[Постановление ВСУ по пресмотру о признании не подлежащей исполнению исполнительной надписи в пользу Порше Лизинг Украина]

1 hour ago, Лев said:

Институт исполнительных надписей  - производная института мошенничества. Нотариус выступает в роли ручного судьи.

Дура лекс... Ви ж в курсі. 

Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом

1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.   

 

Тільки от невідома логіка ВСУ, як йому прийшов в голови висновок, що можна захищати щось, не встановивши що. Тобто не встановлюючи змісту порушеного права, а тільки зібравши макулатуру за переліком.

[Постановление ВСУ по пресмотру о признании не подлежащей исполнению исполнительной надписи в пользу Порше Лизинг Украина]

1 hour ago, ANTIRAID said:

Признавая не подлежащей исполнению исполнительную надпись в пользу Порше Лизинг Украина суды пришли к выводу об отсутствии бесспорности при осуществлении исполнительной надписи.

Ще б розбити правову позицію N 6-158цс15 і можна було б вважати проблему закритою.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі N 6-158цс15

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Українипередбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Встановивши у справі, яка переглядається, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та іпотечну вимогу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, а та обставина, що зазначена сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору.

[Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Укрсиббанку во взыскании с поручителей]

5 hours ago, y.voronizhskiy said:

Воно то зловживання, але як суди будуть на це дивитися?

Питання неоднозначне і поки що невідомо, в яку сторону воно хитнеться.

  Я про чисту юриспруденцію. І вважаю, що порука, як вагітність: або є , або-ні. Поживем-побачим. 

[Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Укрсиббанку во взыскании с поручителей]

1 hour ago, Vladimir AB said:

Я вважаю, виникла заборгованість - право порушене, і у банку виникає право на звернення за захистом. Звідси пішов відлік.

Ще нема відповіді ВСУ на одне питання: про часткове чи повне припинення порукию

Порука припиняється через 6 місяців після прострочення першого чергового платежу тільки в частині цього чергового платежу, чи в цілому по всіх грошових зобовязаннях поручителя?  

 Питання комплексне. За змістом  ст.13 ЦК  кредитор фактично зловживає правом, якщо на шкоду контрагенту (поручителю) затягує з зверненням до суду за захистом. Це саме те, про що йдеться в темі 

 

[Постановление ВСУ по пересмотру о возможности обращения взыскания на предмет ипотеки третьего лица при банкротстве заемщика]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г., 

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Оболонь» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «Оболонь» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року,

 

встановила:

 

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство «Оболонь» (далі – ПАТ «Оболонь») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат Сервіс» (далі ТОВ – «Магнат Сервіс») про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Зазначало, що 1 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Оболонь» (далі – ЗАТ «Оболонь»), (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь»), та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1, відповідно до умов якого ПАТ «Оболонь» зобов’язалось виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» – її приймати та оплачувати, а також повернути тару; термін дії договору один рік.

 

У подальшому дія договору була пролонгована до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за вищевказаним договором між ПАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 13 травня 2008 року було укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився за виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» та передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» належне йому нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2 за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн 181 тис. 195 грн.

 

Свої зобов’язання за договором купівлі-продажу продукції ТОВ «Магнат Сервіс» не виконало, не в повному обсязі провело розрахунок із ЗАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складала 463 тис. 570 грн 15 коп.; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

Посилаючись на викладене, ПАТ «Оболонь» просило задовольнити позов – звернути стягнення на предмет іпотеки.

 

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року ТОВ "Магнат Сервіс" виключено з числа третіх осіб у справі у зв’язку з припиненням юридичної особи.

 

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Оболонь" відмовлено. 

 

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року відмовлено ПАТ "Оболонь" у відкритті касаційного провадження на піставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року ПАТ "Оболонь" порушує питання про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України "Про іпотеку" (далі – Закон) та статей 575, 593, 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Оболонь» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 1 березня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» (правонаступником якого є ПАТ «Оболонь») та ТОВ «Магнат Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу продукції НОМЕР_1 строком дії на 1 рік, відповідно до якого ЗАТ «Оболонь» зобов’язалося виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ «Магнат Сервіс» у свою чергу зобов’язалося приймати та оплачувати продукцію й повернути тару. У подальшому дію договору було пролонговано до 1 березня 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Магнат Сервіс» за договором 13 травня 2008 року між ЗАТ «Оболонь» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ «Оболонь» нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею S_1 та S_2, розташовані за цією ж адресою. Загальна вартість предмета іпотеки складає 1 млн. 181 тис. 195 грн.

 

ТОВ «Магнат Сервіс» не в повному обсязі провело розрахунок з ПАТ «Оболонь». Станом на 22 грудня 2011 року заборгованість ТОВ «Магнат Сервіс» за поставлену продукцію складає 463 тис. 570 грн 15 коп; вартість тари, яка не була повернута, – 2 млн. 89 тис. 980 грн. 

 

18 жовтня 2012 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «Магнат Сервіс».

 

Постановою від 6 листопада 2012 року ТОВ «Магнат Сервіс» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі та призначено ліквідатора. 

 

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу – ТОВ «Магнат Сервіс» (том 2, а.с. 117). 

 

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (далі – Реєстр) 22 травня 2013 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи – ТОВ «Магнат Сервіс» у зв’язку з визнанням її банкрутом (том 2, а.с. 132).

 

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Оболонь», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов’язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов’язання, яке його забезпечувало, – іпотека. 

 

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року міститься висновок про те, що оскільки на час звернення банку до суду з позовом юридична особа в установленому законом порядку ліквідована не була, тому зобов’язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені не були, і задовольнив позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

 

Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. 

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. 

 

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

 

Статтею 33 Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

ЗАТ «Оболонь» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом в період дії договору іпотеки, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

 

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов.

 

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції у справі, ухвала в якій надана для порівняння.

 

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та 6-84цс15.

 

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначеного законодавством винятку із загального правила про припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією юридичної особи – боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника – юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Реєстру кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

 

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Оболонь» задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді В.І. Гуменюк 

Я.М. Романюк

Н.П. Лященко 

Ю.Л. Сенін

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-245цс14

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

 

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

 

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

 

Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EAF97B6154536000C2257FA3002E49C4

    В своїй суті дуже неоднозначна позиція з т.з. ст.609 ЦК.  Ще до застави ( де принцип: вірю майну-не вірю особі) сяк так, але в тих самих умовах до поруки(де принцип: вірю особі-не вірю майну) ніяк не вміщається.

[Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Укрсиббанку во взыскании с поручителей]

Появилась робкая новая фраза

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами),

  Ну от накінець і до ВСУ частково дійшло.  Не пройшло і 10-ти років.

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

А где можно посмотреть отчетность банка по этому вопросу?

в налоговой или НБУ?

и каким НПА предусмотрена ее форма?

то достатньо марудне заняття з тим бухобліком

ми про це все вже спілкувались http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7397&hl=   там десь є і про первинні регістрові документи і нормативні акти, які це регулюють і навіть рішення судів, які застосовували нормативи про бухоблік в банках.

 

Крім того звітність - це синтетичний бухоблік, а нам, в даному випадку, потрібен аналітичний бухоблік. 

 

Практично-прикладну  сторону питання Ви і без мене чудово знаєте.

Інформація про всі рахунки, причетні до видачі і обслуговування кредиту є в "кредитній справі". В ній  і аналітичні рахунки бухобліку після "винесення на прострочку"

Сам принцип обліку і опис "кредитної справи" є в Постанові 23  незрозумілої чинності (  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12/page )  

    План рахунків як і раніше тут: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0918-04/page

 і до нього інструкція  тут :    http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0919-0

   На практиці ( в суді) достатньо мати виписку з рахунків обліку тіла:  до якогось числа буде з аналітичного рахунка 2233...(при споживчому іпотечному кредиті) і закінчиться виписка перенесенням всього залишку тіла на  2237 (прострочення)... :  

|-----+----+-----------------------------------------------------|

| 2233| А |Довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним |

| | |особам |

|-----+----+-----------------------------------------------------|

| 2237| А |Прострочена заборгованість за іпотечними кредитами, |

| | |що надані фізичним особам 

 

 Тобто, щоб підтвердити дату, з якої вся сума тіла стала простроченою в кредитора при повному достроковому витребуванні , достатньо мати в справі виписки про рух по аналітичних рахунках 2233 і 2237(при споживчому іпотечному кредиті.). При інших кредитах просто інші аналітичні рахунки з плану рахунків. 

І кореспондувати ці записи зі змістом  досудової вимоги або позову. 

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Мой вопрос, как раз и заключается в следующем: является ли иск об обращении взыскания на предмет ипотеки в счет погашения всей задолженности по телу кредиту основанием считать, что с момента подачи такого иска, по которому к тому же отказано в обращении взыскании - срок основного обязательства настал?

 

Перед подачей иска банком отправлялось требование о досрочном возврате просроченной задолженности в недельный срок, в котором не было упоминаний о том, что заемщик/ипотекодатель должны вернуть весь кредит, но при этом было ссылка на ст. 1050 и оговорка о том, что в случае невыполнения они обратят взыскание на предмет ипотеки.

   ст. 1050 цілком достатня щоб вважати вимогу про повне дострокове заявленою. З наступного дня після встановленої кредитором дати повернення вся сума тіла стає простроченою, що й відображається в бухобліку банку.

[Решение 3-ох инстанций о недействительности кредитного договора и договора ипотекис ВТБ банк]

Ребята, является ли иск об обращении взыскания на предмет ипотеки  в счет погашения задолженности по кредитному договору, в том числе всего тела основанием для утверждение, что с этого момента у банка возникает право на взыскание всего тела кредита?

 

Это я к чему-можем ли мы считать дату подачи иска об обращении взыскания на предмет ипотеки- датой начала отсчета исковой давности?

   Якщо банк змінює строки виконання, скориставшись правом на повне дострокове - ТАК ( з наступного дня від дати позовної заяви).

   І виконавчий напис нотаріуса також, якщо звернення здійснюється внаслідок невиконання вимоги про повне дострокове. 

   В цьому є колізії з законом про захист прав споживачів і законом про іпотеку ( іпотекодавець має право повернутись в графік 2 рази з строк кредитування), але  вони ще ніде не зіграли.

 

   ПС. Не забуваємо, що Конституційний ще не розтлумачив термін "вимога" за зверненням Укрсибу.

[Постанова ВСУ про строк пред,явлення виконавчого листа]

мороку зі стадією виконавчого провадження на предмет строку предявлення/строку давності предявлення  проходимо тут:  http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6122&page=12  

(Виконавчий листпоновлення строку подання Автор ksana36, 23 Nov 2013 20:37 )

[Виконавчий лист]

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8338#entry165797  (суміжна тема: 

Постанова ВСУ про строк пред,явлення виконавчого листастрок пред,явлення виконавчого листа на може бути змінений судом 

Автор doroshal, Вчера, 11:59 )

[Постанова ВСУ приватбанк неправомірно нараховував відсотки після отримання авто]

Я вообще на свой случай с такой стороны ранее не смотрел. Сейчас эта позиция ВСУ дает новые надежды.

Конечно, буду теперь искать практику в таком разрезе по своему случаю.

 

ПС. может кто в курсе: как у банка взять справку о закрытии счетов, указанных в кредитном договоре? т.е. достаточно подать письмо с просьбой, или есть какая то утвержденная НБУ процедура или правила?

Кстати, а может банк вообще должен эту справку предоставить бесплатно по первому требованию заемщику, как пользователю фин.услугами, владельцу этих счетов (например, по ЗоЗПП)?

 

Я вообще на свой случай с такой стороны ранее не смотрел. Сейчас эта позиция ВСУ дает новые надежды.

Конечно, буду теперь искать практику в таком разрезе по своему случаю.

 

ПС. может кто в курсе: как у банка взять справку о закрытии счетов, указанных в кредитном договоре? т.е. достаточно подать письмо с просьбой, или есть какая то утвержденная НБУ процедура или правила?

Кстати, а может банк вообще должен эту справку предоставить бесплатно по первому требованию заемщику, как пользователю фин.услугами, владельцу этих счетов (например, по ЗоЗПП)?

  Я з такої сторони (по.613) пробував кілька разів. Судова атмосфера ще не готова була сприйняти.

 

    " Також апелянт зазначає, що між кредитодавцем та позичальником не існує досягненої в письмовій формі після 25 травня 2012 року домовленості щодо повернення кредиту і сплати процентів у спосіб, інакший, ніж визначений п. 3.1.3 діючої редакції кредитного договору:  кошти сплачуються позичальником або списуються кредитодавцем  на рахунок № 2620..... МФО 300164 ( в АТ “Сведбанк” з якого кредитодавець самостійно розподіляв суми згідно черговості: на повернення тіла кредиту, на сплату процентів, тощо. Цей рахунок закритий без згоди і повідомлення позичальника ( а.с. 100-101). Крім цього позивач  посилається на  те, що  згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов”язання  не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, що згідно з ч.4 ст. 613 ЦК України  позбавляє кредитора  права на проценти за весь час прострочення кредитора. вимог позивач посилається на ч. 4 ст. 612, ч.ч.1,4 ст. 613 ЦК України." 

     Справа №  465/7293/13  

 Луспеник у відкритті касації відмовив. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42767943

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

14 лютого 2015 року                                                                                   м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Луспеник Д.Д., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 4 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про застосування наслідків нікчемності правочину, визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») 4 жовтня

2007 року укладено кредитний договір, згідно якого йому надано кредит на споживчі цілі. Внаслідок реорганізацій АКБ «ТАС-Комерцбанк» в подальшому був перетворений в публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке на даний час перетворене в публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»). 31 січня 2011 року між позивачем та ПАТ «Сведбанк» було укладено договори про внесення змін і доповнень до вказаного кредитного договору. В якості забезпечення кредитних зобов'язань позивач передав АКБ «ТАС-Комерцбанк» в іпотеку квартири № № 4, 4а, 4б у будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_2 вважає, що внаслідок припинення у ПАТ «Сведбанк» права вимоги за кредитним договором у порядку та строки, визначені кредитним договором, зобов'язання за договором іпотеки припинилось 25 травня 2012 року. Однак, ПАТ «Дельта Банк» реалізовано звернення стягнення на предмет іпотеки. 18 липня

2013 року стало відомо про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 1 червня 2013 року, за змістом якого ПАТ «Дельта-Банк» набуло статусу нового кредитора на підставі укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25 травня 2012 року, а також акту приймання-передачі кредитних файлів. Вважає, що, навіть якщо відступлення права вимоги за кредитним договором дійсно мало місце, то це не свідчить про відступлення прав іпотекодержателя за договором іпотеки, і звернення стягнення на зазначені квартири шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки є незаконним. Виконавчий напис вчинено при відсутності порушення основного зобов'язання позичальником, виконавчий напис вчинено на іпотечному договорі, строк дії якого закінчився 25 травня

2012 року, без дотримання стягувачем вимог Закону України «Про іпотеку», для задоволення вимог стягувана в сумі яка не є безспірною.

Ураховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд: визнати відсутність у кредитодавця права на отримання від позичальника обумовлених кредитним договором процентів у розмірі 11,9 % річних за період з 25 травня 2012 року по 24 грудня 2013 року; застосувати наслідки нікчемності правочину; зобов'язати ПАТ «Дельта Банк» зарахувати фактично сплачену позивачем після 25 травня 2012 року суму коштів у розмірі 7 350 дол. США в рахунок повернення позичальником основної суми боргу за вказаним кредитним договором; зобов'язати

ПАТ «Дельта Банк» надати ОСОБА_2 вичерпну інформацію про вартість споживчого кредиту; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня

2012 року та застосувати наслідки недійсності правочину в частині відступлення прав іпотекодержателя; іпотечний договір від 4 жовтня

2007 року та договори про внесення змін і доповнень до іпотечного договору від 31 січня 2011 року визнати такими, що припинили свою дію 25 травня 2012 року; зобов'язати ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк» звільнити предмет іпотеки та зняти заборону відчуження; виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 4 серпня

2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 січня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень й доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності зазначених судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про застосування наслідків нікчемності правочину, визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 4 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 січня 2015 року відмовити.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ                            Д.Д. Луспеник

 

 

 

как у банка взять справку о закрытии счетов, указанных в кредитном договоре?

  Це питання я рішав наступними чином: з рахунка в іншому банку робив безготівковий платіж (маленьку суму) на рахунок (з договору зі Сведбанком), який я був впевнений, що закритий.   Кошти повертались назад з зазначенням підстави "счет закрит".  Брав виписку зі свого рахунку після повернення коштів назад і долучав до справи.   Як видно зі справи 465/7293/13  тоді це не спрацювало.

[Виконавчий лист]

Те ж кіно. Сценарій через оскарження постанови ДВС (по поручителю-1; на дії ДВС по виконавчому листу-2).

 

 1. Перша. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54107256

Справа № 452/2843/15-ц

  

УХВАЛА

26 листопада 2015 року                                                                             м.Самбір

               Самбірський міськрайонний суд Львівської області

    у складі:     головуючого судді Казана І.С.

    при секретарі Топорович В.В.,

    із участю:     державного виконавця Співака Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області матеріали скарги представника заявника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на постанову від 25.09.2015 року про відкриття виконавчого провадження №48806481, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3, вже після спливу річного строку для предявлення виконавчого документа до виконання. Строк предявлення виконавчого документа до примусового виконання на думку заявника витік ще 10.06.2013 року, а отже обовязок за виконавчим листом №2-614 у ОСОБА_2 до виконання якого вона може бути примушена, відсутній. У звязку з вищенаведеним ОСОБА_1 просить визнати цю постанову неправомірною і скасувати.

ОСОБА_1 та заявник у судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд скарги у його відсутності.

У судовому засіданні старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3 заперечив проти скарги і пояснив, що виходячи із позиції заявника з дня набрання законної сили судовим рішенням до часу останнього відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-614 від 13.02.2014 року про стягнення коштів із ОСОБА_2 в користь ПАТ акціонерний банк «Укргазбанк» минуло 237 днів, відтак у задоволенні скарги просив відмовити.

Представник заінтересованої особи АБ «Укргазбанк» на виклик в судове засідання не зявилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності та письмове заперечення проти скарги ОСОБА_4

Вислухавши старшого державного виконавця, зясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити з наступних підстав:

У відповідності до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до копії постанови відкриття виконавчого провадження від 25.03.2013 року №37199021 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_5 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-614, виданого 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення із ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в користь публічного акціонерного банку «Укргазбанк» 5942,27 доларів США, що в еквіваленті становить 47460,91грн. та 13645,31грн. заборгованості по кредитному договору і судові витрати у справі 691,16грн.

Згідно постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27.02.2014 року та 25.12.2014 року виконавчий лист №2-614, виданий 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Із копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року №48806481 відомо, що головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_5 черговий раз відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-614, виданого 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення із ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в користь ПАТ акціонерного банку «Укргазбанк» наведених вище коштів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно предявити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановленихстаттею 22 цього Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути предявлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Ураховуючи наведені нормативні акти у сукупності з поясненнями старшого державного виконавця, подані суду документи, котрі цього не спростовують, існуюче несплачене фінансове зобовязання у громадянки ОСОБА_2 перед банківською установою, приводять суд до висновку, що стягувач не порушив строк для предявлення виконавчого документа до виконання, а відтак постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року за виконавчим провадженням №48806481, винесена державним виконавцем відділу державної виконавчої служби є правомірною та в даному конкретному випадку не порушує прав чи свобод ОСОБА_2 під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до закону.

Судові витрати слід розподілити згідно ст. 388 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 386 387 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3.

Стягнути із ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у сумі 487,2грн.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом пяти днів з дня отримання її копії.

Суддя                                         І.С. Казан.

 

 

2. Апеляційна.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56718367

Справа № 452/2843/15                                         Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/783/1612/16                         Доповідач в 2-й інстанції:  Шандра  М. М.

Категорія: 59

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

24 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3  на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Співака Романа Богдановича, -

               ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою відмовлено у задоволені скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Співака Романа Богдановича.    

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3.     В апеляційній скарзі покликається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду та зазначає, що згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов»язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред»явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної влади. Вказує, що державний виконавець, прийнявши рішення про відкриття виконавчого провадження вийшов з межі наданих йому дискреційних повноважень і порушив права боржника, оскільки, річний строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання розпочався 10 червня 2012 року і завершився 10 червня 2013 року. Незалежно від кількості разів пред'явлення виконавчого листа до виконання річний строк переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених цьому законі, що спрямовані на примусове виконання судових рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі рішення).

Згідно ст.383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред»явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали справи встановлено, що 29.05.2012 року Самбірським міськрайонним суду Львівської області  ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ПАТ АК «Укргазбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ АК «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним, згідно якого позов ПАТ АК «Укргазбанк» був задоволений, у зустрічному - відмовлено. Виконавчий лист видано 13.02.2013 року.

Вперше виконавчий лист був пред»явлений до виконання 25.03.2013 року, тобто у межах строку, визначеного ч.1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження».

25.03.2013 року №37199021 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Співаком П.Б. було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-614, виданого 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення із ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 в користь Публічного акціонерного банку «Укргазбанк» 5942,27 доларів США, що в еквіваленті становить 47460,91грн. та 13645,31грн. заборгованості по кредитному договору і судові витрати у справі 691,16грн. Постановою від 27.02.2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 35- 38).

Після повторного пред»явлення до виконання  виконавчого листа постановою від 25.12.2014 року державним виконавцем повернено виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 34).

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред»явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Матеріалами справи встановлено, що стягувач 22.09.2015 року звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2-614 від 13.02.2013 року. Тобто виконавчий лист було повторно пред»явлено до виконання у межах  річного строку. У зв»язку з наведеним, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що виконавчою службою правомірно 22.09.2015 року  відкрито виконавче провадження.

Відповідно до ч.3 ст. 387 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до Закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі не знайшли свого підтвердження в ході розгляду скарги.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального закону та підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

    Керуючись ст. п.1.ч.2 ст. 307, п.1 ч.1.ст. 312, п.4 ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів

                               УХВАЛИЛА:

     Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2015 рокузалишити без змін.

           Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

        

Головуючий                                                                           М.М.Шандра

Судді:                                                                         Л.Б. Струс

                                                                                                       Н.Л.Шумська       

[Судебный сбор - 2015, у кого какие мысли...]

Можливо ще не звертали уваги. Микнув на фейсбуці.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56580900

Категорія справи  №826-19216-15 : не визначено.

 

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

2 березня 2016 року                                                                                        м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого                 Кривенди О.В.,

суддів:     Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А.,    Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,  -  

 

розглянувши  в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) про визнання незаконною та скасування податкової консультації та зобов'язання вчинити дії,

 

в с т а н о в и л а:

 

25 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконною і скасувати індивідуальну податкову консультацію ДФС. До позовної заяви була долучена квитанція від 25 серпня 2015 року про сплату судового збору                             в розмірі 73 грн 8 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 жовтня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 2 грудня 2015 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, до якої долучив квитанцію про сплату судового збору в розмірі 87 грн 70 коп.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху і надав строк на усунення її  недоліків до 11 січня 2016 року, оскільки позивач не доплатив судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі, передбаченому Законом України від          8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 1 вересня 2015 року (далі - закони №№ 3674-VI, 484-VIII відповідно).

Ухвалою від 18 січня 2016 року Вищий адміністративний суд України продовжив ОСОБА_1 строк на усунення недоліків до 15 лютого           2016 року.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від    22 вересня, 7 і 30 жовтня, 11, 16, 18, 19, 20 і 26 листопада 2015 року               по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини другої статті 4 Закону № 3674-VI щодо визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги. Просить скасувати зазначену вище ухвалу Вищого адміністративного суду України і направити справу до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом оскарженої ухвали Вищий адміністративний суд України  виходив із того, що ставка судового збору за подання касаційної скарги у справі за позовною заявою немайнового характеру встановлена у розмірі      120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, визначеної відповідно до Закону № 3674-VI  у редакції Закону № 484-VIII. У зв'язку з цим суд зазначив, що позивач не доплатив судовий збір                       у розмірі 496 грн 94 коп.      

Водночас у наданих для порівняння ухвалах Вищий адміністративний суд України виходив із того, що при визначенні розміру судового збору за подання касаційної скарги слід виходити з відсотку, встановленого          Законом № 3674-VI, а базою для обчислення ставки є розмір ставки, яку було сплачено при зверненні з позовом до суду, і в разі якщо позов було подано до суду до набрання чинності новою редакцією Закону № 3674-VI, цей розмір не підлягає перерахунку відповідно до нових ставок цьогоЗакону.  

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення Закону № 3674-VI.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини п'ятої статті 213 КАС до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.          

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору.

                              Так, на час звернення позивача до суду з адміністративним позовом немайнового характеру у серпні 2015 року ставка судового збору становила 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 вересня 2015 року набрав чинності Закон № 484-VIII, яким частину другу статті 4 Закону № 3674-VI викладено у новій редакції, зокрема, встановлено нові розміри ставок судового збору за подання до адміністративного суду: адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; касаційної скарги на рішення суду - 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2015 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 грн.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Таким чином, за подання касаційної скарги в адміністративній справі, позов у якій було подано до суду до 1 вересня 2015 року, базою для обчислення судового збору є розмір ставки, яку було сплачено при зверненні до суду з позовом, і цей розмір не підлягає перерахунку відповідно до нової редакції Закону № 3674-VI.  

На час звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом в серпні 2015 року розмір судового збору за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру становив 0,06 розміру мінімальної заробітної плати і складав 73 грн 8 коп. Виходячи із цієї ставки позивач розрахував і сплатив судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 120 відсотків.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від      8 грудня 2015 року була прийнята з порушенням норм процесуального права, а відтак вона підлягає скасуванню з передачею справи до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги у відповідності зі статтею 214 КАС.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2015 року скасувати, а справу передати цьому ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий                                                                                                                     О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький        

[Виконавчий лист]

Это классика.

 

 

а можете детальніше пояснити, що Ви мали на увазі в цьому випадку?

 

І мені цікаво. 2 заслав в касацію проти вітру. 2  в  апеляції. 1 в першій.  В Європі остаточне рішення має виконуватись без всяких обговорень. В нас зараз діє свій закон. В Росії питання вирішили через КС. Якщо скомпонувати свіжий лист ВГСУ про дату набрання чинності рішенням при поновленні строку на апеляцію, правову позицію двох палат ВСУ від 20.01.2016 + ч.2 ст.61 Конституції + реанімація законопроекту про банкрутство фізосіб + державний інтерес на податки по припинених боргах, то підстави сподіватись на ясність є, як ніколи.

    Однозначність на стадії виконання судових рішень ще тільки в зародку.

 

    1. Про стан дискусії про тему строку предявлення (чинності) виконавчого листа дивіться за і проти в статтях і коментарях на Лізі:  http://jurliga.ligazakon.ua/news/2016/2/29/142061.htm  ,    http://jurliga.ligazakon.ua/blogs_article/670.htm   і ще було повідомлення на Лізі про конференцію з приводу виконавчого провадження де акцентували питання про банкрутство фізосіб(є зареєстрований законопроект).

 

    2. В Росії строк перебіг строку предявлення виконавчого листа вирішили в конституційному суді 10 березня 2016р. в залежності від ініціатора повернення такого листа з примусового стягнення (А.Авторгов 14.03.16 | 20:33 Дуже цікаве рішення КС РФ на цю тему: doc.ksrf.ru/decision/KSRFDecision225558.pdf ). Як виявилось, наш ЗВП злизаний з їхнього (в російському рішенні  є  цікаве підтвердження логіки нашого ВСУ і ВГСУ 3-55гс14 від 19.08.2014) .

 

    3. В Європі таке поняття, як строк предявлення( і відповідно- строк давності предявлення) виконавчого документа взагалі не застосовується (  зі статті http://jurliga.ligazakon.ua/news/2016/2/29/142061.htm )

 

    4.  Державний інтерес на податок в нас:

       діючий ПКУ передбачає оподаткування доходів фізосіб, отриманих внаслідок безнадійності боргу. Тут же згадується і умова про наявність закону про банкрутство фізосіб. 

 

                  Про податок з доходів фізосіб   і банкрутство фізосіб:

 

          ПКУ       14.1.11. безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

...

г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов’язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах;

{Підпункт "г" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону № 321-VIII від 09.04.2015}

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

{Підпункт "ґ" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону № 655-VIII від 17.07.2015}

...

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

{Підпункт "є" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону № 655-VIII від 17.07.2015}

...

з) заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією;

{Підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 доповнено підпунктом "з" згідно із Законом № 655-VIII від 17.07.2015}

{Підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3609-VI від 07.07.2011, № 657-VII від 24.10.2013; в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014}

               ПКУ. 164.2. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: ...

       164.2.7. сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації;

{Підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5519-VI від 06.12.2012} ... 

 

       5. Щодо порядку набрання рішенням суду чинності. По ч.2.ст.61 Конституції юридична відповідальність є індивідуальною. Звідси , логічно, що щодо кожного з відповідачів рішення вступає в силу різними (індивідуальними) датами. Відповідно різними будуть і строки предявлення виконавчого документа до виконання. Поскільки для початку строку абсолютно обовязково встановити дату вступу рішення в законну силу - цікавий свіжий лист ВГСУ Высший хозяйственный суд в письме от 14 марта 2016 года № 01-06/494/16разъяснил, можно ли считать решение хозяйственного суда вступившим в законную силу, если апелляционная жалоба подана после установленного законом срока на апелляционное обжалование.

Так, порядок вступления решения хозяйственного суда в законную силу определяется предписаниями статьи 85 ХПК.

Если апелляционную жалобу на судебное решение не подано в срок, предусмотренный частью первой статьи 93 ХПК, соответствующее решение вступает в законную силу.

В случае, если на решение суда первой инстанции, вступившее в законную силу с истечением установленного частью первой статьи 93 ХПК срока, подано апелляционную жалобу, и суд апелляционной инстанции восстановил этот срок и принял жалобу к производству, то такое решение местного хозяйственного суда до завершения апелляционного рассмотрения нельзя считать вступившим в законную силу.

Соответсвующие изменения были внесены в информационное письмо ВХСУ № 01-8/344 «О некоторых вопросах практики применения норм Хозяйственного процессуального кодекса Украины, поднятых в докладных записках о работе хозяйственных судов в 2004 году».

 

            6.  Про свої практичні кроки викладаю посилання на ЄДРСР по мірі появи незалежно від результату. 

 

     Щодо суті: притримуюсь своєї старої логіки: той у кого нема більше ніж Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення - вільний від визнаного/визначеного судом  зобовязання боргу на підставі ст.607 ЦК і повинен задекларувати дохід від безнадійного боргу. 

 

Звиняйте за обширність. В принципі всі елементи, мяко кажучи, не зовсім однозначні. 

[Виконавчий лист]

Зацікавленим доповідаю поточний момент ( з апеляції вийшло дві ухвали).

 

    Сценарій: В поточній  справі (№ 2-614/11   http://reyestr.court...Review/29310245 ) стягнено солідарно з трьох: позичальника і двох поручителів. Видані 3 листи з такою спецнумерацією: "Виконавчий лист-1"  (з позичальника);  "виконавчий лист-2"(з першого поручителя) і "виконавчий лист-3"(з другого поручителя).  

     

      Апеляційний суд не хоче реагувати на норму ч.2.ст.61 Конституції  про індивідуальність юридичної  відповідальності в залежності від дати доведення до конкретного відповідача рішення суду про таку відповідальність ( в даному випадку - цивільно-правову).

 

     1. По позичальнику: апеляційний суд в ухвалі 22 лютого 2016р. прийшов до висновку, що рішення суду від 29.05.2012р. направлено позичальнику рекомендованою поштою в лютому 2013р., його особистого підпису, згідно з поштовими правилами, і не повинно бути на повідомленні про вручення, отже факт отримання позичальником рішення суду від 29.05.2012р. в лютому не викликає сумнівів колегії. Звідси : виконавчий лист-1 виданий 13.02.2013 правильно, а внесення в ЄДРСР інформації про набрання рішенням суду законної сили 09 червня 2012 року та надіслання позичальнику копії рішення 25 травня 2015 року (без сплати судового збору за повторну видачу і без відмітки про набрання чинності рішенням) були помилковими. Результат апеляційної інстанції: підстав для визнання виконавчого листа-1, виданого 13.02.2013р. таким , що не підлягає виконанню нема. Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.  

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56308606

 

    2. По поручителю - 1: апеляційний суд в ухвалі  25 лютого 2016р. проігнорував юридичною оцінкою підпису представника поручителя-1 про те, що копія рішення від 29.05.2012р. отримана 03 червня 2012р.  Колегія (інший склад) вважає, що виконавчий лист-2 виданий 13 лютого 2013 року правильно, строк предявлення "встановлюється" з наступного дня після повернення листа, якщо підставою повернення є п.2 ч.1 ст.47 ЗВП. Вказано, що посилання на ч.2 ст.23 ЗВП невірне, слід керуватись ч.3. ст.23 ЗВП. Застосування або заперечення правових позицій ВСУ від 19.08.2014 і від 20.01.2016р. в ухвалі уникли. Фактично визнали, що  новий строк "встановлюється автоматично" на підставі ч.3 ст.23 ЗВП. Також " Ухвала касаційному оскарженню не підлягає".

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56340245

    

     

    

  

          

      

   

    В сподіваннях на скору ясність, я явно поспішив

 

    Продовження.

 

    1. По позичальнику: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56646958

 

Ухвала 23 березня 2016 року                                                                   м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Черненко В.А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 7 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -     в с т а н о в и в:  Касаційна скарга подана з дотриманням строку на касаційне оскарження, передбаченого ст. 325 ЦПК України, за формою і змістом відповідає вимогам ст. 326 ЦПК України. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи викликають необхідність перевірки матеріалів цивільної справи, є підстави для відкриття касаційного провадження.    Керуючись ст.ст. 327, 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 7 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Витребувати із Самбірського міськрайонного суду Львівської області вищезазначену цивільну справу № 452/1340/15-ц. Копію касаційної скарги та додані до неї матеріали надіслати особам, які беруть участь у справі, роз'яснити їх право подати заперечення на касаційну скаргу до 25 квітня 2016 року. Ухвала оскарженню не підлягає.    Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ                                               В.А. Черненко

 

 

    2. По поручителю-1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/56646920

У Х В А Л А

 

23 березня 2016 року                                                                                     м. Київ

 

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Юровська Г.В., розглянувши касаційну ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року у справі за ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

 

 

в с т а н о в и в :

 

 

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області

від 17 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Відновлено зупинене, відповідно до ухвали судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 листопада 2015 року, стягнення за виконавчим листом, виданим Самбірським міськрайонним судом Львівської області у справі про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2. ОСОБА_5 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 5 942,27 доларів США, що еквівалентно

47 460 грн 91 коп., та 13 645 грн 31 коп. заборгованості за кредитним договором, судові витрати - 691 грн 16 коп. у виконавчому провадженні,

У березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права.

У прийнятті касаційної скарги слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах

1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Касаційна скарга на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року не може бути прийнята до провадження, оскільки зазначені ухвали не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 324 ЦПК України,

 

у х в а л и в:

 

У прийнятті касаційної скарги ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року відмовити.

Касаційну скаргу разом із доданими документами повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ                                                                 Г.В.Юровська

[Виконавчий лист]

Интересно в какую сторону перетянут...

  І мені цікаво. 2 заслав в касацію проти вітру. 2  в  апеляції. 1 в першій.  В Європі остаточне рішення має виконуватись без всяких обговорень. В нас зараз діє свій закон. В Росії питання вирішили через КС. Якщо скомпонувати свіжий лист ВГСУ про дату набрання чинності рішенням при поновленні строку на апеляцію, правову позицію двох палат ВСУ від 20.01.2016 + ч.2 ст.61 Конституції + реанімація законопроекту про банкрутство фізосіб + державний інтерес на податки по припинених боргах, то підстави сподіватись на ясність є, як ніколи.

[Виконавчий лист]

http://jurliga.ligazakon.ua/blogs_article/670.htm

[Изьятие ипотеки через перерегистрацию]

Забавне рішення суду набрало законної сили 10.03.2016.  

Про незаконність перереєстрації відступлення прав іпотекодержателя.

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56484021

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   826/22237/15                                          Головуючий у 1-й інстанції:  Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач:  Мельничук В.П.

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

10 березня 2016 року                                                                                                 м. Київ

 

                Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

 

                             Головуючого-судді:              Мельничука В.П.        

                                                    суддів:               Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,    

                                                    

                          при секретарі:               Сергійчук Л.Ю.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу                                        ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування запису, -

                                                   В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування запису. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправним запис відповідача про зміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесений 15.11.2012 року 12:53:44, як такий, що порушує права та законні інтереси позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню.  

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем (позичальник) та ВАТ «Сведбанк» (банк) укладено кредитний договір від 14 серпня 2008 року № 2632/0808/45-027 (на купівлю житлової нерухомості), за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 164000,00 доларів США на строк по 14 серпня 2038 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних.

Одночасно, між ВАТ «Сведбанк» та позивачем був укладений іпотечний договір № 2632/0808/45-027-Z-1 (на купівлю житлової нерухомості), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. за № 8800, в забезпечення належного виконання Позивачем вимог ВАТ «Сведбанк» за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 2632/0808/45-027.

На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передала в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2.

14 серпня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. за № 8801 накладена заборона відчуження квартири АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, до припинення договору іпотеки.

В подальшому, між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі по договору від 14 серпня 2008 року № 2632/0808/45-027.

На підставі зазначеного, 15 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем, прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк», за наслідками чого, до Державного реєстру іпотек внесено відповідні зміни.

Не  погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

  Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено, що в спірних правовідносинах приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк Віктор Станіславович діяв як державний реєстратор.

З огляду на вказане, колегія суддів зауважує про наступне.

З набранням чинності 01 січня 2013 року Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» нотаріуси виконують функцію не тільки посвідчення прав та фактів, що мають юридичне значення, а й проводять державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Для нормативного регулювання нотаріальної діяльності Законом України від 04.07.2012 року № 5037-IV Закон України «Про нотаріат» було доповнено ст. 46-1 та визначено, що нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора. Під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва нотаріус має доступ та користується Державним    реєстром речових прав на нерухоме майно.  

Крім того, зміни були внесені до окремих положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Коло повноважень нотаріусів, як державних реєстраторів, визначено ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Таким чином, з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які полягають у тому, що державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Забезпечення нотаріусом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за нотаріально посвідченим правочином, виданим свідоцтвом здійснюється шляхом реєстрації нотаріусом в єдиних та державних реєстрах відомостей про посвідчений ним правочин чи видане свідоцтво і подання заяви та всіх документів, необхідних для державної реєстрації речових прав та їх обтяжень.

Отже, законодавець наділив нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у результаті нотаріальних дій, а саме: нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких була проведена раніше, тобто до 1 січня 2013 року, а також здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в результаті нотаріальної дії з такими об'єктами. Також нотаріусу безпосередньо при вчиненні нотаріальної дії надана можливість отримати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до змісту зазначеного вище закону такі повноваження надаються нотаріусу як спеціальному суб'єкту лише з 01 січня 2013 року.

Однак, спірна реєстраційна дія вчинена відповідачем 15 листопада 2012 року, тобто до набуття ним таких повноважень.

Відповідно до частини другої       статті 19 Конституції України       органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний запис відповідача про зміну умов обтяження предмету іпотеки відповідачем було вчинено останнім з перевищенням власних повноважень та поза межами наявної у нього компетенції.

Крім цього, порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначено Розділом IV Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 15 вказаного Закону Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 57 вказаного Порядку державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видача нової заставної, відступлення прав за іпотечним договором або передача заставної, видача дубліката заставної проводяться відповідно до вимог Закону, цього Порядку та з урахуванням особливостей, зазначених у цьому розділі.

Пунктом 59 Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою заявник подає органові державної реєстрації прав документи, що зазначені в пунктах 27 і 28 цього Порядку.

За змістом вказаних пунктів документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав копії документів, що зазначені у пункті 9 цього Порядку.

У разі подання заяви уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, така особа, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає органові державної реєстрації прав копію документа, що посвідчує особу, яку вона представляє, та копію реєстраційного номера облікової картки платника податку такої фізичної особи.

У разі коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України, уповноважена особа подає органові державної реєстрації прав копію документа, що посвідчує особу, яку вона представляє.

У разі подання заяви уповноваженою особою, яка діє від імені юридичної особи, така особа, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає органові державної реєстрації прав виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо особи, яку вона представляє.

Таким чином відповідно до пп. 16 п. 27 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, інші документи, що підтверджують перехід інших речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону.

Крім цього, статтею 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором.

За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Виходячи з системного аналізу вказаних нормативних документі, колегія суддів зазначає, що документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно, в спірній ситуації має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки № 2632/0808/45-027-Z-1 від 14 серпня 2008 року.

Однак, згідно відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 28-36) спірний реєстраційний запис вчинено відповідачем на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», 1306, 25.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку що зазначений договір купівлі-продажу, не є документом в розумінні пп. 16 п. 27 Порядку, на підставі якого можливо вчиняти реєстрацію обтяження, оскільки вказаний договір не підтверджує перехід речового права - іпотеки - на спірне майно до іншої особи.

  Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

  Сторонами вказаний обов'язок не виконано, суду не надано належних та допустимих доказів.

  Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що поданий третьою особою в справі відповідачу договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25.05.2012 року не є підставою згідно норм діючого законодавств України для здійснення останнім спірної реєстраційної дії, оскільки підставою для цього може бути лише правочин, що підтверджує перехід права іпотеки до іншої особи.

  При цьому колегією суддів не було встановлено з матеріалів справи наявності підстав для здійснення відповідачем спірної реєстраційної дії.

Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає необхідним вийти за межі позовних вимог задовольнивши позовні вимоги шляхом визнання спірного реєстраційного запису протиправним для повного захисту прав позивача з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, наслідком задоволення позовних вимог за правиламиКодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання такого акту протиправним.

  Таким чином, колегія суддів вважає, що спірний реєстраційний запис відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а позов таким, що підлягає задоволенню.

  Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є безпідставними.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

  Керуючись ст. ст. 2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

                                       П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015  року - скасувати та ухвалити нову постанову, якоюадміністративний позов ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування запису задовольнити.

  Визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 7743169) про заміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, внесений 15 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем .

 

  Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

       Головуючий-суддя:                                                             В.П. Мельничук

 

       Судді:                                                                                    Т.М. Грищенко

 

                                                                                                      В.Е. Мацедонська

 

 

Повний текст виготовлено 15.03.2016 року.

 

 

Головуючий суддя                                                                                                           Мельничук В.П.

          

Судді:                                                                                                                                        Грищенко Т.М.

 

                                                                                                                                                         Мацедонська В.Е.

 

                                                                                                                            

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

 

Здраствуйте всем. 

 

         Что ж непонятного. Человек похоже смирился с "внесудебным отжимом"  и  теперь пробует понять, 

как  ему реализовать своё право,  на вот это :

     ст 36, ЗУ "про Ипотеку" : "... Після завершення позасудового врегулювання будь-які  наступні вимоги   іпотекодержателя   щодо   виконання  боржником  основного  зобов'язання є недійсними."         На форуме особо не обсуждалось (или не видел - тогда извините).  Итак - долг давно в ДВС, туда потихоньку платилось, а тем временем  внесудебное прошло, тихо и гладко. Кредитор, разумеется постеснялся своему визави обьяснить, что " ..всі його наступні вимоги є недійсними". Заявление в ДВС о возврате исполнительного документа, естественно не подал.  И как теперь ипотекодателю бывшему, защитить право, предусмотренное ст.36 ?  В ДВС закрыть производство. Вернуть "надмірно сплачене?".  Даже квартира его, отжатая, может стоить в 5 раз дороже, чем весь  остаток долга? Кто считал, как оценивал?В "Материалах отжыма", оценки не найдёте. Если вообще дадут смотреть. "Непередбачено"...  Молчит наука. Думаю, Вы правы - судьи форум читают. Тема эта с продолжением, года на 2-3.  

   Всі питання до розміру заборгованості, яка стягувалась в ДВС і розміру заборгованості, яка стягнена в позасудовому . При наявності всіх вихідних даних (квитанцій), тут єдино правильний підхід - математика  для мети розкладення цивільного зобовязання на молекули. Зверніть увагу, що ВСУ вже частково роздуплився по свіжому для нашої практики  терміну "кондикція" (принаймні я перший раз бачу термін "кондикція" у виконанні ВСУ  02 березня 2016) 

6-3090цс15.doc    http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/415BD112C69C3868C2257F72004F537E

[Позов до суду про припинення іпотеки у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору]

Там без регистрации не показывают ничего...

там люди діляться думками з приводу  статті  

Ограниченное исполнение  14:20 29.02.16 Статья д.ю.н., профессора Василя Кисиля и судьи Хозсуда Киева Романа Бойко    на http://jurliga.ligazakon.ua/news/2016/2/29/142061.htm

[Позов до суду про припинення іпотеки у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору]

Истечение исковой давности не является основанием для прекращения договора ипотеки.

Необходимо проанализировать условия расписки и договора ипотеки.

  Можете підтвердити це твердження посиланням на ЄДРСР?

  Статтю 607 ЦК ніхто не відміняв. 

Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання

1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. 

 

Недавно мені рекомендували з приводу закінчення строку предявлення виконавчого документа сусідську практику. Рекомендую:  http://doc.ksrf.ru/decision/KSRFDecision225558.pdf

А ще краще подивитись точки зору тут: https://www.facebook.com/groups/radaadvokativ/permalink/778428885592017/?comment_id=780633972038175&notif_t=group_comment

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Только что прочитал это сообщение. Как все таки закончилось интересное начинание?

  Мені невідомо.

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29349550                Справа №2-289/11р. 2/438/40/2013

          

 

    Р І Ш Е Н Н Я                                            І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 

07 лютого 2013 року                              Бориславський міський суд

         Львівської  області

в складі головуючого-судді:                       Посисень Л.М.,

при секретарі:                                               Гадубяк О.В.

з участю адвоката                                        ОСОБА_1

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бориславі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року,

 

                                                 В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

 

В лютому 2011 року позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», звернувся у суд з окремими позовами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року, які об»єднані 11 лютого 2011 року в одне провадження.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 13.08.2012 року, остаточно уточнивши свої позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» заборгованість:

 

за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн., нарахована пеня - 4285,38  грн.

 

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року. у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», зазначив, що 04.04.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 122/Кр73  відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн.

12.06.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн.

Договори є кредитними договорами, відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач, не повертаючи кредит (чергову частину) та не сплачуючи проценти за договором, порушує вимоги статті 1054 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку позичальника (Відповідача) повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на 10.08.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем становить  за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн. прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн. нарахована пеня - 4285,38  грн.

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позов просить задоволити.

 

В судове засідання представник позивача не з»явився.

Справу позивач просить розглянути у відсутності представника, про що у матеріалах справи є письмові заяви.

 

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позову не визнали.

При цьому відповідач ОСОБА_2 пояснив, що з позивачем він жодних кредитних договорів, в тому числі і спірних не укладав.

У 2008 році він уклав кредитний договір №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року з ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області.)

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України (НБУ) від 13 вересня 2010 р. № 424, яка набрала чинності з 07.11.2010 року, затверджено Порядок формування банками резервів за кредитами та нарахованих відсотків по ним і списання безнадійної заборгованості.

  Розроблення НБУ такого порядку передбачено нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 № 2275-VI.

Згідно з цим Порядком банк мав право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (далі - безнадійна заборгованість).

У разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається Правлінням Банку.

    Відповідно до акту від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» самостійно списано безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, тобто банком списано його, відповідача ОСОБА_2, безнадійну заборгованість та віднесено в повному обсязі на збільшення валових витрат банку, що привело до зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток.

    Таким чином, списання його, відповідача ОСОБА_2, заборгованості банком проведена самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це його, як позичальника, тобто, банк скористався своїм правом відповідно до Постанови НБУ № 424 від 13.09.2010р., а не діяв відповідно до законодавства, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - спочатку погашення заборгованості за рахунок заcтавного майна, а потім - списання безнадійної заборгованості на суму непокритих збитків від продажу заставного майна.

Списана безнадійна заборгованість на його, як позичальника ОСОБА_2, кореспондентському  (основному) рахунку не числиться, тобто ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не приймає участі у фінансовому балансі банку.

    Крім цього, відповідно до п.8 Постанови  НБУ № 424 від 13.09.2010р. - банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

   Однак, банком не може продовжуватись робота відповідно до законодавства України щодо відшкодування списаної безнадійної заборгованості за рахунок резерву  відповідно до Постанови НБУ від 13.09.2010р. № 424, виданої на підставі підпункту 12.2.1 пункту 12.2 та підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010 року №2275-VI  "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України",  так як Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010року №2275-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратив чинність з 01.04.2011 року у зв»язку з введенням Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, а також  відповідно до Постанови НБУ від 01.06.2011 року №172, яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, - втратила чинність Постанова Правління Національного банку України від 13.09.2010 року № 424  "Про затвердження  Порядку  формування  банками резервів за кредитами і нарахованими  за   ними   процентами   та   списання   безнадійної заборгованості",  зареєстрована  в  Міністерстві  юстиції  України 27.10.2010 року  за № 998/18293, і тому немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог банку.

Крім того, якщо банк списав безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, це означає, що банк відшкодував собі витрати по списаних кредитах №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року за рахунок страхового резерву банку, а отже, банк податки з даних кредитів не заплатив, а відніс собі на витрати.

   Банк у своїй декларації за 4-й квартал 2010 року, тобто у річній декларації за 2010 рік відобразив дані про загальну суму валових витрат, в тому числі і суму страхового резерву, в який входять і ці валові витрати.

   У чинному законодавстві не передбачено порядку проводки з позабалансового рахунку банку назад на баланс.

    Таким чином, банк не має права вимоги за спірними кредитами, оскільки він самостійно визнав борги за кредитами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це його, як позичальника, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

    

   Пояснення, аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_2, дав і його представник ОСОБА_3, додатково пояснивши, що банк не має права вимоги за даним позовом, а відтак, він не міг укладати в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність»і розголошувати без відома та згоди відповідача ОСОБА_2 банківську таємницю та персональні дані позичальника ОСОБА_2,  будь-яких правочинів про уступку боргу іншим юридичним особам, в тому числі, і ТзОВ «Колекшн Груп»,  ПАТ «АКІБ «Легал» та будь-яким іншим. Юридичним та фізичним особам.

Станом на сьогоднішній день у чинному Податковому Кодексі України, як і у чинній Постанові НБУ від 01.06.2011 року №172, (яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI) не передбачено права вимоги Банку до позичальника на відшкодування списаної в минулому за рахунок резерву безнадійної заборгованості. Таким чином, списана безнадійна заборгованість на кореспондентському (основному) рахунку відповідача ОСОБА_2 (позичальника) не числиться, так як ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не числиться у фінансовому балансі банку. Будь-які грошові суми, які зазначено у позабалансовому рахунку Банку, за відповідачем ОСОБА_2 рахуватися не можуть, як і не можуть рахуватися  за будь-ким з позичальників, оскільки позабалансовий рахунок не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і тому, цей рахунок до уваги не береться.

Із врахуванням того, що кредитні договори №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року  є самостійно банком списаними як безнадійна заборгованість і за ними банк отримав відшкодування від держави, а відтак, ці кредити не приймають участь у фінансово-господарській діяльності банку, не значаться у його балансі, тому, банк і відмовився виконати ухвалу суду про забезпечення доказів, в тому числі і надати оригінали кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, оскільки таких не існує.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

 

Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2, пояснення його представника ОСОБА_3, показання свідка ОСОБА_4, оцінивши наявні у матеріалах справи  документи, суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставний і до задоволення не підлягає за недоведеністю позивачем своїх позовних вимог.

 

С У Д О М   В С Т А Н О В Л Е Н О, що між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської област., Філія ліквідована 02.03.2012 року) та відповідачем ОСОБА_2 04.04.2008 року укладено кредитний договір №122/Кр73 відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн. на споживчі цілі.

12.06.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована 02.03.2011 року) та відповідачем ОСОБА_2  укладено кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн. на споживчі цілі.

Договір №159/Кр97 від 04.04.2008 року позивачем не подано та в матеріалах справи відсутній, а відповідач заперечує укладення 04.04.2008 року кредитного договору  №159/Кр97 з будь-якою установою банку, в тому числі і з позивачем.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що він як головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю юридичних осіб на підставі направлення ДПІ у м.Бориславі від 15.04.2011 року проводив позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання  Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року.

    Перевірка втановила, що за перевірений період Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-VI та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року № 424 на загальну суму 4850432, 58 грн., в тому числі по фізичних особах на суму 2158681,93 грн.

    Порушень законодавства при самостійному списанні банком сумнівної (безнадійної) заборгованості перевіркою не встановлено.

Страховий резерв за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року.

   Що підтверджено і актом від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» та додатку до нього розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву  Філією «Відділення «Промінвестбанку м.Борислава» за період 01.01.2010 року по 18.03.2011 року»; підтверджено і листом ДПІ у м.Бориславі Львівської області від 05.10.2011 року № 7848/9/29-017 та від 26.10.2011 року № 8622/9/23-009.

Крім цього, актом перевірки ДПІ у м.Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» стверджено, що Філією «Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» задекларовано скориговані валові витрати, які подавалися до головної установи «Промінвестбанку» у сумі  9778106,77 грн.

Філія «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» у своїй декларації за ІV квартал 2010 року №19535 (тобто річній декларації за 2010 р.), поданій ДПІ у м.Бориславі 04.02.2011 року зазначила суму збільшення страхового резерву банку -  4770388,85 грн., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і спірними кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року.

Таким чином, у позивача, який самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це позичальника ОСОБА_2, прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року списав безнадійну заборгованість відповідача з ОСОБА_2 за кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року і відніс її на збільшення валових витрат банку, -  отримав відшкодування від держави, втратив право вимоги за спірними кредитними договорами.

Позивач з часу отримання відшкодування втратив право вимоги за кредитними договорами  №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, і не виконавши вимоги ухвали суду про забезпечення доказів, не довів своїх позовних вимог, тому при встановлених у судовому засіданні обставинах, позов до задоволення не підлягає.

 

З врахуванням наведеного та

Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 209 ч.3 ЦПК України,

               ч 1.ст.526,  ст.ст.1049, 1050, 1054 ЦК України,   суд,-

                                     В  И  Р  І  Ш  И  В:

 

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року - в і д м о в и т и.        

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

            

СУДДЯ:                                                                                                                                                                                                                                                         ВССУ 28.01.2015: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541425   У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 січня 2015 року                                                                                        м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

Луспеника Д.Д., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

 

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

 

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») було укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ним та фізичними особами.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ч. 6 ст. 3, 12,              33 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 625, 626 ЦК України, положень кредитного договору, укладеного з ОСОБА_5, та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 214 481 грн 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», загальною площею 261,4 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку.

 

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.    

 

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.  

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що преюдиціальним рішенням суду від 5 березня 2013 року                 (ч. 3 ст. 61 ЦПК України) ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено в позові до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки                    ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» списав як безнадійну заборгованість, що також підтверджується рішенням суду від                   7 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, після чого банк отримав від держави відшкодування, а, отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі.

Таким чином, у суду не було підстав для задоволення позову, який розглядався.

 

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити.

 

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня                  2014 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді:Д.Д. Луспеник     А.О. Лесько  М.Є. Червинська

 

 

 

 

І до рішення в початку теми також добрались:   http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55476772

 

 

 

УХВАЛА

 

18 січня 2016 року                                        м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ КолодійчукВ.М., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

 

в с т а н о в и в :

 

Касаційна скарга подана протягом визначеного законом строку на касаційне оскарження, оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 326 ЦПК України.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, дають підстави для прийняття касаційної скарги до розгляду судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 327, 328 ЦПК України,

 

у х в а л и в :

 

Відкрити касаційне провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Витребувати із Бориславського міського суду Львівської області матеріали цивільної справи за № 2-289/11.

Копії касаційної скарги та додані до неї матеріали надіслати особам, які беруть участь у справі, роз'яснити їх право подати заперечення на касаційну скаргу до 29 лютого 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                           В.М. Колодійчук

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/51906924

Справа № 0907/2-5003/2011  

Провадження № 22-ц/779/1583/2015  

Категорія 27  

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю.Д.  

Суддя-доповідач Ясеновенко Л.В.  

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року                                                                       м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Вакарук В.М., Горейко М.Д.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту за апеляційною скаргою ТзОВ «Кредитні ініціативи» на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення 217 966,62 грн. заборгованості за договором кредиту.

У апеляційній скарзі ТзОВ «Кредитні ініціативи» посилається на незаконність рішення суду.

Судом не було враховано того, що 17.12.2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким ТзОВ «Кредитні ініціативи» прийняв Кредитний портфель, тобто набув усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, а тому суд відповідно до ст.37 ЦПК повинен був провести заміну сторони правонаступником.

Апелянт вважає невірним висновок суду про те, що держава відшкодувала банку вартість списаного кредиту за рахунок зменшення податкових зобов'язань.

При цьому вказує на те, що відповідно до ст.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону. А оскільки безнадійна заборгованість відповідно до ст.5 Закону віднесена до валових витрат, то в податковому праві прирівнюється до втрачених активів, наслідком чого є збільшення збитків, що призводить до зменшення бази оподаткування податком на прибуток.

Не враховано судом і того, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника, а також передбачено звернення до суду з позовом про стягнення та погашення дебіторської безнадійної заборгованості.

Апелянт також зазначає, що процедура списання безнадійної заборгованості врегульована постановами Національного банку від 13.09.2010 року №424, чинною на момент виникнення спору між кредитором і боржником, та від 01.06.2011 року №172, яка є чинною на даний час.

Зазначеними постановами передбачено, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк зобов'язаний вимагати відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено імперативної норми, яка би вказувала на припинення зобов'язань у зв'язку із списанням безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку, апелянт просить рішення суду скасувати, постановити ухвалу про заміну неналежного позивача ПАТ «Акціонерний інвестиційно-промисловий банк» на ТзОВ «Кредитні ініціативи», та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представники ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 04.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний інвестиційно-промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №123/Кр74 на суму 200000 грн. зі сплатою 19% річних на залишок заборгованості та кінцевим терміном погашення до 02.04.2018 року.

Для забезпечення виконання кредитних зобов'язань 04.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний інвестиційно-промисловий банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір майнової поруки, предметом якого був житловий будинок АДРЕСА_1

Того ж дня між ЗАТ «Акціонерний інвестиційно-промисловий банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого були вищезазначений житловий будинок та земельна ділянка за тією ж адресою.

Встановлено, що Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м. Бориславі» 29.12.2010 року відповідно до ЗУ «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року №424 було проведено списання безнадійної заборгованості за кредитами, у тому числі за договором кредиту №123/Кр74 від 04.04.2008 року за рахунок страхових резервів банку.

Страховий резерв, за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитного договору №123/Кр74 від 04.04.2008 року, в повній сумі віднесено на валютні витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 рік, а саме за 4-й квартал 2010 року.

Зазначене підтверджено актом ДПІ у м. Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку» у м. Бориславі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року».

Порушень законодавства при самостійному списанні банком безнадійної заборгованості перевіркою не встановлено. (а.с.196 т.1)

Крім того, рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2014 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ТзОВ Кредитні ініціативи до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТзОВ «Кредитні ініціативи» на зазначені рішення.

Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТзОВ «Кредитні ініціативи» відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:         Л.В. Ясеновенко

          В.М. Вакарук М.Д. Горейко  

 

 

 

Приїхали: справа повертається на початок  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56191710

 

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого  Луспеника Д.Д.

 

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Черненко В.А., Штелик С.П.            

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня              2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області                        від 25 травня 2015 року, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року, -

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути на свою користь з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 4 квітня 2008 року    у розмірі 217 966 грн 62 коп. та судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 4 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 200 тис. грн. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та               ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Вказував, що відповідач порушує вимоги ст. 1054 ЦК України, оскільки своєчасно не повертає кредит (чергову частину) та не сплачує проценти за договором. Станом на 30 січня 2011 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед банкомстановить 217 966 грн 62 коп.

 

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

 

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «АКПІБ» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

У касаційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

 

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

 

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких  підстав.

 

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.  

 

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ «АКПІБ» списав як безнадійну заборгованість, після чого банк отримав від держави відшкодування, а, отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі.

 

Проте погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.   

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.  

 

Судами установлено, що 4 квітня 2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м. Борислав Львівської області Токарчика Б.Й.) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, заумовами якого банк надав останньому кредит у сумі 200 тис.грн.

Відповідно до договору майнової поруки від 4 квітня 2008 року, укладеному між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м. Борислав Львівської області Токарчика Б.Й.), ОСОБА_1, як позичальником, та ОСОБА_2, як поручителем, останній згідно п.п. 2.2 Договору передав в заставу кредитору нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Борислав, вул. Галіберди, 34, та відповідно до п.п. 2.3 цього договору, зобов'язався у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору, відповідати перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і позичальник (а.с.35-36).

Встановлено, що Філією «Відділення ПАТ  «Промінвестбанку у                 м. Бориславі» проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву банку, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20 травня 2010 року № 2275-УІ та Постанови Правління Національного Банку України від 13 вересня 2010 року № 424 на загальну суму 4 850 432 грн 58 коп., в тому числі по фізичним особам на суму 2 158 681 грн 93 коп.

Страховий резерв, за рахунок якого відбулося списання 29 грудня                  2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитного договору від                  4 квітня 2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 рік, а саме за 4-й квартал 2010 року, що підтверджуєтьсяактом від 11травня 2011 року №271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення                               ПАТ «Промінвестбанку у м. Бориславі» КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 18 березня 2011 року» та додатку до нього - розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву Філією «Відділення «Промінвестбанку м. Борислава» за період з                  1 січня 2010 року по 18 березня 2011 року.

Крім цього, актом перевірки Державної податкової інспекції у                      м.Бориславі від 11 травня 2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» стверджено, що Філією «Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м. Бориславі» задекларовано скориговані валові витрати, які подавались до головної установи «Промінвестбанку» у сумі 9 778 106 грн 77 коп.

Філія «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м. Бориславі» у своїй декларації за IV квартал 2010 року № 19535 зазначила суму збільшення страхового резерву банку - 4 770 388 грн 85 коп., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і за кредитним договором від 4 квітня 2008 року.

 

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги; правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

 

Відповідно до підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), який був чинний на час спірних правовідносин, будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти.

Вказаним Зконом встановлено, що банки створюють страхові резерви за рахунок валових витрат для відшкодування можливих втрат по основному боргу за всіма видами кредитів у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами.

З урахуванням положень підпункту 12.2.3 статті 12 Закону, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Методика щодо визначення кредитних операцій банків нестандартними та формування страхового резерву для покриття ризиків неповернення боргу за кредитними операціями встановлена Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року № 279 (далі - Положення).

Банки, відповідно до п. 1.9 Положення, зобов'язані здійснювати формування резервів щомісяця станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Згідно підп. 12.2.3 статті 12 Закону, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для комерційних банків не може перевищувати 20 % від суми боргових вимог, а саме: сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Таким чином, при формуванні банками страхових резервів у відповідності з вказаною постановою Національного банку України суми коштів, які внесені до цих резервів, мають відноситись до валових витрат відповідно до підп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону, яка передбачає, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 Закону.

Банк формує страхові резерви за кредитами та нарахованими за ними процентами зі своїх коштів, і за їх рахунок компенсує збитки, що виникають в зв'язку з непогашенням заборгованості безнадійними боржниками, тобто фактично сам собі платить.

Процес списання безнадійної заборгованості врегульовано постановами Національного банку України від 13 вересня 2010 року                           № 424 (яка була чинною на момент виникнення спору) та від 1 червня                2011 року № 172 (яка є чинною на сьогодні), в яких зазначено, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника.

Банк зобов'язаний вимагати відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

 

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, залишили вищевказані норми матеріального права поза увагою, не врахували, що заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора, згідно з підп. 12.1.1 п.12.1 ст. 12 Закону, та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів; безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після прийняття судом рішення про визнання дебітора банкрутом, кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їх надходження. Тобто, кредитор має право отримати кошти після завершення ліквідаційної процедури та після визнання заборгованості безнадійною і відшкодування її за рахунок страхового резерву.

Таким чином суди дійшли помилкового висновку про те, що держава відшкодувала банку вартість списаного кредиту за рахунок зменшення податкових зобов'язань банка, а тому позивач, після списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку, втратив право вимоги за кредитним договором.

 

Судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що є забороненим в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

 

Таким чином, судами обох інстанцій при розгляді позовних вимог не повно з'ясовані обставини справи і не надано їм належної оцінки, за таких обставин рішення судів підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.  

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий:                                                Д.Д. Луспеник  

 

 

            Судді:                                                 Б.І. Гулько

 

                                                                        О.В. Закропивний

 

                                                                        В.А. Черненко

 

                                                                        С.П. Штелик