Постанова ВС-КЦС про скасування реєстрації КП Світоч квартири на користь Укрсоцбанку (правонаступник Альфа-банк) у зв'язку з неналежним повідомленням та мораторієм та встановлено спосіб захисту


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 754/8547/19

провадження № 61-10163 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 рокуу складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» (далі - КП «Світоч») Урупи А. Ф., публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій незаконними, скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2005 року належить квартира АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та її чоловіком - ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 10-29/3080, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 143 500 доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 березня 2022 року.

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між нею та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець, передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Також вона була поручителем за договором поруки від 06 березня 2007 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року у справі № 754/19156/14-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 251 617,99 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду від 08 травня 2015 року скасовано. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 198 739,05 доларів США, що еквівалентно 4 117 873,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

25 січня 2019 року державним реєстратором КП «Світоч» Урупою А. Ф. винесено рішення про державну реєстрацію права власності на належну їй квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 06 березня 2007 року. Згідно з вищевказаним рішенням державного реєстратора 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

Вважала такі дії державного реєстратора неправомірними, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена без достатніх правових підстав, з порушенням положень Закону України «Про іпотеку», так як між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя. У державного реєстратора були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки не дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, вона не отримувала вимоги про усунення порушень за договором кредиту. Державним реєстратором здійснено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», так як відсутній документ, що посвідчує проведення оцінки предмета іпотеки. Право власності на квартиру набуто банком у порядку звернення стягнення на нерухоме майно у період дії мораторію на примусове відчуження житла відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати дії державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; скасувати рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року залучено до участі у справі АТ «Альфа-Банк», як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки 10 вересня 2019 року затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, згідно з яким 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 06 березня 2007 року. У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому банк мав правові підстави для подачі державному реєстратору заяви про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації права власності за собою. При цьому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим, при зверненні до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на іпотечне майно ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», не надав документи, що підтверджують факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, чим допущено порушення положень Закону України «Про іпотеку». Банк фактично ухилився від виконання обов`язку щодо направлення позивачці вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням, оскільки відсутні докази отримання ОСОБА_1 такої вимоги.

Відсутні інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оцінка вартості майна, що є порушенням положень Закону України «Про іпотеку». У рішенні апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц зазначено про наявність підстав вважати поруку ОСОБА_1 припиненою, а тому мало місце вирішення спору щодо кредитних зобов`язань ОСОБА_3 саме у судовому порядку шляхом стягнення кредитної заборгованості, тому дія кредитного договору припинена і питання про звернення стягнення на предмет іпотеки не було предметом розгляду, що виключає можливість згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» задовольнити вимоги іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. При цьому суд послався на відповідні судові рішення Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні докази отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість іпотечного майна, за рахунок якої відбулося погашення вимог за кредитом, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності, тобто станом на 22 січня 2019 року, не проводилася. Тобто процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку порушена, але районний суд не встановив таке.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що вирішення спору щодо кредитних зобов`язань ОСОБА_3 у судовому порядку шляхом стягнення кредитної заборгованості свідчить про неможливість, за вказаних обставин, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права. Посилався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 754/8547/19 з Деснянського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договір іпотеки не є правовою підставою для виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно, оскільки такою підставою міг бути виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та банком, проте державний реєстратор цих обставин не врахував, унаслідок чого у порушення положень Закону України «Про іпотеку» прийняв оскаржуване рішення. Позивачка не отримувала від банку, як іпотекодержателя, вимоги про усунення порушень за кредитним договором, тобто відповідачами порушено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Державний реєстратор вчинив дії щодо реєстрації права власності на спірну квартиру у порядку звернення стягнення в період дії заборони на вчинення таких дій, що суперечить положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заявник посилався на відповідні постанови Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2005 року належить квартира АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 10-29/3080, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 143 500 доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 березня 2022 року.

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець, передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором кредиту між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого остання, як поручитель, зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов`язання по вказаному договору кредиту.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року у справі № 754/19156/14-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 251 617,99 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду від 08 травня 2015 року скасовано. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 198 739,05 доларів США, що еквівалентно 4 117 873,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

25 січня 2019 року державним реєстратором КП «Світоч» Урупою А. Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 06 березня 2007 року. Згідно з вищевказаним рішенням державного реєстратора 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Щодо направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю про усунення порушення зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.

Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження № 14-501 цс 18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661 цс 18; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711 цс 19; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 345/2217/17, провадження № 61-9606 св 19.

Потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, про усунення порушення зобов`язання, та обов`язок іпотекодержателя повідомити боржника та іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, встановлений частиною першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки порушення першого - свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення у позасудовому порядку, відповідно правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого - не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди.

Встановлена законодавцем процедура повідомлення іпотекодавця про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неусунення порушення зобов`язання покликана надати можливість іпотекодавцю замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушення, а також про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», не отримувала (а.с. 79-86, т. 1).

При цьому на зворотньому повідомленні поштовим відділом зазначено дві причини повернення вимоги, а саме: за місцем обслуговування; за зазначеною адресою не проживає (а.с. 86, т. 1).

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції достовірно встановили, що позивачка письмової вимоги від банку не отримала і це банком не спростовано.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, вимога про усунення порушення позивачкою не отримувалась, іпотекодержатель порушив вимоги закону щодо повідомлення боржника про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодавець, якому не відомо про існування вимог кредитора, не може бути позбавлений майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред`явлення претензії кредитором. Позбавлення особи майна у такий спосіб є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19).

Щодо скасування рішення державного реєстратора.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, провадження № 61-13586 св 20.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

У зв`язку з викладеним посилання апеляційного суду про те, що належним способом захисту прав позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, не відповідають вищевказаним положенням закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Разом з тим Верховий Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що між позивачкою та банком не було укладено окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки положеннями Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і може бути правовою підставою для реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі за № 6-1851 цс 15; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38 цс 18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 520/107/15-ц, провадження № 61-12817 св 19.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій та часткове задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф., АТ «Альфа-Банк» на користь позивачки витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій з кожного по 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 рокускасувати.

Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій незаконними, скасування рішення державного реєстратора задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Стягнути з державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій з кожного по 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Джерело: ЄДРСР 100292089

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Дуже приємно, що нас не направили на нове коло доводити, що земля кругла. Раджу всім уважно прочитати підстави та спосіб захисту та розрізняти коли можна скасувати реєстрацію і яким чином, а коли можна тільки вимагати відшкодування шкоди.

Верховний суд зазначив, що потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, про усунення порушення зобов`язання, та обов`язок іпотекодержателя повідомити боржника та іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, встановлений частиною першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки порушення першого - свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення у позасудовому порядку, відповідно правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого - не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди.

Встановлена законодавцем процедура повідомлення іпотекодавця про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неусунення порушення зобов`язання покликана надати можливість іпотекодавцю замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

 

 

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

В той же час, ВС дійшов висновку, що не потрібно окремого договору, якщо є так зване застереження, спаплюживши пряму норму ст. 37 ЗУ "Про іпотеку", яка діяла на момент укладення договору. При чому, це "незламна" позиція Луспеника, яка є помилковою.  

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      18 серпня 2021 року
      м. Київ
      справа № 201/15310/16
      провадження № 61-547св21
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
      учасники справи:
      позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів:
      Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.
      ОПИСОВА ЧАСТИНА
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточнень, просило звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року і додаткового договору до нього № 1 від 14 квітня 2009 року; паркувальне місце поз. АДРЕСА_2, що є предметом іпотеки згідно договорів іпотеки № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року та № DNHLGB00000749/1 від 14 квітня 2009 року, шляхом продажу вказаних предметів іпотеки на прилюдних торгах із установленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
      Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHLGB00000749, вид кредитування - непоновлювана кредитна лінія з цільовим призначенням - купівля нерухомості. Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 603 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,80 % річних. Виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором було забезпечено укладеним між сторонами договорами іпотеки, відповідно до яких в іпотеку банку ОСОБА_1 передано нерухоме майно: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та паркувальне місце, поз. АДРЕСА_2 . Зі свого боку позивач виконав зобов`язання за кредитним договором, проте відповідач умови кредитного договору належним чином не виконувала та допустила прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 06 травня 2016 року заборгованість за договором становила 722 575,68 дол. США, з яких: 576 105,14 дол. США - заборгованість за кредитом; 92 881,64 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 14 287,40 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 39 301,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
      Суди керувалися тим, що кредитний договір між сторонами укладено в 2007 році, умови пункту 2.3.3, які визначають право банку розірвати договір в односторонньому порядку, недійсними не визнані; зміни до умов пунктів 2.3.1 та 2.3.3 договору сторонами не вносилися; викладені в листі № Г25.0.0.0./272 від 22 червня 2010 року про одностороннє розірвання договору з 01 липня 2010 року вимоги банком відкликані не були й у подальшому банком вчинені дії щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог станом на 01 липня 2010 року (включаючи повністю суму боргу за тілом кредиту). Тому суди зробили висновок, що вчинені кредитором дії засвідчують розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року. Після настання строку повернення кредиту у зв`язку з розірванням договору з 01 липня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк", як кредитор, втратив право здійснювати нарахування процентів за користування кредитом та неустойки за ставкою, визначеною в кредитному договорі № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Виходячи з розрахунку заборгованості станом на 01 липня 2010 року, який наданий банком нотаріусу для вчинення виконавчих написів, заборгованість становила 597 156,91 дол. США. Згідно розрахунку відповідача та відповідно до наданих виписок по договору з дати заявлення банком вимоги про розірвання договору з 01 липня 2010 року та дострокове повернення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі відповідачем сплачено заборгованість в сумі 316 648,20 дол. США, отже різниця між сумою заявлених вимог на момент розірвання договору та сплачених платежів складала 280 508,71 дол. США. Тому позивач, як кредитор, має право вимоги до боржника в розмірі 280 508,71 дол. США, які АТ КБ "ПриватБанк", як іпотекодержатель, вправі задовольнити шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки.
      Відмовляючи у задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності, суд першої інстанції посилався на те, що позовна давність щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки спливла 02 липня 2013 року, оскільки право звернення до суду з відповідним позовом після встановленої банком дати розірвання договору 01 липня 2010 року виникло у позивача з 02 липня 2010 року, з позовною заявою до суду банк звернувся 03 листопада 2016 року, тобто з пропуском загальної позовної давності за вимогами до боржника.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
      Враховуючи , що кредитний договір, укладений сторонами в 2007 році, положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо заборони розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника з пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу, не можуть бути підставою для визнання нікчемною письмової вимоги Банку про розірвання кредитного договору в односторонньому порядку, оскільки на момент укладення кредитного договору вказаної заборони законодавством передбачено не було і сторони кредитного договору погодили між собою можливість розірвання кредитного договору.
      У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні підстави для задоволення вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про виселення, як похідної.
      Аргументи учасників справи
      У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; ненадання судами належної оцінки зібраним доказам, неврахування висновків Верховного Суду; неповне дослідження обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; невідповідність висновків судів фактичним обставинами справи; застосування висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України, які не підлягають застосуванню, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі; стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудами неправильно визначено початок перебігу позовної давності у цій справі, оскільки позивач дізнався про порушене право 26 травня 2014 року, тобто з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку
      з визнанням виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за рішенням суду, тому з цієї дати виникло право на позов. Судом апеляційної інстанції не досліджено та не враховано зазначені документи виконавчого провадження № 23303443, які мають істотне значення для правильного вирішення даної справи.
      Апеляційним судом не враховано переривання позовної давності, жодні висновки з цього приводу оскаржувана постанова не містить. Апеляційний суд в порушення вимог процесуального закону не дослідив зібрані у справі докази, не врахував виписки по рахункам з платіжними дорученнями, письмові заяви по суті спору щодо здійснених відповідачем погашень в межах позовної давності. Відповідно до виписок по рахунку за період з 17 липня 2007 року по 01 жовтня 2018 року за період з 17 липня 2007 року по 16 травня 2018 року (01 жовтня 2018 року) за період з 17 липня 2007 року по 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 регулярно з 2010 по 2014 роки періодично здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання боржником свого боргу. Так, згідно виписок та розрахунку заборгованості - 25 листопада 2014 року позичальником здійснено останнє погашення у розмірі 6 500 дол. США та 02 грудня 2014 року - у розмірі 64 дол. США, що за сукупністю складає визначений кредитним договором (пункт 7.1) щомісячний платіж 6 563,94 дол. США. Після цієї дати погашення не проводилися позичальником, тому вже 26 грудня 2014 року, після несплати щомісячного платежу, з`являється прострочене тіло кредиту у розмірі 148,90 дол. США та відповідно починає перебіг позовна давність, виникає право кредитора звернутися до суду за захистом своїх прав. Кожен із цих платежів перериває позовну давність, тому звернувшись із позовом 03 листопада 2016 року, позивач не пропустив позовну давність.
      Розрахунок заборгованості здійснено позивачем станом на 06 травня 2016 року, тобто вже після усіх погашень та платежів зі сторони позичальника, отже борг відповідача складає 722 575,68 дол. США. Таким чином, висновки судів, що позивач як кредитор має право вимоги до боржника лише розмірі 280 508,71 дол. США є необґрунтовані, не відповідають обставинам та матеріалам справи.
      Згідно довідки Банку від 02 квітня 2012 року № 25.000/1-34 станом на 02 квітня 2012 року за кредитним договором № ОННЬОВ00000749 від 17 липня 2007 року, що діє до 17 липня 2037 року, поточна заборгованість складає - 590 654,91 дол. США, в тому числі: 587 519,20 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 291,51 дол. США - заборгованість за проценти, 844,20 дол. США - заборгованість за комісією. На 02 квітня 2012 року прострочена заборгованість відсутня.
      Виконавчий напис № 1869 від 07 грудня 2010 року визнаний таким, що не підлягає виконанню згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2012 року у справі № 2-10635/11, яке набрало законної сили. Виконавчий напис № 1870 від 07 грудня 2010 року визнаний таким, що не підлягає виконанню згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-7132/11, яке набрало законної сили. 26 травня 2014 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ) закрито виконавче провадження № 23303443 на підставі пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з визнанням виконавчого напису нотаріуса № 1869 від 07 грудня 2010 року таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, Банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався 26 травня 2014 року, тобто з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому перебіг позовної давності почався саме з цього моменту.
      Після закриття виконавчого провадження (26 травня 2014 року), АТ КБ «ПриватБанк» 13 жовтня 2015 року звернувся з позовом до ОСОБА_1 та до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що також свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України. 09 листопада 2015 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі № 200/22545/15-ц та справа не розглянута.
      Суди помилково посилалися на листи від 22 червня 2010 року за № Г25.0.0.0./272 та від 14 липня 2010 року за № 25.0.0.0/1-303 як на підставу для розірвання кредитного договору Банком, оскільки відповідні листи не мали наслідків розірвання банком договору в односторонньому порядку. Згідно наведених листів позичальника повідомлено про дострокове розірвання з 01 липня 2010 року кредитного договору в односторонньому порядку на підставі пункту 2.3.3 договору з посиланням на те, що позичальник не надала своєї згоди на підвищення відсоткової ставки за договором до 14,21 %. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-7132/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року, встановлено, що позичальник не отримувала та їй не надіслано повідомлення про зміну процентної ставки до 14,21 %, тому позичальник продовжила сплачувати щомісяця кошти для погашення кредиту (том 1, а. с. 199 - 204). Оскільки позичальник не погодився на підвищення процентної ставки та розірвання договору, Банк продовжив обслуговування кредиту на обумовлених сторонами первісних умовах без підвищення процентної ставки та без розірвання договору, а позичальник в свою чергу продовжив виконувати зобов`язання на підставі кредитного договору, що додатково підтверджується виписками по рахунках, розрахунком заборгованості та поясненнями відповідача по справі. Таким чином, висновки судів про розірвання банком договору, зміну строку його виконання, пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, відсутність підстав для нарахування процентів та неустойки - не відповідають дійсності, не ґрунтуються на нормах закону та не відповідають матеріалам справи й умовам кредитного договору.
      Суди зробили помилковий висновок, що вчинені кредитором дії засвідчують розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року і не звернули уваги, що зміни законодавства відбулися 21 січня 2010 року, а листи датовані 22 червня 2010 року та 14 липня 2010 року, тобто після набрання чинності змін. Викладені в цих листах вимоги Банка з наведених в них підстав є нікчемними в силу закону, тому такі листи не створюють юридичних наслідків для сторін правочину.
      Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки.
      У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Іванчуком В. Я., у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
      Рух справи
      Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
      Межі та підстави касаційного перегляду
      Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      В ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2021 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19); Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (№ 61-765св18); Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-2891цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада 2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16), від 10 лютого 2016 року (провадження № 6-2830цс15)).
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), зроблено висновок, що «вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса».
      Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18) зазначено, що «правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
      Досліджуючи надані позивачем розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, апеляційним судом установлено, що останній платіж у сумі 500 грн відповідачем було здійснено у серпні 2012 року, шляхом внесення нею сум на погашення заборгованості за кредитним договором. Факт здійснення вказаного платежу також не заперечувалось і самим відповідачем. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про вчинення відповідачем дій, які, відповідно до положень статті 264 ЦК України, свідчать про переривання строку позовної давності».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада 2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18).
      У постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року (провадження № 6-2830цс15) зазначено, що «частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення».
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      17 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHLGB00000749, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у розмірі 603 000 дол. США у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на купівлю нерухомості з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2037 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,08 % річних.
      Банк взяті на себе зобов`язання по видачі кредитних коштів виконав належним чином, що підтверджується випискою по позичковому рахунку НОМЕР_1 , згідно якої 17 липня 2007 року здійснено видачу кредитних коштів в сумі 603 000 дол. США. Відповідні обставини не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи.
      Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року сторони уклали договір іпотеки № DNHLGB00000749, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку майнові права на отримання у власність згідно договору № 15-ИП про спільну діяльність у будівництві, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент», нерухомого майна, будівництво якого незавершене, а саме:
      - квартири, будівельний номер АДРЕСА_1 .
      - паркувального місця, поз. АДРЕСА_2 .
      14 квітня 2009 року між сторонами укладений додатковий договір № 1 до договору іпотеки № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, яким пункти 38.3 та 38.4 договору іпотеки № DNHLGB00000749 викладені в іншій редакції, зокрема: пункт 38.3 - в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно: квартиру, третьої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірній» за АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , виданого 08 січня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11 січня 2009 року.
      14 квітня 2009 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року сторони уклали договір іпотеки № DNHLGB00000749/1, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку паркувальне місце, поз. АДРЕСА_2 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 , виданого 11 січня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 січня 2009 року.
      Того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, яким сторони погодили внести зміни до пункту 7.3 договору та викласти його в іншій редакції: пункт 7.3. Забезпеченням виконанням позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА _1 ; паркувальне місце поз. АДРЕСА_2 .
      Умовами пункту 2.3.3 сторонами погоджено підстави та порядок розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку за умови ненадання позичальником у встановлений термін згоди сплачувати запропоновану банком процентну ставку, згідно з якимипри неотриманні Банком протягом 20-ти днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати процентну ставку (запропоновану Банком) відповідно підпункту «в» пункту 2.3.1. Кредитного договору, банк на власний розсуд має право згідно статті 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання Кредитного договору з надісланням відповідного повідомлення. При цьому, позичальник (Відповідач) зобов`язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за Кредитним договором.
      22 червня 2010 року банком на адресу ОСОБА_1 надіслано листа № Г25.0.0.0./272, в якому повідомлено про розірвання з 01 липня 2010 року в односторонньому порядку кредитного договору № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року на підставі пункту 2.3.3 договору та зазначено, що на адресу ОСОБА_1 було надіслано листа від 31 грудня 2008 року, в якому позичальника повідомлено про намір банку підвищити відсоткову ставку за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року до 14,21 % річних починаючи з 02 березня 2009 року, а також висунуто вимогу до позичальника строком до 01 липня 2010 року повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію й відсотки за фактичний строк користування кредитними коштами, що на день підписання цього листа складає: 595 375,77 дол. США тіло кредиту, 844,20 дол. США комісій та 5 894,76 дол. США відсотків.
      14 липня 2010 року банком на адресу ОСОБА_1 надіслано листа № 25.0.0.0./1-303, в якому повідомлено, що на підставі пункту 2.3.3 кредитного договору банк з 01 липня 2010 року достроково розірвав кредитний договір та висунуто вимогу про повернення кредиту у повному обсязі. У разі невиконання даної вимоги протягом 30 банківських робочих днів з дня отримання повідомлення, банк буде змушений задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна, яке було передано в іпотеку згідно договорів іпотеки № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року та № DNHLGB00000749/1 від 14 квітня 2009 року шляхом звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або з позовом до суду.
      07 грудня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1869 на договорі іпотеки та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА _1 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року в сумі 597 156,91 дол. США, включаючи прострочену заборгованість за кредитом - 595 192,51 дол. США, суму заборгованості за відсотками - 1 964,40 дол. США.
      У виконавчому написі зазначено строк, за який має провадитися стягнення, а саме - з 17 липня 2007 року по 01 липня 2010 року.
      07 грудня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1870 на договорі іпотеки та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно: паркувальне місце поз. АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року в сумі 597 156,91 дол. США, включаючи прострочену заборгованість за кредитом - 595 192,51 дол. США, суму заборгованості за відсотками - 1 964,40 дол. США. У виконавчому написі зазначено строк, за який має провадитися стягнення, а саме - з 17 липня 2007 року по 01 липня 2010 року.
      Згідно розрахунку відповідача та відповідно до наданих виписок по договору з 01 липня 2010 року відповідачем сплачено заборгованість в сумі 316 648,20 дол. США.
      У порушення умов кредитного договору позичальник взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту, сплати процентів та інших платежів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, згідно розрахунку Банку станом на 06 травня 2016 року, відповідач мала заборгованість в розмірі 722 575,68 дол. США, яка складається з: 576 105,14 дол. США - заборгованість за кредитом; 92 881,64 дол. США - заборгованість по процентам; 14 287,40 дол. США - заборгованість по комісії; 39 301,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
      Позивач подав до суду банківські виписки по рахункам НОМЕР_5 , НОМЕР_1 за період з 17 липня 2007 року по 01 жовтня 2018 року з платіжними документами (а. с. 118 - 243, т. 2; а. с. 2 - 49, т. 3).
      МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
      Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
      У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.
      Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов?язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов?язком, у тому числі забезпечувальним.
      Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), на висновки в якій послались суди в оскаржених рішеннях, зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
      У справі, яка переглядається, 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотекиу рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Даним виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27 липня 2012 року. Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається. Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах строку позовної давності».
      Підстав для ініціювання відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) колегія суддів не вбачає.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      У справі, що переглядається, суди встановили, що АТ КБ «ПриватБанк» позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено у листопаді 2016 рокузі спливом позовної давності, оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року банк змінив строк виконання зобов`язання, тому право на позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у позивача в липні 2010 року. Відповідач заявила про застосування позовної давності. Підстав для переривання перебігу позовної давності по спірному забезпечувальному зобов`язанню суди не встановили, про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв.
      За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за спливом позовної давності. У зв`язку з цим правильно відмовили і у задоволенні вимоги про виселення, як похідної.
      Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що про порушення своїх прав за пред?явленим у цій справі позовом банк дізнався з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки у цій справі суди встановили, що банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом пред?явлення відповідачувимоги про дострокове розірвання кредитного договору на його умовах з 01 липня 2010 року, разом із тим, не реалізував свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку в межах позовної давності.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені: без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19); Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (№ 61-765св18); Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-2891цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада 2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16), від 10 лютого 2016 року (провадження № 6-2830цс15)); без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. І. Крат
      Судді: Н. О. Антоненко
      І. О. Дундар
      Є. В. Краснощоков
      М. М. Русинчук
      Джерело: ЄДРСР 99250652
    • By ANTIRAID
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/13205/18
      провадження № 2/753/2994/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "02" грудня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Лужецької О.Р.
      при секретарі Григораш Н.М.,
      за участю:
      представника позивача ОСОБА_1 ,
      представника відповідача Шигімагін В.О.,
      третя особа ОСОБА_2 ,
      представник третьої особи ОСОБА_1,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», держаний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіна Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач ОСОБА_3 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до держаного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни, треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.
      Вимоги позову обґрунтовані тим, що 19 вересня 2006 року між позивачем, ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» було укладено Іпотечний договір №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_1 .
      18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру, загальною площею 79,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення належного позивачу майна без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      До того ж реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» була здійснення відповідачем з порушенням Закону України «Про іпотеку».
      На підставі викладеного просила позов задовольнити.
      Ухвалою суду від 23.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
      Заперечуючи проти позову, представник до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» направив відзив, в якому зазначив, що державний реєстратор діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому просив відмовити у задоволені позову.
      Ухвалою суду від 20.11.2018 року закрито підготовче засідання та призначено до судового розгляду по суті.
      Ухвалою суду від 25.06.2019 року цивільну справу прийнято до свого розгляду суддею Лужецькою О.Р.
      Ухвалою суду від 29.11.2019 року залучено до участі у справі в якості відповідача ТОВ «Перший інвестиційний клуб», залучено до участі у справі третю особу - держаного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіну Вікторівну.
      Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, які зазначені в позові та просив задовольнити позов в повному обсязі.
      Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що до спірних правовідносин дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується. Крім того, іпотекодержателем було дотримано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням думки відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до таких висновків.
      Судом встановлено, що 19 вересня 2006 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» було укладено Іпотечний договір №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_1 .
      В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 19 вересня 2006 року між між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», укладено договір іпотеки №1.06090694.
      Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
      Встановлено, що 16.03.2018 року між ПАТ «Платинум Банк»» та ТОВ «Перший інвестиційний Клуб» було укладено договір № 101К про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за іпотечним договором №1.06090694 перейшло до ТОВ «Перший інвестиційний Клуб».
      18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру, загальною площею 79,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення належного позивачу майна без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини третьої статті10 Закону України державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
      Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
      Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
      Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
      Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
      Зміст наведених правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно положень статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
      Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      При цьому, положеннями ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
      Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.
      Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується як місце проживання позичальника, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.
      З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни про реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року.
      Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 263 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 49, 51, 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», держаний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіна Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
      Скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіни Вікторівни про реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року.
      В іншій частині - відмовити.
      Стягнути з товариства з товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» ( ЄДРПОУ 41058345) на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Суддя О.Р.Лужецька
      Джерело: ЄДРСР 93573285
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа № 363/2337/19 Головуючий у 1 інстанції: Чіркова Г.Є.
      Провадження № 22-ц/824/2790/2021 Доповідач: Шебуєва В.А.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 березня 2021 року м. Київ
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
      суддів Оніщука М.І., Крижанівської Г.В.,
      секретар Майданець К.В.,
      розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», третя особа: Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,-
      в с т а н о в и в:
      В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), третя особа: Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення. Зазначила, що в порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор без достатніх правових підстав, а саме за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на вказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей. Позивачка просить визнати незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М. щодо проведення 17 травня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та визнати протиправним й скасувати рішення, індексний номер 46962473 від 21 травня 2019 року, згідно якого 17 травня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
      Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М. щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» .
      Визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М., індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
      Стягнуто з Державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. з кожного.
      Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року стягнуто з Державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 700,00 грн. з кожного.
      В апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «Алькор Інвест» просить скасувати рішення суду Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта суд безпідставно застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який пов`язує заборону звернення стягнення на предмет іпотеки із примусовим стягненням. Підписанням іпотечного договору ОСОБА_1 надала іпотекодержателю право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Державному реєстратору були надані усі необхідні документи для проведення державної реєстрації, а тому у нього були відсутні підстави для відмови у вчиненні державної реєстрації. Квартира АДРЕСА_2 , передана в іпотеку ще до реєстрації в ній неповнолітніх дітей, а тому на час укладенні іпотечного договору останні не мали права власності чи користування нею, що, в свою чергу, унеможливлює порушення їхніх прав на житло.
      Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради та представник ОСОБА_1 подали до суду відзиви на апеляційну скаргу. Просять апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      В судове засідання представник ТОВ «ФК «Алькор Інвест», Державний реєстратор КП «Путрівське» Рибалко В.М. не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.
      В апеляційній інстанції ОСОБА_1 , її представник і представник Органу опіки і піклування Вишгородської міської ради просять відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
      Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №17/П/14/2006-840, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 30 000 доларів США з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2021 року зі сплатою процентів в розмірі 11% річних за користування кредитом (п.п. 1.1, 1.3.1, 1.4 кредитного договору).
      В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1 договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку банку однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв. м., жилою площею 20,9 кв. м.
      Пунктом 5.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.
      Пунктом 5.3 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору.
      04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203. Згідно п. 1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотек, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 договірних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» направило на адресу останньої лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 березня 2019 року становить 2 373 101,15 грн. та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на умовах та порядку, визначений на власний розсуд іпотеко держателя.
      17 травня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернулося до Державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В.М. із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
      21 травня 2019 року Державний реєстратор КП «Путрівське» Рибалко В.М. прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №167397296 від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Підставою реєстрації права власності вказано договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.
      З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
      Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в ст. 590 ЦК України передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з ч. 3 ст. 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Разом з тим, на момент реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно підпункту 1 пункту 1 вказаного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, обмеження встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
      Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 , є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті і використовується як місце постійного проживання позивачки.
      Заперечуючи проти позову, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не спростувало доводів позивачки та не надало доказів на підтвердження того, що в її власності наявне інше нерухоме житлове майно.
      Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання таким, що підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на нерухоме майно, а саме на предмет іпотеки за договором іпотеки від 22.08.2006 р., укладеного між ВАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 .
      Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що суд безпідставно застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
      Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
      Відповідно до положень ст. 141, 382 ЦПК України з ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6300 грн.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року без змін.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 6300 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції .
      Дані учасників справи:
      Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_4 ;
      Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ЄДРПОУ 39306471, адреса: місто Київ,вул.Шолуденка,1-б, оф.207;
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства "Путрівське", ОСОБА_2 , ЄДРПОУ 41943094, адреса:Київська область, Васильківський район, с.Путрівка, вул.Путрівська,46.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повне судове рішення складено 25 березня 2021 року.
      Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
      Судді Оніщук М.І.
      Крижанівська Г.В.
      Джерело: ЄДРСР 95862126
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      17 лютого 2021 року
      м. Київ
      справа № 761/3328/17
      провадження № 61-13090св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
      учасники справи:
      позивач- ОСОБА_1 ,
      відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Миколаївна,
      треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Зінченко Олена Іванівна,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.
      ОПИСОВА ЧАСТИНА
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., в якому просила: визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 грудня 2015 року, індексний номер - 27412017, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2016 року, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєву А. М. поновити запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру за зазначеною адресою.
      Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 2007 року ОСОБА_1 уклала з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту, на підставі якого банк надав їй кредит в розмірі 198 000 дол. США для придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 , яку в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором вона передала банку в іпотеку на підставі договору іпотеки від 12 березня 2007 року.
      12 грудня 2011 року між банком та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, за яким відбувся перехід права вимоги, в тому числі за її зобов`язаннями за кредитним договором. 21 грудня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» без будь-яких попереджень та погоджень зареєстрував на себе право власності на квартиру та 02 листопада 2016 року продав її ОСОБА_2 , чим порушив майнові права позивача та позбавив її права власності на квартиру.
      Перехід права власності на квартиру, реєстрація якого відбулась на підставі рішення нотаріуса від 21 грудня 2015 року, є незаконним, тому рішення та запис про право власності є незаконними та такими, що суперечать умовам договору іпотеки.
      Здійснюючи реєстраційні дії з реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект», нотаріус порушила порядок їх вчинення шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб`єктів реєстраційних дій, оскільки приватний нотаріус Кобелєва А. М. не вчиняла нотаріальні дії з об`єктом нерухомого майна, а саме не посвідчувала нотаріально договір купівлі-продажу та договір іпотеки цієї квартири. Крім того, нотаріус здійснила реєстраційні дії без підтвердження подання іпотекодавцем вимоги її отримання позивачем та завершення 30-денного строку з моменту ймовірного отримання іпотекодавцем (позивачем) письмової вимоги іпотекодержателя, надісланій іпотекодавцеві.
      Позивач вважала, що рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» порушує норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки на позивача розповсюджується дія цього закону, враховуючи, що кредит видавався в іноземній валюті, предмет іпотеки має загальну площу 65,10 кв. м, окрім цієї квартири, будь-якого нерухомого майна за нею не зареєстровано, а також квартира є єдиним місцем проживання.
      Крім того, перехід права власності на квартиру до іпотекодержателя є способом задоволення вимог кредитора по сплаті кредитного боргу. Враховуючи, що цей борг складається, у тому числі, з плати за користування кредитом, то отримання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки є способом отримання плати за користування грошовими коштами, тобто операцією з фінансовими активами, права на здійснення якої у ТОВ «Кей-Колект» немає.
      Відчуження квартири на користь ОСОБА_2 відбулося в період дії арешту, накладеного ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
      Суд першої інстанцій виходив з того, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо неотримання позивачем письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тому суд критично оцінив доводи позивача про неотримання нею зазначеної письмової вимоги.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Зінченко О. І., про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
      Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 грудня 2015 року, індексний номер - 27412017, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 812084380000.
      В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.
      Стягнуто із ТОВ «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. із кожного на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 800 грн.
      Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не встановив всіх обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги, а саме дотримання відповідачами вимог, передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку», частиною четвертою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, та порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Кей-Колект» про долучення до матеріалів справи доказів, які мали б підтверджувати отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з тим із наданих копій документів не вбачалося отримання позивачем письмової вимоги іпотекодержателя. Тому апеляційний суд вважав, що рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» винесене приватним нотаріусом із порушенням вимог Закону України «Про іпотеку».
      Враховуючи , що ТОВ «Кей-Колект» не набуло права власності на квартиру АДРЕСА_1 , воно не набуло права і на розпорядження нею шляхом відчуження на користь ОСОБА_2 , а отже реєстрація права власності на квартиру за даною особою також здійснена із порушенням вимог закону.
      Крім того, квартиру відчужено під час дії арешту на неї, накладеного на підставі ухвали суду від 27 травня 2016 року у справі № 758/6495/16-ц, оскільки в матеріалах справи відомості про зняття цього арешту відсутні і відповідачами цих обставин не спростовано.
      Разом із тим апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості задовольнити позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2016 року та поновлення запису про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру навіть за обґрунтованості цих вимог, враховуючи, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., який здійснював нотаріальну дію щодо реєстрації права власності, та ОСОБА_2 , на користь якої ця дія вчинялася, не є відповідачами, а третіми особами, а отже позовні вимоги до них не пред`явлені і за позовом вони відповідати не можуть. Проте ці обставини не позбавляють ОСОБА_1 можливості звернутися з позовом у загальному порядку, заявивши ці вимоги до належних відповідачів.
      Аргументи учасників справи
      У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; незаконність та необґрунтованість оскарженої постанови, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував аргумент позивача щодо неотримання нею письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Судом апеляційної інстанції безпідставно проігноровані надані в судовому засіданні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції документи на підтвердження надсилання позивачу письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя). Неотримання ОСОБА_1 поштового відправлення, надісланого на її адресу ТОВ «Кей-Колект» (іпотекодержателем), свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя.
      Висновок апеляційного суду про те, що здійснення реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 відбулося із порушенням вимог закону, є безпідставним і незаконним, оскільки скаржник є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , вона придбала її на підставі дійсного відплатного договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що перехід права власності на зазначену квартиру від ОСОБА_1 до ТОВ «Кей- Колект» і від ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2 відбувся шляхом вчинення будь-якого правопорушення.
      Суд не звернув увагу на інформацію про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, що містилася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 02 листопада 2016 року (дата укладення договору купівлі-продажу квартири між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 ), відповідно до якої квартира нікому іншому продана, подарована чи іншим способом відчужена не була, під забороною, арештом, в заставі, в тому числі податковій, не перебувала.
      У серпні 2019 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Скаржник вважає, що посилаючись на неотримання вимоги, позивач повинен довести, що в нього є об`єктивна можливість та намір виконати основне зобов`язання і це відповідало б принципам пропорційності. В той самий час позивач лише просив дослідити формальні обставини, що свідчить про відсутність спору про право та публічно-правовий характер спору.
      Одним із юридичних фактів, що спричиняє припинення права власності є саме звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника і саме через цей факт позивач позбавлений права власності на майно. Разом з тим по відношенню до оскаржуваного акту індивідуальної дії (рішення державного реєстратора) позивач є неналежним суб`єктом звернення до суду, оскільки зазначене рішення стосується не його прав та обов`язків (вони припинені зверненням стягнення). Такий спосіб захисту як скасування рішення державного реєстратора не є встановленим законом способом захисту права власності чи іншого речового права, а є лише наслідком вирішення спору про приватне право, він може застосовуватися лише як наслідок, а не передумова. Така вимога може бути застосована лише разом і як наслідок вирішення приватно-правового спору щодо виконання цивільно-правової угоди, спорів про право та супутні права. Розглядаючи спір щодо дій державного реєстратора, апеляційний суд вийшов за межі цивільної юрисдикції та розглянув спір в сфері публічних правовідносин.
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржене судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
      Рух справи
      Ухвалами Верховного Суду від 25 липня 2019 року та від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ТОВ «Кей-Колект».
      Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      12 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11126811000, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти)  в іноземній валюті в сумі 198 000 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 999 900 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 12 березня 2007 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 12 березня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково). За використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12 % річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 9.2 даного договору.
      Того ж дня АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 49431, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , площею 65,10 кв. м, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. 12 березня 2007 року.
      Згідно з пунктом 2.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Згідно з пунктами 4.1 - 4.6 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержетелем зокрема у випадках, зазначених в п. 2.1.1 - 2.1.2 цього договору іпотеки. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У випадках, зазначених в п. п. 2.1.1 - 2.1.2 цього договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку», законодавства України. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до пунктів 5.1 - 5.4 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні, про яке йдеться в пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац 2 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього договору іпотеки. У разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац 3 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») іпотекодержатель реалізує норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1, вважається повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки.
      21 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27312017, та зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект», номер запису про право власності 12648023, підстава виникнення права власності - договір іпотеки, виданий 12 березня 2007 року.
      30 травня 2016 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради прийнято рішення про державну реєстрацію обтяжень, запис про яке внесено до реєстру 30 травня 2016 року, відносно квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали суду від 27 травня 2016 року по справі № 758/6495/16-ц, особа, майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_1
      02 листопада 2016 року ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якої на користь ОСОБА_2 відчужено квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на підставі договору іпотеки № 49431, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. 12 березня 2007 року.
      02 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Ковальчуком С. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32184981, та зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 02 листопада 2016 року.
      Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року у справі № 758/6495/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання договору факторингу недійсним відмовлено й установлено, що 12 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей Колект» укладено договір факторингу, відповідно до якого відбувся перехід права вимоги, в тому числі і за зобов`язаннями ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 12 березня 2007 року.
      МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
      Позиція Верховного Суду
      Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що «за відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання».
      Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
      У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Апеляційний суд встановив відсутність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, і відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Кей-Колект» про долучення до матеріалів справи доказів, які мали б підтверджувати отримання іпотекодавцем такої вимоги, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та врахувавши, що із наданих копій документів також не вбачалося отримання позивачем письмової вимоги іпотекодержателя.
      За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» вчинено із порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 грудня 2015 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) вказано, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».
      Тому позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. не можуть бути задоволені.
      Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2016 року щодо реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 02 листопада 2016 року, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., і зобов`язання вчинити дії, задоволенню не підлягають саме з підстави пред`явлення їх до неналежних відповідачів. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог, проте безпідставно та передчасно зазначив про незаконність реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 , яка не є відповідачем у цій справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. скасувати і у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, в частині відмови
      у задоволенні позовних вимог - змінити в мотивувальній частині.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 412 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 рокув частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Миколаївни скасувати й у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
      Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Миколаївни, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, ОСОБА_2 , змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
      З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. І. Крат
      Судді: І. О. Дундар
      Є. В. Краснощоков
      М. М. Русинчук
      М. Ю. Тітов
      Джерело: ЄДРСР 95066933
    • By ANTIRAID
      Справа № 755/19582/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "28" жовтня 2020 р.
      Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді Гончарука В.П.
      за участі секретаря Гриценко О.І.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
      учасники справи:
      представник позивача - Могилян Л.В.
      відповідач - ОСОБА_1
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій просить суд звернути стягнення на підставі Договору іпотеки першої черги № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року на заставлене майно - квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 Паспорт серія НОМЕР_2 виданий Ватутінським РУ ГУМВС України м. Києві 31.08.1995 року адреса: АДРЕСА_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, р/р № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації заставленого майна направити на погашення заборгованості в сумі 530 223,07грн (п`ятсот тридцять тисяч двісті двадцять три гривні та 07 копійок) перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      Виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
      Стягнути витрати по сплаті судового збору.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 червня 2006 року між ОСОБА_7 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є АТ «ОТП Банк», був укладений Кредитний договір № МL- 002/547/2006. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 Кредитного договору.
      За умовами Кредитного договору Банк надав Боржнику кредит в розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14,00 % (чотирнадцять цілих і 00 сотих відсотків) річних.
      Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Боржника від 21 червня 2006 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Боржника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк». Це підтверджується випискою про рух коштів на рахунку ОСОБА_7 , зазначеному в Кредитному договорі, за 21.06.2006р.
      В свою чергу Боржник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені Кредитним договором 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений Договір про заміну боржника у зобов`язанні № МL- 002/547/2006. Відповідно до п. І Договору про заміну боржника в зв`язку з відчуженням Боржником предмета застави Позичальнику, Сторони дійшли згоди про те, що Боржник переводить свій борг на Позичальника, внаслідок чого Позичальник заміняє Боржника як зобов`язану сторону в Кредитному договорі, а Банк шляхом підписання цього Договору про заміну боржника дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.
      21.03.2011 року винесено рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07 грн.
      З метою забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором 21 червня 2006 року між Банком та Відповідачем, було укладено договір іпотеки № PCL-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      За умовами Договору іпотеки, а саме п. п. 1.1., 3.1. для забезпечення повного і своєчасного виконання Боржником Боргових Зобов`язань, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальна площа якої згідно з правовстановлюючими документами складає 97,40 кв.м.
      Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 02.03.2007 року посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецького А.М. від 22.03.2007 р. номер 1989.
      У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань, власнику іпотечного майна та особам зареєстрованим у квартирі направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення, проте така вимога не виконана, а тому іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити її мешканців.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
      Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви.
      Відповідач ОСОБА_1 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву наявних у матеріалах справи. Крім того, відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року змінено строк виконання основного зобов`язання. На 31-й день з моменту отримання відповідачем та не виконання ним вимоги позивача від 20 січня 2011 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, а саме з 21 лютого 2011 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обізнане про порушення свого права і з цього часу у нього виникло право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Таким чином починає відраховуватись позовна давність на момент ухвалення рішення суду про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису.
      Крім того, відповідач звернув увагу на те, що надана останньому в іпотеку квартира є єдиним її житлом і підпадає під дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
      Відповідачі ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомили.
      Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомив.
      Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
      Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
      В судовому засіданні встановлено, що 21 червня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" ОСОБА_7 був укладений кредитний договір №МL-002/547/2006. відповідно до якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США, а Позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Дата остаточного повернення кредиту сторонами договору визначена 21 червня 2016 року. Дані обставини з`ясовані судом на поясненнях сторони позивача та відповідача, які зазначили, що копію даного договору надати суду не можуть, оскільки він не є предметом спору.
      22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"(кредитор), ОСОБА_1 (новий боржник) та ОСОБА_7 (первісний боржник) був укладений договір про заміну боржника у зобов`язанні №МL-002/547/2006, за яким у зв`язку з відчуженням первісним боржником предмета застави новому боржнику, сторони дійшли згоди про те, що первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов`язану сторону у кредитному договорі, а кредитор шляхом підписання цього договору дає свою згоду на вищезазначене переведення боргу.
      Згідно з вимогами Закону України "Про акціонерні товариства"№ 514-VI від 17.09.2008 року Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк"змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк".
      З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 22 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №РCL-002/802/2007, предметом якого є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 .
      Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки, передбачено, що вимоги задовольняються за рахунок Предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: а) всі боргові зобов`язання, не сплачені Іпотекодавцем, в тому числі заборгованість по овердрафту і б) вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням Іпотекодавцем його зобов`язань за цим Договором, а також всіх фактичних витрат, понесених Іпотекодержателем у зв`язку із реалізацією його права за цим Договором.
      Обрання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визначено у п.6.3 Договору іпотеки та передбачає: права Іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленого законодавством або права сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
      21 березня 2011 року винесено заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № МL- 002/547/2006 від 21 червня 2006 року розмірі 530 223,07грн.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Дані рішення не оскаржувались та набрали законної сили.
      Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
      Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
      Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
      Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
      У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
      Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
      Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
      За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
      У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
      Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
      Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
      Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15.
      У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
      Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов`язання, а є відстроченням виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
      Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов`язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
      Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46 цс 15 та в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 200/7371 /17-ц (провадження № 61-41990 св 18).
      Також, оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
      Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій» не підлягає виконанню.
      Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів.
      Квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана за кредитні кошти надані в іноземній валюті за споживчим кредитом, її площа не перевищує 140 кв.м, а відтак на неї розповсюджується дія мораторію, введеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Така обставина не позбавляє іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, а лише відстрочує виконання іпотекодавцем зобов`язання.
      У зв`язку із неналежним виконанням боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
      Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
      Однак стороною відповідача було заявлено в судовому засіданні про застосування строків позовної давності.
      Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
      Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
      Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
      Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
      З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
      У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
      Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.
      Такими діями (шляхом пред`явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання.
      Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
      Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-002/547/2006 від 21 червня 2006 року.
      Таким чином кредитор пред`явивши позов про стягнення кредитної заборгованості на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і з цього моменту почала перебігати позовна давність.
      Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року у справі № 2604/7464/12 за позовом ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 березня 2010 року, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2181, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
      Дане рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.
      В свою чергу із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 26 листопада 2019 року, тобто вочевидь із пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд застосовує приписи частини четвертої статті 267 ЦК України, про що заявлено стороною відповідача, та відмовляє у позові.
      Щодо вимог позивача виселити з незаконно займаної квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . наступних громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд приходить до наступного.
      Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
      Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
      В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
      Підстав відступити від вказаних правових висновків Верховного Суду України не встановила і Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
      Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 , яка виступала предметом іпотеки, придбана відповідачем за кредитні кошти надані в іноземній валюті, а тому законом допускається можливість виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення.
      Поряд із цим, оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про виселення, як похідна.
      Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
      Керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 263, 509, 525, 526, 546, 572, 575, 589, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
      УХВАЛИВ:
      В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити.
      Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст судового рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.
      Відомості щодо учасників справи:
      Позивач - ТОВ «отп Факторинг України» ЄДРПОУ 36789421 місце знаходження: м.Київ, вул.Фізкультури, буд.28-д.
      Відповідачі:
      ОСОБА_2 ІПН не відомий, ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; проживають: АДРЕСА_1 .
      ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 народження проживає: АДРЕСА_1 .
      Третя особа:
      Служба у справа дітей та сім"ї Дніпровської районної в м.Києві Державної адміністрації, адреса: м.Київ, вул.Краківська, буд.20.
      Суддя:
      92748372