Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении поручительства с Приватбанком

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 вересня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк” (далі – ЗАТ КБ “ПриватБанк”) правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит, сплатити відсотки.

 

З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань, взятих за кредитним договором, ЗАТ КБ “ПриватБанк” того самого дня уклало з ОСОБА_1 договір поруки.

 

19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_2 письмові повідомлення-вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі.

 

Посилаючись на те, що банк не заявив своїх вимог неї як до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, ОСОБА_1 просила визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також покласти на відповідача судові витрати.

 

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

 

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом п’ятим частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

 

У травні 2014 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. 

 

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України в частині перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року з наданими заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався належним чином використати й повернути кредит, сплатити відсотки, а також інші платежі в порядку, на умовах та у строки, визначені цим кредитним договором. Строк погашення кредиту - не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.3 договору).

 

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручається солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього як наявними на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктом 4.2. договору встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит.

 

У зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов’язань банк звертався до боржника та поручителя з відповідними повідомленнями щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами повернути суму кредиту в повному обсязі.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договором поруки не визначено строк припинення поруки, тому повинна застосовуватись частина четверта статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_2 основного зобов’язання, визначеного кредитним договором, не настав, а тому шестимісячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя не закінчився й порука не може вважатись припиненою. 

 

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

Для прикладу заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року залишено без змін рішення місцевого й апеляційного судів про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором із тих підстав, що банк, пред’явивши вимогу боржнику про дострокове повернення кредиту протягом одного дня, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання. Оскільки банк не пред’явив своїх вимог до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, то порука припинилась згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України.

 

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року скасовано рішення попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічних позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою. Касаційний суд дійшов висновку, що банк, пред’явивши боржнику й поручителю вимоги про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, звернувся до суду з позовними вимогами з пропуском шестимісячного строку, від нової дати, на пред’явлення вимоги до поручителя, установленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

 

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

У справі, яка переглядається, умовами договору про іпотечний кредит сторони встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором (пункт 10.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту – не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.1 основного договору).

 

За змістом пункту 4.2 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язанням за договором про іпотечний кредит.

 

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Пунктом 5.2.4 основного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому тощо.

 

У пункті 5.3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов’язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора. 

 

Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового погашення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.2.4 основного договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше тридцяти календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 договору про іпотечний кредит).

 

Як установлено судами попередніх інстанцій, у зв’язку з порушенням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, а саме – простроченою станом на 12 січня 2009 року заборгованістю у розмірі 1143 грн 95 коп., ПАТ КБ “ПриватБанк” 19 січня 2009 року пред’явлено вимогу до позичальника про повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цього повідомлення.

 

16 лютого 2009 року ПАТ КБ “ПриватБанк” пред’явило ОСОБА_2 вимогу аналогічного змісту, у зв’язку з простроченою станом на 12 лютого 2009 року заборгованістю у розмірі 1141 грн 88 коп.

 

Відповідно до пункту 2.1.1 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит протягом п’яти робочих днів з дня невиконання пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання протягом п’яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов’язань за договором про іпотечний кредит.

 

23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень.

 

Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання.

 

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

У матеріалах справи відсутні докази про те, що банк звертався до поручителя з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язань, який був змінений ним відповідно до пункту 6.3 договору про іпотечний кредит.

 

У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. 

 

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За таких обставин ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

ГоловуючийА.Г. Ярема

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-106цс14

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F79BDDB20A1A639AC2257D650027A48D

[у.zaporozhskiy]

Тут все понятно решение вынесено на основании того,что банк не обратился с иском в суд к поручителю в течении шести месяцев после того,как банк использовал право на досрочный возврат кредита.