Постанова ВП ВС про спосіб захисту поручителя у разі припинення поруки і намагання стягнути кредитором борг без зустрічного позову

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 462/5368/16-ц
Провадження № 14-143цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, поручитель) до ОСОБА_2 (далі - позичальник), Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк», банк) про визнання договору поруки припиненим

за касаційною скаргою банку на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2017 року, ухвалене суддею Бориславським Ю. Л., і постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М. і Копняк С. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позичальник отримав у банку кредит. Виконання його зобов`язань забезпечив порукою позивач. Надалі сторони кредитного договору змінили процентну ставку за кредитом у бік її збільшення. Позичальник не виконував належно обов`язки за договором. Тому банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя. Останній у свою чергу звернувся до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим. Мотивував тим, що сторони кредитного договору не могли збільшити обсяг відповідальності поручителя без його згоди.

2. Суд першої інстанції задовольнив позов поручителя. Апеляційний суд це рішення підтримав. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, мала вирішити питання про те, чи є вимога про визнання припиненим договору поруки ефективним способом захисту інтересу поручителя у спірних правовідносинах. Виснувала, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За таких умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом не про визнання договору поруки припиненим, а про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою. У разі задоволення цього позову суд визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

3. Банк задовго до подання позову поручителя ініціював у суді вирішення спору про стягнення заборгованості як із позичальника, так і з поручителя. Наявність або відсутність в останнього відповідного боргу, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування саме у зазначеному спорі. У тому провадженні поручитель може ефективно захистити своє право, заперечуючи проти позову банку, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою).

(2) Короткий зміст позовних вимог

4. У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 23 листопада 2006 року (далі - договір поруки), укладений із Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» (далі - АТ «Індустріально-експортний банк»). Мотивував позов такими обставинами:

4.1. 23 листопада 2006 року позичальник уклав із АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», кредитний договір № 1264/06-ф (далі - кредитний договір). Згідно з пунктом 1.1 цього договору позичальник отримав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання 45 000,00 дол. США кредиту зі сплатою 11,2 % річних з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.

4.2. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувала порука. Згідно з договором поруки позивач зобов`язався відповідати перед банком за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотками, а також за штрафи та пені.

4.3. 25 серпня 2011 року банк уклав із позичальником договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору (далі - договір про внесення змін і доповнень). Сторони виклали пункт 1.4 кредитного договору у новій редакції. Згідно з нею за користування кредитом позичальник мав сплачувати щомісячну процентну винагороду: з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно - за ставкою 10 % річних; з 25 серпня 2012 року - за ставкою 11,69 % річних. Договір про внесення змін і доповнень банк уклав із позичальником без повідомлення позивача як поручителя, без погодження з останнім і зі збільшенням обсягу його відповідальності.

4.4. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тому договір поруки треба визнати припиненим.

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 1 червня 2017 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив. Мотивував рішення так:

5.1. За змістом частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука припиняється за наявності зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Для застосування цього правила достатньо встановити факт такої зміни в основному зобов`язанні. Після збільшення розміру останнього, що є правоприпиняльним фактом для поруки, подальше фактичне виконання цього зобов`язання та відмова кредитора від вимоги виконати зобов`язання у зміненому обсязі не означають збереження поруки.

5.2. Обов`язковою умовою припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК Україниє відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов`язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Надання поручителем згоди на внесення до основного зобов`язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення поручителя. Згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

5.3. За частиною першою статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Тому у цьому випадку необов`язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим. Але таку вимогу суд має розглянути за наявності спору. Поруку слід вважати припиненою незалежно від реального настання чи ненастання зміни кредитного договору у бік збільшення обсягу відповідальності поручителя (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постановах від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11 і № 6-69цс11).

5.4. Кредитор не визнає права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов`язання за договором поруки. Однак таке право суд має захистити за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

5.5. Припинення поруки означає настання такого стану сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право та кореспондуючий йому обов`язок перестають існувати. Термін «порука» у частині першій статті 559 ЦК Українимає значення зобов`язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність відповідний договір.

5.6. Порука позивача є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України, бо банк уклав із позичальником договір про внесення змін і доповнень, про який поручителя належно не повідомили, але збільшили обсяг його відповідальності.

(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 20 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував постанову так:

6.1. Припинення поруки зумовлюють такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Таке збільшення виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошима; встановлення (збільшення розміру) неустойки; погодження нового порядку зміни процентної ставки у бік її збільшення. Отже, зміна процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

6.2. У зобов`язаннях за участі поручителів збільшення процентної ставки навіть за згодою кредитора та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови у договорі поруки, не дозволяє покласти на поручителя відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником обов`язків перед кредитором (постанови Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13 і від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15). Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу його відповідальності.

6.3. Якщо у договорі поруки сторони передбачили, зокрема, можливість зміни розміру процентів за кредитним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя й укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості банку з поручителем, згодою на зміну основного зобов`язання. Однак у договорі поруки такої домовленості сторони не досягнули.

6.4. Суд першої інстанції правильно виснував, що у спірних правовідносинах відбулася зміна зобов`язань позичальника за кредитним договором. Вона призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Вказане з урахуванням відсутності на це його згоди є підставою для припинення поруки згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У вересні 2019 року банк подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

8. 17 вересня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

9. 2 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц:

9.1. Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 вказав на помилковість висновків судів першої й апеляційної інстанцій про те, що право поручителів слід захистити шляхом припинення договору поруки, тобто за пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, бо такий спосіб захисту суперечить частині першій статті 559 ЦК України. Верховний Суд України виснував, що право поручителя суд може захистити за позовом про визнання поруки припиненою.

9.2. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц вважала законними й обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором (бо право кредитора на задоволення вимог за рахунок поручителів припинилося), а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року.

9.3. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц підтримала висновки судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову поручителя про визнання договору поруки припиненим, проте не відступила від раніше сформульованих нею висновків, викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц, і від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11.

9.4. Ефективним способом захисту прав поручителя є вимога саме про визнання поруки припиненою, а не про визнання договору поруки припиненим. Тому слід відступити від викладеного у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц висновку Великої Палати Верховного Суду, згідно з яким вона залишила без змін оскаржені рішення судів попередніх інстанцій, які вважали вимогу про припинення договору поруки обґрунтованою.

10. 29 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу про прийняття справи для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Банк мотивував касаційну скаргу так:

11.1. Сторони кредитного договору погодили розмір комісії за обслуговування кредиту - 0,15 % від фактичного залишку заборгованості (пункті 1.1 кредитного договору). Про це поручитель знав.

11.2. Позивач із позичальником несуть солідарну відповідальність перед банком за всю заборгованість, нараховану на момент подання позовної заяви (пункти 2.1 і 3.1 договору поруки).

11.3. Порука припиняється внаслідок внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя та збільшення у зв`язку з цим обсягу відповідальності поручителя. На зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя не збільшується, згода останнього не потрібна. Такі зміни не є підставою для застосування наслідку, визначеного у частині першій статті 559 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17).

11.4. Позивач не довів, що внаслідок укладення договору про внесення змін і доповнень обсяг його відповідальності як поручителя за кредитним договором збільшився. Суди першої й апеляційної інстанцій це питання не досліджували. Внесення таких змін зумовило звільнення позичальника від обов`язку сплачувати щомісячну комісію. Він мав платити лише проценти за кредитом. Тому обсяг зобов`язань і відповідальності позивача як поручителя зменшився: з 25 серпня 2011 року до 25 серпня 2012 року позичальник мав сплачувати 10 % річних, а з 25 серпня 2012 року - 11,69 %, а не 13 % річних, які передбачав кредитний договір до внесення до нього змін і доповнень (11,2 % (процентна ставка) + 1,8 % (щомісячна комісія у розрахунку на один календарний рік)).

(2) Позиції інших учасників справи

12. 14 листопада 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Мотивував так:

12.1. Якщо договір поруки не передбачає можливості змінити розмір процентів за основним зобов`язанням, строки їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, а поручитель таке повідомлення не отримав і не погодився на збільшення розміру його відповідальності, то згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється. У такій ситуації поручитель має право на позов про визнання договору поруки припиненим.

12.2. У зобов`язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення процентної ставки за кредитом навіть за згодою банку та позичальника, але без згоди поручителя (зокрема без відповідної умови у договорі поруки), не дозволяє покласти на останнього відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником зобов`язань перед банком (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц).

12.3. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що внаслідок укладення договору про внесення змін і доповнень збільшився обсяг відповідальності поручителя є обґрунтованими, бо кредитний договір передбачав процентну ставку за кредитом у розмірі 11,2 %, а згідно зі змінами - 11,69 %.

12.4. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачеві коштів на придбання продукції для особистих потреб. Тому встановлення кредитором будь-яких зборів, процентів, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови - нікчемними та не потребують визнання недійсними (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 562/592/16-ц, і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 711/2804/16-ц).

13. Позичальник відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо належного й ефективного способу захисту інтересу поручителя в юридичній визначеності

14. Позивач просив визнати припиненим договір поруки, оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності останнього. Суди обох інстанцій погодилися з позивачем і визнали припиненим договір поруки, вважаючи, що порука припинилася згідно з частиною першою статті 559 ЦК України у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що ефективним способом захисту прав поручителя може бути вимога про визнання припиненою поруки, а не про визнання припиненим договору поруки. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується.

16. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

17. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

18. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України).

19. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

20. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

21. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

22. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

23. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

24. Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

25. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

26. З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.

27. Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

28. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

29. Приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав кредитора на одержання плати від боржника. Проте у такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 59)).

30. Надалі, обґрунтовуючи відсутність підстав для відступу від наведеного висновку, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на тісний зв`язок договору із правовідносинами, які саме з нього виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин, наприклад, припинення прав та обов`язків за договором, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов`язку за договором не завжди пов`язане з припиненням самого договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.16)). Тобто за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.

31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

32. Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

33. Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).

34. Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):

34.1. Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку.

34.2. Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

35. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14).

36. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц).

(1.2) Щодо відступу від висновку про ефективність захисту інтересу поручителя шляхом задоволення позову про визнання договору поруки припиненим

37. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що є потреба відступити від її висновку про можливість задоволення вимоги про визнання договору поруки припиненим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, хоч і не формулювала самостійного висновку щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах, проте залишила без змін оскаржені судові рішення у частині задоволення зустрічного позову одного з поручителів до банку про визнання припиненим договору поруки з огляду на зміну кредитором і позичальником основного зобов`язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності.

38. Крім того, Верховний Суд України у постановах від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11 і № 6-69цс11 зазначив, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки, а тому, хоча звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. У постанові в справі № 6-18цс11 Верховний Суд України виснував про те, що мотивована неналежністю способу захисту відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову про визнання припиненим договору поруки є необґрунтованою. Натомість у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 Верховний Суд України зауважив, що звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, не є необхідним, проте такі вимоги суд може розглядати за наявності відповідного спору.

39. Консультативна рада європейських суддів у пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

40. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45)).

41. З огляду на наведені у цій постанові висновки про способи ефективного захисту інтересу поручителя, а також про те, що за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).

43. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67)).

(1.3) Щодо дотримання принципу процесуальної економії

44. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)).

45. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 1 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 462/5579/15-ц (номер в реєстрі 53421277) за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договором, а 4 листопада 2016 року - ухвалу про зупинення провадження у тій справі до вирішення справи № 462/5368/16-ц (номер у реєстрі 62475894), ініційованої у жовтні 2016 року, тобто після того, як банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.

46. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц.

47. Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

48. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

49. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглянула судові рішення у касаційному порядку на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.

50. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

51. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року).

52. За змістом частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону.

53. Ураховуючи наведені вище висновки щодо неналежності такого способу захисту інтересу поручителя як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід задовольнити: рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору поруки припиненим.

(2.2) Щодо судових витрат

54. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

55. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

56. Компенсація судового збору у цивільних, адміністративних та господарських справах у розмірі, пропорційному задоволеним вимогам сторони, здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (абзац другий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590).

57. Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для компенсації судового збору за рахунок держави у разі звільнення від його сплати у визначених законом випадках (підпункт 1-1 пункту 16 Порядку). Компенсація судового збору відповідно до підпункту 1-1 пункту 16 цього Порядку здійснюється органами Казначейства на підставі виконавчих документів з відповідного рахунка спеціального фонду державного бюджету, на який такий судовий збір зарахований(абзац шостий пункту 18 Порядку).

58. Позивач був звільнений від сплати судового збору через те, що його позов пов`язаний із порушенням прав споживача. Тому з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позову сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 708,72 грн (606,32 грн (т. 1, а. с. 85) + 1 102,40 грн (т. 2, а. с. 5) відповідно)слід компенсувати за рахунок держави.

(3) Висновки щодо застосування норм матеріального права

59. Стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

60. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

61. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

Керуючись частинами першою та сьомою статті 141, частиною четвертою статті 258, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» задовольнити.

2. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення: у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим відмовити.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (01024, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4; код ЄДР: 14361575) у порядку компенсації за рахунок держави 1 708,72 грн (одну тисячу сімсот вісім грн 72 коп.)судового збору, з яких: 606,32 грн - за подання апеляційної скарги, 1 102,40 грн - за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді: Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко І. В. Григор`єва Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. М. Лобойко С. П. Штелик К. М. Пільков

Джерело: ЄДРСР 106558740

[ANTIRAID]

Чергова постанова від письменника, що не відбувся. Змінюючи сталу судову практику у тисячах рішень та десятках правових висновків, які вірогідно він злякався зазначити, він знову змінив спосіб захисту поручителя іпотеки, що припинилась.

Суд дійшов висновку, що стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

60. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

61. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.