Лист ДФС від 04.05.2016 № 4582/Л/99-95-42-01-14 щодо використання факсимільного відтворення підпису


Recommended Posts

Державна фіскальна служба України розглянула листи щодо використання факсимільного відтворення підпису посадової особи на організаційно-розпорядчих, фінансових, бухгалтерських документах і повідомляє таке.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Статтею 1 розділу І Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов’язкові реквізити, зокрема особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України від 23 травня 2003 року № 852-IV «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2 статті 9 Закону № 996).

Відповідно до підпункту 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Приписами частини третьої статті 207 Цивільного кодексу України (далі – Цивільний кодекс) передбачено, що використання при здійсненні операцій факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою угодою сторін, в якій повинні міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин.

Водночас, згідно з пунктом 12 розділу 7 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (далі – Правила № 1000/5), факсимільне відтворення підпису посадової особи на організаційно-розпорядчих, фінансових, бухгалтерських документах за допомогою механічного або іншого копіювання не допускається.

Вимоги Правил № 1000/5 щодо роботи з первинно-обліковою, банківською, фінансовою, звітно-статистичною, науково-технічною та іншою спеціальною документацією поширюються лише в частині загальних принципів роботи з документами, а також з підготовки документів до передавання на архівне зберігання (пункт 4 розділу 1 Правил № 1000/5).

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 щодо практики застосування норм права у випадку колізії при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Таким чином, використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів за письмовою угодою сторін, в якій містяться зразки відповідного аналога їх власноручних підписів, не порушує законодавства України, крім випадків застосування первинних документів типових і спеціалізованих форм, якими не передбачено використання факсимільного відтворення підпису.

Відповідно до пункту 52.5 статті 52 Кодексу контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Питання щодо факсимільного відтворення підпису посадової особи на організаційно-розпорядчих, фінансових, та інших бухгалтерських документах, не пов’язаних з обчисленням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань не відноситься до компетенції органів ДФС.

З повагою

Перший заступник Голови С.В. Білан

http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/68000.html

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 жовтня 2021 року
      справа №320/10762/20
      Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козацький бекон " до Головного управління Державної податкової служби у Київській області  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
      в с т а н о в и в:
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Козацький бекон» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001740506 від 07.10.2020 р.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте за результатами фактичної перевірки позивача, якою встановлено порушення позивачем  ст. 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  та застосовано до ТОВ «Козацький бекон»  штрафні санкції в розмірі 500 000,00 грн. за зберігання пального без відповідної ліцензії.
      Стверджує, що штрафні санкції застосовані неправомірно, оскільки позивач придбав пальне для власного споживання - і на день проведення перевірки воно повністю було використане в господарській діяльності для заправки сільгосптехніки. Також зазначив, що є платником єдиного податку, зберігав пальне для власного споживання, та територія не належить до акцизного складу. Крім цього стверджує про порушення порядку проведення перевірки в частині відсутності підстав для її проведення.
      Ухвалою суду (суддя Брагіна О.Є.) від 06.11.2020 р. позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.
      На підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи    № 320/10762/20.
      01.12.2020 дану адміністративну справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю.    (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020).
      Ухвалою від 04.12.2020р. дану справу прийнято до провадження, відкрите спрощене провадження у справі, судове засідання призначене на 14.01.2021р.
      Відповідач надіслав суду відзив на позов, у якому вважає позов безпідставним. Зазначив, що під час перевірки встановлено порушення  ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (Закон № 481/95), а саме: здійснення зберігання пального для власних потреб без отримання відповідної ліцензії. Факт постачання на адресу ТОВ  «Козацький бекон» дизельного пального у кількості 2565,94 л від постачальника ПП «Регіон Постач» підтверджено як самим позивачем так і накладною.
      Частинами 1-3 ст. 17  Закону № 481/95  передбачено, що за порушення норм цього  Закону  щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біостанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Отже, вважає що перевірка проведена правомірно, на підставі законодавства, а тому винесене податкове повідомлення-рішення, що оскаржується є законним.
      До початку судового засідання, через канцелярію суду представники сторін надали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
      Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
      Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
      Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
      Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
      01 вересня 2020 року працівниками Головного управління ДПС у Київській області на підставі наказу від 31.08.2020 року № 1081 та направлень на фактичну перевірку від 01.09.2020р. № 2358 та № 2359, проведена фактична перевірка об`єкта - господарства (місце зберігання пального), що розташований за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Шевченківка, вул. Шевченка, 7 г, платник податків ТОВ  «Козацький бекон» код ЄДРПОУ 39180085.
      За результатами вказаної перевірки складено акт фактичної перевірки від 02.09.2020р року № 1187/1036/05/39180085 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовані порушення  ст.15 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме: зберігання пального для потреб власного споживання без одержання відповідного дозволу (ліцензії).
      На підставі акту перевірки прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001740506 від 07.10.2020року, яким застосовано штрафні санкції, за порушення  ст.15 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  та на підставі підпункту  54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України  і  ст. 17 Закону України від 19.12.1995р №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»  застосовано до ТОВ  «Козацький бекон» штрафні санкції в розмірі 500 000,00 грн.
      Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду.
      Надаючи оцінку правомірності проведення відповідачем фактичної перевірки, суд зазначає наступне.
      Згідно п.п.20.1.4 п.20.1 статті 20 ПК України  контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
      У пункті  75.1 ст.75 ПК України  вказано, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформленні трудових відносин з працівниками (найманими особами).
      Відповідно до п.  80.1 ст. 80 ПК України  фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
      Згідно з п.п.  80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України  фактична перевірка може проводишся на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до почищу проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
      Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені  ст. 81 ПК України.
      Відповідно до п.  81.1 ст. 81 ПК України  посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав дія їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів направлення на проведенні такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
      Фактична перевірка позивача була призначена наказом першого заступника. начальника Головного управління ДПС у Київській області від 31.08.2020 №1081 «Про проведення фактичних перевірок»  згідно з додатком № 1.
      У додатку № 1 зазначався перелік суб`єктів господарювання для перевірок (в тому числі ТОВ  «Козацький бекон» код ЄДРПОУ 39180085) , підстави, мета, вид та тривалість перевірки.   
      Підставою для проведення фактичної перевірки позивача у наказі зазначено п.п. 80.2.2 ПК України.
      Відповідно до зазначено п.п. 80.2.2 ПК України  фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: … 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
      Разом з тим, суд приходить до висновку, що жодних доказів, які би свідчили про наявність у податкового органу інформації про порушення ТОВ  «Козацький бекон»  вимог законодавства, а також про отримання її в установленому порядку, що створювало би достатні умови для проведення фактичної перевірки ТОВ  «Козацький бекон» на підставі п.п.80.2.5. п.80.2  ст.80 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.
      Не містить такої інформації і наказ відповідача № 1081 від 31.08.2020 року «Про проведення фактичної перевірки». Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки у ТОВ  «Козацький бекон».
      Щодо встановленого порушення, то суд зазначає наступне.
      Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-BP, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 481/95-BP).
      Абзацом п`ятдесят другим статті 1 Закону № 481/95-BP визначено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
      Згідно частини першої статті 15 Закону № 481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
      Частиною восьмою статті 15 Закону № 481/95-BP передбачено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
      Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (частина десята статті 15 Закону № 481/95-BP).
      Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
      З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
      Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).
      Частинами першою-третьою статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.
      Разом із тим із дослідженого акту судом встановлено, що ревізори обмежились лише описом факту наявності ТОВ  «Козацький бекон» дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.
      Позивач не заперечує факту придбання пального, проте заперечує факт його зберігання на момент проведення перевірки, оскільки пальне було відразу ж використане у господарській діяльності позивача - для заправки сільськогосподарської техніки, що ним орендується, на підтвердження чого надано Акт виконаних робіт (надання послуг) від 21.04.2020 № 466.
      Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оспорюваного рішення, під час перевірки не з`ясував обставин фізичного зберігання позивачем пального у спірних правовідносинах, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні позивача техніки та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
      Вказаний Закон не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, з якого починається "зберігання пального"; саме по собі зберігання пального не є підставою для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального.
      Крім того, у індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.
      Також суд вважає за необхідне зазначити, що в спірному податковому повідомленні-рішенні в графах "посилання на пункт та статтю законодавчого акта, порушення якого встановлено", "посилання на пункт та статтю законодавчого акта, який є підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності" наявні посилання лише на статті 15 та 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" відповідно, без зазначення конкретних частин, пунктів чи абзаців вказаних статей, що не дає можливості встановити чітку норму законодавства, порушення якої зафіксовано відповідачем та чітку норму законодавства, яка стала підставою для застосування штрафних (фінансових санкцій).
      Суд наголошує, що акт перевірки також не містить посилання на конкретну норму статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", порушення якої встановлено відповідачем, враховуючи, що сама стаття містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
      Стаття 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", в свою чергу, також містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів в залежності від виявленого правопорушення.  
      Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.      
      Отже, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача та необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07.10.2020 №0001740506.
      Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
      Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн., суд зазначає таке.
      Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
      Згідно  ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
      Відповідно до ч. 9  ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України  при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
      Суд наголошує, що  ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України  не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
      Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
      Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
      У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
      Згідно п. 4 ч. 1  ст.1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"  (далі -  Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
      Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
      Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої  статті 1 Закону №5076-VI).
      Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої  статті 1 Закону №5076-VI).
      Статтею 19 Закону №5076-VI  визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
      Відповідно до  статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
      На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.10.2020 № 186, додаток № 1 до договору № 186 з описом виконаних робіт та вартістю наданих послуг; акт надання послуг від 30.10.2020; рахунок на оплату від 22.10.2020 № 598 на суму 10000 грн.,   рахунок на оплату від 19.01.2021 № 26 на суму 3000 грн. та рахунок на оплату від 02.02.2021 № 110 на суму 2000 грн.; платіжне доручення  № 2096 про оплату адвокатських послуг на суму 10000, 00 грн., платіжне доручення № 2183 про оплату адвокатських послуг на суму 3000, 00 грн. та платіжне доручення № 2197 про оплату адвокатських послуг на суму 2000, 00 грн.
      Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, а отже зазначені витрати підлягають стягененню з відповідача.
      Крім того, судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7500 грн. згідно платіжного доручення № 2092 від  26.10.2020.
      Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 7500 грн.
      Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 22500,00 грн.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 72-78, 90, 132-139, 143, 243-246, 250 , 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      в и р і ш и в:
      Адміністративний позов задовольнити.
      Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07 жовтня 2020 року № 0001740506.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацький бекон» (ідентифікаційний код юридичної особи 39180085) судові витрати у сумі 22500 (двадцять дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код юридичної особи 43141377).
      Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
      У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
      Суддя                                                                                 Василенко Г.Ю.
      Джерело: ЄДРСР 100465991
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 вересня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 816/228/17
      Провадження № 11-109апп21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О.,Британчука В. В.,Власова Ю. Л.,Гриціва М. І.,Гудими Д. А.,Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С.,Князєва В. С., Крет Г. Р.,Лобойка Л. М., Пількова К. М.,Пророка В. В.,Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квант сервіс» до Головного управління Державної фіскальної службиу Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу
      за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року (суддя Удовіченко С. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (судді Перцова Т. С., Дюкарєва С. В., Жигилій С. П.),
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квант сервіс» (далі - ТОВ «НВП «Квант сервіс»)звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області(далі - ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просило:
      - визнати протиправним та скасувати наказ від 10 жовтня 2016 року № 1336 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс»;
      - визнати недійсним акт від 28 жовтня 2016 року № 490/16-31-14-04-14/37667365 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при направленні наказу про проведення перевірки відповідач повинен був зазначити адресу ТОВ «НВП «Квант сервіс», яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, проте на порушення вимог Податкового кодексу України (далі - ПК) повідомлення та наказ про проведення перевірки направлені за іншою адресою. Вчинене контролюючим органом процедурне порушення вплинуло на можливість платника податків бути присутнім під час проведення перевірки та надавати пояснення і документи з питань, щодо яких проводилась перевірка.
      Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 1 березня 2017 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акта ГУ ДФС у Полтавській області від 28 жовтня 2016 року № 490/16-31-14-04-14/37667365 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки» у зв`язку з тим, що вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Полтавській області від 10 жовтня 2016 року № 1336 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс» (код за ЄДРПОУ 37667365)».
      Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, дійшли висновку про те, що оскільки відповідач не довів правомірності прийнятого наказу від 10 жовтня 2016 року № 1336 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ НВП «Квант сервіс» (код ЄДРПОУ 37667365)», то наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
      Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що направлення документів про проведення перевірки платника податків контролюючим органом за іншою адресою, відмінною від зазначеної як місцезнаходження юридичної особи в статутних документах, призвело до несвоєчасного повідомлення контролюючим органом платника податків про строки проведення перевірки. Таким чином, вчинені контролюючим органом процедурні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки, зокрема щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій.
      При цьому суди послались на правову позицію щодо застосування норм матеріального права, викладену колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), згідно з якою ПК з метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів встановлені певні умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
      Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ГУ ДФС у Полтавській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень не дотримано вимог матеріального та процесуального права, не враховано всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору.
      ГУ ДФС у Полтавській області зазначає, що оскаржуваний наказ про проведення перевірки направлявся за адресою ліквідатора, а тому обов`язок щодо належного повідомлення платника про проведення перевірки ним виконаний. Наполягає на тому, що спірний наказ реалізований, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.
      На час розгляду справи відзиву від позивача не надходило.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Полтавській області.
      1 березня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС), передано до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 4 березня 2021 року на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано наявністю виключної правової проблеми, яка полягає у з`ясуванні питання про те, чи є наказ про призначення перевірки окремим та самостійним актом індивідуальної дії, який у період своєї чинності впливав на права та обов`язки платника податків, суттєво їх порушуючи.
      Саме з таких мотивів колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс».
      На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, судові рішення у цій справі, про перегляд яких контролюючий орган подав касаційну скаргу, є правильними по суті, вони відповідають критеріям законності та обґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які б призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, судами також не допущено.
      Підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду (стаття 354 КАС) колегією суддів теж не встановлено.
      Також немає підстав визначених у статті 351 КАС для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, як і визначених у статті 353 КАС підстав для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.
      На етапі касаційного перегляду цієї справи колегією суддів не встановлено підстав, наведених у статтях 351, 353 КАС (перелік яких є вичерпним), наявність яких мала б наслідком скасування судових рішень першої та/або апеляційної інстанцій.
      Проте колегія суддів зазначає, що на час касаційного перегляду справи вона не може оминути наявності правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22 лютого 2020 року, одним зі спірних у якій було питання щодо можливості скасування наказу про призначення перевірки після її проведення (справа № 826/17123/18) й ухвалення рішення, яке йому суперечитиме.
      У цьому рішенні судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду фактично відступила від попередньої практики Верховного Суду про те, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.
      Разом з тим у вказаному рішенні констатовано, що в разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки подальше скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. За висновком судової колегії, належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
      Колегія суддів дійшла висновку, що така ситуація й має ознаки виключної правової проблеми й потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду.
      З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 березня 2021 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з отриманням відомостей про винесення судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи - ТОВ «НВП «Квант сервіс»
      ГУ ДФС у Полтавській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, статті 79 ПК та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» видано наказ від 10 жовтня 2016 року № 1336 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «НВП Квант сервіс».
      Згідно із цим наказом призначено проведення невиїзної документальної перевірки
      ТОВ «НВП Квант сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 березня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки терміном 5 робочих днів з 17 жовтня 2016 року.
      Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, наданого податковим органом на обґрунтування правомірності своїх дій, цей наказ надіслано адресату - арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ «НВП «Квант сервіс» Бугаєнку А. А. на адресу: вул. Нечуя-Левицького, 5, м. Полтава. Поштове відправлення за номером 3600015428390 вручене одержувачу 17 жовтня 2016 року.
      Водночас відповідно до статутних документів ТОВ «НВП «Квант сервіс» місцезнаходження юридичної особи визначено за адресою: вул. Конституції, 13, м. Полтава, 36020.
      За наслідками реалізації наказу від 10 жовтня 2016 року № 1336 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «НВП «Квант сервіс» відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «НВП «Квант сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 28 жовтня 2016 року № 490/16-31-14-04-14/37667365.
      У подальшому у зв`язку з виявленими контролюючим органом у ході перевірки порушеннями податкового законодавства на підставі акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2016 року № 0005201404.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує, що касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС).
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
      Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Пунктом 75.1 статті 75 ПК (тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      Згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
      Як убачається зі змісту спірного наказу про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, підставою для його прийняття зазначено, зокрема, підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК.
      Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставин, коли розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
      Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК).
      Глава 8 розділу ІІ ПК визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
      При цьому приписи ПК в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
      Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової / позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова / позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК).
      Стаття 79 ПК визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
      Пунктом 79.2 цієї статті встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
      Варто зазначити, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку в контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.
      Відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.
      Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
      За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт 79.5 статті 79 ПК).
      Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).
      При цьому абзац другий пункту 79.2 статті 79 ПК визначає, що виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
      Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
      Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
      Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
      З урахуванням наведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
      Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 10 жовтня 2016 року № 1336 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначає таке.
      Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
      В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
      У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
      Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
      Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
      При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
      Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки від 10 жовтня 2016 року № 1336, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
      Слід зауважити, що хоча Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі саме на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, суд роз`яснив, що такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства, відтак звернення із заявою про передачу справи не зможе бути розглянуте і вирішене судом.
      Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області) задовольнити частково.
      2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженнюне підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      В. С. Князєв
      С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Відповідно до частини третьої статті 355 КАС постанова оформлена суддею
      Князєвим В. С.
      Джерело: ЄДРСР 100022843
    • By ANTIRAID
      ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/19482/20
      категорія 111030600
      Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" до Головного управління ДПС у Житомирській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
      встановив:
      До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідпльністю "Ксант-2" (далі - ТОВ "Ксант-2") із позовом, в якому просить:
      - визнати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН №1859441/37340163 від 21.08.2020 протиправним та скасувати його;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №18 від 04.08.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення було прийняті контролюючим органом з грубим порушенням процедури, без дотримання принципу правової визначеності, без достатніх підстав та з порушенням Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних №1246 від 29.12.2010, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 21.02.2018 №117, п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України.
      Наголошує, що в квитанції контролюючий орган вказав на те, що платник податку відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості платника податків. Запропонував надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПК/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Разом з тим, така квитанція не містить інформації, щодо документів необхідних контролюючому органу для прийняття рішення про реєстрацію спірної податкової накладної.
      Незважаючи на подання пояснень та документів у їх підтвердження контролюючий орган прийняв рішення про відмову у реєстрації податкової накладної з підстав ненадання платником податку копій документів, а саме: договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, з додатками до них; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків.
      На думку позивача, зазначення лише про відсутність документів не є достатньою підставою для відмови в реєстрації податкової накладної, а тому прийняті контролюючим органом рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а податкові накладні, реєстрація яких зупинена, реєстрації з дати їх фактичного надходження до ДПС України.
      Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 16.12.2020, яке відкладено на 26.01.2020 у зв`язку із неявкою в судове засідання представників відповідачів.
      07.12.2020 до суду надійшов відзив на позов Головного управління ДПС України в Житомирській області (далі - ГУ ДПС України в Житомирській області, відповідач 1) (том І, а.с.228-230), в якому представник відповідача 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказала, що згідно з додатком до витягу з протоколу від 21.08.2020 №101/06-30-06-03-06 Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) причиною відмови в реєстрації податкової накладної №18 від 04.08.2020 стало неподання повного пакету документів, а саме: відсутні звіти с/г виробника, розрахункові документи стосовно реалізації, первинні документи щодо придбання паливно-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин, міндобрив, що не є підтвердженням факту здійснення господарської операції.
      У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 26.01.2021, було оголошено перерву до 18.02.2021 для підготовки представником позивача додаткових документів.
      18.02.2021 у підготовчому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Представник ГУ ДПС України в Житомирській області просила відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
      У встановлений судом строк Державна податкова служба України (далі - ДПС України, відповідач 2) відзив на позовну заяву не надала. Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
      Ухвалою суду, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 18.02.2021, закрите підготовче засідання та постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
      Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
      Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь, суд встановив наступне.
      Товариством подано до Державної податкової служби України для проведення реєстрації в Єдиному реєстрі податкову накладну №18 від 04.08.2020 (том І, а.с.12). Вказана накладна доставлена до контролюючого органу, прийнята, однак відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація накладних зупинена, на підтвердження чого надіслано підприємству квитанцію (том І, а.с.13). У даній квитанції вказано, що коди УКТЗЕД/ДКПП товару послуг 1001, відсутні в таблиці даних платника ПДВ, як товари/послуги, що на постійній основі постачаються (виготовляються) та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій. запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.
      У зв`язку з цим, позивачем було подано повідомлення про подання пояснень та копій документів від 17.08.2020 №5 (том ІІ, а.с. 107-117), до якого додано додатків у кількості 10 документів: договір поставки №030820, товарно-транспорту накладну №Р11, товарно-транспортну накладну №Р13, товарно-транспортну накладну №Р14, товарно-транспортну накладну №Р16, товарно-транспортну накладну №Р15, товарно-транспортну накладну №Р12, видаткову накладну №23 від 04.08.2020 і довіреність.
      Однак, рішенням комісії регіонального рівня від 21 серпня 2020 року №1859441/37340163, у реєстрації податкової накладної від 04.08.2020 №18 було відмовлено (том І, а.с.16). У рішенні про відмову в реєстрації ПН вказано, що причиною відмови є ненадання платником податків первинних документів щодо договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, з додатками до них; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків.
      Як зазначає позивач, на зазначене рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 21 серпня 2020 року №1859441/37340163 ним було подано скаргу від 28.08.2020 з додатками, а саме: довіреність, договір поставки №030820, ТТН №Р11, ТТН №Р12, ТТН №Р13, ТТН №Р14, ТТН №Р15, ТТН №Р16, видаткову накладну №23 від 04.08.2020, звіт 9-сг від 15.01.2020, звітність 4-мтп від 06.12.2019, звітність 29-сг від 06.12.2019, звітність (податкова декларація платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, звітність (додаток до податкової декларації платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, звітність (додаток до податкової декларації платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, видаткова накладна №АП-21-0204 від 23.05.2019, видаткова накладна №АП-21-0189 від 20.05.2019, видаткова накладна №053-14931 від 08.10.2019, видаткова накладна №053-13095 від 09.09.2019, видаткова накладна №053-4386 від 09.04.2019, видаткова накладна №053-14221 від 25.09.2019, видаткова накладна №053-12284 від 30.08.2019, видаткова накладна №053-11486 від 20.08.2019, видаткова накладна №053-10756 від 10.08.2019, видаткова накладна №043-4580 від 30.04.2019, видаткова накладна №053-6212 від 25.04.2019, видаткова накладна №13050001 від 13.05.2019, видаткова накладна №200500002 від 20.05.2019, видаткова накладна №7050001 від 07.05.2019, видаткова накладна №ЖТ2-2357 від 17.09.2019, видаткова накладна №30722 від 11.04.2019, видаткова накладна №33411 від 16.04.2019, видаткова накладна №1021 від 23.08.2019, видаткова накладна №1815 від 07.09.2019, видаткова накладна №2122 від 03.09.2019, видаткова накладна №3133 від 09.09.2019, видаткова накладна № 3138 від 09.09.2019, видаткова накладна №349 від 17.04.2019, видаткова накладна № 351 від 17.04.2019, видаткова накладна №998 від 05.08.2019, видаткова накладна №1038 від 28.08.2019, договір №838/09/18 від 04.09.2019, договір №12 від 01.04.2019, договір 1716/19/128 від 02.04.2019, договір №ЖВ-57 від 25.01.2019, договір №6-17-190 ств-фл/664 від 06.11.2017, договір №6-18-4 ств-фл від 18.01.2018, договір №011/000/19/0000001 від 07.11.2019, договір №011/000/19/0000002 від 07.11.2019, договір №1/19-100 від 07.11.2019, договір №17656 від 11.09.2019, договір №112 від 02.04.2019, договір №19006 від 19.04.2019, пояснення №1 від 21.08.2020.
      Однак, рішенням Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 03.09.2020 №47775/37340163/2 (том І, а.с.18) скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН - без змін.
      Позивач не погоджується із винесеним Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації оскаржуваними рішеннями, яким відмовлено у реєстрації податкових накладних, а тому звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
      Судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а.с.11) ТОВ "Ксант-2" зареєстроване 21.06.2011 та його основним видом економічної діяльності є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
      Між ТОВ «Ксант-2» (постачальник) та ТОВ «ЮГЗЕРНОТРАНС» (покупець) укладено договір поставки №030820 від 03.08.2020 (том І, а.с. 19-20) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар на умовах даного договору. Відповідно до п. 1.2. вказаного договору товаром є пшениця 2,3 класу, врожаю 2020 року, українського походження (код УКТ ЗЕД 1001). Згідно з п. 1.3. постачальник підтверджує, що він є сільськогосподарським підприємством - виробником товару, поставка товару за цим договором є першою. Пунктами 2.2., 2.3. договору передбачено, що загальна кількість товару: 160 тонн +/- 10%.
      Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору поставка здійснюється на умовах (франко-перевізник) Житомирська обл., Малинський р-н, с. Устинівка. Строк поставки товару: до 10.08.2020.
      Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що ціна товару за одну тонну разом з ПДВ - 5800,00 грн. Загальна сума договору: 927999,36 грн +/- 10%. Розділом 5 договору встановлено порядок розрахунків за договором. Так, оплата товару здійснюється у розмірі: 80 % від вартості поставленого товару по факту навантаження товар автотранспорт; 20% по факту реєстрації постачальником податкової накладної на товар ЄРПН відповідно до п. 201.1 ПКУ.
      Як видно з документів наявних в матеріалах справи, перевезення вказаного товару здійснював перевізник «БелТранс», що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ Р15, Р14, Р13, Р12, Р11 від 04 серпня 2020 року (том І, а.с. 94-98).
      За поставлений товар ТОВ «ЮГЗЕРНОТРАНС» здійснена оплата в порядку передбаченому п. 5.1 договору, що підтверджується платіжним дорученням №229 04.08.2020 (том І, а.с.99).
      Крім того, 25 січня 2019 року та 19 лютого 2019 року між Приватним підприємством «БІЗОН-Тех 2006" (постачальник) та TOB «Ксант-2» (покупець) укладено договори поставки (том. І, а.с.22-28) відповідно до яких постачальник зобов`язується поставити та передавати у власність покупця товар: насіння для сівби; пестициди в препаративних формах, що є засобами захисту рослин, регулятори росту рослин і мікродобрива; мінеральні добрива, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його. Погоджені сторонами асортимент, кількість і ціна товару вказуються ними в Специфікаціях до Договору, що є невід`ємними його частинами.
      Позивачем також було здійснено страхування посівів на підставі укладених з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договорів добровільного страхування сільськогосподарської продукції, а саме посівів озимих сільськогосподарських культур на період перезимівлі №011/000/19/0000001 та №011/000/19/0000002 від 07.11.2019 (том І, а.с.39-49).
      Для здійснення своєї господарської діяльності позивач використовує орендований нежитловий комплекс будівель та споруд №2 загальною площею 1124,4 м.кв., який знаходиться за адресою: Житомирська обл., Малинський р-н, с.Устинівка на земельній ділянці 1823488200:08:000:0068 на підставі договору №41/38216 укладеного 20 травня 2020 року (том І, а.с. 50-51).
      04 вересня 2018 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Укрпалетсистем» (продавець) укладено договір №838/09/18 купівлі-продажу нафтопродуктів відповідно до умов якого продавець зобов`язаний передати у власність покупцю нафтопродукти (том І,а.с. 67-69).
      29 березня 2019 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ОЙЛ ГРУП» (постачальник) укладено Договір поставки №019006 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність (постачати), а покупець приймати та оплачувати оливи, мастила та технічні рідини (том І, а.с.70)
      Надаючи правову оцінку спірних правовідносин, суд вказує наступне.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
      За приписами пункту 61.1 статті 61 ПК України визначено, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
      Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).
      У свою чергу, згідно з пунктом 71.1 статті 71 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій.
      Збір податкової інформації та отримання податкової інформації контролюючим органом врегульовано статтями 72, 73 ПК України.
      Підпунктом 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Згідно з пунктом 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
      Згідно з пунктом 12 зазначеного Порядку після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16. статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      Аналогічні норми містяться у пункті 201.16 статті 201 ПК України, згідно з яким реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
      Відповідно до п.74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.
      Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165 (далі - Порядок №1165), у разі коли за результатами перевірки податкової накладної / розрахунку коригування визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування не зупиняється в Реєстрі.
      Платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2).
      Податкова накладна / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).
      Згідно з пунктами 6, 7, 10, Порядку № 1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.
      У разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної / розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.
      Так, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
      У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації (пункт 11 Порядку №1165).
      Наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12.12.2019 затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який визначає механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України (далі - Порядок №520).
      Відповідно до пунктів 2-4 Порядку № 520 прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС.
      Комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу.
      У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної розрахунку коригування в Реєстрі.
      Пунктом 5 Порядку № 520 визначено перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:
      - договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
      - договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
      - первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
      - розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
      - документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.
      Пунктами 6, 7 Порядку № 520 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування.
      Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних / розрахунках коригування відображено однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)).
      Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Відповідно до пункту 11 Порядку № 520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.
      Пунктом 13 Порядку №520 визначено, що рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.
      Під час розгляд спірних правовідносин, судом встановлено, що позивачем подано для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, реєстрацію яких за наслідком проведеного моніторингу було зупинено та запропоновано позивачу надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.
      Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, незалежно від джерела її отримання (чи то отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, чи то за результатами засідання Комісії ГУ ДФС), є лише службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх професійних обов`язків в порядку передбаченому ПК України. Способом здійснення таких дій є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до норм ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
      Так, під час розгляду справи встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу для проведення реєстрації в Єдиному реєстрі податкову накладну №18 від 04.08.2020. Вказана накладна доставлена до контролюючого органу, прийнята, однак відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація її зупинена, на підтвердження чого надіслано товариству квитанцію, у якій повідомлено, що ПН/РК відповідає вимогам п.1 «Критеріїв ризиковості платника податку», а тому позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Вказаний п.1 передбачає, що платника податку на додану вартість (далі - платник податку) зареєстровано (перереєстровано) на підставі недійсних (втрачених, загублених) та підроблених документів згідно з інформацією, наявною в контролюючих органах.
      При цьому, слід відмітити, що відповідачем у надісланій позивачу квитанції не вказано конкретного переліку документів, необхідних для прийняття такого рішення.
      Поряд із цим, суд вважає за необхідне вказати, що надання платником податків, вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної залежить, зокрема від чіткого визначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, однак як було раніше відмічено, контролюючим органом конкретного переліку документів не надано. Як встановлено судом, позивачем надано вичерпний перелік документів для підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної.
      Вказаний факт свідчить про відсутність правових підстав для відмови в реєстрації вказаної податкової накладної.
      Суд звертає увагу на той факт, що зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.
      Аналогічні правові висновки викладені у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №640/962/19.
      Отже, в оскаржуваному рішенні контролюючого органу не обґрунтовано, які саме документи, надані платником, складені з порушенням законодавства, чому документи платника не є достатніми для прийняття комісією ДПС рішення про реєстрацію податкової накладної, які документи платник податків має надати для обґрунтованого рішення щодо реєстрації податкових накладних.
      Оскільки рішення суб`єкта владних повноважень не містять чіткої підстави її неприйняття, це свідчить про його необґрунтованість.
      При вирішенні вказаних спірних правовідносин, суд також виходить із того, що спірне рішення Комісії є актом індивідуальної дії. Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.
      В тому числі, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №822/1878/18.
      Так, встановивши обставини справи та дослідивши відповідні докази, які містяться в матеріалах справи, суд вказує, що оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.
      Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 є джерелом права.
      У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
      Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
      З огляду на встановлені обставини справи та дослідженні докази позовна вимога щодо визнання протиправними та скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Житомирській області, яка приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №1859441/37340163 від 21.08.2020 у реєстрації податкової накладної №18 від 04.08.2020, складеної ТОВ "Ксант-2", підлягає задоволенню.
      Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №18 від 04.08.2020, складену ТОВ "Ксант-2", датою подання, суд вважає за необхідне вказати наступне.
      Податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (п.19 Порядку 1246).
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду (п.20 Порядку №1246).
      Враховуючи встановлені обставини справи під час її розгляду, беручи до уваги те, що спірні рішення про відмову у реєстрації податкових накладних визнані протиправними та скасовані, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, виникає необхідність зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних наведені податкові накладні датою їх фактичного надходження на реєстрацію.
      Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом
      Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
      Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
      Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
      Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Позивачу підлягає відшкодуванню сума сплаченого судового збору на суму 2102 грн, платіжне доручення про його сплату знаходиться у матеріалах справи, пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з відповідачів.
      Стосовно відшкодування судових витрат, а саме оплату за адвокатські послуги у розмірі 17000 грн, про які заявила представниця позивача у заяві від 02.03.2021, суд вказує наступне.
      В своєму запереченні щодо клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу ГУ ДПС в Житомирській області /том ІІ, а.с.147-149/ зазначає, що розмір гонорару не є співмірним із складністю справи, а тому просить відмовити у задоволенні клопотання представника позивача.
      Суд зазначає, що представником позивача надано в підтвердження суми наданих адвокатських послуг такі документи: договір про надання правової допомоги №45 від 21.02.2021; додаток до цього договору про вартість послуг; рахунок на оплату №561 від 06.10.2020 на суму 6000 грн; акт виконаних робіт від 07.10.2020; акти наданих послуг №33 від 17.02.2021 на суму 8000 грн та №34 від 19.02.2021 на суму 3000 грн; платіжні доручення №561 від 17.02.2021 на суму 8000 грн та №2395 від 19.02.2021 на суму 3000 грн.
      Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
      При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
      Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
      Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).
      Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
      Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).
      Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
      Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
      Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат, суд не вбачає в них співмірності наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, та не вважає їх розмір обґрунтованим та розумним.
      Співмірними витратами зі складання адміністративного позову, щодо витраченого часу, складністю справи та розгляду справи судом, на думку суду буде 5000 грн, які підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з відповідачів.
      Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
      вирішив:
      Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" (вул. Всеволода Лазуки, 24, с.Устинівка, Малинський район, Житомирська область,11652, код ЄДРПОУ: 37340163) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м.Київ ,04053, код ЄДРПОУ: 43005393), Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 43142501) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
      Визнати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН №1859441/37340163 від 21.08.2020 протиправним та скасувати його.
      Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №18 від 04.08.2020, складену Товариством з обмеженою відповідальністю "Ксант-2", датою її подання.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" понесені судові витрати у розмірі 3551 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" понесені судові витрати у розмірі 3551 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя О.В. Єфіменко
      Рішення суду складено у повному обсязі: 29 квітня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 96646629
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
       
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 квітня 2021 року
      м. Київ
      № 640/8031/19
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
      В С Т А Н О В И В:
      ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) (далі - ГУ ДПС в м. Києві), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202, № 0031344202, № 0031334202, № 0031314202.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.
      Ухвалою суду 19.06.2019 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
      01.02.2021 ухвалою суду замінено відповідача ГУ ДФС в м. Києві його правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, Київ, 04655, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).
      Іншою ухвалою суду тієї ж дати з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, встановлення всіх обставин витребувано від сторін та АТ «УКРСИББАНК» додаткові матеріали. 
      На виконання вимог вказаної ухвали суду 16.02.2021, 22.02.2021 та 02.03.2021 зазначеними особами надано суду витребувані документи.
      Від відповідача 04.03.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник стверджує про правомірність спірних рішень, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
      Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням доводів позовної заяви та відзиву відповідача, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
      15.03.2019 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага, ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 576/25-15-42-02/ НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 11-13) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
      п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з урахуванням пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, та, як наслідок, не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві;
      абз. «а» п. 176.1 ст. 176 та п.п. 44.1, 44.3 ст. 44 ПК України та, як наслідок, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
      абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 179.7 ст. 179 ПК України та, як наслідок, не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага на загальну суму 1 295 208,51 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік у сумі 233 137,53 грн.;
      п.п. 1.2, 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України та, як наслідок, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у сумі 19 428,13 грн.
      22.04.2019 на підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
      № 0031304202 (т. 1 а.с. 19), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 233 137,53 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 58 284,38 грн.;
      № 0031344202 (т. 1 а.с. 20), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму військового збору у розмірі 19 428,13 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 857,03 грн.;
      № 0031334202 (т. 1 а.с. 21), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн.;
      № 0031314202 (т. 1 а.с. 22), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510 грн.
      Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
      Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
      Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
      Згідно з пп. 162.1.1 п.162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
      Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1 ст. 163 ПК України).
      За змістом п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
      Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є вичерпним.
      Так, відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
      Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.
      Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань», який набрав чинності 07.05.2015, редакція пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
      Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
      Водночас, п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України передбачено, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
      Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2006 між позивачем та АТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11073066000, згідно з п. 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 100 000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 505 000 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.
      Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 08.11.2027 (пп. 1.2.2 п. 1.2 договору).
      Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,3% річних.
      Нараховування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства (пп. 1.3.3 п. 1.3 договору).
      В матеріалах справи також наявний графік погашення кредиту (додаток № 1 до договору) та виписка банку по договору, з яких вбачається сплата позивачем основної суми боргу.
      У подальшому, згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням АТ «Укрсиббанк» про анулювання боргу від 27.07.2017 вих. № 24-3/257 банк нагадав позивачу, що на підставі договору про надання споживчого кредиту від 08.11.2006 № 11073066000 станом на 27.07.2017 обліковується кредитна заборгованість у сумі 71 367,99 доларів США, що складає 1 847 350,43 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.
      При цьому, АТ «Укрсиббанк», як кредитор, прийняв рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача за вказаним договором, а саме суми основного боргу (кредиту) у розмірі 50 037,30 доларів США, що складає 1 295 208,51 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017, а також суми процентів у розмірі 500,69 доларів США, що складає 12 960,29 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.
      Одночасно, даним повідомлення звернуто увагу позивача на вимоги абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та зазначено, що анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є його доходом, отриманим як додаткове благо.
      Проаналізувавши вказані обставини в контексті наявних доказів, суд зважає на наступне.
      З Акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про наявність доходу позивача у вигляді додаткового блага на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та листа АТ «Укрсиббанк» від 25.09.2018 № 14-202/39087.
      З наявного в матеріалах справи вказаного листа, витребуваного судом, вбачається, що він містить лише загальне посилання на підтвердження анулювання боргу, без конкретизації підстави та відповідного розрахунку суми прощеного боргу по відповідним складовим.
      Так само, ні у повідомленні банку, ні у витребуваних судом у банка документах та наданих останнім поясненнях не міститься ні саме рішення про анулювання боргу позивача, ні пояснення на якій саме підставі здійснено таке анулювання.
      В свою чергу, матеріали справи свідчать про те, що договір кредиту позивача не був погашений станом на 01.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 01.01.2015, отже спірні правовідносини підпадають під дію п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а відтак визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням вказаних вимог.
      Суд не погоджується з посиланням відповідача, як на підставу правомірності висновків Акту перевірки та обґрунтованості спірних рішень, на те, що приписи п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню через відсутність зміни валюти, оскільки суд оцінює спірні правовідносини в межах даної справи виходячи із самої суті обставин, що мали місце та підтверджені відповідними доказами, зокрема, договором, та змістом самих дій та рішень, які вчинені банком та відповідачем в межах спірних правовідносин та які безпосередньо стосуються предмета спору.
      Разом з тим, сума прощеної заборгованості по процентам за кредитом у розмірі 500,69 доларів США в силу наведених норм не є доходом позивача.
      Різниця (895 260,37 грн.) між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на фактичну дату (27.07.2017) зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню (25,8848 грн. за 1 долар США), та сумою такого боргу (50 037,30 доларів США), визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 (7,9930 грн. за 1 дол. США) також не є доходом позивача, яка розрахована наступним чином:
      50 037,30 * 25,8848 = 1 295 208,51 грн.
      50 037,30 * 7,9930 = 399 948,14 грн.
      1 295 208,51 - 399 948,14 = 895 260,37 грн.
      Таким чином, відповідачем невірно здійснено розрахунок суми доходу позивача як додаткового блага.
      Крім того, відповідачем не витребувано та не досліджено відповідність вказаної суми боргу фактичним обставинам (сплати основної суми боргу та процентів за її використання).
      Одночасно, незважаючи на витребування судом у банка такої інформації - розрахунку суми прощеного (анульованого) позивачу боргу у розмірі 1 295 208,51 грн., з виокремленням з цієї суми розміру основної суми боргу, пені, штрафів тощо, останнім не надано суду відповідних даних.
      Таким чином, при визначенні позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми прощеного боргу відповідач не тільки безпідставно не застосував норми п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а і не пересвідчився у дійсності основного боргу.
      З огляду на зазначене, відсутні підстави стверджувати, що позивачем внаслідок такого прощення отримано додаткове благо з настанням відповідних податкових наслідків.
      Зважаючи на наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202 та № 0031344202 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
      Відповідно у позивача не виникло обов`язку із декларування вказаної суми прощеного боргу як додаткового блага, а тому податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031334202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн. також є протиправним та підлягає скасуванню.
      В той же час, згідно з пп. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
      Отже, суб`єктами ведення Книгу обліку доходів є фізичні особи-підприємці, натомість перевірка позивача проведена як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, що не враховано відповідачем та безпідставно прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031314202, у зв`язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.
      Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
      За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкту владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
      Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
      В И Р І Ш И В:
      1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04119, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
      2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202, № 0031344202, № 0031334202, № 0031314202, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у розмірі 3 163,87 грн. (три тисячі сто шістдесят три гривні вісімдесят сім копійок).
      Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
      Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
      Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Суддя В.І. Келеберда
      ЄДРСР 96417667
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 березня 2021 року м. Київ № 640/16781/20
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
      Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" звернулось до суду з позовом про:
      - визнання протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 11.06.2020 №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 13.07.2020 №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      - визнання рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359 протиправним та скасувати його.
      - зобов`язання Державної податкової служби України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що підстави віднесення позивача до переліку ризикових, які зазначені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають критеріям ризиковості платника податку. Крім того, як вказує позивач, податковим органом не надано доказів, які б вказували на наявність ознак ризиковості здійснення операцій по поданій на реєстрацію податковій накладній, що зумовило б включення ТОВ "БК "Журавель" до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, зокрема пункту 8 Критеріїв.
      Представником ГУ ДПС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому представник стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що при розгляді документів, наданих ТОВ "БК "Журавель" до розгляду на підтвердження реальності здійснення господарської операції Комісією було встановлено, що наданими документами не можливо підтвердити реальність здійсненої операції, оскільки не надано документів щодо підтвердження відповідності продукції (паспортами якості і т.д.) наявність яких передбачено договором та/або законом, що в свою чергу ставить під сумнів реальність операції.
      Представником Головного управління ДПС у м. Києва у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, оскільки характер спірних правовідносин вимагає дослідження ряду питань як зі сторони позивача так і контролюючого органу.
      На думку суду, підстави позову є чіткими та зрозуміли, подані позивачем докази також не викликають труднощів в їх оцінці, відзив відповідача ґрунтується на оскаржуваних рішеннях та Порядоку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Наведене дає підстави для висновку про відсутність необхідності призначення судового засідання.
      Відповідач - Державна податкова служба України правом на подання відзиву не скористався.
      Позивачем подано відповідь на відзив згідно якої податковий орган позбавлений права посилатися під час розгляду справи в суді на ненадання платником податків документів щодо відповідності продукції паспортам якості, оскільки такі підстави для відмови у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не були наведені в оскаржуваному рішенні.
      Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
      Позивачем сформовано податкову накладну від 10.06.2020 №11 та подано її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698, оскільки в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      Квитанцією Головного управління ДПС у м. Києві від 18.06.2020 №9139766204 реєстрацію податкової накладної від 10.06.2020 №11 зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України. Підставами зупинення реєстрації зазначеної накладної визначено те, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Крім того, в зазначеній квитанції платнику податків запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Позивачем подано скаргу від 24.06.2020 №24/06-01 на рішення Комісії від 11.06.2020 №189698 та пояснення від 24.06.2020 №24/06-02 та копії документів щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено.
      Комісія ГУ ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняла рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359 про відмову у реєстрації податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав "Ненадання платником податку копій документів первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних".
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 13.07.2020 №222775 оскільки використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель" в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамант престиж".
      Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час подання податкової накладної на реєстрацію та ухвалення оскаржуваного рішення, далі - ПК України).
      Відповідно до підпункту 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Згідно з пунктом 74.1, пункту 74.3 статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
      Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" від 11.12.2019 №1165, зокрема, затверджено "Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних".
      Відповідно до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних":
      платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3) (пункт 5).
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6);
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 7).
      Додатком 1 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" встановлено Критерії ризиковості платника податку на додану вартість, зокрема, в контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування (пункт 8).
      Пунктом 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено, що питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня. У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. У рішенні зазначається підстава, відповідно до якої встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.
      Судом установлено, що за формою та змістом оскаржувані рішення контролюючого органу від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 відповідають формі рішення, викладеного в Додатку № 4 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних". Так, у рішенні зазначено про відповідність платника податку (позивача) критеріям ризиковості платника, зокрема, пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.
      Бланк рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку містить обов`язкове для заповнення поле "податкова інформація (заповнюється у разі відповідності пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку)", яка повинна бути розшифрована.
      У рішенні від 11.06.2020 №189698 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      У рішенні від 13.07.2020 №222775 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель", в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамантбуд престиж".
      При цьому, будь-яких доказів на підтвердження податкової інформації, на підставі якої прийняті оскаржувані рішення про включення позивача до переліку ризикових платників податків, суду не надано, як і не надано доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на перевірку отриманої інформації шляхом направлення відповідного запиту платнику.
      Загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
      В той же час, оскаржувані рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку не містять розшифровки, яка саме податкова інформація слугувала підставою для віднесення позивача до переліку ризикових платників податку.
      Намір контролюючого органу запобігти наперед (на майбутнє) можливим втратам бюджету від діяння заявника у схемах незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість саме по собі не є підставою для прийняття рішення про визнання платника податків ризиковим.
      На думку суду, придбання товарів та послуг у суб`єктів господарювання, що здійснюють ризикову діяльність не є достатньою підставою для висновку про наявність у платника податку ознак ризиковості. При цьому доказів того, що товар відсутній у контрагентів позивача на зазначено.
      На думку суду, рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 прийняті без урахування наведених обставин, водночас ці обставини в даному випадку мали визначальне значення, тому ненадання їм оцінки, їх неврахування призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Доходячи такого висновку, суд ураховує, що критерій ризиковості - наявність податкової інформації, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування не містить чітко визначених критерій інформації, на підставі якої визначається ризиковість, на відміну від інших критерій. На думку суду, застосування такого критерію ризиковості як наявність податкової інформації вимагає не лише врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а й дотримання права платника податків на участь в розгляді питання віднесення його до категорії ризикових. При цьому, в разі висновку комісії про ризиковість такого платника мають бути відхилені всі його доводи. В розглядуваному спорі комісією не надано оцінки доводам позивача.
      За правилами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
      Отже, в силу приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, пункту 56.1 статті 56 ПК України платник податків має право оскаржити до адміністративного суду будь-яке рішення, прийняте контролюючим органом, у тому числі рішення відповідної комісії головного управління ДПС в області, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС щодо встановлення ризиковості платника податків, позаяк жодним нормативно-правовим актом юрисдикція адміністративного суду на розгляд спорів між платниками та контролюючими органами щодо оскарження такого роду рішень не виключається.
      Враховуючи, що положеннями пункту 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у разі відповідності платника податків хоча б одному критерію ризиковості платника податку, суд вважає, що встановлення Комісією Головного управління ДПС у м. Києві відповідності позивача пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку створює перешкоди у здійсненні позивачем його господарської діяльності.
      Включення позивача до переліку ризикових платників податку на додану вартість тягне за собою правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключень податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих платником. При цьому, такі наслідки носять для позивача виключно негативний характер з огляду на те, що строк реєстрації кожної податкової накладної значно збільшується, а на позивача покладається додатковий обов`язок щодо надання пояснень та документів, при цьому, остаточне рішення про реєстрацію податкової накладної чи про відмову в реєстрації буде прийнято лише після надання таких пояснень та документів. Негативні наслідки від необґрунтованого прийняття зазначеного рішення полягають також у тому, що контрагенти позивача не мають можливості сформувати податковий кредит за податковою накладною, реєстрація якої зупинена, що у подальшому несе ризики припинення господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
      Крім того, суд звертає увагу, що внаслідок прийняття рішення (про включення платника до переліку ризикових платників податків) позивач потрапляє у стан правової невизначеності, позаяк контролюючий орган не повідомив, які саме документи необхідно подати для виключення платника податків з переліку ризикових.
      Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішень від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775, відповідно наявні підстави для зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити ТОВ "БК "Журавель" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, що на думку суду, буде належним способом захисту прав позивача.
      Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Відповідно до пункту 12 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин):
      після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування: реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами: відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку (пункт 12);
      за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (квитанція) (пункт 13).
      Наведені норми дають підстави для висновку, що законодавець встановлює перелік обов`язкової для фіксації в рамках квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної інформації. Без деталізації такого роду інформації відповідна квитанція не може вважатися належним чином оформленою. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної повинна фіксувати: порядковий номер та дату складення податкової накладної; конкретний критерій або ж критерії, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; пропозицію про надання платником податків пояснень та/або перелік конкретних документів, що є достатніми для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної.
      Положеннями пункту 201.16 статті 201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      При цьому, зазначені норми податкового законодавства кореспондуються і з постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, якою затвердженні порядок з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних: Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Порядок розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Згідно з пунктом 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Платник податку отримує інформацію щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, через електронний кабінет.
      Механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України, визначає "Порядок прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", затверджений наказом Міністерства фінансів України 12.12.2019 №520.
      Згідно з вказаним Порядком:
      у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі (пункт 4).
      перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством (пункт 5).
      комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства (пункт 11).
      рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення. Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані (пункт 12).
      Як убачається з позовної заяви та наданих доказів позивачем подавались до контролюючого органу пояснення від 24.06.2020 №24/06-2 та копії первинних документів, а саме: договір підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53 з додатками щодо переліку робіт, Актом приймання-передачі матеріалів від 27.05.2020 №1 згідно договору підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53, фінансову звітність малого підприємства за 2019 рік, квитанцію від 27.02.2020 №2, договір №56-Ш/2017 спільного використання нежитлового приміщення та надання послуг з отримання кореспонденції від 16.02.2017, штатний розпис, наказ від 01.06.2020 №2-од про внесення змін до штатного розпису, оборотно-сальдову відомість по рахунку 11 за період 01.01.2020-24.06.2020, ліцензію ДАБІ України на здійснення господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності, лист ДАБІ України щодо строку дії ліцензії, платіжне доручення від 10.06.2020 №2202.
      Також позивач зазначив, що з метою виключення позивача зі списку ризикових платників податків, ТОВ "БК "Журавель" надало Комісії наступні документи: копію договору оренди приміщення; копію фінансової звітності малого підприємства за 2019 рік та квитанцією при прийняття; копію ліцензії ДАБІ України та копію листа про продовження ліцензії; копію штатного розпису від 01.06.2020 та наказу про його затвердження; копію оборотно-сальдових відомостей по рахунках 10 Основні засоби та 11 Інші необоротні матеріальні активи; копію договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 18.05.2020 №4 до договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 10.06.2020 №5 до договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію платіжного доручення від 15.06.2020 №106.
      Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень від 08.07.2020 №1714249/41157359 платником податків не надано первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, спростовується первинними документами поданими до позовної заяви та надавались разом з пояснення.
      У відзиві відсутнє обґрунтування чому не були враховані подані позивачем первинні документи, яких саме документів не вистачало для реєстрації податкової накладної або які документи були складені з дефектами та не могли бути враховані контролюючим органом. Відсутність в оскаржуваному рішенні підстав його прийняття є підставою для висновку про його необґрунтованість (наприклад, постанови Верховним Судом від 23.10.2018 справа №822/1817/18, від 21.05.2019 справа №0940/1240/18, від 02.07.2019 справа №140/2160/18).
      Не зазначення контролюючим органом конкретних документів, які мають бути подані платником податків з метою підтвердження достатності підстав для реєстрації податкової накладної унеможливлює реалізацію платником податків права надати обґрунтовані пояснення та необхідні первинні документи.
      З огляду на неконкретність вимог контролюючого органу щодо надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не відповідає критерію обґрунтованості (наприклад, постанова Верховного Судому від 16.04.2019 справа №826/10649/17, від 28.10.2019 справа №640/983/19). При цьому суду ураховує, що позивачем на підтвердження підстав реєстрації податкових накладних надано до контролюючого органу і до суду копії первинних документів, зокрема: договорів, актів виконаних робіт, кошторисів, виписок по рахунку, платіжних доручень, ліцензії.
      Під час розгляду справи Головне управління ДПС у м. Києві, як суб`єкт владних повноважень, не надало суду доказів, які спростовували б твердження позивача, не наведено мотивів прийняття рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359, не зазначено, яких первинних документів не достатньо або які документи складені з порушеннями та не можуть бути взяті до уваги.
      Щодо аналізу господарських операцій між позивачем та його контрагентом в даній справі суд не надає оцінку реальності їх здійснення, оскільки це питання повинно досліджуватись під час здійснення податкового контролю, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України включає в себе систему заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, шляхом здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
      Відтак, підлягає задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Позивачем заявлено вимоги про зобов`язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11.
      Відповідно до пунктів 19, 20 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
      З огляду на наведене правове регулювання, враховуючи визнання протиправними та скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної 08.07.2020 №1714249/41157359, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11, датою її фактичного отримання контролюючим органом.
      Представником позивача заявлено вимогу про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
      Відповідачами у відзиві не висловлено заперечень щодо обґрунтованості, співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення.
      Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина третя).
      За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).
      Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Як убачається з позовної заяви позивачем на час звернення до суду з позовом понесено витрати на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн., орієнтовний розрахунок судових витрат з відповідними доказами буде надано під час розгляду справи.
      Позивачем не надано договору про надання правової допомоги, як і розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
      В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії АІ №1044342 від 20.07.2020, водночас доказів оплати гонорару адвоката до суду не надано.
      На думку суду, наведені докази не доводять понесення позивачем фактичних витрат на правничу допомогу в адміністративній справі, оскільки не надано доказів на підтвердження прийняття позивачем виконаних робіт.
      Відповідно до вимог часини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6306,00 грн. (платіжне доручення від 20.07.2020 №150). Оскільки позов задоволено повністю судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у м. Києві.
      Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      ВИРІШИВ:
      Адміністративний позов задовольнити повністю.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 червня 2020 року №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13 липня 2020 року №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації від 08 липня 2020 року №1714249/41157359.
      Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" від 10 червня 2020 року №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
      Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" (ідентифікаційний код 41157359, місцезнаходження: 01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33Б).
      Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267 місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).
      Відповідач - Державна податкова служба України (ідентифікаційний код 43005393, місцезнаходження: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8).
      Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділ VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
      Суддя В.А. Донець
      Джерело: ЄДРСР 95980105