vekt

Та дело ж не в этом. Суды применят законы не так, как их применяет НБУ. Вот не знаю как эту мысль сформулировать, например, для иска. Суды анализируют и сопоставляют разные нормы ЗАКОНА и делают сомнительные выводы. Я понимаю так: В иске самому надо сделать анализ разных норм ЗАКОНА и на этих нормах самому сделать вывод. И в подтверждение этого своего вывода выставлять нпа НБУ Вот мол смотрите, я велосипеда не изобретал, и в реале все именно так и работает, как НБУ и прописал. ЗАКОНЫ - для своего анализа, а нпа НБУ - для подтверждения этого анализа. Тогда ж получится, что суд делает анализ, который не совпадает не с моим анализом, а с анализом, который сделал и реально применяет сам НБУ. ---------------------- Напомню, что этот анализ, изложенный НБУ в своих нпа, "благословлен" МИНЮСТОМ. При минюст и судей мысль дальше продолжите?

Если судить по вашей скарге голове апп. суда, то звукозапись оч-ч-чень интересная. Особенно для ВСЮ и квалификационной. Я думаю звукозапись достойна подробнейшего анализа на предмет основного завдання судочинства - защищать ваши интересы, а не водить пальцем по небу. Ну и присяга туда же. А вот закажите официально распечатку звукозаписи. Что они запоют?

Фига ни себе!!! Дайте реквизиты 361 постановы

Согласно этой же постановы банк должен предупредить под роспись. Это ж вам не хухры-мухры. Постанову регистрировал минюст. Вопрос: зачем "под роспись"? Ответ (от минюста): эта роспись является доказательством того, что "Банк попередив позивача про вказане" Вопрос: в данном конкретном судебном деле утверждение суда и банка доказательством подтверждены? Роспись заемщика есть?

За материал спасибо. Класс. Вы не собираетесь на ВСЮ и квалификационную комиссию писать? Может пришла пора вовсю поднимать процессуальные нарушения и признаки заинтересованности судей?

Не знаю вашего уровня знаний. Не понятно откуда начинать обьяснять. То что вы хотите в Цивильном кодексе называется удаваным правочином. Переберите все материалы на форуме, которые касаются удаваных. По реестру судебных решений вижу, что аргументация банков против удаваных вялая и слабая. Точно знаю, что у укрсиба уже есть вступившие в силу удаваные Как по мне, у вас слишком много пунктов для иска. Мне представляется что судье нужно дать возможность часть ваших исковых требований отклонить. Уязвимые исковые требования в иск включить можно, но только ж не много. А основное исковое требование нужно поставить так, что бы ни судья ни банк не могли в нем найти уязвимости. Прописать его подробно.

Если на компьютере есть ЦКУ, то компьютером найдите в ЦКУ сколько раз там упоминается не просто предоставить и не просто передать в собственность, а именно "обязуется передать в собственность" (по украински) - все три слова вместе. ЦКУ разделяет эти понятия: 1. обязуется передать право собственности 2. передает право собственности 3. обязуется предоставить В ЦКУ - это все разные вэщщи Про индивидуалку. Пока банки и суды согласны это кушать, пусть кушают.

Это ж осталось на технической записи. Копируте. Что с этим делать знаете?

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11384369 Справа №2-2570/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Політайко Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2 банк» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2 банк» в м. Запоріжжі, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2 банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк» в особі філії в м. Запоріжжі про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки. Під час розгляду справи судом уточнено найменування відповідача – ПАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк». ПАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 28.04.2010 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом. У позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк» та ним кредитний договір № 5365675 від 18 квітня 2007 року, визнати недійсним укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_2 банк» та ОСОБА_1 договір іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 844, визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк» та ОСОБА_3 договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007 року, зняти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 та було передано в іпотеку ЗАТ «ПУМБ », а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та встановити для нього розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів ЗАТ «Перший Український ОСОБА_2 банк» у сумі 231 024,23 грн. - по 2000,00 грн. щомісяця до повного погашення боргу. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у зустрічній позовній заяві просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором №5365675 від 18.04.2007 року в розмірі 69 118, 75 доларів США та 87 448, 48 грн., з яких : - заборгованість з основної суми кредиту – 59 930, 65 доларів США ; - заборгованість за сумою нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 9 188, 10 дол. США, а також судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладений у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити. Зустрічний позов не визнав. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Представник відповідача ПАТ «Перший Український міжнародний банк» ОСОБА_6 позов ОСОБА_4 не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, і такими що не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підстава викладений у позовній заяві. Просить зустрічній позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Третя особа ОСОБА_3 первісний позов ОСОБА_4 підтримала. Вважає його обґрунтованим і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не визнала. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Заслухавши пояснення осіб які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між сторонами по справі було укладено Кредитний договір № 5365675 про надання кредитних коштів в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користуванням кредитом в розмірі 12,90 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 18.04.2017 року. У якості забезпечення умов ПАТ «ПУМБ» за Кредитним договором № 5365675 від 18.04.2007р., між сторонами було укладено договір поруки № 5367969 і іпотечний договір від 18.04.2007 № 5367383. Пунктом 3.2.1 спірного кредитного договору та додатком №1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли ці вільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражено у грошовий одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засоби на території України, які приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунків, вклади акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законом засобом платежу, які застосовуються при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин порядок здійснення валютного контролю відповідальність за порушення валютного законодавства передбаченні Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4,ст. 192 ЦК України єдиними нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов’язані з переходом право власності на валютні цінності, за винятком операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обсягу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національного оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальній ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п. «г» ч.4ст.5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Згідно із п.1, 4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р.№ 483, яка зареєстрована в МЮУ 09.11.2004 р.№ 1429/10028, від використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1, 2 договору ПАТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі – 70 000 доларів США на споживчі потреби, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, яка становить в гривневому еквіваленті на дату укладання договору – 353 000, 00 грн. по курсу НБУ на 19 квітня 2007 року. згідно якого 100 доларів США дорівнює 505,00 грн., згідно заяви на видачу готівки № 3 від 19.04.2007 року, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.3.2.1 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюються позивачем доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 70 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом ( проценти) також проводиться позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 19.04.2007 р. по 19.02.2009 р. ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ПУМБ» 23 417, 00 дол. США ( сума складається за розрахунком). Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1.1, 3.1.2 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р «Про затвердження правил використання готівкою іноземної валюти на території України» , яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р.№ 245/2685( втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу або застави дозволяються у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості валютної обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках : п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2.- на територіях вокзалів; п.2.3. – використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу дозволяється разі суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п 2.4. - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року суперечить приписам п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998р. Наданий банком до матеріалів справи дозвіл № 8-1 від 04.08.2009р.Національного банку України, як доказ наявності у відповідача на здійснення вказаних вище валютних опре цій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремних операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містять в особі п 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.089.2006р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права позивачу використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою стороною в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може бути суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення та шостою статі 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 70 000 доларів США, що на день отримання становило 353 500,00 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ на 19.04.2007р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 23 417, 00 доларів США, що на день отримання становило 122 475, 77 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим відповідачем та позивачем за спірним кредитним договором становить 231 024, 23 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позивні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором №5365675 від 18 квітня 2007 року недійсним є правомірним та таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання не дійсним основного зобов’язання , забезпеченого договором іпотеки, як визнання не дійсним і додатково зобов’язанням. За таких обставин, беручи дот уваги висновки суду не дійсності про вотчину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за яким було укладено договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007, останній підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст..ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів. щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території Україні, як засобу платежу. Таким чином суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушенні наступні норми закону, які суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов. встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач. надавши кредит у доларах США порушив статті: статтю 99 Конституції України,згідно якої грошовою одиницею є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в України», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст..3 Декрету КМУ від 19.02.1993 «Про кисету валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст..3 ЦК України загальними засобами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається установленими його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян(публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст..3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Не справедливими є ,зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачаю згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитів у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницькою(господарської) діяльності виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 цивільного кодексу України. Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення і враховуючи наявність таких обставин, оскільки видані банком кошти були використані позивачем на придбання квартири, суд вважає можливим встановити позивачу розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів банку у сумі 231 024,23 грн. по 2000 грн. щомісяця до повного погашення боргу. Таким чином оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позив підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позиву відмовити в повному обсязі. Керуючись ст.ст. , 8, 13, 16, ч.2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524,533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 5365675, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_2» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 5367383, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_2» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки № 5367969, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_2» та ОСОБА_3. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_2» прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі - 231 024, 23 грн. ( двісті тридцять одна тисяча двадцять чотири гривень двадцять три копійки). Встановити для ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів Публічному акціонерному товариству «Перший Український ОСОБА_2 банк» у сумі 231 024,23 гривень - по 2000,00 гривень щомісяця до повного погашення боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2» на користь ОСОБА_1 суму витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 гривень, а також судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок – в дохід держави. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2 банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя А.В. Воройов

Ну что касаемо нас, банки и суды думают, что на территории валюта может использоваться, как средство платежа, не только в международном обороте, но и в НЕмеждународном, т.е. между резидентами. А этого нет в том списке валютных операций, что приведен в первой статье Декрета. Какое-то значение этот список имеет?!! Хотя вы правы, непоняток хватает. Например, 32-ЗУпроНБ запрещает на территории оборот любых других ден. единиц независимо от того является этот оборот международным или "народным"

Мне тут мысль такая пришла. 2) "валютні операції": операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей; ------------ Это ж список валютных операций. Пункт "г" Декрета вроде находится в этом списке - здеся: "в міжнародному обігу як засобу платежу" Мы же уже обкатывали такую тему, что вся пятая статья декрета - это про резидент-нерезидент, другими словами - и на территории (п."г" Декрета) и - "в міжнародному обігу як засобу платежу" Например, постанова про готивкову валюту. ------------- Так, может быть, на территории валюта может быть использована, как средство платежа, но в международном обороте - резидент-нерезидент или нерезидент-нерезидент

Справа № 22-4516/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В. Суддя-доповідач: Спас О.В. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого Крилової О.В., суддів: Спас О.В., Бабак А.М. при секретарі Семенчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжя та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2009 року ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк» (далі – Банк, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач посилався на ті обставини, що 24.03.2008р. між ним та ОСОБА_3 (позичальником) укладено кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, за яким остання отримала грошові кошти в сумі 155000 доларів США, зобов’язавшись належним чином використати та повернути суму отриманого кредиту, плату за користування кредитом. Датою повернення кредиту є 24.03.2025р. Позивач вказував в позові, що 24.03.2008р. між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладені договори поруки №SR-SME200/858/2008, № SR-SME200/858/2008, за якими останні зобов’язалися відповідати за належне виконання кредитних зобов’язань позичальником. Далі позивач зазначав, що з січня 2009р. зобов’язання за договором позичальником не виконуються. Просив стягнути з відповідачів солідарно суму в розмірі 1340686,06 грн., яка складеться з 1180217,53грн. основного боргу, 86817,81грн. процентів за користування коштами, 73 650,71грн. пені за порушення зобов’язань, а також судових витрат в сумі 1820 грн. У березні 2010 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, Просила визнати недійсним кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року та зобов’язати її, ОСОБА_3, в порядку реституції повернути ЗАТ «ОТП Банк» грошові кошти в сумі 162 373,71 грн.; визнати недійсним договір іпотеки № РМL-200/858/2008, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. 24.03.2008 року за реєстраційним №816; визнати недійсним договір поруки № SR-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк» ; визнати недійсним договір поруки № SR-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП Банк», а також покласти судові витрати на відповідача. В обґрунтування вимог посилалася на невідповідність укладеного договору кредиту вимогам законодавства України, а саме, ст. ст. 3, 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 Кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк». В іншій частині у задоволені зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про застосування реституції, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними договорів поруки відмовлено. Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 В своїй апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за основним позовом та відмовити у задоволенні зустрічного позову. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального права просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі. В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором апеляційна скарга ПАТ «ОТП Банк» жодного доводу не містить. У відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги. Визначених ч.3, ч. 4 ст. 303 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги не апеляційним судом не встановлено. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом першої інстанції встановлені та не оспорені сторонами ті обставини, що 24.03.2008р. між позивачем та ОСОБА_3 (позичальником) укладено кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, за яким остання отримала грошові кошти в сумі 155000 доларів США, зобов’язавшись належним чином використати та повернути суму отриманого кредиту, плату за користування кредитом. Договір складається з двох частин. Датою поверненя кредиту є 24.03.2025р. (а.с. 8, 9-15). 24.03.2008р. між позивачем та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладені договори поруки №SR-SME200/858/2008, №SR-SME200/858/2008, за якими останні зобов’язалися відповідати за належне виконання кредитних зобов’язань позичальником (а.с.16-17, 18-19). 24.03.2008р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов’язань за кредитним договором укладено договір іпотеки № РML-200/858/2008, предметом якого є АДРЕСА_1 (а.с. 140-142). Частково задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_3 та визнавши недійсним п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 – 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Є правильним висновок рішення суду про наявність між Банком та позичальником правовідносин, які регулюються, у тому числі, Законом України «Про захист прав споживачів». Зокрема, судом правильно застосовано ст. 11 вказаного Закону, згідно п.5 ч. 3, ч.4. ч. 5 якої у договорі про надання споживчого кредиту має бути зазначена річна відсоткова ставка за кредитом, зміна якої має відбуватися в попередньо визначених випадках шляхом письмового повідомлення, а до дискримінаційних правил зміни відсоткової ставки стосовно споживача застосовуються положення про несправедливі умови. Судом першої інстанції належним чином використано п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. за №541/13808, де встановлено, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки так і в її грошовому виразі. Оспорюваний кредитний договір складений таким чином, що його умови не містять сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за договором, яким не визначено її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки так і в її грошовому виразі. За таких обставин судом вірно визнано, що п. 3 частини 1 і п.1.4 частини 2 кредитного договору не відповідають вказаним нормам матеріального права та нормативно-правовому акту НБУ, що вони є несправедливими відносно позичальника. Судом зроблено обґрунтований висновок про застосування ч. 1, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а несправедливе положення договору може бути визнане недійсним. Довід апеляційної скарги Банка про незаконність рішення суду в тій частині, що закон не забороняв в умовах кредитного договору передбачати зміну процентної ставки, не може бути прийнятий апеляційним судом. Зміна процентної ставки під час дії договору не звільняє Банк від виконання усіх вимог законодавства, зокрема, щодо визначення сукупної вартості кредиту на весь час дії договору, в тому числі і процентної ставки, в грошовому виразі. У пунктах договору, визнаних судом недійсними, процентна ставка за договором є невизначеною, а такою, що залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати на період до 2025р., що унеможливлює визначення сукупної вартості кредиту на час дії договору. Довід апелянта про неможливість застосування даного Закону, оскільки отриманий ОСОБА_3 кредит не є споживчим, а договір укладений з метою використання нерухомості в бізнесі спростовується матеріалами справи. В справі наявний письмовий доказ - оформлена Банком заява на видачу готівки, де відображено, що операція з видачі готівки не пов’язана із здійсненням підприємницької діяльності (а.с. 143). Довід апеляційної скарги Банка про відповідність пунктів договору, які визнані судом недійсними, листу НБУ від 05.01.2009р., методичним вказівкам з інспектування банків, внутрішнім документам Державної іпотечної установи, є неприйнятним. Суд при ухваленні рішення виходив зі ст. 8 ЦПК України, якою визначено законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи, та належним чином застосував норми, що мають вищу юридичну силу. Такий висновок рішення суду відповідає роз’ясненням абз. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі». Довід апеляційної скарги Банка про порушення судом норм матеріального права у вигляді посилання на ст. 1056-1 ЦК України, яка не діяла на час укладення кредитного договору неспроможний спростувати висновки рішення суду. З наведеного аналізу обставин справи видно, що вказані п. 3 частини 1 і п.1.4 частини 2 оспореного договору не відповідають іншим вищевказаним нормам матеріального права, які дають законні підстави для визнання цих пунктів недійсними. Тому помилкове посилання на ст. 1056-1 ЦК України не призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги Банку про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права у вигляді недотримання строків здійснення процесуальних дій – попереднього судового засідання, розгляду справи, знайшли своє підтвердження. Проте, дані обставини викликані об’єктивними причинами, вони не потягли ухвалення неправильного рішення, а тому не можуть призвести до його скасування. Доводів щодо неможливості припустити, що недійсність вказаної частини кредитного договору, мала б наслідком неможливість вчинення правочину без включення до нього даної частини, апеляційна скарга Банку не містить. Тому судом не перевіряється відповідність рішення суду ст. 217 ЦК України, оскільки це виходить за межі доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростовують рішення суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні вищевказаних норм матеріального права. Крім цього, ОСОБА_3 на підтвердження своїх позовних вимог всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та переконливих доказів, на підставі яких суд першої інстанції міг би дійти висновку про недійсність кредитного договору в цілому. В свою чергу, даний висновок унеможливлює визнання недійсними договору іпотеки та договору поруки з заявлених ОСОБА_3 підстав. Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановлення нового рішення по справі. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів - УХВАЛИЛА: Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжя та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 відхилити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий : Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11225796

Справа № 2-2276/10 РІШЕННЯ іменем України 02.08.2010 року Дніпровський районний суд м. Херсона у складі: головуючого Решетова В.В., при секретареві: Довгої Л.З., розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «СК «Інгосстрах», третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору страхування недійсним, в с т а н о в и в: Позивач звернувся з вказаним позовом, вказавши, що 29.05.2007 року між позивачем ОСОБА_1, та ПриватБанк укладено кредитний Договір № HEH2GK00000088. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 29.05.2007р. по 29.05.2027 р. включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 22 050 доларів США 00 центів (двадцять дві тисячі доларів США 00 центів) на наступні цілі: купівля житла 18 000,00 доларів США (вісімнадцять тисяч доларів США 00 центів), а також 4050,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту, щомісячно в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту. Позичальник зобов'язується щомісяця в термін з 23 по 30 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить 236 доларів США 29 центів (двісті тридцять шість доларів США 29 центів). У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором HEH2GK00000088 від «29» травня 2007 року між позивачем та Банком був укладено Договір іпотеки № 218136 від 30 травня 2007 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно — житловий будинок №31 з господарчими та побутовими будівлями і спорудам, що розташований за адресою Херсон, селище Антонівка, вулиця О.Кошового, загальною площею 46,2 кв. м, житловою площею 31 кв.м., при ньому є: сарай, позначений на генеральному плані під літ. «Б», сарай дерев’яний під літ. «В», літня кухня позначена під літ. «Ж», душ, позначений під літ. «Е», гараж, позначений під літ. «Д», огорожа № 1, 2. Також у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним Договором №HEH2GK00000088 від «29» травня 2007 року, між позивачем та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» був укладений Договір страхування № HEH2GK00032223 від 30 травня 2007року. Відповідно до умов Договору, Страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування на користь Вигодонабувача – Банка, а Страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі. На виконання умов договору, щомісячно Страхувальником сплачувався страховий платіж - 568,13грн. Банком було збільшено відсоткову ставку за кредитним договором в односторонньому порядку, про що свідчить лист від 29.09.2008р. за вих. № 20.1.3.2/6-22855/7390 та лист від 31.12.2008р. вих. № 20.1.3.2/6-4936, яким повідомлялось про збільшення річної відсоткової ставки до 13,2 % на рік з 31.10.2008р. та 15,32 % на рік з 02.03.2009р. відповідно. Вважає, такі дії банку, щодо зміни умов Договору, а саме процентної ставки є незаконними. Вважає умови кредитного договору в іноземній валюті несправедливими, просить суд визнати недійсним кредитний Договір № HEH2GK00000088 від 29.05.2007р.; визнати недійсними договір іпотеки №218136 від 30.05.2007р. та договір страхування HEH2GK00000088 від 29.05.2007р.; зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_2 виключити з реєстру запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна. В судовому засіданні представник позивача уточнив заявлені вимоги та просив суд визнати недійсними умови п. 2.3.1 Договору, щодо надання права банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку з 09.01.2009р.; визнати дії банку неправомірними щодо підвищення відсоткової ставки за Договором до 15,32 % на рік; зобов'язати банк відновити відсоткову ставку по договору з моменту її підвищення з 31.10.2008р. та скасувати відсотки нараховані за договором по відсотковій ставці 15,32 % на рік, а надмірно сплачені кошти зарахувати в рахунок майбутніх платежів по Договору; змінити умови Договору щодо права банку розірвання кредитного договору № HEH2GK00000088 від «29» травня 2007 року в односторонньому порядку, включивши в нього пункт 2.4.6 Договору, надати право споживачу «Розірвати договір в односторонньому порядку, шляхом надсилання Банку письмової заяви про бажання розірвати Договір в односторонньому порядку, яка повинна бути надіслана до Банку за 30 календарних днів до дати його розірвання»; визнати недійсним п. 2.2.9 Договору щодо права банка на встановлення додаткових витрат; змінити умови Договору щодо права банку нараховувати пеню по кредитному Договору № HEH2GK00000088 від «29» травня 2007 року, включивши в нього пункт 4.4 «Загальний розмір пені, встановлений в п. 4.1 Договору не може бути більшим 50 % від вартості послуги». Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд у задоволенні позову відмовити. Представник ЗАТ «СК «Інгосстрах» та третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилися про причини неявки суд не повідомили, про день та час слухання справи повідомлені належним чином. Вислухавши представника позивача та представника ПАТ КБ «ПриватБанк», вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: моральним засадам суспільства. Судом встановлено, що 29.05.2007 року між ОСОБА_1, та ПриватБанк укладено кредитний Договір № HEH2GK00000088. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 29.05.2007р. по 29.05.2027 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 22 050 доларів США 00 центів (двадцять дві тисячі доларів США 00 центів) на наступні цілі: купівля житла 18 000,00 доларів США (вісімнадцять тисяч доларів США 00 центів), а також 4050,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту, щомісячно в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту. Позичальник зобов'язується щомісяця в термін з 23 по 30 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить 236 доларів США 29 центів (двісті тридцять шість доларів США 29 центів). Згідно ст. 1056-1 ЦК України, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, згідно ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Відповідно до п. 2.3.1 Договору, сторони встановили особливий порядок набрання чинності умов щодо збільшення відсоткової ставки, а саме «Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки», що відповідає положенню Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто враховуючи положення ст. 11 цього Закону, без такого повідомлення збільшення відсоткової ставки не може вважатись дійсним. Відповідно до листів вих. № 20.1.3.2/6-22855/7390 від 29.09.2008р. та вих. № 20.1.3.2/6-4936 від 31.12.2008р., банком було збільшено відсоткову ставку за кредитним договором в односторонньому порядку, про що, яким повідомлялось про збільшення річної відсоткової ставки до 13,2 % на рік з 31.10.2008р. та 15,32 % на рік з 02.03.2009р. відповідно. Таким чином, датою зміни відсоткової ставки та датою вступу в чинність процентної ставки по Договору відповідно до листів про наміри Відповідача є 31.10.2008р. та 02.03.2009р. З зазначених дат на адресу ОСОБА_1, протягом 7 календарних днів жодних листів - повідомлень від банка не надходило. Тобто, зміна відсоткової ставки по кредитному договору не є дійсною. Таким чином, суд вважає, дії банку, щодо зміни умов Договору, а саме процентної ставки незаконними, а тому кредитний договір в цій частині є недійсним. В силу ст.ст. 216, 1056-1 ЦК України, в зв'язку з неправомірним збільшенням Банком відсоткової ставки, суд вважає необхідним визнати недійсним умови п. 2.3.1 Договору, щодо надання права банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, визнати дії Відповідача неправомірними щодо підвищення відсоткової ставки за Договором до 15,32 % на рік та зобов'язати Відповідача відновити відсоткову ставку по договору з моменту її підвищення з 31.10.2008р. та скасувати відсотки нараховані за договором по ставці 15,32 % на рік. Крім того, відповідно до п.п. 5 ,6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Банк не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до вимог п. 2.3.3 Кредитного договору Банку надано право розірвати договір із споживачем на власний розсуд, споживачеві таке право не надається. Кредитним Договором № HEH2GK00000088 від «29» травня 2007 року не передбачено право Позивача розірвати договір в односторонньому порядку, що на нашу думку є несправедливою умовою. Таке право надається лише Банку при виникненні кожної з наступних подій зокрема з наступних підстав. Відповідно до пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору при виникненні кожної з наступних подій зокрема, відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії Договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань. Зі змісту пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору, відповідно до яких Банк на власний розсуд має право згідно ст. 651 ЦК України в односторонньому порядку розірвати договір у разі відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору вбачається, що положення пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору порушують права та законні інтереси позивача, та є несправедливою умовою договору (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника). Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісно:ті та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Таким чином, для відновлення порушеного права Позичальника та для встановлення дисбаланс договірних прав та обов'язків, суд вважає за необхідне внести зміни в Договір додавши новий пункт 2.4.6 Договору (до прав Позичальника), з правом Позичальника розірвати договір в односторонньому порядку, шляхом надсилання Банку письмової заяви. Крім того, відповідно до вимог пункту 4.1 договору Банк передбачає сплату пені в розмірі 0,15 % за будь-яку невчасну оплату від суми невчасно сплаченого платежу за кожен день запізнення. Отже, 0,15 % за кожен день (за 365 днів) - це 54,75 % річних, враховуючи вартість відсотків за кредитом 10,08% річних це - 64,83 % - річних. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов, зазначених у даній статті не є вичерпним. Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. В силу вимог п.п. 6, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідно забезпечити захист Споживача (Позичальника) шляхом встановлення обмеження щодо максимального розміру штрафних санкцій по договору - не більше 50 %, тому суд вважає необхідним додати п. 4.4 до кредитного Договору зазначивши наступне, що «Загальний розмір пені, встановлений в п. 4.1 Договору не може бути більшим 50 % від вартості послуги». Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Таким чином, з метою відновлення порушеного права, щодо встановлення в договорі несправедливих умов, якщо всупереч принципу добросовісності мають наслідоком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, суд вважає необхідним змінити умови п.п. 2.3.3 Договору, шляхом встановлення можливості Споживачу розірвати договір в односторонньому порядку, зменшення пені, передбаченої п. 4.1. Договору , загальний розмір якої не повинен перевищувати 50 % разом з відсотковою ставкою, визнати недійсними п.п. 2.2.9 Договору, щодо стягнення Банком збитків, визнання недійсною умови п. 2.3.1 Договору щодо права Банка збільшувати процентну ставку за Договором та відновлення становища, шляхом визнання дій Відповідача неправомірними щодо збільшення відсоткової ставки та зобов'язання його її зменшити до рівня 10,08 % річних. Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги законними та такими що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 203,215,217,1056-1 ЦК України , ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», 18 Закону України «про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: Позов задовольнити. Визнати недійсними умови п. 2.3.1 Кредитного договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року, щодо надання права банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку. Визнати неправомірними дії банку, щодо підвищення відсоткової ставки по Кредитному договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року до 15,32 % на рік та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити відсоткову ставку по договору з моменту її підвищення з 31.10.2008р. Зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» скасувати відсотки нараховані за договором по відсотковій ставці 15,32 % на рік, а надмірно сплачені кошти зарахувати в рахунок майбутніх платежів по Кредитному договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року; Додати до Кредитного договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року пункт 2.4.6, відповідно до якого надати право ОСОБА_1 розірвати договір в односторонньому порядку, шляхом надсилання банку письмової заяви про бажання розірвати договір в односторонньому порядку, яка повинна бути надіслана до банку за 30 календарних днів до дати його розірвання; Визнати недійсним п. 2.2.9 Кредитного договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року, щодо права банка на встановлення додаткових витрат; Додати до Кредитного договору № HEH2GK00000088 від 29.05.2007 року пункт 4.4 відповідно до якого загальний розмір пені, встановлений в п. 4.1 Договору не може бути більшим 50 % від вартості послуги . Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати ІТЗ у сумі 37 грн. Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави державне мито у сумі 51 грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Херсона шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Суддя В.В. Решетов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11218091

Справа № 2-п-27/ 2010 р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 вересня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого – судді Міщенко Т.М. при секретарі – Каменєвій Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» про визнання кредитного договору недійсним, встановив: Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 від 25.04.2008р., укладений між нею та ЗАТ «Кредит ОСОБА_2». Зобов’язати відповідача прийняти у неї суму у розмірі 56033,60 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1556,49 грн. та стягнути з відповідача на її користь судовий збір в сумі 120 грн. Від представника позивача надійшла заява з проханням слухати справу її відсутність, на позові наполягає. Відповідач в судове засідання не з’явився, з невідомої суду причини, про день слухання справи був повідомлений належним чином про що свідчить підпис в поштовому повідомленні. Від представника третьої особи надійшла заява з проханням слухати справу у його відсутність, з позовом згоден. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. 25.04.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» укладено договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 /а.с. 9/. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору позивачкою банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів нею була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Згідно із п. 1.1 кредитного договору відповідач надав позивачці споживчий кредит за програмою «Експрес-кредитування» в розмірі 10000 доларів США. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надано позивачці з метою придбання будь-яких виробів (товару), робіт чи послуг, що виготовляються чи надаються для задоволення споживчих потреб. Відповідно до умов п. 1.3 кредитного договору кредит надано строком на 36 місяців з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 25.04.2011 р. Відповідно до п. 1.4.2 кредитного договору 3% від суми кредиту списується в порядку договірного списання з поточного рахунку Клієнту на рахунок Банку. Згідно із п. 1.5 кредитного договору відсотки за користування кредитом встановлюються у розмірі 21,00 % річних. На виконання умов п. 1.4.2 кредитного договору з її поточного рахунку відповідачем було списано на рахунок банку 3% від суми кредиту, тобто 300 доларів США. Далі, позивачка з часу укладання з відповідачем кредитного договору і до теперішнього часу, сплатила в шляхом внесення на вказаний в п. 1.7 кредитного договору поточний рахунок в якості виконання грошового зобов’язання по даному кредиту внесла 2700 доларів США Відповідно до п. 1.10. кредитного договору суми та строки погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов’язань клієнта за кожним платіжним періодом визначаються у графіку платежів, який є невід’ємною частиною цього договору (Додаток № 1). Орієнтована сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та суми абсолютного подорожчання Кредиту наведене в зазначеному графіку платежів. Порядок погашення боргу визначений умовами надання кредиту. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1. особу та місцезнаходження кредитодавця; 2. кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, Його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; 3) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. В порушення норм діючого законодавства відповідач не надав позивачці вказаний у п. 1.10 кредитного договору Графік платежів. У разі неподання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15 і 23 цього Закону. Ця вимога закону не була виконана кредитодавцем, що є порушенням прав споживача фінансових послуг. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_3 банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису ст. 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_3 банку України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається ОСОБА_3 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_3 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст. 524 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання кредитного договору офіційний іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 8, 0048 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивачки. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно – правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. Таким чином, використання банком долару США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для позичальника відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, суд вважає, що договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 від 25.04.2008р., укладений між позивачкою та ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» слід визнати недійсним. Керуючись ст. 3, 10, 212, 224 ЦПК України, ст. 1, 8, 99 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 6, 13, 203, 215, 236, 524, 548, 627 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про національний банк України”, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність”, ст. 2, 4, 5 Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положенням «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», ст.ст. 11, 15, 22, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вирішив: Позовну заяву ОСОБА_4 до ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити повністю. Визнати договір про надання експрес-кредиту кредитний №00009-EL000000000212 укладений 25.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» недійсним. Зобов’язати ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» прийняти у ОСОБА_4 суму у розмірі 56033,60 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1556,49 грн. Стягнути з ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» (МФО 380366, код ЄДРПОУ 34576883) на користь ОСОБА_4 витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Стягнути з ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» (МФО 380366, код ЄДРПОУ 34576883) судовий збір в дохід держави в розмірі 560,33 грн. На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11215619

А все ж таки интересно, в каком же контексте здесь упомянута индивидуальная лицензия. Похоже вкладчики отбили себе право на индивидуалку. Еще обратите внимание: как определен тут вклад. Тут есть над чем подумать. Что такое кошти? Чем кошти отличаются от грошей? Подсказки потихоньку накапливаются

Что такое "вернуть долг"?При реституции долг возвращают обе стороны или один только заемщик в виде разницы этих двух взаимных долгов. Когда же банк взыскивает по суду да еще и по действующему договору, в котором стороны не установили эквивалента в иностранной валюте, тогда и банк и суд превышают полномочия применяя текущий курс. Тогда долг может быть возвращен только по стартовому курсу. Валютного законодательства между резидентами нет. Отсюда и парадоксы в реале. А в теории никакого взыскания банк вообще применить не имеет права, т.к. валютные кредиты - вне закона. Законодательство не изменилось. Но слепо в своих исках копировать решения судов тоже ж нельзя. Можно и нарваться. И таких отказов в реестре очень много.

Вот давайте не будем торопиться с такими выводами, чтобы не быть провокаторами.Есть порядок, по которому сначала договор признается недействительным и, только после этого, наступают последствия недействительности. Первая часть этого марлезонского балета - договор признан недействительным. Другими словами договора не стало. Не стало и даты, когда он был заключен. Поэтому стартового курса применить невозможно. Не осталось ничего, кроме ЦКУ-216. А дальше одни только вопросы. ------------------------------------------- Попутно. Но до тех пор, пока договор не признан недействительным, банки все-таки не имеют права взыскивать по текущему курсу. А таких взысканий в реестре - тыщи

Справа № 2-34 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2010 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі : головуючого судді Бурлаки О.В. за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідачів ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Каневі, Черкаської області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування заборгованості за кредитним договором, за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» «Правекс-Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про відшкодування заборгованості за кредитним договором та зустрічними позовами ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними , В С Т А Н О В И В: У вересні 2009 року АКБ «Правекс-Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості в сумі 102 122 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту на день подання позову до суду становив 777904,13 грн. за кредитним договором № 6-077/05 Р від 06.09.2005 року, мотивуючи свої вимоги невиконанням ОСОБА_6 своїх зобов’язань за цим договором кредиту щодо часткового повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами. Одночасно АКБ «Правекс-Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в сумі 136 142 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту на день подання позову до суду становив 1037048,07 грн. за кредитним договором № 6-078/05 Р від 06.09.2005 року, мотивуючи свої вимоги невиконанням ОСОБА_4, ОСОБА_5 своїх зобов’язань за цим договором кредиту щодо часткового повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами. У попередньому судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними, посилаючись, що ці договори було укладено з порушенням вимог діючого законодавства України. Відповідач ОСОБА_6 у попередньому судовому засіданні також звернулася в суд із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними, посилаючись, що ці договори було укладено з порушенням вимог діючого законодавства України. Ухвалою суду від 09.02.2010 року зазначені цивільні справи об'єднанні в одне провадження. Позивач в процесі розгляду справи скористався своїм правом, визначеним ст. 31 ЦПК України на доповнення, зміну чи уточнення позовних вимог. В заяві про зміну (збільшення) позовних вимог в редакції від 23.06.2010р. Правекс-Банк просить стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість сумі 1325785 грн. 68 коп., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в розмірі 252 грн. Позивачі за зустрічними позовами в процесі розгляду справи скористалися своїм правом, визначеним ст. 31 ЦПК України на доповнення, зміну чи уточнення позовних вимог. В заяві про зміну (збільшення) позовних вимог в редакції від 13.07.2010р. просять в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 відмовити. Визнати недійсним кредитний договір від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_4. Визнати недійсним договір поруки від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, що засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований за № 4716. Визнати недійсним кредитний договір від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_6. Визнати недійсним договір поруки від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, що засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований за № 4715. Застосувати наслідки недійсності кредитних договорів, укладених між Правекс-Банк та ОСОБА_4 від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, та Правекс-Банк та ОСОБА_6 від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, з поверненням сторін у первісний стан. В судовому засіданні представник ПАТ КБ «Правекс-Банк» підтримав позов цього банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 і не визнав зустрічні позови ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними. Посилаючись на ч. 2 ст. 192, ч.3 ст.522 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність”, відповідач наголосив на тому, що банк, як юридична особа, яка має ліцензію та дозвіл НБУ, має право надавати кредити в іноземній валюті. В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_8, діючий на підставі довіреності не визнав позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та підтримав зустрічний позов, який просив задовольнити в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи і заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» не підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. В абз.2 п.1 Постанови ПВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину З матеріалів справи вбачається та встановлено судом такі факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 06.09.2005 року між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк» було укладено кредитний договір № 6-078/05Р, згідно п.1.1. якого банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 160 000,00 доларів США. Згідно умов кредитного договору кредит надавався на споживчі цілі, терміном з 06.09.2005р. по 06.09.2015 р. зі сплатою 15% річних (т.1 а.с.87-89). В якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений договір поруки №6-78/05Р від 06.09.2005р. між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за р.№ 4716 (т.1 а.с.90). Крім цього, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.09.2005 року між ОСОБА_6 та АКБ «Правекс-Банк» було укладено кредитний договір № 6-077/05Р, згідно п.1.1. якого банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 120 000,00 доларів США. Згідно умов кредитного договору кредит надавався на споживчі цілі, терміном з 06.09.2005р. по 06.09.2015 р. зі сплатою 15% річних (т.1 а.с.7-9). В якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений договір поруки №6-77/05Р від 06.09.2005р. між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за р.№ 4715 (т.1 а.с.10). Таким чином, суд приходить до висновку що при розгляді цього спору суду необхідно керуватися законодавством, яке було чинне станом на 06.09.2005р. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на день звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості відсоткова ставка за кредитними договорами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 становила 19 (дев’ятнадцять) відсотків річних (т.1 а.с. 11, 91) Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що підвищення відсоткової ставки, передбачено в п.1.3. кредитних договорів (т.1 а.с. 7, 87), де зазначено: « в кожному випадку невиконання (неналежного виконання) Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором (відносно термінів сплати відсотків і повернення кредиту і/або сплати відсотків і/або повернення кредиту не в повному обсязі) розмір відсоткової ставки збільшується на 1(один) відсоток річних, починаючи з розміру встановленого п.1.2 цього Договору. У випадку наступного невиконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором розмір відсоткової ставки збільшується з врахуванням збільшення відсоткових ставок, проведених раніше, у відповідності з умовами цього пункту Договору. Новий розмір відсоткової ставки встановлюється з дня, наступного за днем, в якому Позичальник повинен був виконати свої зобов'язання, але не виконав їх або виконав не в повному об’ємі». В п.7.1.2. кредитних договорів встановлено, що Банк має право в залежності від змін вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу, змінювати розмір відсоткової ставки за користування грошовими засобами, письмово попередивши Позичальника про зміну відсоткової ставки за 10 днів до введення нової ставки. (т.1 а.с.8, 88) З матеріалів справи вбачається, що підвищення відсоткової ставки за кредитними договорами №6-077/05Р та №6-078/05Р відбулося 11.08.2008р. до 16%, 11.09.2008р. – 17%, 11.10.2008р. – 18%, 11.11.2008р. – 19%. (т.1 а.с. 11, 91). П. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Представником позивача – «Правекс-Банк» на виконання п.7.1.2. оспорюваних договорів надано суду копію листів-повідомлень, які досліджені у судовому засіданні та відповідно до змісту яких відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були повідомлені про підвищення відсоткової ставки щомісяця на 1% річних, але дані листи в порушення п.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» направлені відповідачам через 8 днів після підвищення відсоткових ставок за кредитними договорами (т.2 а.с. 151-158), але підтвердження про вручення вказаних вище листів надано лише щодо ОСОБА_6 (т.2 а.с.159) Судом встановлено, що заборгованість по сплаті за кредитними договорами виникла 11.08.2008р. з часу, коли Банком було підвищено відсоткову ставку з 15% до 16% річних за користування грошовими коштами. В судовому розгляді судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема, з розрахунку наданого представником відповідача (т.1 а.с.11, 91) та з тексту позовних вимог (т.1 а.с.3, 83), що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 починаючи з січня 2009р. не виконували взяті на себе зобов'язання по сплаті обов’язкових платежів. Станом на 14.06.2010 року відповідач ОСОБА_4, відповідно до інформації Банку, допустив порушення зобов’язання по договору кредиту та має заборгованість за кредитом – 167486 доларів США, в тому числі: тіло кредиту – 118646 доларів США, пені за несвоєчасно погашення кредиту – 48840 доларів США, заборгованість по кредиту в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом НБУ –7,91 (т.2 а.с. 216) становить 1325785,68 грн. Станом на 19.06.2009 року відповідач ОСОБА_6, відповідно до інформації Банку, допустив порушення зобов’язання по договору кредиту та має заборгованість за кредитом – 102122 долари США, в тому числі: тіло кредиту – 89000 доларів США, пені за несвоєчасно погашення кредиту – 765 доларів США та 2963 долари США, відсотків за користування кредитом – 9394 долари США, заборгованість по кредиту в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом НБУ –7,74 (т. 1 а.с. 11) становить 774904,13 грн. ч. 2 ст.192 ЦК України передбачена можливість використання іноземної валюти в України у випадках і в порядку, встановлених законом. Законодавством України, а саме: Законами України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. з наступними змінами, "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. з наступними змінами, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання та валютною контролю", а також іншими законодавчими актами, при наявності відповідної ліцензії банку, виданої Національним Банком України, передбачена можливість надання банками резидентам України кредитів в іноземній валюті. Відповідно до ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором та позичальником у письмовій формі. За змістом ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 Глави 71 підрозділу 1 Розділу III Книги п'ятої ЦК України, тобто за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначні родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України). Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Договірні відносини, які виникли між сторонами про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян регулюються Законом України "Про захист прав споживачів”. Згідно ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Відповідно до п.5 ст.110 ЦПК України - позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів” в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як споживчого кредитного договору відповідно до чинного законодавства є умови про предмет, ціну, строк його дії, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом. Разом з тим, судом встановлено, що кредитні договори № 6-077/05 та №6-078/05Р від 06.09.2005 року укладено з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів” в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені права ОСОБА_4, ОСОБА_6 як споживача фінансових послуг. Умови цих договорів кредиту не містять відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, як цього вимагає ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів”, а графік повернення кредиту та сплати процентів по договору кредиту, який є його невід’ємною частиною, не було укладено взагалі, а отже при укладені цього договору кредиту недодержана така істотна умова, як укладання зазначеного графіку. При укладенні вказаних кредитних договорів були порушені також вимоги п.2 ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів”, а саме АКБ «Правекс-Банк» не надав ОСОБА_4, ОСОБА_6 як споживачам фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15,23 Закону України "Про захист прав споживачів”. Згідно ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів” перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1. особу та місцезнаходження кредитодавця; 2. кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, Його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; 3) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У даному випадку така вимога закону не була виконана АКБ «Правекс-Банк», що є порушенням прав споживача фінансових послуг. Крім цього, чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника у кредитних договорах від 06.09.2005р. не виражене у грошовій одиниці України, і у цих договорах не визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ст.533 ЦК України зобов’язання в Україні має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. Відповідно до наданих представником відповідачів квитанцій погашення кредитного боргу та відсотків за користування кредитом він здійснював щомісячні платежі в іноземній валюті – доларах США, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с. 43-65). В п. 6.1.2 кредитних договорів (т.1 а.с.8, 88) передбачено обов’язок позичальника погашати заборгованість по кредиту, відсоткам, пені в валюті кредиту. Викладені умови договору, разом із умовами п. п. 1.1, 1.2, 4.1., 4.2., 6.1.2, свідчать про те, що грошові зобов'язання виражені в ньому безумовно в іноземній валюті - доларах США. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 р. (далі по тексту Декрет КМУ), який з урахуванням припису статті 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті КМУ розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення Позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Як встановлено в судовому засіданні, спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно, вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Дозвіл № 7-1 від 03.12.2001 року НБУ та Дозвіл № 7-2 від 30.09.2009 року НБУ, як доказ наявності в Банку права на здійснення валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п. 5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліценцій, письмових дозволів та ліценцій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (т. 1 а.с.189-191, т.2 а.с.47-49). Отже, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку, отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. Г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Підставою недійсності правочину (яким є і двосторонній господарський договір) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, про що вказано у ч. 1 ст. 215 цього Кодексу. За ч. 1 ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з викладених норм матеріального права, зміст кредитних договорів має відповідати вимогам закону, і відсутність у змісті кредитних договорів від 06.09.05 умови про відповідальність кредитодавця таким вимогам не відповідає. За час провадження даної справи банк не ініціював внесення змін до спірного договору у встановленому законом порядку для приведення його умов у відповідність до норм законодавства. Більше того, Банк ніяким чином не відреагував не тільки на пропозиції відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо вирішення цього спору шляхом мирного врегулювання в умовах світової фінансової кризи, але і не реагував на запити суду та ухвали суду про витребування доказів. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом, отже укладений між сторонами у забезпечення кредитних договорів № 6-077/05Р та № 6-078/05Р від 06.09.2005 року договори поруки від 06.09.2005 року № 6-077/05Р та № 6-078/05Р, що укладені між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_5 та засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровані за № 4716, №4715 , також підлягають визнанню судом недійсним. Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю у зв’язку з чим , кожна із сторін за договором кредиту зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином, згідно ст. 548 ЦК України наслідком визнання кредитного договору недійсним є недійсність договору, яким забезпечується зобов’язання позичальника за кредитним договором, що в свою чергу має наслідком вилучення запису про реєстрацію заставленого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого чи нерухомого майна. Доводи та заперечення Банку суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються вище викладеним та вивченими матеріалами справи. З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що зустрічні позовні заяви про визнання спірних кредитних договорів від 06.09.2005р. укладених між сторонами та договорів поруки від 06.09.05 року недійсними підлягає задоволенню в повному обсязі у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 214-215, 217-218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення . Зустрічний позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними – задовольнити в повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_4. Визнати недійсним договір поруки від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, що засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований за № 4716. Повернути ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованому ІНФОРМАЦІЯ_2 усі отримані від нього кошти, пов'язані з виконанням кредитного договору від 06 вересня 2005 року № 6-078/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_4. Зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» прийняти від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 160000 доларів США в еквіваленті національної валюти (гривні) на момент здійснення платежу. Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» «Правекс-Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про відшкодування заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення . Зустрічний позов ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання договорів недійсними – задовольнити в повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_6. Визнати недійсним договір поруки від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_5, що засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований за № 4715. Повернути ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованій за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, усі отримані від неї кошти, пов'язані з виконанням кредитного договору від 06 вересня 2005 року № 6-077/05Р, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_6. Зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» прийняти від ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 120000 доларів США в еквіваленті національної валюти (гривні) на момент здійснення платежу. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. ОСОБА_9 ОСОБА_10 З оригіналом згідно, який знаходиться в матеріалах ц/с № 2-34/10 ОСОБА_10 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11143393

Справа № 2- 4830/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2010 року Деснянський районний суд м. Чернігова в складі: головуючого судді Литвиненко І.В. при секретарі Шульга Т.Є., за участю позивача, представника позивача, представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» про стягнення суми банківського вкладу, - в с т а н о в и в : 27.05.2010 року позивач звернулася з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором вкладу. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що нею було укладено договір строкового банківського вкладу на 12 місяців, але після закінчення строку дії договору сума вкладу та відсотків не була повернута відповідачем добровільно. Позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Представник відповідача позовні вимоги не визнав. Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини. Позивач 29 січня 2008 року уклав із ВАТ КБ «Надра» договір банківського вкладу № 803380/04-Д зі сплатою 5 % річних, предметом договору визначено банківський метал – золото, а саме 3,22 тройські унції, сум нарахованих процентів становить 0,16 тройських унцій. Відповідно до п. п. 3.4.6 ОСОБА_2 зобов‘язаний повернути суму вкладу. Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми вкладу, однак йому було відмовлено. Посилання представника відповідача на те, що сума вкладу була перерахована на поточний рахунок, а тому позов не підлягає задоволенню, не заслуговують на увагу, оскільки відсотки за договором знаходяться досі на депозитному рахунку, відповідно до виписки – повідомлення (а.с. 24), а також тим, що за заявою позивача сума вкладу, що перерахована на поточний рахунок позивача - 3,22 тройських унцій (еквівалентна 29157 грн.) не повернуто позивачу, отже фактично обов‘язок банку по поверненню вкладу не виконаний. Питання повернення вкладів регулюється договором банківського вкладу та Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу, незалежно від виду, банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, окрім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлено договором. Умова договору про відмову від права на отримання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Постанови Національного банку України є підзаконним нормативним актом і не може вносити зміни до законів. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», поняття «Вкладу» визначається як кошти у готівковій чи безготівковій формі, у валюті України чи іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові відповідно до Законодавства України та умов договору. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч.5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 року № 15-93, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Отже, вклад позивача відповідно до зазначеного договору, підлягає поверненню у валюті, вказаній в договорі, тобто в золоті. Відсотки, відповідно до п.4.4 договору банківського вкладу, підлягають поверненню у гривнях та становлять 726 грн. 92 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Три відсотки річних за 425 днів прострочення зобов‘язання становить 1018 грн. 49 коп. (а.с. 34). Інфляційні можуть бути нараховані лише відносно гривні, оскільки індекс інфляції визначається відносно національної валюти, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню. Також підлягають стягненню з відповідача судові витрати. З відповідача необхідно стягнути 120 грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати на правову допомогу в сумі 1300 грн. Також на користь держави належить стягнути державне мито. Наслідки порушення сторонами договору вкладу встановлені договором та главою 72 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення і договір 803379 від 29.01.2008 року, відтак, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 533, 1058,1060 ЦК України, суд,- в и р і ш и в: позовні вимоги задовольнити частково. Зобов‘язати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» повернути ОСОБА_1 відповідно до договору банківського вкладу № 803380/04-Д від 29.01.2008 року золото у зливках всього 100 (сто) грам, що складає 3,22 тройських унцій. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу №803380/04-Д від 29.01.2008 року в сумі 726 грн. 92 коп., три відсотки річних в сумі 1018 грн. 49 коп., 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи та 1300 грн. витрат на правову допомогу. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь держави судовий збір 309 грн. 02 коп., зарахувавши його на до місцевого бюджету міста Чернігова. В іншій частин позову відмовити. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11097337

Cправа № 5020-12/112 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ РІШЕННЯ Іменем України 16 серпня 2010 року Господарський суд міста Севастополя в складі судді Харченка І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (вул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133) в особі філії “Кримська регіональна дирекція ТОВ “Укрпромбанк” (вул. Леніна, 70, м. Севастополь, 99011) про визнання правочину недійсним, за участю представників : позивача - Галась Е.Р., довіреність б\н від 08.01.2009; відповідача –не з’явився. СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Югмонолітспецстрой»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі філії «Кримська регіональна дирекція ТОВ «Укрпромбанк»про визнання правочину недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в супереч вимогам чинного законодавства України, був укладений кредитний договір №65/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 27.06.2007. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та доповнень до відзиву /том 1 а.с. 27-30, том 2 а.с. 1-2/. Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд ВСТАНОВИВ: 23 червня 2007 року, між товариством з обмеженою відповідальністю „Югмонолітспецстрой” (надалі - Позичальник) та кредитором –товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі філії „Кримська регіональна дирекція ТОВ „Укрпромбанк” (надалі - Банк) укладено кредитний договір №65/КВ-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії, з лімітом кредитування 4 000 000,00 доларів США терміном на два роки (надалі –Кредитний договір) /том 1 а.с. 8-10/. Відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору, для видачі кредиту та обліку заборгованості Позичальника, Банк відкриває позичкові рахунки. Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі 13% річних. Відповідно до пункту 4.6 Кредитного договору, на Позичальника покладено зобов'язання здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України в іноземній валюті. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання, Відповідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України»гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобам на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди. Спірний Кредитний договір не являється зовнішньоекономічним договором. Відповідно до частини 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті,, здійснюється відповідно до закону. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та статті 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку, цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із пунктами "в" та "г" частини четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, втому числі: надання і одержання резидентами кредитів з іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної ліцензії. Відповідно до частини п’ятої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії. З матеріалів справи вбачається, що Банк має видану Національним Банком України банківську ліцензію на право здійснювати валютні операції згідно додатку /том 1 а.с. 42-43/. Але додаток не містить операції щодо надання кредиту. Таким чином, надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, яка не ліцензована у відповідності до вимог діючого законодавства. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним . Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним, Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам. Посилання Банку на лист Національного Банку України №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 безпідставне, оскільки лист не є нормативним документом та не має юридичної сили. Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову у повному обсязі покладаються на відповідача. На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : 1. Позов задовольнити в повному обсязі. 2. Визнати кредитний договір №65/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 27.06.2007 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059, код ЄДРПОУ 34402741, р/р 2600701300242 в філії «Кримська регіональна дирекція»ТОВ “Укрпромбанк”, МФО 384834) та товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі філії „Кримська регіональна дирекція ТОВ „Укрпромбанк” (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 19357325, р/р 32000175001 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській обл., МФО 321024) недійсним. 3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі філії „Кримська регіональна дирекція ТОВ „Укрпромбанк” (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 19357325, р/р 32000175001 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській обл., МФО 321024) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059, код ЄДРПОУ 34402741, р/р 2600701300242 в філії «Кримська регіональна дирекція»ТОВ “Укрпромбанк”, МФО 384834) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85,00 грн. (вісімдесят п’ять грн. 00 коп.) та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.). Видати накази після набрання рішенням законної сили. Суддя підпис І.А. Харченко Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84, ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і підписано 25.08.2010. Розсилка: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю „Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059 2. Товариство з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (вул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133) 3. Філія “Кримська регіональна дирекція ТОВ “Укрпромбанк” (вул. Леніна, 70, м. Севастополь, 99011) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11103464

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" серпня 2010 р. Справа № 53/133-10 вх. № 5152/1-53 Суддя господарського суду при секретарі судового засідання за участю представників сторін: позивача - Магденко О.О., за дов. відповідача - Шебулдаєва І.В., за дов. розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків до ПФ "Квант" м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки. та за зустрічним позовом ПФ "Квант" м. Харків до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії. ВСТАНОВИВ: Розглядається вимога ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків до ПФ "Квант" за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення що знаходяться за адресою м. Харків, майдан Повстання, 7/8 загальною площею 288,4 м. кв. Та зустрічна позовна заява ПФ "Квант" до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків про визнання кредитного договору № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року та договору іпотеки № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008 року недійсними та зобов’язання відповідача по зустрічному позову вчинити певні дії. Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні надав до суду заяву про уточнення до позовної заяви, в якій у зв’язку з повним погашенням заборгованості по кредитному договору № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007 року уточнив підставу заявлених вимог, підтримує позовні вимоги з урахуванням поданих уточнень в повному обсязі та просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення що знаходяться за адресою м. Харків, майдан Повстання, 7/8 загальною площею 288,4 м. кв.. через невиконання ПФ "Квант" договірних зобов'язань за кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року. Надав до суду відзив на зустрічну позовну заяву та просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю. Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, тому суд приймає уточнення позивача по первісному позову до розгляду, подальший розгляд первісного позову здійснюється з урахуванням поданих уточнень. Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечує в повному обсязі та просить суд в задоволенні первісного позову відмовити, підтримує зустрічний позов в повному обсязі та просить суд його задовольнити. Згідно ст.25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до поданого позивачем 23.07.2010 року клопотання з відповідними додатками ПАТ "Укрсоцбанк" є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк". Враховуючи викладене, суд вважає за потрібне замінити позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом АКБ СР "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії на його правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк". Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв’язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи. Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову через наступне: 12.10.2007р. між ПФ "Квант" та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії був укладений Кредитний договір № 830/27/14-3/15/7-035 у сумі 91800,00 грн. із сплатою 15% річних, щомісячним погашенням рівними частками 2550,00 грн., із строком повернення 05.10.2010р. (далі - Договір-1). У якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором-1 (далі Основне зобов'язання) у цей же день між сторонами був укладений Іпотечний договір № 830/27/14-3/29/7-076 від 12.10.2007р. (далі Додаткове зобов'язання). В іпотеку було надане нерухоме майно: нежитлові приміщення 5-го поверху №№ 1, 2, 2а, 3-11 в літері „3-5" загальною площею 288,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Повстання, буд. № 7/8, - та належить Іпотекодавцю ПФ „Квант" на праві приватної власності. У зв'язку з суттєвим погіршенням фінансового стану ПФ „Квант" з початку світової фінансової кризи за даним кредитним договором виникла прострочена заборгованість, яка 16.08.2010р. була погашена у повному обсязі, як і строкова заборгованість в цілому, а також пені, комісії., усього в сумі 37284,43 грн. Таким чином, станом на 16.08.2010р. зобов'язання ПФ „Квант" як позичальника за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007р. достроково у повному об'ємі виконані перед Кредитором АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії. Згідно ст. 599 ЦК України основне зобов'язання припинено його виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 593 право застави припиняється припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно ч. 2 ст. 593 ЦК України у разі припинення застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані, а згідно ч. 3 цієї ж правової норми у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві. Факт відсутності заборгованості за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007 року та відсутність претензій до ПФ "Квант" відповідно по Іпотечному договору № 830/27/14-3/29/7-076 від 12.10.2007р. під час розгляду справи судом підтвердив представник позивача за первісним позовом, що також знайшло своє відображення в уточненнях первісних позовних вимог від 20.08.2010 року. Крім того, 04.07.2008 р. між ПФ "Квант" та АКБ СР "Укрсоцбанк" був укладений Кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 830/27/14-3/15/8-023 з лімітом кредитування - 70000 доларів США, щомісячною сплатою 584,00 дол. США, із строком повернення не пізніше 03.07.2018р. (далі - Договір-2). У якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором-2 (далі Основне зобов'язання) у цей же день між сторонами був укладений Іпотечний договір № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008р. (далі Додаткове зобов'язання). В наступну іпотеку було надане нерухоме майно: нежитлові приміщення 5-го поверху №№ 1, 2, 2а, 3-11 в літері „3-5" загальною площею 288,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Повстання, буд. № 7/8, - та належить Іпотекодавцю ПФ „Квант" на праві приватної власності. Вказаний Договір-2 не відповідає вимогам закону, а саме згідно п. 1.2 згаданого вище Договору, кредит був наданий позивачу - резиденту України - для придбання основних засобів, тобто для розрахунків з іншими резидентами України. Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (надалі - Декрет) № 15-93 від 1993 р. національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 1993 р. уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. АКБ СР "Укрсоцбанк", як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України (бо позивач не є суб'єктом ЗЕД). Отже, укладання спірного Договору-2 суперечить Декрету, тобто діючому законодавству України. Отримання позики в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами України - юридичні дії, які пов'язані між собою, бо згідно ст. 345 ч. 2 Господарського кодексу України мета, за якою надається кредит, є суттєвою, тобто обов'язковою, умовою кредитного договору. Пунктом 1.2 спірного Договору-2 передбачено, що валютний кредит був наданий позивачу - резиденту України - для придбання основних засобів, тобто саме для розрахунків з іншими резидентами України. Цей факт визнає сам відповідач у пункті 1.3 Договору-2. Таким чином, відповідачу було заздалегідь відомо, що згідно спірному Договору-2 він надає ПФ "Квант" іноземну валюту з метою здійснення нею розрахунків з іншими резидентами України. Але такі розрахунки були б порушенням ст. З Декрету, згідно якого національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, та підпункту "г" пункту 4 ст. 5 того ж Декрету, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ не допускається. Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" N 15-93 від 1993 р. уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Таким чином, видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резиденту України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст. 13 Декрету, за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 того ж Декрету передбачена відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті резиденту України для розрахунків з іншими резидентами України, вони ж забороняють і отримувати такі кредити. Таким чином, законодавством України встановлені обмеження і заборона щодо отримання кредитних коштів в іноземній валюті позичальником (резидентом), який не здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Як свідчать матеріали справи позивач за зустрічним позовом не є суб'єктом ЗЕД. Позивач за зустрічним позовом не оскаржує право відповідача за зустрічним позовом здійснювати кредитні операції (надавати кредитні кошти позичальникам) в іноземній валюті на валютному ринку України відповідно до отриманої ним ліцензії та письмового дозволу Національного банку України № 5 від 29.12.2001 р. Це право відповідача за зустрічним позовом підтверджується приведеними нормативними актами, вказаними вище. Але це право відповідача за зустрічним позовом носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли вказані вище операції суперечать діючому законодавству, зокрема - Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" N 15-93 від 1993 р. Право ПАТ "Укрсоцбанк" розміщувати валютні кошти на валютному ринку України не звільняє його від обов'язків агента валютного контролю, передбаченого п. 2 ст. 13 Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вказаним обов'язкам є зловживанням правом, яке не допускається відповідно до ч. З ст. 13 Цивільного кодексу України. Те, що позивач за зустрічним позовом здійснював конвертацію отриманих ним кредитних коштів в іноземній валюті в гривню, є доказом недійсності спірного Договору-2. Адже, конвертувавши кредитну валюту в гривню, ПФ "Квант" формально порушила спірний Договір, згідно п. 1.3 якого він мав розраховуватися з резидентами України саме іноземною валютою. Але його дії щодо цієї конвертації та подальших розрахунків відповідали закону. Таким чином, незаконним є кредитний Договір-2, який передбачав незаконні дії. Отже, позивач за зустрічним позовом порушив з відома відповідача за зустрічним позовом умови укладеного кредитного Договору на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., а саме розрахувався всупереч умовам Договору з резидентами України валютою України. Згідно вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є невідповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. (надалі Декрет) Згідно із п. п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок № 2073 (позичковий рахунок). Видача кредитних коштів згідно п. 2.1 Кредитного договору здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника № 26001830180360, відкритий у валюті кредиту, за рахунок Кредиту. Відповідно до пункту 2.4 Кредитного договору, на позичальника покладено зобов'язання здійснювати повернення суми кредиту та сплати процентів - у валюті , що відповідає валюті кредиту, тобто іноземній. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті). Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але надання кредитних грошей та прийом платежів мають здійснюватись у національній валюті - гривні. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором. Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та ст. 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді не відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку, цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п. п. "в" та "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив = 5,05 грн., на день подачі позову - 1 долар США= 7,9258 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати позивачу за зустрічним позовом, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США (п. 2.4 Договору-2), що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становища позичальника порівняно з банком в разі настання певних подій. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ № 483 від 14.10.2004р. (далі - Положення № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору є позивач за зустрічним позовом, що підтверджується заявою на отримання кредиту, з якої чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач за зустрічним позовом, та що підтверджується вказівкою на цей факт у пункті 2.1 Договору-2. Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальноі кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою є позичальник. Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов'язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції, а тому такий договір укладено з порушенням чинного законодавства України. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідального дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 Цивільного кодексу України є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним. Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, він є недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач на виконання цього правочину отримав від банку 70000,00 дол. США, що на день отримання становило 339486,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 04.07.2008р. 1 долар США = 4,8498 грн. ПАТ "Укрсоцбанк" на виконання цього правочину отримав від Позичальника 13178.07 доларів США, що становить 87681,93 грн., виходячи з офіційних курсів НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом за спірним кредитним договором становить 251804,07 грн. Всі розрахунки зведені в додаток до зустрічного позову: „Розрахунок різниці взаємозаліком в національній валюті України між сумою кредиту і сумою погашення за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., який долучено до матеріалів справи. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у главі 49 не передбачено інших наслідків визнання недійсним основного зобов'язання забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання (ч. 2 ст. 548, п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України). Відповідно до ст. 593 право застави припиняється припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно ч. 2 ст. 593 ЦК України у разі припинення застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані, а згідно ч. З цієї ж правової норми у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві. За таких обставин, при визнанні недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., в забезпечення виконання позивачем обов'язків за яким було укладено договір іпотеки № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008р., останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 548, п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідачем за зустрічним позовом не доведено суду факт видачі ПФ "Квант" кредиту в іноземній валюті саме для розрахунку з нерезидентом - австрійською фірмою, за договором купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року (копію договору долучено до справи 20.08.2010 року). Також Банком не доведено суду правову природу походження та знаходження у відповідача за зустрічним позовом самого договору купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року. З рахуванням викладеного, суд не приймає в якості належного доказу своєї позиції по справі відповідача за зустрічним позовом наданий останнім до матеріалів справи договір купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року, укладений між ПФ "Квант" та австрійською фірмою для придбання обладнання. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права або інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним, відновлення становища, що існувало до порушення, та примусове виконання зобов'язання в натурі. Враховуючи викладене, суд вважає первісним позов нормативно не обґрунтованим не підтвердженим наданими до матеріалів справи документами та таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов вважає нормативно обґрунтованим, підтвердженим наданими до матеріалів справи документами та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,12, 22, 25, 33, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1. Замінити позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом АКБ СР "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії на його правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024). 2. Прийняти до розгляду уточнення позовних вимог за первісним позовом від 20.08.2010 року. 3. В задоволенні первісного позову відмовити повністю. 4. Зустрічний позов задовольнити у повному обсязі. Визнати кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті №830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року, укладений між ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024), недійсним з моменту його вчинення. Визнати договір іпотеки №830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008 року, укладений між ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024), недійсним. Зобов’язати ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) зняти заборону відчуження предмету іпотеки: нерухомого майна - нежитлових приміщень 5-го поверху№№1,2,2а,3-11 в літері "3-5" загальною площею 288,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Повстання,7/8 -, що належать ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016), та виключити вказане нерухоме майно із Державного реєстру іпотек. Зобов’язати ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) прийняти від ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) суму у розмірі 251804,07 грн. Стягнути з ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) на користь ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) державне мито у розмірі 340,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Накази видати після набрання рішенням законної сили. Суддя повний текст рішення підписано судом 30.08.2010 року о 17:00. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11018006

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10999271 Справа 22ц-4053 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Шестакова З.С. Доповідач Басуєва Т.А. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року серпня 18 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Басуєвої Тетяни Андріївни суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л. при секретарі Качур Л.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк” на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк”, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3 України про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору поруки, – В С Т А Н О В И В: Ршенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області віл 24 лютого 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ПАТ ”УкрСиббанк” просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задововленні позову відмовити, оскільки судом порушено норми матеріального права. Апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що укладені договори споживчого кредиту та поруки суперечать вимогам матеріального права, а саме ст.203, 548, 215 ЦК України. Тому, визнав недійсними договір кредиту та поруки. З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального закону. Вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи. Тому, суд апеляційної інстанції на підставі п.4 ст. 309 ЦПК України скасує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення із наступних підстав. Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Оспорюванні договори про надання кредиту та поруки підписані обома сторонами. Сторонами була погоджена валюта, в якій видано кредит. Сторони виконували свої обов*язки по договору – банк видав суму кредиту, а позивачка певний час виконувала графік погашення кредиту. Твердження позивачки про те, що відповідач не мав права здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті, не може бути прийнято до уваги, оскільки ОСОБА_4 України ”Про ОСОБА_3 України”, Декретом Кабінету Міністрів України ” Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, визначено, що дозволяється банком зазначена діяльність за наявності виданої ОСОБА_3 Банком України ліцензії. Як бачається із матеріалів справи така ліцензія відповідачу видана ОСОБА_3 Банком України. Доводи позивачки про необхідність мати індивідуальну ліцензію також не можуть бути взяті до уваги, оскільки вищевказаними законами встановлено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. За умови отримання письмового дозвілу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Не можуть бути підставою для скасування договору кредиту і посилання позивача на порушення відповідачем ОСОБА_4 України ”Про захист прав споживачів”. З матеріалів справи вбачачється, що звернення позивачки з вказаним позовом зумовлено зміною курсу гривні до долару США та об’єктивними утрудненнями щодо повернення наданого кредиту, оскільки при укладені договору між сторонами не виникло будь-яких розбіжностей щодо його умов. Суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про наявність підстав для застосування ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки у спірних правовідноинах не існує таких обставин, які були б при укладені оскаржених договорів. При таких обставинах, суд апеляційної інстанції вважає, що в задововленні позовних вимог слід відмовити. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України апеляційний суд, – В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк”- задовольнити. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2010 року – скасувати.В позові ОСОБА_1 Публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк”, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3 України про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору поруки – відмовити. Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Судді:

По 270 постанове валютной налички нигде нет. А споживач (резидент-споживач) платит в той гривне, что указана в 168 постанове. Эта гривна заходит на счет нереза-кредитора и там у нереза-кредитора превращается в безналичную валюту для переправки через кордон

Повторение пройденного. Единственно законным средством платежа является наличная гривна. Этот императив подтвержден любым другим законом и любым другим НПА. Этот императив подтвержден и Постановой про индивидуалки, которая распространяется только на безналичный тугрик. Расчеты наличным тугриком являются незаконными. Поэтому на наличный тугрик в природе не может существовать никакой индивидуальной лицензии.

Ясно. aline Вы валютную наличку отдавали банку. Безналичного расчета при этом между банком и вами не было. Не было безналичного движения от вашего счета на счет банка. Когда вы в кассе деньги отдаете, они учитываются в 1002 и ухожят в транзит-манзит (все равно не ваш счет), то есть банку. Тут даже не притулиш тот вроде разрешенный безнал по постанове про индивидуалку. А ЗУпрНБ обязательной к приему в таких платежах является гривна. Нормативку найдете? Я смотрю в банках сидят трактористы. Во дают.