Постановление ВХСУ о необходимости заключение поставщиком услуги договоров на поставку воды и водоотведение непосредственно с потребителем, а не ОСББ

[ANTIRAID]

Державний герб України
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року

Справа № 911/2458/16 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А.
суддів Данилової М.В., Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика"

про визнання укладеним договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кареліна Г.П., Слабенко Л.М.

- відповідача Блащук В.Ю.

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика", в якій просило суд визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у запропонованій ним редакції.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем, як обслуговуючою організацією, договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Позивач вважає, що укладення цього договору є обов'язковим в силу закону.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема на те, що власники квартир укладають постачальником послуг прямі договори з позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2016 (головуючий суддя Чонгова С.І., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О.) у справі № 911/2458/16 у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

10.05.2017 суду надані письмові пояснення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" - позивач у справі є підприємством, яке на підставі ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг серії АГ № 500099 від 18.06.2013 надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення зі строком з 07.06.2013 по 06.06.2018 (том справи - 1, аркуш справи - 26).

Починаючи з 01.07.2013 позивач на підставі договору концесії від 25.03.2013 та акту приймання-передачі об'єкта концесії від 01.07.2013 розпочав господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Біла Церква.

22.06.2015 між позивачем, як виконавцем, та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" (відповідачем у справі), як споживачем, було укладено договір № 11071 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, зі строком дії до 31.12.2015 та можливістю пролонгації договору в разі, якщо у сторін не має заперечень щодо його дії.

Листом від 24.11.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 27) відповідач повідомив позивача про небажання продовжувати договірні відносини, у зв'язку з тим, що власники квартир укладають прямі договори з відповідачем деякі пункти договору втратили сенс та потребують доопрацювання.

Сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, який за твердженням останнього, має бути укладений в силу вимог діючого законодавства.

В своєму позові позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладання договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення на запропонованих ним умовах. Запропоновані відповідачем умови в протоколі розбіжностей, на думку позивача, не відповідають вимогам діючого законодавства.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову колегія вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. ст. 13, 19 названого Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно зі ст. 1 якого централізованим питним водопостачанням є господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

В ст. ст. 16, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків на підставі укладених ними договорів.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, як виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, про визнання укладеним договору з відповідачем, як споживачем таких послуг.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що відповідач споживає послуги, які ним надаються, але безпідставно ухиляється від укладення договору.

В ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" наведено визначення понять "виконавець" та "споживач". Так, виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався на те, що він не є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, а також зазначав про відсутність у нього бажання отримувати такі послуги від позивача. В нього відсутнє власне майно. Прийом мешканців з питань відносно обслуговування будинку проходить в квартирі голови правління. Відповідач лише використовує майно мешканців будинку, а воду для прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території він бере у мешканців будинку, тобто за такі послуги сплачують мешканці квартир на підставі прямих договорів, укладених з позивачем.

Судами попередніх інстанцій враховано посилання позивача на існування між сторонами договірних правовідносин у 2015 році. Суди обґрунтовано виходили з того, що існування між сторонами у справі договору на 2015 рік не доводить факту споживання відповідачем таких послуг після закінчення строку, на який його було укладено.

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки останній не є споживачем послуг, які надаються позивачем відповідно до Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, господарськими судами першої та апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В своїх письмових поясненнях позивач посилається на приписи статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Відповідно до положень цієї статті витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

2. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

3. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

4. Зобов'язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Судами встановлено, що рішення про необхідність споживання відповідачем відповідних послуг загальними зборами учасників товариства не приймалось. Відповідних доказів не залучено до матеріалів справи не залучено.

В той же час, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався, серед іншого, на відсутність потреби в укладенні договору, оскільки він не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а власники приміщень, які безпосередньо споживають такі послуги укладають прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з позивачем, як з виконавцем послуг.

До того ж, статтею 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано оплату комунальних послуг члена об'єднання. Встановлено, що за наявності технічної можливості проведення поквартиного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг, власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій,, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом.

З приводу посилання скаржника на обов'язковість укладення договору з відповідачем, колегія звертає увагу, що частиною третьою статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Таким чином, позивач, як виконавець послуг має укладати прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами). Позивачем не надано доказів відсутності технічної можливості проведення по квартирного обліку споживання відповідних послуг (водопостачання та водовідведення).

Слід також зазначити про неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача, яка полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками і орендарями (споживачами послуг) договорів про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення без наявності відповідної ліцензії, яка у відповідача відсутня.

Враховуючи, що відповідач не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а закон не зобов'язує відповідача укласти договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, суди правильно відмовили у задоволенні позову і підстав для скасування судових рішень не вбачається.

Таким чином, висновки судів про відмову у позові колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Доводи, що викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих відповідачем доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак
Судді М. В. Данилова
В. О. Швець
 
справи № 911/2458/16
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/66860732

[ANTIRAID]

ВХСУ согласился с выводами предыдущих инстанций пришедших к выводу, что истец, как исполнитель услуг должен заключать прямые договора на услуги по централизованному снабжению холодной водой и водоотвода с непосредственными потребителями этих услуг (физическими и юридическими лицами). Истцом не представлено доказательств отсутствия технической возможности проведения поквартирного учета потребления соответствующих услуг (водоснабжение и водоотведение). Следует также отметить о невозможности исполнения обязательств со стороны ответчика, которая заключается в законодательном запрете заключать с жителями, владельцами и арендаторами (потребителями услуг) договора о предоставлении услуг по централизованному снабжению холодной водой и водоотведению без наличия соответствующей лицензии, которая у ответчика отсутствует.