Va70l

Есть вот такой вариант: Прим. № __ Директору __________ ПАТ АБ _____________ П.І.П адреса заявника тел. __________ ЗАЯВА Я, __________________, ___________ року уклав з ПАТ ___________ Кредитний договір № _______________ про отримання кредиту на ___________________ (далі – Договір) у сумі ______________ грн. (____________________ гривень, 00 коп.). Відповідно до п. _____ Договору за користування кредитними коштами у межах строку кредитування встановлена процентна ставка у розмірі _______% річних. Згідно з п. ______ Договору - кінцевий строк погашення кредиту _________ р. Протягом дії Договору я виконував свої зобов’язання щодо погашення кредиту та сплати процентів належним чином відповідно до вимог цивільного законодавства та умов Договору. Відповідно до п.15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" та Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні діє особливий період. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства… Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства становить Конституція України. Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Статтею 2 цього Закону встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Враховуючи вищевикладене, прошу Вас здійснити перерахунок кредиту з ___________ року з урахуванням приписів п.15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідь прошу надати в письмовому вигляді на адресу: _________________ Додаток: Довідка про проходження військової служби в 1 прим. на 1 арк. тільки на адресу. Заява складена у двох примірниках. Примірник № 1 – на адресу, примірник № 2 – у заявника. __ ___________ р. підпис P.S. Есть ньюанс: Законом № 1357-IX от 30.03.2021 по тихому протащили изменения в вышеуказанный Закон "Про соціальний і правовий захист..." согласно которому такие льготы остались только у АТОшников. Тем не менее, закон обратной силы не имеет, так что, если Вы не принимали участие в АТО, состоянием до 30.03.2021 списание провести обязаны.

Апелляция пересмотрела дело таким образом: РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2019 року м. Рівне Справа № 569/8314/14-ц Провадження № 22-ц/4815/896/19 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ковальчук Н. М., суддів:Хилевича С.В., Бондаренко Н. В., секретар судового засідання Пиляй І. С., учасники справи: позивач Публічне акціонернетовариство «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»); відповідач-позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ; розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року у складі судді Сидорука Є.І., ухвалене в м. Рівне о 10 год. 18 хв., повний текст рішення складено 01 липня 2015 року, в с т а н о в и в : У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовувуючи вимоги тим, що 16 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 377КЗ відповідно до якого позичальник ОСОБА_1 отримав від банку кредит у сумі 54 700, 00 грн, зі сплатою 13, 5 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 15 листопада 2017 року( далі кредитний Договір). 16 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним Договором між банком, позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки № 377КЗ-2 відповідно до якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком за невиконання зобов`язань позичальника за кредитним Договором (далі Договір поруки). Позивач свої зобов`язання за кредитним Договором щодо надання кредитних коштів виконав в повному обсязі. ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення коштів не виконав, у зв`язку з чим станом на 25 квітня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 119 187, 52 грн. Змінивши позовні вимоги під час провадження справи у суді першої інстанції, банк просив стягнути заборгованість станом на 06.04.2015 року в сумі 144861, 36 грн., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 49499,61 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 41 6210,40 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 9 370,70 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 15544,23 грн., інфляційні втрати за кредитом в розмірі 18 005,09 грн., інфляційні втрати за відсотками в розмірі 1379,53 грн. У червні 2014 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, в якому просив розірвати кредитний Договір, припинити дію Договору поруки внаслідок зміни відсоткової ставки кредиту без згоди поручителя та передати предмет іпотеки у власність позивача. Обґрунтовуючи свої позовні вимогим, ОСОБА_1 посилався на те, що з липня 2008 року банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за користування кредитом з 13,5 % до 21,0 % річних без згоди на те поручителя. Одностороннє збільшення відсоткової ставки, ігнорування умов договору, порушення законодавства в сфері захисту персональних даних та укладення договору при складних для нього умовах є підставою для розірвання кредитного Договору. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року первинний позов банку задоволено частково. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним Договором в сумі 91 110,10 грн., яка складається: 49 499,61 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 41 610,40 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. У задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 9 370,70 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 15544,23 грн., інфляційних втрат за кредитом в розмірі 18 005,09 грн., інфляційних втрат за відсотками в розмірі 1379,53 грн. відмовлено. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк». Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог банку та в частині відмови й задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі вказує на його незаконність через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи. Покликається на те, що суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання кредитного договору, помилково не застосував до даних правовідносин положенняст.652 ЦК України, про що було зазначено у зустрічному позові. Вважає, що позичальник, діяв недобросовісно, в порушення його прав, як споживача, в кредитних правовідношеннях. Доводить, що скасування банком незаконно збільшеної ним відсоткової ставки, не скасовує правових наслідків порушення зобов`язання, вини та відповідальності банку, а як наслідок розірвання кредитного Договору. Вважає, що з огляду на неправомірність дій банку у збільшенні відсоткової ставки, він мав право не виконувати зобов`язання за кредитним договором у відповідності дост.615 ЦК України. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення про позовну давність, заявлену ним до прийняття рішення, адже позичальником припинена сплата платежів 25 грудня 2008 року, а банк звернувся до суду 23 травня 2014 року. Відповідно до договірних зобов`язань чергові платежі за кредитним договором повинні сплачуватися щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно звернутися із позовом до суду. З цих підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку, зустрічні позові вимоги просить задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує, що оскаржуване рішення є незаконним, таким що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводить, що суд не врахував положення ч.1ст.559 ЦК Україниза якою припиняється порука у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя. Покликається на те, що кредитний договір хоча і передбачав можливість зміни умов його виконання, зокрема збільшення ставки по відсотках за користування кредитом, однак у тексті договору поруки такі умови не зазначались. Зазначене дає підстави вважати, що його зобов`язання перед кредитором припинились. Суд при винесенні рішення не врахував судову практику касаційного суду з приводу застосування законодавства щодо припинення поруки у випадку неповідомлення про зміну основного договору без згоди поручителя. Просить рішення суду скасувати, визнати договір поруки припиненим та відмовити у задоволенні позовних вимог банку до нього про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Відзив на обидві апеляційні скарги до суду не надходили. Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що скарги підлягають до часткового задоволення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та інфляційних втрат сторонами по справі не оскаржується, а тому рішення в цій частині згідно вимог ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Рішення суду про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що позичальник неналежним чином виконував договірні зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором та відсотки за користування кредитним коштами у сумі 91 110, 01 грн. Щодо застосування позовної давності суд зазначив, що позичальник письмово звертався до позивача про визнання свого боргу перед банком, висловлював пропозиції щодо його погашення в інший спосіб, прийняття рішення щодо відстрочки погашення боргу, а тому відповідно до частини першоїстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності є перерваним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо розірвання кредитного договору, суд першої інстанції послався на приписи частини другоїстатті 652 ЦК України, за якими можливість розірвання договору настає за наявністю одночасно чотирьох умов, визначених у вказаній статті. У частині доводів ОСОБА_1 щодо визнання договору поруки припиненим у зв`язку зі збільшенням відсоткової ставки, суд зазначив про безпідставність таких доводів, оскільки заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ нараховувалась, виходячи із відсоткової ставки 13, 5 %, що не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя. З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується частково, виходячи із слідуючого. Судом встановлено: 16 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 377КЗ, за яким позичальник отримав грошові кошти у розмірі 54 700, 00 грн із сплатою 13, 5% річних за умови повернення кредиту щомісячними платежами в розмірі 455, 83 грн. до 15 числа кожного місяця, з кінцевим терміном повернення кредиту та всіх належних платежів до 15 листопада 2017 року, для придбання земельної ділянки, площею 0, 1 га, розташованої у АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.3 кредитного Договору для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № 377КЗ-1, предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 0, 2023 га, розташована в с АДРЕСА_2 Гощанського району Рівненської області, що належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між банком та позичальником, 16 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки, за яким поручитель ОСОБА_2 зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених кредитним Договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ. Відповідно до підпункту 2.4.1 кредитного Договору сплата кредиту та процентів здійснюється на відповідні рахунки банку до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. В пункті 4.4. кредитного Договору передбачено: у разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.2 - 3.3.15 договору протягом 60 календарних днів позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафі санкції (штраф, пеню). За підпунктом 3.3.8 договору позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями, згідно з графіком, визначеним додатком 1 до цього договору. ОСОБА_1 умови кредитного Договору щодо повернення коштів та сплати відсотківа за їх користування не виконав. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 сплачував кредит та відсотки лише у період з 01 серпня 2008 року до 25 грудня 2008 року. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено устатті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу(частина другастатті 1050 ЦК України). Банк, звертаючись до суду з позовними вимогнами, уточненими під час провадження справи в суді, просив стягнути заборгованість, яка станом на 06 квітня 2015 року становила 144 861, 36 грн., з яких: 49 499, 61 грн. заборгованість за кредитом; 41 610, 40 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9 370, 70 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 15 544, 23 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитом; 10 831, 32 грн інфляційні втрати за кредитом; 18 005, 09 грн. інфляційні втрати за відсотками. В судовому засіданні суду перешої інстанції ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування судом позовної давності до вимог, за якими строк позовної давності минув. Відповідно до матеріалів справи сторони встановили строк кредитування до 15 листопада 2017 року та виконання зобов`язання по поверненню коштів - щомісяця до 15 числа кожного місяця. Відповідно достатті 256, 257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три проки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки умовами кредитного Договору передбачено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право ПАТ «Укрсоцбанк» вважається порушеним з моменту несплати ОСОБА_1 кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж, відповідно до статті 261 ЦК України, - з моменту порушення строку його погашення. Згідно з частиною першоюстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої випливає, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Судом встановлено, що ОСОБА_1 29 березня 2012 року звернувся до банку із пропозицією про реструктуризацію боргу, а саме щодо погашення кредиту в інший спосіб та прийняття рішення про відстрочку погашення боргу. Таке звернення ОСОБА_1 до банку є підставою для переривання позовної давності, оскільки свідчить про визнання позичальником свого боргу. Переривання позовної давності поза її межами не відбувається. Враховуючи, що позовна давність застосовується до кожного окремого щомісячного платежу, то позовна давність щодо несплачених ОСОБА_1 щомісячних платежів за січень - березень 2009 року не перервалася, оскільки позивач втратив параво на звернення до суду про стягнення боргу за цими платежами у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. З позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду 30 травня 2009 року. Із розрахунку заборгованості, долученого банком до заяви про уточнення позовних вимог станом на 6 квітня 2015 року, видно, що останній платіж позичальником ОСОБА_1 сплачено 25 грудня 2008 року. Тобто, заборгованість ОСОБА_1 до 29 березня 2009 року в сумі 2092,89 грн за тілом кредиту та 37,85 грн за відсоткам и за користування кредитом не підлягає стягненню за пропуском строку звернення до суду. Позовні вимогим ПАТ «Укрсоцбанк» щодо тих щомісячних платежів, за якими не спливла позовна давність, і не відбулося пререривання позовної давності, тобто з березня 2009 року, є законними і обгрунтованими. Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним Договором станом на 06.04.2015 року в межах строку позовної давності, починаючи з березня 2009 року, становить 88981,27 грн. і яка складається: 47408,72 грн тіло кредиту, 41572,55 грн. - відсотки за користування кредитом. Відповідно до ч. 4ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другоюстатті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Відповідно до частини першоїстатті 251 ЦК Українистроком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина першастатті 252 ЦК України).Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті251,252 ЦК України). В Договорі поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється. Зазначене дає підстави вважати, що до правовідносин між банком і поручителем ОСОБА_2 підлягають застосуванню правила ч. 4 ст. 559 ЦК України. Оскільки кредитним Договором передбачено, що чергові платежі ОСОБА_1 мав здійснювати кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого ч. 4ст.559ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. Правовідносини за договором поруки не можна вважати припиненими в тій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Також порука не припинилась щодо щомісячних платежів, строк сплати за якими ще не настав на день звернення з позовом. Відповідно до кредитного Договору щомісячний платіж позичальником мав бути внесений до 15 числа кожного місяця в сумі 455, 83 грн. Банк з позовом до поручителя ОСОБА_2 звернувся 30 травня 2014 року. Зазначене дає підстави для висновку, що зобов`язання поручителя за несплаченими боржником до 30 листопада 2013 року платежами припинились, у зв`язку з припиненням Договору поруки щодо цих зобов`язань. З огляду на вказане, вимоги банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту, що утворилась до 30 листопада 2013 року в кількості 71 щомісячного платежу в сумі 32363,93 грн є неправомірними і стягненню не підлягають. Відповідальність за решту невиконаних позичальником зобов`язань по поверненню тіла кредиту в сумі 17135,68 грн. відповідно до Договору поруки має нести ОСОБА_2 і ця сума підлягає стягненню з поручителя та позичальника в солідарному порядку. Вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по відсотках за користування кредитом є законними щодо заборгованості, яка утворилась в межах дії договору поруки починаючи з 30 листопада 2013 року в сумі 3459,06 грн. Відповідно до ч.1ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судом встановлено, що позичальник неналежно виконував договірні зобов`язання перед банком щодо своєчасного повернення кредитних коштів за умовами кредитного Договору, а тому повинен нести відповідальність шляхом повернення заборгованості кредитних коштів та відсотків за користування цими коштами. Враховуючи, що суми стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 не є однаковими, то згідно з приписами ст.ст.553,554 ЦК Українив солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість тільки в межах відповідальності поручителя. Заборгованість за тілом кредиту у сумі 30273,04 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 38113,49 грн., за якою порука ОСОБА_2 припинилась, має бути стягнена тільки з позичальника ОСОБА_1 Рішення в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_3 є законним. Ухвалючи рішення в цій частині суд першої інстанції правильно послався на ч.2ст.652 ЦК України,за положеннями якої закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявності істотної зміни обставин,а за наявності одночасно чотирьох умов,визначених частиною другої цієї статті. Підстав, передбачених ст. ст.651,652 ЦК України для розірвання кредитного Договору ОСОБА_1 не навів і судом таких підстав не здобуто. Згідно ч.1ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З оглядуна зазначене,рішення судупершої інстанціїпідлягає скасуваннюв частинізадоволених позовних вимогПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ухваленнямв ційчастині новогосудового рішення прочасткове задоволенняпозову. За ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи процесуальні норми та підтверджені документально судові витрати апелянтів, апеляційний суд вважає, що судові витрати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повинні бути відшкодовані пропорційно задоволеним позовним вимогам. Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 20594 (двадцять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 74 копійки, яка складається: заборгованість за тілом кредиту в сумі 17135 гривень 68 копійок; заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 3459 гривень 06 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 68386 (шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят шість) гривень 53 копійки, яка складається: заборгованість за тілом кредиту у сумі 30273 гривень 04 копійок та заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 38113 гривень 49 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 420 гривень 32 копійки. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 847 гривень 06 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Бондаренко Н.В. Хилевич С.В. Уже лучше, но почему-то апелляция "забыла" обратить внимание, что в Договоре кредита есть куча пунктов, по которым у Банка наступает право взыскать с Позичальника сумму кредита целиком и как следствие - применить исковую давность к взысканию кредита в полном объеме. Так что - снова в кассацию. Бой продолжается)))

Уважаемые форумчане, вопрос такого плана: В 2014 году Укрсоцбанк подал иск на взыскание задолжености с должника и поручителя (договор кредита заключен в 2007, перестал платиться в 2009 г.). По договору должник перестал платить из-за того, что банк поднял проценты. Должник подал встречный иск про расторжение договора. Дело прошло три инстанции. В ВССУ признали, что банком нарушен порядок повышения процентной ставки (не сообщили должным образом, не было подписано доп. соглашение) и вернули дело на пересмотр в первую инстанцию. В процессе пересмотра дела в первой инстанции Поручитель подал возражения против иска с просьбой отказа во взыскании и визнання припиненим договору поруки по ч.1 ст. 559. А банк подал новый расчет задолженности, но уже из расчета первоначальной процентной ставки. Суд 1-й инстанции взыскал солидарно с должника и поручителя задолженность за тело кредита и за процентами и отказал в расторжении договора. Дело пересматривалось в апелляции с таким же результатом. Должником и поручителем были поданы кассационные жалобы. ВССУ открыло провадження. Потом по известным причинам дело передали в ВС-КЦС. ВС-КЦС своим решением вернул дело в апелляцию. Но в своем решении указал: «Враховуючи, що між сторонами не укладено додаткової угоди до кредитного договору, рішення банку про підвищення відсоткової ставки не було належним чином реалізованим, з огляду на що підстави для нарахування процентів за договором у розмірі 21, 0 % відсутні. При цьому, як встановлено судами, розмір заборгованості за останньою редакцією позовних вимог банку обрахований з урахуванням розміру 13, 5 %, що свідчить про правильність обрахунків позивача. Враховуючи зазначене, встановивши, що відповідні зміни умов договору не настали, зміна зобов'язання шляхом збільшення відсоткової ставки не відбулася, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки за кредитом у повному обсязі.» Ссылка на постанову: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81722101 То есть получается, что нарушение банком условий договора относительно поднятия процентной ставки – это вовсе не нарушения. Он же исправился)))) А поручитель все-равно должен нести ответственность. Помогите советом: как вывести из-под удара поручителя? Может немного путано объяснил ситуацию. Готов ответить на любые вопросы. Спасибо.

Всю зарплату арестовать нельзя - ст. 70 ЗУ "Про виконавче провадження".

Примерно так: На Кредитний договір, укладений між позичальником і банком, розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на наступне: Згідно з п. _____ Кредитного договору, Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: ___________________ Згідно із ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»: споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб... продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Системно протлумачивши інші положення цього закону, можна прийти до висновку, що: Споживчий кредит кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) фізичній особі, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб, для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника Відповідно до п. 2 Постанови Пленум Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на зазначені в ньому відносини, які виникли після введення його в дію. Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають … із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Зважаючи на те, що цільове призначення кредиту є задоволення особистих потреб – купівля нерухомості, то на вищезазначені кредитні правовідносини поширюється норми законодавства про захист прав споживачів. До того ж згідно з п. 1.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. (надалі – Правила), іпотечний кредит є споживчим. Отже, метою іпотечного кредиту є також задоволення особистих потреб, тому керуючись положеннями вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України на вищезазначені кредитні правовідносини поширюється норми законодавства про захист прав споживачів. Системно аналізуючи положення Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» згідно з якою, Фінансовими вважаються такі послуги: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, можна прийти до висновку, що кошти надаються у позику Позивачу, Позивач є споживачем фінансової послуги у вигляді надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, а отже, гарантії, встановлені для Позичальника Законом України «Про захист прав споживачів» мали дотримуватися, проте дотримані не були, всупереч абз. 4 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» Банк не повідомив Позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором у порядку, визначеному кредитним договором (рекомендованим листом, який мав би отримати позичальник). Згідно з п. 1 резулятивної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42, В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на відносини між Банком та Позичальником, а Банк мав виконати вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» як під час укладення кредитного договору, так і під час його виконання.

Дайте, пожалуйста, ссылки на судебные решения. Особенно - те, где Ярема расписался)))

Cпасибо. Исковую давность уже попробовал. В 1-й инстанции пока не прошло. Готовится апелляция.

Уважаемые форумчане, помогите пожалуйста выяснить такой вопрос: В далеком 2012 году во время телефонного разговора с представителем Укрсоцбанка по поводу невозвращения мною кредита, на мой вопрос почему банк не подает в суд - она ответила, что подождут пока сумма долга не вырастет до 100 тыс.грн., - и тогда подадут. На деле так и оказалось. В суде я пытаюсь доказать, что банк специально затягивал решение вопроса задолженности. Запись этого разговора мне бы сейчас очень пригодилась. Может кто-то знает про существование каких-нибудь внутренних инструкций в Укрсоцбанке о записи телефонных разговоров с клиентами? Спасибо.

Учетная ставка НБУ выросла с 9,5% 15.04.2014 до 30% 04.03.2015. Договором предусмотрена двойная ставка. Вот и увеличение суммы.

Что, никаких идей? В цивильном законодавстве понятие "истотне порушення договору" и правовые последствия описаны, а вот правовых последствий устранения нарушения нет. Может у кого-то есть какая-то практика в этих вопросах?

Теперь Банк подал в 1-ю инстанцию уточнения к иску, пересчитав задолженность по первоначальной процентной ставке. Сумма вышла еще больше, чем в первоначальном иске (учетная ставка НБУ ведь увеличилась). И вроде как "усунув порушення", а для меня стало еще хуже... Прошу совета: как поступить в даной ситуации? Начало темы - http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6836&hl=

Ярослав, спасибо Вам большое! Ваш профессионализм заслуживает уважения! В первой инстанции бодался с банком в одиночку. Проиграл. Потом подключился Ярослав - результат на лицо. Человек оказал мне реальную помощь. Еще раз спасибо.

Ну да. Я перестал платить в 2009 - договор до 2017.

В моем случае расчет штрафных санкций банк рассчитал. начиная с 2013 года. Поэтому поднимать в апелляции вопрос об применении ИД к иску банка безперспективно.

В том, что у банка срок позовной давности еще не наступил. А у меня, якобы, он исчисляется с 2009 -го, когда я узнал о повышении процентов. И к тому же в первой инстанции я не заявил о применении к иску банка срока позовной давности. Если заявить это во время заседания в апелляции? Прокатит? П.С. Но банк в иске начал отсчет пени с апреля 2013.