Koriolis

Решение двух инстанций хоз.суда о незаконности банковских комиссий http://reyestr.court.gov.ua/Review/10068309 http://reyestr.court.gov.ua/Review/8850210

Сейчас по решению суда о взыскании денежных средств не могут забрать ипотечную квартиру.Нужно отдельное решение суда об обращении взыскания на ипотеку.http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840080 В прикрепленном файле обратите внимание на последний пункт. ___15.05.2012.doc

Не имею доступа к данной инфо. Хотят денег за прочтение. Скиньте, у кого есть, текст для ознакомления... http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v6134500-07

статті 47,55 Закону України « Про банки і банківську діяльність» п. 3.6. Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, лист НБУ N 40-117/2093-6134 від16.06.2007 Данная нормативка запрещает подобного вида комиссии.

А как вам это решение ВССУ.Грубое игнорирование З-на "О ЗПП" .Решение принято уже после Пленума. Як вбачається з п. 2.3.3 кредитного договору № cs22ga00000009 від 03 серпня 2007 року Банк має право у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, на дострокове повернення кредиту, сплати винагороди, комісії та відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. А відтак направлення письмового повідомлення позивальнику (відповідачу) про дострокове повернення кредиту є правом банку (позивача), а не його обов'язком. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ненаправлення такого повідомлення не тягне за собою будь-яких правових наслідків та підстав для відмови у позові. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання за укладеними ним кредитними договорами, то у відповідності до положень цивільного законодавства України та умов укладених кредитних та відповідно до них договорів поруки, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню, що свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у частині стягнення заборгованості за кредитними договорами з боржника та поручителів, відповідно до договорів поруки. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25391223 На виконання вказаного договору ОСОБА_1 отримав від позивача 250 000 грн., що підтверджується відміткою в заяві на видачу кредиту та розрахунком заборгованості. (!!!!)

Шикарно,тут еще одновременное применение штрафа и пени считается законным.

( Положення втратило чинність на підставі Постанови Національного банку N 54 ( z0296-04 ) від 18.02.2004 ) Она бы еще Постанову 37-го года скинула.

Тема интересная.У меня,например банк удержал комиссию за оформление кредита,тем самым выдал на руки сумму,меньшую,чем указано в кредитном договоре. На эту комиссию по сей день начисляются проценты. Предлагаю фрагмент моей жалобы в НБУ с подборкой банковской нормативки. В жалобе сознательно не делала ссылки на ЦКУ и з-н о ЗПП, а только на письма НБУ,т.к имеюся случаи отфутболивания жалоб по причине не вмешательства НБУ в хоз.деятельность банков и советами обращаться в суд,но суд хотелось обратиться ,имя ответ из НБУ. Если получить положительный ответ из НБУ,а затем обратиться в суд с отдельным иском о незаконности комиссии,далее в развитие событий,я думаю можно уже ставить вопрос о просрочке кредитора. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції: 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; Пунктом 1.7 кредитного договору передбачена комісія за оформлення кредиту 2% -ХХХ грн. Згідно Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, контроль за виконанням якої покладений у тому числі на начальників територіальних управлінь Національного банку України: п.3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); п. 3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Кредитний договір передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаних пунктів постанови НБУ №168, оскільки пунктом 6.2 Кредитного договору банк встановив такі умови договору, якими за рахунок кредитних коштів утримав суму такої плати з позичальника, –комісійну винагороду за оформлення кредиту у сумі ХХХ,00 грн.(2% від суми ХХХХ грн.,суму комісії банк додав до загальних позикових зобов’язань позичальника і нараховує на неї 13,5% річних, але фактично на руки на споживчі цілі отримано ХХХХ грн.,що підтверджує видатковий документ ,підписаний двома сторонами, Тобто Банк нараховує проценти на суму незаконно полученої ,ні яким чином не обґрунтованої комісії,яку сам же і отримав. Згідно листа НБУ N 40-117/2093-6134 від16.06.2007 « Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (435-15) (відповідно до яких об’єктом зобов’язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами частини 17 статті 1 Закону (1023-12), частини 5 статті 1 розділу I та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14). У зобов’язанні мають бути чітко визначені його суб’єкти та конкретизований його об’єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов’язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов’язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору. З урахуванням вищезазначеного, до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема можуть відноситися: відкриття поточного/карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що, наприклад, пов’язано з бажанням позичальника отримувати виписки за кредитним/картковим рахунком, здійснення валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних, послуг тощо. Відповідно до вимог статті 55 Закону України « Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг, у тому числі надання споживчого кредиту» Послуга з оформлення не є фінансовою послугою банку,чи іншою банківською послугою,яка б відповідала ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Не зрозуміло,що саме означає «послуга з оформлення кредиту», чому її вартість складає 2% від видачи кредиту на споживчі цілі, чому на вартість цієї послуги нараховується 13,5 % річних на користь банку.Примусове надання кредиту на оплату комісії за оформлення споживчого кредиту не передбачено діючим банківським законодавством. ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Виходячи з вищеназваного,згідно ст.18,ст.19,ст.20 Закону України «Про звернення громадян» Прошу : 1.Розглянути мою скаргу 2.Провести перевірку,та аналіз наданих документів на предмет відповідності, чи не відповідності вищеназваних дій банку правилам проведення і бухгалтерського обліку банківських кредитних операцій ,№168 від 10.05.2007 р, листу НБУ N 40-117/2093-6134 від16.06.2007 , Закону України « Про банки і банківську діяльність»

У меня был аналогичный случай,но я скаргу не писала,а просто подошла к своему виконавцю и попросила отправить постановы.В БТИ постанову об отмене могут взять и у Вас. В МРЭО только официально от ГИС.Зайдите на прием к начальнику ГИС.Письменная жалоба может еще долго крутиться.

Проверьте,отправил,ли ГИС постанову о снятии ареста В БТИ.У них своя база,как и у ГАИ. У нотариуса,по моему,ГИС сам снимает арест на "невизначене майно".

Банк может подать в апелляцию.

Было бы неплохо использовать это решение для написания жалобы в кассацию,а если откажут,то в ВСУ по неодинаковому применению.

А разве реально по этому решению взыскать с Вас деньги? Ипотеку ГИС не сможет продать.Нужно отдельное решение,но банку уже отказали.У Вас есть другое имущество?Если нет, то 20% с официальной з/пв лучшем случае Другой вопрос,что есть имущественные поручители. у Вас были доп. соглашения к кредитному договору,реструктуризация и т.п.?

У меня на 2620 поступила одна сумма, а снято по расходному на 4500 грн. меньше(списали комиссию ,которая по Постанове №168 не законна,еще и пороценты на нее начисляют по сей день).Сумма кредита не совпадает с суммой выданых средств.Кассация скромно промолчала,как буд-то я вжалобе этого вообще не указывала.

В таком случае банк может открыть счет на кого угодно( в т.ч. на судью),перечислить туда деньги с назначение платежа "взятка"или "за поставку оружия и наркотически содержащих веществ" и никто никогда не отмажется.Счет твой,деньга получил.

По поводу того,что если есть решение о взыскании денег ,то банку могут отказать в иске по обращению взыскания на ипотеку мне понятно.У меня решение о взыскании .Квартира в ипотеке.Есть Решение ВСУ о том,что Гис не может потакому решению продать ипотечную недвижимость,нужно отдельное решение по ипотеке. Я теперь в растерянности.1)Или подавать в ВСУ по неодинаковому применению,используя вышеизложенное решение ВХСУ, 2)или подавать иск на банк о нарушении прав потредителя и признании договора недействительным(банк подал иск в январе 2010 г при просрочке менее 30 дней,сумма незначительная-менее 1,5% от тела,вымоги не направил,в суд предоставил вымоги полугодичной давности2209 года,которые погашены в теч. месяца того же 2009 г(об этом есть справка из банка),кредит регулярно погашался,на предварительном заседании уже не было этой просрочки.Но это было начало 2010 г,закон о ЗПП тогда не работал .Заочное снесли,банк обещал дальше не судиться,есля я в графике,но затем снова поддержал свои требования,не смотря на отсутствие задолженности,используя договорное право.Опять решение о взыскании.После этого платить уже перестала.Есть масса других нарушений. 3) или оставить все как есть,так как ипотечная квартира защищена решением о взыскании,и в иске по ипетеке банку могут отказать по ст 61КУ?

Укажите первые четыре цифри этих счетов.Скорее всего Вам открыли счет по учету кредитной задолженности(оа может быть срочной и просроченной) и счета для учета срочных и просроченных процентов, а не три текущих счета.(2600,2620,2625)

Можно подробнее,я так понимаю,что если есть решение по стягненню,то в иске о признании кредитного договора недействительным откажут?Какая это норма закона?

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" липня 2012 р. № 5024/1076/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя: Прокопанич Г.К., судді: Алєєва І.В., (доповідач) Євсіков О.О., за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_2, дов. №34/10 від 16.03.2010р.; від відповідача: ОСОБА_3, дов. №5 від 21.03.2012р.; розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі № 5024/1076/2011 господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції "Райффайзен Банк "Аваль" до Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про стягнення заборгованості в розмірі 4 717 048, 29 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" -4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39 грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки -цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14. Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" -25 500грн. витрат зі сплати державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відповідач, Приватне підприємство "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін", не погоджуючись з прийнятими судовим актами звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.06.2012р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про поновлення строку на подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі № 5024/1076/2011, відновив пропущений процесуальний строк, касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.06.2012р. Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.06.2012р. №03.07-05/450 у зв'язку з виходом судді Євсікова О.О. із відпустки для розгляду справи №5024/1076/2011 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О. Ухвалою від 25.06.2012р. Вищий господарський суд України в порядку ст. 1211 ГПК України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про зупинення виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011. Зупинив виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011 до закінчення розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 та в порядку ст. 77, ст. 1115 ГПК України розгляд касаційної скарги відклав на 02.07.2012р. У своєму письмовому відзиві позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти -без змін. В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 02.07.2012р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи та як було встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.12.2005р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції, (правонаступник Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль") та Приватним підприємством „Дитячий оздоровчий комплекс „Дельфін" (правонаступник Приватне підприємство „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін") (надалі - позичальник), укладена Генеральна кредитна угода № 010/03-051/434, відповідно до умов якої позивач зобов'язався надавати відповідачу грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в межах цієї Генеральної кредитної угоди, в розмірі не більше 1 000 000 грн. Пунктом 6.3 зазначеної генеральної кредитної угоди передбачалось, що позивач має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісійні тарифи та штрафні санкції, та звернути стягнення на предмет застави. З урахуванням додаткових угод № 1 від 26.02.2007р. № 2 від 12.11.2007р., № 3 від 13.10.2008р. та № 010/03-051/434/4 від 27.09.2010р. сторонами визначено ліміт кредитування в розмірі 6 027 100 грн. з кінцевим строком погашення 01.10.2018р. 11.01.2006р. в забезпечення належного виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 010/03-051/434 від 15.12.2005р., сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 23, відповідно до умов якого іпотекодавець - ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін", зобов'язаний до 14.12.2010р. повернути іпотекодержателю - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" кредит у розмірі 1 000 000 грн., сплатити відсотки за його користування та комісійні тарифи, а також неустойку у розмірі, строки та у випадках, передбачених генеральною кредитною угодою від 15.12.2005р. та усіма кредитними договорами укладеними в її рамках та цим Іпотечним договором. За умовами договору іпотеки від 11.01.2006р., іпотекодарежатель Банк має право у випадку невиконання іпотекодавцем свої зобов'язань за генеральною кредитною угодою отримати задоволення за рахунок іпотечного майна, - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14. 07.03.2007р. між позивачем та відповідачем також укладений договір іпотеки, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 13.11.2007р. та № 2 від 15.10.2008р., відповідно до умов якого ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" (іпотекодавець), зобов'язався відповідати за виконання Генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434 від 15.12.2005р. та усіх кредитних договорів укладених в її межах, тим же іпотечним майном -цілісним майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукор" територія 14. Заставна вартість визначена сторонами в розмірі 6 163 400 грн. Спірні правовідносини стосуються: - Кредитного договору №010/03-051/434-1 від 15.12.2005р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 12.09.2006р., №010/03-051/434-1/3 від 18.11.2009р. та №010/03-051/434-1/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 177 200 грн. строком до 01.09.2011р., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 12.11.2007р., №010/03-051/434-4/3 від 18.11.2009р. та № 010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 214 472 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25.02.2017р., з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 08.08.2008р., № 2 від 09.01.2009р., № 010/03-051/434-5/3 від 18.11.2009р., № 010/03-051/434-5/4 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/6 від 08.06.2010р. та № 010/03-051/434-5/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 2 300 000 грн., зі сплатою 19 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008р., з урахуванням додаткових угод до нього № 010/03-051/434-6/4 від 23.02.2010р., № 010/03-051/434-6/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-6/6 від 08.06.2010р., № 010/03-051/434-6/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику, кредит в розмірі 762 581,60 грн., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів, строком до 25.02.2017р. Відповідно до статей 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що коли договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому. Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Відповідно до приписів ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, керуючись лише наданими позивачем розрахунками, без їх детального аналізу, дійшов до висновку, що загальна сума заборгованості відповідача за кредитними договорами становить - 4 717 048,29грн., з яких: 4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків. Однак, ані господарським судом першої інстанції, ані господарським судом апеляційної інстанції не було вжито заходів щодо проведення між сторонами звірення взаємних розрахунків в спірних правовідносинах. Судами не встановлені в повному обсязі обставини, що стосуються виконання договорів, не надана належна оцінка доводам відповідача стосовно того, що позивачем безпідставно завищено розмір відсотків за користування кредитними коштами, не перевірені ці обставини з посиланнями на докази. Судами не встановлені обставини щодо видачі банком кредитних коштів позичальнику за кредитними договорами в спірних правовідносинах (відповідні обставини не з'ясовувались, докази не досліджувались). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 34 ГПК України, щодо документального підтвердження фактичних обставин видачі кредитів. Судами також не з'ясовувались питання своєчасності отримання позичальником кредитних коштів і відповідно не досліджувались обставини дотримання графіків погашення кредитів, обґрунтованості нарахування процентів та пені. Справа містить незасвідчені належним чином ксерокопії матеріалів (т.1, а.с. 27, 30, 31, 37, 43, 44, 54, 60, 61, 70, 74, 75, 81, 82, 87-90, 94-97, 99), які оцінювались судами попередніх інстанцій без урахування приписів ст. 36 ГПК України. Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Матеріали справи містять розпорядження відділу платежів та обліку казначейських, кредитних та документарних операцій (т.2, а.с. 112-120), які не оцінювались як докази, яким не надана жодна юридична оцінка, не встановлено, яке відношення ці матеріали мають до спірних правовідносин. Також господарськими судами попередніх інстанцій не було з'ясовано виконання п. 6.13 (в редакції додаткової угоди №010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р.) кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., відповідно до умов якого позичальник зобов'язувався в строк до 01.07.2011р. оформити та надати кредитору новий договір оренди земельної ділянки, розташований під предметом іпотеки за адресою: Херсонська область, м. Складовськ, територія "Цукур", буд. 14, а також укласти додаткову угоду до договору іпотеки, що є забезпеченням зазначеного кредитного договору, щодо зазначення даних про площу, кадастровий номер та статус вищезазначеної земельної ділянки. Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не були з'ясовані в повному обсязі фактичні обставини щодо виконання кредитних договорів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які платіжні доручення, меморіальні ордери, виписки про рух коштів на банківських рахунках тощо. Відповідно до приписів ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Вищевикладене в сукупності є суттєвим для правильного вирішення спору в розумінні статей 34, 36 ГПК України в зв'язку з чим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувані в повному обсязі фактичні обставини спірних правовідносин, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Враховуючи приписи ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 підлягають скасуванню, як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення. Відповідно до приписів ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Керуючись ст.ст. 1115, 1117 -1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" -задовольнити. Рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 -скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков http://reyestr.court.gov.ua/Review/25102777

Я тоже сужусь с Авалем,правда кредит гривневый.Они подали на взыскание по вымогам,которые были погашены за пол года до подачи иска.Суммы в вымогах не совпадают с суммами в иске.Сумма в кредитном договоре не совпадает с суммой в расходном документе.Расчет долга как и у Вас без подтверждения первичными документами.Проиграла уже и кассасацию.На недействительность еще не подавала. Недавно нашла интересное решение ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКого СУДу УКРАЇНИ не в пользу Райффайзен Банк "Аваль" Справа хоть и хозяйственная ,но ее можно использовать для подачи иска в Верховный суд по мотивам неодинакового применения судом кассационной инстанций одних и тех же норм материального права в подобных правоотношениях. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" липня 2012 р. № 5024/1076/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя: Прокопанич Г.К., судді: Алєєва І.В., (доповідач) Євсіков О.О., за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_2, дов. №34/10 від 16.03.2010р.; від відповідача: ОСОБА_3, дов. №5 від 21.03.2012р.; розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі № 5024/1076/2011 господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції "Райффайзен Банк "Аваль" до Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про стягнення заборгованості в розмірі 4 717 048, 29 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" -4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39 грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки -цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14. Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" -25 500грн. витрат зі сплати державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відповідач, Приватне підприємство "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін", не погоджуючись з прийнятими судовим актами звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.06.2012р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про поновлення строку на подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі № 5024/1076/2011, відновив пропущений процесуальний строк, касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.06.2012р. Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.06.2012р. №03.07-05/450 у зв'язку з виходом судді Євсікова О.О. із відпустки для розгляду справи №5024/1076/2011 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О. Ухвалою від 25.06.2012р. Вищий господарський суд України в порядку ст. 1211 ГПК України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про зупинення виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011. Зупинив виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011 до закінчення розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 та в порядку ст. 77, ст. 1115 ГПК України розгляд касаційної скарги відклав на 02.07.2012р. У своєму письмовому відзиві позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти -без змін. В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 02.07.2012р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи та як було встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.12.2005р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції, (правонаступник Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль") та Приватним підприємством „Дитячий оздоровчий комплекс „Дельфін" (правонаступник Приватне підприємство „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін") (надалі - позичальник), укладена Генеральна кредитна угода № 010/03-051/434, відповідно до умов якої позивач зобов'язався надавати відповідачу грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в межах цієї Генеральної кредитної угоди, в розмірі не більше 1 000 000 грн. Пунктом 6.3 зазначеної генеральної кредитної угоди передбачалось, що позивач має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісійні тарифи та штрафні санкції, та звернути стягнення на предмет застави. З урахуванням додаткових угод № 1 від 26.02.2007р. № 2 від 12.11.2007р., № 3 від 13.10.2008р. та № 010/03-051/434/4 від 27.09.2010р. сторонами визначено ліміт кредитування в розмірі 6 027 100 грн. з кінцевим строком погашення 01.10.2018р. 11.01.2006р. в забезпечення належного виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 010/03-051/434 від 15.12.2005р., сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 23, відповідно до умов якого іпотекодавець - ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін", зобов'язаний до 14.12.2010р. повернути іпотекодержателю - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" кредит у розмірі 1 000 000 грн., сплатити відсотки за його користування та комісійні тарифи, а також неустойку у розмірі, строки та у випадках, передбачених генеральною кредитною угодою від 15.12.2005р. та усіма кредитними договорами укладеними в її рамках та цим Іпотечним договором. За умовами договору іпотеки від 11.01.2006р., іпотекодарежатель Банк має право у випадку невиконання іпотекодавцем свої зобов'язань за генеральною кредитною угодою отримати задоволення за рахунок іпотечного майна, - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14. 07.03.2007р. між позивачем та відповідачем також укладений договір іпотеки, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 13.11.2007р. та № 2 від 15.10.2008р., відповідно до умов якого ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" (іпотекодавець), зобов'язався відповідати за виконання Генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434 від 15.12.2005р. та усіх кредитних договорів укладених в її межах, тим же іпотечним майном -цілісним майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукор" територія 14. Заставна вартість визначена сторонами в розмірі 6 163 400 грн. Спірні правовідносини стосуються: - Кредитного договору №010/03-051/434-1 від 15.12.2005р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 12.09.2006р., №010/03-051/434-1/3 від 18.11.2009р. та №010/03-051/434-1/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 177 200 грн. строком до 01.09.2011р., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 12.11.2007р., №010/03-051/434-4/3 від 18.11.2009р. та № 010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 214 472 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25.02.2017р., з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 08.08.2008р., № 2 від 09.01.2009р., № 010/03-051/434-5/3 від 18.11.2009р., № 010/03-051/434-5/4 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/6 від 08.06.2010р. та № 010/03-051/434-5/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 2 300 000 грн., зі сплатою 19 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку. - Кредитного договору № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008р., з урахуванням додаткових угод до нього № 010/03-051/434-6/4 від 23.02.2010р., № 010/03-051/434-6/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-6/6 від 08.06.2010р., № 010/03-051/434-6/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику, кредит в розмірі 762 581,60 грн., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів, строком до 25.02.2017р. Відповідно до статей 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що коли договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому. Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Відповідно до приписів ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, керуючись лише наданими позивачем розрахунками, без їх детального аналізу, дійшов до висновку, що загальна сума заборгованості відповідача за кредитними договорами становить - 4 717 048,29грн., з яких: 4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків. Однак, ані господарським судом першої інстанції, ані господарським судом апеляційної інстанції не було вжито заходів щодо проведення між сторонами звірення взаємних розрахунків в спірних правовідносинах. Судами не встановлені в повному обсязі обставини, що стосуються виконання договорів, не надана належна оцінка доводам відповідача стосовно того, що позивачем безпідставно завищено розмір відсотків за користування кредитними коштами, не перевірені ці обставини з посиланнями на докази. Судами не встановлені обставини щодо видачі банком кредитних коштів позичальнику за кредитними договорами в спірних правовідносинах (відповідні обставини не з'ясовувались, докази не досліджувались). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 34 ГПК України, щодо документального підтвердження фактичних обставин видачі кредитів. Судами також не з'ясовувались питання своєчасності отримання позичальником кредитних коштів і відповідно не досліджувались обставини дотримання графіків погашення кредитів, обґрунтованості нарахування процентів та пені. Справа містить незасвідчені належним чином ксерокопії матеріалів (т.1, а.с. 27, 30, 31, 37, 43, 44, 54, 60, 61, 70, 74, 75, 81, 82, 87-90, 94-97, 99), які оцінювались судами попередніх інстанцій без урахування приписів ст. 36 ГПК України. Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Матеріали справи містять розпорядження відділу платежів та обліку казначейських, кредитних та документарних операцій (т.2, а.с. 112-120), які не оцінювались як докази, яким не надана жодна юридична оцінка, не встановлено, яке відношення ці матеріали мають до спірних правовідносин. Також господарськими судами попередніх інстанцій не було з'ясовано виконання п. 6.13 (в редакції додаткової угоди №010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р.) кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., відповідно до умов якого позичальник зобов'язувався в строк до 01.07.2011р. оформити та надати кредитору новий договір оренди земельної ділянки, розташований під предметом іпотеки за адресою: Херсонська область, м. Складовськ, територія "Цукур", буд. 14, а також укласти додаткову угоду до договору іпотеки, що є забезпеченням зазначеного кредитного договору, щодо зазначення даних про площу, кадастровий номер та статус вищезазначеної земельної ділянки. Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не були з'ясовані в повному обсязі фактичні обставини щодо виконання кредитних договорів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які платіжні доручення, меморіальні ордери, виписки про рух коштів на банківських рахунках тощо. Відповідно до приписів ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Вищевикладене в сукупності є суттєвим для правильного вирішення спору в розумінні статей 34, 36 ГПК України в зв'язку з чим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувані в повному обсязі фактичні обставини спірних правовідносин, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Враховуючи приписи ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 підлягають скасуванню, як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення. Відповідно до приписів ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Керуючись ст.ст. 1115, 1117 -1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" -задовольнити. Рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 -скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков http://reyestr.court.gov.ua/Review/25102777

Огромное спасибо!

Про "різні за змістом" мне понятно.Нужно,ли что-то еще?Например копию жалобы в кассацию? В жалобе было указано множество нарушений,например несоответствие сумм в иске суммам в документах,предоставленных банком в качестве доказательств получения кредита.Кассация проигнорировала эти нарушения. Кассация не то,что неодинаково применила,а в одном решении применила,а вдругом не применила вообще. Можно ли по гражданскому делу применить решение хозяйственного,если можно,то только если в хозяйственном есть ссылки на ЦКУ или можно использовать ссылки на ГКУ по аналогии? "Одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах- можно ли приводить пример аналогичніх норм УКУ и ГКУ?

Какие документы необходимо подавать в Верховный Суд,кроме жалобы заверенных копий решений предыдущих инстанций и решение ? Кассация истребовала дело,рассмотрела и отклонила.Полностью проигнорировала тот факт,что сумма выданных средств в расчете банка не соответствует сумме в расходном документе.Суммы в вымогах(которые не получены и давно погашены) также не соответствуют исковым требованиям банка.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ _____________________________________________________________________ Справа №: 2/0109/635/2012 Головуючий суду першої інстанції: Сенько М.Ф. Головуючий суду апеляційної інстанції: Белинчук Т. Г. РІШЕННЯ "18" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого судді Белинчук Т.Г. Суддів Ісаєва Г.А. Підлісної І.А. При секретарі Урденко Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Кримська республіканська каса взаємодопомоги» (далі - КС «КРКВ») до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2012 року, - В с т а н о в и л а : 07 грудня 2011 року КС «КРКВ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави. Свої вимоги мотивує тим, що 19 листопада 2003 року між сторонами був укладений Кредитний договір № 110-11/03. Позивач надав відповідачу кредит, у вигляді кредитної лінії для споживчих потреб, у сумі 16 000 грн. строком до 19 квітня 2004 року під 0,15% в день. В якості виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами був укладений договір застави № 12039 від 19 листопада 2003 року, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Промислова, б. 23, кв. 10. За час дії кредитного договору між позивачем та відповідачем також були укладені додаткові угоди, якими сторони змінювали строк дії договору та розмір кредиту, і за останнею додатковою угодою № 14 від 04.03.2008 року сума кредитної лінії складає 130000 грн. За час дії Кредитного договору відповідач несвоєчасно та не належним чином виконував свої зобов'язання, у зв'язку з чим КС «КРКВ» зверталася до суду з позовом. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 14 вересня 2010 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 квітня 2010 року змінено. Резолютивна частина рішення викладена у новій редакції: « Позов КС «КРКВ» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь КС «КРКВ» заборгованість за кредитним договором від 19.11.2003 року у розмірі 196068, 98 грн.: заборгованість за тілом кредиту - 127000 грн. заборгованість за процентами 68068,98 грн., пеня у загальному розмірі 1000 грн. В решті позову відмовлено. Стягнути зі ОСОБА_6 на користь КС «КРКВ» судові витрати у розмірі 1820 грн.» На підставі цього рішення 10 листопада 2010 року був виданий виконавчий лист, який пред'явлений до ДВС для примусового стягнення боргу. Однак до цього часу рішення суду не виконане, сум у погашення заборгованості за виконавчим листом не поступило. За період з 30 листопада 2009 року по 01 грудня 2011 року борг по процентам складає 116 083 грн. 25 коп.. Пеня за несвоєчасно сплачені проценти за період з 19.01.2011 року по 01.12.2011 року складає 275611 грн. 72 коп., а усього 391694 грн. 97 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача як заборгованість за кредитним договором та додатковими угодами до нього у розмірі 391 694 грн. 97 коп. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та додатковими угодами позивач просить звернути стягнення на предмет застави, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу. Також просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2955 грн. Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 26 квітня 2012 року позов КС «КРКВ» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_6 на користь КС «КРКВ» 117 083 грн. 25 коп. заборгованості за кредитним договором № 110-11/03 від 19 листопада 2003 року та 883 грн. 30 коп. судового збору, а всього 117 966 грн. 55 коп. У рахунок погашення заборгованості за вказаним договором звернено стягнення на заставне майно - квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу з аукціону (публічних торгів) в межах процедури виконавчого провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду в частині нарахування процентів по кредиту в сумі 116 083 грн. 25 коп., стягнення заборгованості шляхом реалізації заставного майна, і просить ухвалити в цій частині нове рішення, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідач не згоден з нарахованими відсотками по кредиту з наступних підстав. Вважає, що строк договору застави між позивачем та відповідачем сплинув 04 березня 2009 року, та не був продовжений, тому відсоткову ставку, яка була нарахована позивачем вважає одностороннею. Також вказує, що він не відмовляється від суми боргу та зобов'язується її погасити до кінця 2012 року, тому вважає не доцільним реалізацію заставного майна. На підставі викладеного просить задовольнити його апеляційну скаргу. Особи, які беруть участь у розгляді справи, належним чином повідомлялися про дату судового засідання, про що свідчать судова повістка, телефонограми, витяг з журналу телефонограм (а.с. 64-66) проте до суду не зв'язалися. Підстави неявки у судове засідання відповідача та представника позивача, викладені у клопотаннях, визнані колегією суддів не поважними. У зв'язку з наведеним, колегія суддів розглядає справу за відсутності осіб, які беруть участь у розгляді справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, а саме стягуючи заборгованість у розмірі 117083 грн. 25 коп., та звертаючи стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом її продажу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності в задоволеної частині. Однак погодитися з такими висновками не можна, оскільки судом одночасно стягнута заборгованість за кредитним договором та звернуто стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості, що фактично є стягненням у подвійному розмірі. З матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2003 року між сторонами був укладений Кредитний договір № 110-11/03. Кредитна спилка надала відповідачу кредит, у вигляді кредитної лінії для споживчих потреб, у сумі 16 000 грн. строком до 19 квітня 2004 року під 0,15% в день. ( а.с. 4) В якості виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір застави № 12039 від 19 листопада 2003 року, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Промислова, б. 23, кв. 10.( а.с. 5). За час дії кредитного договору між позивачем та відповідачем неодноразово були укладені додаткові угоди, якими сторони змінювали строк дії договору та розмір кредиту, і за останнею додатковою угодою № 14 від 04.03.2008 року сума кредитної лінії складає 130000 грн. ( а.с. 7-20) За рішенням Апеляційного суду АР Крим від 14 вересня 2010 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 квітня 2010 року змінено. Резолютивна частина рішення викладена у новій редакції: « Позов КС «КРКВ» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь КС «КРКВ» заборгованість за кредитним договором від 19.11.2003 року у розмірі 196068, 98 грн.: заборгованість за тілом кредиту - 127000 грн. заборгованість за процентами 68068,98 грн., пеня у загальному розмірі 1000 грн. В решті позову відмовлено. Стягнути зі ОСОБА_6 на користь КС «КРКВ» судові витрати у розмірі 1820 грн.» (а.с. 22-24). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки зобов'язання до даного часу не виконано, то кредитний договір продовжує дію, і банк має право нарахування відсотків та пені. Розрахунок відсотків був предметом розгляду суду першої інстанції, покладено судом в основу судового рішення , та сумнівів у колегії суддів не викликає, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Судом першої інстанції на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України правомірно за клопотанням відповідача зменшено розмірі стягнення пені до 1000 грн. Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 42 Постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», убачається , що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. Вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави фактично є вимогами щодо стягнення в подвійному розмірі. При цьому колегія суддів враховує що розмір заборгованості, яка визначена судом до стягнення, фактично складає десь-то 35% від вартості однокімнатної квартири за ринковими цінами у м. Сімферополі. А відповідно до п.41 вищенаведеного Пленуму, убачається, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Ураховуючи, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині звернення стягнення на предмет застави допустив неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення в цій частині скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволені позову Кредитної спілки «Кримська республіканська каса взаємодопомоги» про звернення стягнення на предмет застави відмовити. В решті рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не має. На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2012 року в частині звернення стягнення на предмет застави скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення яким в задоволені позову Кредитної спілки «Кримська республіканська каса взаємодопомоги» про звернення стягнення на предмет застави відмовити. В решті рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2012 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Судді: Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24912738

Как Вам начисляли проценты на проценты? По доп.соглашению о реструктуризации?