Постановление ВСУ по пересмотру о ничтожности договоров заключенных руководством банка после введения временной администрации

ANTIRAID · December 4, 2016

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Берднік І.С.,
Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Ємця А.А., Романюка Я.М.,
Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», приватного підприємства «Прогресфарм», товариства з обмеженою відповідальністю «Деніс Фарма», медичної фірми «Вікторія ЛТД» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Лідер», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 8 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі – ПАТ «Банк «Київська Русь»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (далі – ТОВ «ФК «Фактор Плюс»), приватного підприємства «Прогресфарм» (далі – ПП «Прогресфарм»), товариства з обмеженою відповідальністю «Деніс Фарма» (далі – ТОВ «Деніс Фарма»), медичної фірми «Вікторія ЛТД» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (далі – МФ «Вікторія ЛТД»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Лідер» (далі – ТОВ «ФФ «Лідер»), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивачка зазначала, що між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» укладено кредитний договір від 26 вересня 2012 року, на зебезпечення виконання умов якого було укладено: договір іпотеки від 5 грудня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ОСОБА_3; договір застави товарів в обороті від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «Деніс Фарма»; договір застави транспортного засобу від 5 грудня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2; договір застави транспортного засобу від 5 грудня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ПП «Прогресфарм», разом з їх невід'ємними частинами – додатковими угодами/договорами, внесеними змінами та доповненнями до них; договір поруки від 26 вересня 2012 року, укладений між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Деніс Фарма»; договір поруки від 26 вересня 2012 року між ПАТ Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2.

14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ПП «Прогресфарм» було укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії, на забезпечення виконання умов якого було укладено: договір іпотеки від 15 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і МФ «Вікторія ЛТД»; договір іпотеки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «Деніс Фарма»; договір іпотеки від 6 червня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ОСОБА_3; договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2; договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «ФФ «Лідер»; договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і МФ «Вікторія ЛТД»; договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «Деніс Фарма»; договір застави товарів в обороті від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ПП «Прогресфарм».

Посилаючись на те, що в результаті укладення договорів відступлення між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та договорів відступлення права вимоги між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ОСОБА_1 остання набула права вимоги на загальну суму 86 млн 750 тис. 497 грн 10 коп. відносно ПП «Прогресфарм» за кредитними договорами від 26 вересня 2012 року та 14 березня 2013 року (та відповідними договорами забезпечення), оскільки позичальник за кредитним договором (та його поручителі) не виконують перед позивачем умов укладених кредитних договорів і договорів забезпечення, а ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «ФК «Фактор Плюс» порушують гарантії, надані в межах договорів відступлення, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивачка просила стягнути солідарно з ПАТ «Банк «Київська Русь», ТОВ «ФК «Фактор Плюс», ПП «Прогресфарм», ТОВ «Деніс Фарма», ОСОБА_2 35 млн 343 тис. 31 грн 72 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2012 року; стягнути солідарно з ПАТ «Банк «Київська Русь», ТОВ «ФК «Фактор Плюс», ПП «Прогресфарм», ТОВ «Деніс Фарма», МФ «Вікторія» ЛТД, ТОВ «ФФ «Лідер», ОСОБА_3, ОСОБА_2 51 млн 407 тис. 465 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2013 року.

Солом’янський районний суд м. Києва рішенням від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув солідарно з ПП «Прогресфарм», ТОВ «Деніс Фарма», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 млн 343 тис. 31 грн 72 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2012 року, укладеним між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм»; стягнув солідарно з ПП «Прогресфарм» та ТОВ «Деніс Фарма», МФ «Вікторія ЛТД», ТОВ «ФФ «Лідер», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 51 млн 407 тис. 465 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм». У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 квітня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 8 вересня 2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 216, статей 546, 553–559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі – у редакції, чинній на час укладення договорів відступлення права вимоги між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс»), статті 11 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На обґрунтування заяви ПАТ «Банк «Київська Русь» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року, 2 березня 2016 року, ухвали Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року, 21 травня 2013 року, 4 листопада 2015 року, постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Банк «Київська Русь» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» було укладено кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Згідно з умовами пункту 1.1 кредитного договору (з урахуванням внесених змін і доповнень) ПАТ «Банк «Київська Русь» відкрило ПП «Прогресфарм» відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язалось надати кредитні кошти в розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, а ПП «Прогресфарм» зобов'язалось повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

Кредит надавався в грошовій формі на таких умовах: ліміт кредитної лінії – 1 млн 500 тис. доларів США; кінцевий термін повернення кредиту – 31 липня 2016 року, процентна ставка за користування кредитом – 11,75 % річних.

З метою забезпечення виконання ПП «Прогресфарм» умов кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та поручителями було укладено такі договори забезпечення:

договір іпотеки між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3, посвідчений 5 грудня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу;

договір застави товарів в обороті від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Деніс Фарма»;

договір застави транспортного засобу між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2, посвідчений 5 грудня 2012 року приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області;

договір застави транспортного засобу між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм», посвідчений 5 грудня 2012 року приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області;

договір поруки від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Деніс Фарма»;

договір поруки від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2.

Згідно з умовами цих договорів забезпечення, з урахуванням умов договорів поруки (пункти 5.1–5.3), ОСОБА_2 та ТОВ «Деніс Фарма» солідарно та в повному обсязі несуть відповідальність перед кредитором за виконання боржником умов кредитного договору. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані.

14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» було укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Згідно з умовами пункту 1.1 цього кредитного договору (з урахуванням внесених змін і доповнень) ПАТ «Банк «Київська Русь» відкрило ПП «Прогресфарм» відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язалось надати кредитні кошти в розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, а ПП «Прогресфарм» зобов'язалось повернути кредит і сплатити проценти та інші платежі.

Кредит надавався в грошовій формі на таких умовах: ліміт кредитної лінії становив 2 млн 200 тис. доларів США; кінцевий термін повернення кредиту встановлений 31 липня 2016 року; процентна ставка за користування кредитом складала 11,75 % річних.

З метою забезпечення виконання ПП «Прогресфарм» умов кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та поручителями було укладено такі договори забезпечення:

договір іпотеки між ПАТ «Банк «Київська Русь» і МФ «Вікторія ЛТД», посвідчений 15 березня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу;

договір іпотеки між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «Деніс Фарма», посвідчений 14 березня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу;

договір іпотеки між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ОСОБА_3, посвідчений 6 червня 2013 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу;

договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2;

договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФФ «Лідер»;

договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і МФ «Вікторія ЛТД»;

договір поруки від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «Деніс Фарма»;

договір застави товарів в обороті від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм».

Згідно з умовами цих договорів забезпечення, з урахуванням умов договорів поруки (пункти 5.1–5.3), зазначені поручителі солідарно та в повному обсязі несуть відповідальність перед кредитором за виконання боржником умов кредитного договору. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані.

17 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» було укладено два попередніх договори про відступлення частини права вимоги.

На виконання умов цих попередніх договорів відступлення частини права вимоги 19 березня 2015 року ТОВ «ФК «Фактор Плюс» сплатило ПАТ «Банк «Київська Русь» кошти: в розмірі 35 млн 450 тис. грн як оплату за відступлення всіх прав кредитора відносно боржника ПП «Прогресфарм» за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеним 26 вересня 2012 року; кошти в сумі 9 млн 296 тис. 319 грн 21 коп. як оплату за відступлення частини прав кредитора відносно боржника ПП «Прогресфарм» за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14 березня 2013 року.

20 березня 2015 року на виконання умов попередніх договорів між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» було укладено два договори відступлення прав вимоги, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Вказаними договорами було підтверджено перехід від ПАТ «Банк «Київська Русь» до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» прав кредитора відносно ПП «Прогресфарм» за кредитними договорами про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14 березня 2013 року та 26 вересня 2012 року, а також прав кредитора відносно поручителів ПП «Прогресфарм» за договорами іпотеки, поруки, застави, якими забезпечувалось виконання умов кредитних договорів.

Загальний розмір відступлених ТОВ «ФК «Фактор Плюс» прав відносно ПП «Прогресфарм» становив 86 млн 750 тис. 497 грн 10 коп.

У подальшому між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та позивачкою ОСОБА_1 було укладено договір відступлення частини права вимоги за кредитним договором від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм», згідно з яким ОСОБА_1 сплатила ТОВ «ФК «Фактор Плюс» грошові кошти в розмірі 9 млн 350 тис. грн.

На виконання умов цього договору між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» було укладено договір відступлення права вимоги за договором забезпечення, за яким позивачці було відступлено право вимоги (у тому числі) за договорами іпотеки, поруки, застави, якими забезпечувалось виконання боржником умов зазначеного кредитного договору.

Також між цими ж сторонами було укладено договір відступлення частини права вимоги за кредитним договором від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм».

На підставі договору відступлення права вимоги за договором забезпечення ОСОБА_1 було відступлено права вимоги (у тому числі) за договорами іпотеки, застави, поруки, якими забезпечувалось виконання боржником умов цього кредитного договору.

Крім того, 27 березня 2015 року між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення частини права вимоги, згідно з яким позивачці було відступлено частину права вимоги за кредитним договором від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» щодо повернення частини заборгованості у розмірі 42 млн 111 тис. 146 грн 17 коп.

Загальний розмір відступлених ТОВ «ФК «Фактор Плюс» позивачці ОСОБА_1 прав вимог відносно ПП «Прогресфарм» становить 86 млн 750 тис. 497 грн 10 коп.

Загалом позивачка набула права вимоги:

за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 26 вересня 2012 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» у розмірі 35 млн 343 тис. 31 грн 72 коп.;

за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14 березня 2013 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Прогресфарм» у розмірі 51 млн 407 тис. 465 грн 38 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зобов'язання за кредитними договорами щодо надання кредиту в межах відкритих кредитних ліній перед ПП «Прогресфарм» кредитор виконав належним чином; за пунктом 9.2 кредитних договорів банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені умовами кредитного договору. Позивачка скористалась своїм правом, наданим цим пунктом кредитних договорів, та направила боржнику повідомлення про відступлення права вимоги з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором. Зважаючи на те, що боржник за кредитними договорами та поручителі за договорами забезпечення не погасили кредитної заборгованості, наявні правові підстави, передбачені статтями 512, 514, 516, 525, 526, 530, 553, 554, 611, 1050, 1054 ЦК України, для солідарного стягнення з боржника, поручителів та іпотекодавців за договорами іпотеки на користь позивачки заборгованості за кредитними договорами.

Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, постановленій у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «Банк «Київська Русь», ТОВ «ФК «Фактор Плюс» про визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності правочинів, касаційний суд зазначив, що оскільки виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) рішенням від 19 березня 2015 року № 61 запровадила тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20 березня до 19 червня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», яка приступає до виконання обов'язків 20 березня 2015 року, то з огляду на імперативність положень частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» органи управління банку не мали повноважень на вчинення правочинів 20 березня 2015 року. Крім того, позовні вимоги заявлено особою, яка не була стороною оспорюваних договорів, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Аналогічний висновок міститься і в наданій заявником постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, у якій, зокрема, зазначено, що договір банківського вкладу укладено 3 березня 2014 року, тобто після прийняття постанови Правління Національного банку України (далі – НБУ) від 28 лютого 2014 року про віднесення банку до неплатоспроможних та рішення Фонду від 28 лютого 2014 року про призначення уповноваженої особи Фонду, тому цей договір є нікчемним відповідно до вимог частин першої, другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553–559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. Тому солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя (заставо-/іпотекодержателя) нормами ЦК України не передбачена.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статей 546, 553–559 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 36 цього Закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Тимчасовою адміністрацією згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених уповноваженою особою Фонду, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів – передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За частиною третьої цієї статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах, а також Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 (далі – Положення; у редакції, чинній на час укладення договорів відступлення права вимоги між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «ФК «Фактор Плюс»).

За пунктом 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється Фондом одним з таких способів:

ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб;

ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов’язань на користь приймаючого банку;

відчуження всіх або частини активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (пункт 3.3 глави 3 розділу ІІ Положення).

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію. Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має відповідати вимогам, встановленим Законом, цим Положенням (пункт 3.4 глави 3 розділу ІІ Положення).

За пунктом 3.6 глави 3 розділу II Положення з дня призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію:

призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради, правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту);

виконавчою дирекцією Фонду надається доручення уповноваженому структурному підрозділу Фонду організувати повідомлення банків, Державної служби фінансового моніторингу України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України, Державну фіскальну службу України, Міністерство внутрішніх справ України, Державну виконавчу службу України, Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Пенсійний Фонд України, спеціалізовані небанківські іпотечні фінансові установи другого рівня, про здійснення Фондом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію. Повідомлення направляються Фондом від імені Фонду.

У справі, яка переглядається, постановою правління НБУ від 19 березня 2015 року № 190 ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 19 березня 2015 року № 61 запровадила тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20 березня до 19 червня 2015 року; призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», яка приступає до виконання обов'язків 20 березня 2015 року відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, під час укладення 20 березня 2015 року договорів відступлення прав вимоги між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс», якими було підтверджено перехід від ПАТ «Банк «Київська Русь» до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» прав кредитора відносно ПП «Прогресфарм» за кредитними договорами про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14 березня 2013 року та 26 вересня 2012 року, а також прав кредитора відносно поручителів ПП «Прогресфарм» за договорами іпотеки, застави, поруки, якими забезпечувалось виконання умов кредитних договорів, повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради, правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) були призупинені відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», отже, ці договори є нікчемними відповідно до частини третьої цієї статті.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частин першої, третьої статті 36 цього Закону міститься у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року та в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року.

Зважаючи на зазначене, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, не застосувавши норми частин першої, третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на положення частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якою правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними, та встановлені обставини щодо прийняття 19 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду рішення про запровадження у ПАТ «Банк «Київська Русь» з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду, яка з цього дня набула повноваження органів управління та контролю банку, голова правління банку ОСОБА_4 не мав повноважень на підписання 20 березня 2015 року від імені банку договорів відступлення прав вимоги; ці повноваження були припинені відповідно до положень частини першої статті 36 цього Закону. Таким чином, укладені 20 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» договори відступлення прав вимоги є нікчемними в силу закону, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За частиною першою статті 236 цього Кодексу нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки вимоги позивачки випливають з правовідносин, що виникли з нікчемних правочинів – договорів відступлення прав вимоги, укладених 20 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс», правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами немає.

Разом з тим висновок судів у справі, яка переглядається, про стягнення заборгованості за кредитними договорами солідарно з боржника та іпотекодавців за договорами іпотеки є помилковим, оскільки відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553–559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з іпотекодавцем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Тому солідарна відповідальність боржника та іпотекодержателя нормами чинного законодавства не передбачена.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року, наданій заявником для порівняння.

Крім того, заявник надав для порівняння такі судові рішення:

- постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року, якою касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір відступлення права вимоги (цесії) є недійсним на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статей 203, 215 ЦК України, оскільки цей правочин суперечить вимогам статті 514, частини першої статті 516 ЦК України щодо передачі товариству прав фірми, якої на момент переходу прав не існувало, а також щодо обов’язкового погодження з товариством, яке є стороною за договором поставки, питання заміни кредитора в зобов’язанні за цим договором;

- постанову Вищого господарського суду України від 21 травня 2013 року, в якій міститься висновок про наявність правових підстав для визнання договору відступлення права вимоги недійсним у зв’язку з порушенням сторонами в момент вчинення правочину вимог частини третьої статті 238 ЦК України;

- ухвалу Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, якою скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на порушення судами статей 213, 214 ЦПК України, та зазначено, що суди: неповністю визначились із характером спірних правовідносин, не уточнили підстав заявленого позову щодо кожного з укладених відповідачами договорів купівлі-продажу квартири, не врахували, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатись на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку доводам позивача, у звязку із цим суд не вирішив питання, чи був спрямований намір відповідачів при відчуженні спірної квартири на порушення конституційних прав позивачів або незаконне заволодіння їхнім майном; у чому це полягає та якими доказами підтверджується.

- постанову Вищого господарського суду України від 4 листопада 2015 року, в якій зазначено про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання відсутнім у товариства права вимоги за правочинами (генеральною угодою про порядок проведення міжбанківських операцій, договором про встановлення кореспондентських відносин, договорами застави) з огляду на відсутність доказів повідомлення на адресу позивача про відступлення права вимоги; строк виконання зобов’язання не настав; договір відступлення права вимоги є нікчемним відповідно до пункту 1 частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки останній договір є нікчемним, то договір про задоволення вимог заставодержателя підлягає визнанню недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Отже, порівняння наведених судових рішень судів касаційної інстанції із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 8 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», приватного підприємства «Прогресфарм», товариства з обмеженою відповідальністю «Деніс Фарма», медичної фірми «Вікторія ЛТД» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Лідер», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді:
І.С. Берднік
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1474цс16

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених уповноваженою особою Фонду, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів – передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За частиною третьої цієї статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах, а також Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 (далі – Положення; у редакції, чинній на час укладення договорів відступлення права вимоги між ПАТ «Банк «Київська Русь» і ТОВ «ФК «Фактор Плюс»).

За пунктом 3.6 глави 3 розділу II Положення з дня призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію: