Recommended Posts

Квартира в ипотеке, вчера получила решение суда, ну конечно же будет апелляция, но все же я вообще не знаю дальнейшие пути развития ситуации. Реальная стоимость квартиры 21 тыс. дол, Суд присудил 34 тыс дол США и пеню 347 000 грн! Кроме этой квартиры у меня ни чего нету, прописаны 2 несовершеннолетних детей, поручитель муж (имущества нету, есть пай), поручители подруга с мужем (имущества нету, кроме бытовой техники и 1/5 части в 2-х комнатной квартире). В устной беседе предлагала банку продать квартиру, а остальное списать, "банк" сказал что такое не реально))).

Нахожусь в ступоре так как не знаю выход из сложившейся ситуации.

Подскажите возможные развития ситуации и пути выхода.

Link to comment
Share on other sites

Квартира в ипотеке, вчера получила решение суда, ну конечно же будет апелляция, но все же я вообще не знаю дальнейшие пути развития ситуации. Реальная стоимость квартиры 21 тыс. дол, Суд присудил 34 тыс дол США и пеню 347 000 грн! Кроме этой квартиры у меня ни чего нету, прописаны 2 несовершеннолетних детей, поручитель муж (имущества нету, есть пай), поручители подруга с мужем (имущества нету, кроме бытовой техники и 1/5 части в 2-х комнатной квартире). В устной беседе предлагала банку продать квартиру, а остальное списать, "банк" сказал что такое не реально))).

Нахожусь в ступоре так как не знаю выход из сложившейся ситуации.

Подскажите возможные развития ситуации и пути выхода.

Для того, чтобы это было реально, банк надо поставить в соответствующие условия, - чтобы не было у него другого выхода. Договариваться им нет резона, - зачем? Есть решение суда, будем рвать...

Уберите с себя все имущество, пересмотрите темы форума про блокирование действий ОГИС.

Теперь про то, что надо сделать в первую очередь.

Вы заявляли в суде о несогласии с размером пени? Это ФиК, там 365% годовых... Надо ссылаться на закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання боргових зобовязань", по этому закону размер пени - не более двойной учетной ставки НБУ.

В договоре вы с банком могли договориться о любом размере пени и этот договор действителен, но в случае судебного взыскания должны применяться положения этого закона. Проверьте период, за какой начислена пеня (должно быть не больше года), соразмерность суммы долга и начисленной пени.

Впрочем, вот Вам кусочек моей апелляционной жалобы:

суд неправильно застосував законодавчі норми щодо СТЯГНЕННЯ пені

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим

Суд не врахував ту обставину, що схема кредитування за кредитним договором є ануїтетною, тобто левова доля (більше 95%) місячного платежу по кредиту, особливо в перші роки дії кредитного договору (з моменту укладення договору не пройшло й трьох років, договір – довгостроковий, укладений на 25 років) відноситься банком за складеним ним же графіком платежів саме на погашення відсотків за користування кредитними коштами, тобто банк весь час отримував дохід і не зазнавав суттєвих втрат.

Тобто, через неналежне виконання мною зобов’язання за кредитним договором з обґрунтованих причин БАНК НЕ ОТРИМАВ ІСТОТНИХ ЗБИТКІВ. Крім того, банк користувався пільгами від держави, згідно з якими мав і мінімізацію бази оподаткування,і мораторій на виконання зобов’язань перед своїми кредиторами, та інші пільги, вказані, зокрема, у законі України , «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків» від 24.07.2009р., тощо.

А, враховуючи вищенаведені роз’яснення щодо ануїтетного графіка за кредитом, збитків банк взагалі не отримав.

Суд не врахував обставини, що вже під час розгляду справи мною було погашено всю заборгованість по первинному позову, про що суд було інформовано мною пред’явленням виписки по моєму кредитному рахунку під час судових засідань.

ОДНОЧАСНО З ПОГАШЕННЯМ БАНК ЩОРАЗУ (ДВІЧІ) УТОЧНЯВ ПОЗОВНІ ВИМОГИ В СТОРОНУ ЗБІЛЬШЕННЯ ПОЗОВНИХ СУМ.

Вважаю, що суд прямо порушив п.1-3 ст.213 Цивільно-процесуального кодексу України.

ДО ТОГО Ж:

При нарахуванні розмірів пені за прострочені грошові зобов’язання суд не врахував норми матеріального права:

Посилання суду у своєму Рішенні на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом.

У п. 1 ст. 231 ГК України, наголошується, що закон стосовно окремих видів зобов'язань може визначати розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Ми говоримо про грошові зобов’язання, а саме: про відповідальність за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, і оскільки існує ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», є всі підстави вважати, що грошові зобов’язання – це саме той окремий вид зобов’язань (про який йдеться в ст. 231 ГК України), штрафні санкції за порушення яких встановлені законом та не змінюються за погодженням сторін.

Існують думки, що відступити від норми закону не можна, коли про це прямо вказано в цьому законі. Такі погляди ґрунтуються на нормах ЦК України, якими передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо наголошується про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. До речі, закон зазвичай не містить положень про заборону відступати від його норми. Висновок про те, чи є закон обов’язковим для певних відносин випливає зі змісту самого закону. Так, згаданий ЗУ «Про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань» визначає відносини, на які його дія не поширюється, зокрема, на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Посилання на те, що даний Закон не поширюється на фізичних осіб, - немає. Таким чином, для інших грошових відносин він є обов’язковим.

Обов’язковість для учасників грошових відносин ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» випливає також зі змісту цього нормативно-правового акта, позаяк, на відміну від ЦК України, вказаний Закон є спеціальним, який регулює конкретний вид правовідносин. Відтак, зважаючи на викладене, можна стверджувати, що якщо відносини між сторонами не належать до відносин, на які не поширюється дія ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», то розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Попри те що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ є обґрунтованим, у судовій практиці дійсно трапляються випадки, коли рішення приймаються не на користь особи, стосовно якої встановлено збільшений розмір пені. Згідно постанови Верховного Суду України від 28 березня 2006 р. у справі № 48/299 під час вирішення спору про наслідки встановлення в договорі розміру пені, що є більшим, ніж передбачений у законодавстві, суд не повинен надавати перевагу нормам спеціального закону над ЦК України, не тлумачити сферу дії ст. 551 ЦК України, а лише буквально застосовувати зміст ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», в якому зазначено: «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню…». У згаданій Постанові ВСУ доходить висновку, що положення Закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню. Отже, з огляду на викладене маємо право сторін встановлювати у договорі розмір пені на власний розсуд, однак до стягнення слід вимагати лише суму, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Верховний суд виходить з того, що сторони вправі в договорі встановлювати будь-який розмір пені, головне, щоб до стягнення вимагався розмір не більший, ніж встановлений Законом. З огляду на це важливо розмежувати: не повинен перевищувати подвійної облікової ставки розмір пені, встановлений сторонами у договорі, чи розмір пені, що підлягає стягненню.

Норма закону забороняє саме стягувати, а не встановлювати розмір пені понад подвійну облікову ставку НБУ.

В порушення вимог ст. 214 ЦПК України мої відповідні доводи суд взагалі залишив без уваги та не обговорив можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки.

Суд не врахував, зокрема, й судову практику щодо застосування розміру пені:

Зокрема: Рішення Солом’янського районного суду м.Києва у справі Справа№2-17 ( Державний реєстр судових рішень -№11446412), (копія додається), а також-

Ухвалу Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого суду України від 15 грудня 2010р. у складі Головуючого В.І. Гуменюка, суддів Луспеника Д.Д., Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П. (копія додається).

До того ж, розмір неустойки майже в чотири(!) рази перевищує заборгованість згідно графіка платежів за кредитним договором. Ці факти не в повній мірі враховані судом, не зважаючи НА КОМЕНТАР ВСУ З УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ВІД 07 ЖОВТНЯ 2010Р.!

Крім того, за аналогією, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України «нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не

встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців

від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.»

Таким чином, - доведено, що встановлений у судовому рішенні розмір пені – незаконний.

А вот определение ВСУ:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» (далі – АБ «Банк регіонального розвитку») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені й штрафу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до АБ «Банк регіонального розвитку» про зменшення розміру пені та штрафу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року АБ «Банк регіонального розвитку» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором надав позичальникові ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зі сплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом. З листопада 2008 року відповідачка перестала сплачувати проценти за користування кредитом, у зв’язку із чим за умовами договору повинна достроково повернути кредит, проценти за користування ним, а також штрафні санкції, якими передбачена пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту.

З урахуванням викладеного та, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у розмірі 1 999 843 грн. 84 коп., заборгованість за процентами – 518 658 грн. 78 коп., штраф у розмірі 200 тис. грн. і пеню в розмірі 948 493 грн. 68 коп. (усього 3 666 996 грн. 30 коп.), а також судові витрати.

У серпні 2009 року ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнених вимог просила на підставі ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені до 38 733 грн. 47 коп. і розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України та штраф у розмірі 1 %, що становить 20 тис. грн., посилаючись на те, що невиплата нею процентів за кредитним договором виникла через кризу світової фінансової системи, у зв’язку із чим значно зменшились її доходи, а також вона сама виховує та утримує неповнолітнього сина. Крім того, згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року, позов АБ «Банк регіонального розвитку» повністю задоволено: стягнуто на користь банку з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом і процентами, пеню та штраф у розмірі 3 666 996 грн. 30 коп., розподілено судові витрати; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ ”Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ ”Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. виходив із того, що ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору, у зв’язку із чим наступають відповідні правові наслідки, у тому числі й сплата пені та штрафу, які передбачені договором, на що вона погодилась під час його підписання; доказів для зменшення розміру неустойки відповідачка не надала, а відсутність грошей не є підставою для задоволення таких вимог.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором АБ «Банк регіонального розвитку» надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зі сплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору з листопада 2008 року позичальник ОСОБА_3 допустила заборгованість за кредитом і за сплатою процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктами 4.3, 4.4 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов’язання, а саме: пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто за одне й те саме порушення зобов’язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Проте суди на ці положення закону не звернули уваги та не обговорили можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами була встановлена договірна неустойка.

Крім того, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки.

Також у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди належним чином не дали оцінки всім доводам ОСОБА_3 про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що передбачено ст. 551 ЦК України.

Так, суди послалися на те, що відповідачка не надала доказів своїх вимог, не звернувши уваги на те, що вона, зокрема, посилалась на настання кризи світової фінансової системи, що згідно із ч. 2 ст. 61 ЦПК України є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Крім того, при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні об’єктивно оцінити конкретну ситуацію: чи є цей випадок винятковим виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; майновий стан сторін; ступінь виконання зобов’язання; причини неналежного виконання зобов’язання та форму вини боржника; співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення; добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212 – 214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а за таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: М.І. Балюк

Т.Є. Жайворонок

Д.Д. Луспеник

Н.П. Лященко

Link to comment
Share on other sites

Спасибо, за комментарий.

Так же еще один вопрос. У меня в поручителях друзья: муж и жена. Муж договор поруки не подписывал, подписывала за него жена, при активном уговаривании сотрудников банков. Муж даже и не знал что он поручитель, до поры до времени. Мой адвокат говорит, если мы начнем через суд доводить что поручитель не подписывал договор, то жене поручителю светит уголовное дело. Так ли это?

Link to comment
Share on other sites

Спасибо, за комментарий.

Так же еще один вопрос. У меня в поручителях друзья: муж и жена. Муж договор поруки не подписывал, подписывала за него жена, при активном уговаривании сотрудников банков. Муж даже и не знал что он поручитель, до поры до времени. Мой адвокат говорит, если мы начнем через суд доводить что поручитель не подписывал договор, то жене поручителю светит уголовное дело. Так ли это?

А какой корыстный умысел преследовала жена, подписывая договор вместо мужа? Должен быть доказан мотив и умысел. Если таковые имеются, тогда да, возможно...

А так, - это просто основание для признания поруки недействительной (после проведения соответствующих почерковедческих экспертиз), в гражданском процессе...

Link to comment
Share on other sites

Уже мусолили эту тему - перспектив признать поруку недействительной практически нет. Почитайте пленум последний.

25. При оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого.

Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі – СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

При оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред’явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

То есть, если даже сам договор будет признан недействительным, супруги все равно отвечают совместно нажитым имуществом.

Link to comment
Share on other sites

Уже мусолили эту тему - перспектив признать поруку недействительной практически нет. Почитайте пленум последний.

25. При оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого.

Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі – СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

При оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред’явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

То есть, если даже сам договор будет признан недействительным, супруги все равно отвечают совместно нажитым имуществом.

Неверно, в данном случае это не проходит, Женя. Здесь речь идет о поручителях, а не о ситуации, когда один из супругов передал в ипотеку совместное имущество. Внимательней.
Link to comment
Share on other sites

Народ, вы все не правы.

Уголовка не светит, а вот признание сделки недействительной -- запросто.

Если подпись мужа подделана женой - жена виновата, не вопрос...

НО! КУДА ТОГДА СМОТРЕЛ БАНК? в момент подписания женой за мужа документа???

Короче, банк - либо соучастник, либо сделка - недействительна и точка.

Практика заключения договоров проста. В частности, при подписании прикладывается копии паспорта стороны, и заверяются печатью банка.

Так то.

Link to comment
Share on other sites

Народ, вы все не правы.

Уголовка не светит, а вот признание сделки недействительной -- запросто.

Если подпись мужа подделана женой - жена виновата, не вопрос...

НО! КУДА ТОГДА СМОТРЕЛ БАНК? в момент подписания женой за мужа документа???

Короче, банк - либо соучастник, либо сделка - недействительна и точка.

Практика заключения договоров проста. В частности, при подписании прикладывается копии паспорта стороны, и заверяются печатью банка.

Так то.

поддерживаю! И вопрос: а разве жена признается.что это она вместо мужа догоаор подписывала. я думаю банкирчики на суде и не пикнут об этом.
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show