Рішення Дарницького райсуду про відмову Оксі банк у виселенні позичальників

[ANTIRAID]

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8968/21

провадження № 2/753/775/22

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецька О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про виселення

ВСТАНОВИВ:

Позивач , акціонерне товариство «Райффайзен Банк» правонаступником якого є акціонерне товариство «Оксі Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач-1), ОСОБА_3 (далі відповідач-2), ОСОБА_4 (далі відповідач-3), ОСОБА_5 (далі відповідач-4), третя особа: Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про виселення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23.06.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №223356524, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 110 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 13,5 % річних, строком до 23.06.2028 р.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 23.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в квартиру АДРЕСА_1 .

Вказує, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх обов`язків, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.04.2012 р. на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 1 850 855,27.

В ході примусового виконання даного рішення суду було виявлено, що квартира АДРЕСА_1 обтяжена правами інших осіб (відповідачів), оскільки останні зареєстровані в квартирі за відсутності письмової згоди іпотекодержателя (позивача).

14.04.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В., за реєстровим №1365 був вчинений виконавчий напис щодо звернення стягнення на заставне нерухоме майно.

Посилається на те, що позивач не надавав дозволу іпотекодавцю на реєстрацію відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 , чим ОСОБА_1 порушено умови іпотечного договору.

Малолітня ОСОБА_5 зареєстрована в житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Позивач зазначає, що звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Не зважаючи на відсутність правових підстав для проживання, відповідачі продовжують користуватись квартирою та відмовляються добровільно виселятися.

Порушене право позивача щодо обтяження з боку іпотекодавця нерухомого майна правами інших осіб (відповідачів) повинно бути захищено шляхом виселення останніх з вказаної квартири, яку передано в іпотеку.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2021 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

20.09.2021 р. від представника відповідачів до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на наступне.

Відповідно до умов кредитного договору від 23.06.2008 р., Банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 110 000 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2008 р., квартира АДРЕСА_1 , була придбана за 873 000 грн., що еквівалентно 180 000 доларів США.

Вказує, що квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана частково за рахунок кредитних коштів (110 000 доларів США) та частково за рахунок особистих коштів відповідача (70 000 доларів США). Вважати зазначену квартиру придбаною за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого приміщення відповідачі не підлягають.

09.11.2021 р. від представника АТ «Райффайзен Банк» до суду надійшли письмові пояснення, в яких наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 09.11.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

01.02.2022 від АТ «Райффайзен Банк» надійшло клопотанням про заміну позивача акціонерне товариство «Райффайзен Банк» на його правонаступника - акціонерне товариство «Оксі Банк».

Ухвалою суду від 01.02.2022 р. залучити до участі у справі правонаступника позивача, вказавши замість акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - акціонерне товариство «Оксі Банк».

В судове засідання, призначене на 01.02.2022 представник АТ «Райффайзен Банк» не прибув, подав заяву про розгляд справи без участі представника АТ «Райффайзен Банк».

Відповідач-1 та представник відповідачів в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши відповідача, представника відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до такого висновку.

23.06.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №223356524, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 110 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 13,5 % річних, строком до 23.06.2028 р. (а.с.8-11)

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 23.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.15-17)

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.06.2008 р., ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 873 000 грн., що за курсом НБУ на дату підписання цього договору еквівалентно 180 000 доларів США. (а.с.68-69)

Відповідно до копії виконавчого напису від 14.04.2021 р. зареєстрованого в реєстрі за №1365, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В., на підставі ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, оскільки зазначене нерухоме майно було передано АТ «Райффайзен Банк`в іпотеку на підставі Іпотечного договору, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання кредитного договору №223356524 від 23.06.2008 р. (а.с.19)

Як вбачається із даного виконавчого напису,загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором складає 289 390,25 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 8 083 537,26 грн. Сума що підлягає стягненню становить еквівалент 62 941,60 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 10.03.2021 року направив на адресу відповідача-1 та 19.04.2021 р. направив відповідачам 2,3,4 вимоги про добровільне звільнення переданого в іпотеку житлового приміщення. Попереджено відповідачів, у випадку невиконання вимоги добровільно, банк звернеться до суду з позовом виселення (а.с.21-29).

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, однак, виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлено, що спірна квартира, загальною вартістю 180 000 доларів США, була придбана частково за особисті кошти відповідачів (70 000 доларів США) і частково за кошти отриманого кредиту (110 000 доларів США).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Походження різниці вартості майна не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти.

Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 р. у справі № 310/2950/18

Позивач вказує на те, що відповідачі не погоджуються добровільно виселитися з квартири.

Разом з тим, позивачем жодним доказом не доведено, що квартира, з якої останній просить виселити відповідачів, та яка була передана в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_1 , була придбана саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику для купівлі цієї квартири, адже в даному випадку виселення з квартири можливе або у разі якщо квартиру придбано за кредитні кошти, або у разі якщо квартиру придбано не за кредитні кошти, виселення з неї можливе лише за умови надання особам, які там проживають, іншого житлового приміщення.

При цьому, саме позивач мав довести належними доказами, що обраний ним спосіб захисту є законним та відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства України, оскільки позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Натомість суд з власної ініціативи доказів не збирає та не має права ґрунтувати свої висновки на припущеннях, зокрема у тому питанні, що нерухоме майно було придбане позичальником за кредитні кошти надані банком.

За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про виселення відповідачів, оскільки позивачем не доведено наявності в нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України «Про іпотеку», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА

Джерело: ЄДРСР 103438341

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд ретельно розібрався у правовідносинах та виніс законне й обгрунтоване рішення про відмову у виселенні з іпотечного житла.

Суд зазначив, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Встановлено, що спірна квартира, загальною вартістю 180 000 доларів США, була придбана частково за особисті кошти відповідачів (70 000 доларів США) і частково за кошти отриманого кредиту (110 000 доларів США).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Походження різниці вартості майна не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти.

Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.