Постанова ВСУ від 25 листопада 2015 року

[ron6340]

Помилковість рішень судів попередніх інстанцій щодо виселення з квартири придбаної не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла. Неправильне застосування ч.2 ст.109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами  статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку".

 

Справа № 6-1061цс15                       П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 25 листопада 2015 року

 

м. Київ

                                    Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Сімоненко В.М.,

 

 

суддів:

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Охрімчук Л.І.,

 

Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя, служба у справах дітей Запорізької міської ради по Ленінському району, про виселення та зняття з реєстраційного обліку за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 4 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк", банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити відповідачів разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з квартири АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

         Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2005 року закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_5  укладено кредитний договір на суму 30 тис. доларів США, а 16 лютого 2006 року –  додаткову угоду на суму 15 тис. доларів США. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою на загальну суму 45 тис. доларів США 29 листопада 2005 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, а  16 лютого 2006 року  – додатковий договір до цього договору. Згідно з умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 площею 61,69 кв. м, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

         ПАТ КБ "Приватбанк" вказувало, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    12 грудня 2011 року, задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки – зазначену квартиру, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

         Посилаючись на те, що у січні 2012 року банк направив на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення житлового приміщення в добровільному порядку, які відповідачами не виконані, позивач просив виселити відповідачів зі спірної квартири та зняти їх з реєстраційного обліку.

         Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду  Запорізької області від  17 вересня 2014 року, позов задоволено. Виселено  ОСОБА_1,   ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя зняти з реєстраційного обліку відповідачів за вказаною адресою. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір у  сумі 107 грн. 30 коп.

            Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ленінського районного суду  м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня  2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права,  а саме частини другої статті 109 Житлового Кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР), статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку".

На обґрунтування заяви заявниця додає постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

  Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

За положеннями  пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1  є власником квартири АДРЕСА_1 із загальною площею 61,69 кв. м, житловою площею 36,20 кв. м, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

         У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою, укладених ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 на суму 45 тис. доларів США, остання 29 листопада 2005 року уклала з банком договір іпотеки, а  16 лютого 2006 року – додатковий договір до нього, відповідно до яких передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру.

         Згідно з довідкою ЖБК "Будівельник-24" в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживали й були зареєстровані: ОСОБА_1, її чоловік – ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, сини – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, також онук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

         Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2011 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить  ОСОБА_1,  задоволено.      

16 січня 2012 року банк направив на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення жилого приміщення в добровільному порядку, які отримані відповідачами 17 січня 2012 року. Однак відповідачі добровільно зі спірної квартири не виселились.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "Приватбанк" про виселення відповідачів зі спірної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки квартира не придбавалась за рахунок кредитних коштів, то відсутні підстави для надання відповідачам іншого постійного жилого приміщення.

Разом з тим у наданій для порівняння постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, посилаючись на частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні зі статтями 39, 40 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини     другої статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів про виселення мешканців з будинку,  який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання  іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. 

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено   договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України "Про іпотеку".

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку"   звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм  особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки,  інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано квартиру, яка є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, тобто придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, суди попередніх судових інстанцій дійшли помилкового висновку про виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Отже, у справі, яка переглядається, судами неправильно застосовано частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами  статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку".

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, підпунктом "а" пункту 2 частини першої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року. ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року скасувати. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя, служба у справах дітей Запорізької міської ради по Ленінському району, про виселення та зняття з реєстраційного обліку – відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий

                      В.М. Сімоненко

 

Судді:

                     Н.П. Лященко

 

 

                     Л.І. Охрімчук

 

 

 

                     Ю.Л. Сенін

 

 

 

                     А.Г. Ярема

 

 

                                               

 

 

 

 

                                   ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

                                  (у справі № 6-1061 цс15)

 

 

 За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

 

                                 

 

Справа 6-1061цс15.rtf

[Богдан002]

Ще раз самі себе підтвердили, більш цікавим є момент із наданням іншого житла, а саме питання того, яким саме має бути те інше житло, що надається при виселені...ось цього я ніде, поки, не знайшов.

[у.zaporozhskiy]

8 декабря есть постановление по еще одному делу,в котором я помогал человеку, с аналогичным применением норм материального права.