ANTIRAID

Постановление ВХСУ о необходимости заключение поставщиком услуги договоров на поставку воды и водоотведение непосредственно с потребителем, а не ОСББ

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року

Справа № 911/2458/16 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А.
суддів Данилової М.В., Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика"

про визнання укладеним договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кареліна Г.П., Слабенко Л.М.

- відповідача Блащук В.Ю.

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика", в якій просило суд визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у запропонованій ним редакції.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем, як обслуговуючою організацією, договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Позивач вважає, що укладення цього договору є обов'язковим в силу закону.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема на те, що власники квартир укладають постачальником послуг прямі договори з позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2016 (головуючий суддя Чонгова С.І., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О.) у справі № 911/2458/16 у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

10.05.2017 суду надані письмові пояснення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" - позивач у справі є підприємством, яке на підставі ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг серії АГ № 500099 від 18.06.2013 надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення зі строком з 07.06.2013 по 06.06.2018 (том справи - 1, аркуш справи - 26).

Починаючи з 01.07.2013 позивач на підставі договору концесії від 25.03.2013 та акту приймання-передачі об'єкта концесії від 01.07.2013 розпочав господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Біла Церква.

22.06.2015 між позивачем, як виконавцем, та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" (відповідачем у справі), як споживачем, було укладено договір № 11071 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, зі строком дії до 31.12.2015 та можливістю пролонгації договору в разі, якщо у сторін не має заперечень щодо його дії.

Листом від 24.11.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 27) відповідач повідомив позивача про небажання продовжувати договірні відносини, у зв'язку з тим, що власники квартир укладають прямі договори з відповідачем деякі пункти договору втратили сенс та потребують доопрацювання.

Сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, який за твердженням останнього, має бути укладений в силу вимог діючого законодавства.

В своєму позові позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладання договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення на запропонованих ним умовах. Запропоновані відповідачем умови в протоколі розбіжностей, на думку позивача, не відповідають вимогам діючого законодавства.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову колегія вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. ст. 13, 19 названого Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно зі ст. 1 якого централізованим питним водопостачанням є господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

В ст. ст. 16, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків на підставі укладених ними договорів.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, як виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, про визнання укладеним договору з відповідачем, як споживачем таких послуг.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що відповідач споживає послуги, які ним надаються, але безпідставно ухиляється від укладення договору.

В ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" наведено визначення понять "виконавець" та "споживач". Так, виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався на те, що він не є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, а також зазначав про відсутність у нього бажання отримувати такі послуги від позивача. В нього відсутнє власне майно. Прийом мешканців з питань відносно обслуговування будинку проходить в квартирі голови правління. Відповідач лише використовує майно мешканців будинку, а воду для прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території він бере у мешканців будинку, тобто за такі послуги сплачують мешканці квартир на підставі прямих договорів, укладених з позивачем.

Судами попередніх інстанцій враховано посилання позивача на існування між сторонами договірних правовідносин у 2015 році. Суди обґрунтовано виходили з того, що існування між сторонами у справі договору на 2015 рік не доводить факту споживання відповідачем таких послуг після закінчення строку, на який його було укладено.

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки останній не є споживачем послуг, які надаються позивачем відповідно до Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, господарськими судами першої та апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В своїх письмових поясненнях позивач посилається на приписи статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Відповідно до положень цієї статті витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

2. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

3. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

4. Зобов'язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Судами встановлено, що рішення про необхідність споживання відповідачем відповідних послуг загальними зборами учасників товариства не приймалось. Відповідних доказів не залучено до матеріалів справи не залучено.

В той же час, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався, серед іншого, на відсутність потреби в укладенні договору, оскільки він не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а власники приміщень, які безпосередньо споживають такі послуги укладають прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з позивачем, як з виконавцем послуг.

До того ж, статтею 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано оплату комунальних послуг члена об'єднання. Встановлено, що за наявності технічної можливості проведення поквартиного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг, власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій,, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом.

З приводу посилання скаржника на обов'язковість укладення договору з відповідачем, колегія звертає увагу, що частиною третьою статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Таким чином, позивач, як виконавець послуг має укладати прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами). Позивачем не надано доказів відсутності технічної можливості проведення по квартирного обліку споживання відповідних послуг (водопостачання та водовідведення).

Слід також зазначити про неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача, яка полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками і орендарями (споживачами послуг) договорів про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення без наявності відповідної ліцензії, яка у відповідача відсутня.

Враховуючи, що відповідач не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а закон не зобов'язує відповідача укласти договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, суди правильно відмовили у задоволенні позову і підстав для скасування судових рішень не вбачається.

Таким чином, висновки судів про відмову у позові колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Доводи, що викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих відповідачем доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак
Судді М. В. Данилова
В. О. Швець
 
справи № 911/2458/16
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/66860732

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВХСУ согласился с выводами предыдущих инстанций пришедших к выводу, что истец, как исполнитель услуг должен заключать прямые договора на услуги по централизованному снабжению холодной водой и водоотвода с непосредственными потребителями этих услуг (физическими и юридическими лицами). Истцом не представлено доказательств отсутствия технической возможности проведения поквартирного учета потребления соответствующих услуг (водоснабжение и водоотведение). Следует также отметить о невозможности исполнения обязательств со стороны ответчика, которая заключается в законодательном запрете заключать с жителями, владельцами и арендаторами (потребителями услуг) договора о предоставлении услуг по централизованному снабжению холодной водой и водоотведению без наличия соответствующей лицензии, которая у ответчика отсутствует.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 757/31606/15-ц
      Провадження N 14-285цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року (у складі суддів Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О.), ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року (у складі суддів Кравця В.А., Рубана С.М., Желепи О.В.) та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Москаленко К.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст", Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання здійснити перерахунок за житлово-комунальні послуги,
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст" (далі - ЖБК "Металіст"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал"), Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"), у якому з урахуванням змінених позовних вимог просив суд зобов'язати відповідачів здійснити помісячний перерахунок за житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року по належній йому квартирі АДРЕСА_1, зокрема:
      - ЖБК "Металіст" - за послугу утримання будинку і прибудинкової території, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 19 травня 2000 року N 748 "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій у м. Києві";
      - ЖБК "Металіст" та ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого опалення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення";
      - ЖБК "Металіст", ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".
      Також позивач просив зобов'язати ЖБК "Металіст" надати довідку про стан розрахунків станом на 1 липня 2014 року по вказаній квартирі за надані послуги з урахуванням проведених перерахунків.
      На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 послався на невідповідність здійснених відповідачами розрахунків комунальних послуг зазначеним вище розпорядженням КМДА.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених у справі, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання такої заяви, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 21 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження зазначеної підстави заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року, а також на постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справа N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справа N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справа N 910/20271/15), у яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи.
      Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 13 липня 2018 року зазначену справу прийнято до розгляду.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ЖБК "Металіст", та відповідно є споживачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення. Позивач споживав указані послуги в спірний період, а саме з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року.
      Відповідно до пунктів 1.3, 2.1.1, 2.1.2 статуту ЖБК "Металіст" є обслуговуючим кооперативом, виключною метою якого є обслуговування, ремонт і реконструкція житлового будинку та утримання прибудинкової території за кошти членів ЖБК і за рахунок пасивних доходів і фінансової допомоги від добровільних внесків або дотацій держави, отриманих і використаних кооперативом відповідно до мети його діяльності. Метою діяльності, серед іншого є: забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території, реалізація прав на володіння, користування та розпорядження об'єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів кооперативу - власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку; сприяння в отриманні мешканцями будинку комунальних послуг та інших послуг тощо.
      Відповідно до статті 1 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд -це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом;
      Відповідно до частин першої та другої статті 29 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року, яке є чинним і набрало законної сили, встановлено, що ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал" не є виконавцями послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення в розумінні положень Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал", суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зазначені особи є неналежними відповідачами, оскільки не були виконавцями спожитих позивачем у спірний період послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, нарахування оплати позивачу за спожиті послуги не здійснювали.
      А також суд установив відсутність порушень з боку ЖБК "Металіст" прав позивача, як споживача послуг, передбаченого пунктом 7 частини 1 статті 21 Закону України "Про захист споживачів", внаслідок визначення відповідачем ціни послуг неналежним чином, оскільки ціна продукції на момент споживання послуг та їх оплати була визначена згідно діючих на той момент тарифів, які вподальшому були скасовані за межами заявленого позивачем періоду.
      Разом з тим у постановах Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справ N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справ N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справ N 910/20271/15) та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року суди, задовольняючи позовні вимоги про перерахунок наданих комунальних послуг, виходили з того, що позивачам у спірні періоди виставлено рахунки за спожиті комунальні послуги із застосуванням тарифів, які в судовому порядку визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
      Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
      Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно із частиною третьою статті 20 Закону N 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
      Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
      Частиною першою статті 7 Закону N 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
      Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" зі змінами, внесеними Законом N 1198-VII від 10 квітня 2014 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
      Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону N 1875-IV виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
      Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 у спірний період (з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року) здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийнятих розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня та 30 вересня 2014 року.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів.
      За таких обставин ухвалені у справі судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень).
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      6 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 904/7024/17
      Провадження N 12-175гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      представника позивача - не з'явився,
      відповідача - Мухи В.А.,
      розглянуласправу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КПТМ "Криворіжтепломережа") до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) МухиВіктора Анатолійовича про визнання договору на постачання теплової енергії укладеним за касаційною скаргою ФОП Мухи В.А. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Іванов О.Г., Вечірко І.О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року (суддя Назаренко Н.Г.).
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Мухи В.А. про визнання договору N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії укладеним (у редакції позивача).
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
      - у приміщення, яке знаходиться у власності відповідача, систематично подається тепло, у зв'язку із чим останній обізнаний про наявність у нього як споживача відповідних послуг обов'язку укласти договір про їх надання, але жодних дій щодо цього він не вчиняє;
      - запропонований відповідачу до підписання договір є обов'язковим для сторін у силу актів законодавства.
      1.3. Як на правові підстави позову КПТМ "Криворіжтепломережа" посилається на статті 1 - 4, 8, 11, 15, 16, 630, 631, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19, 24 Закону України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1198 від 3 жовтня 2007 року (далі - Правила N 1198), Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630).
      1.4. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:
      - позивач направив на адресу відповідача один примірник договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року, чим позбавив реалізувати право відповідача щодо протоколу узгодження розбіжностей;
      - між сторонами у справі має бути укладений договір відповідно до типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, втім спірний правочин, запропонований до підписання позивачем, не відповідає умовам типового договору;
      - відповідач володіє майном не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (вказані доводи були наведені відповідачем в апеляційній скарзі).
      1.5. Як на правову підставу заперечень проти позову ФОП Муха В.А. посилається на статті 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, Правила N 630, статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинної редакції.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. Муха В.А. є власником нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, право власності на яке набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 березня 2005 року, який посвідчено приватним нотаріусом Колесниковою Н.Л. та зареєстровано за N 1148.
      2.2. КПТМ "Криворіжтепломережа" згідно пункту 2.1. Статуту цього підприємства створено з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам.
      2.3. Договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі не укладений.
      2.4. Листом N 1785/13 від 18 травня 2017 року позивач направив відповідачу два примірники договору на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626, які відповідач отримав 26 травня 2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання кореспонденції.
      2.5. 12 липня 2017 року відповідач звернувся до позивача із заявою, якою повідомив, що ФОП Муха В.А. отримав супровідний лист з проектом договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року в одному екземплярі, всупереч вимогам статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). ФОП Муха В.А., маючи на меті підготовку протоколу розбіжностей до проекту договору на постачання теплової енергії, фактично не мав юридичних підстав складання такого протоколу розбіжностей з подальшим направленням його разом з договором на адресу КПТМ "Криворіжтепломережа" через відсутність другого примірника договору. Крім того, ФОП Муха В.А. зазначив, що на теперішній час діє договір від 30 листопада 2015 року з протоколом узгодження розбіжностей від 18 січня 2016 року в редакції ФОП Мухи В.А. та просив звернути увагу на те, що до теперішнього моменту позивач не розпочав виконувати за цим договором обов'язки щодо забезпечення приміщення на вул. Свято-Миколаївській, 31, прим. 2 індивідуальними засобами обліку теплової енергії та відповідною документацією.
      2.6. Оскільки, що договір на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626 не був підписаний відповідачем, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до господарського суду з цим позовом.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, вирішив: позовні вимоги КПТМ "Криворіжтепломережа" задовольнити повністю; визнати укладеним між КПТМ "Криворіжтепломережа" та ФОП Мухою В.А. договір N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії у редакції, викладеній в резолютивній частині.
      3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що:
      - ФОП, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для категорії "інші споживачі";
      - оскільки відповідач отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між ним та позивачем має бути укладено договір на постачання (купівлю-продаж) теплової енергії, умови якого можуть не відповідати умовам типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.
      3.3. Апеляційний господарський суд, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, зазначив, що оскільки з 3 лютого 1998 року Муха В.А. зареєстрований як ФОП, основним видом діяльності якого згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а належне відповідачу приміщення використовується для ведення господарської діяльності, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 13 квітня 2018 року ФОП Муха В.А. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ФОП Муха В.А. зазначив, що володіє нежитловим приміщенням не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує це приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      4.3. Крім того, скаржник указує на те, що оскільки предметом договору, запропонованого до підписання позивачем, є продаж товару, а не надання житлово-комунальних послуг, спірний правочин не вважається типовим, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 630, а отже, позовні вимоги є безпідставними.
      4.4. Оскільки ФОП Муха В.А. оскаржує судові рішення з підстав порушення суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Щодо законності рішень попередніх судових інстанцій
      5.1. Згідно із частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
      5.2. Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.
      5.3. Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
      5.4. Відповідно до частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
      5.5. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
      5.6. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
      5.7. Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
      5.8. Тобто зазначеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
      5.9. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
      5.10. Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
      5.11. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
      5.12. Відповідно до пункту 1 Правил N 1198 вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).
      5.13. Згідно з пунктом 3 Правил N 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
      5.14. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил N 1198).
      5.15. Відповідно до пункту 7 Правил N 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.
      5.16. Пунктом 17 Правил N 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.
      5.17. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила N 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.
      5.18. Зазначивши, що обов'язковість укладання договору про надання послуг з теплопостачання передбачена частиною четвертою статті 19, частиною третьою статті 24 Закону України "Про теплопостачання", попередні судові інстанції не врахували, що вказані норми містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV). Обов'язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.
      5.19. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2006 року N 1875-ІVспоживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.
      5.20. У пункті 2 Правил N 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
      5.21. Тобто зазначеними нормами визначено обов'язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем.
      5.22. Таким чином, до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.
      5.23. Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.
      5.24. Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі (обґрунтовано вище), що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.
      5.25. Як зазначено вище, відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником / балансоутримувачем/ управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг) та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV) та Правил N 630.
      5.26. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач просив визнати укладеним договір про постачання теплової енергії в наступній редакції: "
      ДОГОВІР
      на постачання теплової енергії N 4626
      м. Кривий Ріг 17 травня 2017 року
      КПТМ "Криворіжтепломережа", яке іменується надалі "Постачальник", в особі заступника директора по теплозбуту Бобро Леоніда Олександровича, що діє на підставі довіреності N 3768/13 від 30 грудня 2016 року з однієї сторони та фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович, який іменується надалі "Споживач", з другої сторони, керуючись Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджені Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року N 71; Правилами N 1198, а також чинним законодавством України, уклали цей договір про наступне.
      1. Предмет договору
      1. Предметом договору є продаж Постачальником Споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в кількості, у строки та на інших умовах, що зазначені в цьому договорі.
      Початок та кінець опалювального періоду встановлюється рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради.
      Невід'ємною частиною договору є додатки 1,2.
      2. Суб'єкт користування тепловою енергією
      1. Власник нежитлового приміщення ФОП Муха Віктор Анатолійович.
      3. Характеристика об'єкта теплоспоживання
      1. Об'єкт теплоспоживання (нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок): Офіс по вул. Свято-Миколаївська, буд. 31, приміщення 2;
      опалювальна площа 43,40 кв. м без приладу обліку, з приладом обліку (необхідне підкреслити); теплове навантаження на опалення 0,0039 Гкал/год,
      теплове навантаження на ГВП_______________Гкал/год,
      холодна вода на підігрів___м. куб.
      2. Облік відпущеної теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом. Проектування та встановлення приладів обліку теплової енергії виконується організаціями, які мають відповідні ліцензії. Установлення приладів обліку виконується згідно з узгодженим Постачальником проектом на межі балансової належності. У разі встановлення приладів обліку теплової енергії не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати на дільницях тепломережі від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.
      4. Тарифи
      1. Тариф на теплову енергію (на момент укладання договору) становить: за 1 Гкал 1917,636 грн з ПДВ.
      2. Інформація про зміну тарифів доводиться до Споживача через засоби масової інформації і не є підставою для переукладення договору. Постачальник має право застосувати нові узгоджені тарифи без додаткової згоди із Споживачем. Розмір щомісячної плати за відпущену теплову енергію (у разі відсутності засобів обліку) визначається розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб постачання теплової енергії в місяці, який є розрахунковим.
      3. Плата за поставлену теплову енергію за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила).
      5. Порядок розрахунків
      1. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач самостійно одержує рахунок-фактуру у Постачальника, після 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.
      2. Споживач на протязі розрахункового періоду сплачує Постачальнику вартість зазначеної в договорі місячної кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок проводиться Споживачем до 20 числа наступного за розрахунковим місяця.
      3. Плата за поставлену теплову енергію вноситься на рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія).
      4. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 0,1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Нарахування пені проводиться Постачальником, після 20 числа наступного за розрахунковим місяця, при наявності заборгованості у Споживача.
      5 У разі ненадання теплової енергії, надання її не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, Постачальник проводить перерахунок розміру плати, але тільки у разі відсутності приладу обліку теплової енергії.
      6. Права та обов'язки Сторін
      Споживач має право на:
      1) належне виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором;
      2) отримання в установленому законодавством порядку (ЗМІ) інформації щодо якості теплової енергії, тарифів (цін), порядку оплати, умов та режимів споживання;
      3) отримувати згідно із законодавством та укладеним договором відшкодування завданих йому збитків;
      4) ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг;
      5) у разі порушення Постачальником умов договору викликати його представника для складання та підписання акта-претензії в якому зазначається винна сторона та зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник повинен з'явитися на виклик не пізніше____строку. Акт-претензія складається Споживачем та представником Постачальника і скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника Постачальника в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали на менш як два Споживачі. Акт-претензія Споживача подається Постачальнику, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово Споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії;
      6) вимагати поновлення теплопостачання будинку/приміщення після усунення технологічних порушень, якщо теплопостачання було припинено без розірвання договору;
      7) внесення за погодженням з Постачальником у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (теплове навантаження, площа тощо);
      8) вимагати від Постачальника достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати, методики і нормативи розрахунку та нарахування, режими теплопостачання тощо;
      9) вимагати проведення нарахування за спожиту кількість теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень, не обладнаних приладами комерційного обліку, відповідно до визначених договором теплових навантажень, температур зовнішнього повітря та тривалості розрахункового періоду;
      Споживач зобов'язаний:
      1) вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору;
      2) забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, засобів обліку води і теплової енергії представників Постачальника за наявності в них відповідного посвідчення для: ліквідації аварій - цілодобово; встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду, зняття контрольних показань засобів обліку води і теплової енергії - згідно з вимогами нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;
      3) дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;
      4) забезпечувати цілісність засобів обліку води і теплової енергії та не втручатися в їх роботу;
      5) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених несправностей, пов'язаних з предметом цього договору, що виникли з його вини;
      6) за власний рахунок проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання, що вийшли з ладу з його вини;
      7) своєчасно проводити підготовку приміщення і його санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;
      8) у разі встановлення Постачальником факту несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії відшкодовувати вартість робіт з проведення їх експертизи, метрологічної повірки та ремонту згідно із законодавством;
      9) відшкодовувати Постачальнику витрати з проведення аналізу якісних показників теплової енергії у разі необґрунтованості претензій;
      10) письмово та не пізніше 5 діб, сповіщати Постачальника про зміну власного найменування, організаційно правові форми, місце знаходження, банківських реквізитів тощо, або зміну натуральних показників /договірних/, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж Споживача.
      Постачальник має право:
      1) нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за отриману теплову енергію пеню у розмірі, встановленому законодавством і цим договором;
      2) вносити за погодженням із Споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за теплову енергію з оформленням додатка до нього;
      3) вимагати від Споживача дотримання нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;
      4) вимагати від Споживача своєчасного усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з вини Споживача, або відшкодування вартості відповідних робіт;
      5) доступу до приміщення Споживача для ліквідації аварій, у тому числі несанкціонованого, відповідно до встановленого законом порядку усунення недоліків у роботі санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічного та профілактичного огляду і перевірки показань засобів обліку води і теплової енергії відповідно до законодавства;
      6) у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань засобів обліку води і теплової енергії звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки.
      Постачальник зобов'язаний:
      1) своєчасно постачати Споживачу теплову енергію в обсягах згідно з договором та відповідно до наявності у Постачальника лімітів енергоспоживання;
      2) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги Споживача і проводити відповідні перерахунки розміру плати в разі їх ненадання, або надання не в повному обсязі (в разі відсутності приладу обліку теплової енергії);
      3) надавати Споживачеві інформацію про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку, режими споживання на умовах, визначених договором;
      4) інформувати Споживача про адресу та номер телефону диспетчерської, аварійної або аварійно-диспетчерської служби;
      5) узгодити зі Споживачем, не пізніше ніж за три робочих дні до проведення планових робіт всередині приміщення, час доступу до такого приміщення, з наданням йому відповідного письмового повідомлення;
      6) повідомляти Споживача про плановану перерву в наданні теплової енергії через засоби масової інформації, а також письмово не пізніше ніж за 10 днів до її настання (крім перерви, що настає внаслідок аварії або дії непереборної сили) із зазначенням причини та часу перерви надання теплової енергії; усувати аварії та інші порушення порядку надання теплової енергії, а також виконувати заявки Споживачів у строк, установлений законодавством і цим договором;
      7) звільняти від плати за теплову енергію у разі її ненадання та виплачувати компенсацію за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт;
      8) проводити перерахунок розміру плати за теплову енергію, у разі ненадання, або надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та визначеному цим договором;
      9) своєчасно проводити за власний рахунок роботи з усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з його вини;
      10) сплачувати Споживачу неустойку (штраф, пеню) у разі ненадання теплової енергії або надання теплової енергії неналежної якості у порядку та у випадках, передбачених законодавством і цим договором;
      11) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства та цього договору.
      7. Відповідальність сторін
      Споживач несе відповідальність у разі:
      1) недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;
      2) несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені;
      3) втручання у роботу засобів обліку води і теплової енергії;
      4) порушення зобов'язань, установлених законодавством і цим договором.
      Постачальник несе відповідальність у разі:
      1) неналежного надання або ненадання теплової енергії, що призвело до заподіяння збитків, завданих майну та/або приміщенню Споживача, шкоди, що заподіяна його життю чи здоров'ю - шляхом відшкодування збитків;
      2) надання теплової енергії не в повному обсязі, зокрема зниження кількісних та/або якісних показників - шляхом зменшення розміру плати у встановленому законодавством порядку;
      3) порушення прав Споживачів згідно із законодавством;
      4) порушення зобов'язань, установлених цим договором або законодавством.
      8. Точки розподілу:
      Точками розподілу, у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача теплової енергії від Постачальника Споживачеві є:
      - зовнішня стіна будинку, в разі відсутності приладу обліку;
      - місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання, за наявності приладу обліку теплової енергії.
      9. Порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання теплової енергії та розв'язання спорів:
      1. У разі неналежного надання або ненадання теплової енергії Постачальником, Споживач повідомляє про це Постачальника в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в цьому договорі. У повідомленні зазначається ПІБ (найменування), точна адреса приміщення Споживача. Повідомлення Споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником Постачальника у журналі реєстрації заявок Споживачів. Представник Постачальника зобов'язаний повідомити Споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття.
      2. Представник Постачальника, якому відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний невідкладно повідомити про це Споживача та зробити відповідну відмітку в журналі реєстрації заявок, що є підставою для визнання Постачальником факту неналежного надання або ненадання теплової енергії.
      3. Представник Постачальника, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний узгодити з Споживачем точний час та дату встановлення факту ненадання теплової енергії, надання її не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії. У разі необхідності проведення такої перевірки у приміщенні Споживача, представник Постачальника повинен з'явитися до Споживача не пізніше визначеного у договорі строку.
      4. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії Споживач і Постачальник визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання Споживачів. За результатами проведення повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання теплової енергії, який підписується Споживачем (його представником), представником Постачальника, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання Споживачів.
      5. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання теплової енергії (далі - акт-претензія), який підписується Споживачем та представником Постачальником згідно з додатком 2 до Правил. Акт-претензія складається у трьох примірниках по одному для Споживача, Постачальника, представника об'єднання Споживачів.
      6. У разі неприбуття представника Постачальника в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два Споживачі.
      7. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами Постачальника в журналі реєстрації актів-претензій згідно з додатком 3 до Правил. Постачальник зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів Споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку Постачальником відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання теплової енергії. Спори щодо задоволення претензій Споживачів розв'язуються у суді. Споживач має право на досудове розв'язання спору.
      10. Форс-мажор
      Сторони звільняються від відповідальності згідно з цим договором у разі настання дії непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює надання теплової енергії згідно з умовами договору. Сторона, для якої виконання зобов'язань стало неможливим у наслідок; дії обставин непереборної сили, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення дії таких обставин.
      11. Строк дії договору
      1. Цей договір набуває чинності з 17 травня 2017 року та діє до 17 травня 2018 року, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.
      2. Договір може бути розірваний достроково у разі:
      Зникненні потреби в отриманні теплової енергії або відмови Споживача від користування тепловою енергією Постачальника;
      Переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи;
      Невиконання умов договору сторонами договору.
      3. Цей договір може бути змінений або доповнений за погодженням Сторін. Всі зміни і доповнення оформляються письмово і скріплюються підписами відповідальних осіб та печатками обох Сторін (за наявності).
      4. Даний договір складається у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один знаходиться у Постачальника, другий - у Споживача.
      12. Інші умови
      1. Згідно Закону України "Про захист персональних даних" Споживач добровільно надає свою безумовну згоду на обробку КПТМ "Криворіжтепломережа" будь-яких персональних даних, які стали відомими в результаті договірних відносин. Обробка включає збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, використання, знищення персональних даних, з метою ведення бази контрагентів. Споживач зобов'язується при зміні його персональних даних надавати у найкоротший термін КПТМ "Криворіжтепломережа" уточнену інформацію та подавати оригінали відповідних документів для внесення його нових персональних даних до бази персональних даних контрагентів.
      2. Розбіжності та спори між сторонами, пов'язані з виконанням, зміною, та розірванням цього договору, вирішуються шляхом досудового врегулювання, а також шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод. У разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутися до суду для вирішення спірного питання.
      13. Телефони спеціального виклику в разі виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій:
      Диспетчер Металургійного теплового району: вул. Олександра Васякіна буд. 5, тел.: 405-05-10;
      Диспетчер Довгинцівського теплового району: вул. Обнорського буд. 78В, тел.: 442-10-48;
      Диспетчер району котелень; вул. Миколи Світальського, буд. 5А, тел.: 409-51-73;
      Диспетчер Інгулецького теплового району: вул. Гірників буд. 1А, тел.: 402-08-58;
      Диспетчер Саксаганського теплового району: вул. Харківська, 4,тел.: 404-68-65;
      Диспетчер Тернівського теплового району: АБК котельня N 1 ПівнГЗК, тел.: 409-83-73;
      Диспетчер Центрально-Міського теплового району: вул. Олександра Поля буд. 29,тел.: 90-27-91.
      14.Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити:
      Постачальник:
      Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" 50000, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, т. 409-51-37, 409-51-42
      Рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія): 26035300391059 у ТВБВ N 10003/0547 філії-Дніпропетровського ОУ AT "Ощадбанк" м. Дніпро, МФО 305482, код ЄДРПОУ 03342184, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ N 200101035, індивідуальний податковий N 033421804822.
      Поточний рахунок (інші платежі): 26004010024214, ПАТ "АКЦЕНТ- БАНК" м. Дніпро, МФО 307770, код ЄДРПОУ 03342184.
      Споживач:
      Фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович
      АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_2, ІПН НОМЕР_1
      Постачальник Споживач
      __________________ Л.О. Бобро ______________________
      Додаток N 1
      до Договору N 4626
      від 17 травня 2017 року
      Обсяги постачання теплової енергії "Споживачу"
      1. Приєднане теплове навантаження Q- 0,0039 Гкал/год;
      втому числі:
      а) на опалення Q = 0,0039 Гкал/год;
      б) на гаряче водопостачання (ГВП)
      максимальне навантаження Q =__________Гкал/год;
      середньогодинне навантаження Q =__________Гкал/год;
      середньодобове навантаження Q =__________Гкал/год;
      в) холодна вода на підігрів х/в__________м3.
      2. Постачальник відпускає Споживачу теплову енергію в гарячій воді в межах
      Q рік = 6,968Гкал/рік:
      втому числі:
      Розрахункова кількість теплової енергії по кварталам (виконується відповідно до заявленого в договорі теплового навантаження):
      Розрахункова кількість теплової енергії, ГкалІ квартал січеньлютийберезень4,102в т. ч. 1,5781,3631,161ІІ квартал квітеньтравеньчервень0,154в т. ч. 0,154--III квартал липеньсерпеньвересень-в т. ч.---IV квартал жовтеньлистопадгрудень2,712в т. ч. 0,2491,0471,416
      3. Орієнтовна вартість теплової енергії, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить: 13362,09 грн з ПДВ на рік, в тому числі без ПДВ - 11135,08 грн. ПДВ - 2227,01 грн.
      Постачальник Споживач
      __________________ Л.О. Бобро ______________________
      Додаток N 2
      до Договору N 4626
      від 17 травня 2017 року
      Дислокація об'єктів Споживача
      з/п Найменування об'єкту Адреса об'єктуТеплопункт Площа м2Q опалення Гкал/годQ гвп, Гкал/годQ втрати, Гкал/год Х/В на підігрів м3Тип підключення 1ОфісВул. Свято-Миколаївська, буд. 31, прим. 2Кот. Свято-Миколаївська, 1843,400,0039---Вбудоване в житловий будинок з загальним вводом Всього:43,400,0039---
      Постачальник Споживач
      __________________ Л.О. Бобро ______________________".
      5.27. Відповідно до частини другої статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
      5.28. Згідно із частиною третьою статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, установлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
      5.29. Отже, проект договору повинен бути розроблений та відповідати типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина четверта статті 179 ГК України).
      5.30. Нежитлове приміщення відповідача розташоване в житловому багатоквартирному будинку, який приєднаний до системи централізованого опалення; спірне приміщення опалюється за рахунок приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем; позивач здійснює передачу послуги з опалення відповідачу саме на відгалуженні від стояків у межах нежитлового приміщення відповідача.
      5.31. Суди не встановили, що відповідач використовує отриману від позивача теплову енергію для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг. Відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення та не здійснює її використання для інших потреб.
      5.32. З огляду на зазначені вище нормативні приписи та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у відповідача як у кінцевого споживача існує обов'язок укласти з позивачем договір про надання житлово-комунальних послуг, який повинен відповідати формі та змісту (умовам) типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.
      5.33. Проте позивач звернувся до відповідача з проектом договору предметом якого є продаж постачальником споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, площею 43,40 кв. м, тобто запропонував підписати договір купівлі-продажу теплової енергії, обов'язок щодо укладення якого між сторонами у цій справі відсутній.
      5.34. При цьому умови запропонованого позивачем проекту договору не відповідають типовому договору, зокрема щодо предмета, а також не містять ряду істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг, які встановлені статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
      Щодо підвідомчості спору
      5.35. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.36. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      5.37. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога КПТМ "Криворіжтепломережа" до ФОП Мухи В.А. щодо зобов'язання укласти договір про постачання теплової енергії, умови якого, зокрема щодо тарифу та обсягу постачання теплової енергії, визначені саме у зв'язку з використанням відповідачем нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.
      5.38. При цьому, враховуючи, що договори про купівлю-продаж теплової енергії та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенняможуть укладатися, зокрема, із суб'єктом господарювання, обґрунтованість/безпідставність доводів позивача щодо правових підстав для укладення договору з відповідачем саме як з ФОП у зв'язку із використанням ним приміщення для здійснення господарської діяльності мала бути оцінена судами за наслідком розгляду справи по суті з вирішенням питання про наявність/відсутність підстав для задоволення позову.
      5.39. Такий спір з огляду на характер спірних правовідносин, склад учасників спору та обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року у справі N 904/7024/17 скасувати.
      3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      16 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 916/4625/15
      Провадження N 12-149гс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року (головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Таран С.В., Мишкіна М.А.) та рішення Господарського суду Одеської області від 18 лютого 2016 року (суддя Оборотова О.Ю.) у справі N 916/4625/15 за позовом Одеської міської ради до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21" (1), Одеського міського управління юстиції в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, легалізації громадських формувань Одеського міського управління юстиції (2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виконавчий комітет Одеської міської ради (1), Приморська районна адміністрація (2), Департамент міського господарства Одеської міської ради (3), Комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський" (4), ОСОБА_3 (5), ОСОБА_4 (6), про визнання недійсними рішення загальних зборів, статуту та скасування державної реєстрації юридичної особи.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У листопаді 2015 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСББ "Реставратор 21" про: визнання недійсним рішення установчих зборів власників квартир та нежитлових приміщень у житловому будинку, розташованому за адресою: місто Одеса, вул. Садова, 21, щодо створення ОСББ "Реставратор 21", яке оформлено протоколом N 1 від 28 листопада 2014 року; визнання недійсним статуту ОСББ "Реставратор 21", затвердженого протоколом N 1 установчих зборів власників квартир та нежитлових приміщень у житловому будинку, розташованому за адресою: місто Одеса, вул. Садова, 21; скасування державної реєстрації ОСББ "Реставратор 21", зареєстрованого 14 січня 2015 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис за номером 15561020000054373.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано наступним:
      - перший відповідач є недієздатною та неправомочною юридичною особою, яка створена з порушенням норм Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку";
      - багатоквартирний будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21 знаходиться в непридатному для проживанні стані, а тому на власників житлових та нежитлових приміщень не розповсюджується дія Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку";
      - позивача, як власника нежитлових приміщень першого поверху будинку, загальною площею 13 кв. м у будинку, розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, у порушення вимог частини четвертої статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", не було належним чином повідомлено про час та місце проведення установчих зборів щодо створення ОСББ "Реставратор 21";
      - у порушення частини сьомої Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" перший відповідач не виконує функції щодо забезпечення належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна багатоквартирного будинку.
      1.3. Заперечення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21" (ОСББ "Реставратор 21") проти позову обґрунтовано таким:
      - норми Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не визначають відповідний технічний стан багатоквартирного будинку в якості однієї з вимог для створення (або не створення) об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ). Крім того, в будинку є нежитлові приміщення, що не призначені для проживання, але власники яких разом із власниками житлових приміщень беруть участь у створенні та діяльності ОСББ для забезпечення належного утримання будинку;
      - відповідач 1 не має відношення до дій юридичних осіб, які не вжили необхідних заходів для збереження будинку, оскільки ОСББ "Реставратор 21" створений в 2015 році саме з метою управління, утримання і використання зазначеного будинку та підтримання його в належному технічному стані;
      - позивача було належним чином повідомлено про час та місце проведення установчих зборів;
      - справа не підвідомча господарському суду, оскільки цей спір не належить до тих, що виникають із корпоративних відносин.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. Житловий будинок розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, прийнятий під охорону держави відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року N 580 як пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення "будинок Руссова", що споруджений у 1897-1898 роках за проектом архітекторів Шмідта В.І. і Л.М. Чернігова .
      2.2. Згідно із наказом Міністерства культури і туризму України від 16 червня 2007 року N 662/0/16-07 вказана пам'ятка внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, охоронний номер N 33-ОД. Будівля-пам'ятка, в минулому, використовувалась переважно у якості жилого будинку, більшість квартир в якому перебували у приватній власності.
      2.3. З 2004 року утримання та обслуговування будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, здійснювалось Малим підприємством фірмою "Ренесанс 92 ЛТД" та його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-92".
      2.4. 27 травня 2004 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення N 300 "Про заходи щодо здійснення реставрації, комплексної реконструкції та забудови території у межах будівель: N 21 по вул. Садовій, N 21-23 по вул. Преображенській, N 62 - 64, вул. Пастера та їх прибудинкових територій", відповідно до пункту 3.4 якого Відкрите акціонерне товариство "Реставратор" (далі - ВАТ "Реставратор") зобов'язане терміново провести роботи з консервації на будинках по вул. Садовій N 21 з метою збереження пам'яток архітектури місцевого значення.
      2.5. У подальшому, розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 листопада 2006 року N 2762 "будинок Руссова" визнано ветхим і аварійним, непридатним для нормальної експлуатації, погрожуючим заваленням.
      2.6. Листом від 06 червня 2008 року N 56 ВАТ "Реставратор" повідомило Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, що у зв'язку з фінансовими труднощами пакет технічної документації передано Приватному підприємству "Комерційна фірма "Будінвест-групп" (далі - ПП "Комерційна фірма "Будінвест-групп").
      2.7. Пожежі та подальший вплив зовнішнього середовища через відсутність повноцінної консервації будівлі-пам'ятки призвели до остаточного руйнування приміщень 2-го - 4-го та частини 1-го поверхів, фізичного знищення відповідних квартир, а також непридатності будівлі до експлуатації та використання для проживання. Фактично, починаючи з 2009 року, будівля не використовується за цільовим призначенням.
      2.8. Згідно із висновком інженерно-конструкторського обстеження, проведеного Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом, загальний фізичний знос будівлі у 2008 році був визначений як 86,24 %, а на час обстеження у 2014 році такий знос становив 94,05 %.
      2.9. У зв'язку із незадовільним та аварійним станом пам'ятки архітектури колишнього "будинку Руссова", розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, та невиконанням рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 травня 2004 року N 300 "Про заходи щодо здійснення реставрації, комплексної реконструкції та забудови території в межах будівель: N 21 по вул. Садовій, N N 21-23 по вул. Преображенській, N N 62-64 по вул. Пастера та їх прибудинкових територій", враховуючи те, що термін проектування та реконструкції минув, а ВАТ "Реставратор" та ПП "Комерційна фірма "Будінвест-Груп" невиконані умови вказаного рішення та зобов'язання, які були прийняті інвестором, відповідно до статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2009 року N 1090 скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 травня 2004 року N 300 та визначено Управління капітального будівництва Одеської міської ради замовником для виконання проектних, першочергових протиаварійних та реставраційних робіт на зазначеному об'єкті культурної спадщини.
      2.10. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.12.2013 р. N 487 "Про втрату чинності рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 15.08.2013 року N 323 "Про проведення конкурсу на надання житлово-комунальних послуг у житловому та нежитловому фонді, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси, розташованому у Приморському районі" у зв'язку із закінченням строку дії договору від 11.03.2004 р. "Про управління жилим та нежилим фондом, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси" Приморській районній адміністрації Одеської міської ради спільно з КП "ЖКС "Порто-Франківський" доручено вжити відповідні заходи щодо повернення майна у стан з урахуванням його нормального зношення та відтворення згідно з додатком: закріплено за КП "ЖКС "Порто-Франківський на праві господарського відання майно, зазначене в додатку до цього рішення, зокрема, будинок N 21 по вул. Садовій у місті Одесі.
      2.11. Не погодившись із вказаним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлове управління фірми "Ренесанс-92" подало позов про визнання його незаконним та скасування у повному обсязі, як такого, що не відповідає вимогам закону та порушує охоронювані законом цивільні права та інтереси позивача.
      2.12. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2014 року, які є чинними, у справі N 522/623/14-а у задоволенні адміністративного позову Житлового управління фірми "Ренесанс-92" про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 30 грудня 2013 року N 487 відмовлено в повному обсязі.
      2.13. 28 листопада 2014 року установчими зборами ОСББ за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, прийнято рішення, яке оформлено протоколом N 1, про створення ОСББ "Реставратор 21".
      2.14. 14 січня 2015 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції проведено державну реєстрацію вказаного об'єднання, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис за номером 15561020000054373.
      2.15. Виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням від 28 травня 2015 року N 126 "Про результати роботи комісії з обстеження житлового будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, та визнання його непридатним для проживання" визнав житловий будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21 таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання; визнав за доцільне проведення консервації з подальшою реставрацією будівлі-пам'ятки "будинок Руссова", зазначеної в пункті 1 цього рішення.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року, позов Одеської міської ради задовольнив: визнав недійсним рішення установчих зборів власників квартир та нежитлових приміщень у житловому будинку, розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, щодо створення ОСББ "Реставратор 21", яке оформлено протоколом установчих зборів N 1 від 28 січня 2014 року; визнав недійсним статут ОСББ "Реставратор 21", який було затверджено протоколом установчих зборів N 1; скасував державну реєстрацію ОСББ "Реставратор 21" (ідентифікаційний код юридичної особи 39583937, місцезнаходження: 65023, Одеська обл., м. Одеса, вул. Садова, 21), зареєстрованого 14 січня 2015 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис за номером 15561020000054373; стягнув з ОСББ "Реставратор 21" на користь Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 грн.
      3.2. Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з такого:
      - "будинок Руссова", розташований за адресою: місто Одеса, вул. Садова, 21 з 2009 року не використовується власниками за цільовим призначенням, в будинку фактично не існує квартир, відсутнє постачання комунальних послуг. Крім того, аварійний стан будинку, який знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Садова, 21, становить загрозу для будь-якої діяльності щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового будинку, так як існує пряма імовірність завалення;
      - існує преюдиційний факт, а саме, рішення від 17 грудня 2015 року по справі N 916/4299/15, в якому встановлено неможливість передачі даного будинку на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21", що суперечить статутним завданням даного Об'єднання, та, в свою чергу, взагалі виключає можливість подальшого повноцінного функціонування Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21";
      - про неможливість розмістити у законсервованому аварійному будинку будь-який офіс або облаштувати робоче місце для уповноваженої особи ОСББ "Реставратор 21" з метою здійснення відповідної діяльності було відомо всім засновникам зазначеного об'єднання, а тому незрозуміло з якою метою було створене ОСББ "Реставратор 21", враховуючи те, що основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання;
      - цей спір підвідомчий господарському суду, оскільки відсутні ознаки публічно - правового спору між сторонами.
      4. Позиція учасників справи
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 18 лютого 2016 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року, ОСББ "Реставратор 21" 11 січня 2018 року звернулось з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, в якій просило скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в позові.
      4.2. Скаржник зазначив, що:
      - норми Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не визначають відповідний технічний стан багатоквартирного будинку в якості однієї з вимог для створення (або не створення) ОСББ. Крім того, в будинку є нежитлові приміщення, що не призначені для проживання, але власники яких разом із власниками житлових приміщень беруть участь у створенні та діяльності ОСББ для забезпечення належного утримання будинку;
      - спір у справі не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки відповідач 1 не є суб'єктом корпоративних відносин;
      - суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, не використовується за цільовим призначенням, а також, що в ньому неможливо розмістити робоче місце для уповноваженої особи відповідача, оскільки позивач передав в строкове платне користування Приватному підприємству "Спартак" приміщення першого поверху, що належить на праві власності Одеській міській раді.
      Позиція інших учасників справи
      4.3. Позивач та треті особи у справі не подали своїх відзивів на касаційну скаргу ОСББ "Реставратор 21".
      4.4. 16 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/4625/15 на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки ОСББ "Реставратор 21" оскаржує судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо суті позовних вимог
      5.1. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
      5.2. Відповідно до частини четвертої статті 4 згаданого Закону основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
      5.3. Відповідно до абзацу восьмого частини восьмої статті 10 згаданого Закону до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання відноситься прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або про зведення господарських споруд.
      5.4. Отже, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку могло бути створене, в тому числі, для здійснення діяльності щодо реконструкції будинку і подальшого його належного утримання.
      5.5. Тому не можна погодитися з посиланням судів попередніх інстанцій як на підставу задоволення позову на те, що будинок не використовується власниками за цільовим призначенням, в будинку фактично не існує квартир, відсутнє постачання комунальних послуг та на аварійний стан будинку, а такі обставини, зокрема, не є, відповідно до названого Закону, підставами для визнання недійсним рішення установчих зборів про створення ОСББ.
      5.6. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє посилання суду першої інстанції на преюдиційний факт неможливості передачі будинку на баланс ОСББ "Реставратор 21", що встановлений рішенням суду від 17 грудня 2015 року по справі N 916/4299/15. Це рішення прийняте у справі за позовом ОСББ "Реставратор 21" до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про зобовязання відповідачів передати на баланс багатоквартирний будинок розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21. Господарський суд Одеської області відмовив у позові, у мотивувальній частині сформулював висновок про неможливість передачі будівлі "дома Руссова" за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, на баланс ОСББ "Реставратор 21" до отримання відповідного погодження органу охорони культурної спадщини або до моменту втрати цією будівлею статусу пам'ятки архітектури. Водночас правові висновки, зроблені судом, не є обставинами, встановленими рішенням суду в іншій справі, в розумінні частин 3, 4 статті 75 ГПК, а відповідно до частини 7 статті 75 ГПК правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. До того ж утримання житлового комплексу на балансі, передача майна з балансу на баланс регулювалося статтею 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", якою також передбачалася можливість вирішення у судовому порядку спорів щодо прийняття та передачі на баланс майна. Водночас це регулювання втратило чинність. Крім того, зазначене рішення Господарського суду Одеської області було залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2016 року і оскаржене до Вищого господарського суду України. Постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі N 916/4299/15 з урахуванням підстав, наведених у даній постанові. У якості таких підстав Вищий господарський суд України вказав, що фактичним балансоутримувачем спірного будинку є не відповідачі, а інша особа, що не залучена до участі у справі; на відповідачів не може бути покладений обов'язок, зазначений позивачем у позові, а саме - передати на баланс позивача багатоквартирний будинок; відповідачі не мають відповідати за даним позовом.
      5.7. Велика Палата Верховного Суду не погоджується і з висновком судів попередніх інстанцій, що позов підлягає задоволенню через неможливість розмістити у законсервованому аварійному будинку будь-який офіс або облаштувати робоче місце для уповноваженої особи ОСББ "Реставратор 21" з метою здійснення відповідної діяльності. Закон не містить вимоги про те, щоб місцезнаходження об'єднання співвласників багатоквартирного будинку збігалося з адресою такого будинку.
      5.8. Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК в редакції, що діяла на час звернення позивача з позовною заявою, суб'єкти, вказані у цій частині, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК у чинній редакції суб'єкти, вказані у цій частині, мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Водночас ані рішення загальних зборів, ані статут, ані існування юридичної особи ОСББ "Реставратор 21" не порушує прав або правомірних інтересів позивача. Посилання позивача на те, що він, як власник нежилих приміщень першого поверху будинку, в порушення вимог закону не був належним чином повідомлений про час та місце проведення установчих зборів щодо створення ОСББ, може використовуватися для обґрунтування порушення права позивача на участь у створенні юридичної особи ОСББ "Реставратор 21", а не наявності правомірного інтересу у припиненні існування цієї юридичної особи.
      Відповідно до частини 11 статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" установчі збори правомочні, якщо на них присутні більше п'ятдесяти відсотків власників. Відсутність такого кворуму судами попередніх інстанцій не встановлена.
      5.9. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ОСББ "Реставратор 21" створене у відповідності до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", а перебачені законом підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
      Щодо підвідомчості спору
      5.10. Відповідно до статті 1 ГПК (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.11. Аналогічні положення містить частина друга статті 4 ГПК (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), згідно з якою, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.12. Доводи ОСББ "Реставратор 21" у частині підвідомчості спору зводяться до того, що позивач не є учасником ОСББ "Реставратор 21", що ОСББ "Реставратор 21" не є суб'єктом корпоративних відносин, а тому спір не можна вважати таким, що виник з корпоративних відносин; та що ОСББ "Реставратор 21" є неприбутковою організацією, яка не має на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між співвласниками, є не господарюючим суб'єктом. Велика Палата Верховного Суду відхиляє ці доводи, бо предметна юрисдикція господарських судів не обмежується справами у спорах, що виникають з корпоративних відносин; відповідно до статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ОСББ - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна, тобто ОСББ є непідприємницьким товариством, яке відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність), тобто є суб'єктом некомерційної господарської діяльності.
      5.13. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди розглянули спір із додержанням правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
      7. Судові витрати
      7.1. Згідно із статтею 129 ГПК судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
      7.2. Частиною 14 статті 129 ГПК передбачено, що у випадку, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      7.3. Таким чином, за результатами розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4019,40 грн та судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 7308,00 грн. що разом становить 11327,40 грн підлягають стягненню з Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21".
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21" задовольнити.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 18 лютого 2016 року в справі N 916/4625/15 скасувати.
      3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      4. Стягнути з Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Реставратор 21" (код ЄДРПОУ 39583937) 11 327 (одинадцять тисяч триста двадцять сім) грн 40 коп судового збору.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддяВ.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук О.Г. Яновська Постанова оформлена суддею Данішевською В.І.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 214/2435/17
      Провадження N 14-347цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз" (далі - ПАТ "Криворіжгаз"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_27
      на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Барильської А.П., Бондар Я.М., Зубакової В.П.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 до ПАТ "Криворіжгаз" про визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників, зобов'язання вчинити певні дії, та
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, у якому після уточнення позовних вимог просили: визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз"; визнати, що ПАТ "Криворіжгаз" зобов'язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам; визнати, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України від 16 червня 2011 року N 3533-VI "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (далі - Закон N 3533-VI).
      Позов мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2500 між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, та ПАТ "Криворіжгаз" укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам.
      Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов'язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов'язки. Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VI "Права і обов'язки постачальника". Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2500 передбачає, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними. Згідно з пунктом 2.1 цього договору ПАТ "Криворіжгаз" взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного Типового договору, споживачі регулярно оплачували послуги за договором у терміни, визначені в рахунках. Жодної заборгованості перед ПАТ "Криворіжгаз" вони не мають. Цей факт підтверджують розрахунковими квитанціями.
      У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" на підставі статті 6 Закону N 3533-VI.
      Листом ПАТ "Криворіжгаз" від 27 квітня 2017 року N Кд 02.3.2-ЛВ-7688-0417 споживачів повідомлено, що не передбачено фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 та запропоновано врегулювати з ПАТ "Криворіжгаз" відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору.
      Проте позивачі вважають таку позицію ПАТ "Криворіжгаз" неправомірною, оскільки побутовим споживачам відмовлено в забезпеченні та встановленні індивідуальних газових лічильників за рахунок ПАТ "Криворіжгаз". Вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 зобов'язане газорозподільне підприємство - ПАТ "Криворіжгаз" у термін до 01 січня 2018 року. ПАТ "Криворіжгаз" є суб'єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м. Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу ПАТ "Криворіжгаз" у період з 2011 року до теперішнього часу закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено статтею 3 Закону N 3533-VI, де визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ "Криворіжгаз".
      Відповідач заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що права позивачів, які здійснюють оплату за природний газ згідно з нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, та які не забезпечені лічильником газу, не порушені та після 01 січня 2018 року також не будуть порушені, оскільки у разі невстановлення лічильника газу з вини Оператора ГРМ такий споживач не може бути відключений, а нарахування відповідно залишаться на рівні, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року N 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - постанова КМУ N 203). Пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку шляхом укладення відповідного договору була здійснена відповідачем на виконання вимог Закону N 3533-VI в частині своєчасного забезпечення населення споживачів газовими лічильниками, а отже, вона жодним чином не суперечить йому. Обов'язок забезпечення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом N 3533-VI, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами. Вважає вимоги позивачів визнати, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору такими, що суперечать положенням статті 6 Закону N 3533-VI, у порядку захисту прав споживачів не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ЦК України, а також Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII). Позивачі не обґрунтували своїх вимог та не вказали, які саме норми матеріального права порушено. Крім того, твердження позивачів про сплату ними в повному обсязі за встановлення індивідуального лічильника згідно із структурою тарифу є необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи.
      Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року (у складі судді Прасолова В.М.) позов задоволено.
      Визнано за позивачами, які проживають за адресою: АДРЕСА_1, право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз".
      Визнано, що ПАТ "Криворіжгаз" відповідно до статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (АДРЕСА_4), ОСОБА_6 (АДРЕСА_5), ОСОБА_7 (АДРЕСА_6), ОСОБА_8 (АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (АДРЕСА_8), ОСОБА_10 (АДРЕСА_9), ОСОБА_11 (АДРЕСА_10), ОСОБА_12 (АДРЕСА_11), ОСОБА_13 (АДРЕСА_12), ОСОБА_14 (АДРЕСА_13), ОСОБА_15 (АДРЕСА_14), ОСОБА_16 (АДРЕСА_15), ОСОБА_17 (АДРЕСА_16), ОСОБА_18 (АДРЕСА_17), ОСОБА_19 (АДРЕСА_18), ОСОБА_20 (АДРЕСА_19), ОСОБА_21 (АДРЕСА_20), ОСОБА_22 (АДРЕСА_21), ОСОБА_23 (АДРЕСА_22), ОСОБА_24 (АДРЕСА_23), ОСОБА_25 (АДРЕСА_24), ОСОБА_26 (АДРЕСА_25), ОСОБА_27 (АДРЕСА_26), ОСОБА_28 (АДРЕСА_27), ОСОБА_29 (АДРЕСА_28), ОСОБА_30 (АДРЕСА_29), ОСОБА_31 (АДРЕСА_30), ОСОБА_32 (АДРЕСА_31), ОСОБА_33 (АДРЕСА_32), ОСОБА_34 (АДРЕСА_33), ОСОБА_35 (АДРЕСА_34), ОСОБА_36 (АДРЕСА_35), ОСОБА_37 (АДРЕСА_36), ОСОБА_38 (АДРЕСА_37), ОСОБА_39 (АДРЕСА_38), ОСОБА_40 (АДРЕСА_39), ОСОБА_41 (АДРЕСА_40), ОСОБА_42 (АДРЕСА_41), ОСОБА_43 (АДРЕСА_42), ОСОБА_44 (АДРЕСА_43), ОСОБА_45 (АДРЕСА_44), ОСОБА_46 (АДРЕСА_45), ОСОБА_47 (АДРЕСА_46), ОСОБА_48 (АДРЕСА_47).
      Визнано, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону N 3533-VI. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявні правові підстави, передбачені у тому числі й статтею 6 Закону N 3533-VI, для їх задоволення. Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України, оскільки способом захисту права є: визнання права; припинення дії, яка порушує право. На переконання суду, встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який спожито, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, а також буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги з газопостачання.
      Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
      Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до Кодексу газорозподільних систем (далі? Кодекс ГРС) за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу, може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. При цьому балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Обов'язок забезпечення відповідачем саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом N 3533-VI, ні Кодексом ГРС, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами.
      У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_27 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року N 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", яким із метою забезпечення повного комерційного (приладового) обліку природного газу в побуті відповідно до вимог Закону N 3533-VI суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язано вжити заходів до оснащення в повному обсязі квартир і приватних будинків, у яких проживає населення, лічильниками газу: до 01 січня 2016 року, якщо природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; до 01 січня 2018 року, якщо природний газ використовується тільки для приготування їжі.
      Крім того, представником позивачів апеляційному суду було надано докази підтвердження факту дискримінації ПАТ "Криворіжгаз" побутових споживачів природного газу стосовно інших споживачів природного газу, яким вже були встановлені індивідуальні газові лічильники. Посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес, оскільки станом на дату подачі касаційної скарги загальна кількість позивачів складає 3 тис. осіб із аналогічним предметом позову.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      У лютому 2018 року ПАТ "Криворіжгаз" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_27, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на наявність висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених у раніше ухваленому рішенні у справі господарської юрисдикції, - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (далі - ПАТ "Запоріжгаз") до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Будівельник-21" про укладення договору про зняття показань будинкового вузла обліку природного газу та лічильників газу, монтажу та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку у редакції, запропонованій ПАТ "Запоріжгаз", якою касаційну скаргу ПАТ "Запоріжгаз" залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року у справі N 908/1312/17 - без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у вказаній справі дійшов висновку, що зі змісту статті 6 Закону N 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями за власний рахунок лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді таких приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що господарські суди зробили правильний висновок, що стаття 6 Закону N 3533-VI визначає обов'язок позивача (ПАТ "Запоріжгаз") встановити за власний рахунок саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку відповідача.
      При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що стаття 6 Закону N 3533-VIпередбачає існування обов'язку встановлення індивідуального лічильника газу, але не передбачає обов'язку суб'єкта господарювання здійснити таке встановлення лише за власний рахунок. Відповідно до частини 1 статті 3 N 3533-VІфінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
      Вирішення цих правових питань з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, містить виключну правову проблему для забезпечення передбачуваності судової практики, сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      Суд першої інстанції встановив, що позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 проживають у будинку АДРЕСА_1, та є споживачами з отримання природного газу за вказаною адресою.
      Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року N 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ "Криворіжгаз" видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву "Інгулець" Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Криворіжгаз".
      Відповідач протягом 2011-2017 років постачав природний газ позивачам, які регулярно оплачували рахунки за надані послуги з газопостачання.
      06 жовтня 2016 року Виконком Криворізької міськради Дніпропетровської області повідомив Верховну Раду України, що мешканці міста відмовляються від встановлення приладів газу на весь багатоквартирний будинок, вимагають соціальної справедливості, адже багатьом мешканцям міста вже встановлені індивідуальні лічильники газу за рахунок складової тарифу. В цьому зверненні також зазначається, що ПАТ "Криворіжгаз" посилається на неможливість встановити лічильники до 01 січня 2018 року у зв'язку з відсутністю коштів. З аналогічними повідомленнями Виконком Криворізької міськради звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
      11 жовтня 2016 року відповідач склав акт про відмову встановити загальнобудинковий лічильник газу, на підставі якого 13 жовтня 2016 року позивачам змінено режим нарахування природного газу.
      31 жовтня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, повідомила Криворізьку міськраду, що відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу газу на території м. Кривого Рогу.
      Наприкінці березня 2017 року кожен з позивачів направив до ПАТ "Криворіжгаз" заяву з проханням встановити в квартирі безоплатно індивідуальний лічильник газу в строк один місяць з дня отримання заяви.
      У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" на підставі статті 6 Закону N 3533-VI.
      03 квітня 2017 року позивачі звернулися до відповідача з приводу встановлення індивідуальних лічильників газу.
      На вказане звернення позивачів відповідач 24 квітня 2017 року надав відповідь, у якій зазначив, що не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1, та запропонував врегулювати з ПАТ "Криворіжгаз" відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору.
      25 травня 2017 року відповідач скасував свій акт від 11 жовтня 2016 року та рішення від 13 жовтня 2017 року.
      Згідно з частиною першою статті 5 Закону N 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
      За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
      Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону N 1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
      Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
      Відповідно до статті 1 Закону N 1875-IV уцьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
      - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
      - виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
      - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;
      - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
      - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
      - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
      Згідно зі статтею 2 Закону N 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
      Як наведено у статті 3 Закону N 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
      Відповідно до частини першої статті 14 Закону N 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
      Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
      Згідно з частиною першою статті 19 Закону N 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
      Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
      Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону N 1875-IV виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
      Як зазначено у частині першій статті 30 Закону N 1875-IV, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
      Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом N 3533-VI.
      Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
      ПАТ "Криворіжгаз" є Оператором ГРМ.
      Відповідно до частини першої статті 3 Закону N 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
      Згідно з положеннями статті 6 Закону N 3533-VI та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року N 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року N 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
      Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
      Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
      Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
      У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: "споживач" - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" та Кодексі ГРС.
      Суд установив, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.
      Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VI "Права і обов'язки постачальника".
      Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ "Криворіжгаз" взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
      Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
      У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
      За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року N 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
      Згідно з додатком N 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн. а згідно з додатком N 1 до постанови від 27 вересня 2016 року N 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
      Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону N 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, адже зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб відбулася після ухвалення судового рішення.
      Доводи представника відповідача, що оплачена позивачами сума на встановлення лічильників не відповідає дійсній вартості таких лічильників, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють ПАТ "Криворіжгаз" від обов'язку встановити лічильники, зважаючи, що тарифи формуються уповноваженим органом і споживачі природного газу позбавлені можливості впливати на прийняте рішення щодо визначення тарифу та його складових.
      Доводи представника відповідача, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ "Криворіжгаз" на 2016-2025 роки, у якому встановлення будинкового вузла обліку газу за адресою: вул. Володимира Великого, 42, м. Кривий Ріг визнано доцільним, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють його від обов'язку встановити індивідуальні лічильники позивачам.
      Зважаючи, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги статті 6 Закону N 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.
      Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону N 1023-XII, статті 2 Закону N 1875-IV волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
      Свій висновок по суті вирішеного спору суд правомірно обґрунтував тим, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
      Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону N 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
      Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, як установив суд, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету. У відповіді від 24 квітня 2017 року ПАТ "Криворіжгаз" запропонував позивачам укласти договір для встановлення у їхніх квартирах лічильників газу, проте, як правильно вважав суд першої інстанції, ця пропозиція не ґрунтується на вимогах закону.
      Обраний позивачами спосіб захисту суд обґрунтовано вважав таким, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України.
      Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
      Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
      Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
      На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria"), заява N 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11).
      У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France"), заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява " N 20372/11).
      Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
      Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального та процесуального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства.
      Разом з тим ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
      Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
      У справі "Сєрков проти України" (заява N 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення).
      Ведучи мову про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі "Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки" (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96).
      Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява N 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява N 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява N 38155/02).
      Вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду робить такі висновки.
      Зі змісту статті 6 Закону N 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
      Стаття 6 Закону N 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
      Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам.
      Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз"; визнання, що ПАТ "Криворіжгаз" відповідно до статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону N 3533-VI.
      На переконання Великої Палати Верховного Суду, можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання.
      Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з цього важливого питання, що призвело до його суперечливого тлумачення судами, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".
      Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Згідно з матеріалами справи заявниця ОСОБА_27 не понесла витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_27 задовольнити.
      Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року скасувати, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 916/782/17
      Провадження N 12-116гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючий суддя-доповідач Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасники справи:
      позивач - не з'явився,
      відповідачі - не з'явилися,
      представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
      треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_5,
      третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_6 - не з'явився,
      розглянула в судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року (судді: Будішевська Л.О. - головуючий, Мишкіна М.А., Таран С.В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) у справі N 916/782/17 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім Успенська 17", Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення установчих зборів та скасування державної реєстрації та
      ВСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1.Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У квітні 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" (далі - ОСББ "Успенська 17") звернулося до господарського суду з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім Успенська 17" (далі - ОСББ "Наш дім Успенська 17") та Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просило:
      - визнати недійсними рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом установчих зборів від 19 липня 2016 року N 1;
      - скасувати державну реєстрацію ОСББ "Наш дім Успенська 17" (ідентифікаційний код юридичної особи 40690106) шляхом скасування запису від 26 липня 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) за номером 1 556 102 0000 059384.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини третьої статті 4 Закону України від 29 листопада 2001 року N 2866-III "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон N 2866-III), якою встановлено, що в одному багатоквартирному буднику може бути створено тільки одне об'єднання. На переконання позивача, оскільки на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" вже було зареєстровано ОСББ "Успенська 17", то створення ще одного ОСББ у тому самому багатоквартирному будинку порушує права та законні інтереси ОСББ "Успенська 17".
      1.3. Також позивач зазначає, що рішення про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" прийнято за відсутністю кворуму, оскільки на відповідних зборах були присутні власники квартир та нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 409, 09 кв. м
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
      2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 5 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року, позовні вимоги ОСББ "Успенська 17" задовольнив повністю:
      - визнав недійсними рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом від 19 липня 2016 року;
      - скасував державну реєстрацію ОСББ "Наш дім Успенська 17" шляхом скасування запису від 26 липня 2016 року за номером 1 556 102 0000 059384 у Реєстрі;
      - стягнув з ОСББ "Наш дім Успенська 17" на користь ОСББ "Успенська 17" витрати зі сплати судового збору в сумі 3 тис. 200 грн.
      2.2. Суд установив, що на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" вже було створено ОСББ "Успенська 17", якому згідно з рішенням Одеської міської ради та за актом приймання-передачі переданий весь багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, включаючи об'єкти нерухомості, які належать третім особам. На підставі частини третьої статті 4 Закону N 2866-III суд дійшов висновку про недійсність рішення установчих зборів щодо створення ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформленого протоколом від 19 липня 2016 року, оскільки в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання співвласників. При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування декількох багатоквартирних будинків по вул. Успенська, 17 у м. Одесі.
      2.3. Оскільки рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом від 19 липня 2016 року, визнаються господарським судом недійсними, то і реєстраційний запис щодо державної реєстрації в Реєстрі підлягає скасуванню.
      2.4. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та, крім того, зазначив, що спір у цій справі є спором щодо правомірності установчих документів юридичної особи та виник з організаційно-правових правовідносин у процесі управління господарською (некомерційною) діяльністю відповідача, а отже підвідомчий господарському суду. Позивач у цій справі - юридична особа, захищаючи своє порушене право, звернувся до господарського суду з позовом до юридичної особи ОСББ "Наш дім Успенська 17", що узгоджується з положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. 13 грудня 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, у яких просили скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року, які прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
      3.2. Скаржники стверджують про порушення правил підвідомчості спору господарським судам, невідповідність способу захисту прав та інтересів позивача вимогам чинного законодавства, неправильне застосування господарськими судами приписів статей 1, 12, пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки позивач у цій справі оскаржує не рішення юридичної особи, а рішення фізичних осіб щодо створення юридичної особи, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      3.3. Також скаржники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 1, 6 Закону N 2866-III, статті 87, 385 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого, в рамках господарського судочинства, дійшли протиправного висновку щодо відсутності у ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 права на створення ОСББ "Наш дім Успенська 17".
      3.4. Таким чином, на думку скаржників, має місце порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      3.5. Крім того, ОСОБА_6 в своїй касаційній скарзі зазначив, що не був присутній на установчих зборах та не надавав своєї згоди на створення ОСББ "Успенська 17". На момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" він був власником квартири АДРЕСА_1 у будинку по вул. Успенській 17 у м. Одеса, яка, на його переконання, є окремою спорудою (житловим будинком) позначеною на технічній документації АДРЕСА_1 та не має жодних приміщень загального користування. Станом на день подання касаційної скарги ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 9 червня 2017 року НОМЕР_1 та технічним паспортом на будинок, а частина друга статті 385 ЦК України надає право власникам саме житлових, а не багатоквартирних житлових будинків, створювати об'єднання для належного обслуговування житлових будинків.
      3.6. Обґрунтовуючи свої касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 також посилаються на те, що вони є співвласниками нежилих приміщень першого поверху та окремого житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, які є відокремленими будівлями, позначеними в технічному паспорті АДРЕСА_3 і АДРЕСА_2 відповідно, та які не мають жодних приміщень загального користування разом з іншими мешканцями за вказаною адресою.
      4. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6; призначив їх розгляд у судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та встановив строк для подання відзиву на касаційні скарги до 17 квітня 2018 року.
      4.2. Ухвалою від 24 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу N 916/782/17 разом з указаними касаційними скаргами передав на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      4.3. 8 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСББ "Успенська 17" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
      4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла до розгляду справу N 916/782/17 (провадження N 12-116гс18) та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 9 квітня 2016 року були проведені збори співвласників багатоквартирного будинку за адресою: вул. Успенська 17, м. Одеса, за результатами яких прийняте рішення, зокрема, про створення ОСББ "Успенська 17", а 11 квітня 2016 року здійснено його державну реєстрацію.
      5.2. Відповідно до протоколу вказаних зборів від 10 квітня 2016 року N 1 загальна чисельність співвласників багатоквартирного будинку становить 47, загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень - 3 148, 84 кв. м
      5.3. У зборах брали участь співвласники в кількості 24 особи з правом голосу, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 1928, 21 кв. м
      5.4. У цих зборах також брали участь ОСОБА_5, ОСОБА_3, як співвласники квартири АДРЕСА_2 та нежилого приміщення АДРЕСА_3.
      5.5. Відповідно до пункту 2.3 статуту ОСББ "Успенська 17", останнє не є прибутковою організацією й не має на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності.
      5.6. Рішенням загальних зборів учасників ОСББ "Успенська 17" від 27 квітня 2016 року будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 прийнято в управління вказаного ОСББ.
      5.7. Відповідно до протоколу зборів від 27 квітня 2016 року N 4 загальна кількість співвласників багатоквартирного будинку становить 47 осіб, загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень - 3 148, 84 кв. м
      5.8. У зборах брали участь співвласники в кількості 24 особи з правом голосу, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 2 147, 26 кв. м
      5.9. Одеською міською радою 30 червня 2016 року прийнято рішення N 1036 -VII "Про надання дозволу ОСББ "Успенська 17" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 23214 га за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку і споруд та прибудинкової території".
      5.10. Згідно з технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради (далі - КП "БТІ"), станом на 28 березня 2016 року багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 складається з літер "А", "Б", "В", "Д", "Е", "Ж", загальна площа його становить 3733, 2 кв. м, житлова площа 1371,1 кв. м, кількість квартир - 28, у тому числі квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5.
      5.11. На підставі рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року N 882-VII "Про передачу багатоквартирних житлових будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків" та акта приймання-передачі від 20 липня 2016 року на баланс ОСББ "Успенська 17" передано весь багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17.
      5.12. Згідно з довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна від 23 березня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності належить квартира АДРЕСА_2 загальною площею 237,99 кв. м (АДРЕСА_2) та нежилі приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 135,9 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17.
      5.13. На підставі договору купівлі-продажу від 4 червня 2007 року ОСОБА_6 за вказаною адресою належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 35, 2 кв. м, що позначена АДРЕСА_1 у технічній документації.
      5.14. 19 липня 2016 року було проведено збори співвласників багатоквартирного будинку за адресою: вул. Успенська 17, м. Одеса, про що складений відповідний протокол, згідно з яким прийнято рішення, зокрема, про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17", а 26 липня 2016 року здійснено його державну реєстрацію.
      5.15. Відповідно до протоколу N 1 цих зборів загальна чисельність співвласників багатоквартирного будинку становить три особи, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_3, як власники квартири АДРЕСА_2 загальною площею 237,99 кв. м та нежитлового приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 135,9 кв. м, а також ОСОБА_6, як власник квартири АДРЕСА_1 загальною площею 35,2 кв. м Загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку становить 409,09 кв. м
      5.16. Відповідно до пункту 2.3 статуту ОСББ "Наш дім Успенська 17", останнє не є прибутковою організацією й не має на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності.
      5.17. Дослідивши рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року N 882-VII, акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини на баланс ОСББ "Успенська 17" від 20 липня 2016 року, технічний паспорт КП БТІ від 28 березня 2016 року, довідку з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 23 березня 2016 року N 55767481, суди з'ясували, що на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 знаходиться один багатоквартирний житловий будинок, до складу якого входять об'єкти нерухомості третіх осіб та який на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" увесь був прийнятий на баланс зареєстрованого й діючого ОСББ "Успенська 17".
      5.18. Будь-які докази існування декількох багатоквартирних будинків за вказаною адресою в матеріалах справи відсутні.
      5.19. Суди попередніх інстанцій також установили, що в подальшому квартира АДРЕСА_2, співвласниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як житловий будинок загальною площею 238 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, а квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_6 - як житловий будинок загальною площею 35, 2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.
      5.20. Однак реєстрація цих змін відбулася вже після створення ОСББ "Успенська 17" та ОСББ "Наш дім Успенська 17".
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство
      6.1. Відповідно до статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.2. Отже, до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, що є суб'єктами некомерційної господарської діяльності.
      6.3. Аналогічні положення містить частина друга статті 4 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), згідно з якою, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.4. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність не господарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності не господарюючих суб'єктів.
      6.5. У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      6.6. Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
      6.7. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом N 2866-III.
      6.8. Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
      6.9. Відповідно до статті 4 Закону N 2866-III об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
      6.10. Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
      6.11. Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
      6.12. Відповідно до пунктів 2.3 статутів ОСББ "Успенська 17" та ОСББ "Наш дім Успенська 17" вони не є прибутковими організаціями й не мають на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності, тобто, позивач та відповідач є суб'єктами некомерційної господарської діяльності.
      6.13. Визначаючи юрисдикцію, в якій належить розглядати спір у цій справі, суд враховує, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час звернення з позовом), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу (у згаданій редакції), а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      6.14. Тобто, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
      6.15. У справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом у зв'язку зі здійсненням ним, як суб'єктом некомерційної господарської діяльності функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних із діяльністю об'єднання до відповідача - юридичної особи, суб'єкта некомерційної господарської діяльності, який у здійсненні цих функцій перешкоджає.
      6.16. Також відповідно до статті 57 ГК України рішення про утворення суб'єкта господарювання є установчим документом суб'єкта господарювання, відповідно, позивач належно визначив відповідача - юридичну особу - у спорі про недійсність її установчого документа.
      6.17. Отже, суди розглянули спір із додержанням правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      6.18. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про порушення вимог Закону N 2866-III під час створення ОСББ "Наш дім Успенська 17".
      6.19. Так, відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року N 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон N 417-VIII), багатоквартирний будинок - житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
      6.20. Частиною третьою статті 4 Закону N 2866-III установлено, що в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об'єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об'єднання.
      6.21. Однак, як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 вже було створено і діяло ОСББ "Успенська 17", яке прийняло весь будинок за вказаною адресою на свій баланс.
      6.22. Таким чином, рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" прийнято всупереч вимогам частини третьої статті 4 Закону N 2866-III, яка імперативно встановлює, що в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання.
      6.23. Крім того, згідно зі статтею 6 Закону N 2866-III, об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об'єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку.
      6.24. Для створення об'єднання скликаються установчі збори. Скликання установчих зборів здійснюється ініціативною групою, яка складається не менш які з трьох власників квартир або нежилих приміщень.
      6.25. Частиною четвертою статті 6 Закону N 2866-III встановлено, що повідомлення про проведення установчих зборів направляється ініціативною групою не менше ніж за 14 днів до дати проведення установчих зборів. Повідомлення направляється в письмовій формі і вручається кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом). У повідомленні про проведення установчих зборів зазначається, з чиєї ініціативи скликаються збори, місце і час проведення, проект порядку денного.
      6.26. Указана норма права імперативно визначає порядок і спосіб повідомлення власників: форма повідомлення обов'язково письмова; повідомляється кожен власник; таке повідомлення вручається власнику або під розписку, або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом).
      6.27. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник на установчих зборах має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
      6.28. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників.
      6.29. Однак згідно з протоколом установчих зборів ОСББ "Наш дім Упенська17", на зборах були присутні власники квартир, які розташовані у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 загальна площа яких становить 409, 9 кв. м, при цьому згідно з технічним паспортом розробленим та виданим КП "БТІ" станом на 28 березня 2016 року, загальна площа вказаного багатоквартирного житлового будинку становить 3733, 2 кв. м, а кількість квартир - 28.
      6.30. Отже, ураховуючи викладені вище обставини, суди правильно визначили, що рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" прийнято всупереч вимогам Закону N 2866-III, а також положень Закону N 417-VIII.
      6.31.Доводи касаційних скарг щодо створення спірним рішенням об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, об'єкт обслуговування та предмет діяльності якого є відмінним від багатоквартирного будинку за адресою вул. Успенська, 17 у м. Одеса, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи щодо змісту статуту відповідача, правового статусу належних третім особам об'єктів нерухомості на дату прийняття спірного рішення, положеннями законодавства щодо ознак багатоквартирного будинку в розумінні спірних правовідносин.
      6.32.За статтею 9 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон N 755-IV) (у редакції, чинній станом на час прийняття рішення судом першої інстанції) відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу-підприємця вносяться до Реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.
      6.33. За змістом пункту 2 частини першої статті 25 вказаного вище Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, скасування реєстраційної дії/запису в Реєстрі.
      6.34. Суди правильно визначили, що вимога про скасування спірного запису в Реєстрі є наслідком порушення вимог законодавства у зв'язку зі створенням та діяльністю відповідача, відповідно, є зверненою до відповідача похідною вимогою від вимоги про недійсність рішення щодо створення.
      7. Висновки за наслідками розгляду справи
      7.1. Суди попередніх інстанцій, установивши порушення вимог Закону N 2866-III при створенні ОСББ "Наш дім Успенська 17", а також порушення його створенням та діяльністю прав та законних інтересів ОСББ "Успенська 17" та його членів, представництво інтересів та захист яких є одним зі статутних завдань та видів діяльності цього ОСББ, дійшли правомірного висновку про визнання недійсним рішення про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17".
      7.2. Велика Палата Верховного Суду з огляду на суб'єктний склад учасників цього спору, предмет та підстави позову у цій справі погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є підвідомчим господарським судам та про правомірність звернення позивача до суду у відповідності до положень статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) та статей 15, 16 ЦК України.
      7.3. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 904/2796/17.
      7.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скарги без задоволення.
      7.5. З урахуванням викладеного та з огляду на безпідставність наведених у касаційних скаргах доводів, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - без задоволення.
      8. Щодо судового збору
      8.1 Згідно з частиною четвертою статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      8.2. За змістом частини тринадцятої статті 129 ГПК України судові витрати, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
      8.3. З огляду на результати вирішення спору у цій справі, за наслідками якого задоволено позовні вимоги, які треті особи не підтримували, та висновок ВеликоїПалати Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення, судові витрати, понесені третіми особами у зв'язку з поданням касаційних скарг, стягненню не підлягають.
      Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення", статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року у справі N 916/782/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий судд'я-доповідач Л.І. Рогач
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська