[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

On 26.01.2018 at 2:40 PM, kosugi said:

В суді зазначені питання регулярно ставляться в тих випадках коли у банка відсутні підстави для використання страхового резерву для погашення заборгованості за безнадійним кредитом. Я розумію, чому Вам так хочеться, щоб безнадійність кредиту була єдиною і не повторною підставою для погашення за рахунок страхового резерву, але це геть за межами об'єктивної реальності.

При цьому Вас зовсім не турбує таке питання, що з себе уявляє страховий резерв, звідки в ньому беруться кошти. До речі рішення, що Ви "облизуєте" першої інстанції, навіть в апеляції не оскаржувалось, такий собі ноль без палички з не зовсім неупередженим ставленням головуючого по справі (читаємо приватні ухвали в реєстрі судових рішень).

Правовідносини, що регулюються законом про гарантування вкладів до страхового резерву жодного відношення не мають.

  Давайте залишимся кожен на своєму. Я не вважаю, що банк має право називатись банком, якщо його активи "дуті". І досить на цьому. Час покаже куди ця крива вирулить.

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

On 21.12.2017 at 7:41 AM, kosugi said:

Формування та використання страхового резерву, це правовідносини між платником податків та податковим ограном. Податкове право, яке взагалі не знає такого слова як споживач.

А процитовані норми, в контексті прав споживача, звучать як моральний кодекс будівельника комунізку.

       Це загальнообовязкові норми, які встановлені і повинні діяти в державі. Для їх захисту та забезпечення примусового виконання і існує судова влада, принаймні так я це розумію. Тому те що сказав ( споживач кредитних послуг має право виходити з того, що його контрагент(фінансова установа, яка має спеціально встановлені законом привілеї над іншими галузями економіки) точно дотримується вимог закону в своїй діяльності   і використовувати всю сукупність відомостей для захисту своєї позиції), не політагітка,  а питання, які регулярно ставляться в суді і (хоч по-правді і не без поки-що непереборних протидій), але сприймаються судами. Вода камінь точить.                                                                                                                                                                          В цьому ж руслі цікавим буде продовження балету по факту вирішення питання про конституційність Закону про гарантування вкладів на фоні, по Вашому, непричетних до прав споживача  питань "дутих активів зі зниклими резервами" в проблемних банках вкупі з незовсім ясною роллю НБУ в процесі "дутості".  

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

On 17.12.2017 at 10:07 AM, kosugi said:

Почнемо з початку, точніше з кінця. А звідки у споживача взялись такі права!?

На дату ухвалення рішення, яке обговорюється, уже навіть не існувало такого терміну як списання, податковий кодекс уже перейшов на реторику використання коштів страхового резерву.

З такого, яке діло споживачу до податкового обліку кредитодавця!?

Із істотного на мою думку, строк прострочення не являється єдиною і не повторною підставою для винекнення права використати кошти страхового резерву. Учитуємося податковим кодексом і шукаємо чому ні, навіть якщо це дуже заважає.

Викладене рішення не містить чіткого посилання на доказ з якого слідує, що банк списав заборгованість за кредитом, використав сформований резерв, проте враження таке, що це було встановлено експертизою, суд лише зазначає, що заборгованість за кредитом обліковується на позабалансовому рахунку. 

"А звідки у споживача взялись такі права!?"                                  Звідси: 

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.                                                                                                                                                                                                                                                                                        Відповідно, споживач має право виходити з того, що його контрагент(фінансова установа, яка має спеціально встановлені законом привілеї над іншими галузями економіки) точно дотримується вимог закону в своїй діяльності   і використовувати всюсукупність відомостей для захисту своєї позиції

"Глава 9 
ВІДНОСИНИ БАНКУ З КЛІЄНТАМИ

Стаття 55. Регулювання відносин банку з клієнтом

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком."  ...

  

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

On 12.12.2017 at 6:17 AM, yafet said:

Вкажіть нам в чому помилка.

Давайте візьмемо для прикладу абстрактні і спрощені цифри.

Банк створено з капіталом в 1000000грн.(тоді - при курсі 5.05).  

Видав 1 стандарний кредит неповязаній особі - наприклад 1000дол. (в активах появився актив 5050 грн.). І, відповідно, якийсь резерв, наприклад 100грн.

Кредит пішов в пониження до 5 категорії - безнадійний. На час визнання безнадійним -  курс наприклад 20 грн. за долар.

Актив виріс автоматично до 20000, резерв, відповідно, також 20000 грн. (100% тіла і процентів в гривневому еквіваленті). Не перевищує 20% максимально можливого страхового резерву. Капіталу вистачає по цих умовних цифрах. Що перешкоджає банку "після вчинення всіх дій з повернення" списати ? 

Інша справа, якщо при формуванні максимально допустимого страхового резерву капітал стане мінусовим. А докапіталізовувати ніхто не бажає. Бюджету ж на всі "фокуси" системи не вистачить.  Але для цього й існує (пардон - за законом, мав би існувати ще тоді) НБУ з його наглядом. Де паритет інтересів споживача-держави-банку? Чи не порушуються права споживача, якщо держава з однієї сторони профукала своє право контролю, а з другої сторони не запровадила механізму банкрутства того ж споживача?                                                                                                                                                                         І в чому , в принципі, полягає оця таємниця "списання/несписання". Якщо не списали бо нема підстав, то так і сказали б споживачу, що не списано, бо не настали такі-то підстави.  

 

Державна фіскальна служба відкликала свій лист від 8 лютого 2017 року № 2440/6/99-99-15-02-02-15, яким встановлювалося, що заборгованість визнається безнадійною лише в частині сум боргу, прострочення за якими становить понад 360 днів. Про це повідомила Незалежна асоціація банків України (НАБУ).

Згідно з відкликаним листом, якщо заборгованість існує тільки за тілом кредиту, а за нарахованими відсотками відсутня, з метою оподаткування визнається лише заборгованість за тілом кредиту. Цьому посприяла позиція Мінфіну, викладена в листі № 11210-11-10/18862.

Раніше Міністерство фінансів у своєму листі до НАБУ погодилося, що відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу до безнадійної заборгованості банками зараховується заборгованість за фінансовим кредитом, за яким погашення частини боргу прострочено більш ніж на 360 днів. Тобто якщо заборгованість за тілом кредиту прострочено понад 360 днів, а за сумою нарахованих відсотків така заборгованість відсутня, то безнадійним із метою оподаткування визнається весь кредит, що включає як заборгованість за основним боргом, так і заборгованість за нарахованими відсотками.

Як пояснили в НАБУ, питання, із яким зіткнулася банківська система у зв'язку з трактуванням норм Податкового кодексу України Фіскальною службою, вирішено.

Лист ДФС відкликаний індивідуальною податковою консультацією від 27 липня 2017 року № 1374/6/99-99-15-02-02-15/ІПК.

 

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

Вкажіть нам в чому помилка.

Давайте візьмемо для прикладу абстрактні і спрощені цифри.

Банк створено з капіталом в 1000000грн.(тоді - при курсі 5.05).  

Видав 1 стандарний кредит неповязаній особі - наприклад 1000дол. (в активах появився актив 5050 грн.). І, відповідно, якийсь резерв, наприклад 100грн.

Кредит пішов в пониження до 5 категорії - безнадійний. На час визнання безнадійним -  курс наприклад 20 грн. за долар.

Актив виріс автоматично до 20000, резерв, відповідно, також 20000 грн. (100% тіла і процентів в гривневому еквіваленті). Не перевищує 20% максимально можливого страхового резерву. Капіталу вистачає по цих умовних цифрах. Що перешкоджає банку "після вчинення всіх дій з повернення" списати ? 

Інша справа, якщо при формуванні максимально допустимого страхового резерву капітал стане мінусовим. А докапіталізовувати ніхто не бажає. Бюджету ж на всі "фокуси" системи не вистачить.  Але для цього й існує (пардон - за законом, мав би існувати ще тоді) НБУ з його наглядом. Де паритет інтересів споживача-держави-банку? Чи не порушуються права споживача, якщо держава з однієї сторони профукала своє право контролю, а з другої сторони не запровадила механізму банкрутства того ж споживача?                                                                                                                                                                         І в чому , в принципі, полягає оця таємниця "списання/несписання". Якщо не списали бо нема підстав, то так і сказали б споживачу, що не списано, бо не настали такі-то підстави.  

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

19 hours ago, kosugi said:

Шановні, за звичай, Ви шукаєте списання кредиту, там де його і теоритично бути не може.

Як це? Заборгованість позичальника облікується на "позичковому" рахунку в кредитора-банку. По мірі прострочення "переноситься" з аналітичного позичкового рахунка на аналітичні рахунки "простроченого тіла" і "прострочених процентів". Коли настає необхідна обставина (наприклад - прострочено понад 180 днів), приймається адміністративне рішення про "списання". При списанні визначається за рахунок чого списується: чи за рахунок створеного страхового резерву, чи "за рахунок умовного прибутку". Висить на аналітичному рахунку для обліку "списаного".  На власний розсуд банку "списується з балансу остаточно" і забувається.                                                                                                                                                                                                                                    В чому по-вашому хибність логіки? 

[Как у банка получить информацию о том, что кредит банком списан?]

Саме в такому ключі і пробували застосовувати "списання" або "протиправну відсутність списання" для вирішення відносин позичальник/банк. З точки зору: якщо банк приховує інформацію про "списання" часткове чи повне, то таким чином він зловживає правом на шкоду контрагенту-позичальнику. При виході за межі здійснення свого цивільного права є визначені законом наслідки. Навіть тема подібного змісту існує 

 

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Щодо визнання банками заборгованості безнадійною з урахуванням позиції Міністерства фінансів України, викладеної у листі від 14.07.2017 р. N 11210-11-10/18862 (лист ДФС від 27.07.2017 р. № 1374/6/99-99-15-02-02-15/ІПК)

 

 

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 27.07.2017 р. № 1374/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула питання щодо визнання банками заборгованості безнадійною з урахуванням позиції Міністерства фінансів України, викладеної у листі від 14.07.2017 р. N 11210-11-10/18862, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) повідомляє.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Підпунктом 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 Кодексу визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв’язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 - 139.3.4 цього пункту.

Різниці, пов’язані з використанням банками резервів, згідно з п. 2 пп. 139.3.3 та пунктами 1, 2 пп. 139.3.4 п. 139.3 ст. 139 Кодексу визначаються відповідно як сума списаного активу, без виділення основної суми боргу за таким активом та нарахованих доходів.

Підпунктом 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що до безнадійної заборгованості банків може бути віднесена сума боргу за фінансовим кредитом, у тому числі сума основної заборгованості та/або сума нарахованих доходів, за яким прострочення погашення суми боргу (його частини) становить понад 360 днів, за умови, що боржники за фінансовим кредитом не є пов'язаними з кредитором, не перебувають з кредитором у трудових відносинах та період між датою звільнення таких осіб та датою прощення їхньої заборгованості не перевищує трьох років.

Згідно зі статтями 6 та 12¹ Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 41 Закону України "Про Національний банк України", ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності відповідно до вимог стандартів та правил ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, встановлених Національним банком України, та міжнародних стандартів фінансової звітності.

За інформацією Національного банку України, фінансовий кредит відповідно до термінів, визначених у параграфі 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 "Фінансові інструменти: подання", є фінансовим інструментом - контрактом, у результаті застосування якого з'являються фінансовий актив у одного суб'єкта господарювання і фінансове зобов'язання в іншого суб'єкта господарювання. Банк - кредитор обліковує за кредитною операцією фінансовий актив як актив, що є контрактним правом на отримання грошових коштів або іншого фінансового активу від іншого суб'єкта.

Банки визнають збиток від зменшення корисності фінансових активів, застосовуючи рахунок резервів, відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, зокрема Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка", та нормативно-правових актів Національного банку України, у тому числі Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 р. N 481.

При цьому, пунктом 1.3 глави І розділу III зазначеної Інструкції визначено, що балансова вартість це вартість, за якою актив та зобов'язання відображаються в балансі. Балансова вартість для фінансового активу складається з основної суми боргу, нарахованих процентів, неамортизованої премії (дисконту), суми визнаного зменшення корисності.

До того ж, у формі Звіту про фінансовий стан (Баланс), встановленій у додатку 1 до Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.10.2011 р. N 373, фінансові активи у вигляді кредитів та заборгованості відображаються за балансовою вартістю та не розподіляються окремо на складові (сума основної заборгованості, нарахованих процентів, неамортизованої премії (дисконту), суми визнаного зменшення корисності (резерв)).

Положеннями міжнародних стандартів фінансової звітності, нормативно- правовими актами Національного банку України не передбачено розділення фінансових активів на основну суму боргу та суму нарахованих доходів, а отже, положення п. 2 пп. 139.3.3 та пунктів 1, 2 пп. 1393.4 п. 139.3 ст. 139 Кодексу передбачають коригування фінансового результату до оподаткування щодо активу в цілому, а не за його окремими частинами.

Таким чином, для цілей застосування положення пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до безнадійної заборгованості банками відноситься заборгованість за фінансовим кредитом, за яким прострочення погашення боргу (його частини) становить понад 360 днів. Тобто, якщо заборгованість за основною сумою боргу за кредитним договором прострочено понад 360 днів, а за сумою нарахованих доходів банку за цим кредитним договором така заборгованість (прострочена понад 360 днів) відсутня, то безнадійним для цілей оподаткування визнається весь фінансовий актив, що включає як заборгованість за основним боргом, так і заборгованість за нарахованими доходами.

Водночас, роз’яснення ДФС, надане листом від 08.02.2017 р. N 2440/6/99-99- 15-02-02-15, відкликається, відкликається.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

[БЕЗНАДЕЖНЫЕ КРЕДИТЫ. ГОСУДАРСТВО ХУЖЕ КОЛЛЕКТОРОВ?]

питання чи є витікання строку давності підставою припинення зобовязання вже років 5-7, як актуально "висить".

"На кафедру цивільного права юрфаку ЛНУ надійшов лист від ВСУ з проханням надати висновок про доктринальне тлумачення цих норм права у зв’язку із справою яку розглядає ВСУ. Кафедра дала цілком логічний висновок, що пропуск позовної давності припиняє і основне, і акцесорне (іпотеку) зобов’язання. "                                    Взято звідси:

   Саме отой оподатковуваний дохід колишнього позичальника, мабуть, і стане каталізатором вирішення проблеми колосальних прострочених боргів. Принаймні є підстави на це сподіватись.

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

суду респект за заглиблення в нормативку, яка характеризує правовідносини  

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66162821

Категорія справи №  569/4468/15-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надіслано судом: 25.04.2017. Зареєстровано: 26.04.2017. Оприлюднено: 28.04.2017.

 

Справа № 569/4468/15-ц

                

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О. Я.,

при секретарі Процюка Б.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, -      

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «УкрСиббанк» (надалі - Позивач), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, (надалі Відповідач-1), ОСОБА_4 (надалі Відповідач-2), про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримав, просить суд їх задоволити та стягнути з ОСОБА_2, та ОСОБА_4, солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11249073000від 08 листопада 2007 року в розмірі 45444, 53 доларів США (Сорок пять тисяч чотириста сорок чотири долара США 53 центи), пеню в розмірі 9640, 86 грн. (дев»ять тисяч шістсот сорок грн. 86 коп) та судові витрати по справі, а саме судовий збір в розмірі 3654 грн.

Пред»явлені позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» обґрунтовує тим, що 08 листопада 2007 року, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» - з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - Банк) та ОСОБА_2, (надалі - Відповідач-1) укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11249073000(надалі - Кредитний договір).

Згідно з вимогамиЗакону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Згідно з положеннямиЦивільного кодексу УкраїнитаЗакону України «Про акціонерні товариства»дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до умов п.1.1. кредитного договору, Банк зобовязався надати ОСОБА_2, кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) дол. США,а ОСОБА_2, в свою чергу зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше07.03.2028 року(п.1.2.), згідно з графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі12,4 % річних (п.1.3.1.).

Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме для купівлі трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з умовами п. 1.5. кредитного договору, кредит надається шляхом: зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника № 26203153538300 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

В умовах п.5.5. кредитного договору сторони узгодили, у випадку не сплати Позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку встановленому розділом 12 цього договору.

Відповідно до п.8.1. кредитного договору, за порушення Відповідачем-1 термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим договором зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від ОСОБА_2, додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

В пункті 12.1. кредитного договору зазначено, відповідно до ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених, зокрема, у п.5.5., яким передбачено право банку на дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів у випадку не сплати Позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати більше ніж на один місяць, та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення Позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимог) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 каленарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.

Відповідно до п. 12.2. Кредитного договору, зазначене у п. 12.1. Договору повідомлення (вимога) Банку направляється Позичальнику листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється курєром на адресу, що вказана у розділі 13 цього Договору.

«03» лютого 2009 року між Банком та Відповідачем-1 укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору № 11249073000від 08 листопада 2007 року (щодо реструктуризації), відповідно до умов якої, змінено кінцевий термін повернення кредиту, не пізніше 25 червня 2037 року та змінено розмір ануїтетного платежу у період з 03.03.2009 року до кінця терміну дії договору у розмірі 463, 29 (чотириста шістдесят три долари США 29 центів).

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_2, за Кредитним договором № 11249073000від «08» листопада 2007 року, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4було укладено Договір поруки № 156491 від«08» листопада 2007 року, (надалі - Договір поруки).

Відповідно до умов Договору поруки, Поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання Позичальником усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору. Відповідальність Позичальника та Поручителя є солідарною.

«02» квітня 2009 року між Банком та Відповідачем-2 укладено Додаткову угоду/Договір про внесення змін №1 до Договору поруки № 156491 від08 листопада 2007 року, відповідно до умов якої поручитель надала свою згоду забезпечувати змінене основне зобов'язання.

Разом з тим, на виконання ухвали суду від 18 жовтня 2016 року, представником банку було скеровано суду заяву від 03.11.2016 року, вих.№30-3/455, якою долучено до матеріалів справи письмові докази вручення/отримання відповідачами письмових повідомлень банку від 05.02.2015 року, про дострокове повернення кредиту та повідомлено, що в звязку зі знищенням первинних документів про видачу кредитних коштів, банком долучається суду копія акту про вилучення і знищення первинних документів; копію акту передачі документів на макулатуру; оригінал виписки по рахунку позичальника №26203153538300.

У поданій суду заяві від 20.12.2016 року, вих.№30-3/2355, представник банку посилаючись на нормативно правові акти НБУ зазначає, що виписки з особових рахунків, що є регістрами аналітичного обліку вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

В якості додатків до цієї заяви долучив суду копію заяви ОСОБА_2 на видачу готівки від 08.11.2007 року та оригінал довідки архіву банку від 19.12.2016 року, вих. №30-3/2353, в якій зазначено: первинні касові та меморіальні документи по позичальнику ОСОБА_2, які витребувані ухвалою суду від 18.10.2016 року, по даній справі, були передані в Архівний центр західного регіону. По ним була проведена експертиза цінності, за результатами якої вони були включені в Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду за 2016 рік, а потім знищені за закінченням строку зберігання.

Таким чином, в звязку з порушенням ОСОБА_2, взятих на себе договірних зобовязань за кредитним договором та невиконання взятих на себе зобовязань щодо здійснення платежів згідно графіку та погашення заборгованості по кредиту і нарахованим процентам, станом на 13.03.2015 року, утворилась заборгованість Відповідача-1, яка становить 45891,82 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, складає 989149,03 (девятсот вісімдесят девять тисяч сто сорок девять) гривень 03 копійки, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 41563,61 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 895859,10 грн.; заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом 3880,92 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 83649, 07 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом -784,99 грн., що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 36,42 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом 8855,87 грн., що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 410,87 дол. США, яку позивач просить стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_2, та ОСОБА_4, про що подав суду відповідний розрахунок заборгованості ОСОБА_2

Відповідач-1 ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, приймав участь в розгляді справи через свого уповноваженого представника ОСОБА_3

Відповідач-2 ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилась, належним чином повідомлялась про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Заяв чи клопотань від неї не надходило. Розгляд даної справи здійснено без її присутності.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, предявлений ПАТ «Укрсиббанк» позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, зокрема зазначив, що позов безпідставний та необґрунтований. Просить суд відмовити у його задоволені.

В обґрунтування поданих суду доводів і заперечень проти задоволення позовних вимог банку представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 вказав, зокрема, що позивач не підтвердив первинними належними і допустими доказами згідно закону, обставини надання кредиту ОСОБА_2; долучені представником позивача копії документів, в якості письмових доказів наведених ним обставин, походження яких є невідоме, не є первинними документами та не відповідають вимогам належності і допустимості доказів згідно вимоги ст.ст. 57, 59 ЦПК України; банк не довів у встановленому умовами п.12.2 кредитного договору, право на дострокову вимогу і стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того зазначив, що його довірителем ОСОБА_2 не здійснювалось жодних проплат на погашення тіла кредиту і відсотків та йому не відомо, хто здійснював ці проплати.

Свою позицію щодо заявленого позову представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 обґрунтував в письмових запереченнях на позовні вимоги банку, в яких детально послався на конкретні порушення зі сторони позивача, зокрема:

    

В частині відкриття банківського поточного рахунку.

-Глосарій банківської термінології, який розміщено на офіційному електронному сайті Національного банку України за електронною адресою: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/ article?art_id=123543, в якому дано визначення: поточні рахунки фізичним особам не субєктам підприємницької діяльності відкриваються як вклади до запитання i використовуються їх власниками для здійснення розрахункових операцій як i поточні рахунки юридичних осіб (Джерело:Інструкція про порядок відкриття,використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах //Постанова Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492).

-п.7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», де встановлено: Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

-п.6.3 цього Закону, яким встановлено: порядок відкриття  банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

- Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затверджена Постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р., за N 1172/84, в редакції, чинній на дату укладення Кредитного договору, якою встановлено, зокрема:

* Умови відкриття рахунку та особливості  його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції (п.1.5.);

* Банки   відкривають  своїм  клієнтам  за  договором банківського рахунку поточні рахунки (п.1.8.);

* У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку  покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка)  відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом,  а також  контролюють правильність  присвоєння  номера рахунку клієнта та  його відповідність внутрішньому плану рахунків банку (п.1.18.);

* Тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у

відповідних додатках до цієї Інструкції (п.1.19.);

* Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції. За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України (п.1.23.);

* Банкам забороняється відкривати та  вести  анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Рахунок клієнту  відкривається лише після його ідентифікації банком (п.2.1.).

      В частині виконання зобовязань банку щодо видачі кредитних коштів позичальнику.

-частиною 2 ст. 640 ЦК України передбачено: якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

- відповідно до ч.ч. 1,2 ст.1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положенняпараграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

-частина 1 ст. 1046 ЦК України передбачає: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

-згідно ч.1 ст.526 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    В частині бухгалтерського обліку операцій банку та первинних облікових документів.

- часиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

- в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 3 вказаного, порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Вимоги щодо ведення документів бухгалтерського обліку наведені в Постанові Правління НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження положення про організацію операційної діяльності в банках України», якими встановлено наступне:

п.4.3. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

п.4.4. Залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками:

а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку);

б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

п.4.6. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

п.4.7. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

п.4.8. У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

п.5.1. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку…

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

п.5.2. Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. ...».

Оформлення первинних документів регулюється Постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р. «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», згідно якої зокрема: п.2.1.1. «Вимоги до первинних облікових документів», - Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін).

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). ...номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення ...

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

       В частині гранично допустимих строків зберігання фінансоворазрахункових документів кредитних операцій у банківських установах.

- п.11 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами): строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними і зменшенню не підлягають. Банківські установи можуть лише збільшувати строки зберігання документів, якщо це викликано специфічними особливостями їх роботи.

- п.26 цього Переліку: для організації і проведення попередньої експертизи цінності документів, відбору їх для зберігання або знищення створюється Експертна комісія (ЕК) банківської установи. Утворення та діяльність ЕК здійснюються на підставі Типового положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, державного та комунального підприємства, установи та організації, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 17.12.2007 N 183, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2008 за N 13/14704.

Банківська установа недержавної форми власності здійснює організацію і проведення попередньої експертизи цінності документів  відповідно до Примірного положення про експертну комісію об'єднання громадян, релігійної організації, а також підприємства, установи та організації, заснованої на приватній формі власності, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 06.05.2008 N 83.

-ст. 220 частини 2 Переліку: документи (статут, кредитний договір, заявизобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості), про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах, зберігаються у банках України протягом 5-ти років після погашення позики.

     В частині набуття банком права на дострокову вимогу повернення кредиту.

- частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

За своїм змістом ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту.

При цьому законодавець встановлює спеціальний (особливий) порядок стягнення як простроченої заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом.

     В частині відповідності вимогам належності і допустимості письмових доказів та необхідності їх дослідження судом.

- відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України: доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

- частинами 1,3 ст. 58 ЦПК України передбачено: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

- згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України:  обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

-Стаття 1 Закону України «Про інформацію» визначає, що документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

-п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу», яким визначено: послуги фіксування часу - процедура засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу шляхом додання до нього або логічного поєднання з ним позначки часу.

-Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган" від 28 жовтня 2004 року № 1451, згідно якої, на Міністерство юстиції України покладено виконання функцій центрального засвідчувального органу, шляхом створення засвідчувальних центрів органів виконавчої влади та центрів сертифікації ключів, що передбачене Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228. Технічне і технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчувального органу здійснюється державним підприємством «Національні інформаційні системи».

-п. 5.27 ДСТУ 4163-2003 затвердженого наказом Держспоживстандарту від 07.04.2003 року, в якому визначено: відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів Згідно з оригіналом, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізити;

- відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

- частиною 1 ст. 179 ЦПК України встановлено: предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи та які підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

- частина 1 ст. 131 ЦПК України передбачає: сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, до початку розгляду справи по суті.

- згідно ч.1 ст. 159 ЦПК України: суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази відповідно до ст.212 ЦПК України, щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що предявлений позов подано передчасно і в його задоволенні слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами), в системному звязку із застереженням п.11 Переліку, документи про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5-ти років після погашення позики, і ці строки зберігання документів, які визначені в цьому Переліку, є мінімальними та не підлягають зменшенню .

При розгляді судами питання про належність доказів, що мають значення у конкретному спорі, може виникнути сумнів, щодо поданої письмової інформації, яка міститься в електронному архіві. Тому, проаналізувавши вимоги нормативно-правових документів, суд приходить до висновку, що засвідчення наявності електронного документа (електронних даних), на певний момент часу, можна вважати офіційним документом, із достовірною інформацією про відомості, що розміщені в електронному архіві та зазначенням точного часу здійснення такого витягу, якщо він здійснений установою, на яку законом покладені такі обовязки, а саме: ДП «Національні інформаційні системи». Даний витяг в подальшому можна використати в судовому процесі як доказ, що в повній мірі буде відповідати вимогам Закону і не викликатиме сумніву у достовірності інформації, зазначеній у ньому.

Долучені представником банку копії документів суд вважає копіями невідомого походження, які не можливо зіставити з оригінальними примірниками. А отже, суд не може взяти їх до уваги та відхиляє ці докази з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви банку та долучених його представником документів, відповідно до умови п.1.2.1. термін кредитування з 08.11.2007 року до 07.03.2028 року. З огляду на це, кінцевий термін зберігання документів по даному кредитному договору становить 07.03.2033 року.

Надана суду представником банку копія Акту №3 по Західному регіону м. Львів, про нібито вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, по Волинському регіональному управлінню (Рівненська та Волинська області), зазначеним вимогам закону не відповідає оскільки, не містить дати його затвердження.

Разом з тим, в порушення вимоги п.33 Переліку, цей акт не затверджений підписом керівника банківської установи ( оскільки, докази наявності таких повноважень у начальника центру підтримки Західного регіону, суду не надані).

В той же час, в порушення припису п.26 Переліку, відсутні докази створення банківською установою Експертної Комісії (надалі - ЕК), з метою проведення попередньої експертизи цінності документів, відбору їх для зберігання або знищення а також, не долучено «Типове положення про експертну комісію банку», у відповідності до наказу Державного комітету архівів України від 17.12.2007 N 183, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2008 за N 13/14704 та наказу Державного комітету архівів України від 06.05.2008 N 83, які б в їх сукупності свідчили про створення і функціонування у ПАТ «Укрсиббанк», такої комісії та межі її повноважень.

Поряд з цим, в порушення пункту 32 Переліку, є відсутніми затверджені Експертно Перевірною Комісією державної архівної установи описи справ постійного строку зберігання, з розшифруванням їх вмісту та переліку.

Окрім того, з номерів опису (номенклатур) за рік (роки), які зазначені в колонці 4 таблиці та кількості справ (томів, частин), вказаних в колонці 6 таблиці, не можливо визначити та/або встановити, що в перелік знищених документів входить саме ця кредитна справа позичальника: ОСОБА_2 та фінансоворозрахункові або первинні бухгалтерські та меморіальні документи, які стосуються видачі кредиту банком ОСОБА_2, за Договором про надання споживчого кредиту № 11249073000 від «08» листопада 2007 року.

Поряд з цим, відсутні належні і допустимі докази у вигляді Висновку експертизи, ЕПК Державного архіву Харківської області, щодо цінності первинних документів, які стосуються видачі кредиту ОСОБА_2, за результатами якої було прийнято рішення, про їх знищення.

Разом з тим, долучена представником позивача копія довідки від 19.12.2016 року, яка засвідчена підписом провідного архівіста відділу управління архівами адміністративного управління АТ «Укрсиббанк» ОСОБА_5, не підтверджує та не доводить факт знищення первинних касових та меморіальних документів щодо видачі кредиту ОСОБА_2, оскільки, відповідно до п.11 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами), строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними і зменшенню не підлягають. Банківські установи можуть лише збільшувати строки зберігання документів, якщо це викликано специфічними особливостями їх роботи.

А отже, це суперечить вимогам п.11 Переліку та ч.2 ст. 220 зазначеного Переліку.

За таких обставин, зазначена копія Акта №3, про нібито знищення первинних бухгалтерських та меморіальних документів, про видачу банком кредиту ОСОБА_2, не примається судом як доказ, оскільки, не відповідає вимогам як належності так і допустимості доказів обставин по справі.

За умовами п.1.5., Банк зобовязався надати Позичальнику кредит одноразово шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок Позичальника №262031535338300, для подальшого використання за цільовим призначенням, який згідно з умовами п.6.2. банк зобовязався відкритий на користь Позичальника.

З наведеного вбачається, що у відповідності до умови п.1.5. Кредитного договору та вимог чинного законодавства, обовязковою передумовою виконання банком взятих на себе зобовязань щодо видачі кредитних коштів - є відкриття Банком для Позичальника у даному випадку, поточного рахунку №262031535338300, який має бути відкритий банком ОСОБА_2, на підставі письмового договору банківського рахунку, відповідно до поданої ним заяви, про відкриття поточного рахунку.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, що долучена ним копія заяви на видачу готівки від 08.11.2007 року, є роздрукованою копією, яка міститься в електронному архіві банку.

Проте, зазначена копія заяви на видачу готівки не може бути взята до уваги судом як доказ, оскільки є відсутніми докази у вигляді первинних документів а саме, договору банківського рахунку з Позичальником про відкриття поточного рахунку та зарахування кредитних коштів на поточний рахунок згідно з умовами п.1.5. Кредитного договору. Разом з тим, правова природа та походження заяви на видачу готівки є невідомим.

Разом з тим, зазначена заява на видачу готівки не відповідає вимогам належності і допустимості доказів так як копія такої заяви не засвідчена у встановленому законом порядку уповноваженим представником центрального засвідчувального органу, зокрема державного підприємства «Національні інформаційні системи», що суперечить вимогам ст.1 Закону України «Про інформацію»; п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу»; Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган" від 28 жовтня 2004 року № 1451, та Положенню про Міністерство юстиції України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228.

Отже, не подання Банком належних і допустимих доказів, а саме: первинних документів, якими є меморіальний ордер або платіжне доручення про зарахування кредитних коштів на поточний рахунок №262031535338300, та договору банківського рахунку, укладеного з Позичальником про відкриття поточного рахунку спростовує твердження Банку про виконання ним зобовязань за умовами п.1.5. Кредитного договору.

Крім того, долучений суду представником позивача оригінальний примірник виписки по рахунку, не є таким та водночас, не являється первинним документом та не доводить наведену в змісті позовної заяви банку обставину виконання взятих на себе зобовязань за умовами п.1.5. кредитного договору і відповідно, набуття права банку на стягнення заборгованості з позичальника, оскільки за умовами п.1.5. договору, Банк зобовязався надати Позичальнику кредит одноразово шляхом зарахування суми кредиту саме на поточний рахунок Позичальника №262031535338300, для подальшого використання за цільовим призначенням, який має бутивідкритий на користь Позичальника.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Як вбачається з оглянутої судом в судовому засіданні виписки руху по рахунку №262031535338300 позичальника: ОСОБА_2, за період з 01.11.2007 року по 30.11.2007 року, що ця виписка не містить ознак первинного документу, оскільки не є складена у день проведення банківської операції.

Разом з тим зазначена виписка, яка є одностороннім документом, достовірно не доводить що відповідач ОСОБА_2 отримав кошти на відкритий банком йому поточний рахунок згідно з умовами п.1.5. кредитної угоди, оскільки є відсутніми належні і допустимі докази у вигляді первинних документів відкриття зазначеного поточного рахунку позичальнику, що узгоджується з правовим висновком ВСУ, який зроблено в змісті ухвали від 25.07.2007 року в справі №6-9763кс04.

Разом з тим, всупереч вимоги п.2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджене Постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року,  зазначена виписка не містить належних відомостей і даних про дату, місце і час її складання як первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківської операції та правильність її оформлення.

Поряд з цим, зазначена виписка є затверджена печаткою ПАТ «Укрсиббанк», тоді як у липні 2007 року, відповідно до змісту кредитного договору Банк мав іншу назву: АКІБ «Укрсиббанк», що на думку і переконання суду підтверджує, про невідповідність цього документу вимогам та ознакам первинного документу, який має бути складений у день здійснення банківської операції.

Окрім того, відповідно до змісту Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затверджених наказом ДПС України від 05.07.2012 року №583 (на яку посилається представник позивача), «Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюється договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку, який як зазначив у своїх поясненнях представник позивача, не укладався між банком та ОСОБА_2 та відповідно є відсутнім і не існує взагалі.

Крім того, аналіз зазначеного змісту Узагальнюючої податкової консультації не зареєстрований в Міністерстві юстиції України у встановленому законом порядку. А отже, не доведений до відома у встановленому законом порядку та відповідно, не являється нормативноправовим актом України, який має враховуватись судом. Відтак, з урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що зазначене Узагальнення податкової консультації носить виключно рекомендаційний характер, який не є обовязковим для суду.

Таким чином, підсумовуючи у наведеній частині суд прийшов до висновку, що посилання представника банку на виписку з поточного рахунку є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, долучена представником банку копія заяви на видачу готівки, яка як стверджує представник позивача роздрукована з електронного архіву, також не підтверджує видачу кредитних коштів Позичальнику та не може братись до уваги судом оскільки, умовами п.1.5. кредитного договору, видача кредиту позичальнику готівковими коштами з каси банку не передбачено, а передбачено лише зарахування кредитних коштів, саме у безготівковій формі на поточний рахунок Позичальника №262031535338300.

Разом з тим, відсутність письмових доказів, у вигляді первинних документів які б підтверджували: відкриття банком поточного рахунку позичальнику та зарахування банком кредитних коштів позичальнику на поточний рахунок у безготівковій формі, автоматично ставить під сумнів їх подальшу видачу через касу готівкою. А відтак, вказує на неналежність долученої банком копії заяви на видачу готівки як доказ.

Позивачем не підтверджено довідкою відповідальних працівників архівного відділу банку, що ця заява на видачу кредиту знаходиться в електронному архіві банку.

Зазначена копія заяви на видачу готівки не містить відомостей, відміток та записів про те, що роздрукована з електронного архіву банку та не затверджена як підписами відповідальних працівників архівного відділу банку так і уповноваженим представником центрального засвідчувального органу, зокрема державного підприємства «Національні інформаційні системи».

А оскільки позивачем не доведено належними і допустимими письмовими доказами виконання своїх зобовязань згідно з п.1.5. кредитного договору, щодо видачі позичальнику кредиту у безготівковій формі шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника кредитних коштів, то за таких умов предявлені банком позовні вимоги про стягнення заборгованості, процентів за користування кредитом та пені є необґрунтовані та не підтверджені належними і допустими доказами по справі.

Крім того, відповідно до застереження п. 12.2. Кредитного договору, зазначене у п. 12.1. Договору повідомлення (вимога) Банку направляється Позичальнику листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється курєром на адресу, що вказана у розділі 13 цього Договору.

Отже, з наведених умов договору вбачається, що право Кредитора на дострокове повернення кредиту, у тому числі і на примусове задоволення своїх вимог та інше, виникає виключно з дня (дати) отримання Позичальником письмової вимоги банку, яка має бути направлена листом (цінний з описом вкладення та повідомленням про вручення).

В іншому випадку, відсутність належних та допустимих доказів у вигляді опису вкладення листа та доказів отримання особою Позичальником та іншими особами такого листа вважається, що особи не повідомлені належним чином. А відтак, банк не набуває законного права на дострокову вимогу.

З дослідженого в судовому засіданні списку згрупованих рекомендованих відправлень вбачається, що цей список не містить належних відомостей та/або опису вкладення змісту листа, щодо наявності в його змісті письмової вимоги банку адресованої Відповідачам. А отже, не підтверджує, що саме ті письмові вимоги, на які посилається представник позивача, були надіслані відповідачам тим листом, про надсилання якого надав список згрупованих рекомендованих відправлень представник позивача.

Відсутність належних і допустимих доказів по справі а також, відомостей чи/або даних, про надсилання банком письмової вимоги в порядку, який узгоджено між сторонами у розділі 12 кредитного договору та передбачений вимогами ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» ставить під сумнів виконання банком своїх договірних зобовязань за кредитним договором та вказує на передчасність предявленого ним позову.

За всіх вищевикладених обставин суд дійшов до висновку про передчасність предявленого позову, в задоволенні якого слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.6,16,526,530,533,546,549,575,577,589,590,599,610,611,612,627,629,632,1046,1048, 1049, 1050,1054 ЦК Українита ст. ст.3,27,31,109,113,114,118,119,120,122,213-215,218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В позові Публічного Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 11 квітня 2017 року.

Суддя Рівненського

міського суду                                                                                        ОСОБА_6

[Виконавчий лист]

On 17.07.2016 at 2:37 PM, yafet said:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58218149

Срок предъявления исполнительного документа, который возвращают в суд, а не взыскателю прерывает с момента его подачи в исполнительную службу.

После прерывания срок не продолжает свое исчисление, а начинается заново

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58155646

                               Таки да ... 

                                                                                              3-698гс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

5 жовтня 2016 року                      м. Київ

 

 

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого     Жайворонок Т.Є.,                         

суддів: Берднік І.С.,                     

               Ємця А.А.,                        

за участю представників:

публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» – ОСОБА_1,

товариства з обмеженою відповідальністю «Земля К»  – ОСОБА_2,

Міністерства юстиції України – ОСОБА_3, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Земля К» (далі – ТОВ «Земля К») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 910/18165/13 за скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі – ПАТ АБ «Укргазбанк») на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області) у справі                          № 910/18165/13 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Метан» (далі – ТОВ «Метан»), ТОВ «Земля К» про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до суду зі скаргою на дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області, в якій просить:

– визнати протиправними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 4 грудня                 2015 року ВП № 49519299;

– скасувати зазначену постанову;

– зобов’язати ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року у справі № 910/18165/13, передбачені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон України «Про виконавче провадження»).

Свої вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» обґрунтував тим, що ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області неправомірно відмовив їм у відкритті виконавчого провадження з тих підстав, що наданий наказ господарського суду складається з 5 аркушів, які не прошиті, не пронумеровані та не скріплені гербовою печаткою, а заява про відкриття виконавчого провадження подана особою, повноваження якої не підтверджені належним чином завіреною довіреністю.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 2 лютого 2016 року скаргу задоволено:

– визнано протиправними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого  провадження від 4 грудня               2015 року ВП № 49519299;

– визнано недійсною постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 4 грудня               2015 року ВП № 495192994;

– зобов'язано  ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року у справі № 910/18165/13, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня                 2016 року ухвалу суду першої інстанції частково скасовано. Скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» на дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області задоволено частково. Відмовлено у задоволенні вимоги про зобов'язання ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року у справі                № 910/18165/13. В  решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. 

Постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року постанову апеляційного суду скасовано в частині скасування ухвали суду першої інстанції  про зобов'язання здійснити дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від                  3 жовтня 2014 року у справі № 910/18165/13 та в указаній частині залишено без змін ухвалу суду першої інстанції.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Земля К» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції в частині скасування постанови апеляційного суду щодо відмови у задоволенні вимоги про зобов'язання  ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу суду та залишити в цій частині в силі постанову апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 16 вересня 2014 року у справі № 910/18165/13, яке набрало законної сили                  3 жовтня 2014 року, частково задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Метан», ТОВ «Земля К» про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави. Стягнуто з ТОВ «Метан» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 7 076 384,06 грн строкової заборгованості по кредиту, 108 569,18 грн строкової заборгованості по процентах з 1 травня 2014 року по             28 травня 2014 року, 559 335,95 грн простроченої заборгованості по процентах,                           29 346,56 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 47 413,80 грн пені за несвоєчасну сплату процентів. У рахунок погашення зазначеної заборгованості ТОВ «Метан» звернуто стягнення на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» на предмети іпотеки та застави, що належать ТОВ «Земля К», шляхом продажу з прилюдних та публічних торгів. 

На виконання цього рішення Господарським судом м. Києва видано накази від              3 жовтня 2014 року № 910/18165/13, зокрема наказ про звернення стягнення на нерухоме майно та обладнання, що належать ТОВ «Земля К».

ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області заяву від 13 травня 2015 року № 11051/4262/2015 про примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16 вересня 2014 року у справі № 910/18165/13 та наказ.

22 травня 2015 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області винесено постанову ВП № 47591869 про відмову у відкритті виконавчого провадження з підстав невідповідності виконавчого документа вимогам п.п. 2, 6, 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (наказ господарського суду складається з 5 аркушів, які не прошиті, не пронумеровані та не скріплені гербовою печаткою, гербова печатка міститься тільки на останньому аркуші; заява про відкриття виконавчого провадження подана особою, повноваження якої не підтверджені належним чином завіреною довіреністю). Ця постанова отримана банком 29 травня 2015 року.

ПАТ АБ «Укргазбанк» повторно подало до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області заяву від 23 листопада 2015 року № 11032/10064/2015 про примусове виконання рішення суду.

4 грудня 2015 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області винесено постанову ВП № 49519299 про відмову у відкритті виконавчого провадження з  тих же  підстав.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того,  що  відмова у відкритті виконавчого провадження є незаконною.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині зобов'язання  ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу суду та відмовляючи в задоволенні скарги в цій частині, апеляційний суд виходив із такого.

За змістом положень ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення наказу до виконання переривався пред'явленням цього виконавчого документа до виконання, а саме з 13 травня 2015 року (перше звернення банку до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження) по 29 травня                2015 року (дата отримання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Відтак строк пред'явлення наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року              № 910/18165/13 до виконання закінчився 19 жовтня 2015 року. Позивач повторно звернувся до ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області із заявою про відкриття виконавчого провадження 23 листопада 2015 року, тобто після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, тому підстави для зобов'язання ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від  3 жовтня 2014 року відсутні. При цьому апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що підстави відмови у відкритті виконавчого провадження є незаконними.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов'язання  ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області здійснити дії з виконання наказу суду та залишаючи без змін у цій частині ухвалу суду першої інстанції, виходив із такого.                   

Згідно з приписами ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» пред'явленням виконавчого документа до виконання переривається процесуальний строк для його пред'явлення до виконання. Час, що минув до переривання строку пред'явленням наказу до виконання, до нового строку не зараховується. Першим пред'явленням наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року до виконання процесуальний строк був перерваний, і час, що минув до переривання строку, не зараховується до нового строку, який починається з дня його повернення (в цьому випадку з 29 травня 2015 року – дати отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Повторне звернення стягувача із наказом Господарського суду м. Києва до виконавчої служби 25 листопада 2015 року мало місце в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».  

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 54/376 за скаргою товариства на дії відділу державної виконавчої служби щодо відкриття виконавчого провадження з виконання наказу суду касаційний суд погодився із висновками апеляційного суду, з огляду на те, що наказ суду видано 16 липня 2012 року, для виконання його пред’явлено           4 червня 2013 року, виконавчою службою відмовлено у відкритті виконавчого провадження 21 червня 2013 року, 15 липня 2013 року наказ повторно пред’явлений до виконання і цього ж дня відкрито виконавче провадження з виконання цього наказу. Оскільки за змістом положень ч. 2 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» період з 4 до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа для виконання у зв’язку з перериванням такого строку, то позивач повинен був пред’явити судовий наказ до виконання до 2 липня                  2013 року. Тобто, зазначений строк поновлюється, а не починається спочатку.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

 Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинним у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. 

 Строки, зазначені у ч. 1 цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1              ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Тобто після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв’язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження». 

За таких обставин у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції правомірно погодився із висновками суду першої інстанції про те, що строк пред’явлення наказу Господарського суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року було перервано у зв'язку з його пред'явленням до виконання 13 травня 2015 року, новий строк пред’явлення до виконання слід відраховувати з наступного дня після його повернення стягувачу. Останній отримав відмову 29 травня 2015 року, повторно подав заяву про примусове виконання рішення суду 23 листопада 2015 року, тобто з додержанням строку, встановленого ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ТОВ «Земля К» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 910/18165/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю                «Земля К» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 910/18165/13.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої                   п. 4 ч. 1 ст. 11116  ГПК.

 

 

Головуючий      Т.Є. Жайворонок

 

 

Судді:   І.С. Берднік

 

 

               А.А. Ємець

 

 

[Решение Соломенского райсуда о признании не подлежащей исполнению исполнительной надписи в пользу Порше мобилити]

23 hours ago, ANTIRAID said:

Державний герб України

760/21084/15-ц
2-1553/16

Солом'янський районний суд м. києва

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року

Солом'янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,
за участю секретаря Піддубняк І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, відділ державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В: 

В листопаді 2015 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила суд виконавчий напис від 05.11.2015, який вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. (далі - нотаріусом), зареєстрований в реєстрі під №1586, визнати таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги наступним.

24.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» (далі - ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ») та позивачем укладено Кредитний договір №50011965 (далі - Кредитний договір), згідно умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання надати кредитні кошти в сумі 217 407,21 грн., еквівалент 18 424,34 доларів США, на певних умовах для придбання автомобіля, а позивач відповідно - прийняти їх, в подальшому повернути як тіло кредиту, так і відсотки за його користування, здійснити інші необхідні платежі за Кредитним договором.

Невід`ємним додатком до Кредитного договору виступив графік погашення кредиту (далі - Графік), згідно якого щомісячний платіж був передбачений в розмірі 390,56 доларів США.

В даному випадку позивач акцентує увагу суду на тому, що умови Кредитного договору та Графіку чітко передбачали погашення платежів в еквіваленті іноземної валюти - доларах США, що само по собі поставило позивача у вкрай невигідне становище по відношенню до відповідача та порушило принцип рівності сторін в договірних зобов`язаннях. Окремі пункти Кредитного договору, а саме 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3., 3.1 Загальних умов кредитування, мали б бути визнані недійсними. Зазначене, на думку позивача, вже свідчило про небезспірність вимог відповідача за Кредитним договором, оскільки нарахування заборгованості в доларовому еквіваленті апріорі відмінне від аналогічного розрахунку в гривні, таким чином, наполягає позивач, вона оспорила в жовтні 2015 року таку заборгованість, звернувшись до суду із позовом про визнання таких умов Кредитного договору недійсними.

В свою чергу, Кредитний договір був забезпечений Договором застави транспортного засобу №50011965 (далі - Договір застави), предметом якого виступив автомобіль «Фольксваген Тігуан», р.н.НОМЕР_1.

12.11.2015 державний виконавець відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49331154 з виконання виконавчого напису від 05.11.2015, зареєстрований в реєстрі №5186, яким зобов`язано звернути стягнення на вищезазначений транспортний засіб, що фактично на праві власності належить позивачу та перебуває в заставі у відповідача. За рахунок коштів, отриманих від реалізації даного автомобіля, запропоновано задовольнити вимоги відповідача за невиплачену заборгованість позивача за Кредитним договором за період з 16.06.2015 по 18.09.2015 в сумі 483 887,44 грн., з яких

33 197,59 грн. - прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу,

5 780,29 грн. - штрафні санкції,

4 638,46 грн. - витрати, понесені компанією з повернення простроченої заборгованості,

59 639,59 грн. - штраф за порушення вимог щодо страхування майна,

12 450,40 грн. - компенсація за страхові платежі,

43 481,44 грн. - штраф за порушення терміну повернення кредиту,

324 699,67 грн. - сума заборгованості за повернення суми кредиту.

Позивач зазначає, що сама сума заборгованості, указана у виконавчому написі, явно перевищує фактичний розмір заборгованості перед відповідачем.

Позивач наполягає на тому, що зважаючи на те, що підставою вчинення виконавчого напису був Договір застави, нотаріус мав би перевірити безспірність вимог відповідача на вищезазначену суму. Сама ж позивач не була повідомлена про факт звернення стягнення на належне їй майно, так само як і про порушення нею зобов`язань за Кредитним договором, необхідність достроково таку заборгованість погасити, що в своїй сукупності дозволяє зробити висновок про те, що такий виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач вважає, що нотаріус вчинив виконавчий напис без перевірки ознак безспірності сум боргового зобов`язання, чим може бути визнання даної заборгованості самим боржникам (акт взаємозвірки між сторонами), наявність рішення суду, яке набрало законної сили. А сама вищезазначена заборгованість, яка висвітлена вище і міститься у виконавчому написі, не відповідає ані умовам Кредитного договору, ані умовам Договору застави, ані розрахункам ймовірної заборгованості, які не були також направлені на адресу позивача.

Крім того, позивач наводить витяг з роз`яснення Міністерства юстиції України, розміщений на сайті Федерації профспілок України, з питання внесення змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, згідно якого виконавчий напис нотаріусом буде вчинено лише за умови подання заставодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов`язання (наприклад, нотаріус повинен витребувати від стягувача заяву від імені боржника про відсутність спору щодо заборгованості) (а.с.3-5)

В судове засідання позивач свого представника не направила, в той же час, остання подала заяву про розгляд справи за її відсутності, зауважила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених судом вище (а.с.171)

Відповідач також подав заяву про розгляд справи за відсутності свого представника, проти задоволення позову заперечував, підтримав в повному обсязі подані раніше на адресу суду письмові заперечення, з яких вбачається наступне.

Так, відповідач зазначає, що позивач вводить суд в оману твердженням про те, що валютою Кредитного договору є іноземна валюта - долар США, оскільки і сам текст Кредитного договору і Графік містить посилання про валюту «гривню», розмір платежів встановлюється не в доларах США, а в еквіваленті доларів США, що узгоджується із положеннями ст.524 ЦК України, і зважаючи на свободу сторін в укладенні тих чи інших договорів, виборі контрагентів, визначенні умов договору, передбачену ст.627 ЦК України, вважає таке посилання неспроможним. Відповідач переконаний, що діюче законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони на визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті (правова позиція ВСУ, викладена в постанові від 02.07.2014)

Таким чином, в цій частині відповідач фактично визнає, що розрахунок заборгованості вівся з урахуванням множення заборгованості на доларовий еквівалент.

Крім того, вважає, що позов про визнання Кредитного договору недійсним чи окремих його умов, не свідчить про оспорюваність сум заборгованості, тому не має відношення до даної справи, оскільки позивач, на думку відповідача, оскаржував не суми заборгованості, а певні умови Кредитного договору щодо суми кредиту, заперечуючи категорично, що нарахування заборгованості в доларах США може значно перевіщувати заборгованість в національній валюті.

Відповідач продовжує, що ним було надано нотаріусу всі необхідні документи для здійснення такого напису, а саме - оригінал нотаріально посвідченої угоди - Кредитний договір, та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання - оригінали листів щодо сплати заборгованості за Кредитним договором та докази направлення направлення зазначеної вимоги позивачеві.

Акцентує увагу суду на тому, що позивач таку вимогу отримав, проте жодним чином не відреагував. Жодних претензій чи скарг не подавав, щоб засвідчили її незгоду із сумою кредиту та заборгованістю.

В той же час, будь-якого імперативно визначеного в законодавстві переліку документів, які б підтверджували безспірність заборгованості боржника та встановили прострочення виконання зобов`язання, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, наводить відповідач.

За переконанням останнього, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє можливість спору між сторонами щодо кредитної заборгованості, не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою КМУ від 29.06.1999 №1172, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, тобто перевіряє щоб документи, з яких обчислюється заборгованість не були спірні (правова позиція, викладена в ухвалі ВССУ від 06.02.2013 №6-30987св12)

Відповідач також вважає, що нотаріус за викладених обставин не зобов`язаний перевіряти розмір заборгованості, нотаріус повинен лише перевірити факт її наявності відповідно до наданих документів.

Відповідач також піддає сумніву твердження позивача про те, що документами, які можуть підтвердити розмір тієї чи іншої заборгованості, є лише документи первинної бухгалтерської документації згідно вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», тому що цей закон не поширюється на спірні правовідносини між сторонами, оскільки визначає лише правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні і не регулює питання, пов`язані із діяльністю нотаріусів при вчиненні виконавчих написів.

Відповідач наголошує на тому, що позивач була повідомлена про існування заборгованості за Кредитним договором та необхідність дострокового його погашення.

З червня 2015 року позивач припинила виконувати свої зобов`язання за Кредитним договором.

Згідно п.3.3 Кредитного договору позивач зобов`язаний повернути відповідачеві в повному обсязі суму кредиту, плату за користування кредитом, штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позивачем розраховується відповідачем і вказується у повідомленні відповідача) протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позивачем.

Так, 02.10.2015, наполягає відповідач, позивачем була отримана вимога відповідача, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення.

Саме протягом наступних 30 календарних днів відповідач і звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Сам факт звернення позивача до суду із позовом про визнання недійсними окремих умов Кредитного договору 27.10.2015 відповідач не заперечує, проте не вважає це оспорюванням суми заборгованості, оскільки наполягає, що доволі чітко визначено в Кредитному договорі, що заборгованість сплачується в національній валюті, хоча і міститься прив`язка до доларів США.

Відповідач повторює, що жодних скарг чи претензій або будь-яких інших відомостей, які б свідчили про незгоду позивача із сумою кредиту (розміром заборгованості) безпосередньо відповідачеві направлено не було, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність спору як такого, а твердження позивача про необізнаність із прострочкою та необхідністю дострокового погашення Кредитного договору спростовується вищенаведеними обставинами, викладеними в запереченнях (а.с.84-88, 170)

Третя особа - нотаріус - в судове засідання також не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до положень ст.74 ЦПК України, на адресу суду надіслав письмові заперечення та клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.110-112)

Так, нотаріус стверджує, що задоволення даного позову можливо виключно в тому випадку, якщо позивач доведе, що вона не має заборгованості перед відповідачем за Кредитним договором чи/та те, що вона не порушувала взяті на себе зобов`язання.

Крім того, нотаріус погоджується із тим, що умовою вчинення ним виконавчого напису є безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і таку безспірність нотаріусом перевірено на підставі Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою КМУ від 29.06.1999 №1172, та ч.2 ст.87 Закону України «Про нотаріат».

Так, зокрема, нотаріус стверджує, що для вчинення виконавчого напису йому було надано заяву про вчинення виконавчого напису, Кредитний договір, Договір застави транспортного засобу, несплачені рахунки, зведена виписка по рахунках боржника із зазначенням суми заборгованості, лист який направлявся боржнику з вимогою погасити заборгованість, рекомендоване повідомлення поштового відділення про надіслання листа боржнику.

Нотаріус категорично заперечує саму можливість встановлення ним будь-яких фактів, оскільки він лише посвідчує їх з метою надання їм юридичної вірогідності. При вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює факт наявності чи відсутності заборгованості або наявності спору, нотаріус перевіряє виключно наявність документів, передбачених вищезазначеним Переліком (а.с.111)

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5 (далі - Порядком), Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ від 29.06.1999 №1172 (далі - Переліком)

Посилання ж сторін на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 суд до уваги не бере, оскільки він втратив чинність ще 07.03.2012.

Так, судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами, що 23.04.2014 між позивачем та відповідачем укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання надати позивачу грошові кошти в сумі 217 407,21 грн., еквівалент суми кредиту в доларах США 18 424,32 доларів США на строк 60 місяців для придбання автомобіля на умовах платності, повернення (а.с.7)

Умовами Кредитного договору також передбачено, що перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 13 341,76 доларів США. Усі платежі повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США.

Невід`ємною частиною даного Кредитного договору виступив Графік, з якого вбачається, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і також підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США. Графік передбачав суму платежу за розрахунковий період в сумі 390,56 доларів США (а.с.8)

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між сторонами укладено Договір застави (а.с.11)

Сторонами не заперечується також, що грошові кошти за Кредитним договором відповідачем було надано позивачу.

Сторони також не заперечують, що позивачем було допущено невиконання своїх зобов`язань перед відповідачем за Кредитним договором було в певній частині.

В подальшому це призвело до вчинення виконання напису.

Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)

Відповідно до ст.589 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержателя право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Пунктом 5 частини 1 статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що обтяжувач має право застосувати як один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, - реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат» стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуса вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до п.п.1.1, 3.1, 3.2 глави 16 Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком.

Відтак, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання.

05.11.2015 нотаріусом вчинено виконавчий напис, згідно якого він зобов`язав звернути стягнення на транспортний засіб «Фольксваген Тігуан», д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності позивачу та який перебуває у заставі у відповідача за невиплачену в період з 16.06.2015 по 18.09.2015 заборгованість станом на 18.09.2015 у розмірі несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) - 33 197,59 грн., штрафних санкцій за вимоги щодо сплати 5 780,29 грн., витрати понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості - 4 638,46 грн., штрафу за порушення вимог щодо страхування майна - 59 639,59 грн., компенсації страхових платежів - 12 450,40 грн., штрафу за порушення терміну повернення кредиту - 43 481,44 грн., суми кредиту - 324 699,67 грн., що становить 483 887,44 грн. (а.с.89, 113)

Однак, чи дотримано нотаріусом вимог діючого законодавства в частині перевірки безспірності вимог, слід навести наступне.

Надані нотаріусом документи на вимогу суду, згідно яких такий виконавчий напис було вчинено, містять

1)заяву про вчинення виконавчого напису від 03.11.2015 (а.с.114), в якій відповідач просить нотаріуса вчинити виконавчий напис на Договір застави транспортного засобу з метою звернення стягнення в сумі 483 887,44 грн.

2)Кредитний договір (а.с.117)

3)Договір застави транспортного засобу (а.с.118)

4)Інформаційні довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (а.с.119-121)

5) зведена облікова виписка з рахунку клієнта ОСОБА_1 станом на 18.09.2015, де містяться відомості про нарахування всього 158 343,33 грн., сплачено 102 276,59 грн. (а.с.122) та станом на 03.11.2015, де містяться відомості про нарахування всього 174 944,98 грн., сплачено 102 276,59 грн. (а.с.123)

6)рахунок-фактура від 22.05.2015 - відшкодування страхових платежів на суму 7 259,83 грн. (а.с.124)

7)рахунок-фактура від 03.06.2015 - штраф на суму 633,12 грн. та пеня 86,03 грн. (а.с.125)

8)рахунок-фактура від 04.06.2015 - погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом - 8 210,74 грн. (а.с.126)

9)рахунок-фактура від 17.06.2015 - штраф - 666,72 грн. та пеня в сумі 71,87 грн. (а.с.127)

10)рахунок-фактура від 25.06.2015 - відшкодування страхових платежів 3 771,68 грн. (а.с.128)

11) рахунок-фактура від 03.07.2015 - погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом - 8 211,52 грн. (а.с.129)

12)рахунок-фактура від 03.07.2015 - штраф - 630,75 грн. та пеня 122,62 грн. (а.с.130)

13)рахунок-фактура від 16.07.2015 - штраф 553,78 грн. та 29,24 грн. (а.с.131)

14)рахунок-фактура від 21.07.2015 - відшкодування страхових платежів 3 858,19 грн. (а.с.132)

15)рахунок-фактура від 03.08.2015 - погашення суми кредиту та процентів за користування 8 239,64 грн. (а.с.133)

16)рахунок-фактура від 04.08.2015 - штраф та пеня відповідно 657,39 грн. та 87,73 грн. (а.с.134)

17)рахунок-фактура від 04.08.2015 - інші витрати за Кредитним договором - 4 638,46 грн. (а.с.135)

18)рахунок-фактура від 17.08.2015 - штраф та пеня відповідно 648,57 грн. та 58,49 грн. (а.с.136)

19)рахунок-фактура від 27.08.2015 - відшкодування страхових платежів 3 880,19 грн. (а.с.137)

20)рахунок-фактура від 02.09.2015 - погашення суми кредиту та процентів за користування 8 535,69 грн. (а.с.138)

21)рахунок-фактура від 08.09.2015 - штраф та пеня відповідно 665,85 грн. та 153,16 грн. (а.с.139)

22)рахунок-фактура від 18.09.2015 - штраф та пеня - 714,07 грн. (а.с.140)

Суд акцентує увагу на тому, що вищезазначені суми включають в себе ПДВ, окрім сум штрафу та пені. Щодо останніх, то в даному випадку суд погоджується із позивачем в тій частині, що в даному випадку було допущено подвійне притягнення до відповідальності - і штраф, і пеня, що не визнається позивачем.

23)вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором (а.с.30, 141), де мова йде про необхідність позивачу достроково повернути заборгованість за Кредитним договором на суму 419 764,43 грн., що відмінно від тієї суми заборгованості, яка фігурує у виконавчому написі нотаріуса - 483 887,44 грн. Навіть «плюсування» до цієї суми штрафу в сумі 43 481,44 грн., як зазначено в цій вимозі в разі порушення терміну дострокового повернення коштів за Кредитним договором, не буде дорівнювати тій сумі, яка значиться у виконавчому написі нотаріуса.

Таким чином, в цій частині обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в матеріалах справи знайшли підтвердження доводи останньої про те, що ця остання сума не дорівнює шляхом складення тим сумам, які навіть фігурують у вищезазначених рахунках-фактурах. Проте, нотаріус при виконанні виконавчого напису не звернув уваги на ці розбіжності та безпідставно вважав зазначену стягувачем суму заборгованості безспірною. За наявності такого розходження нотаріус у відповідності із п.2.2 Порядку не витребував у стягувача документи на усунення розбіжностей щодо суми заборгованості.

В матеріалах також наявний 24)чек КМД УППЗ «Укрпошта» про направлення позивачу вищезазначеної вимоги із описом вкладення у цінний лист 23.09.2015 (а.с.92, 93, 143)

Відтак можна погодитися із твердженням відповідача, що доводи позивача про те, що жодних вимог від відповідача вона не отримувала із необхідністю повернути достроково грошові кошти за Кредитним договором, не відповідають дійсності, оскільки згідно зворотного повідомлення такий лист позивач отримала 02.10.2015 (а.с.94, 142), проте це все одно не підтверджує безспірність вимог.

Щодо оспорюваності і своєї незгоди із сумою заборгованості, то суд наводить надану позивачем позовну заяву, яка була подана 27.10.2015 до суду про визнання недійсним умов вищезазначеного Кредитного договору (а.с.28), аналіз якої дозволяє зробити висновок про те, що позивач категорично не погодилася із сумою вищезазначеної заборгованості, оскільки така заборгованість була нарахована з урахуванням прив`язки до доларового еквівалента, з чим позивач не погодився. Саме таким чином позивач заявила фактично претензії до відповідача в частині правильності нарахування ним ймовірної заборгованості за Кредитним договором.

В подальшому провадження у справі ухвалою суду було відкрито (а.с.45)

Та обставина, що рішенням суду відмовлено у задоволенні даного позову на суть оспорюваності вимог на час вчинення виконавчого напису не впливає, тому і не враховується при ухваленні даного рішення. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові ВСУ від 04.03.2015 у справі №6-27цс15.

Таким чином, встановлено, що позивач намагався привести у відповідність розрахунок заборгованості вимогам чинного законодавства, не погоджуючись в жовтні 2015 року з тим, що відповідач нарахував йому заборгованість, орієнтуючись на курс долара США.

Вчиняючи ж виконавчий напис нотаріус не врахував та не перевірив факти наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вимоги ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат» про безспірність заборгованості, розрахунок заборгованості розміру невиконання зобов`язань за Кредитним договором у виконавчому написі зроблено ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» одноособово, помилково та неправомірно звернуто стягнення на автомобіль.

Доводи відповідача про те, що нотаріус за викладених обставин не зобов`язаний перевіряти розмір заборгованості, нотаріус повинен лише перевірити факт її наявності відповідно до наданих документів, суд сприймає критично з урахуванням вищенаведеного.

Сама по собі безспірність визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам.

У разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірності заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

ВССУ в своєму узагальненні «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», а також Пленум ВСУ в постанові №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» зазначив, що однією із об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Слід перевіряти, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчих написів, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди або звертаються про стягнення спірного боргу.

ВССУ акцентує увагу суддів на тому, що судами під час розгляду такої категорії справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені в письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема, чи є за боржником сума боргу.

При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум в частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило, у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов`язано із часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису заборгованість може бути збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності сум немає. Проте, судом вище наведено, що навіть врахування 20% розміру штрафу від суми кредиту за порушення терміну дострокового його (кредиту) повернення не буде складати ту суму, яка зазначена у виконавчому написі.

Також ВССУ акцентує увагу суддів на тому, що судами помилково приймаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості, якими виступають надані банками розрахунки сум заборгованості, оскільки сам по собі такий розрахунок не може підтверджувати безспірність вимог банку.

Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, ВССУ називає первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що спростовує заперечення відповідача в частині нерозповсюдження положень даного закону на спірні правовідносини.

Крім того, слід зазначити наступне. Згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» даного закону обтяжував, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку (тобто шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса) зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Таке повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, підтвердження чого суду також відповідачем надано не було.

Наведені сторонами обставини, на яких кожна з них ґрунтує свої відповідно підстави позову та підстави заперечень оцінені судом під час розгляду справи дослідженням представлених сторонами доказів у справі, на підставі чого суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10-11, 57-59, 60-61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, відділ державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати виконавчий напис, вчинений 05.11.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком Андрієм Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за №1586, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» на користь ОСОБА_1 судовий збрі в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя - В.С. Кицюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61245147

Але є ще така от штука. Жаль її також не згадали, щоб від неї відступити. 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі N 6-158цс15

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Українипередбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Встановивши у справі, яка переглядається, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та іпотечну вимогу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, а та обставина, що зазначена сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору.

[Виконавчий лист]

Важливо  (переніс звідси:             

 

 

On 15.07.2016 at 4:08 PM, y.voronizhskiy said:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58218149

Срок предъявления исполнительного документа, который возвращают в суд, а не взыскателю прерывает с момента его подачи в исполнительную службу.

После прерывания срок не продолжает свое исчисление, а начинается заново

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58155646

[Припинення поруки]

4 minutes ago, Bolt said:

А где тут тогда логика...

Вот именно, какое отношение тогда имеет поручитель к этому... Он вроде как только за периодические платежи поручался... выходит...

Поручитель може, звичайно, поручатись по-різному. Он Приват "назапускав" поручителів з обмеженою відповідальністю по всій території.  

Але класично порука видавалась "відповідати солідарно з позичальником за всі порушені позичальником грошові зобовязання".  Якщо порушення права доведено, то і судовий захист має бути відповідний.

[Припинення поруки]

1 minute ago, y.voronizhskiy said:

що ви маєте на увазі під достроковим витребуванням?

 

Маю на увазі, якщо обуовлений строк кредитування за договором (наприклад 10 років) обрізується достроковим витребуванням за  ч.2 ст.1050 з особливостями  ст.11 про захист прав споживачів .

[Припинення поруки]

Just now, y.voronizhskiy said:

Ви вважаєте, що ця постанова застосовує норми матеріального права таким чином, що кредитор може стягнути заборгованість лише за шісьтьма останіми платежами до звернення до суду, а залишком тіла кредита ні?

 

З точки зору застосування строку чинності поруки - так, якщо не було дострокового витребування. Якщо строк кредитування обрізаний достроковим витребуванням всього тіла, то можуть стягнути все, крім тих давніших частин, по яких порука припинилась.  

 

[Припинення поруки]

3 minutes ago, Bolt said:

Жаль, я в Вас видел единомышленника... (((

И ничего это не логично на самом то деле... 

   Та який жаль.  Якщо розібрати цивільне зобовязання на молекули (управнена і зобовязана особи, конкретне право і кореспондуючий йому конкретний обовязок), то самі побачите, що логіка у цій позиції ВСУ є. І позиція ця, зрештою, не тільки ж для кредитних спорів, а про поруку взагалі. 

   Жаль, що ВСУ шукає елементарні відповіді рівня 3-го курсу юрфаку десятками років, збиваючи з ритма всю зацікавлену громаду. З правом на зворотню вимогу поручителя, який виконав чуже зобовязання тільки частково, або з подальшим триванням акцесорних зобовязань після припинення основного  - то ж не правосуддя, а нонсенс.

    Я як і раніше думаю, що ключик до проблеми кредитів, і особливо - валютних, при справжньому судочинстві можна знайти трохи в стороні: зловживання кредитора правом на шкоду боржнику і зміст самих вимог кредитора ( думаю, що там мало боргів, а, в основному, слабо аргументована  "упущена вигода").  

[Припинення поруки]

20 minutes ago, y.voronizhskiy said:

Что происходит с остатком тела, если например, ежемесячные платежи по телу был по 10 дол. С первого по четвертый месяц человек не платил, на 10 банк подал в суд.

С первого по четвертый месяц кредитор потерял право на взыскание с поручителя.

Имеет ли право кредитор на взыскание тела за 11-12 месяц, это образно.

Но случай не образный, как правило тело до 2030-2040 годов, и это большая его часть - остается и 30, и 40, и 100 тела.

Что происходит с поручительством по всему остатку тела?

Понятно, что если он требует все тело кредита с заемщика, но не требует с поручителя, то начинает исчисляться срок прекращения поручительства с момента подачи этого иска.

Но если сразу заявлено требование о возврате всего тела кредита, то что с ним?

Весь остаток и 30, и 40, и 100 тела имеют право взыскать?

 

 

Так. З позичальника - в межах строку давності. З поручителя - в межах чинності поруки.

[Припинення поруки]

3 minutes ago, y.voronizhskiy said:

Выделенное не понял.

Я раніше пояснював свою точку зору, що порука, як вагітність: або є , або ні. Якщо припинилась по першому простроченому зобовязанню, то припинилась і в цілому, в т.ч. по всіх майбутніх (не порушених) зобовязаннях (сам викладав такі рішення і на Луспеникові посилався). ВизнаЮ, що нова позиція ВСУ обєктивно логічніша, хоча значно важча для застосування судами, які категорично недолюблюють арифметику.

[Припинення поруки]

On 06.07.2016 at 11:34 PM, Bolt said:

yafet  , то есть Вы смирились или поменяли свои взгляды... на эту "исковую давность" по поруке...

  Поважаю логіку, навіть якщо це мені не вигідно.  Зародки такої позиції ВСУ появились ще у вересні 15, якщо не помиляюсь.  В мене - трохи раніше   Але Луспеник давав  надію, що суддям буде впадлу витягувати нижній горшок з піраміди, бо розваляться всі розрахунки позовів кредиторів.  І порука ніби-то сприймається як щось одне-ціле й неділиме.

   Відповідь- змирився.

 

     

[Припинення поруки]

12 hours ago, y.voronizhskiy said:

 

А що відбувається з тілом, яке залишається після платежів, на які має право кредитор?

 

Якщо я правильно зрозумів акцент, то Ваше питання: Чи припиняється для позичальника зобовязання, якщо витік строк давності? Фіскали включають таке в дохід отримувача матеральної вигоди. Щодо ВСУ то поки-що нема позиції що цивільне зобовязання припиняється якщо строк давності, або строк предявлення виконавчого документа витік ( якщо щось таке є - буду вдячний за інформацію). 

Але в цій темі про припиненя поруки. З припиненням зобовязання поруки по причині витікання преклюзивного строку поруки логіка ВСУ ясна: припиняється щодо кожного окремого обовязку по завершенні 6 місяців з моменту порушення права кредитора але триває надалі щодо непорушених зобовязань, забезпечених порукою.  

[Припинення поруки]

11 hours ago, y.voronizhskiy said:

Они так и не написали, что происходит с телом кредита в таком случае.

Основанием для прекращения поручительства по телу является лишь пропуск шестимесячного срока с момента получения требования либо с момента получения требования + 30 дней, или с момента окончания срока кредитного договора.

Тіло кредиту складається з частин, якими його(тіло кредиту) потрібно повертати банку. Поручитель відповідає тільки за ті порушені частини, які є в межах дії поруки: 6 місяців назад. Якщо тіло витребовується  достроково, то право кредитора стане бути порушеним з моменту завершення строку на добровільне повернення. Не може бути захищене в суді НЕпорушене право.

Логіка ВСУ погіршилась для поручителів (ВССУ  вважав, що порука припиняється один раз, а не припиняється щодо кожної з частин окремо), але принаймні набула твердої логічності.

Як на мене, то в позиції ВСУ з ключовим питанням все ясно. 

[Припинення поруки]

В цьому місці ВСУ доріс до видимої суті:   "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін  кредитного договору.

Щодо припинення поруки в цілому чи частинами, на мій погляд, ВСУ в № 6-272 цс16 виглядає логічним. 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-272 цс16

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила                            (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

 

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

 

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

 

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

 

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

 

 

Суддя

Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8A2E0FE65D1B1800C2257FE6004135C2

 

[Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора ипотеки недвижимости внесенной в реестр памятников архитектуры и переданной без разрешения органа охраны культурного наследия]

ВСУ пропустив основну характеристику обєкта нерухомого майна в цій справі.

Вичерпний Реєстр памяток тут:

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=244910406  

Невнесений  в Реєстр нерухомої культурної спадщини обєкт нерухомого майна не є памяткою нерухомої культурної спадщини.  

Ця "гра слів" вже затягнулась надміру. 

  №3-66гс14 ВСУ , Постанова від 09.09.2014 року  в ЄДРСР 40643113 : «Об'єкти  нерухомого майна, в тому числі з числа тих, що раніше були розміщені в списках (переліках) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР №3600, на підставі перехідних положень Закону України від 6 грудня 2004 року № 2245-IV (“Про внесення змін до Закону України “Про охорону культурної спадщини”) не набули статусу пам'яток культурної спадщини, оскільки Кабінетом Міністрів України протягом шестимісячного строку  не виконано вимоги закону і не вирішено питання про включення чи невключення об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.»

 Постанова ВГСУ від 07.10.2014 року, в ЄДРСР 40787408 :  «Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключения об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже нежиле приміщення площею 164,7 кв.м. по АДРЕСА_1 не набуло статусу пам'ятки».

[Припинення поруки]

On 12.04.2016 at 9:53 PM, centurion said:

Вот на мой взгляд хорошее решение:

 

 

 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56631485 

 

 

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

Провадження № 22-ц/774/2231/16 Справа № 201/17659/15-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А.        Доповідач -  Петешенкова М.Ю.

 

 

Категорія 27                                                                                                    

 

 

  

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

 

 

                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 

 

14 березня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

 

 

                               головуючого  -  Петешенкової М.Ю.

 

 

                   суддів             -  Черненкової Л.А., Пономарь З.М.

 

 

                   при секретарі -  Черкас Є.О.

 

 

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання договору поруки припиненим, -

 

 

                                                    В С Т А Н О В И Л А:

 

 

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що 09 вересня 2008 року виступив поручителем за кредитним договором від 09 вересня 2008 року №2008-123, укладеним між ОСОБА_3 і ПриватБанк (ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки ОСОБА_3 допустив виникнення заборгованості за вказаним кредитним договором, банк звернувся до них із позовом про стягнення заборгованості.

 

 

Позивач вважає, що на момент звернення до суду, порука була припинена, тому просив визнати припиненим вищезазначений договір поруки.

 

 

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с.49-54).

 

 

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.61-67).

 

 

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

 

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

 

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

 

 

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

 

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

 

 

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договором поруки чітко зазначено строк дії договору та строк позовної давності, а тому підстави для припинення поруки, відсутні.

 

 

Проте погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

 

 

Судом встановлено, що 09 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПриватБанк (ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір №2008-123, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 53 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 18% на рік на суму заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення 09 вересня 2018 року.

 

 

         З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 09 вересня 2008 року між ПриватБанк (ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2008-123, відповідно до умов якого останній прийняв на себе зобов'язання відповідати за виконання позичальником всіх боргових зобов'язань перед позивачем за вказаним кредитним договором.

 

 

У серпні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

 

 

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

 

 

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 

 

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

 

         Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня наста ння основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

 

       Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

 

 

       Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

 

      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

 

 

     Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

 

 

        Таким чином, умови договору поруки не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

 

        Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

 

 

     Як видно із справи, боржник, а відтак і поручитель первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 09 вересня 2018 року, в порядку, визначеному цим договором.

 

 

     Отже, поряд з цим, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі укладених договорів кредитної лінії.

 

 

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності ч.4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини ч.4 ст.559 ЦК України).

 

 

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертійстатті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

 

 

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі; застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

 

 

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості з боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

 

 

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

 

 

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

 

 

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

 

 

         Із матеріалів справи вбачається, що боржник перестав виконувати свої зобов'язання за укладеним кредитним договором з 09 грудня 2009 року (а.с. 42-44), а з позовом до суду банк з вимогами до поручителя звернувся 20 серпня 2012 року, тобто за межами строку, визначеного зазначеними положеннями ЦК України, що є підставою для задоволення позову.

 

 

        Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи та помилково зробив висновки, які не відповідають дійсності, порушив норми матеріального права, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

 

 

        Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, рішення суду, відповідно дост. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

 

 

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

 

 

З урахуванням положень ч.5 ст.88 ЦПК України, при ухваленні нового рішення суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 024 грн.

 

 

         Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

 

 

                                                                 В И Р І Ш И Л А:

 

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

 

 

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

 

 

Визнати припиненим договір поруки № 2008/123-2 від 09 вересня 2008 року укладений міжОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

 

 

Стягнути зпублічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 024 грн.

 

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

 

 

 

 

 

Судді:                                                                                                 М.Ю. Петешенкова

 

 

                                                                                                            

 

 

                                                                                                             Л.А. Черненкова

 

 

            З.М. Пономарь

 

так само ВССУ 2 рази: 22 квітня 2015 року :

 

1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44015063

Судом безспірно встановлено, що прострочення кредитної заборгованості почалося з листопада 2011 року, проте банк протягом шести місяців вимоги до боржників не направив, позову до суду не пред'явив.   Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

 

2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832280

Судом безспірно встановлено, що прострочення кредитної заборгованості почалося з серпня 2012 року, проте банк протягом шести місяців вимоги до боржників не направив, позову до суду не пред'явив.  

Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.