Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс

[magnitta]

В 07.11.2018 в 22:26, Лев сказал:

А как тогда "обманутые иностранцы", купившие ипотечные облигации на общую сумму в 180 000 000 долларов? Или же их... просто никогда не существовало (и инвесторов, и облигаций)?..

Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, як тепер зняти арешт з квартири, якщо іпотекодержатель  залишився в «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», а кредит ніби то продали Примату?

 

[Фимеон]

В 19.12.2018 в 17:32, magnitta сказал:

Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, як тепер зняти арешт з квартири, якщо іпотекодержатель  залишився в «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», а кредит ніби то продали Примату?

 

Подавайте в суд. Приложите вытяг из реестра обязательно. И подтверждение того, что вы выплатили всё по первоначальному договору. Если выплатили...

[Igor Rivne]

 

[Igor Rivne]

[Igor Rivne]

[Igor Rivne]

[Igor Rivne]

[Лев]

Еще один гвоздь в крышку мортгейджа

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78750481

 

Категорія справи № 1111/6765/12: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2018. Оприлюднено: 27.12.2018.

 

Номер судового провадження: 61-13248ск18

---

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 1111/6765/12

провадження № 61-13248св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ :

            У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суд з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

            Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2005 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KGAWGK01583675, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 37 200,00 дол США зі сплатою 15,96 відсотків річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 29 вересня 2015 року. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та відповідачем було укладено договір іпотеки, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передано в іпотеку квартиру № 29, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2005 року. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 19 липня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі                67 129,25 дол США, з яких: заборгованість за кредитом - 26 603,70 дол США, заборгованість за процентами - 20 597,69 дол США, заборгованість з комісії - 2 150,40 дол США, пеня - 17 777,46 дол США.

            У зв'язку з викладеним та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 67 129,25 дол США, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 29, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її продажу Банком з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою (покупцем), з можливістю здійснення ним всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, та виселити відповідача і інших осіб, які зареєстровані та проживають у цій квартирі із зняттям їх з реєстраційного обліку.

            Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 листопада 2012 року позов задоволено частково.

            У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 30 вересня 2005 року № KGAWGK01583675 в розмірі 536 362,71 грн звернуто стягнення на квартиру № 29 загальною площею 118,92 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом її продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

            У задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживають в зазначеній квартирі із зняттям їх з реєстраційного обліку у органі МВС України відмовлено.

            Вирішено питання судових витрат.

            Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи значний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором. Позовні вимоги Банку в частині примусового виселення відповідача задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави вважати, що ним порушено права іпотекодержателя щодо незвільнення спірного житла у добровільному порядку, тому відсутні й правові підстави для задоволення похідних від них позовних вимог про зняття відповідача з реєстраційного обліку.

            Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

            У задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

            Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

            Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені ОСОБА_4 підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на час подання позову та ухвалення оскаржуваного заочного рішення судом першої інстанції не був іпотекодержателем і право вимоги за договором іпотеки від 30 вересня

            2005 року йому не належало. Заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог Банку до суду не оскаржувалось.

            У касаційній скарзі, поданій 10 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

            Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку стосовно того, що Банк на час подання позову та на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення не був іпотекодержателем і не мав права заявляти позовні вимоги за договором іпотеки від 30 вересня 2005 року, оскільки 10 березня 2010 року іпотекодержатель нерухомого майна компанія «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (UKRAINE MORTGAGELOAN FINANCENO. 1 PLC) видала довіреність, якою уповноважила ПАТ КБ «ПриватБанк» представляти її інтереси в усіх судах, у зв'язку з будь-якими справами, що стосуються кредитних та іпотечних договорів, у тому числі й стосовно спірного договору іпотеки. Вказаною довіреністю компанія «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» надала Банку право підписувати, вручати укладати, визнавати, подавати або оформляти позови, претензії, пояснення, клопотання та інше, тому Банк мав право звернутися до суду з вказаним позовом. Зазначають, що суд апеляційної інстанції оскаржуваним рішенням позбавив Банк можливості захистити свої права кредитора, оскільки позичальник належними чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконував.

            Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходило.

            Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

             до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

            13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

            Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

            Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

            Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

            Суди встановили, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 30 вересня 2005 року було укладено кредитний договір № KGAWGK01583675, згідно якого позичальник отримав кредит на придбання житла в розмірі 33 600,00 дол США та на сплату страхових платежів в розмірі 3 600,00 дол США, всього 37 200,00 дол США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами строком до 29 вересня 2015 року та зобов'язувався сплачувати кредит та відсотки за користування ним щомісяця з 25 по 30 число (а.с. 8-9).

            На забезпечення виконання зобов'язань, того ж дня між Банком та відповідачем було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_4 передав в іпотеку Банку чотирикімнатну квартиру № 29, загальною площею 118,92 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 11-13).

            Станом на 19 липня 2012 року заборгованість відповідача перед Банком за кредитним договором становить 67 129,25 дол США, з них: заборгованість за кредитом - 26 603,70 дол США, заборгованість за процентами - 20 597,69 дол США, заборгованість з комісії - 2 150,40 дол США, пеня - 17 777,46 дол США (а. с. 5-6).

            Також при апеляційному перегляді цієї справи апеляційним судом було встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від

            22 січня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 10 лютого

            2009 року в розмірі 30 110,30 дол США, що еквівалентно 231 910,91 грн.

            У задоволенні позову Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку відповідача та неповнолітніх дітей відмовлено (а. с. 221-222).

            У липні 2012 року Банк як іпотекодержатель звернувся до суд з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з метою погашення заборгованості за вказаним кредитним договором (а. с. 2-3).

            Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

            Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

            За правилами статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

            Відповідно до положень статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

            За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

            Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення Банку з позовом, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

            Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

            При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).

            З аналізу вказаних норм вбачається, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки належить виключно іпотекодержателю.

            Судом апеляційної інстанції з наданої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, було встановлено, що 03 березня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу (відступлення прав вимоги), посвідченого 19 лютого 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, іпотекодержателем квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, є компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», іпотекодавець ОСОБА_4 (а. с. 210-211).

            Також в судовому засіданні факт відступлення прав вимоги за іпотечним договором не заперечував і представник ПАТ КБ «ПриватБанк».

            Таким чином, суд апеляційної інстанції під дійшов правильного висновку, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» на час звернення до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені ОСОБА_4 та на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення не було іпотекодержателем предмета іпотеки, то й право вимоги за договором іпотеки від 30 вересня 2005 року йому не належало.

            Доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно того, що іпотекодержатель нерухомого майна компанія «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» 10 березня 2010 року видала довіреність, якою уповноважила Банк представляти її інтереси в усіх судах, у зв'язку з будь-якими справами, що стосуються кредитних та іпотечних договорів, у тому числі й стосовно спірного договору іпотеки, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

            Відповідно до частин першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

            За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в його інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

            Згідно з положенням частин першої та другої представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

            Аналіз наведених норм закону дає підстави вважати, що представник за довіреністю повинен діяти виключно в межах наданих йому повноважень.

            З доданої до касаційної скарги копії довіреності, виданої 10 березня 2010 року компанією «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», вбачається, що Банк мав право представляти інтереси товариства в судах України від імені цього товариства, а не від свого імені.

            Судом було встановлено, що Банк, звертаючись у липні 2012 року до суду з позовом, не вказав, що іпотекодержателем на той час була компанія «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що у Банка ні на час подання позову, ні час ухвалення заочного рішення не було права вимоги за спірним договором іпотеки, оскільки таке право належало іноземній компанії.

            За таких обставин, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до ста-тей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

            Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

            Заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у спірній квартирі ні до суду апеляційної інстанції, ні до суду касаційної інстанції не оскаржувалося, тому касаційному перегляду в цій частині не підлягає.

            Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

            Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

            Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

            Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

            Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 березня 2017 рокузалишити без змін.

            Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді

В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик

[Bolt]

5 часов назад, Лев сказал:

Головуючий Судді

 

В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик

В последнее время становится непредсказуемой эта коллегия... Хотя я и одного судью из них знаю давно и хорошо, но неожиданно...

[Фимеон]

http://nasoa.at.ua/_ld/0/53_2009_12.pdf

страница 10, 11, 12 и 13

И немного информации о ЮМЛФ (прошу прощения, что на английском)

https://document-api-images-prod.s3.eu-west-1.amazonaws.com/docs/ItjhMEEPLXFr0xGkoFYpli_t5f6yziNYZ9TaOUrGeno/application-pdf?X-Amz-Algorithm=AWS4-HMAC-SHA256&X-Amz-Content-Sha256=UNSIGNED-PAYLOAD&X-Amz-Credential=ASIAWRGBDBV3FN45G4HZ%2F20190306%2Feu-west-1%2Fs3%2Faws4_request&X-Amz-Date=20190306T140907Z&X-Amz-Expires=60&X-Amz-Security-Token=FQoGZXIvYXdzEHIaDELUz248Ej7jZQyfHiK3A7wvmZvIBDxDDMB4izs3WrdEhwOVjjnR6SxIWCe%2BMXlGJnwQmYbEnplDpT%2FjV4HPkX8TJl04UhMZBBL3rSvcpsx0%2F15GTMaVdSX46mtRkNbQ6Fs%2FvQOnJAyvhKYsN0ag1lERIJ%2B4FGqaUcs79u82bBNRW4N%2FLpavdYM7Je7eJ9A6o60VgOLoBmC%2FEyIguiQ5UhG7yXvoZqwlrZpY4bKP%2F9tBigbaJgVzvKFMVbdvJHyKfzxf32qzHfq4cwvEQa1gD4eJuvEFILMPu29efqJW7BZZq1RwB8FxiuhzlD8p2eKwuQknxiGkFHGSV%2F3YdbBeRcc9wbG0u%2BQR6pnHMtuyYVFNpnyV51nNG4ggPDRGQ828B7YVZRpXh2uOw7uBOVJWsemA808SOAQuDs6w3k4DvP59P%2Bndw6VO%2Fj6%2B4A9%2BnkeSBSePonv3MfJE0g3WQCMNShYK6y66JlVLsss51YXYCUVplvLzDq3aSoTDzYbFsDGXCqtImdnKNjiUqhQkVmmhh6Gxdxonc%2FfsU%2B2mbE0euOc2dL57fKwdYfX3lMUb2z3BTkM%2BwP6gra4EYwF88S3ew1vkQzdKr3Yo%2BYH%2B4wU%3D&X-Amz-SignedHeaders=host&X-Amz-Signature=6daf965853bf1c890b32f76fdc01d6f900391bb40accdec3999b291bbe2d575e

[Лев]

On 3/5/2019 at 5:34 PM, Фимеон said:

http://nasoa.at.ua/_ld/0/53_2009_12.pdf

страница 10, 11, 12 и 13

Ода Бене - 2009...

[Лев]

Не прошло и 4 года, как приватники окончательно заврались, дважды дали ответ на запрос, подтвердив, что обратный выкуп имел место в 2016 году (в момент "досрочного погашения" ипотечных облигаций по кредиту моего клиента), а не в 2011 г.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80830157

Категорія справи № 159/1615/15-ц: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надіслано судом: 01.04.2019. Зареєстровано: 02.04.2019. Оприлюднено: 03.04.2019.

Номер судового провадження: 2/159/1/19

---

 

Справа № 159/1615/15-ц

Провадження № 2/159/1/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді   Панасюка С.Л.,

за участю секретаря Клевецької О.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ковелі справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

28.07.2006 року між сторонами укладено кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого позивач зобовязався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 27000 доларів США на термін до 28.07.2021 року, а остання зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитними договором.

Договір був забезпечений порукою ОСОБА_4 відповідно до договору № № VOKVGK00001001/1 від 28.07.2006 року.

ОСОБА_3 допустила заборгованість за договором.

АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_3, як позичальника, та з ОСОБА_4, як поручителя, солідарно, заборгованість за договором в сумі 20888,15 доларів США, яким відповідають 329197,24 грн.

Заперечення відповідачів.

Відповідачі заперечують вказану вимогу тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не довів існування заборгованості перед ним. Вказана заборгованість не може бути доведена розрахунком, інших доказів позивач не надав. До того ж, АТ КБ «ПриватБанк» відчужив сторонній юридичній особі право вимоги за кредитним договором та договором поруки і не має цього права. Крім цього, зобовязання за договором поруки є припиненими. Просять в позові відмовити.

Заяви, клопотання, інші дії.

Ухвалою суду від 23.06.2015 року витребувані докази у позивача.

Позивач надав оригінал кредитної справи та довідку про рух грошових коштів за всіма рахунками угоди. Інші документи не надав, оскільки знищив їх після 5-тирічного зберігання.

Ухвалою суду від 23.06.2015 року зупинене провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи.

30.11.2015 року провадження у справі відновлене.

Ухвалою суду від 10.12.2015 року призначена судово-економічна експертиза. Провадження у справі зупинене.

Ухвалою суду від 20.01.2016 року розглянуте клопотання експерта і витребувані докази.

30.03.2016 року експерт повідомив суд про неможливість дачі висновку оскільки витребувані ним докази так і не надійшли.

Ухвалою суду від 15.09.2016 року судом витребувані у позивача документи щодо відступлення ним права вимоги компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі».

Ухвалою суду від 15.09.2016 року зупинене провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи.

23.05.2017 року провадження у справі відновлене.

Ухвалою суду від 03.01.2018 року зупинене провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи.

05.11.2018 року провадження у справі відновлене.

Мотивувальна частина рішення.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК:

«1.Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Є очевидним, що існування заборгованості за кредитним договором та її розмір має довести сторона договору, яка видавала кредит, у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк».

Саме сторона договору, яка стверджує про порушення умов договору допущення іншою стороною заборгованості за договором, має довести, що вказане порушення відбулося, а також довести майнові наслідки цього порушення у виді заборгованості.

АТ КБ «ПриватБанк», як доказ існування заборгованості за кредитним договором та її розміру, додав до позовної заяви розрахунок вимог банку.

Однак, розрахунок розміру заборгованості, за своєю природою, не є доказом, такими доказами є первинні документи про рух коштів за кредитом, на підставі яких такий розрахунок робиться.

Відповідач сторона кредитного договору, може погодитися з розрахунком (визнати його), тоді у позивача не буде потреби доводити існування заборгованості та її розмір.

Однак, відповідач ОСОБА_3 розрахунок заперечила.

В такому випадку АТ КБ «ПриватБанк» зобовязаний був доводити існування заборгованості та її розмір доказами.

АТ КБ «ПриватБанк» надав ряд первинних документів. Однак, для того щоб працювати з ними, аналізувати, робити розрахунки, необхідні спеціальні знання. Зокрема, такі знання потрібні для того щоб визначити, чи достатньо наданих документів для визначення суми заборгованості за кредитом, чи ні.

Експерт, який проводив судово-економічну експертизу, зауважив, що наданих документів для висновку недостатньо і повідомив суд про неможливість дачі висновку оскільки витребувані ним докази так і не надійшли. Розмір заборгованості за кредитним договором залишився не встановленим, так само як і факт її існування.

При цьому експертиза проводились за клопотанням відповідача ОСОБА_3, АТ КБ «ПриватБанк» клопотань щодо експертиз не заявляв, свої запитання на вирішення експерта не пропонував, усі документи, які вимагав експерт, не надав. Взагалі АТ КБ «ПриватБанк» будь-якої участі та інтересу щодо проведення експертизи не виявив, повністю віддавши це питання на розсуд відповідачів.

Суд вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» не виконав свій процесуальний обовязок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Тобто, довести існування заборгованості за кредитним договором та її розмір.

У випадку, коли відповідач ОСОБА_3 заперечила розрахунок предявлених до неї вимог, саме АТ КБ «ПриватБанк» мав надати усі необхідні первинні документи для доведення існування заборгованості та її розміру.

І цього недостатньо для доведення його вимог. Суд, не маючи спеціальних знань, позбавлений можливості самостійно оперувати з документами, які супроводжують рух коштів за кредитним договором.

Для АТ КБ «ПриватБанк» було очевидним, що для визначення існування заборгованості та її розміру необхідно ініціювати проведення судової економічної експертизи. В такому випадку АТ КБ «ПриватБанк», який зацікавлений у її проведенні і доведенні своєї позиції, надав би експерту усі необхідні документи та доступ до своїх програмних комплексів.

Натомість, АТ КБ «ПриватБанк», не дбаючи про доведення своїх вимог, інертно спостерігав як відповідачі та суд намагаються без спеціальних знань осягнути подані ним первинні документи, які, до того ж, за твердженням експерта, подані не всі.

Необхідно памятати, що позичальники у кредитних взаємовідносинах є «слабшою» стороною, позбавленою доступу до необхідної інформації та можливостей її аналізу.

Тому, недопустимо, у тій чи іншій мірі, покладати доведення існування заборгованості та її розміру на «слабшу» сторону за принципом: я тобі поклав на стіл розрахунок, ти доведи, що в ньому щось не так, а я буду спостерігати і робити все, щоб ускладнити тобі завдання.

Наслідком є те, що встановити існування і розмір заборгованості у справі стає неможливим, ініційовані «слабшою» стороною експертизи не здатні встановити існування заборгованості та її розмір, оскільки сторона, яка надала кредит, не зацікавлена у їх проведенні.

Правильним підходом є те, що АТ КБ «ПриватБанк» у цій справі, зіткнувшись з невизнанням свого розрахунку, мав клопотати перед судом про приєднання до справи первинних документів, які доводять існування заборгованості та її розмір, клопотати про проведення судової економічної експертизи, укласти угоду з експертною установою і подбати, щоб експерт мав усе необхідне для висновку. Інша сторона могла б поставити перед експертом свої питання, або ж, по наслідках первинної експертизи, клопотати про додаткову чи повторну експертизу.

Ініціатива у доведенні мала належати АТ КБ «ПриватБанк».

Такий підхід дав би можливість суду оперувати висновком експерта, який, до того ж, на відміну від розрахунку, є доказом, а не борсатись роками у купі наданих позивачем бухгалтерських документів без будь-якого бажання з боку останнього будь що довести з допомогою цих документів.

Такий підхід не призведе до того, що експертизи будуть проводитися у всіх «банківських» справах. Відповідачі памятатимуть, що витрати на експертизу, у разі доведення заборгованості, ляжуть на них і вказаний підхід не створить ґрунту для зловживань процесуальними правами.

З огляду на викладене, АТ КБ «ПриватБанк», всупереч покладеному на нього ч.1 ст.81 ЦПК обовязку, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не довів належними доказами самого факту існування заборгованості та її розміру.

Суд без ініціювання АТ КБ «ПриватБанк» експертизи, без сприяння з боку останнього у її проведенні, позбавлений можливості визначити, чи є насправді заборгованість і який її розмір.

Тому суд повністю відмовляє у вимогах АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ще однією підставою для відмови у задоволенні вимог є те, що АТ КБ «ПриватБанк» не довів, що він має право вимоги до відповідачів.

Листом №20.1.3.2/6-811-312від 23.02.2007року позивачповідомив ОСОБА_3про відступленнясвоїх праввимоги закредитним договоромта договороміпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі» з місцезнаходженням за адресою ОСОБА_5, 1-й поверх, ОСОБА_6, 9, ОСОБА_2 EC4R 2RU, Великобританія.

АТ КБ «ПриватБанк» визнав цю обставину, однак, ствердив, що згодом уклав з компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі» договір викупу (відступлення) прав вимоги, тобто повернув собі право вимоги за договорами назад.

АТ КБ «ПриватБанк» стверджував, що уклав цей договір 13.10.2011 року, надавши документ, названий копією цього договору.

ОСОБА_3 звернула увагу на ряд суперечностей в цій копії і зажадала від позивача надати оригінал договору.

АТ КБ «ПриватБанк» оригінал договору так і не надав, незважаючи, що суд ухвалою від 15.09.2016 року витребував у нього як оригінал цього договору, так і інші документи, які підтверджують право вимоги.

Більше того, листом № 20.1.0.0.0/7-181127/698 від 17.12.2018 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомив ОСОБА_3, що зворотне відступлення вимоги відбулося 15.04.2016 року. В той час, коли до цього часу позивач намагався довести, що таке відступлення відбулося 13.10.2011 року.

Ні копія, ні оригінал договору зворотного відступлення права вимоги від 15.04.2016 року знову ж не були надані.

До того ж, якщо зворотне відступлення права вимоги відбулося 15.04.2016 року, то на день звернення до суду (23.03.2015 року) позивач права вимоги до відповідачів не мав.

До суду звертаються за захистом порушеного права (ст.4 ЦПК).

АТ КБ «ПриватБанк», всупереч покладеному на нього ч.1 ст.81 ЦПК обовязку, не довів, що він мав на день звернення до суду і має зараз право вимоги до відповідачів, а саме, що таке право перейшло до нього від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі» в порядку зворотного відступлення права вимоги.

Тому, в позові слід відмовити також з цієї підстави.

Керуючись ст.ст.4, 12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові Акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» доОСОБА_3,ОСОБА_4 простягнення заборгованості відмовити повністю.

Повне судове рішення складене 01 квітня 2019 року

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

ГОЛОВУЮЧИЙ ПАНАСЮК С.Л.

[Фимеон]

В 04.04.2019 в 11:05, Лев сказал:

Ні копія, ні оригінал договору зворотного відступлення права вимоги від 15.04.2016 року знову ж не були надані.

в моём случае, адвокатесса от примата принесла на заседание копии слепленные непонятно из каких страниц

Кстати, хотел уточнить. Имеются ли у кого-нибудь на руках вторые экземпляры допсоглашений о переуступке мортгейджу и самое главное - нотариально заверенные?

[Bolt]

4 часа назад, Фимеон сказал:

в моём случае, адвокатесса от примата принесла на заседание

У Вас была адвокат от Привата...??? Вы ничего не путаете...

[Фимеон]

19 минут назад, Bolt сказал:

У Вас была адвокат от Привата...??? Вы ничего не путаете...

Уважаемый ) а где написано, что она мой адвокат?

В моём случае, так же как и у каждого кто судится с приматом, есть представитель от банка.

Была адвокатесса. А может и юрист))

Вот об этом речь и веду.

Хорошего Вам дня!)

[Bolt]

13 минут назад, Фимеон сказал:

Уважаемый ) а где написано, что она мой адвокат?

В моём случае, так же как и у каждого кто судится с приматом, есть представитель от банка.

Была адвокатесса. А может и юрист))

Вот об этом речь и веду.

Хорошего Вам дня!)

Конечно хорошего дня и Вы здесь не при чём, конечно не Ваш адвокат, имелось ввиду конечно же у Вас у Вас в процессе, у Вас в заседании с Приватом...

И вот о том и о чём речь так просто уточнить хотелось... Адвокат или не адвокат, или может юрист... Если Вы не знаете то так и напишите, но не пишите ни о каком адвокате, которого там скорее всего не было... А именно в свете последних дел это очень важно и имеет значение... 

Чего Вы так всполошились с уважением и пожеланием дня от простого уточняющего вопроса непонятно...))

[Фимеон]

https://knute.edu.ua/file/Mg==/3893253e2a0ad777a599359c3be9f4af.pdf

интересно расписаны риски которые стали реальностью)

[Фимеон]

10 минут назад, Bolt сказал:

Адвокат или не адвокат, или может юрист...

Спасибо за исчерпывающий ответ Вам!)

Если Вы заметили, то речь шла о копии договора обратной переуступки и допсоглашении заверенном нотариально.

Может здесь Вам есть ещё что сказать? Заранее благодарен!))

[Лев]

17 hours ago, Фимеон said:

https://knute.edu.ua/file/Mg==/3893253e2a0ad777a599359c3be9f4af.pdf

интересно расписаны риски которые стали реальностью)

Тут впору бы докторскую написать на тему: чем сильнее процентная хотелка, тем выше риски банков (и особенно манивеев) получить разбитое корыто...

[Лев]

22 hours ago, Фимеон said:

в моём случае, адвокатесса от примата принесла на заседание копии слепленные непонятно из каких страниц

Кстати, хотел уточнить. Имеются ли у кого-нибудь на руках вторые экземпляры допсоглашений о переуступке мортгейджу и самое главное - нотариально заверенные?

1. Адвокатов приматовских пока не встречал, одни штатные юристы представляют неумеренные интересы.

2. В остальном - аналогичная ситуация, вот фрагмент из выступления в дебатах:

            3. Договір про зворотне відступлення прав є фальшивим (підробним)

            Позивач подав до суду в якості доказу права укладення додаткової угоди до кредитного договору та права позовних вимог ксерокопії фрагментів нотаріального договору (нібито) зворотного відступлення права вимоги, нібито укладеного 13.11.2011 р. між Банком, компанією „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” та довірчим управителем „ТМФ Трасті Лімітед”.

            Зі змісту ксерокопій в їх сукупності чітко вбачається фальсифікація даного договору.

            Так, копії сторінок 1 – 15, 89 та б/н – фрагментів договору зворотного викупу (відступлення) прав вимоги кредитних договорів не можуть складати один документ, оскільки:

            1. За змістом (стор. 2) у договорі має бути лише 15 сторінок.

            2. Сторінки 1 – 15 виконані в одному стилі (форматі), а сторінка 89 – в іншому.

            3. Копія останньої пронумерованої сторінки – 89. На звороті аркушу – копія останньої сторінки без номера і надрукована шрифтом більшого розміру, ніж сторінки 1 – 15 і 89.

            4. На останній сторінці міститься штамп, на якому зазначено кількість аркушів – 54, тобто 108 сторінок, що є доказом наявності фрагментів різних документів, оскільки не може бути передостанньою 89-та сторінка в документі, який містить 108 сторінок. І якщо йде нумерація сторінок, то нумеруються всі сторінки, в тому числі й остання.

            5. Сторінка 1 (обкладинка) та сторінка 89 надруковані українською і англійською мовами, всі інші – лише українською.

            Також прошу звернути увагу на номери нотаріальних бланків фрагментів документів. Номери йдуть послідовно з першого аркушу (1 – 2 сторінки) – ВРМ № 690656 по восьмий аркуш (стор. 15) – ВРМ № 690664. Номер бланку 89-ї сторінки (45-й арк.) – ВРМ № 760609 різко відрізняється від номера бланку восьмого аркушу – ВРМ № 690664. (760609 – 690664 = 69945 !!!). Така розбіжність в номерах бланків – майже в сімдесят тисяч вказує на те, що фрагмент на сторінках 1 – 15 та фрагмент на сторінці 89 належать різним документам.

            Ксерокопія фрагменту списку (під номерами по порядку з 208 по 228 включно) осіб, адрес та номерів (з бранчами) кредитних договорів не містить належних реквізитів, які б вказували на походження списку. Те, що це є саме Додаток 1 „Перелік активів” до договору зворотного викупу (відступлення), нічим не підтверджується.

            Більше того, зі змісту сторінок тексту „договору” чітко вбачається, що це є договір первісного, а ніяк не зворотного відступлення. Зокрема, іпотечні облігації випустив покупець, а це – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, які необхідно забезпечити іпотечними активами. Подальший його аналіз показує, що продавцем є Приватбанк, а покупцем – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”. Переробленою (змінена дата укладення) є лише титульна сторінка договору.

            За змістом (стор. 2) Додатком 2 до договору є повідомлення позичальника про відступлення. Після первісного відступлення позичальники для іншого кредитора є не позичальниками, а боржниками, оскільки викупляється лише право вимоги. Повідомлення про зворотне відступлення до даного часу довіритель не отримала.

            Щоб не видати факт фальсифікації договору зворотного відступлення (збігу текстів), позивач надав суду ненотаріальну копію договору прямого відступлення вигаданого (зміненого) змісту.

            Прошу суд звернути увагу на наступне. Неодноразово у подібних справах Приватбанк вводив суди в оману, іноді вказуючи різні, ситуативно вигідні дати „укладення” договору зворотного відступлення. Ці факти підтверджуються рішеннями різних судів, знайденими в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Електронні адреси таких рішень та короткі анотації наведено у відзиві довірителя на позов.

            Відповіді на відзив позивач не надав, доводів довірителя не спростував.

            Отже, зворотне відступлення прав вимоги є вигадкою позивача з метою виправдання шахрайських діянь його посадових осіб, оскільки його не може одночасно і бути, і не бути.

            Таким чином, договору зворотного відступлення прав вимоги від 13.11.2011 р. не існує, раніше надані позивачем докази зворотного відступлення прав вимоги 13.11.2011 р. є фальшивими, а відтак не можуть бути належними, допустимими і достовірними доказами.

[Лев]

Вот он самый разнобой по "обратному выкупу":

            "1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56760578. На початку 2017 р. ніякого зворотного відступлення не було.

            2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41862466. 2014 р. Банк є неналежним позивачем внаслідок відступлення права вимоги компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”.

            3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55433749. Ніякого зворотного відступлення у 2014-2016 р.р. не було.

            4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832306. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63678380. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67982554. Станом на 31.07.2015 р. Банк не мав права вимоги. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69710195. Зворотне відступлення датоване 14.04.2014 р."

            8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58297106. Рішення від 08.06.2016 р. Банк не має права вимоги.

            9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59086213. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81436431, Верховний Суд. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р."

 

 

[Max2222]

Здравствуйте форумчане !    

Я вот тоже попался в эту западню. Брал кредит под  дом  в 2005 и закрыл в 2008 . Ни слуху ни духу, не в курсе был про заборону на нерухоме майно. Собрался продавать , нашел клиентов - и тут такой сюрприз. Сейчас смотрю , что в 2007 оформили обтяження от  Юкрейн Мортгейдж Лоун Finance No.1  .  Кто то в курсе как на сегодня действовать ? Возможно в привате уже есть какой то алгоритм ?  

Нотариус не снимает запрет , а фирмы давно нет .

Я конечно подал заявку и т.д. Но они заявляют что в течении 30 дней соберут документы , а мне реально горит !   Неужели без суда никак ?

[Лев]

Ну вот еще одна продвижка по нашему делу:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738210

Категорія справи №

159/4146/17

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.

Надіслано судом: 09.02.2021. Зареєстровано: 10.02.2021. Оприлюднено: 11.02.2021.

Дата набрання законної сили: 12.03.2021

Номер судового провадження: 2/159/63/21

Справа № 159/4146/17

Провадження № 2/159/63/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. Ковель

               Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього,

в с т а н о в и в :

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 27 липня 2006 року між нею та ЗАТ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», був укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 28.07.2006 по 28.07.2021 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного договору. 21.11.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. Крім цього, між позивачем та Страховою компанією «Інгосстрах» були укладені договори страхування майна. Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк», а при укладенні додаткової угоди - і його правонаступник, не дотримувались вимог закону, ввели її в оману, включили ряд незаконних і несправедливих умов, які призвели до негативних наслідків, що є підставою для визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, а також визнання недійсною додаткової угоди. Також вказувала на те, що відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду, оскільки 27 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж ДЛоун Файненс №1 пі-ел-сі», у зв`язку з чим просила визнати недійсними пункти кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006, а саме: пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю; пункт 1.1 в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту; пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році; пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу; пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку та просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року, укладеного між нею та відповідачем, а також просила всі судові витрати покласти на відповідача.

Відповідачем відзив на позов не подано.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VОКVGК00001001, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно в розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

21 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VОКVGК00001001.

Згідно з повідомленням, направленим позичальнику ОСОБА_1 , 19 лютого 2007 року банк відступив свої права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відповідно до пункту 2.3.10 кредитного договору компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» з місцезнаходженням за адресою: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, Клоук Лейн, 9, Лондон, ЕС4Л 21Ш, Великобританія, яка надалі поіменована «ЮМЛ». Внаслідок відступлення ЮМЛ є єдиним власником усіх прав вимоги за кредитним договором (у тому числі, а не обмежуючись ним, прав на отримання всіх платежів, передбачених кредитним договором, і всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки) з 19 лютого 2007 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27000 США, на такі цілі: придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячно у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 25 по 31 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом п.2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду і комісію згідно з пунктом 1.1.

Пунктом 2.3.9 кредитного договору встановлено, що банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого на забезпечення виконання зобов`язання, у випадку порушення позичальником зобов`язань за цим договором.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, що нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Пунктом 3.7 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й строки, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Якщо згідно з пунктом 1.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному у пункті 1.1) від дня списання коштів з кредитного рахунка до дати повного погашення кредиту. При цьому незалежно від кількості днів, що минуло від дня закінчення останнього періоду сплати до дня останнього остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість за кредитним договором не проводиться.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком. При цьому позичальник сплачує банкові винагороду, що дорівнює суми залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Нацбанку України на дату сплати.

Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

Пунктом 6.6 кредитного договору визначено, що виконання зобов`язань за цим договором здійснюється за місцем знаходженням підрозділу банку, що надав кредит. Зобов`язання позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 27 липня 2006 року № VOKVGK00001001 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України від 15.11.2016 «Про споживче кредитування».

Позивач просила визнати недійсними:

пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю;

пункт 1.1 - в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту;

пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році;

пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу;

пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку.

Також, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року.

Відповідно до ст.ст.202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст.203 ЦК України, у її редакції, чинній за станом на дату укладання кредитного договору та додаткової угоди, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел, коли особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Однак, саме позивач як сторона, яка, як вона стверджує, діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу у банка як іншої сторони оспорюваного правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

За змістом ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на дату укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Оскільки умовами кредитного договору неправомірно передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів, умови, які є несправедливими, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсними пунктів кредитного договору в цій частині.

На підставі викладеного п.1.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, п.6.2 договору в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу слід визнати недійсними, а п.2.2.3, п.3.7 та п.6.3 кредитного договору повністю.

Щодо п.2.3.9, то позивач, підписавши договір, погодилась з умовою, що відповідач має право доводити до відома третіх осіб про її заборгованість за кредитним договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов`язань, у випадку порушення нею зобов`язань за договором, тобто дала дозвіл відповідачу використовувати інформацію про себе у спосіб, визначений у цьому пункті. Позивач розпорядилась таким чином інформацією про себе, має право це зробити, а відповідач має право користуватись наданим позивачем дозволом використовувати інформацію про неї. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.2 договору, то позивач, підписавши договір, погодилась, що у випадку порушення нею зобов`язань по погашенню кредиту, розмір відсотків зросте. Відсотки - це плата за користування кредитом і сторони мають право домовитися, що ця плата стане більшою у випадку порушення позичальником умов договору щодо погашення кредиту. Позивач погодилась на цю умову і щоб не потрапити у боргову пастку, як вона це називає, мала своєчасно погашати кредит. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.4 договору, то позивач погодилась на умову, що при розрахунку процентів кількість днів у році приймається за 360. Якщо це і веде до збільшення процентної ставки, то позивач дала згоду на це, підписавши договір. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.6.6 договору, то позивач погодилась, що її зобов`язання можуть бути виконані іншою особою за згодою відповідача. Якщо позивач не бажає, щоб її зобов`язання виконували інші особи, то цього і не станеться, оскільки ніхто не буде виконувати її зобов`язання без домовленості з нею. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

21.11.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 pоку.

Позивач посилається на те, що, оскільки 27 лютого 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № пі-ел-сі», відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.06 р. Однак, такі доводи позивача спростовуються наступним.

13.10.2011 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел--Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та «ТМФ Транс Лімітед» був укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 611,612.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що термін «відповідні основні іпотечні активи» означає відповідні права вимоги за іпотеками та відповідні права вимоги за кредитами.

Пунктом 2.1 договору сторони погодились, що продавець «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» цим погоджується продати, а покупець ПАТ КБ «ПриватБанк» цим погоджується купити відповідні основні іпотечні активи.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони цим домовляються, що відповідні основні іпотечні активи продаються відповідно до Переліку Активів.

Пунктом 2.4 Договору від 13.10.2011 року передбачено, що купівля-продаж відповідних основних іпотечних активів та відповідне відступлення відповідних основних іпотечних активів покупцем набирає чинності негайно після укладання та нотаріального посвідчення цього договору. Не існує жодної умови для набрання чинності відступленням.

Згідно з Додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13.10.2011 року серед активів, за якими до ПАТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

У відповідності до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином ( відступлення прав вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.516 ЦК України).

Отже, 13.10.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» набуло прав кредитора ОСОБА_1 за її зобов`язанням, які виникли у неї на підставі кредитного договору VOKVGK00001001 від 28.07.2006 року.

За таких обставин станом на момент укладання додаткової угоди від 21.11.2011 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» були наявні усі передбачені Законом права на укладання додаткових угод до раніше укладених договорів.

До того ж, суд, з участю цих же сторін, вже вирішував питання про визнання згаданої вище додаткової угоди недійсною з підстави, що відповідач не мав права її укладати тому що не був на момент її укладення кредитором.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2016 року в частині визнання вказаної додаткової угоди недійсною з цієї підстави Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26.01.2017 року скасував. При цьому навів мотиви, які відповідають мотивам, наведеним у цьому рішенні (справа № 159/4685/15-ц, провадження № 22-ц/773/67/17).

Згадане рішення також необхідно брати до уваги, поважаючи принцип правової визначеності, зокрема те, що не слід допускати ситуацію, коли з одного і того ж питання існують протилежні судові рішення, особливо коли одне з них вже набрало законної сили.

Щодо змісту угоди, то розходження між сторонами щодо суми виданих коштів не є підставою для визнання угоди недійсною, це спір щодо виконання угоди, а не спір щодо правомірності угоди, який зараз розглядається.

На момент укладення самого кредитного договору споживчі валютні кредити дозволялися, отже у додатковій угоді до цього договору сторони вправі домовлятися щодо кредиту у валюті, оскільки додаткова угода є похідною від основної.

Щодо позовної давності у 50 років, то закон не забороняє сторонам договору встановлювати таку давність. Зобов`язана сторона договору може уникнути сплати неустойки тривалістю 50 років, якщо добросовісно виконає свої договірні зобов`язання, ніякої несправедливості у цій умові немає. До того ж, позивача ніхто не примушував погоджуватися на таку умову. Додатковою угодою можуть встановлюватись нові умови договору, в тому числі і умова про позовну давність у 50 років, на те вона і додаткова угода.

Щодо страхових платежів і невидачу їх на руки позивачу, валюти їх сплати та іншого, то саме на такі умови погодилась позивач і ніхто її до цього не примушував. Позивач завчасно знала, що валюта може знецінюватись, однак погодилась на такі умови, оскільки бажала отримати кредит. Ця умова не є несправедливою, оскільки валюта може не тільки знецінюватись, а і зміцнюватись, і ніхто наперед не знає, як вона буде себе поводити.

Щодо графіку погашення кредиту, який доданий до додаткової угоди, то закон не забороняє додавати до додаткової угоди графіки на будь-які проміжки часу, не обов`язково до такої угоди додавати лише графік на весь строк договору.

Сторони можуть передбачати у додатковій угоді заходи щодо посилення відповідальності за невиконання умов договору, особливо у випадку, якщо одна із сторін ці умови вже порушує. Позивач погодилась на вказане посилення відповідальності, бажаючи зберегти можливість користуватись кредитними коштами, ніякої несправедливості у цьому немає. Позивачу слід було виконувати належно договір і не було б додаткової відповідальності.

Щодо рішення від 25.11.2015 року Апеляційного суду у пов`язаній справі № 159/3628/15-ц, то у цьому рішенні йшлося про захист прав поручителя за виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 , який не поручався за умови додаткової угоди, а не за неправомірність самої додаткової угоди. Цим рішенням доводилось, що додаткова угода істотно змінила зобов`язання за кредитним договором, за які поручитель не повинен відповідати, оскільки з ним про ці змінені зобов`язання не домовлялися.

Отже, додаткова угода укладена сторонами правомірно і підстави для визнання її недійсною відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 204, 215, ст.514, ст.526, ст.530, ч.1 ст.627, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.1050, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.11, ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 4, 5, 7, 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

Визнати недійсним п.6.2 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу.

Визнати недійсним п.3.7 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.6.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.2.2.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий:С. Л. Панасюк

[Max2222]

4 часа назад, Лев сказал:

Ну вот еще одна продвижка по нашему делу:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738210

Категорія справи №

159/4146/17

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.

Надіслано судом: 09.02.2021. Зареєстровано: 10.02.2021. Оприлюднено: 11.02.2021.

Дата набрання законної сили: 12.03.2021

Номер судового провадження: 2/159/63/21

Справа № 159/4146/17

Провадження № 2/159/63/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. Ковель

               Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього,

в с т а н о в и в :

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 27 липня 2006 року між нею та ЗАТ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», був укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 28.07.2006 по 28.07.2021 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного договору. 21.11.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. Крім цього, між позивачем та Страховою компанією «Інгосстрах» були укладені договори страхування майна. Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк», а при укладенні додаткової угоди - і його правонаступник, не дотримувались вимог закону, ввели її в оману, включили ряд незаконних і несправедливих умов, які призвели до негативних наслідків, що є підставою для визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, а також визнання недійсною додаткової угоди. Також вказувала на те, що відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду, оскільки 27 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж ДЛоун Файненс №1 пі-ел-сі», у зв`язку з чим просила визнати недійсними пункти кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006, а саме: пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю; пункт 1.1 в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту; пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році; пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу; пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку та просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року, укладеного між нею та відповідачем, а також просила всі судові витрати покласти на відповідача.

Відповідачем відзив на позов не подано.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VОКVGК00001001, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно в розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

21 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VОКVGК00001001.

Згідно з повідомленням, направленим позичальнику ОСОБА_1 , 19 лютого 2007 року банк відступив свої права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відповідно до пункту 2.3.10 кредитного договору компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» з місцезнаходженням за адресою: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, Клоук Лейн, 9, Лондон, ЕС4Л 21Ш, Великобританія, яка надалі поіменована «ЮМЛ». Внаслідок відступлення ЮМЛ є єдиним власником усіх прав вимоги за кредитним договором (у тому числі, а не обмежуючись ним, прав на отримання всіх платежів, передбачених кредитним договором, і всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки) з 19 лютого 2007 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27000 США, на такі цілі: придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячно у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 25 по 31 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом п.2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду і комісію згідно з пунктом 1.1.

Пунктом 2.3.9 кредитного договору встановлено, що банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого на забезпечення виконання зобов`язання, у випадку порушення позичальником зобов`язань за цим договором.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, що нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Пунктом 3.7 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й строки, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Якщо згідно з пунктом 1.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному у пункті 1.1) від дня списання коштів з кредитного рахунка до дати повного погашення кредиту. При цьому незалежно від кількості днів, що минуло від дня закінчення останнього періоду сплати до дня останнього остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість за кредитним договором не проводиться.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком. При цьому позичальник сплачує банкові винагороду, що дорівнює суми залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Нацбанку України на дату сплати.

Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

Пунктом 6.6 кредитного договору визначено, що виконання зобов`язань за цим договором здійснюється за місцем знаходженням підрозділу банку, що надав кредит. Зобов`язання позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 27 липня 2006 року № VOKVGK00001001 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України від 15.11.2016 «Про споживче кредитування».

Позивач просила визнати недійсними:

пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю;

пункт 1.1 - в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту;

пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році;

пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу;

пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку.

Також, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року.

Відповідно до ст.ст.202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст.203 ЦК України, у її редакції, чинній за станом на дату укладання кредитного договору та додаткової угоди, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел, коли особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Однак, саме позивач як сторона, яка, як вона стверджує, діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу у банка як іншої сторони оспорюваного правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

За змістом ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на дату укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Оскільки умовами кредитного договору неправомірно передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів, умови, які є несправедливими, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсними пунктів кредитного договору в цій частині.

На підставі викладеного п.1.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, п.6.2 договору в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу слід визнати недійсними, а п.2.2.3, п.3.7 та п.6.3 кредитного договору повністю.

Щодо п.2.3.9, то позивач, підписавши договір, погодилась з умовою, що відповідач має право доводити до відома третіх осіб про її заборгованість за кредитним договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов`язань, у випадку порушення нею зобов`язань за договором, тобто дала дозвіл відповідачу використовувати інформацію про себе у спосіб, визначений у цьому пункті. Позивач розпорядилась таким чином інформацією про себе, має право це зробити, а відповідач має право користуватись наданим позивачем дозволом використовувати інформацію про неї. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.2 договору, то позивач, підписавши договір, погодилась, що у випадку порушення нею зобов`язань по погашенню кредиту, розмір відсотків зросте. Відсотки - це плата за користування кредитом і сторони мають право домовитися, що ця плата стане більшою у випадку порушення позичальником умов договору щодо погашення кредиту. Позивач погодилась на цю умову і щоб не потрапити у боргову пастку, як вона це називає, мала своєчасно погашати кредит. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.4 договору, то позивач погодилась на умову, що при розрахунку процентів кількість днів у році приймається за 360. Якщо це і веде до збільшення процентної ставки, то позивач дала згоду на це, підписавши договір. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.6.6 договору, то позивач погодилась, що її зобов`язання можуть бути виконані іншою особою за згодою відповідача. Якщо позивач не бажає, щоб її зобов`язання виконували інші особи, то цього і не станеться, оскільки ніхто не буде виконувати її зобов`язання без домовленості з нею. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

21.11.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 pоку.

Позивач посилається на те, що, оскільки 27 лютого 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № пі-ел-сі», відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.06 р. Однак, такі доводи позивача спростовуються наступним.

13.10.2011 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел--Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та «ТМФ Транс Лімітед» був укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 611,612.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що термін «відповідні основні іпотечні активи» означає відповідні права вимоги за іпотеками та відповідні права вимоги за кредитами.

Пунктом 2.1 договору сторони погодились, що продавець «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» цим погоджується продати, а покупець ПАТ КБ «ПриватБанк» цим погоджується купити відповідні основні іпотечні активи.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони цим домовляються, що відповідні основні іпотечні активи продаються відповідно до Переліку Активів.

Пунктом 2.4 Договору від 13.10.2011 року передбачено, що купівля-продаж відповідних основних іпотечних активів та відповідне відступлення відповідних основних іпотечних активів покупцем набирає чинності негайно після укладання та нотаріального посвідчення цього договору. Не існує жодної умови для набрання чинності відступленням.

Згідно з Додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13.10.2011 року серед активів, за якими до ПАТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

У відповідності до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином ( відступлення прав вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.516 ЦК України).

Отже, 13.10.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» набуло прав кредитора ОСОБА_1 за її зобов`язанням, які виникли у неї на підставі кредитного договору VOKVGK00001001 від 28.07.2006 року.

За таких обставин станом на момент укладання додаткової угоди від 21.11.2011 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» були наявні усі передбачені Законом права на укладання додаткових угод до раніше укладених договорів.

До того ж, суд, з участю цих же сторін, вже вирішував питання про визнання згаданої вище додаткової угоди недійсною з підстави, що відповідач не мав права її укладати тому що не був на момент її укладення кредитором.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2016 року в частині визнання вказаної додаткової угоди недійсною з цієї підстави Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26.01.2017 року скасував. При цьому навів мотиви, які відповідають мотивам, наведеним у цьому рішенні (справа № 159/4685/15-ц, провадження № 22-ц/773/67/17).

Згадане рішення також необхідно брати до уваги, поважаючи принцип правової визначеності, зокрема те, що не слід допускати ситуацію, коли з одного і того ж питання існують протилежні судові рішення, особливо коли одне з них вже набрало законної сили.

Щодо змісту угоди, то розходження між сторонами щодо суми виданих коштів не є підставою для визнання угоди недійсною, це спір щодо виконання угоди, а не спір щодо правомірності угоди, який зараз розглядається.

На момент укладення самого кредитного договору споживчі валютні кредити дозволялися, отже у додатковій угоді до цього договору сторони вправі домовлятися щодо кредиту у валюті, оскільки додаткова угода є похідною від основної.

Щодо позовної давності у 50 років, то закон не забороняє сторонам договору встановлювати таку давність. Зобов`язана сторона договору може уникнути сплати неустойки тривалістю 50 років, якщо добросовісно виконає свої договірні зобов`язання, ніякої несправедливості у цій умові немає. До того ж, позивача ніхто не примушував погоджуватися на таку умову. Додатковою угодою можуть встановлюватись нові умови договору, в тому числі і умова про позовну давність у 50 років, на те вона і додаткова угода.

Щодо страхових платежів і невидачу їх на руки позивачу, валюти їх сплати та іншого, то саме на такі умови погодилась позивач і ніхто її до цього не примушував. Позивач завчасно знала, що валюта може знецінюватись, однак погодилась на такі умови, оскільки бажала отримати кредит. Ця умова не є несправедливою, оскільки валюта може не тільки знецінюватись, а і зміцнюватись, і ніхто наперед не знає, як вона буде себе поводити.

Щодо графіку погашення кредиту, який доданий до додаткової угоди, то закон не забороняє додавати до додаткової угоди графіки на будь-які проміжки часу, не обов`язково до такої угоди додавати лише графік на весь строк договору.

Сторони можуть передбачати у додатковій угоді заходи щодо посилення відповідальності за невиконання умов договору, особливо у випадку, якщо одна із сторін ці умови вже порушує. Позивач погодилась на вказане посилення відповідальності, бажаючи зберегти можливість користуватись кредитними коштами, ніякої несправедливості у цьому немає. Позивачу слід було виконувати належно договір і не було б додаткової відповідальності.

Щодо рішення від 25.11.2015 року Апеляційного суду у пов`язаній справі № 159/3628/15-ц, то у цьому рішенні йшлося про захист прав поручителя за виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 , який не поручався за умови додаткової угоди, а не за неправомірність самої додаткової угоди. Цим рішенням доводилось, що додаткова угода істотно змінила зобов`язання за кредитним договором, за які поручитель не повинен відповідати, оскільки з ним про ці змінені зобов`язання не домовлялися.

Отже, додаткова угода укладена сторонами правомірно і підстави для визнання її недійсною відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 204, 215, ст.514, ст.526, ст.530, ч.1 ст.627, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.1050, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.11, ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 4, 5, 7, 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

Визнати недійсним п.6.2 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу.

Визнати недійсним п.3.7 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.6.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.2.2.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий:С. Л. Панасюк

Спасибо  , значит без суда никак !

 

[Bolt]

В 17.03.2021 в 22:28, Max2222 сказал:

Здравствуйте форумчане !    

Я вот тоже попался в эту западню. Брал кредит под  дом  в 2005 и закрыл в 2008 . Ни слуху ни духу, не в курсе был про заборону на нерухоме майно. Собрался продавать , нашел клиентов - и тут такой сюрприз. Сейчас смотрю , что в 2007 оформили обтяження от  Юкрейн Мортгейдж Лоун Finance No.1  .  Кто то в курсе как на сегодня действовать ? Возможно в привате уже есть какой то алгоритм ?  

Нотариус не снимает запрет , а фирмы давно нет .

Я конечно подал заявку и т.д. Но они заявляют что в течении 30 дней соберут документы , а мне реально горит !   Неужели без суда никак ?

А как без суда... Без суда никак...