205

Угу, сенкс. Сейчас почитаю.

morzovik.o · March 13, 2011

Угу, сенкс. Сейчас почитаю.

А это ссылка на инструкцию валюто-обмена

http://www.zvezdakreditov.narod.ru/postan/7/

mariya · March 13, 2011

ksana36, вопрос к Вам.

Как вы определили очередность операций? Добралась до своих квитанций.... Ситуация такая: на валютообменке стоит время и номер квитанции - №13. На заявке на выдачу времени нет, а номер 754/9810. То есть порядок нумерации этих квитанций разный... Как вычислить что было раньше - курица или яйцо? )

И еще вопрос. Может Вы в курсе. У меня в валютообменной квитанции в поле "назва операции" написано "Купивля иноземнои валюты"

Не пойму, почему купивля, а не продажа... Ведь, следуя их логике, я получила доллары на руки и должна их продать за гривны. А может я недопоняла чего-то.....

mariya · March 13, 2011

Вот нашла.

Про затвердження Інструкції про порядок

організації та здійснення валютно-обмінних операцій

на території України та змін до деяких

нормативно-правових актів Національного банку України

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main...p;nreg=z0021-03

5.6. Оформлення і видача довідок та квитанцій без здійснення

валютно-обмінних операцій або їх невидача під час здійснення

зазначених вище операцій забороняються.

ksana36 · March 13, 2011

ksana36, вопрос к Вам.

Как вы определили очередность операций? Добралась до своих квитанций.... Ситуация такая: на валютообменке стоит время и номер квитанции - №13. На заявке на выдачу времени нет, а номер 754/9810. То есть порядок нумерации этих квитанций разный... Как вычислить что было раньше - курица или яйцо? )

У меня все номера идут по очереди. У Вас, по ходу дела, разные кассы. Может быть №13 - это обменка? Следующая квитанция после заявки под каким номером?

mariya · March 13, 2011

У меня все номера идут по очереди. У Вас, по ходу дела, разные кассы. Может быть №13 - это обменка? Следующая квитанция после заявки под каким номером?

А как могут быть разные кассы? Окошко в банке одно... №13 - это квитанция по валютообменке. Остальные квитанции - заява на выдачу готивки №754/9810. И тут еще одна всплыла. Квитанция №754/9814. Д1002/К2620(получается текущий таки на меня открыт....) Назначение платежа - поповнення поточного рахунку згидно договору БН....

ГЛЯНЕЦ · March 14, 2011

Думала, что у меня это произошло случайно. Конец рабочего дня, уставшая кассир...

А у Вас что, то же самое? Или что значат слова "докажет обратную последовательность..."? Как такая последовательность может быть на самом деле? Может быть бардак в документах, подтверждающий, что доллары не давали.

Нет, у меня такой ситуации не было, это я сужу по постам с разных сайтов http://forum.liga.net/Messages.asp?did=183987&page=3, где люди разбираются, а давали ли им кредиты в валюте, если в этот день в маленьком отделении банка в кассе не было нужного количества валюты, на что банкиры отписывались, что зачем привозить валюту, если она тут же будет обмениваться на грн.

Но по логике вещей, кассир не смог бы выдать кредит потому как в кассе нет нужной суммы валюты, значит возможна такая махинация когда проводили сначала обмен валюты( в кассе якобы появлялась нужная сума дол.), а потом тут же выдавали кредит.

И почему такая последовательность не может быть? Я уже никаким махинациям с боку банка не удивлюсь((.

Это чисто мое субъективное мнение которое нужно еще проверить. Я думаю кого это касается, будет не сложно в суде запросить кассовую ленту , где будут отображены все проводки за этот день.

Вот только я не юрист, нужно что бы юристы подвели это с учетом закона.

stairtov · December 13, 2012

Перечитала много тем, где затрагивается вопрос об открытии позичкових и поточних рахункив при выдаче кредита для контроля за погашением.

Изложу свое виденье... Поправьте, если я неправа плз.

Согласно КД, банк открывает позичковий счет 2203 для учета погашения задолженности.

В инструкции (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=z0919-04) написано, что

2203| А |Довгострокові кредити на поточні потреби, |

| | |що надані фізичним особам |

| | |Призначення рахунку: облік довгострокових кредитів |

| | |на поточні потреби, що надані фізичним особам. |

| | |За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів.|

| | |За кредитом рахунку проводяться суми погашення |

| | |заборгованості; суми заборгованості, що перераховані |

| | |на відповідні рахунки простроченої та сумнівної |

| | |заборгованості.

Дальше. Читаем Постанову НБУ № 337 Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України (http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1030.1158.8&nobreak=1)

За заявою на видачу готівки фізичним особам - только с поточних рахунків. То есть со счетов 2620 и 2622. Позичковий рахунок не является поточним.

Значит ли это, что я не могла получить наличкные доллары по Заяве на видачу готівки со счета 2203 или я таки где-то чего-то недочитала?

Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку

2. З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

за грошовими чеками - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо);

даже гривну !!!!

Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку

п. 4. Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами:

за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо;

за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам.

все взаимо ращоты с юр лицом а также с физ лицрм через поточный .

касса это касса она не выдает кредит она проводит розрахунок клиента с банком

банк предоставляет фин послугу

все в комплексе при выдаче из кассы называется получил фин послугу спож кредит ...

обратите внимание я о деньгах и не заикнулся!!!!

АлПет · December 30, 2012

Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку

2. З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

за грошовими чеками - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо); В гривне можно без текущего счета

даже гривну !!!!

Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку

п. 4. Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами:

за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо;

за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам.

все взаимо ращоты с юр лицом а также с физ лицрм через поточный .

касса это касса она не выдает кредит она проводит розрахунок клиента с банком

банк предоставляет фин послугу

все в комплексе при выдаче из кассы называется получил фин послугу спож кредит ...

обратите внимание я о деньгах и не заикнулся!!!!

Внимательно читайте документы.

stairtov · December 31, 2012

Внимательно читайте документы.

я смртрю исходя из условий КРЕДИТНЫХ ДОГОВОРОВ ---ПРЕДОСТАВЛЕНИЕ УСЛУГИ

Я НЕ СПОРЮ что из кассы можно выдавать гривну

зарплата

пенсия и прочее

я исхожу из того что сперва банк кредитует поточный а после \грошови кошты\ он либо выдаются кассой либо перечисляются.

тут уж надо смотреть какая имено процедура выполняется и какая ее последовательность

А НЕ СРАЗУ МОЖНО ИЛИ НЕ МОЖНО ...МОЖНО ВСЕ ЕСЛИ ОЧЕНЬ ХОЧЕТСЯ ...

НО ТОГДА ЭТО ИНОЕ НО ТОЛЬКО НЕ КРЕДИТ !!!!

и как следствие кредит не получен

stairtov · January 1, 2013

Вооотт! Вот это ближе к истине. Значит я таки все правильно поняла, а товарищ земляк из Одессы меня запутал.

Не могли мне выдать валюту по заявке со счета 22!

Вот теперь самый главный вопрос. На что, исходя из этого, давить в суде? Заявка то эта в деле есть с дебетом 2203/кредитом 1002 и указанием суммы в долларах. На то что банк нарушил эту самую инструкцию? Что не имел права выдавать доллары со счета 2203, а значит фактически выдал гривны, потому что счет гривневый? Может кассира вызвать в суд в качестве свидетеля? Пусть объяснит как она мне долларовую наличку выдала с гривневого счета?

НЕ СПОРЬТЕ

ЗА КРЕД ДОГОВОРОМ ШО ГРИВНА ШО ОБОИ ВЫДАЮТСЯ ТОЛЬКО С ПОТОЧНОГО ЩЕТА ....

БАНК КРЕДИТУЕТ ЕГО ...ТОЛЬКО НА ПОТОЧКУ ПОПАЛИ --ПЕРЕВЕЛИ-- ЗА МЕМОРИАЛЬНЫМ ОРДЕРОМ САМИ КАСИРЫ--

ТОГДА И ТОЛЬКО ОНИ СТАЛИ ВАШЕЙ СОБСТВЕННОСТЬЮ и только после этого за вашим повелением либо за заявой на выдачу КАССА ВЫДАЕТ С ПОТОЧКИ либо за вашей заявой перечисляет продавцу безнал

Цитата(ksana36 @ 9.3.2011, 0:42) *

Это 4й пункт Постановы337. А пункт2 этой же постановы говорит про наш случай.

2. З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

- за грошовими чеками - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

- за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо);

а доказывать надо \при условии отсутствия поточки \ что банк НЕ ВЫДАЛ СРЕДСТВА !!!!!1!

НЕ ВЫПОЛНИЛ СУЩЕСТВЕННОЕ УСЛОВИЕ --- КРЕДИТ НЕ ВЫДАН ---

ВСЕ ПРИКОЛЫ СУДА \\ ДЕНЬГИ ПОЛУЧИЛИ -ЭТО СПОСОБ СУДА ПОЛУЧИТЬ ОТ ВАС СОГЛАСИЕ И СВОЕГО РОДА ЧТО ВЫ ОСОЗНАВАЛИ ПОЛУЧЕНИЕ КРЕДИТА В ТАКОЙ СПОСОБ .... ТОЕСТЬ УЗАКАНИВАНИЕ КРИМИНАЛЬНОГО ДЕЙСТВА ...

КАК СЛЕДСТВИЕ СУД ЦИВ ДАЛЕЕ НЕ РАЗБИРАЕТ ВОПРОС ПО ТОЙ ПРИЧИНЕ ЧТО ЕСТЬ 2 СУБЬЕКТА КОТОРЫЕ НАРУШИЛИ ЗАКОН И ДЕЛО ПОДЛЕЖИТ РАСМОТРЕНИЮ ПО ДРУГОМУ ВОПРОСУ И ПО УПКУ

НА ВОПРОС ПОЛУЧАЛ НЕ ПОЛУЧАЛ ДЕНЬГИ---- ОТВЕТ ТОЛЬКО ТАКОЙ ----КРЕДИТ НЕ ПОЛУЧИЛ

И СЬЕЗД ЧЕРЕЗ 63 СТ КОНСТ ... РУБИТЕ ВОПРОС ДЕНЕГ ЗАБУДТЕ ЭТО СЛОВО ...ТОЛЬКО КРЕДИТ

stairtov · January 1, 2013

А как могут быть разные кассы? Окошко в банке одно... №13 - это квитанция по валютообменке. Остальные квитанции - заява на выдачу готивки №754/9810. И тут еще одна всплыла. Квитанция №754/9814. Д1002/К2620(получается текущий таки на меня открыт....) Назначение платежа - поповнення поточного рахунку згидно договору БН....

ЧТО КАСАЕМО ТЕКУЩИЙ ОТКРЫТ а на каком основании ..где договор на открытие

полистай ст 1060 тые а если это в кред дог прописано то тож не катит дОлжен быть договор комитента КОМИССИОННЫЙ СТ 1020 ТЫЕ

stairtov · March 17, 2013

многие ищут решение по поточным щетам

но в цивил процесах их не находят

дело в том что отсутствие поточного щета это уже не выполнение правочина а как нас поправляет уважаемый нб --правонарушение и имеет отношениюе к адм и уг кодексы

СКИДЫВАЮ НАЙДЕНЫЕ ВАСИЛИЕМ РЕШЕНИЯ в которых более менее пересекаеися тема щетов

рекоменду просмотреть в каждом есть зерно которое может прорости

14.12.2011 – 20.12.2011, № 50

СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА

ВХСУ: о нюансах решения споров с участием банков

Взаимоотношения банков с юридическими и физическими лицами занимают отдельную нишу в системе предоставления финансовых услуг в связи с необходимостью привлечения денежных средств как частными лицами, так и компаниями. Как показывает судебная практика, позиция банков зачастую противоречит установленным законодательным нормам, тем самым нарушая права и должников, и вкладчиков, а соответственно, решение проблем, возникающих у клиентов с банками, которые в последнее время носят массовый характер, можно с уверенностью назвать одной из первоочередных задач государственной власти. Ведь отечественная законодательная база настолько разносторонняя и содержит столько противоречий и неясностей, что внесудебное урегулирование возникающих конфликтов практически невозможно. Вместе с тем законодатель также не конкретизирует порядки судебного рассмотрения возможных конфликтов в банковской сфере, что делает процесс однозначной трактовки норм закона задачей непосильной как для судов, так и для юристов.

ВХСУ в порядке предоставления информации и для учета в рассмотрении указанной категории дел подвел итоги применения норм права при решении споров с участием банков. В частности, в своем обзорном письме «О некоторых вопросах практики решения споров при участии банков (по материалам дел, рассмотренных в кассационном порядке Высшим хозяйственным судом Украины)» ВХСУ разъяснил некоторые нюансы валютного регулирования, кредитования, ипотеки и лицензирования валютных операций.

Для разъяснения основных юридических нюансов обеспечения ипотекой ВХСУ привел к примеру правовую позицию в деле по иску заемщика о признании ипотечного договора недействительным.

Так, между заемщиком и банком был заключен генеральный договор о кредитовании и проведении других активных банковских операций, а также ипотечный договор, обеспечивающий требование по генеральному договору. Позже в рамках генерального договора была открыта кредитная линия согласно заключенному сторонами кредитному договору. Требование о признании ипотечного договора недействительным было мотивировано тем, что его условиями было обеспечено выполнение денежного обязательства, не существовавшего на момент его заключения, так как кредитная линия была открыта позже.

Отметим, что в соответствии с гражданским законодательством сделка должна быть направлена на реальное наступление правовых последствий, обусловленных ею, а залогом при этом может быть обеспечено требование, которое может возникнуть в будущем.

Вместе с тем частью 4 статьи 3 Закона «Об ипотеке» установлено, что ипотекой может быть обеспечено выполнение действительного обязательства или удовлетворение требования, которое может возникнуть в будущем на основании договора, уже вступившего в силу.

Следовательно, ипотекой обеспечиваются как существующие обязательства, так и требования, которые могут возникнуть в будущем на основании действующих договоров.

Ипотекой обеспечиваются реально существующие обязательства и требования, которые могут возникнуть в будущем, в том числе обязательства на основании генерального договора на осуществление кредитования и проведения других активных банковских операций

Из этого следует, что в случаях когда ипотечным договором обеспечено требование банка как ипотекодержателя по действующему генеральному договору, а также когда самим договором определены содержание и размер основного обязательства, срок и порядок его выполнения, описание предмета ипотеки, достаточное для его идентификации, то такой договор не противоречит требованиям законодательства.

ВХСУ обратил внимание также на возможность взыскания сумм инфляционных потерь и процентов годовых, начисленных за период действия моратория на удовлетворение требований кредиторов, в связи с невозвращением банковского вклада в срок.

Согласно статье 85 Закона «О банках и банковской деятельности» в течение действия моратория не начисляются неустойка и другие финансовые санкции за неисполнение или ненадлежащее исполнение обязательств перед кредиторами.

В то же время в случае когда банковский вклад не возвращен в определенный срок, банк обязан выплатить инфляционные потери и проценты годовых, даже если названные суммы начислены за период действия моратория. Такая правовая позиция обусловлена тем, что инфляционные потери и проценты годовых не относятся к штрафным санкциям, которые не могут начисляться в период действия моратория.

Действие моратория на удовлетворение требований кредиторов банка не распространяется на начисление инфляционных потерь и процентов годовых, поскольку такие суммы не являются санкциями за неисполнение или ненадлежащее исполнение денежного обязательства

Так, право кредитора требовать выплату долга с учетом индекса инфляции и процентов годовых, как способ защиты имущественных прав, является возмещением материальных потерь от обесценивания денежных средств и получении компенсации за пользование удерживаемыми средствами. При этом такие инфляционные потери и проценты входят в состав денежного обязательства и не имеют никакого отношения к финансовым санкциями.

Извечные дебаты относительно необходимости получения резидентами индивидуальной лицензии для получения или предоставления кредитов в иностранной валюте также не остались без внимания ВХСУ. Высший суд подчеркнул, что НБУ выдает индивидуальные и генеральные лицензии на осуществление валютных операций. При этом генеральные лицензии выдаются коммерческим банкам и другим финучреждениям на осуществление валютных операций, не требующих индивидуальной лицензии, а индивидуальные лицензии – резидентам и нерезидентам на осуществление разовой валютной операции (предоставление или получение кредита) на период, необходимый для осуществления такой операции.

Операции по предоставлению и получению резидентами кредитов в инвалюте требуют индивидуальной лицензии лишь в случаях, когда сроки и суммы таких кредитов превышают установленные пределы, которые, в свою очередь, законодательно не установлены. Учитывая отсутствие граничных пределов сумм кредитования, резиденты не нуждаются в индивидуальной лицензии для предоставления или получения кредитов. Кроме того, использование иностранной валюты как средства платежа без лицензии разрешается в тех случаях, когда инициатором или получателем по валютной операции является уполномоченный банк с наличием генеральной лицензии НБУ.

Резиденты, планирующие предоставлять и получать кредиты в инвалюте, не обязаны получать индивидуальную лицензию, если банк имеет соответствующую генеральную лицензию НБУ на осуществление таких операций

Обязанность банков выплачивать проценты за пользование денежными средствами, находящимися на счете клиента (юридических и физических лиц), – вопрос, который также попал в категорию актуальных.

Так, согласно статьям 1066, 1068 ГК по договору банковского счета банк обязуется принимать и зачислять на открытый клиентом счет денежные средства, перечислять и выдавать соответствующие суммы со счета, при этом имеет право использовать денежные средства на счете, а клиент обязан оплатить расчетно-кассовое обслуживание счета.

Вместе с тем за пользование денежными средствами на счете клиента банк выплачивает проценты, сумма которых зачисляется на этот же счет. Размер таких процентов устанавливается договором, а если договором такой размер не установлен, проценты выплачиваются в размере учетной ставки НБУ (ст. 1061 ГК).

ВЫВОД:

Из письма ВХСУ на заметку можно взять следующее:

1) Ипотекой обеспечиваются реально существующие обязательства и требования, которые могут возникнуть в будущем, в том числе обязательства на основании генерального договора на осуществление кредитования и проведения других активных банковских операций.

2) Действие моратория на удовлетворение требований кредиторов банка не распространяется на начисление инфляционных потерь и процентов годовых, поскольку такие суммы не являются санкциями за неисполнение или ненадлежащее исполнение денежного обязательства.

3) Резиденты, планирующие предоставлять и получать кредиты в инвалюте, не обязаны получать индивидуальную лицензию, если банк имеет соответствующую генеральную лицензию НБУ на осуществление таких операций.

4) При отсутствии в договоре банковского счета условия о размере процентов за пользование денежными средствами клиента банк выплачивает проценты в размере учетной ставки НБУ.

Ирина Тодоренко,

«ЮРИСТ & ЗАКОН»

stairtov · March 17, 2013

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 липня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., судді: Григор'євої Л. І., Жайворонок Т. Є., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Романюка Я. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором позики встановила:

У квітні 2010 року ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 7 листопада 2007 року вона за договором позики передала відповідачам 1 тис. доларів США та 750 грн., які вони зобов'язувались повернути до 28 листопада 2008 року та сплачувати щомісячно 10 відсотків за користування коштами, про що написали розписку. Вказувала, що у квітні 2008 року відповідачі повернули їй лише частину коштів в розмірі 100 доларів США та 75 грн. Просила стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 7135 грн. 50 коп. основного боргу та 20588 грн. відсотків за користування коштами.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 7132 грн. 50 коп. основного боргу за договором позики, 20588 грн. процентів від суми позики, судовий збір в сумі 277 грн. 21 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2010 року рішення міського суду скасовано. Стягнуто з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 солідарно на користь ОСОБА_9 7132 грн. 50 коп. основного боргу, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 549 грн. 90 коп., 71 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено.

У лютому 2012 року ОСОБА_9 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до правовідносин сторін - фізичних осіб із договору позики.

В обґрунтування заяви ОСОБА_9 додала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, в якій, на думку заявниці, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором позики допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з факту укладення сторонами - фізичними особами договору позики, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальників 10 % від суми позики.

Оскільки відповідачі не виконали умови договору, суд на підставі ст. ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 545, 536, ч. 1 ст. 1046, 1048 ЦК України стягнув на користь позивачки суму боргу та проценти за користування коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", з урахуванням яких ОСОБА_9 не мала визначених цим законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

В той же час, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, що надана заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про стягнення позики та процентів за користування коштами, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зазначав, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки цей закон регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, який на правовідносини фізичних осіб, які не є учасниками ринку фінансових послуг, не поширюється.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині права позикодавців - фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права - ст. 1048 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачка за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

У свою чергу поняття "фінансова послуга" не пов'язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Якщо Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 - 559, 1046 - 1053).

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.

Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_9 не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (не є учасником ринку фінансових послуг), суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови ОСОБА_9 в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 360 2, 360 3, 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_9 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А. Г. Ярема

Судді: Л. І. Григор'єва

Т. Є. Жайворонок

В. В. Онопенко

Н. П. Лященко

М. В. Патрюк

Л. І. Охрімчук

Я. М. Романюк

* * *

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року N 6-79цс12)

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

ПОСТАНОВА від 18.07.2012 р. №6-79цс12 ____________

stairtov · March 17, 2013

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 22 грудня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року, встановила:

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в січні 2007 року вона позичила в борг ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 689962 грн., про що була надана відповідна розписка, в якій обумовлювалося, що борг буде повернутий на її вимогу. Оскільки відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача борг у розмірі 689962 грн., три проценти річних у розмірі 18784 грн. та індекс інфляції в розмірі 107629 грн. 51 коп. за невиконання боргового зобов'язання, 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 689962 грн., індекс інфляції в розмірі 6713 грн. 33 коп., три проценти річних у розмірі 27598 грн. 48 коп., 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року (в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи розписка від 1 лютого 2008 року підписана саме відповідачем і є підтвердженням укладення договору позики між сторонами. Також положення ст. 625 ЦК України передбачають сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач посилалась на те, 1 лютого 2008 року ОСОБА_4 надав їй розписку про те, що на 1 лютого 2008 року його борг перед нею складає 689962 грн., який він зобов'язався повернути на її вимогу (а. с. 104).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначав, що не складав і не підписував розписку від 1 лютого 2008 року та взагалі 1 лютого 2008 року знаходився на території Росії.

Проте суд належним чином зазначених доводів не перевірив; усупереч вимогам ст. ст. 214, 215 ЦПК України не встановив та не зазначив у рішенні, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися заперечення, якими доказами вони підтверджуються; не навів доводів, що їх спростовують. Крім того, суд відмовив у витребуванні відповідних доказів від митно-пограничних органів Росії, не навівши правових підстав такої відмови.

Як на доказ, що безперечно свідчить про те, що підпис у розписці виконаний відповідачем, суд послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи N 5066/02 від 18 листопада 2008 року (а. с. 173 - 178).

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на указаний висновок експертизи, не врахував, що для проведення такого дослідження суд повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи, достатність поданих об'єктів дослідження, узгодженість висновку з матеріалами справи.

Проте питання відібрання експериментальних зразків підпису (почерку) ОСОБА_4 судом не розглядалось, а в якості документів, що містять зразки його підпису, експерту були направлені документи, надані позивачкою.

Разом з тим факт перебування ОСОБА_4 1 лютого 2008 року на території Росії підтверджується доданими до касаційної скарги матеріалами, а саме наданим Управлінням Федеральної міграційної служби по Ростовській області роздрукуванням інформації з бази даних. Ці матеріали підлягають перевірці, оскільки відповідач на ці обставини посилався як в суді першої інстанції, так і при подачі апеляційної скарги, проте вони залишитись без належної правової уваги судів.

Також суд до наведених заперечень відповідача віднісся формально, порушив вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, зокрема: роз'яснити право про можливість призначення відповідної експертизи, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Отже, суд не звернув уваги на клопотання представника відповідача про необхідність призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки це має значення для правильного та об'єктивного вирішення спору, однак таке клопотання було залишене судом узагалі без розгляду, а повторно подане аналогічне клопотання - без задоволення.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М. В. Патрюк

Судді: Л. І. Григор'єва

В. І. Гуменюк

Т. Є. Жайворонок

Д. Д. Луспеник

УХВАЛА 22.12.2010 №6-4994св10

stairtov · March 17, 2013

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 11 липня 2012 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Мостової Г. І., Остапчука Д. О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору поруки дійсним, стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", третя особа - ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року, встановила:

У травні 2010 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на порушення умов кредитного договору, звернулося в суд з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, дійсним, стягнути з ОСОБА_3 129712 грн. 62 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати, стягнути з ОСОБА_4 265488 грн. 80 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якому, посилаючись на обман зі сторони працівників Банку, з урахуванням уточнень, просив визнати договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, недійсним та стягнути з Банку на його користь 136832 грн. 29 коп. збитків та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" 129712 грн. 62 коп. заборгованості по кредиту, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, недійсним.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 136832 грн. 29 коп. збитків та 220 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови кредитного договору, тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та пені.

Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи договір поруки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що працівниками Банку ОСОБА_4 навмисно був введений в оману щодо обставин, які мають істотне значення шляхом замовчування фактичних даних щодо природи правочину, зокрема відсутності предмету основного зобов'язання.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в особі філії "Південне регіональне управління" та ОСОБА_3 13 вересня 2007 року було укладено кредитний договір N H-84-aisp-2007, згідно якого Банк надав останній у тимчасове користування 36403 доларів США, що еквівалентно 288526 грн. 54 коп., на період з 13 вересня 2007 року по 12 вересня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, з цільовим призначенням - придбання транспортного засобу.

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 13 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу, згідно якого Банку було передано в заставу автомобіль марки "NISSAN X-TREIL", 2007 року випуску, шасі N JNITBNT31U0002145, серія ВТС N 014526.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 178414 грн. 23 коп. заборгованості за кредитним договором, 1904 грн. 10 коп. за прострочені відсотки та 762 грн. 42 коп. пені станом на 05 березня 2008 року.

12 листопада 2008 року у порядку забезпечення кредитного договору між ОСОБА_4 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договір поруки N H-84-aisp-2007, за умовами якого ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання у випадку неналежного виконання боржником зобов'язань за зазначеним кредитним договором відповідати перед банком нарівні з ОСОБА_3 як солідарні боржники. (пп. 2.1, 2.2 договору поруки).

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно п. 3.9 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту або несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними ресурсами, як у випадку настання строку повернення кредиту (його частини) та/або строку сплати процентів, так й у випадку виникнення відповідно до умов цього Договору зобов'язання позичальника достроково повернути кредитні ресурси та сплатити проценти, Банк має право видати наказ про примусову сплату боргового зобов'язання.

Обґрунтовуючи підставність позову, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" посилалось на те, що ОСОБА_3 не своєчасно сплачувала щомісячні платежі за користування кредитними коштами, внаслідок чого за період з 11 вересня 2007 року по 05 травня 2010 року виникла заборгованість за договором в розмірі 364908 грн. 47 коп., яку Банк просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, відповідно до яких, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, коли ОСОБА_3 зобов'язання по кредитному договору виконувала не належним чином, то ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у відповідності до ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України вправі вимагати дострокового стягнення заборгованості по кредитному договору, у тому числі солідарно і з ОСОБА_4 як поручителя.

Оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення вимоги(повного розрахунку).

Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. У подальшому при невиконанні рішення суду у кредитора виникає право стягнути суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У порушення ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кредитний договір, який був чинним на момент укладання оспорюваного договору поруки, міг бути забезпечений у будь-який спосіб, передбачений чинним законодавством, у тому числі і порукою.

Наявність заочного рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року, яким з ОСОБА_3 на користь банку стягнуто заборгованість по кредитному договору станом на 2008 рік, не свідчить про припинення основного зобов'язання за кредитним договором та відсутність підстав для укладання з ОСОБА_4 договору поруки за вказаним договором після набрання чинності зазначеним рішенням суду.

Вирішуючи питання про наявність у діях банку ознак обману щодо надання достовірної інформації при укладанні оспорюваного договору поруки, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначений договір підписано власноручно ОСОБА_4 та не врахував, що актом державного виконавця про опис та арешт майна від 24 вересня 2009 року заставний автомобіль було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_4

Зазначені обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_4 про існування рішення суду про дострокове стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Зазначаючи про наявність в діях банку ознак обману по відношенню до ОСОБА_4, суд у порушення ст. 212 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належної оцінки їм не дав.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у порушення ст. 303 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув і апеляційний суд.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є у відповідності до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: Т. Л. Ізмайлова

О. В. Кадєтова

Г. І. Мостова

Д. О. Остапчук

stairtov · March 17, 2013

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 травня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Романюка Я. М., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіна Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Онопенко В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Таран Т. С., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року, встановив:

У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно боргу за кредитним договором. Позивач зазначав, що 25 квітня 2008 року ним було укладено з відповідачем ОСОБА_1 кредитний договір, за яким останньому надано в кредит 2800000 доларів США на строк до 25 квітня 2015 року під 14 % річних з обов'язком повернення його щомісячно частинами відповідно до погодженого графіку. Серед іншого договором було передбачено право банку вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів в разі прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту. Також 25 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором банком було укладено з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори поруки. Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1 з листопада 2008 року чергових платежів щодо повернення кредиту не вносить та ні він, ні поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 його вимоги про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів не виконали, позивач просив стягнути солідарно з усіх відповідачів - позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3086364,74 доларів США заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року, позов задоволено.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати зазначену вище ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові до поручителів і звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказують, що на відміну від ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року як суду касаційної інстанції в цій справі суд касаційної інстанції зробив висновок, що умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором свідчить про встановлення сторонами договору поруки строку дії поруки, а оскільки кредитна заборгованість позичальником не погашена, то порука не припинилася.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1, ОСОБА_4 на підтримання заяви та представників ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" Проценко І. В. та Шило Н. Є. на її заперечення, перевіривши наведені заявниками доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 360 4 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України, суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про стягнення всієї суми кредиту, процентів за користування ним та пені солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що банк відповідно до закону та умов договору у зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_1 повернення чергової частини кредиту правомірно пред'явив вимогу до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, відтак, позичальник повинен сплатити зазначені вище суми, а оскільки порука ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не припинилася, то є підстави і для їх солідарної з позичальником відповідальності.

Такий висновок є правильним.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" з відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким останньому надано в кредит 2800000 доларів США на строк до 25 квітня 2015 року під 14 % річних з обов'язком повернення його частинами помісячно згідно з погодженим сторонами графіком.

Тоді ж 25 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором банком було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за якими останні зобов'язалися відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 всіх своїх зобов'язань за кредитним договором. Серед іншого згідно з п. 2.1 договорів поруки порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було забезпечено також і зобов'язання позичальника ОСОБА_1 щодо повернення суми кредиту достроково у випадках, передбачених законодавством та договором.

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом також встановлено, що з листопада 2008 року позичальник ОСОБА_1 припинив внесення чергових щомісячних платежів щодо повернення кредиту.

У зв'язку з цим в лютому 2009 року банк пред'явив вимогу до позичальника ОСОБА_1, а в березні 2009 року - до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Встановивши, що пред'явлена банком в лютому 2009 року вимога до позичальника ОСОБА_1 про дострокове повернення частини позики останнім не виконана, та що банк пред'явив таку ж вимогу в березні 2009 року до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а в квітні 2009 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернувся із зазначеним позовом до суду, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що порука поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не припинилася.

Разом з тим, посилання заявників на незаконність умови договорів поруки про її припинення після повного виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним з банком кредитним договором є встановленим сторонами договору поруки строком дії поруки, є правильним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

В той же час, оскільки інше тлумачення судом зазначеної умови договорів поруки не призвело до неправильного вирішення справи по суті, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 360 4, п. 1 ч. 1 ст. 360 3 ЦПК України, в редакції, чинній до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий Я. М. Романюк

Судді: М. І. Балюк

В. П. Барбара

І. С. Берднік

С. М. Вус

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

Л. І. Григор'єва

М. І. Гриців

В. С. Гуль

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

В. В. Заголдний

Г. В. Канигіна

М. Р. Кліменко

Є. І. Ковтюк

П. І. Колесник

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. Т. Кузьменко

Н. П. Лященко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

М. В. Патрюк

В. Ф. Пивовар

П. П. Пилипчук

О. І. Потильчак

А. І. Редька

Ю. Л. Сенін

Т. С. Таран

І. Б. Шицький

В. Ф. Школяров

А. Г. Ярема

stairtov · March 17, 2013

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2010 р. N 7/137

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Від позивача: В.К.С. - за дов.

Від відповідача:О.В.В.- за дов.

Л.О.В. - за дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 24.12.2009 у справі N 7/137 (...) за позовом Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" до ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" про стягнення 78508011,45 грн. за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Енергобанк" до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 16271333,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 у справі N 7/137 частково задоволено в останньому зміненому 03.12.2009 позивачем варіанті первісний позов Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" про стягнення 4 899 833,82 грн. пені, 9 300 000,00 грн.- інфляційних, 2 124 958,45 грн.- 3 % річних:

-підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 7 575 000,01 грн.- інфляційних, 2 065 713,00 грн.- 3 % річних та судові витрати;

В решті частини первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено повністю:

-підлягає до стягнення з ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" 16 271 333,96 грн.- боргу та судові витрати.

Позивач за первісним позовом, не погодившись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 4 899 833,82 грн.- пені, 9 300 000,00 грн.- інфляційних, 2 124 958,45 грн.- 3 % річних.

Зокрема, скаржник стверджує, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції безпідставно та необгрунтовано відмовлено в частині стягнення пені та звертає увагу на те, що при поданні позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28.05.2009 N 74-юр позивачем подавався розрахунок пені, інфляційних та 3 % річних.

Позивач також стверджує, що при розрахунку штрафних санкцій правомірно керувався ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки Закон України "Про відповідальність несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає порядок нарахування, перерахування та сплати пені, а не визначає, що єдиною господарською санкцією є пеня.

Щодо стягнення з НЕК "Укренерго" 16 271 333,00 грн.- зайво сплачених процентів за вкладом, то позивач вважає,що застосування судом норми частини 3 статті 1060 ЦК України та твердження щодо дострокового повернення депозитних коштів, є помилковим та безпідставно не прийнято до уваги ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, скаржник не погоджується із твердженням суду першої інстанції, що сплачені грошові кошти на суму різниці між сплаченими процентами за строковим вкладом і процентами по вкладу на вимогу, коли вкладник достроково вимагає повернення депозитного вкладу, можуть розглядатись як зайво сплачені кошти, що підлягають поверненню.

Зазначене твердження суду першої інстанції позивач вважає хибним тому, що відповідно до Рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2009 по справі N 21/83 договір визначено таким, що укладений на інших умовах повернення і не є строковим.

Отже, скаржник вважає, що місцевий господарський суд недостатньо оцінив докази по справі, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення, вважаючи, що підстави для оскарження рішення Господарського суду у даній справі від 24.12.2009 є надуманими, необґрунтованими та не мають під собою правової підстави.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до суду першої інстанції з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Енергобанк" про зобов'язання ВАТ "АБ "Енергобанк" виконати вимоги Договору банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 шляхом перерахування грошових коштів в сумі 75 000 000,00 грн. на рахунок ДП НЕК "Укренерго" та стягнення з ВАТ "АБ "Енергобанк" 3 508 011,45 грн.-штрафних санкцій.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач порушив виконання грошових зобов'язань за Договором банківського вкладу N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2009 щодо повернення суми депозиту.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач декілька разів змінював (збільшував) розмір позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а саме:

- 28.05.2009 N 74-юр позивач просив суд збільшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 12 456 641,459 грн. (у т. ч. 4 505 313,27 грн.-пені,6 8245 000,00 грн.- інфляційних, 1 126 328,32 грн.- 3 % річних) за період з 21.11.2008 р. по 27.05.2009;

- 02.09.2009 N 111-юр - заява про зміну (збільшення) розміру позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних, в якій позивач просить стягнути з відповідача 4 899 833,82 г рн.- пені,8 025 000,00 грн.- інфляційних та 1 718 109,14 грн.- 3 % річних за період з 21.11.2009 по 31.08.2009;

- 03.12.2009 N 01/01-1/7907 заява про зміну (збільшення) розміру позовних вимог, в якій позивач в остаточному варіанті просить суд змінити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача 4 899 833,82 грн.- пені, 9 300 000,00 грн.-інфляційних, 2 124 958,45 грн.- 3 % річних за період з 21.11.2008 по 06.11.2009.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у позові в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 4 899 833,82 грн., стверджуючи, що зазначені вимоги є необґрунтованими, безпідставними, неправомірними, які не базуються на договорі між сторонами, тому не підлягають задоволенню.

20.11.2009 ВАТ "АБ "Енергобанк" подало зустрічну позовну заяву до ДП НЕК "Укренерго" в порядку ст. 60 ГПК України про стягнення 16 271 333,96 грн.- в повернення зайво сплачених банком процентів за вкладом за період з 15.05.2008 по 31.10.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2009 зустрічний позов ВАТ "АБ "Енергобанк" прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ВАТ "АБ "Енергобанк" посилається на те, що згідно рішення Господарського суду м. Києва від 07.07.2009 р. у справі N 25/130, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2009, розірвано Договір банківського вкладу N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р., який укладений між ДП НЕК "Укренерго" та ВАТ "АБ "Енергобанк" та повернуто ДП НЕК "Укренерго" 75 000 000,00 грн.

Враховуючи те, що депозитні кошти повернуто достроково, ВАТ "АБ "Енергобанк", керуючись нормами частини 3 статті 1060 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з ДП НЕК "Укренерго" зайво сплачені проценти за вкладом у розмірі 16 271 333,96 грн.

У відзиві на зустрічний позов ДП "НАЕК "Укренерго" просить відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на помилковість застосування позивачем за зустрічним позовом норм частини 3 статті 1060 Цивільного кодексу України та помилковість твердження щодо дострокового повернення депозитних коштів.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо порушення прав позивача за первісним позовом внаслідок невиконання ВАТ "АБ "Енергобанк" своїх зобов'язань за Договором і у зв'язку з цим часткового задоволення первісного позову, а саме: 7 575 000,00 грн.- інфляційних та 2 065 713,00 грне.-3 % річних та погоджується з висновком суду за зустрічним позовом, що зустрічні позовні вимоги є нормативно та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Як свідчать матеріали справи, 13.05.2008 між ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" (далі - АБ "Енергобанк") та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - НЕК "Укренерго") був укладений Договір банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 (далі - Договір), за у мовами якого АБ "Енергобанк" зобов'язався прийняти грошові кошти (вклад) від НЕК "Укренерго" та виплачувати вкладникові суму депозиту та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених відповідно до умов договору.

Строк розміщення вкладу визначений до 13 травня 2010 року.

Наявні у справі докази свідчать про те, що на момент звернення позивача з первісним позовом до суду залишок коштів на депозитному рахунку в ВАТ "АБ "Енергобанк" становив 75 000 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.07.2009 р. у справі N 25/130, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2009, Договір банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 розірвано та зобов'язано повернути ДП НЕК "Укренерго" кошти в сумі 75 000 000,00 грн.

06.11.2009 ВАТ "АБ "Енергобанк" добровільно повернув позивачу за первісним позовом 75 000 000,00 грн.

Оскільки станом на 02.09.2010 вже прийнято рішення Господарським судом м. Києва в частині зобов'язання відповідача виконати умови Договору, шляхом перерахування грошових коштів з депозитного рахунку N 26152325401 на поточний рахунок НЕК "Укренерго" в сумі 75 000 000,00 грн., позивач в заяві до суду від 02.09.2009, керуючись ч. 4 ст. 22 ГПК України, просив зменшити розмір позовних вимог на вказану суму, тобто змінив кількісні показники, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціна позову (ч. 3 статті 55 ГПК України).

Суд першої інстанції прийняв від позивача зменшення розміру позовних вимог, і, отже, має місце нова ціна позову, виходячи із якої судом першої інстанції і був вирішений спір.

В заяві про зміну первісних позовних вимог від 03.12.2009. ДП НЕК "Укренерго" вказує на несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення грошових коштів відповідачем за первісним позовом та керуючись п. 6 ст. 231 ГК України просить стягнути з останнього штрафні санкції у розмірі 4 899 833,82 грн.

Колегія суддів вважає надуманими та необгрунтованими підстави для оскарження рішення в частині стягнення штрафних санкцій, з огляду на таке:

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Необхідно звернути увагу на те, що позивач у позові не зазначив, який саме вид штрафних санкцій він застосовує, вимагаючи їх стягнення.

Ст. 549 ЦК України дає визначення поняття неустойки.

Ст. 625 ЦК України визначена відповідальність за порушення грошового зобов'язання та передбачене право кредитора вимагати від боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Термінів неустойка, штраф, пеня положення цієї статті не містять.

Ст. 231 ГК України визначає розмір штрафних санкцій. Так, згідно ч. 6 цієї статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Спеціальним законом, який визначає відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 цього Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з Договору банківського вкладу N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2009, то він не передбачає тієї чи іншої відповідальності відповідача за невиконання грошових зобов'язань шляхом сплати неустойки у будь-якій формі.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 4 899 833,82 грн. є необґрунтованою, безпідставною, не ґрунтується на договорі між сторонами та цілком правомірно не була задоволена судом першої інстанції.

Разом з тим, позивач, керуючись частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 9 300 000,00 грн.- інфляційних та 2 124 958,45 грн.- 3 % річних, але чомусь посилається в апеляційній скарзі на заяву про збільшення позовних вимог від 28.05.2009 N 74-юр, в якій йдеться про збільшення розміру інфляційних нарахувань до 6 825 000,00 грн. та 3 % річних - до 1 126 328,32 грн. згідно розрахунку станом на 27.05.2009.

Суд першої інстанції обґрунтовано здійснив сам перерахунок інфляційних та 3 % річних,з яким погоджується колегія суддів,з посиланням на те, що позивач невірно визначив розмір заявлених до стягнення сум, відповідно до якого з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 7 575 000,00 грн.- інфляційних та 2 065 713,00 грн.- 3 % річних.

Позивачем були невірно нараховані інфляційні втрати,починаючи з грудня 2008 р., а треба нараховувати, починаючи із січня 2010 р. (див. лист Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97юр "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Позивач здійснив помилково розрахунок інфляційних втрат у спірному періоді, застосувавши середній індекс інфляції 1,124, а треба - 1,101.

Щодо 3 % річних, незважаючи на те, що 30.11.2008 р. банк (відповідач) повернув 50 000 000, 00 грн. на вимогу Листа позивача від 19.11.2008 р., однак при їх розрахунку позивачем необґрунтовано продовжено нарахування прострочення на цю суму до 11.12.2008 р.

Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення з ДП НЕК "Укренерго" зайво сплачених процентів за вкладом у розмірі 16 271 333,96 грн., то місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені вимоги є нормативно та документально доведеними ВАТ "АБ "Енергобанк" та підлягають задоволенню з таких підстав:

За умовами Договору (п. 1.2) строк перерахування грошових коштів - до 13.05.2010.

Відповідно до пункту 2.5 Договору вкладник має право на дострокове повернення депозитного вкладу або його частини.

Як свідчать наявні у справі докази, 30.11.2008 АБ "Енергобанк" достроково повернув ДП НЕК "Укренерго" частину вкладу у розмірі 50 000 000,00 грн., 17.12.2008 - 10 000 000,00 грн., 18.12.2008- 10 000 000.00 грн., 31.12.2008 - 5 000 000.00 грн., що разом становить 75 000 000,00 грн. 06.11.2009 повернуто ще 75 000 000,00 грн. - залишок вкладу. Таким чином, ВАТ "АБ "Енергобанк" повністю виконав зобов'язання з повернення коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 1060 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку, або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Договором банківського вкладу N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 процент при достроковому поверненні вкладу не встановлений.

Рішенням правління ВАТ "АБ "Енергобанк" (Протокол N 5 від 21.03.2002) за вкладами на вимогу встановлений 1 % річних.

Статтею 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" передбачено,що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки.

Згідно п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 N 492 банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки та вкладні (депозитні) рахунки.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України 17.06.2004 N 280 встановлює порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку, визначає характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями.

За рахунками Плану рахунків відображаються операції, що визначені законодавством України,у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України. відповідно до їх економічної суті.

У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема, операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами).Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків)- суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування. фізичними особами.

Кошти на вимогу суб'єктів господарювання обліковуються на рахунках групи 260. Зокрема, рахунок 2600 призначений для обліку вкладів (депозитів) на вимогу суб'єктів господарювання, у тому числі поточних рахунків суб'єктів господарювання та розрахунків за ними.

Строкові кошти суб'єктів господарювання обліковуються на рахунках групи 261. Так, рахунок 2610 призначений для обліку короткострокових вкладів (депозитів) суб'єктів господарювання, рахунок 2615 призначений для обліку довгострокових вкладів (депозитів) суб'єктів господарювання.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що НЕК "Укренерго" відрито депозитний рахунок N 26152325401, тобто, рахунок для обліку довгострокового вкладу (депозиту) суб'єкта господарювання.

Отже, якби вкладником був розміщений вклад на вимогу, то такі кошти обліковувалися б на рахунку 2600, як поточному рахунку суб'єкта господарювання.

Таким чином, рішення банку про встановлення відсотків за залишками на поточних рахунках застосовується і до вкладів на вимогу, оскільки в даному випадку термін "вклад на вимогу" є тотожним терміну "поточний рахунок", облік таких коштів здійснюється на одному й тому ж рахунку, режим використання таких коштів однаковий.

Щодо посилань скаржника на рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2009 у справі N 21/83, в якому договір визначено таким, що укладений на інших умовах повернення і не є строковим, то зазначене рішення не містить висновку про те, що Договір банківського вкладу не є строковим і укладений на інших умовах повернення.

Отже, посилання скаржника на рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2009 у справі N 21/83, як на факти, встановлені рішення господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), відповідно до ст. 35 ГПК України, є безпідставним.

Матеріали справи свідчать про те, що за період з 15.05.2008 по 31.10.2009 банком сплачені проценти за вкладом у розмірі 17 750 546,14 грн., що нараховані за ставкою 12 % річних (розрахунок в матеріалах справи).

Нарахування процентів за цей же період (з 15.05.2008 р. по 31.10.2009 р.) за ставкою 1 % річних становить 1 479 212,18 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

02.11.2009 р. ВАТ "АБ "Енергобанк" заявив ДП НЕК "Укренерго" вимогу про сплату 16 271 333,96 грн., яка залишена без задоволення.

За таких обставин, сплачені грошові кошти на суму різниці між сплаченими процентами за строковим вкладом і процентами по вкладу на вимогу у випадку, коли вкладник достроково вимагає повернення депозитного вкладу, можуть розглядатися як зайво сплачені кошти, що підлягають поверненню.

Оскільки договором банківського вкладу процент при достроковому поверненні вкладу не встановлений, банківська установа має право вимагати повернення грошових коштів на суму різниці між сплаченими процентами за строковим вкладом та процентами по вкладу на вимогу у випадку, коли вкладник достроково вимагає повернення депозитного вкладу.

ДП НЕК "Укренерго" відповідно до процесуальних норм ст.ст. 33, 34 ГПК України не спростував у встановленому порядку належними та допустимими доказами обставини, які викладені в зустрічному позові, не оспорив розміру зустрічних вимог, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив зустрічний позов, який нормативно та документально є доведеним.

З огляду на викладене,колегія суддів залишає без задоволення апеляційну скаргу, як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає, що суд правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі N 7/137 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго " - без задоволення.

2.Матеріали справи N 7/137 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

stairtov · March 17, 2013

08.02.2012 – 14.02.2012, № 07

СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА

ВСУ об обязательных нормах, применяемых в спорах об ипотечных, кредитных и других денежных обязательствах

Решение споров, возникающих вследствие невыполнения договорных обязательств должниками банков и других финансовых учреждений, на сегодняшний день можно назвать основной работой судебного аппарата. Обязательственные правоотношения между банками, кредиторами и поручителями настолько разнообразны и широкомасштабны, что решение споров, возникающих при реализации таких отношений, сопровождается массой нюансов и особенностей, присущих только сфере финансово-договорных обязательств.

Сформированная судебная практика в делах относительно невыполнения ипотечных, кредитных и других долговых обязательств, как неизменный помощник судов и самих должников и кредиторов, в силу своей специфики требует постоянной доработки и обновления. Так, ВССУ в письме от 16.01.2012 в очередной раз представил нам обязательные правовые позиции, сформулированные Верховным Судом. Напомним, что выводы, изложенные в решениях ВСУ, обязательны при выборе правовой нормы, которая подлежит применению в спорных правоотношениях, а соответственно, просто необходимы для ознакомления перед началом судебного процесса.

Обязательства, возникающие из договоров и сделок

Постановление от 19 декабря 2011 № 6-84цс11 подтверждает, что в случаях нарушения должником обязательства, обеспеченного поручительством, и сам должник, и его поручитель отвечают перед кредитором как солидарные должники. Так, статья 554 ГК предусматривает солидарную ответственность и для должника, и для поручителя. При этом поручитель отвечает перед кредитором в такой же степени, как и сам должник, а кредитор в таком случае имеет право требовать погашения долга как от всех должников вместе, так и от каждого отдельно.

Из этого следует, что законодатель не устанавливает для должника и поручителя обязательное процессуальное соучастие, что предоставляет кредитору возможность обратиться в суд с требованием о погашении долга к каждому из них по отдельности или только к одному из них (например, к поручителю). Соответственно, кредитор имеет право требовать взыскания задолженности только с поручителя в солидарном порядке, так как поручитель несет самостоятельную ответственность за нарушение должником обязательств перед таким кредитором.

Учитывая то, что поручитель является самостоятельным участником отношений с кредитором, он имеет право выдвинуть возражения против требований кредитора, даже в том случае, когда сам должник признал свой долг или отказался от возражений. Такая правовая позиция аргументирована ВСУ в постановлении от 19 декабря 2011 № 6-67цс11.

Напомним, что в соответствии со статьей 559 ГК поручительство прекращается вместе с прекращением обеспеченного ею обязательства, а также в случае изменения обязательства без согласия поручителя, вследствие чего увеличился объем его ответственности. Так, например, в том случае, когда банк увеличивает процентную ставку по кредиту без согласия поручителя (даже если повышение ставки обусловлено нарушением должником кредитных условий) или соответствующего условия в договоре поручительства, банк не имеет оснований возлагать на поручителя ответственность за неисполнение или ненадлежащее исполнение должником своих обязательств перед банком.

То есть ВСУ придерживается такой позиции, что увеличение процентной ставки по кредиту, осуществленное без согласия поручителя, является основанием для прекращения такого поручительства.

Что касается прекращения обязательства путем зачета встречных однородных требований, то постановление ВСУ от 24 октября 2011 № 3-112гс11 и постановление от 3 октября 2011 № 3-86гс11 подтверждают, что в процессе ликвидационной процедуры банка невозможно индивидуальное удовлетворение требований отдельного кредитора путем проведения зачета встречных однородных требований.

Так, статья 93 Закона «О банках и банковской деятельности» определяет порядок осуществления ликвидатором мероприятий по подготовке удовлетворения требований кредиторов, к числу которых относится, в частности определение суммы задолженности каждому кредитору и отнесение требований к определенной очереди погашения (статья 96 устанавливает очередность удовлетворения требований к банку).

То есть после того как ликвидатором утверждается перечень требований кредиторов, их удовлетворение может осуществляться только в порядке очередности, установленной статьей 96 Закона. Кроме того, статья 602 ГК не допускает зачет однородных требований в случаях, предусмотренных законом. А соответственно, невозможно удовлетворить требования отдельного кредитора вне очереди путем проведения зачета встречных однородных требований в процедуре ликвидации банка.

Статья 58 Закона «О банках и банковской деятельности» освобождает банк от ответственности за невыполнение или несвоевременное выполнение обязательств в случае объявления моратория на удовлетворение требований кредиторов. Кроме того, банк на время действия моратория освобождается от начисления неустойки или других финансовых санкций за невыполнение денежных обязательств.

Так, постановлением от 17 октября 2011 № 6-42цс11 ВСУ разъясняет, что в тех случаях, когда банк не выполняет свои обязательства, например о перечислении денежных средств с поточного счета вкладчику, у него возникает обязанность выплатить пеню за ненадлежащее выполнение обязательства и проценты за пользование средствами вкладчика. При этом введение моратория в банке не освобождает его от выплаты процентов за пользование средствами, так как сумма процентов не является санкцией.

Исходя из постановления № 6-85цс11 от 26.12.2011, Закон «О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг» не распространяет свое действие на юридических лиц, не являющихся финучреждениями, а также на физлиц, не являющихся субъектами предпринимательской деятельности.

Соответственно, в тех случаях, когда спор о взыскании долга по договору займа возникает между физлицами, он не может быть урегулирован согласно предписаниям закона о финуслугах, так как заимодатель не относится к юрлицам, которые законодательно наделены правом предоставлять финуслуги. В то же время заимодатель имеет право получить от заемщика обусловленные договором займа проценты за пользование деньгами в порядке, предусмотренном гражданским законодательством (ст. ст. 1046 – 1048 ГК).

В соответствии с постановлением от 14 ноября 2011 № 6-43цс11 споры касательно выполнения условий договора займа, заключенного участниками хозяйственного общества, но не связанного с уставной деятельностью общества, также решаются в порядке гражданского судопроизводства (ст. 1046 ГК).

Верховный Суд Украины, квалифицируя характер правоотношений участников общества, приходит к выводу, что наличие между сторонами корпоративных правоотношений не препятствует заключению ими любых гражданско-правовых сделок, регулирующихся нормами гражданского законодательства и не касающимися уставной деятельности общества.

ВЫВОД:

ВССУ в очередной раз письмом от 16.01.2012 обобщил обязательные правовые позиции Верховного Суда, сформулированные как выводы в делах по спорам об ипотечных, кредитных и других долговых обязательствах. Из основных правовых позиций ВСУ в спорах, возникающих в сфере применения законодательства, регулирующего обязательственные правоотношения, можно выделить следующие:

• кредитор имеет право требовать взыскания задолженности только с поручителя в солидарном порядке, так как поручитель несет самостоятельную ответственность за нарушение должником обязательств;

• увеличение процентной ставки по кредиту, осуществленное без согласия поручителя, является основанием для прекращения поручительства;

• в процессе ликвидационной процедуры банка невозможно индивидуальное удовлетворение требований отдельного кредитора путем проведения зачета встречных однородных требований;

• введение моратория на удовлетворение требований кредиторов банка не освобождает его от выплаты процентов за пользование средствами на счету вкладчика, так как сумма процентов не является санкцией;

• наличие корпоративных правоотношений между участниками хозобщества не препятствует заключению любых гражданско-правовых сделок, регулирующихся нормами гражданского законодательства и не касающимися уставной деятельности общества.

Ирина Тодоренко,

«ЮРИСТ & ЗАКОН»

stairtov · March 17, 2013