Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора о предоставлении правовой помощи Родовид банку с введенной временной администрацией

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
20 квітня 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Потильчака О.І., 
суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,
Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., 
Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., –
 
за участю представників:
публічного акціонерного товариства
«Родовід Банк» – Саковець І.В.,
 
ОСОБА_1 – Козія С.М., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року у справі № 910/24991/13 за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») до адвокатського об’єднання «Бріарей» (далі – АО «Бріарей») про визнання договору про надання правової допомоги недійсним,

в с т а н о в и л и: 

Суб’єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року у справі № 910/24991/13 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), і просить скасувати всі постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У заяві про перегляд постанови ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 92, 203, 207, 215, 241, 901 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статей 75, 76, 78, 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність», внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. 

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі № 11/1047, від 27 березня 2013 року у справі № 07/5026/1630/2012, від 18 березня 2015 року у справі № 910/24991/13, від 15 серпня 2012 року у справі № 28/235, від 16 липня 2009 року у справі № 3/711-08, від 18 січня 2011 року у справі № 22/080-10/14, від 23 жовтня 2007 року у справі № 3/113, від 06 серпня 2013 року у справі № 5026/1927/2012, від 24 травня 2012 року у справі № 5016/3316/2011(7/147), від 24 листопада 2011 року у справі № 5/266-09, від 24 липня 2014 року у справі № 26/327, від 18 вересня 2014 року у справі № 924/905/13, від 12 квітня 2011 року у справі № 6/403, від 27 лютого 2013 року у справі № 17/5026/1380/2012, копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2011 року у справі № 6-15196ск11, від 25 червня 2011 року у справі № 6-15497св11, копії постанов Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 6-55цс11, від 19 серпня 2014 року у справі № 924/905/13, від 23 вересня 2015 року у справі № 914/2846/14, від 23 грудня 2015 року у справі № 5024/1463/2012, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів щодо визнання договорів недійсними.

АО «Бріарей» не скористалося правом на участь його представника у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, судові палати у господарських справах і у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову у справі № 910/24991/13 є вимога ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним договору про надання правової допомоги, укладеного 01 липня 2009 року між ПАТ «Родовід Банк» і АО «Бріарей»; визнання недійсним правочину про надання АО «Бріарей» ПАТ «Родовід Банк» правової допомоги (послуг правового характеру) щодо «стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю «Баски Плюс 2004 рік» (далі – ТОВ «Баски Плюс 2004 рік») та пов’язаних з цим справ», що зафіксовано у звіті АО «Бріарей» від 10 листопада 2009 року про роботу за дорученням клієнта зі стягнення заборгованості з ТОВ «Баски Плюс 2004 рік» і пов’язаними із цим справами та акті прийомки наданих послуг і взаєморозрахунків від 19 листопада 2009 року; встановлення факту, що набуття у власність ПАТ «Родовід Банк» предмета іпотеки – земельної ділянки площею 1 135 298 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Озерна (вул. Богатирська, вул. Північна), шляхом укладення у справі № 44/149б про банкрутство ТОВ «Баски Плюс 2004 рік» мирової угоди від 05 листопада 2009 року, затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 06 листопада 2009 року, не було результатом надання послуг АО «Бріарей», зазначених у звіті АО «Бріарей» від 10 листопада 2009 року про роботу за дорученням клієнта зі стягнення заборгованості з ТОВ «Баски Плюс 2004 рік» і пов’язаними із цим справами та акті прийомки наданих послуг і взаєморозрахунків від 19 листопада 2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 липня 2009 року між ПАТ «Родовід Банк» та АО «Бріарей» було укладено договір про надання правової допомоги, яка полягає, зокрема, у стягненні простроченої заборгованості на користь ПАТ «Родовід Банк», у тому числі за досудове врегулювання, судові процедури, представництво інтересів у виконавчому провадженні та інше. За умовами цього договору ПАТ «Родовід Банк» зобов’язалося сплатити на користь АО «Бріарей» гонорар виключно за досягнення кінцевого результату: із зарахування грошових коштів позичальника на рахунок банку – 10 % від фактично отриманих банком коштів; у вигляді прийняття банком на баланс заставленого майна або отримання банком будь-яких інших активів у рахунок погашення заборгованості – 8 % від оціночної вартості заставленого майна чи активів, за якою їх було прийнято на баланс банку; у вигляді реструктуризації зобов’язань позичальника – 1 % від розміру реструктурованого зобов’язання.

У звіті АО «Бріарей» від 10 листопада 2009 року щодо наданих за договором юридичних послуг, який від імені ПАТ «Родовід Банк» погоджено тимчасовим адміністратором ОСОБА_2, зазначено, що в результаті проведеної ним роботи у справі № 44/149б про банкрутство ТОВ «Баски Плюс 2004 рік» підписано мирову угоду від 05 листопада 2009 року, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 06 листопада 2009 року, підготовлено проекти документів, тощо. Після затвердження мирової угоди Господарським судом міста Києва у справі № 44/149б було погашено заборгованість юридичним особам. У результаті роботи у справах, зазначених у звіті, за обраною клієнтом позицією заборгованість позичальників перед клієнтом було погашено шляхом взяття на баланс заставленого майна, а саме земельної ділянки площею 1 135 298 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Озерна (вул. Богатирська, вул. Північна), оціночною вартістю 3 770 000 000,00 грн. 

Відповідно до акта прийомки наданих послуг та взаєморозрахунків від 19 листопада 2009 року, підписаного сторонами і скріпленого печатками, за надану правову допомогу згідно зі звітом, який було затверджено клієнтом до підписання цього акта, загальний розмір гонорару, що підлягає сплаті, становить 301 600 000,00 грн, який було перераховано позивачем у безготівковому порядку на банківські рахунки відповідача з 24 листопада 2009 року до 16 грудня 2009 року, що підтверджується меморіальними ордерами.

Посилаючись на те, що зазначений договір укладено без застосування відповідної процедури державних закупівель, із перевищенням тимчасовим адміністратором ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_2 наданих йому повноважень, всупереч інтересам вкладників банку та держави, з порушенням загальних принципів цивільного права, справедливості, добросовісності та розумності, з порушенням норм закону, що є підставою для визнання правочину недійсним, а також за відсутності фактичного надання відповідачем відповідного обсягу юридичних послуг за цим договором, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 березня 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір про надання правової допомоги, укладений 01 липня 2009 року між ПАТ «Родовід Банк» і АО «Бріарей». Стягнуто з АО «Бріарей» на користь ПАТ «Родовід Банк» 1 147,00 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

В основу рішення суду першої інстанції покладено висновки про те, що оспорюваний договір укладено ПАТ «Родовід Банк» в особі тимчасового адміністратора без застосування відповідної процедури державних закупівель, тобто всупереч приписам Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921 (яке діяло на час укладення спірного договору), а тому з урахуванням положень частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК, зазначений договір підлягає визнанню недійсним. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК. 

Це рішення було оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1, тобто особою, яка не є стороною у справі, однак суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу з тих підстав, що відповідно до умов оспорюваного договору позивач перерахував гонорар за надання правової допомоги у тому числі й цій особі, а отже, вирішення питання дійсності договору стосується її прав і обов’язків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції визнав помилковими наведені вище висновки суду першої інстанції щодо підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на те, що цей правочин було укладено до набуття державою права власності на акції банку, у зв’язку з чим Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921, до правовідносин сторін у справі застосуванню не підлягає. 

Разом із тим суд апеляційної інстанції у межах повноважень, визначених процесуальним законом, дійшов висновку про наявність інших правових підстав, які було заявлено позивачем і відхилено судом першої інстанції, для визнання оспорюваного договору недійсним. 

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з договором про здійснення тимчасової адміністрації ВАТ «Родовід Банк», укладеним 17 червня 2009 року між Національним банком України (далі – НБУ) та ОСОБА_2, останньому як тимчасовому адміністратору забороняється приймати рішення які потребують згоди (дозволу) НБУ, без його письмової згоди (дозволу) і використовувати кошти банку на потреби, не передбачені кошторисом витрат тимчасової адміністрації; кошторис витрат тимчасової адміністрації на червень–грудень 2009 року, затверджений рішенням комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 02 липня 2009 року № 332, не передбачав витрат на консультаційні та/або юридичні послуги на суму 301 600 000,00 грн. 

З огляду на те, що при укладенні оспорюваного договору тимчасовий адміністратор банку діяв із перевищенням наданих йому повноважень; при укладенні цього договору відповідач був обізнаний стосовно обмеженого обсягу повноважень тимчасового адміністратора, а сплату гонорару у розмірі 301 600 000,00 грн не можна вважати наступним схваленням правочину у розумінні положень статті 241 ЦК, оскільки цю виплату було проведено без погодження із комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків і всупереч обмеженням, встановлених статтею 84 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постановами та рішеннями НБУ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недодержання в момент вчинення оспорюваного правочину вимог, встановлених частиною другою статті 203 ЦК, що є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 215 ЦК.

Крім того, суд апеляційної інстанції послався на судові рішення у справі № 26/327 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ЗАТ «Укргаз-Енерго» про визнання додаткової угоди недійсною, в яких суд дійшов висновку про відсутність факту наступного схвалення оспорюваної угоди, за якою виконуючим обов’язки тимчасового адміністратора ВАТ «Родовід Банк» було сплачено кошти, з огляду на те, що останній не був уповноваженою особою на наступне схвалення такого правочину, який не було погоджено та затверджено правлінням НБУ, як того вимагало Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою НБУ від 28 серпня 2001 року № 369.

Разом із тим суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1, який оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» до АО «Бріарей», ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання правової допомоги від 01 липня 2009 року та стягнення 301 600 000,00 грн, з огляду на те, що підставою позову у цій справі була невідповідність умов оспорюваного договору, якими встановлено виплату гонорару в залежності від досягнутого кінцевого результату та у вигляді відсотків, Правилам адвокатської етики, при цьому таку підставу позову як вчинення правочину з перевищенням повноважень ПАТ «Родовід Банк» у цій справі заявлено не було. 

Постановою Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

При цьому суд касаційної інстанції послався на положення Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини у справі, та погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що оспорюваний договір про надання правової допомоги укладено зі сторони банку із перевищенням тимчасовим адміністратором ОСОБА_2 наданих йому повноважень, що є порушенням вимог частини другої статті 203 ЦК і підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК.

Відповідно до статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі № 11/1047 (визнання недійсним договору про надання юридичних послуг з підстав вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з другою стороною, а також з підстав вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним), від 27 березня 2013 року у справі № 07/5026/1630/2012 (визнання недійсним додаткового договору до договору про надання юридичних послуг з підстав його невідповідності положенням статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що суд касаційної інстанції з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у кожній справі погодився з висновками цих судів про відмову у задоволенні позовів із мотивів недоведеності підстав, з яких було заявлено позовні вимоги.

У постановах від 06 серпня 2013 року у справі № 5026/1927/2012, від 27 лютого 2013 року у справі № 17/5026/1380/2012, предметом позовів у яких є вимога про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позовів з тих підстав, що позивачем виконано обсяг послуг за договором, однак відповідачем зазначені послуги оплачено не було, а укладення додаткових угод до основного договору уповноваженою особою банку всупереч статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

У справі № 6-15497св11 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 червня 2011 року залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову банку до адвокатського об’єднання про визнання недійсним договору про надання правової допомоги з підстав невідповідності умов договору, якими встановлено виплату гонорару в залежності від досягнутого кінцевого результату та у вигляді відсотків, Правилам адвокатської етики, оскільки ці судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2011 року № 6-15196ск11 у справі про визнання недійсним договору про надання правової допомоги представникові банку відмовлено у відкритті касаційного провадження з тих підстав, що касаційна скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позову.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 92, 203, 207, 215, 241, 901 ЦК, статей 75, 76, 78, 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

У постановах Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року у справі № 28/235 (визнання недійсним договору застави), від 16 липня 2009 року у справі № 3/711-08 (визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна), від 18 січня 2011 року у справі № 22/080-10/14 (визнання недійсним договору застави), від 23 жовтня 2007 року у справі № 3/113 (визнання недійсним договору про надання послуг), від 24 травня 2012 року у справі № 5016/3316/2011(7/147) (визнання недійсним договору поставки), від 24 листопада 2011 року у справі № 5/266-09 (визнання недійсним договору іпотеки), від 24 липня 2014 року у справі № 26/327 (визнання недійсною додаткової угоди до договору банківського вкладу), від 18 вересня 2014 року у справі № 924/905/13 (визнання недійсним договору поставки), від 12 квітня 2011 року у справі № 6/403 (визнання недійсним договору купівлі-продажу) та у постанові суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними з огляду на відмінність у предметі спору, підставах позову і змісті позовних вимог.

Разом із тим надана для порівняння копія постанови Вищого господарського суду України від 18 березня 2015 року у справі № 910/24991/13 не може бути доказом в обгрунтування підстав заяви про перегляд судового рішення у справі, яка розглядається, оскільки цим судовим рішенням залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2014 року припинено відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК з тих підстав, що скаржник не є стороною спірних правовідносин і результат вирішення цього спору не впливає на його права та обов’язки, а статус скаржника як колишнього тимчасового адміністратора «ПАТ «Родовід Банк», не дає підстав для висновку про його право на оскарження судових рішень у цій справі.

Доводи заявника щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими.

Так, Верховний Суд України за наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року (№ 6-15497св11) у справі про визнання недійсним договору про надання правової допомоги постановою від 28 листопада 2011 року (№ 6-55цс11) відмовив у задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

У справі № 924/905/13 Верховний Суд України постановою від 19 серпня 2014 року скасував постанову Вищого господарського суду України, а справу передав на новий розгляд до суду касаційної інстанції з тих підстав, що суд дійшов передчасного висновку стосовно недійсності оспорюваного договору з підстав його підписання особою з перевищенням своїх повноважень, з огляду на вчинення позивачем дій, що свідчать про подальше схвалення цього правочину. 

Верховний Суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі № 914/2846/14 (постанова від 23 вересня 2015 року), яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору про надання консультаційних послуг, виходив із того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. Встановивши, що на виконання договору про надання консультаційних послуг між сторонами було складено та підписано акти здачі-приймання робіт, замовник перерахував виконавцеві кошти (винагороду) за надані послуги, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково визнали цей договір неукладеним. 

У постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 5024/1463/2012 Верховний Суд України зазначив, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11110 ГПК порушення норм процесуального права в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

За таких обставин правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 910/24991/13 не суперечить викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка розглядається, не є аналогічними.

Таким чином, обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № 910/24991/13.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и : 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року у справі № 910/24991/13 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий О.І. Потильчак 
Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко
В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук
А.А. Ємець Я.М. Романюк
Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький
П.І. Колесник А.Г. Ярема

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/79F6ECB95A385D3BC2257FAB001EE9DB

[ANTIRAID]

ВСУ указал на отсутствие неодинакового применения судами норм права. Суды низших инстанций признавая недействительным договор о предоставлении правовых услуг сослались на превышение предоставленных временному администратору полномочий при подписании данного договора.