п.4 ст. 559 ЦК (припинення поруки - судовий наказ)

[batyshka]

ч. 4 ст. 559 ЦК України

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Кредитор звернувся до поручителя з вимогою, після чого отримав судовий наказ про стягнення боргу з поручителя. Судовий наказ в подальшому був скасований і кредитор пред"явив позов до суду.

кредитор вважає, що шестимісячний строк перервався з дня подання заяви про видачу судового наказу та по новому рахує цей строк з дня винесення ухвали про скасування судового наказу.

не можу знайти практику за аналогічних ситуацій, допоможіть

[batyshka]

аппп

[Obelix]

ст 265 та 266 ЦКУ тут можуть допомогти тільки теоритично.

Сам шукав щось подібне, але практики не знайшов...

[AntiBank]

ч. 4 ст. 559 ЦК України

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Кредитор звернувся до поручителя з вимогою, після чого отримав судовий наказ про стягнення боргу з поручителя. Судовий наказ в подальшому був скасований і кредитор пред"явив позов до суду.

кредитор вважає, що шестимісячний строк перервався з дня подання заяви про видачу судового наказу та по новому рахує цей строк з дня винесення ухвали про скасування судового наказу.

не можу знайти практику за аналогічних ситуацій, допоможіть

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2011 р.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого: Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Лесько А. О., Хопти С. Ф., Червинської М. Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства "Михайлівський сількомунгосп" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2011 року

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2010 року комунальне підприємство "Михайлівський сількомунгосп" (далі - КП "Михайлівський сількомунгосп") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 мешкає в квартирі АДРЕСА_1. Їй надаються послуги з водопостачання та водовідведення, проте вона їх своєчасно та в повному розмірі не оплачує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка за період з квітня 2003 року до жовтня 2006 року склала 608 грн. 54 коп., а за період з травня 2010 року до лютого 2011 року склала 256 грн. 42 коп. Позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_3 зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2011 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства "Михайлівський сількомунгосп" заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з квітня 2003 року до жовтня 2006 року в розмірі 608 грн. 54 коп., за період з травня 2010 року до лютого 2011 року в розмірі 160 грн. 03 коп.; розподілено судові витрати; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в застосуванні положень закону про сплив строку позовної давності та частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час звернення до суду позивачем не був пропущений строк позовної давності, оскільки з першим позовом КП "Михайлівський сількомунгосп" звернулось до ОСОБА_3 30 листопада 2009 року, тому відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново, а вимоги щодо стягнення з відповідачки заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення є законними та обґрунтованими.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права; не визначились із положеннями цивільного законодавства про позовну давність та підстави її спливу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між сторонами був укладений договір про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення від 26 грудня 2007 року. ОСОБА_3 надаються комунальні послуги, проте вона їх своєчасно та в повному розмірі не оплачує, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка за період з квітня 2003 року до жовтня 2006 року склала 608 грн. 54 коп., за період з травня 2010 року до лютого 2011 року склала 160 грн. 03 коп., у зв'язку зі сплатою відповідачкою під час розгляду справи в суді 96 грн. 39 коп.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідачки було заявлено в суді про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог ст. 267 ЦК України.

Відповідно до п. 14 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року N 572 наймач повинен вносити плату за використання централізованого водопостачання та водовідведення. Згідно з п. п. 17, 35 зазначених Правил власники квартир повинні оплачувати вказані послуги щомісяця.

У зв'язку з цим, позивач мав дізнатися про невнесення відповідачем плати за обслуговування будинку та прибудинкової території за квітень 2003 року наступного місяця після невнесення такої плати за попередній місяць.

Матеріали справи не містять даних про визнання відповідачкою позову чи вчинення дій, які були б підставою для переривання позовної давності. Звернення 30 листопада 2009 року з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості, за яким 10 вересня 2010 року ухвалено рішення, не є підставою для переривання позовної давності, оскільки, по-перше, це рішення суду стосується іншої справи, по-друге, в ньому йдеться про заборгованість з листопада 2006 року до квітня 2010 року, а в цій справі нарахована заборгованість з квітня 2003 року.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України суди зазначених вимог закону не врахували, не встановили фактичних обставин, не застосували до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню та дійшли передчасного висновку про стягнення заборгованості за період з квітня 2003 року до жовтня 2006 року, оскільки позов пред'явлено у листопаді 2010 року.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

А. О. Лесько

С. Ф. Хопта

М. Є. Червинська

__________________________

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2011 р. Справа N 2-66-1/07(2-23-1/08,2-13-1/09)-32/378

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого, судді: Малетича М. М.,

суддів: Мамонтової О. М., Круглікової К. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. у справі N 2-66-1/07 (2-23-1/08, 2-13-1/09)-32/378 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32 до Закритого акціонерного товариства "Управління механізації "Київзеленбуд", ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гелвекс Реєстратор", ОСОБА_2, ОСОБА_44, Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений світ України", ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47 про визнання правочинів недійсними та переведення прав та обов'язків покупців акцій,

за участю представників:

Позивачів: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14,

ОСОБА_48, дов. [...];

ОСОБА_49, дов. [...];

Відповідачів: ОСОБА_47, дов. [...];

Третіх осіб: ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_47

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 (далі - Позивачі) у серпні 2005 року звернулися до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Управління механізації "Київзеленбуд" (далі - ЗАТ "Київзеленбуд", Відповідач), ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43 (далі -Відповідачі), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених: 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_34, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_35, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_36, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_37, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_38, 08.02.2005 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_39, 24.01.2005 р. - між ОСОБА_41 та ОСОБА_39, 11.02.2005 р. - між ОСОБА_42 та ОСОБА_39, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_38, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_37, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_50, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_35, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_34 і 02.12.2004 р. - між ОСОБА_43 та ОСОБА_51, а також про визнання незаконними дій державного реєстратора в частині здійснення реєстрації спірних правочинів.

В наступному, у лютому 2009 року Позивачі доповнили свої позовні вимоги та остаточно просили суд, крім визнання недійсними вказаних правочинів, ще й позбавити Відповідачів права власності на придбані акції, перевівши права та обов'язки покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за цими угодами.

Крім того, у жовтні 2009 року, під час розгляду даної справи, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ОСОБА_32 подали до Святошинського районного суду міста Києва суду заяву про вступ у справу в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору - про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених: 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_34, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_35, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_36, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_37, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_38, 02.12.2004 р. - між ОСОБА_43 та ОСОБА_41, 24.01.2005 р. - між ОСОБА_41 та ОСОБА_39, 08.02.2005 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_39, 11.02.2005 р. - між ОСОБА_42 та ОСОБА_39, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_38, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_37, 15.03.2005 р. -між ОСОБА_39 та ОСОБА_36, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_34 і 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_35, позбавивши Відповідачів права власності на придбані ними акції, та про переведення прав і обов'язків покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за цими угодами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після скасування прийнятих у справі судових рішень постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2010 р., справу було передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час, нового розгляду справи, у жовтні 2010 року Позивачі та Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору, повторно доповнили свої позовні вимоги та просили суд визнати недійсними з моменту укладення, крім договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених між Відповідачами в період з 25.08.2004 р. по 15.03.2005 р., ще й такі ж угоди, укладені після 15.03.2005 р. по 28.08.2007 р., а також передавальне розпорядження N кзб2/2008 від 21.02.2008 р., позбавивши Відповідачів права власності на придбані ними акції, та про переведення прав і обов'язків покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за цими угодами, визнавши за ними право власності на вказані цінні папери.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 р., вимоги Позивачів і Третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору було задоволено частково -в частині визнання недійсними з моменту укладення спірних договорів купівлі-продажу акцій та передавального розпорядження, укладених між Відповідачами, переведення на Позивачів прав та обов'язків покупців акцій та визнання за ними права власності на ці акції, відповідно до їх кількості за спірними правочинами. В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ОСОБА_2 (далі -Заявник), посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст. ст. 257, 258, 261, 330, 362, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 81 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 22, 58, 63, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Позивачів та Третіх осіб відмовити повністю.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу, представник Позивачів, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Заявника, викладених у цій скарзі, просив залишити таку без задоволення, а судові рішення у даній справі - без змін.

Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку ОСОБА_10, ОСОБА_26, ОСОБА_31, ОСОБА_52 та ОСОБА_49 було заявлено відвід колегії суддів, за наслідками розгляду якого, ухвалою суду касаційної інстанції від 01.11.2011 р. в задоволенні заяви про відвід суддів, відмовлено.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій і, зокрема, Статуту ЗАТ "Київзеленбуд" (п. 1.1.), дане товариство є закритим акціонерним товариством, створеним згідно з договором від 29.12.98 р., шляхом об'єднання майна громадян України, набутого під час оренди членами Організації орендарів Орендного спеціалізованого підрядного управління механізації ремонтно-будівельних робіт "Київзеленбуд" та під час приватизації відповідно до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та додаткової угоди до нього.

При цьому, у пункті 4.2. Статуту ЗАТ "Київзеленбуд" в редакції, затвердженій 29.12.98 р., було встановлено, що акціонери мають право відчужувати акції товариства у будь-який спосіб (продавати, дарувати, передавати у спадщину тощо), при цьому товариство має першочергове право на придбання цих акцій для розповсюдження їх серед акціонерів товариства. Акція не може бути відчужена іншим чином на користь будь-яких юридичних чи фізичних осіб, якщо інше не буде передбачене чинним законодавством.

Згідно пункту 8.2.1 Статуту ЗАТ "Київзеленбуд", його вищим органом є загальні збори, до компетенції яких (п. 8.2.4) відноситься, зокрема: порядок розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків, а також інші питання діяльності товариства.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, в період з 25.08.2004 р. по 28.08.2007 р. було укладено наступні договори купівлі-продажу цінних паперів -простих іменних акцій ЗАТ "Київзеленбуд": 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_34 стосовно 34230 шт. акцій, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_35 стосовно 34231 шт. акцій, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_36 стосовно 68461 шт. акцій, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_37 стосовно 68461 шт. акцій, 25.08.2004 р. - між ОСОБА_33 та ОСОБА_38 стосовно 68461 шт. акцій, 02.12.2004 р. - між ОСОБА_43 та ОСОБА_51 стосовно 2132 шт. акцій, 24.01.2005 р. - між ОСОБА_51 та ОСОБА_39 стосовно 2132 шт. акцій, 08.02.2005 р. -між ОСОБА_33 та ОСОБА_39 стосовно 7323 шт. акцій, 11.02.2005 р. - між ОСОБА_42 та ОСОБА_39 стосовно 1115 шт. акцій, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_38 стосовно 2642 шт. акцій, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_37 стосовно 2642 шт. акцій, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_36 стосовно 2642 шт. акцій, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_35 стосовно 1322 шт. акцій, 15.03.2005 р. - між ОСОБА_39 та ОСОБА_34 стосовно 1322 шт. акцій, 15.08.2005 р. - між ОСОБА_37 та ОСОБА_2 стосовно 68461 шт. акцій, 26.08.2005 р. - між ОСОБА_36 та ОСОБА_2 стосовно 68461 шт. акцій, 06.09.2005 р. - між ОСОБА_38 та ОСОБА_44 стосовно 68461 шт. акцій, 06.09.2005 р. -між ОСОБА_35 та ОСОБА_44 стосовно 35553 шт. акцій, 06.09.2005 р. - між ОСОБА_34 та ОСОБА_44 стосовно 35552 шт. акцій, 31.07.2007 р. - між ОСОБА_44 та ТОВ "Зелений світ України" стосовно 130000 шт. акцій, 31.07.2007 р. - між ОСОБА_2 та ТОВ "Зелений світ України" стосовно 130000 шт. акцій, 28.08.2007 р. - між ТОВ "Зелений світ України" та ОСОБА_45 стосовно 130000 шт. акцій і 28.08.2007 р. - між ТОВ "Зелений світ України" та ОСОБА_46 стосовно 130000 шт. акцій. Крім того, 21.02.2008 р. було укладено передавальне розпорядження N кзб2/2008 щодо перереєстрації з ОСОБА_38 на ОСОБА_47 2642 шт. простих іменних акцій ЗАТ "Київзеленбуд".

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивачів і Третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору про визнання недійсними вказаних вище правочинів з моменту їх укладення, позбавлення Відповідачів права власності на придбані ними акції, та про переведення прав і обов'язків покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за спірними угодами, а також про визнання за Позивачами права власності на вказані цінні папери, з посиланням на порушення під час укладення вищезазначених договорів купівлі-продажу вимог чинного законодавства і, зокрема, щодо переважного права на купівлю акцій закритого акціонерного товариства акціонерами цього ж товариства.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, посилався на те, що Позивачі і Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору на момент укладення спірних договорів були власниками акцій ЗАТ "Київзеленбуд", а Відповідачі: ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_41, ОСОБА_44, ТОВ "Зелений світ України", ОСОБА_2, ОСОБА_45, ОСОБА_46 і ОСОБА_47 такого статусу не мали, то укладення продавцями акцій з останніми відповідних договорів купівлі-продажу, без повідомлення належним чином про продаж акцій товариства Позивачів і Третіх осіб, які, у свою чергу, як акціонери цього ж товариства, мали переважне право на їх придбання, є порушенням законних прав та інтересів вказаних осіб, закріплених в установчих документах товариства, які підлягають захисту. Крім того, приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України, зазначив про те, що оскільки ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39 та ОСОБА_41 не було набуто прав покупців за договорами купівлі-продажу акцій в загальній кількості 284414 шт., тому у останніх були відсутні права на продаж таких іншим особам. Також, суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний господарський суд, відхилив і доводи ЗАТ "Київзеленбуд" щодо пропуску строку Позивачами і Третіми особами строку позовної давності, зазначивши про те, що за захистом свого порушеного права на придбання акцій Позивачі фактично звернулися 11.08.2005 р.

Разом з тим, на думку колегії суддів, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки судів апеляційної та першої інстанцій не відповідають у повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно вимог ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

В той же час, згідно частин 1, 3 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦК України акціонерним товариством є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Згідно частин 1, 3 ст. 81 ГК України акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Також, згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про господарські товариства", закрите акціонерне товариство це акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Частина 2 ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" встановлюють, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, пропорційно до розмірів своїх часток. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасник товариства не скористався своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати свою частку, частка учасника може бути відчужена третій особі.

За аналогією, ч. 4 ст. 362 ЦК України встановлює, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" норма частини третьої статті 81 ГК, яка встановлює переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій, є імперативною, у зв'язку з чим це право не може бути обмежено установчими документами ЗАТ. Продаж акціонером ЗАТ акцій з порушенням переважного права не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право будь-якого акціонера вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК України.

Отже, продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за умови внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, а також з дотриманням встановленого законом строку позовної давності в один рік.

В той же час, як зазначалось вище, Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 у серпні 2005 року звернулися до Святошинського районного суду міста Києва з первісними позовними вимогами до ЗАТ "Київзеленбуд", ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43), з урахуванням уточнень до позовних вимог, саме про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених в період з 25.08.2004 р. по 15.03.2005 р.

В наступному, тільки у лютому 2009 року, під час розгляду даної справи загальним судом, Позивачі доповнили свої позовні вимоги та остаточно просили суд, крім визнання недійсними вказаних правочинів, ще й позбавити Відповідачів права власності на придбані акції, та перевести права і обов'язки покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за цими угодами.

Також, у жовтні 2009 року, під час розгляду даної справи загальним судом, до прийняття відповідного судового рішення, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32 подали також до районного суду заяву про вступ у справу в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору -про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених в період з 25.08.2004 р. по 15.03.2005 р. та про переведення на них прав та обов'язків покупців акцій, відповідно до їх кількості за цими угодами.

Крім того, під час нового розгляду справи в господарському суді міста Києва, у жовтні 2010 року Позивачі і Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору, знову доповнили свої позовні вимоги та просили суд визнати недійсними з моменту укладення, крім договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених між Відповідачами в період з 25.08.2004 р. по 15.03.2005 р., ще й такі ж угоди, укладені після 15.03.2005 р. по 28.08.2007 р., а також передавальне розпорядження N кзб2/2008 від 21.02.2008 р., позбавивши Відповідачів права власності на придбані ними акції, та про переведення прав і обов'язків покупців акцій на Позивачів, відповідно до кількості акцій за цими угодами, визнавши за ними право власності на вказані цінні папери.

Разом з цим, згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 цього ж Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, відповідно до п. 3 ч. 2 цієї ж статті Закону, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу).

Відповідно до частин 2 -4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, згідно ч. 2 ст. 264 цього ж Кодексу, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ "Київзеленбуд", до винесення судового рішення у справі, звернулося до господарського суду з відзивом на позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та переведення прав та обов'язків покупців акцій за вказаними угодами, у якому вказувало на пропуск Позивачами і Третіми особами строку позовної давності у даній справі.

Разом з цим, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, не врахував у повній мірі вимог норм матеріального права та припустився при цьому неправильних висновків при їх застосуванні до конкретних спірних правовідносин, з урахуванням обставин справи.

Так, у своєму рішенні, місцевий господарський суд, з посиланням на положення ст. 264 ЦК України, яка передбачає випадки переривання перебігу позовної давності та його правові наслідки, дійшов висновку про те, що Позивачами не був пропущений строк звернення до суду, передбачений частиною 4 ст. 362 ЦК України, оскільки вони звернулись за захистом свого порушеного права на придбання акцій ще 11.08.2005 р. Водночас, суд першої інстанції, з посиланням на ст. ст. 258, 267 та 362 ЦК України, дійшов висновку про те, що Третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору, з огляду на представлені ними документи, а саме: копії трудових книжок і свідоцтв, а також довідки, строк позовної давності було пропущено з поважних причин.

Однак, як зазначалось вище, з первісними вимогами саме про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ЗАТ "Київзеленбуд", укладених в період з 25.08.2004 р. по 15.03.2005 р., у задоволенні яких відмовив суд першої інстанції через те, що такий спосіб захисту порушених прав не відповідає приписам ст. 362 ЦК України, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, Позивачі звернулися до суду ще у серпні 2005 року.

У зв'язку з цим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про невірно обраний Позивачами спосіб захисту їх прав при пред'явленні первісних позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій, укладених з серпня 2004 року по лютий 2005 року, та вважає, що таке порушення закону мало місце і при пред'явленні нових позовних вимог, викладених у відповідних доповненнях, щодо визнання недійсними угод, укладених після лютого 2005 року стосовно відчуження акціонерами ЗАТ "Київзеленбуд" своїх акцій не акціонерам цього товариства, оскільки порушення переважного права на придбання акцій не зумовлює недійсність таких правочинів, що тягне за собою відмову в задоволенні і цієї частини позовних вимог.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками, які були зроблені судами попередніх інстанцій в частині задоволення вимог Позивачів про переведення прав і обов'язків покупців акцій, відповідно до їх кількості за оспорюваними угодами і, у зв'язку з цим - про визнання права власності на вказані цінні папери, при дотриманні стороною строків, передбачених ч. 4 ст. 362 ЦК України, з огляду на те, що такі висновки суперечать згаданим вище положенням ст. 264 ЦК України, оскільки зазначені позовні вимоги не можна вважати частиною вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій, яке має наслідком переривання перебігу позовної давності, тоді як із вказаними позовними вимогами Позивачі звернулися до суду тільки у лютому 2009 року, тобто - зі спливом строку позовної давності, встановленого п. 3 ч. 2 ст. 258 та ст. 362 ЦК України, без відповідних заяв про відновлення такого строку.

Враховуючи, що первісними вимогами Позивачів, в період з серпня 2005 року по лютий 2009 року, було визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які не підлягали задоволенню, а переривання перебігу позовної давності в даному випадку не мало місця, колегія суддів вважає, що решта частина вимог Позивачів, пред'явлених у лютому 2009 року, з урахуванням вказаних вимог норм матеріального права, та обставин справи, є пропущеною, що згідно приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв'язку із заявою сторони, є підставою для відмови в такому позові.

Також, колегія суддів не може погодитися і з висновками суддів попередніх інстанцій, що порушене право Третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмету спору підлягає захисту, оскільки причини пропущення ними позовної давності є поважними, що підтверджується наданими документами: копіями трудових книжок, довідками сільських рад, копіями свідоцтв про право на спадщину.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду за захистом права, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Треті особи обґрунтовували поважність пропуску строку тривалою відсутністю трудових відносин між ними та ЗАТ "Київзеленбуд" та проживанням за межами міста Києва.

Проте, колегія суддів зазначає, що акціонер (учасник) господарського товариства, маючи процесуальну можливість подати позовну заяву до закінчення передбаченого законом строку, зобов'язаний вжити всіх заходів для вчинення цієї процесуальної дії.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що Треті особи із самостійними вимогами, як акціонери товариства, мали процесуальну можливість заявити вимоги до закінчення передбаченого законом строку, оскільки останні не вказали, які дії ними були проведені для захисту порушеного права, а відсутність трудових відносин із ЗАТ "Київзеленбуд" та проживання за межами міста Києва не є підставами для відновлення пропущеного строку позовної давності.

Водночас, суди попередніх інстанцій також не обґрунтували належним чином своє рішення щодо поважності причин пропущення Третіми особами позовної давності, яке мало місце у даному випадку, обмежившись тільки переліком наданих суду документів.

Враховуючи, що порушене право Позивачів і Третіх осіб із самостійними вимогами не може бути відновлено шляхом переведення на них прав та обов'язків покупців через сплив позовної давності та за відсутності причин для його поновлення, колегія суддів вважає неможливим, у такому разі, і визнання недійсними наступних договорів купівлі-продажу акцій, укладених після правочинів, що вчинені з порушенням переважного права, та про визнання права власності, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

У зв'язку з цим, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд має встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також настання відповідних наслідків і, зокрема: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою (ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки Позивачі і Треті особи із самостійними вимогами не є сторонами (учасниками) спірних договорів купівлі-продажу акцій, укладених уже після їх відчуження акціонерами, обраний ними спосіб захисту порушеного права (визнання договорів купівлі-продажу акцій недійсними) не призведе до захисту їх інтересів, оскільки застосування наслідків недійсності угоди не поширюється на права цих осіб.

Непоширення наслідків недійсності угод на права Позивачів та Третіх осіб з самостійними вимогами пояснюється неможливістю задоволення їхніх вимог про переведення прав покупця у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, що фактично свідчить про не виникнення (відсутність) у Позивачів та Третіх осіб із самостійними вимогами будь-яких прав на відповідну пропорційну кількість акцій.

Тому, колегія суддів вважає, що визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій, укладених після правочинів, що були вчинені з порушенням переважного права, можливо лише при задоволенні вимоги про переведення прав та обов'язків покупців акцій, а відмова у задоволенні такої вимоги з будь-яких підстав, в тому числі -у зв'язку із пропуском строку позовної давності, унеможливлює визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цінних паперів.

З тих самих підстав, вимоги про визнання права власності на акції, що були предметом договорів купівлі-продажу, не можуть бути задоволені, оскільки переведення прав та обов'язків покупців акцій не відбулося, а, отже право власності на відповідну кількість акцій у Позивачів і Третіх осіб із самостійними вимогами -не виникло.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачі та Треті особи з самостійними вимогами не є (не стали) власниками відповідних акцій, що робить висновки суддів попередніх інстанцій про можливість застосування в даному випадку положень ст. 392 ЦК України безпідставними та помилковими.

Відповідно до п. 2 частини 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно частини 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким була дана неправильна юридична оцінка, із неправильним застосуванням норм матеріального права, які необхідно було застосувати до спірних правовідносин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволені позовних вимог Позивачів та Третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору, відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. у справі N 2-66-1/07 (2-23-1/08, 2-13-1/09)-32/378 скасувати повністю.

Прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Головуючий суддя: М. М. Малетич

Судді: О. М. Мамонтова

К. С. Круглікова

В общем , нужно знать основания для первого обращения в суд и основания скасування.

Если суд разрешил спор, то повторное обращение не допускается.

Если они прошляпили по каким-то своим причинам, то это их проблемы, что они неправильно выбрали способ защиты своих прав.

Я здесь накидал более менее похожие обстоятельства, но даже при малейшем отклонении эти решения уже могут и не проканать.

Уточните, если не совсем подходят.

 

[AntiBank]

Кроме того, прекращение поруки это не исковая давность.

Это вообще не процессуальные сроки.

Поэтому поновлювання процессуальных сроков (сроков исковой давности) и поновлювання сроков прекращения поруки это разные понятия.

Причем здесь пропуск срока по поруке, к пропуску срока исковой давности?

6 месяцев это не процессуальный срок.

[AntiBank]

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

[batyshka]

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

в тому і справа, що такого висновку суду вищої інстанції я не знайшов

[batyshka]

цікаво описано припинення поруки ось у цьому рішенні (але це не вища все ж інстанція)

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить «вимоги до поручителя».

Чинний ЦК України виходить з того, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для пред'явлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у ч. 4 ст. 559 ЦК України.

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), що принципово впливає на вирішення ряду питань. По-перше - його закінчення є підставою для припинення поруки. По-друге - у випадку пропуску кредитором строку пред'явлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України. По-третє - встановивши факт закінчення строку, суд відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його пропуском.

Як випливає із ч. 4 ст. 559 ЦКУ в межах зазначеного строку кредитор повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов'язання. Судова практика виходить з того, що в межах вказаного строку кредитор повинен заявити позов до поручителя. Така позиція закріплена у інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 07.03.96 N 01-8/106 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів", а також у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 06.10.94 N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів" та оглядовому листі Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 N 01-8/637 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань".

Така позиція позивача по справі не відповідає вимогам діючого законодавства. Так, в ст.. 251 Цивільного кодексу України на законодавчому рівні закріплено поняття строків та термінів у цивільному праві, при цьому визначена їх принципову різницю. Так, строком визнається певний період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто, юридичне значення має саме сплив певного проміжку часу, у результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, поняття терміну, визначається як момент у часі, з настанням якого пов'язується виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин. В свою чергу, ст.. 530 ЦК України встановлено, що визначення у зобов'язанні періоду, протягом якого воно підлягає виконанню, -це строк виконання. Належне виконання може здійснитися у будь-який момент у межах цього періоду. Згідно зі ст. 252 ЦК україни, строк може бути визначеним роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін виконання зобов'язання може бути вказаний певною подією, яка неминуче має настати. Виходячи з положень ст. ст. 251, 252 ЦК України, уявляється, що встановлення такої умови виконання зобов'язання стосується лише терміну виконання зобов'язання, а не його строку. Враховуючи наведені положення цивільного законодавства, вбачається, що сторонами Договору поруки в п. 1.1 визначено саме термін виконання зобов'язань по договору поруки, при цьому, саме строку дії договору поруки (певного проміжку часу визначеного календарними датами, або днями, місяцями, роками) не встановлено.

При цьому в контексті ч.4. ст.. 559 Цивільного кодексу України мова йде саме про строк дії договору поруки, тобто, відповідно до законодавчо закріпленого поняття -про певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Тому, навіть, якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

В даному випадку, в договорі поруки строк дії останнього не встановлений.

Відповідно до п. 3.5. кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів в разі несвоєчасного або не в повному обсязі погашення Позичальником заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до умов кредитного договору.

На підставі зазначеного позивач зазначав, що позичальнику та поручителю (відповідачам 1, 2) були направлені листи з вимогами виконати зобов'язання перед банком, які виникли внаслідок порушення умов кредитного договору, однак на підтвердження зазначеного твердження суду не надано будь яких доказів у відповідності до ст.. 60 ЦПК України.

При цьому, як вже зазначалось вище, строк виконання основного грошового зобов'язання по кредитному договору визначений -06 червня 2010 року. Отже, з урахуванням положень законодавства наведених вище, кредитор - позивач по справі, повинен був пред'явити вимогу протягом шести місяців починаючи з 06.06.2010 року, тобто, граничний термін пред'явлення вимоги по договору поруки -106.12.2010р. Тоді як з матеріалів справи вбачається, що позивач по справі цей строк пропустив, та пред'явив позовну заяву лише 01.07.2011 року. Крім того, в п. 1.1. Договору поруки йде мова про порядок припинення зобов'язаннь поручителя по Договору, а не про строк дії Договору.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23664792

[kristi]

в тому і справа, що такого висновку суду я не знайшов

это старые решения, но может помогут

http://reyestr.court.gov.ua/Review/19510901

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, вірно виходили з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до яких порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17680766

Доводи скарги колегія відхиляє, оскільки за змістом положень ч. 4 ст.559 ЦК України в разі встановлення такого терміну дії договору поруки як до виконання всіх зобов»язань за основним договором, в такому випадку строк дії договору не встановлений і кредитор може звернутися з вимогою до поручителя лише протягом шести місяців з моменту настання терміну виконання зобов’язання за основним договором, у противному випадку договір є припиненим.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/6173549

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

[AntiBank]

в тому і справа, що такого висновку суду я не знайшов

Так такого абсурдного обращения, наверное, и не было.

Этот срок касается прекращения поруки, никак не срока исковой давности.

Поэтому применять положения о прерывании срока исковой давности здесь тоже нельзя.

Нет перечня по которому можно этот срок прервать, а потом возобновить.

Это тоже самое, если 3 годичный срок исковой давности применить на срок действия акта оценки имущества. И таким образом, прерывать срок действия оценки имущества.

[batyshka]

Ви напевне зрозуміли чому я шукаю, у мене ВССУ своєю ухвалою залишив в силі рішення апеляції, якою фактично застосовано норму про переривання строку позовної давності до строку дії зобов"язання поруки

[Anti Ukrsib]

Относительно темы просмотрите следующее:

За таких обставин у ПАТ «УкрСиббанк» виникло право пред’явити вимогу до поручителя ______ про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з __________________р., протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред’явив лише ______________, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Аналогічну позицію зайняв Верховний суд України у постановах від 18 липня 2012 р. № 6-78 цс 12, від 21 травня 2012 р. № 6-48 цс 11, від 23 травня 2012 р. № 6-33 цс 12.

[у.zaporozhskiy]

Так такого абсурдного обращения, наверное, и не было.

Этот срок касается прекращения поруки, никак не срока исковой давности.

Поэтому применять положения о прерывании срока исковой давности здесь тоже нельзя.

Нет перечня по которому можно этот срок прервать, а потом возобновить.

Это тоже самое, если 3 годичный срок исковой давности применить на срок действия акта оценки имущества. И таким образом, прерывать срок действия оценки имущества.

Зачастую суды отождествляют понятие исковой давности и срока, установленного ч. 4 ст. 559 ЦК.

Хотя это и в корне не правильно.

Но действительно, возобновить такой срок нельзя, так как возобновление не предусмотрено законодательством Украины, а суд обязан действовать в рамках ст. 19 КУ.