Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе в прекращении поручительства по договора с банком Надра на основании ч. 1 ст. 559 ЦК

[у.zaporozhskiy]

прирывал исковую давность

 

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                         Горелкіної H.A.,

суддів:                                   Євграфової Є.П.,                           Завгородньої І.M.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Ос.1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року,

 

встановила:

 

У травні 2014 року позивач звернулася до суду даним позовом, зазначивши на його обгрунтування, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» (далі - ТОВ «Полісьбуд) укладено договір кредиту про надання кредитної лінії в розмірі 2 500 000 гривень з відсотковою ставкою за користування кредитом на рівні 18,9 % річних терміном до 11 листопада 2008 року.

 

Того ж дня між нею, товариством поруки, за яким вона зобов'язалась відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

 

01 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Полісьбуд» укладено додаткову угоду до договору кредиту, відповідно до якої відсоткову ставку було збільшено до 19,9 % річних.

Вважає, що внаслідок укладання додаткової угоди збільшився обсяг її відповідальності як поручителя перед кредитором, а тому просила суд визнати припиненим договір поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

 

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Ос.1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

 

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що додаткову угоду від імені ТОВ «Полісьбуд» укладено та підписано його директором, яка і є поручителем.

 

Крім того, зазначив, що оскільки позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв'язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

 

Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки право поручителя підлягає судовому захисту шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки чи шляхом припинення зобов'язань за договором.

висновками судів погодитись не можна.

 

За вимогами статей 213, 214 ЦПК України, Обгрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

 

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

 

Указаних вимог судами не дотримано.

 

Дійшовши висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв’язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав.

 

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається у разі: вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників; пред'явлення особою позову, якщо предметом такого

позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

 

Як роз’яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», наводити дані про встановлені судом справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати грунтуватися на припущеннях

 

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2011 року стягнуто в солідарному порядку з Ос.1, Ос.2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 497 373 гривні 73 копійки

 

12 грудня 2013 року банком на адресу позивача направлено вимогу про виконання умов договору поруки та погашення заборгованості у розмірі 339 826 гривень 47 копійок (а. с. 10).

 

26 грудня 2013 року банк звернувся до суду з позовом до Ос.1 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками, інфляційних втрат та 3 % річних (а. с. 42-44).

 

Без урахування вказаних обставин висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є передчасним.

 

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов’язання, суди повинні надавати належну оцінку діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності.

 

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року (справа № 6-101 цс 14).

 

Пославшись на те, що позивач як директор ТОВ «Полісьбуд» могла знати про зміну відсоткової ставки, суд першої інстанції не з'ясував чи укладався з поручителем додатковий договір до договору поруки, у зв’язку з укладенням угоди про збільшенням розміру процентів.

 

Оцінка цих обставин справи має значення для правильного вирішення питання про те, чи надавала позивач як поручитель свою згоду на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.

 

Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, який не з’ясував, які саме дії позивача свідчать про надання нею згоди на збільшення обсягу своєї особистої відповідальності як поручителя, а обґрунтував свій висновок лише встановленням факту, що вона є директором ТОВ «ПолісьбуД».

Крім того, вважаючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

 

Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

 

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

 

Зі змісту ч. З ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

 

Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін “порука” використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який наоаховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки ТОЩО.

 

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спор.

 

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. З, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. З - 5, 11, 15, 31 ЦГІК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки за позовом поручителя шляхом визнання й права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

 

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року (справа № 6-20цс11).

 

За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

ухвалила:

 

Касаційну скаргу Ос.1 задовольнити частково.

 

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду

Житомирської області від 24 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

[у.zaporozhskiy]

Решение первой инстанции после пересмотра: http://reyestr.court.gov.ua/Review/49993407

 

 

Державний герб України

Справа №295/6972/14-ц

Категорія 26

2/295/2613/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2015 року                                                                                                      м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі Говорадло А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра, Товариства з обмеженою відповідальністю Полісьбуд про визнання договору поруки припиненим, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась в суд із указаним позовом, в якому зазначила, що 12.11.2007 року між ВАТ КБ Надра (правонаступником якого є ПАТ Комерційний банк Надра) та ТОВ Полісьбуд укладено кредитний договір про надання кредитної лінії в розмірі 2 500 000,00 грн. Умовами договору визначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом на рівні 18,9 % річних. На забезпечення виконання кредитного договору між сторонами по справі був укладений договір поруки, за умовами якого позивач ОСОБА_1 зобовязалась відповідати за належне виконання позичальником зобовязань перед банком. Згідно змісту позову, 01.07.2008 року між ВАТ КБ Надра та ТОВ Полісьбуд було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої відсоткову ставку за користування кредитною лінією збільшено до 19,9 % річних. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України та відсутність згоди позивача як поручителя на збільшення розміру її відповідальності, позивач просить визнати припиненим з 01.07.2008 року договір поруки від 12.11.2007 року, укладений між сторонами по справі.

В судове засідання позивач не зявилась, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Представники відповідачів в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не відомі. В матеріалах справи містяться заперечення представника ПАТ Комерційний банк Надра на позов, а також заява про застосування строків позовної давності.

Враховуючи не заперечення позивача, керуючись ст.224 ЦПК України, судом ухвалено проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.11.2007 року між ВАТ КБ Надра та ТОВ Полісьбуд укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №12/11/2007-980-Л/21, відповідно до умов якого ТОВ Полісьбуд як позичальник отримало кредитні кошти в межах відкритої кредитної лінії в сумі 2 500 000,00 грн., із терміном користування кредитної лінією з 12.11.2007 по 11.11.2008 року. Пунктом 1.1.3 договору сторони визначили відсоткову ставку за користування кредитною лінією у 18,9 % річних.

В той же день, 12.11.2007 між ВАТ КБ Надра, ОСОБА_1 та ТОВ Полісьбуд укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 як поручитель, зобовязалась відповідати перед банком за виконання позичальником зобовязань, що витікають із кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007.

Судом також встановлено, що відповідно до укладеної 01.07.2008 року між ВАТ КБ Надра та ТОВ Полісьбуд додаткової угоди до договору №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007 року, сторони погодили збільшити розмір відсоткової ставки за користування кредитом до 19,9 % річних.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння зміна умов договору не допускається.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що передбачено ч.1 ст.559 ЦК України.

У п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин судам розяснено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Зазначений правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 р. у справі № 6-73цс12, а згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки із збільшенням відсоткової ставки за користування кредитом збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1, з якою такі зміни умов кредитного договору не узгоджувалися, а договір поруки не передбачає можливість зміни розміру процентної ставки за основним зобов'язанням без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, - суд вважає позовні вимоги щодо припинення поруки обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст.ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст.ст. 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року (справа № 6-20цс11).

За вказаних обставин, суд вважає за можливе захистити право позивача як поручителя за кредитним договором №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007 та з урахуванням положень ст.ст. 15, 16, 559 ЦК України визнати поруку ОСОБА_1 припиненою.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267, 525, 559 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати поруку ОСОБА_1, що виникла відповідно до договору поруки від 12.11.2007 року, припиненою з 01.07.2008.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Богунським районним судом м.Житомира за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити дане заочне рішення до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м.Житомира протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя                                        Д.В. Кузнєцов
 

[у.zaporozhskiy]

Решения принадлежат пользователю: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showuser=15709