Постановление ВХСУ об отказе ВТБ банку во взыскании с поручителя


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

22 березня 2010 р.

 

№ 34/580 

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Головуючого Шевчук С.Р. (доповідач)

суддів Демидової А.М. 

Кролевець О.А.

 

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк

 

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2009р. 

 

у справі №34/580

 

за позовом Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк

 

до

 

Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Бетон" 

 

Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама Груп"

 

про стягнення 4000000 доларів США

 

В судовому засіданні взяли участь представники: 

 

- позивача: Піменок С.В., Ряба В.В. 

- відповідача 1: Матвієвський А.О. 

- відповідача 2: Корчагін М.П. 

 

ВСТАНОВИВ: 

 

Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „А-Бетон” та товариства з обмеженою відповідальністю „Панорама груп” про стягнення солідарно 4000000 доларів США заборгованості за кредитним договором №5ВД (про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії) від 06.05.2008, а також 3249 доларів США 24 центів США витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 

 

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 02.11.2009 року у справі №34/580 позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю „А-Бетон” та товариства з обмеженою відповідальністю „Панорама груп” 4000000 доларів США заборгованості за кредитним договором №5ВД (про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії) від 06.05.2008, 3249 доларів США 24 центів США витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 

Рішення суду мотивоване наявністю заборгованості ТОВ „А-Бетон” перед ВАТ „ВТБ Банк”. В свою чергу, оскільки ТОВ „Панорама груп” виступило поручителем перед ВАТ „ВТБ Банк” за кредитними зобов’язаннями ТОВ „А-Бетон” та не виконало вимогу кредитора про повернення кредитних коштів, то заборгованість підлягає стягненню з ТОВ „А-Бетон” та ТОВ „Панорама груп” солідарно.

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2009 року (судді Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) вказане рішення суду змінено. Позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ „А-Бетон” 4000000 доларів США заборгованості за кредитним договором про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 06.05.2008 №5ВД, 3249 доларів США 24 центів США витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позову до ТОВ „Панорама Груп” відмовлено.

 

Постанова Київського апеляційного господарського суду мотивована тим, що порука, надана ТОВ „Панорама Груп” за виконання ТОВ „А-Бетон” зобов’язань, які виникли на підставі договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 06.05.2008 №5ВД, була припинена у зв’язку із зміною основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.

 

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

 

Відповідачі не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.

 

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

 

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 06.05.2008 року між TOB „А-Бетон” та ВАТ „ВТБ Банк” було укладено Кредитний договір №5ВД, предметом якого є надання скаржником відповідачу-1 грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з правом конвертації в національну валюту на наступних умовах: (1) сума кредитної лінії (максимальний ліміт заборгованості) - 6700000 доларів США; (2) початковий ліміт заборгованості - 4000000 доларів США; (3) кінцевий термін повернення заборгованості –06 травня 2013 року; (4) плата за користування кредитом (проценти) -12,0 (дванадцять) відсотків річних.

 

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору відповідач-1 зобов’язався повернути скаржнику отриманий кредит у повному обсязі в строк та у порядку, встановлених договором.

 

Договорами №1 від 26.05.2008 та №2 від 13.10.2008 про внесення змін до кредитного договору, укладеними між позивачем та відповідачем-1, вносились зміни до умов кредитування. Зокрема, згідно п. 1 договору №2 про внесення змін до кредитного договору збільшився початковий ліміт заборгованості до 4350000 доларів США, а починаючи з 01.10.2008 року плата за користуванням кредитом (проценти) склала 14,1 відсотків річних.

 

На виконання умов кредитного договору, згідно заявки відповідача-1 №146/08 від 06.05.2008 р. скаржник перерахував на рахунок відповідача-1 грошові кошти в сумі 4000000 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку відповідача-1 та меморіальним ордером №TR.52898.1 від 07.05.2008 р.

 

Разом з тим, відповідач-1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, проценти за користування кредитом не сплачував.

 

Згідно п. 4.10 кредитного договору відповідач-1 зобов'язався повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом (проценти) незалежно від настання строку виконання зобов'язання у разі, зокрема, несплати процентів за користування кредитом (в т.ч. неналежної сплати).

 

Відповідно до п. 4.10.1 кредитного договору термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит –обов’язковим до повернення на тридцятий день з дати відправлення позивачем відповідачу-1 відповідної письмової вимоги рекомендованим листом з повідомленням. Дострокове погашення не застосовується у разі, якщо відповідач-1 (заставодавець, поручитель) протягом зазначених вище 30 (тридцяти) календарних днів виконає вимогу або усуне порушення в повному обсязі, за виключенням повторної несплати плати за користування кредитом (процентів) (в т.ч. неналежної сплати). В іншому випадку, відповідач-1 зобов’язується повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом (проценти) у встановлений позивачем новий термін в повному обсязі.

 

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2009 р. скаржник надіслав на відомі йому адреси відповідача-1 лист-вимогу №1189/1-08-2 із вимогою про дострокове повернення кредиту в розмірі 4000000 доларів США, який отримано відповідачем-1 про що свідчить повідомлення №58353601 від 19.03.2009 р.

 

Тоді як, відповідач-1 вимогу позивача не виконав та у 30-ти денний строк, суму кредиту йому не повернув.

 

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, апеляційний господарський суд правомірно погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, пред’явлених до відповідача-1.

 

Разом з тим, судами також було встановлено, що 06.05.2008 року між позивачем, відповідачем-1 та TOB „Панорама Груп” було укладено Договір поруки №5ВД/П, згідно п. 4 якого визначено, що відповідач-2 та відповідач-1 відповідають перед скаржником за виконання зобов'язань за кредитним договором як солідарні боржники. При цьому, згідно п. 5 договору поруки відповідач-2 відповідає перед скаржником у тому ж обсязі, що і відповідач-1, включаючи сплату кредиту, плату за користування кредитом (проценти), комісій, пені, відшкодування збитків, пов'язаних з невиконанням відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором, інших платежів, передбачених кредитним договором.

 

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що договором №2 від 13.10.2008 р. про внесення змін до кредитного договору, що був укладений між позивачем та відповідачем-1, були внесені зміни до умов кредитування, зокрема, збільшено плату за користування кредитом (проценти) до 14,1% відсотків річних, а також змінено розмір траншів в межах максимального ліміту заборгованості.

 

В свою чергу, договір №2 від 13.10.2008 р. про внесення змін до кредитного договору не містить жодних підписів уповноважених представників відповідача-2, або погодження відповідачем-2 тексту цього договору у іншій формі. При цьому, договір №1 від 13.10.2008 р. про внесення змін до договору поруки містить умови тільки про зміну розмірів траншів та не передбачає збільшення відсоткової ставки до 14,1%.

 

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що підписанням договору №2 від 13.10.2008 р. про внесення змін до кредитного договору позивач та відповідач-1 змінили основне зобов’язання, внаслідок чого було збільшено обсяг відповідальності відповідача-2, як поручителя відповідача-1. В свою чергу, враховуючи відсутність згоди відповідача-2 на таку зміну зобов’язання, апеляційний господарський суд дійшов висновку про припинення поруки, яка виникла з договору поруки №5ВД/П, на підставі ст. 559 ЦК України.

 

Скаржник вважає, що господарським судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норму ст. 559 ЦК України, оскільки, на думку скаржника, при укладенні договору поруки відповідач-2 надав згоду на будь-яке збільшення основного зобов’язання за кредитним договором. Внаслідок цього, відповідач-2 повинен відповідати перед позивачем за порушення відповідачем-1 своїх зобов’язань за кредитним договором, з урахуванням умов договорів №1 від 26.05.2008 та №2 від 13.10.2008 про внесення змін до кредитного договору.

 

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що згода відповідача-2 на будь-яку зміну основного зобов’язання, у тому числі, його збільшення, була надана останнім у п. 1 договору поруки в момент його підписання, з огляду на наступне.

 

Згідно п. 1 договору поруки відповідач-2 поручився перед скаржником за виконання відповідачем-1 зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом (процентів), комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін і умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором №5ВД від 06 травня 2008 р. та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов’язання), надалі все разом –кредитний договір.

 

Таким чином, зміст п. 1 договору поруки свідчить про те, що під терміном „кредитний договір” розуміється „кредитний договір №5ВД від 06 травня 2008 р. та будь-які додаткові угоди до нього (в т.ч. збільшуючі основне зобов’язання)”.

 

У п. 2 договору поруки описані основні умови кредитного договору, виконання зобов’язань за якими забезпечується порукою відповідача-2, а саме: сума кредитної лінії (максимальний ліміт заборгованості) –6700000,00 доларів США; надання кредиту буде здійснюватися траншами з початковим лімітом заборгованості –4000000,00 доларів США, надання наступних траншів кредитної лінії в розмірі 2700000,00 доларів США можливе після проведення переоцінки об’єкта іпотеки та укладання з банком додаткової угоди до іпотечного договору й оформлення в заставу придбаного обладнання. При цьому коефіцієнт покриття повинен бути не меншим, ніж 1,47 від підтвердженої Банком оціночної вартості предмету застави/іпотеки, з щомісячною платою за користування кредитом (проценти) –12,0 (дванадцять) відсотків річних та кінцевим терміном повернення заборгованості 06 травня 2013 року (основне зобов’язання).

 

Отже, у п. 2 договору поруки встановлені конкретні елементи забезпеченого порукою відповідача-2 зобов’язання за кредитним договором, під яким, згідно положень п. 1 договору поруки, розуміється кредитний договір №5ВД від 06 травня 2008 р. та будь-які додаткові угоди до нього (в т.ч. збільшуючі основне зобов’язання).

 

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком Київського апеляційного господарського суду про те, що системний аналіз положень п. 1 та п. 2 договору поруки не дає підстав вважати, що відповідач-2 надав згоду на будь-яку майбутню зміну тіла кредиту, процентної ставки чи іншу зміну основного зобов’язання.

 

Обґрунтованість цього висновку підтверджується також подальшими діловими відносинами сторін договору поруки.

 

Так, господарським судом апеляційної інстанції було встановлено, що при зміні суми траншів за кредитним договором та підписанні договору №2 про внесення змін до кредитного договору, між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено також і договір №1 про внесення змін до договору поруки, який передбачав вказану зміну траншів. Проте, якщо б відповідач-2 при підписанні першої редакції договору поруки погодив усі майбутні зміни основного зобов’язання, у сторін договору поруки не було б необхідності укладати вказаний договір №1 про внесення змін до договору поруки.

 

Крім того, як вбачається зі змісту договору поруки, відповідач-2 поручився за виконання відповідачем-1 основного зобов’язання з конкретними розмірами тіла кредиту, траншів та процентів, що є також умовами договору поруки (п. 2 договору поруки).

 

Відповідно до ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

 

Відтак, у даному випадку саме договір поруки є підставою виникнення забезпечувального зобов’язання в силу норм ст.ст. 11, 509 ЦК України, тому зміна вказаних вище елементів змісту забезпечувального зобов’язання може відбуватися виключно у формі зміни умов договору поруки.

 

У ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

 

Згідно ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

 

Отже, відповідна зміна умов договору поруки здійснюється лише за умови волевиявлення усіх сторін договору поруки на таку зміну у письмовій формі.

 

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що згода відповідача-2 на подальшу зміну умов основного зобов’язання, внаслідок якої збільшиться обсяг його відповідальності, як поручителя, набуває чинності тільки після відповідного волевиявлення відповідача-2, здійсненого у письмовій формі, зокрема, шляхом погодження тексту додаткової угоди до кредитного договору підписом уповноваженого представника, надання погоджувального листа, підписанням додаткової угоди до договору поруки тощо.

 

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового акту.

 

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2009р. у справі №34/580 залишити без змін.

 

Головуючий Шевчук С.Р.

Суддя Демидова А.М.

Суддя Кролевець О.А.

 


Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...