[Виконавчий лист]

Зацікавленим доповідаю поточний момент ( з апеляції вийшло дві ухвали).

 

    Сценарій: В поточній  справі (№ 2-614/11   http://reyestr.court...Review/29310245 ) стягнено солідарно з трьох: позичальника і двох поручителів. Видані 3 листи з такою спецнумерацією: "Виконавчий лист-1"  (з позичальника);  "виконавчий лист-2"(з першого поручителя) і "виконавчий лист-3"(з другого поручителя).  

     

      Апеляційний суд не хоче реагувати на норму ч.2.ст.61 Конституції  про індивідуальність юридичної  відповідальності в залежності від дати доведення до конкретного відповідача рішення суду про таку відповідальність ( в даному випадку - цивільно-правову).

 

     1. По позичальнику: апеляційний суд в ухвалі 22 лютого 2016р. прийшов до висновку, що рішення суду від 29.05.2012р. направлено позичальнику рекомендованою поштою в лютому 2013р., його особистого підпису, згідно з поштовими правилами, і не повинно бути на повідомленні про вручення, отже факт отримання позичальником рішення суду від 29.05.2012р. в лютому не викликає сумнівів колегії. Звідси : виконавчий лист-1 виданий 13.02.2013 правильно, а внесення в ЄДРСР інформації про набрання рішенням суду законної сили 09 червня 2012 року та надіслання позичальнику копії рішення 25 травня 2015 року (без сплати судового збору за повторну видачу і без відмітки про набрання чинності рішенням) були помилковими. Результат апеляційної інстанції: підстав для визнання виконавчого листа-1, виданого 13.02.2013р. таким , що не підлягає виконанню нема. Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.  

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56308606

 

    2. По поручителю - 1: апеляційний суд в ухвалі  25 лютого 2016р. проігнорував юридичною оцінкою підпису представника поручителя-1 про те, що копія рішення від 29.05.2012р. отримана 03 червня 2012р.  Колегія (інший склад) вважає, що виконавчий лист-2 виданий 13 лютого 2013 року правильно, строк предявлення "встановлюється" з наступного дня після повернення листа, якщо підставою повернення є п.2 ч.1 ст.47 ЗВП. Вказано, що посилання на ч.2 ст.23 ЗВП невірне, слід керуватись ч.3. ст.23 ЗВП. Застосування або заперечення правових позицій ВСУ від 19.08.2014 і від 20.01.2016р. в ухвалі уникли. Фактично визнали, що  новий строк "встановлюється автоматично" на підставі ч.3 ст.23 ЗВП. Також " Ухвала касаційному оскарженню не підлягає".

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56340245

    

     

    

  

          

      

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Не в рифму, зате по-смислу

Математичні задачі ( в т.ч. визначення  реальної ціни споживчого кредиту і достатність для цього вихідних даних в кредитному договорі  на прикладі свіжої справи - пост.113) заставляють думати ширше.

Рекомендую короткометражку 1972р. "Математик і чорт" про теорему Ферма і її роль в розвитку математики.  

https://www.facebook.com/xu.muttercatz/videos/974850265858726/?pnref=story   

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Це ж справа, в якій суддею 10 липня 2015 було винесене заочне рішення на користь позичальника...

Дивно, що ще виносячи заочне рішення, суддя знала (???) але не врахувала наступне: "При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено."

Так чи інакше на користь банку скасоване заочне рішення про визнання недійсності правочину, але  який може бути розвиток справи, шановні експерти? Особливо наголошую на тому, що було розтлумачено, чому саме правочин кредитного договору не відбувся (не укладений)...

   1. Особливо наголошую на тому, що було розтлумачено, чому саме правочин кредитного договору не відбувся (не укладений)... +1

 

   2. Якщо це рішення встоїть, то позичальник не є позичальником, а просто отримав від банку гроші і володіВ ними без законних підстав з 2007 року.  Що там світить далі зі строками і цивільною відповідальністю час покаже. 

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Свіже рішення про захист прав споживача. Гігантський Респект консультантам сторони позичальника.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56134732  (  (про призначення експертизи з формулюваннями питань у цій справі тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53124879 )

Справа № 569/651/15-ц

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

22 лютого 2016 року

м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого судді - Кучиної Н.Г.

з участю секретаря судового засідання - Собчука А.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційногобанку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансовихпослуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним підприводом обману, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк», про захист порушеного права споживача фінансова, послуг, визнання Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що «04» грудня 2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого  є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк», було укладеноДоговір про надання споживчого Кредиту № 11262595000.

Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларів США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4).

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650 та Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.)

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.).

Відповідачем викладено графік погашення заборгованості.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи тонального Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику обєктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те. ОСОБА_4 в умовах кредитного договору, неналежно визначив та приховав фактично, значення реальної процентної та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та, того у подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його . За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що банком при укладенні договору № 11262595000 від 04 грудня 2007 року не було виконано імперативних вимог закону « Про захист прав споживачів», а саме, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Зазначає, що сторонами спірного кредитного договору про іпотечний борг, забезпеченого іпотекою - не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банк не виконав всіх імперативних норм і вимог закону. Крім того, зауважує, що банк, всупереч вимогам закону не отримав письмового підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про всі існуючі кредитні умови для споживача. Пояснив, що укладений кредитний договір між сторонами містить умови про ціну договору, якою є детальний розпис як реальної процентної ставки так і сукупної вартості кредиту для споживача за кожним платіжним періодом та суми величини абсолютного значення подорожчання кредиту, що за змістом є відповідними вимогам закону, а за формою - вимогам постанов НБУ та є істотною умовою договору про надання споживчого кредиту. За таких умов, зловживання Банком правами, мають бути припинені, а укладені з використанням такої практики правочини мають  бути визнані судом недійсними, із застосуванням встановлених цивільним законодавством України наслідків недійсності.

Представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування подала письмові пояснення, які підтримала у судовому засіданні та пояснила, що позивач за вчасною ініціативою звернувся до банку з проханням про надання кредиту ( заява від 03.12.2007 року) договір було підписано позивачем добровільно, без жодного примусу і без зауважень. Перед укладенням кредитного договору позичальнику було доведено інформацію про особу кредитора, всі основні умови укладення кредитного договору та кредитування, забезпечення, процентні ставки по різним програмам кредитування та валюти кредити, витрати позичальника на оформлення договору застави, переваги та недоліки програм кредитування, зокрема дострокове стягнення банком кредиту у разі порушення строків його повернення, обмеження правом розпорядження заставним майном, звернення стягнення на заставне у разі неналежного виконання позичальником кредитного договору, попередження позичальника про існування валютних ризиків, які покладаються на позичальника під час виконання зобовязань за кредитним договором, якщо позичальником обрано кредитування в іноземній валюті. Зазначила, що жодних умисних дій щодо обману позивача з боку банку при укладенні договору вчинено не було та таких доказів в ході судового розгляду не здобуто. Просить суд, у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку відмовити в задоволенні позову про визнання договору недійсним з таких підстав.

Судом встановлено, що «04» грудня 2007 року, між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 11262595000.    

Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларі США 00 центів), зоплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.4).

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650; Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком,коштів на поточний рахунок Позичальника. № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.)

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі згідо умов Договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.).

Відповідачем було викладено в додатку до кредитного договору графік погашення заборгованості Позичальника.

В пункті 10.13 кредитного договору зазначено: підписанням даного договору позичальник свідчить, що всі умови даного договору, йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «про захист прав споживачів».

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо казано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. А, цим законодавчим актом у даному випадку є: норма ЗУ " Про захист прав споживачів",

Разом з тим, зважаючи на те, що договір споживчого кредитування, забезпечений іпотекою є договором приєднання, за таких умов та сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов, повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину у даному випадку, - є спеціальним законом.

Отже, з урахуванням наведеного в цій частині слідує, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (ОСОБА_2 такий правовий висновок зробив Верховний Суд України, який викладено в Постанові ВСУ в цивільній справі №6-52цс13 від 11 вересня 2013 року).

Як вже вище зазначалось, що оспорюваний Кредитний договір за своєю правовою природою, - є договором приєднання в розумінніст.634 ЦК України. А звідси, є логічним висновок, що його зміст та умови кредитного договору розробляє сам кредитодавець. За таких обставин, в Позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше їх змінити.

Відповідно до умови п. 2.1. Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки N° 71650. Того ж дня, тобто «04» лютого 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки (надалі - Іпотечний договір чи Договір іпотеки) на умовах, визначених в п.2.1. - 2.3. кредитного договору.

Таким чином, з вище наведеного змісту умов кредитного договору слідує, що зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного кредитного договору забезпеченого іпотекою, - є іпотечним боргом, що урегульовується Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Представник відповідача, заперечила проти застосування зазначеного Закону до спірних правовідносин. В обґрунтування наведеного заперечення посилається на те, що цей Закон має вузьку сферу застосування та регулює певні відносини у системі іпотечного кредитування, зокрема перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Його положення підлягають застосуванню тоді, коли іпотечне кредитування повязується з перетворенням, про які йдеться у преамбулі, та використанням механізмів управління майном. Тому, на думку представника Відповідача, не застосовується до відносин щодо надання кредиту, забезпеченого іпотекою, якщо ці відносини не передбачають перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами та застосування механізму управління майном. В обґрунтування своєї позиції, представник Відповідача посилається на правовий висновок Верховного Суду України від 17.04.2013 року (постанова № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року), в якому зазначено, що предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредиту.

Представник позивача заперечуючи проти наведених доводів відповідача зауважив, що наведена представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, не може бути обовязковою до виконання в звязку із тим, що предметом спору в наведеній справі є іпотека майнових прав за договором іпотеки які не існували на дату її укладення, а не майно (як у даному випадку).

Верховний Суд України, вирішуючи спір у вказаній справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, виходив із того, що на дату укладення спірного договору про іпотеку майнових прав, діючою редакцією Закону України «Про іпотеку», на дату укладення спірного договору не було передбачено такого виду іпотеки як майнові права. А відтак, виходячи із цього, Верховний Суд України прийшов до висновку, що Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

          Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.

З огляду на наведене Верховний Суд України, погодився з тим, що суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 01.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

На підставі ознайомлення та аналізу наведеної представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, судом встановлено, що предметом судового спору у даній справі іпотека майнових прав.

Вирішуючи даний спір, Верховний Суд України, у коментованій постанові зробив правовий висновок, що у статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік обєктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.  

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.

Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

          Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.

Разом з тим, відповідно до змісту преамбулиЗакон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»,цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Наведене словосполучення зазначеного Закону прямо вказує, що дія цього закону поширюється як на правовідносини за основним зобовязанням, виконання якого забезпечене іпотекою, так і на правовідносини у системі перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

В статті 1 цього Закону визначено, що договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотечним кредитуванням є правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами.

Вимогою ст.2 коментованого Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» встановлено: Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Таким чином, виходячи з аналізу наведеного змісту преамбули а також припису ст.ст. 1 та 2, в яких прямо зазначено, що: договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у саме у кредитодавця (а не іпотеко держателя) та боржника (а не іпотекодавця) з приводу іпотечного боргу;Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; та те, що умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє саме кредитодавець а не (іпотекодержатель), суд приходить до висновку, що данийЗакон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», підлягає застосуванню до даних правовідносин.

В абзаці 2 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України встановлено: Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, суд відступає від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України, в постанові ВСУ у справі № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року, та бере за основу наведені представником позивача в цій частині доводи як відповідний мотив такого відступлення.

А відтак, прийшов до висновку, що спірні правовідносини за цим договором врегульовуються окрім загальних правил діючого законодавства також, спеціальними правовими нормами Законів України «Про захист прав споживачів», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та спеціальними нормами Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Правилом ч. 1 ст. 628 ЦК України, визначено: змістом договору є умови, визначені не тільки на розсуд сторін і погоджені ними, але і умови, які є обов'язковими для даного виду договорів, відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України, встановлено: договір набирає сили і породжує субєктивні права й обов'язки з моменту його укладання.

Відповідно доправила ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до припису ст.640 ЦК України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ N 5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам розяснено: При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41,42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.ХІ.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано,зокрема, главами 52. 53. 71 Цивільного кодексу України далі -ЦК), законами України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 5 червня 2003 року ,№ 898-1V "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року У 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів"; від I9 червня 2003 року У 979-ІV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року

№ 679-Х1V "Про Національний банк України".    

З дослідженого у судовому засіданні Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року вбачаються, що всупереч вимоги п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів та вимоги п.З «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, ОСОБА_4 не здійснив належно детальний, достовірний та обєктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; в порушення вимоги п.3.4 Правил, не зазначив належно та обєктивно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; в порушення вимоги п.3.3 Правил, не зазначено належно та обєктивно реальну процентну ставку; не визначив та не вказав належно і об'єктивно, про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми п.9 ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»;всупереч вимоги ст. 2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», банк не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановив положення про інфляційне застереження; не встановив узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

З дослідженого судом висновку судового експерта № 1246 від 22.06.2015 року ( а.с. 202-209), встановлено, що за даними п. 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. процентна ставка за використання кредитних коштів становить 12,4% річних.

Реальна процентна ставка за користування кредитом, зазначена в додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладання в розмірі 13,74%, є нижчою від реальної процентної ставки встановленої експертним дослідженням 14,46% (докладно див. Додаток 1 та 2 експертизи).

Абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., встановлене під час дослідження, фактично складає 370799.14 грн. (370799,14/5,05= 73425,57 дол.США), що є більшим від розміру передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 361452,99 грн. (361452,99/5,05=71574,85 дол.США) (Додаток 1 та 2 експертизи).

При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.Об.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., реальна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. фактично становить 30,07%, та є вищою від реальної процентної ставки за користування кредитом,

передбаченої сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 13,74% (Додаток 3 експертизи).

При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., становить 941875,73 грн., та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, передбаченого сторонами кредитного договору на момент його укладення в розмірі 361452,99 грн. (Додаток 3 експертизи).

Щомісячні платежі, що передбачені умовами договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладення, становили: від 1826.21 грн. (361,63 дол.США) до 2825,86 грн. (559,58 дол.США) (колонка 2 Додатку 1, 2 експертизи).

При здійсненні Позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню до долара США, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., в період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., щомісячні платежі по договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. складають від 2081,24 грн. до 12188,42 грн. (колонка 2 Додатку 3 експертизи).

Також, висновком експерта встановлено, що документальне оформлення додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. виконано з недотриманням пунктів 3.1., 3.2., 3.3. вимог щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (Постанова НБУ N168 від 10.05.2007р.). Також, найменування колонки 2 («Сума платежу за розрахунковий період») додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, у суду немає підстав для сумніву в обєктивності, всебічності та обгрунтованості виконаної експертизи, висновок якої, суд оцінює як належний та допустимий доказ, наведених позивачем обставин.

На думку суду розбіжності являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний договір та додатки до нього. З дослідженого судом висновку експертизи убачається, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. А відтак, між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у тому числі й щодо ціни договору.

При цьому суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист справ споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія ти поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У змісті коментованого рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп2011. Конституційний Суд України наголосив: «Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч. 1ст.634 ЦК).

Держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг».

В пункті 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (із змінами та доповненнями), судам наголошено: Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягай згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ІДК).

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ),не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

У звязку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки вище вказані обовязкові відомості не зазначені в кредитному договорі забезпеченого іпотекою, суд прийшов до висновку, що оспорюваний кредитний договір є неукладений. А відтак, не може бути визнаний недійсним цей кредитний договір, який не вчинено. Зокрема, в якому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.

За таких умов, суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного-банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10,11,57-60,61,88,208,212-215,218,223,292- 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

 

    Суддя Рівненського міського суду                                                         Н.Г.Кучина

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

ГФС рассказала, как определяется финансовый результат при использовании резервов при уступке права требования по некоторым кредитам

18:00 02.03.16

Использование резерва в связи с прекращением признания актива в соответствии с требованиями МСФО не изменяет финансовый результат до налогообложения

Правовые известия

В письме № 3618/6/99-99-19-02-02-15 ГФС рассказала об определении финансового результата при использовании резервов при уступке права требования по кредитам, по которым признано уменьшение полезности.

Согласно пп. 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 НК, банки признают для налогообложения резерв, сформированный в связи с обесцениванием (уменьшением полезности) активов в соответствии с требованиями международных стандартов финансовой отчетности (далее-МСФО) с учетом требований подпунктов 139.3.2 - 139.3.4 этого пункта.

Использование резерва в связи с прекращением признания актива в соответствии с требованиями МСФО не изменяет финансовый результат до налогообложения, кроме случаев, определенных подпунктами 139.3.3 и 139.3.4 этого пункта (пп. 139.3.2 п. 139.3 ст. 139 НК).

В соответствии с пп. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 НК финансовый результат до налогообложения увеличивается:

1) на превышение размера резерва по состоянию на конец налогового (отчетного) периода над лимитом, который определяется как меньшая из двух величин:

а) 20 % (на период с 1 января 2015 года до 31 декабря 2015 года - 30 %, на период с 1 января 2016 года до 31 декабря 2016 года - 25 %) совокупной балансовой стоимости активов, обесценивание которых признается путем формирования резерва, увеличенной на сумму резерва по таким активам согласно данным финансовой отчетности за отчетный период;

б) величина кредитного риска по активам, определенная на конец отчетного (налогового) периода в соответствии с требованиями органа, регулирующего деятельность банков, или органа, регулирующего деятельность небанковских финансовых учреждений.

2) на сумму использования резерва для списания (возмещения) актива, который не отвечает признакам, определенным пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 нк, кроме суммы, которая списывается за счет той части резерва, на которую увеличивался финансовый результат до налогообложения в связи с превышением над лимитом.

Соответственно, использование резерва, сформированного за активом - кредитным портфелем, в связи с прекращением признания такого актива в соответствии с требованиями МСФО при отчуждении этого кредитного портфеля путем переуступки права требования, не изменяет финансовый результат до налогообложения.

При этом использование резерва, сформированного за активом - кредитным портфелем, в связи с прекращением признания такого актива при списании такого актива как безнадежного в соответствии с требованиями МСФО, но который не отвечает признакам, определенным пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 НК, увеличивает финансовый результат до налогообложения.

Налогообложение   http://jurliga.ligazakon.ua

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

Чтобы подать иск, заёмщик твёрдо должен быть уверен, что он находится в списке должников. А так только на судебный сбор полиняет.

Поэтому я в этом случае предпочитаю и защитный вариант. А сам договор факторинга, а вернее список физлиц, пусть остаётся фактору на память.

В данном случае считаю, что в целом признать договор факторинга недействительным очень трудно, поскольку большая вероятность того, что в списках должников есть юр. лица, что не противоречило распоряжению 231.

  В цілому за позовом одного позичальника його й нереально визнати недійсним - тільки в частині відступлення права вимоги за конкретним кредитним договором. Право на позов має той, хто може довести порушення свого права або інтересу.

  Що стосується тактики: в кожній справі своя музика і свої музиканти. 

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

Я выхожу из другого. В подавляющем большинстве случаев, факторы не уведомляют и, тем более, не  предоставляют полный пакет документов по факторингу, ограничиваясь "письмами счастья". Так что, на основании этих "писем счастья" иск подавать? Какое право заёмщика в этом случае нарушено?

Другое дело, когда уже в текущем процессе (в основном по взысканию) фактор предоставил полный пакет документов, оформленных надлежащим образом.

А в общем я предлагаю бить не на недействительность, как основной аргумент, а на отсутствие полномочий со стороны фактора взыскивать что-либо всё также через ст. 203 ЦК.

Что касается ст. 204, так регулятор распоряжением 231 прямо установил объект направленности факторинга, под что физлица не подпадают, значит последующие договора факторинга в отношении них, априори, считаются недействительными.

    Варіанти поведінки споживача кредитних послуг, тактики юристів можуть бути різноманітними і будь-якими креативними. В суді можуть не задоволити позов  за безпідставністю, за недоведеністю і ще з якихось інших причин.

    Але це не змінює суті: вважається, що фактор володіє правом вимоги, якщо не буде розбито підставу набуття фактором такого права вимоги. За змістом  ст.11 ЦК підставою набуття фактором права вимоги є договір факторингу (не ускладнюємо для чистоти експерименту, бо в іпотечних споживчих кредитах підставою може бути і договір про відступлення прав іпотекодержателя). Поки він дійсний - все інше тільки косметика.

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

2014 р. - це вже не 2013 р.

А чому не запереченнями або на на крайній випадок, зустрічним позовом?

   

Виходжу з того, що "факторинг", "цесія" - це оспорювані правочини.

    1. ЦК :  Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

                   Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  

    2. Конституція: ч.2 ст.61 

            Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

 

Жоден суд не візьме до уваги убойні агументи про безпідставність вимоги за явно незаконним договором факторингу, якщо не вирішується питання про його недійсність (чи окремим позовом, чи окремим позовом заявленим, як зустрічний - не принципово).

Звідси: визнання договору факторингу недійсним має наслідки, повязані з його недійсністю, тільки  для сторін спору. Ці наслідки особа, право якої порушене недійсним договором/правочином, може реалізовувати або не реалізовувати на свій розсуд.   

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

точнее:

НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

06.02.2014

м. Київ

N 352

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

03 березня 2014 р. за N 342/25119

Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

2. Пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за N 373/16389, виключити.

У зв'язку з цим пункти 2 - 6 уважати відповідно пунктами 1 - 5.

3. Департаменту регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

4. Сектору зв'язків з громадськістю та протоколу забезпечити оприлюднення цього розпорядження після його державної реєстрації.

5. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Нацкомфінпослуг Бірюка С. О.

 

Голова Комісії

Б. Візіров

ПОГОДЖЕНО:

 

Заступник Голови

Національного банку України

О. О. Ткаченко

 

Протокол засідання Комісії

від 06 лютого 2014 р. N 10

 

 

Набрала чинності вона з 25.03.2014

 

Поэтому все договора факторинга до этой даты можно пробовать признавать недействительными.

А как оно пойдет, посмотрим.

   Сорі. Поки малював своє, не бачив, що вже опубліковано.   

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

Я так понимаю, до сентября 2015?

Согласен.

Отдельный процесс с отдельным иском.

Другой вопрос, если бы каким-то законом было предусмотрено, что договора факторинга по правам требованиям по договорам зу о зп ничтожны.

  В цілому 231 втратило чинність 25.09.2015. А п.1 втратив чинність раніше - 25.03.2014: 

Історія документа та редакції 06.02.2014  перша редакція, 5 кб, перейти » Прийняття 03.03.2014 Державна реєстрація 25.03.2014 Набрання чинності 25.09.2015  поточна редакція, 5 кб, перейти » Редакція, підстава - z1045-15

 З 25. 03. 2014р. діє це: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0342-14/ed20150925 (Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження [...]

Нацкомфінпослуг; Розпорядження від 06.02.2014 № 352 ) 

 

    А чи поширюються обмежувальні вимоги конвенції УНІДРУА про факторинг на операції в межах суверенної території однозначно каже тільки ВАСУ (пост. № 171 ).  

    Підтримую Вашу точку зору, що недійсність конкретного правочину можна довести тільки окремим позовом.  

[Лист ГТУЮ у м. Києві від 29.01.2016 №3/28/1172 щодо заборони нотаріусам оформлювати іпотеку на фізичних осіб в кредитних правовідносинах]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55989425

Ну вот начало одно из

   Може так, а може і ні. По-правильному це все мало б вирішуватись негаторним або віндикаційним позовом, якби не коломийка з судовим збором.  

   В цьому місці - повчально: "...Суд критично оцінює зазначений вище доказ, оскільки 04.06.2015 року заява, яка містила відомості щодо письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором № 1301/0408/88-052 від 18.04.2008 року не могла бути вручена ОСОБА_6, оскільки як вбачається із свідоцтва про смерть (а.с.9), ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Відтак і доказів отримання такої вимоги останнім матеріали справи не містять та не можуть містити. Матеріали справи також відповідно і не містять доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої письмової вимоги іпотекодержателя..."

[Образец кассационной жалобы по иску ККГ к Нацфинуслуг]

П.1 распоряжения 231.

  Свіже від ВАСУ добре споживати вкупі зі старішим (25.02.2014) . Неоднозначно, але хід думки ВАСУ корисний.

 

  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/3380/12

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В.   Чумаченко Т.А.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,-

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.    

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.      

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5.

У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.

На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.

Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2  статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі  обставинах та  правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково.

 

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

[Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности по каждому платежу и возможности взыскания с поручителя если установлен срок]

Если есть требование, то поручительство прекращается в целом после шести месяцев после его получения или истечения срока, предусмотренного в нем.

И никакие ежемесячные платежи перед требованием не подлежат взысканию.

     Давайте не змішувати широке з зеленим. В моїй умовній фабулі  ( Наприклад (для спрощення в прикладі не враховую законодавчі вимоги про строки коли можна вимагати достроково і час, який має бути наданий споживачу-позичальнику):

  Умовна фабула: кредит 10000 з 01.01.2012 по 31.12.2015, повернення частинами щомісячно, класичний, проценти щомісячно в кінці місяця. Стандартна порука (без договірних застережень про продовження строку дії поруки).

  Настало прострочення: неповернуті частини, починаючи з   червня 2014 року, несплачені проценти, починаючи також з червня 2014р.  Банк заявив вимогу про повне дострокове через 9 місяців - в березні 2015р. - встановив новий термін повного повернення - 30 квітня 2015.  Позов про примусове дострокове стягнення подав до поручителя і позичальника в травні 2015р.  )                              6 місяців  від дати, встановленої вимогою про повне дострокове, не пройшло. 

   

     Але суть нової позиції не в цьому, а в тому, що припинення поруки щодо  чергового (за графіком)  простроченого  платежу не припиняє поруку в цілому і ніяк не впливає на чинність поруки щодо наступних частин по графіку. 

[Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности по каждому платежу и возможности взыскания с поручителя если установлен срок]

Позиция, как по мне не меняется, если получено требование, то в зависимости от условий к.д., срок поручительства прекращается после истечения шести месяцев с момента или получения требования или установленного в требовании или после истечения срока предусмотренного к.д.

 

В чем новизна?

Я пока не увидел изменений, о которых Вы говорите.

 Я собі складаю мозаїку, яка чуть ширше за коло питань, які зачіплені новою позицією тільки про поруку.

 

  Наприклад (для спрощення в прикладі не враховую законодавчі вимоги про строки коли можна вимагати достроково і час, який має бути наданий споживачу-позичальнику):

  Умовна фабула: кредит 10000 з 01.01.2012 по 31.12.2015, повернення частинами щомісячно, класичний, проценти щомісячно в кінці місяця. Стандартна порука (без договірних застережень про продовження строку дії поруки).

 

  Настало прострочення: неповернуті частини, починаючи з   червня 2014 року, несплачені проценти, починаючи також з червня 2014р.  Банк заявив вимогу про повне дострокове через 9 місяців - в березні 2015р. - встановив новий термін повного повернення - 30 квітня 2015.  Позов про примусове дострокове стягнення подав до поручителя і позичальника в травні 2015р.

 

   Було:  позов до позичальника повинен бути задоволений, в позові до поручителя відмовити, бо з часу виникнення прострочки (першого простроченого зобовязання забезпеченого порукою)  до дати позову пройшло більше 6 місяців. 

             Після нової дати закінчення строку кредитування (зміненого банком кінцевого строку майбутнього зобовязання на 30.04.2015 в цілому)  права на проценти нема, є тільки право на ст.625ЦК

   

   Стало: позов до позичальника так само повинен бути задоволений,

               

                позов до поручителя задоволять частково щодо всіх сум за мінусом тих, які випадають за 6 місяців назад:

відмовити у стягненні прострочених сум частин тіла за червень 2014-жовтень 2014,

відмовити у стягненні прострочених процентів за червень 2014-жовтень 2014;

задоволити : стягнути прострочені частини тіла і несплачені проценти за листопад 2014 - квітень 2015 (до дати, зазначеної в достроковому - 30.04.2015);

                      стягнути достроково  витребуване тіло + проценти, нараховані до дати, зазначеної у вимозі про повне дострокове, як нова дата закінчення строку кредитування (30.04.2015).

          Після нової дати закінчення строку кредитування (зміненого банком кінцевого строку зобовязання в цілому на 30.04.2015)  право  на проценти -???.  

          Приват уже ломанувся у всі двері по другому і третьому колу.

 

   Як на мене, то різниця між старим і новим трендами  достатньо істотна. 

[Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности по каждому платежу и возможности взыскания с поручителя если установлен срок]

Вся загвоздка в требовании.

Если есть требование о досрочном возврате кредита, то поручительство прекращается через 6 месяцев или в другой срок, предусмотренный договором -пока ВСУ наоборот подтверждает эту позицию.

Другая проблема, если нет такого требования, тогда поручительство прекращается через 6 месяцев по каждому платежу.

Логика может и есть, но с другой стороны - вступает в силу понятие добросовестности (по аналогии, как в признании договора ипотеки недействительным в случае, если второй сособственник не давал согласие на передачу имущества в залог) .

   А в чому бачите загвоздку? Дострокова вимога збиває в один день всі майбутні зобовязання та й по всьому. На поточні ( в межах строку дії поруки) вимога ніяк не впливає. Принаймні я так зрозумів нову позицію ВСУ.

[Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности по каждому платежу и возможности взыскания с поручителя если установлен срок]

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року в справі №6-3цс13.

 

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Договорами поруки встановлено строк її припинення – після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту, а тому оскільки кредитним договором установлено дію цього договору до 24 червня 2009 року, то днем настання строку виконання основного зобов’язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред’явлення кредитором вимоги до поручителів, буде – 25 червня 2009 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України – 25 червня 2012 року.

 

Згідно з п. 4.1 договорів поруки від 24 червня 2008 року та від 25 червня 2008 року, укладених КС «Кредит-Союз» з поручителями: ОСОБА_3,  ОСОБА_2 і ПП «Екопромтранс» - договір вступає в силу з моменту його підписання й діє до закінчення трирічного терміну від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту.

 

В решении в топике решили, что шестимесячный срок прекращения поручительства в ч. 4 ст. 559 ЦК не императивный и может меняться сторонами договора?

Вроде как есть, противоположенное мнение ВССУ.

  Прийдеться пристосуватись під трендову точку зору:

1. Преклюзивний строк поруки протікає  щодо кожної грошової вимоги  автономно.

2. Припинення акцесорного зобовязання поруки щодо однієї грошової вимоги в межах одного й того ж договору поруки не впливає на чинність поруки щодо інших грошових вимог.

 

   В принципі логіка присутня, якщо грошове зобовязання (основне) розібрати на кожну копійку з точки зору: підстава виникнення, строк/термін виконання, дата початку права на вимогу,  обовязки посубєктно (управненої  і зобовязаної сторони), встановити факт ймовірного виконання основного зобовязання іншими особами або припинення з будь-якої підстави глави 50 ЦК(треті особи/інші поручителі/за рахунок вартості застави і т.п.).

 

    Невідомо тільки чого було чекати аж до 2016 року, щоб запровадити новий тренд і розвалити стару моду дану ВССУ: порука припиняється завжди в цілому: раз і назавжди.      

 

    Запасаємся попкорном. При розкладанні зобовязання на складові частини ВСУ рано чи пізно змушений буде витягнути на світло те, що творилось років 10 фактично (фактичне зарахування кредитором тої самої кожної копійки,правомірність такого зарахування і його облік).  

    Не в рифму, а тільки по смислу   : "Банк Morgan Stanley заплатит 3,2 млрд долларов за махинации с ипотекой перед кризисом 2008 года

12 февраля 2016 г. 

время публикации: 10:58

Рубрики: ЗАРУБЕЖНАЯ НЕДВИЖИМОСТЬ, ИПОТЕКА

 

 

 

Global Look Press

 

Американский банк Morgan Stanley заплатит в общей сложности 3,2 млрд долларов для урегулирования претензий Минюста США и штата Нью-Йорк, касающихся нарушений в ипотечной сфере, которые банк допустил незадолго до начала финансового кризиса 2008 года, передает "Интерфакс".

В прошлом году Morgan Stanley сообщил, что в рамках этого дела выплатит Минюсту 2,6 млрд долларов, однако финальное соглашение было отложено до урегулирования отдельных вопросов.

- Morgan Stanley: ВВП России в 2016 году уменьшится на 2,1% 

Как сообщает Reuters, в рамках объявленного в четверг окончательного соглашения Morgan Stanley признал, что его сотрудники были осведомлены о несоответствии ряда ипотечных кредитов заявленным в рамках секьюритизации этих бумаг требованиям, однако не сочли нужным раскрыть эту информацию инвесторам, которые понесли серьезные убытки после краха ипотечного рынка в США.

Morgan Stanley также признал, что практики проверки им финансового состояния заемщиков по ипотеке не соответствовали данным, заявленным в презентационных материалах для потенциальных инвесторов.

Банк выплатит 550 млн долларов властям Нью-Йорка, 400 млн долларов из них пойдут на поддержку домовладельцев.

Другой крупный американский банк - Goldman Sachs, - как ожидается, достигнет соглашения с регуляторами по аналогичному делу в ближайшие месяцы. "

[Виконавчий лист]

вона помалу крутиться 

 

20 січня 2016

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8131#entry160195

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-711цс15

 

За змістом положень частин першої, другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

 

Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.

 

За пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

 

Таким чином, поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

 

У справі, яка переглядається, виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності Законом України № 2677-VІ (9 березня 2011 року), був пред’явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України порядку не вирішувалося, і відповідно зазначена обставина, виходячи з положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», була підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.go...2257F500035EC1C

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Может ли предприятие, которое списало безнадежную дебиторскую задолженность за счет резерва сомнительных долгов, уменьшить финансовый результат до налогообложения на сумму такой списанной дебиторской задолженности со ссылкой на пп. 139.2.2 НКУ? АФ "Профі-Аудит"
Вопросы-ответы от 04.02.2016

•  
•  
•  

Матеріал підготовлено спеціально для ЛІГА:ЗАКОН
Аудиторська фірма «Профі-Аудит»
Е-mail: [email protected]
http://www.profiaudit.com.ua
Тел.: (0552) 42-33-31

? Чи може підприємство, яке списало безнадійну дебіторську заборгованість за рахунок резерву сумнівних боргів, зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму такої списаної дебіторської заборгованості з посиланням на пп. 139.2.2 ПКУ?

 

По-перше, звертаємо увагу на той факт, що передбачені пп. 134.1.1 ПКУ коригування фінансового результату до оподаткування за даними бухгалтерського обліку на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень розділу ІІI Кодексу, не відображаються бухгалтерськими проводками.

Усі коригування проводяться суто арифметично при заповненні декларації з податку на прибуток, форма якої затверджена наказом МФУ від 20.10.2015 р. № 897, а саме при заповненні додатка РІ до рядка 03 декларації.

Щодо коригувань, передбачених п. 139.2 ПКУ, зазначимо таке.

Відповідно до пп. 139.2.2 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з п. 8 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» величина сумнівних боргів, що визначена на дату балансу на основі класифікації дебіторської заборгованості, становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату. І якщо підприємство визначило, що раніше нарахований резерв сумнівних боргів на чергову дату балансу слід коригувати в бік зменшення, то таке зменшення резерву, згідно з Інструкцією № 291, відображається за дебетом рахунку 38 у кореспонденції з рахунком обліку доходів, а саме у кореспонденції з кредитом субрахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності». За таких обставин одночасно на одну й ту саму суму:

1) здійснюється коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів;

2) збільшується фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (адже при коригуванні резерву сумнівних боргів кредитується субрахунок 719, що призводить до збільшення фінансового результату до оподаткування).

Отже, за таких обставин фінансовий результат до оподаткування необхідно зменшити на суму проведених коригувань резерву у рядку 2.2.3 додатка РІ до декларації. Таким чином, проведене коригування фактично нівелює суму нарахованого доходу за кредитом рахунку 719.

Розуміючи буквально згадані норми п. 139.2 ПКУ, а також враховуючи відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку, слід дійти висновку, що заборгованість, яка відповідає ознакам безнадійної відповідно до пп. 14.1.11 ПКУ, в частині якої було створено резерв, не може бути визнана у витратах в будь-якому випадку. Адже в періоді нарахування резерву витрати на його створення виключатимуться зі складу витрат для визначення фінрезультату до оподаткування (він збільшуватиметься), а в періоді списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву – витрати взагалі не формуватимуться, оскільки рахунки 9-го класу в даному випадку не використовуватимуться.

 

Ганна Довбиш 

ТОВ АФ «Профі-Аудит»  

 

Дата підготовки 26.01.2016
© ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 2016
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2016

____________

Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН
www.ligazakon.ua

 

 

search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DG160041.html?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=laws

[Виконавчий лист]

  Нагадую, що щось ще є і у ВСУ  (  № 6-608ц15 )

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44408306

 

У Х В А Л А

26 травня 2015 року                                                                                  м. Київ

 

 

Суддя Верховного Суду України Романюк Я.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                             4 березня 2015 року в справі за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

 

в  с  т  а  н  о  в  и  в :

 

Ухвалою судді Верховного Суду України від 26 травня 2015 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року в справі за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

 

Керуючись статтею 3601 Цивільного процесуального кодексу України,

 

у  х  в  а  л  и  в :

 

Витребувати матеріали цивільної справи за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Направити копію ухвали до Самбірського міськрайонного суду Львівської області та зобов'язати його в строк до 25 червня 2015 року направити справу до Верховного Суду України.

                

Суддя

Верховного Суду України                                                            Я.М. Романюк

 

Відбувається щось незрозуміле.   Жаль ніхто з Рамбера не присутній тут, щоб стало зрозуміло про скільки тих дублікатів іде мова.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54512714

 

У х в а л а

17 грудня 2015 року                                         м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кафідова О.В., розглянувши касаційну скаргу Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року у справі за заявою Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дубліката виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_2 до Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про стягнення боргу,

 

в с т а н о в и в :

 

         Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від            25 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року, у задоволенні заяви Австрійського підприємства у формі ТОВ «Рамбер-Україна» про визнання дубліката виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

          До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Австрійського підприємства у формі ТОВ «Рамбер-Україна» на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року, в якій заявник просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при їх постановленні.

      Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах                      1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 ч. 1 ст. 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

      Враховуючи наведене, касаційна скарга Австрійського підприємства у формі ТОВ «Рамбер-Україна» на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року не може бути прийнята до провадження, оскільки оскаржувані ухвали не підлягають оскарженню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України.

    Керуючись ст. ст. 293, 324 ЦПК України,

у х в а л и в :

 

    Відмовити у прийнятті касаційної скарги Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від

25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від

17 листопада 2015 року у справі за заявою Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дубліката виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_2 до Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про стягнення боргу.

    Касаційну скаргу повернути заявнику.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                                  О.В.Кафідова

[Виконавчий лист]

dyx сказал "...выданы именно под номерами №1, №2, №3 и т.д." 

В поточній  справі (№ 2-614/11   http://reyestr.court.gov.ua/Review/29310245 ) дійсно видані 3 листи з такою спецнумерацією: "Виконавчий лист-1"  (з позичальника);  ...-2(з першого поручителя) і -3(з другого поручителя).  В кожному є резолютивна частина повністю (титульні аркуші ідентичні за виключенням тої нумерації (виконавчий лист-1;...-2;...-3); на титулі: номер справи, номер провадження; резолютивна:солідарно з трьох з судовими витратами включно; на звороті - ПІП боржника з РНОКПП, адресою, дата набрання чинності рішенням; дата видачі листа).  Така спецнумерація в мене присутня вперше  з багатьох сотень виконавчих листів, з якими приходилось стикатись практично.  

[Виконавчий лист]

А дайте ссылку на полный текст...

 на сайті ВССУ в розділі "узагальнення практики" знайдете без проблем. Там потрібно скачувати.

 

http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_sudovoji_praktiki.html   Нас цікавить:  Узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах (витяг)

 

Постанова 8 тут http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2015_rik.html Постанова від 25 вересня 2015 року №8 "Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах"

[Виконавчий лист]

А вот это я считаю вообще не правильно, но на практике вывернули норму и выдаётся по несколько исполнительных листов и одна и та же сумма взыскивается по несколько раз... У меня есть дела где по пять-десять исполнительных листов выдано... Путаница неимоверная... Хотя по закону я считаю должно быть не так... Но никому ничего не доказать...

Це ще нічо. Тут зразу знайшлись всі 3 листи. А бувало, що абсолютно тотожні листи з солідарними бродили по різних виконавчих. Коли знайшов 2, то виявилось , що є ще 2. А крім них бродить ще 4 з судовими витратами. Іноді тих "ділків аля правосудних" охота послати вчитись заново або зразу на Чоп (чи на 3 інших букви).

[Виконавчий лист]

Для каждого из ответчиков выдан отдельный исполнительный лист?

Но суть, как я понял, не в этом?

а в том, что суды считают, что срок предъявления исполнительного листа, после его пребывания в исполнительной  начинается заново, а не продолжается?

 

Так, видано 3 виконавчих листи: тотожні суми, по одному листу по кожному з трьох відповідачів(позичальник і 2 поручителі).

 

1. З цього почалось:  правовою позицією Постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі  № 3-55гс14 , якою підтримано позицію ВГСУ : «Внаслідок пред'явлення виконавчого документа  до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку.”

  2. Мета: довести припинення зобовязання поруки внсалідок незалежної від сторін обєктивної обставини часу: витікання строку предявлення. 

  3. проблеми по дорозі: а)ДАТА чи ДАТИ(щодо кожного відповідача окремо)?  вступу рішення від 29.05.2012р. в силу.

                                        б) достовірність підтвердження отримання кожним із трьох відповідачів копії рішення від 29.05.2012.

[Виконавчий лист]

yafet

Так значит в апелляцию...

 

   Так. По ходу виникло ще одне кучеряве питання. Я стверджую, а інакше, на мій погляд - нелогічно, що рішення суду проти трьох відповідачів набирає законної сили проти кожного індивідуально, а саме в цій справі, рішення від 29.05.2012р. набрало чинності: проти поручителя 1(В.О.Ю) - 09.06.2013р.; проти позичальника (В.І.Я.) - 26 травня 2015 року; проти поручителя-2(Ж.В.М.) - ПОКА невідомо. Судова система задумалась, і мені здалось, що в її голові щось хруснуло . В мене хруснуло ще на стадії виникнення цього питання.                           Може я не правий? 

[Изьятие ипотеки через перерегистрацию]

Значит прав был я, dyx и Вы, когда считали, что нарушенные права ипотекодателя (собственности и т.д.) подлежать защите в порядке гражданского судопроизводства.

    Судячи з того, що вже пішли публікації рішень ВСУ за 23.12.2015, а № 6 - 2510цс15 ще "неготове", адміністративна гілка ( в даному випадку  читай "корупція")  дає глибоко замаскований смертний бій в тому числі і своїй адміністративній колегії ВСУ.