Определение Апелляционного суда Ровенской области о признании повышения процентной ставки Укрсоцбанком недействительным и обязательстве сделать перера

[у.zaporozhskiy]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2012 року

м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

головуючого Буцяка З.І.,

суддів Бондаренко Н.В., Боймиструка С.В.;

секретар судового засідання Приходько Л.В.,

з участю позивача та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" на заочне рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 24 травня 2012 року позов ОСОБА_1 до ПАТ „Укрсоцбанк" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.

ПАТ „Укрсоцбанк" зобов'язано скасувати одностороннє підвищення розміру відсоткової ставки із 16,5 до 21 % річних за укладеним сторонами договором кредиту № 37 Д від 8 лютого 2006 року та зобов'язано зробити перерахунок заборгованості позивача за вказаним договором з урахуванням процентної ставки 16,5 % річних замість підвищеної 21-відсоткової ставки починаючи з 1 серпня 2008 року, а також зобов'язано віднести здійснені позивачем платежі на погашення кредиту за обумовленою в договорі при його укладенні процентною ставкою у 16,5 % річних.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ „Укрсоцбанк" посилалося на те, що вирішуючи спір, місцевий суд не врахував вимог ч. 2 ст. 642, ч. 2 ст. 644 і ч. 1 ст. 207 ЦК України, які регулюють правила прийняття пропозиції про укладення договору.

Рекомендованим листом від 6 серпня 2008 року позивачу була направлена пропозиція про збільшення процентної ставки за кредитним договором. Згідно з п. 7.2. договору кредиту сторін № 37 Д від 8 лютого 2006 року повідомлення, здійснені рекомендованими листами, вважаються отриманими відповідно до дати, яка вказана на штемпелі відділення зв'язку. Пропозицію про зміну договору позивач отримав 6 серпня 2008 року і в подальшому сплачував проценти у більшому розмірі, що свідчить про те, що позивач прийняв пропозицію банку. Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.

Місцевий суд безпідставно не застосував наслідків спливу позовної давності (ст. 267 ЦК України), оскільки сплачуючи більшу суму процентів, нарахованих по збільшеній відсотковій ставці, позивач довідався або міг довідатися про можливе порушення свого права ще у вересні 2008 року, а з даним позовом до суду звернувся лише 22 грудня 2011 року.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Місцевим судом встановлено, що 8 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" (зараз -ПАТ „Укрсоцбанк") було укладено договір кредиту № 37 Д, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 в тимчасове користування кошти в сумі 50 000 грн. на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на умовах визначених договором, зі сплатою 16,5 % річних протягом першого року та подальшим щорічним переглядом розміру процентів за користування кредитом строком до 8 лютого 2016 року (а. с. 5-10).

Статтею 654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту

З п. п. 2.6., 2.6.3. укладеного сторонами кредитного договору вбачається, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік шляхом укладення відповідної додаткової угоди між кредитором і позичальником. У разі, якщо позичальник не з'явиться для укладання чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки за користування кредитом на наступний рік, або сторони не зможуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки або не була отримана письмова згода поручителя на збільшення процентної ставки, позичальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

Пунктом 7.1. договору кредиту № 37 Д від 8 лютого 2006 року також визначено, що всі додатки, зміни та/або доповнення до цього договору мають бути вчинені у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін з обов'язковим посиланням на цей договір.

Таким чином, укладеним сторонами договором кредиту однозначно визначено, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік шляхом укладення у письмовій формі відповідної додаткової угоди між кредитором і позичальником. Згідно з умовами договору кредиту встановлений сторонами в кредитній угоді розмір фіксованої процентної ставки не міг бути збільшений банком в односторонньому порядку, тобто без погодження із позичальником. Відповідно до п. 2.6.3. договору кредиту № 37 Д від 8 лютого 2006 року у разі, якщо позичальник не з'явиться для укладання чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки за користування кредитом на наступний рік, або сторони не зможуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки або не була отримана письмова згода поручителя на збільшення процентної ставки, банк вправі вимагати від позичальника повернути протягом 5 робочих днів існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції у повному обсязі.

Проте жодної додаткової угоди у письмовій формі про зміну процентної ставки після укладення кредитного договору сторонами укладено не було (а. с. 70, 81 зв.).

Між тим згідно зі ст. 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доводи відповідача про вчинення позивачем дій, які свідчать про прийняття пропозиції банку щодо підвищення відсоткової ставки, не заслуговують на увагу, оскільки, на думку апеляційного суду, є непереконливими. З матеріалів справи безспірно вбачається, що позивач не знав якою була пропозиція банку та в чому саме вона полягала (а. с. 68-69, 81-83). Факт сплати позивачем поточних платежів за новою процентною ставкою не можна вважати його згодою на зміну розміру відсотків за кредитом, оскільки позивачем не було підписано додаткової угоди про зміну розміру таких відсотків.

Як пояснив сам позивач, про одностороннє підвищення банком відсоткової ставки за договором кредиту № 37 Д від 8 лютого 2006 року з 16,5 до 21 % річних він дізнався лише 23 листопада 2011 року з виданої йому банком на його прохання довідки. Ці його доводи залишилися неспростованими. Сплачуючи з серпня 2008 року банку щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту у дещо більшому розмірі, він використовував своє право на дострокове погашення кредиту (а. с. 92-94).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заперечуючи проти пропуску позовної давності, позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору зміна відсоткової ставка могла відбутися лише на підставі окремої додаткової письмової угоди між сторонами. Оскільки такої додаткової угоди ним із банком укладено не було, то про одностороннє підвищення кредитором відсоткової ставки за кредитним договором він дізнався лише 23 листопада 2011 року з довідки банку. На переконання колегії суддів, ці доводи позивача є слушними.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Проте у даній справі відповідач зробив заяву про застосування позовної давності вже після ухвалення судом рішення у справі (а. с. 61-62, 64-67).

Як убачається з матеріалів справи, з одного боку, відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 вважав безпідставними. З другого ж боку, просив суд застосувати до цих вимог позовну давність, чим фактично визнав їхню обґрунтованість, оскільки позовна давність стосується лише порушеного права, тобто права, яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог.

Зважаючи на все викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" відхилити.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27234891

[lex]

Самая адекватная колегия у нас в Ровно!