Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об обращении взыскания на предмет ипотеки в пользу Дельта банка

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44699349

 

 

Державний герб України

 

Ухвала

іменем  україни

27 травня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    

головуючого       Луспеника Д.Д.,

     суддів:                           Журавель В.І.,                    Нагорняка В.А.,

                                              

                                    Черненко В.А.,                   Штелик С.П.,  

                                      

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області                             від 12 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області               від 18 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 683 683,14 грн заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку іпотекодавця ОСОБА_4 відповідно до положень п. п. 4.4.1, 4.4 іпотечного договору та ст. ст. 7, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 грудня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав споживчий кредит в сумі 50 000 дол. США зі сплатою 11 % річних.

З метою забезпечення виконання умов зазначеного договору між банком і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки нерухомого майна - житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою, які належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором, укладеним з  ОСОБА_3

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов договору, банк просив задовольнити позовні вимоги.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк»  683 683,14 грн  заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - належні   ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказане нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає  задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 04 грудня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 11 % річних та терміном повернення не пізніше 30 листопада 2022 року.

04 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 181 кв. м, житловою площею                   109,9 кв. м та земельну ділянку площею 0,1 га.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 683 683,14 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 549 197,36 грн, відсотків - 125 504,89 грн, комісії - 8 980,89 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із положень ст. 33  Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на іпотечне майно у судовому порядку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання передбачене              ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Втім, на порушення зазначених вище норм закону рішення суду містить лише загальний розмір заборгованості без зазначення всіх його складових, не містить даних про початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, його вартість.

З матеріалів справи вбачається, що на порушення вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України відповідачі не були належним чином повідомлені про день і час розгляду даної справи, справа розглянута судом першої інстанції без участі останніх.

Зокрема, судові повістки, які були адресовані ОСОБА_3, направлялись по АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 - по                               АДРЕСА_2,  повернулись на адресу суду без вручення адресатам.

Із довідки Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області вбачається, що і ОСОБА_3, і ОСОБА_4 проживають без реєстрації по АДРЕСА_1.

Між тим, повістки відповідачам за цією адресою взагалі не направлялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

У статтях 74-76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув, на порушення вимог статей 315, 316 ЦПК України не усунув допущені порушення суду першої інстанції.  

Пославшись на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у зв'язку з недоведеністю іпотекодавцем, що спірне нерухоме майно використовується ним як місце постійного проживання та що у власності не знаходиться інше нерухоме майно, апеляційний суд не дослідив та не надав ніякої оцінки довідці Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області, згідно з якою відповідачі з неповнолітніми дітьми проживають без реєстрації по АДРЕСА_1 (а. с. 71), та довідці комунального закладу «Луцька гімназія № 18» Луцької міської ради Волинської області, згідно з якою неповнолітні доньки відповідачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 навчаються у цьому закладі за місцем проживання.

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.  

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам                             ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу                             ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції,  у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                              

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області                              від 12 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області                від 18 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

          

Головуючий                                                         Д.Д. Луспеник

                                          

Судді:                                                                      В.І. Журавель

                                                                                            В.А. Нагорняк

                                                                                                                 В.А. Черненко

                                                                                                

С.П. Штелик