vekt

Пункт "в" части 4 статьи 5 Декрета Из преамбулы Декрета: Цей Декрет УСТАНОВЛЮЄ (!!!) режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Другими словами: "Цей Декрет УСТАНОВЛЮЄ (!!!) ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН" Идем дальше: "2. Генеральні ліцензії видаються: - комерційним банкам та - іншим фінансовим установам України національному, - оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання." Нима пытань. Два счастливых обладателя генеральной лицензии могут без оглядки и зазрений совести совершить любую из операций, не подпадающих под индивилуалку. Таким образом в полном соответствии с преамбулой Декрет встановив "ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН" Кто еще может быть второй стороной валютной операции помимо счастливого обладателя генералки? Все ж в Декрете есть. И изобретать велосипеда нет нужды. У уполномоченного банка второй стороной валютной операции может быть любой "Небанк" только в одной валютной операции – купле/продаже валюты. Для этого никакой лицензии этому "Небанку" не надо, потому что допущено Декретом без всяких лицензий. Разве в ЗупроБанки есть варианты? Вот вам из 47 статьи: "... Банк (ну, ёпть, никто ж другой), крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; ..." ------- Вот если найдете что-то другое, блин, бросте в меня камень. И Декрет и ЗупроБанки в один голос талдычат про одно и то же. Ну нет нигде других "СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН". Законом не установлены больше ничьи другие "ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН" ------- Теперь про пункт "в" Декрета. Индивидуалка нужна для: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;" Действительно "терміни і суми" законодательством не установлены. Следовательно эта валютная операция попадает под действие генералки. Так ведь побочным ребенком этой генералки является то, что любые валютные операции, не подпадающие под индивидуалку, могут совершаться только между двумя счастливыми обладателями двух генералок. В соответствии с преамбулой Декрета установлены только их "ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН". Ну, блин, только ж их. И больше ж ничьих. Вот когда бросите в меня камень, тогда и будете спорить. А пока вникайте. Возвращаемся к субъектам генеральской валютной операции – это ж исключительно счастливые обладатели генеральной лицензии. Какая нахрен индивидуалка. Другими словами: этот пункт на сегодняшний день мертвый. Этот пункт никого не касается, кроме счастливых обладателей генералок. На сегодняшний день в этот кредитный футбол может играть только высшая лига. Аутсайдерам нет доступа в высшую лигу . Им этот пункт недоступен. Он может ожить только тогда, когда оживут "терміни і суми". А когда они оживут, вот что будет: 1. Те кредиты, у которых "терміни і суми" НЕ (!!!) "перевищують встановлені законодавством межі" смогут совершать исключительно счастливые обладатели генералок, и только исключительно друг с другом. Это футбол в высшей лиге. И такие "дешевые" и краткосрочные кредиты будут недоступны для всех остальных. Индивидуалки здесь невозможны. НЕВОЗМОЖНЫ (!!!). Аутсадеров в дешевые и краткосрочные валютные кредиты не допустят. Аутсайдерам по закону индивидуалок не видать как своих ушей. Есть генералка – заходи в игру, если есть индивидуалка – то тебе совсем в другую дверь, а сюда не суйся. 2. Те кредиты, у которых "терміни і суми" ВСЕ Ж ТАКИ (!!!) "перевищують встановлені законодавством межі" будут доступны любому обладателю индивидуалки. А счастливым обладателям генералок придется к своим генералкам прикупить еще и индивидуалку – одну на двоих. --------- Еще раз: пункт "в" на сегодняшний день не только мертвый, по этому пункту двумя сторонами валютной операции могут быть только два счастливых обладателя двух генералок. И больше никто. Вот так! --------- Теперь про 270 постанову. Те резиденты, что указаны в той постанове – это счастливые обладатели генералки. Вот они: - это национальный оператор связи, который обслуживается через уполномоченный банк - это финустанова, которая обслуживается через уполномоченный банк - это один уполномоченный банк, который обслуживается на корреспондентских счетах другого уполномоченного банка И больше никто. А теперь сокраментальный вопрос: почему в постанове именно об этих резидентах не сказано напрямую, и даже ни одного слова подсказки нет. А теперь сокраментальный ответ: пока в этой постанове не определены "терміни і суми", эта постанова является мертвой. Вот когда в ней или в другом законодательном акте "терміни і суми" будут установлены, вот тогда эта 270 постанова как новогодняя ёлка и загорится всеми цветами радуги. ОНА Ж ПРОПИСАНА СПЕЦИАЛЬНО ТАК, ЧТОБЫ В НЕЕ РОДИМУЮ УЖЕ НЕ НУЖНО БЫЛО ВНОСИТЬ НИКАКИХ ДРУГИХ ИЗМЕНЕНИЙ, КОГДА СРОКИ И ТЕРМИНЫ ВДРУГ ПОЯВЯТСЯ. Кнопку "терміни і суми" включить – и все сразу загорится, закрутится, заработает и встанет на свои места. 270 постанова – это спящая красавица. Она ждет своего часа. Вот так. (А до этого времени по этой 270 постанове все кредиты, полученные из-за бугра любым счастливым обладателем генералки должны быть зарегистрированы в НБУ независимо от того, какие там "терміни і суми". А эта регистрация никакой индивидуалкой не является, потому что счастливому обладателю генералки Декрет разрешает получить кредит из-за бугра и без ИНДИВИДУАЛЬНОГО благословения НБУ). ----------- Но вот незадача. Я не обращал внимание. Кажется вышел закон, прописывающий получение физиками валютных кредитов для обучения или лечения за бугром. Так вот, если буквально толковать законодательство, то в законах так и не прописаны ни условия ни порядок получения таких кредитов. Этот закон – тоже спящая красавица, обман и пиар. Врочем тут удивлятся нечему, ведь с рождения украинца ставят в положение "раком". Если кто-то (ну не из олигархов же ж) вляпается в этот кредит, то будет нарушителем этого самого пункта "в" из Декрета, потому что "терміни і суми" не определены и следовательно никакой индивидуалки не видать как своих ушей. Все это обман. Вот так. ------------ Теперь про 168 постанову. Там есть фрагмент про валютный кредит. И этот фрагмент - тоже спящая красавица, которая ждет своего прЫнца. Этот фрагмент прописан на будущее – когда появятся "терміни і суми". Вот когда они появятся, тогда в эту постанову ничего добавлять уже не нужно будет. Вот так. ----------- На память, кажется в постанове про видкриття та викорисання рахункив тоже есть фрагмент про валютные кредиты. Это еще одна спящая красавица. ----------- Вот что обо всем этом я думаю: совокупность постанов задумывалась совсем не теми людьми в НБУ и минюсте, которые сейчас там находятся. Все это задумывалось и прописывалось под какую-то завершенную концепцию. Эта концепция так и не была завершена. В частности так и не были установлены "терміни і суми". А теперь, пардон, этот "синхрофазатрон" достался обезьяне, и эта обезьяна никак не сообразит для чего этот синхрофазатрон был построен. А олигарху кушать хочется уже сейчас. А мы – стрелочники. Вот такие вот делы.

У вас в иске стоит пункт "в" Декрета. Вот объясниете мне: Зачем нужна индивидуалка на "в"? Зачем "в" в иске?

Да. Люди опытные. Могли бы процессуальными нормами манипулировать и филигранно. Короче - "Дрова"

Получил.Огромное спасибо !!!

Дайте пожалуйста образец, если нужно остановить суд по признанию нотариальной надписи не подлежащей исполнению. Суд по недействительности уже открыт (будет по сути)

Там в этой статье речь идет о неквалифицированности кредитных договоров и др. договоров, которые составляли американские банкиры. Количество ошибок в масштабах Америки удивительное. Прокуроры на ушах.Наш АУБ квалифицированнее? Чем американские банкиры? Скорее всего в Украине по причине неквалифицированности кредитных договоров дела обстоят еще хуже. Это по национальной валюте. А как по иностранной?

"Из-за массовых ошибок в документах крупные банки США на время перестали забирать заложенное жилье у неплательщиков. Прокуроры 40 штатов намерены провести расследование по этому вопросу." http://antiraid.com.ua/news/7083-v-ssha-ne...muschestvo.html

Переговоры о ресруктуризации можно вести письменно. Время тянуть. Доказательства собирать из этих переговоров-переписки. К предложению о реструктуризации можно отнестись не только пассивно, но и активно, в смысле перехватить инициативу по формированю договора по реструктуризации. Их болванку почЁркайте основательно, впишите свои пункты. То вы не согласны, то банк не согласен, переговоры ведутся ативно. Время идет. Можно у банка попросить время для изучения нормативки. Время идет. Конечно, если реально, то в таких переговорах навряд ли получится такой договор, который удовлетворил бы обе стороны. Но потянуть время и пободаться с банком было бы интересно.

Вообще то расчет и первичные бухгалтерские нужно "подшивать" к вимоге, как обоснование вимоги. К чему подшивать то? Вимоги то тю-тю, нетути!Но апелляционное решение принято не из-за долга, а по тому анализу существующих норм, который сделал апелляционный.

Ага. Банк заперечення шпарит под копирку. Законодательство нафиг. Главное - это долг.А для суда доказательства долга - нафиг. Главное, что банк так сказал. Суд сказал "Есть! бу исполнено" Насчет 150 в месяц не понял. В договоре ж так и стоит.

Та нима пытань. В деле есть доказательства вашей задолженности? Судья затребовал у вас ваши первичные бухгалтерские? Первичные бухгалтерские документы и расчет банка? Судья затребовал у банка лицензию и дозвол, как право банка давть кредит и требовать взыскания? На каких доказательствах судья собирается выносить решение?Поговорите с адвокатом как это все оформить. Напишите жалобу на судью, только не голове суда, а непосредственно судье, тогда ж эта жалоба подошьется в дело, и вместе с делом уйдет в апелляцию, в верховный. После этого можно будет ознакомится с делом и проконтролировать, что жалоба подшита. А перед этим, когда судья будет подшивать жалобу, пусть подумает про высш. совет юстиции, про апелляцию, про верховный. Пусть пузыри пускает. Как то ж судью нужно настроить на нормальный диалог. Обговорите все с адвокатом, что бы палку не перегнуть. Эх, если б ко мне приехали! Я б за ресруктуризацию у них бы много чего попросил. Договор на ресруктуризацию составляется обоими сторонами. Я б им составил.

Вот это интересно. Или продолжайте читать форум или давайте сюда ваш валютный договор. Заодно и вимогу.Было бы интересно увидеть такие уникальные документы.

Цивільна справа № 2-2036-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі: головуючого – судді Зінченко С.В., при секретарях Копейчиковій К.І., Шолудченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, – в с т а н о в и в : Позивач у квітні 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати кредитний договір №048-2914/756-0679 від 14.12.2007 року удаваним правочином, розірвати такий кредитний договір, посилаючись на те, що даний договір укладений з чисельним порушеннями чинного законодавства з метою приховування іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, зокрема, змінив предмет позову та відповідно до змінених позовних вимог просив визнати вказаний кредитний договір разом з додатковими угодами до нього недійсними в цілому, посилаючись на його невідповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», просив визнати відповідно недійсним договір іпотеки, укладений в забезпечення кредитного договору, застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, та зобов’язати третю особу виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про обтяження нерухомого майна, що належить позивачу та було передано в забезпечення кредитного договору. Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання, в якому просив відмовити позивачу в прийнятті судом до розгляду уточнених позовних вимог, зазначивши, що на його думку позивачем одночасно змінено предмет та підставу позову і фактично вже після початку розгляду справи по суті, що не відповідає вимогам ст. 31 ЦПК України в редакції Закону України №2453 від 07.07.2010 року, якою передбачено можливість зміни або предмету або підстави позову тільки до початку розгляду справи по суті. Позивач проти такого клопотання заперечував, пославшись на те, що підстава поданого позову ним не змінювалась, оскільки такою підставою є невідповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства, а також вказав, що провадження у справі було відкрито за чинності цивільного процесуального закону, яким передбачалось право позивача змінити предмет або підставу позову в будь-який час, а тому позбавлення його такого права в процесі розгляду справи є порушенням його конституційного права на судовий захист. Також позивач вказав, що згідно Конституції України закони, що звужують чи погіршують права громадян не можуть мати зворотної дій в часі, і відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі, а тому оскільки провадження у справі відкрито за чинності попереднього цивільного процесуального закону, яким передбачався певний обсяг прав позивача, та звуження обсягу таких прав в процесі розгляду справи неможливе. У зв’язку з викладеним та враховуючи те, що представник відповідача не з'явився в попереднє судове засідання, чим унеможливив належне з’ясування позиції сторін щодо поданого позову, суд вважає правильним прийняти до розгляду уточнені позовні вимоги позивача, оскільки це відповідає принципам цивільного судочинства для забезпечення належного захисту цивільних прав. В судовому засіданні позивач уточненні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, викладені в уточненій позовній заяві. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав суду письмові заперечення, в яких вказав на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача. Третя особа в судове засідання не з'явилась, направивши до суду заяву, в якій просила розгляді справи провести у її відсутність. Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріал справи, суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладеного кредитний договір №048-2914/756-0679 на придбання майна, згідно з яким відповідач зобов’язався надати позивачу кредит в сумі 240000,00 швейцарських франків еквівалент 1066702,32 гривень, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути вказаний кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 8,95 % річних. В забезпечення кредитного договору 14.12.2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким позивачем передано в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за №7761 Додатковою угодою від 10.04.2009 року до вказаного кредитного договору сторонами було визначено новий розмір відсотків за користуванням кредитом, а додатковою угодою від 28 квітня 2009 року кредитний договір було викладено взагалі в новій редакції. Як вказує позивач в уточненій позовній заяві, кредитний договір №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року не відповідає вимогам чинного законодавства, містить несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи натомість позивача значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов’язки та відповідальність для позивача. Перевіривши положення кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року, судом встановлено наступне. Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі – Закон) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з п. 2 вищезазначеної статті перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Аналогічні вимоги встановлені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, пунктом 2.1 якої передбачено, що банки зобов’язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку — юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: - процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб — страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); - варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; - можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Крім того пунктом 3.1 вказаної постанови Національного банку України визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Проте, як було з’ясовано в судовому засіданні, вказані вимоги нормативних документів відповідачем не були належним чином виконані при укладенні кредитного договору. Так, всупереч вимогам п.п. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. «в» п. 2.1 постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» позивачу не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб — страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо), а натомість було лише зазначено в п. 9.9 кредитного договору (а.с. 22), що такі додаткові витрати несе позичальник та перелік цих витрат зазначений в Додатку №1 до кредитного договору (а.с. 24, 25), в якому вартість таких послуг не вказується, а лише зазначається посилання на нормативні акти, якими така вартість визначається. Вказане положення п. 9.9 кредитного договору перейшло до пункту 9.5 нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу до укладення ним спірного договору не надавалась, примірник кредитного договору разом з додатками позивач отримав лише в день укладення договору та не мав змоги належним чином ознайомитись з його умовами, в той час як представник відповідача хоча і заперечував проти такого, але не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з положеннями кредитного договору до моменту його укладання та отримав інформацію згідно вимог вищевказаних нормативних актів. Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання відповідачем вимог закону щодо надання позивачу повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Пунктом 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Як вказує позивач, складений банком кредитний договір порушує вимоги ст. 626 ЦК України, оскільки передбачає тільки наявність прав у банку, не встановлюючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки для позичальника, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку банку. Судом встановлено, що пунктом 2.2 кредитного договору передбачено право банку припинити видачу кредиту у разі істотної зміни кон`юнктури ринку або інших фінансових ринків, якщо така зміна може спричинити істотне погіршення фінансового результату від виконання кредитних операцій за цим Договором для Кредитора відносно очікуваного фінансового результату на момент укладення даного Договору . Вказане положення п. 2.2 кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року. Суд вважає вказану умову кредитного договору несправедливою, оскільки згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Також судом встановлено, що пунктом 3.3 кредитного договору встановлений обов’язок позичальника забезпечити страхування на користь кредитора в акредитованій кредитором страховій компанії предмет іпотеки, переданий у забезпечення виконання позичальника за цим договором. Вказане положення кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року. Суд вважає дану умову кредитного договору такою, що суперечить п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки така умова встановлює обов'язкову для споживача умову, яка фактично не пов’язана з послугою, яку йому надає відповідач, і з якою він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору через те, що відповідачем не було надано в Додатку №1 до кредитного договору (а.с. 24, 25) такої інформації. Також пунктом 4.1. кредитного договору визначено умови щодо права споживача за споживчим кредитом на дострокове повне чи часткове погашення кредиту, а саме: «2.8. При надходженні від Позичальника коштів в погашення заборгованості Позичальника перед Кредитором за цим Договором, виконання зобов`язань Позичальника здійснюється у наступній черговості: - сплата комісійної винагороди в разі дострокового погашення Кредиту у випадку, визначеному у пункті 4.1.1., пункті 4.1.2. цього Договору. 4.1. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту… 4.1.1….якщо дострокове повне погашення кредиту здійснюється протягом перших 36 місяців строку дії цього договору, позичальник сплачує кредитору комісійну винагороду у розмірі 3% від суми, вказаної в п.1.1. цього Договору, при цьому така комісія має бути сплачена в гривні. В разі, якщо кредит надано в іноземній валюті, така комісія розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цієї комісії кредитору. 4.1.2. Позичальник може здійснювати дострокове часткове погашення кредиту, в будь-який час, лише за умови обов`язкового виконання наступних умов: - сума дострокового погашення має складати не менше подвійної суми першого чергового до сплати щомісячного платежу, та - позичальник письмово повідомив кредитора про таке погашення за встановленою кредитором формою не пізніше, ніж за 3 робочих дні.» Вказане положення кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року. Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення. Однак, як вбачається з наведених вище положень кредитного договору, банком таке право споживача суттєво обмежене, оскільки встановлює комісійну винагороду в розмірі 3% від суми кредиту в разі дострокового повного погашення, а також обмежує права споживача щодо дострокового часткового погашення, встановлюючи обов`язок погашати суму, не меншу за суму подвійного місячного платежу. Таки чином, дану умову слід визнати несправедливою та дискримінаційною, оскільки така умова істотним чином обмежує права споживача встановлені законом. Також суд вважає дискримінаційними та несправедливими умови кредитного договору, визначені пунктом 5.2.5 щодо права банку вимагати повернення всієї суми кредиту при будь-якому незначному порушенні умов кредитного чи іпотечного договорів, а саме: «5.2.5. Відповідно до статей 525 та 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту, таким що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Перелік обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони домовились вважати істотним порушенням умов договору: - прострочення сплати чергового платежу за кредитом та /або процентів за користування кредитом понад 2 місяці; - використання кредиту не за цільовим призначенням; - неподання позичальником на вимогу кредитора даних та інформації, що стосуються його фінансового стану та стану предмету іпотеки за іпотечним договором, а також перешкоджання кредитору в здійсненні перевірки предмету іпотеки; - порушення умов зберігання предмету іпотеки, що призвело до пошкодження, знищення та втрати його вартості, що обумовлена іпотечним договором; - не надання кредитору будь-яких документів, якщо обов`язок щодо їх надання позичальником передбачений цим договором; - погіршення фінансового стану позичальника або стану забезпечення; - встановлення такими, що не відповідають дійсності відомостей, які містяться у даному договорі, іпотечному договорі або інших документах, наданих позичальником; - порушення проти позичальника кримінальної справи або справи про визнання позичальника недієздатним чи обмежено дієздатним; - порушення будь-яких умов іпотечного договору; - виникнення ситуації, коли на предмет іпотеки за іпотечним договором може бути звернено стягнення за іншими зобов`язаннями позичальника; - відмови позичальника від обґрунтованої пропозиції кредитора щодо переоформлення (переукладення) іпотечного договору, договорів страхування та інших, необхідність укладення яких випливає з цього договору; - недотримання позичальником обов`язків щодо надання кредитору інформації про настання страхового випадку щодо предмету застави у строк визначений цим договором; - надання позичальником кредитору підроблених документів або будь-яких документів, що містять неправдиві відомості; - порушень позичальником в період дії цього договору зобов`язань перед кредитором, передбачених договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором; - порушення позичальником в період дії цього договору договірних зобов`язань перед кредитором по будь-яких інших договорах; - порушення судом справи про банкрутство поручителя; - невиконання позичальником (майновим поручителем) зобов`язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором, на весь період дії цього договору предмету застави (іпотеки), наданий кредитору в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором; - невиконання позичальником (майновим поручителем) будь-яких зобов`язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмету застави (іпотеки), переданого кредитору у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, у тому числі зобов`язань, виклаадених у п.3.3. цього договору; - якщо в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором було укладено договір застави, поруки або майнової поруки, і будь-якою зі сторін такого договору, державними органами чи третіми особами оспорюється дійсність такого договору, у томі числі заявлено позовну заяву про визнання його недійсним, неукладеним або таким, що не підлягає виконанню;здійснення позичальником перепланування нерухомості житлового призначення, що передано в іпотеку, з порушенням чинного законодавства та без погодження з кредитором тощо.» Вказані положення кредитного договору перейшли до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року. Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що наданий кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку), в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними. Положеннями кредитного договору щодо відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, які також перейшли до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року, передбачене наступне: «6.1. За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених чинним законодавством України та цим Договором. 6.2. За ненадання Позичальником Кредитору у встановлені цим Договором строки/терміни будь-яких документів, обов’язок надання яких передбачений цим Договором, а також за неповідомлення Позичальником Кредитора про факти, зазначені у п.5.3.6-5.3.7 цього договору, Кредитор має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 10% (десять) відсотків від загальної суми Кредиту, вказаної у п.1.1. Договору. Такий штраф підлягає сплаті у гривні, а вразі якщо кредит надано у іноземній валюті, такий штраф розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цього штрафу Кредитору. 6.3. У випадку не виконання чи порушення Позичальником зобов’язань за цим Кредитним договором у період дії процентної ставки передбаченої п.1.1.1. цього Кредитного договору, Кредитор має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 2 % (два) відсотки від загальної суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання Позичальника за цим Договором. Такий штраф підлягає сплаті у гривні, а вразі якщо кредит надано у іноземній валюті, такий штраф розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цього штрафу Кредитору.» З наведеного вбачається, що банком в кредитному договорі не зазначено жодної відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання ним умов кредитного договору, однак, на позивача, як споживача фінансових послуг, покладено жорсткі умови відповідальності, навіть за незначні порушення, якими є неповідомлення банку про факти, вказані в п. 5.3.6 - 5.3.7 кредитного договору, за що стягується штраф в розмірі 10% від загальної суми кредиту. Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Зважаючи на таке, вказані вище умови кредитного договору слід також визнати несправедливими. Також судом проаналізовано умови кредитного договору, які містяться в обох редакціях кредитних договорів, щодо зміни (підвищення) відсоткової ставки, а також спосіб її зміни та наслідки, які наступають в разі відмови споживача від такого підвищення, а саме: «7.1. Сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства України (зокрема, статті 651 Цивільного кодексу України), протягом строку дії цього Договору може бути змінено розмір процентної ставки (та/або підвищеної процентної ставки) за кредитом в сторону її збільшення/зменшення у разі настання події, не залежної від волі Сторін Договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора, та /або у разі зміни інших ринкових умов, та/або у разі порушення Позичальником умов цього Договору та/або договорів забезпечення, зокрема, але не виключно у разі: 7.1.1. збільшення середньозваженої ставки міжбанківського кредитування та/або середньозважених ринкових процентних ставок за строковими депозитами фізичних/юридичних осіб у валюті кредиту та/або збільшення ставки по кредитах Національним банком України (далі -НБУ), що надаються комерційним банкам, та/або інших індикаторів грошового ринку, які визначаються НБУ, або незалежними аналітичними агентствами (об’єднаннями, спілками тощо), або розраховуються на підставі фактичних процентних ставок за міжбанківськими угодами (зокрема, але не включно, зміна ставок LIBOR, EURIBOR,KIIBOR, KIACR,KIEVPRAIME тощо); 7.1.2. збільшення офіційного індексу інфляції (індексу споживчих цін) та/або розміру облікової ставки, встановленої НБУ, 7.1.3. запровадження адміністративних та /або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, окрема, але не виключно, введення нових або збільшення існуючих податків чи інших обов’язкових платежів, що стягуються за депозитними чи кредитними операціями установи Кредитора, та/або збільшення НБУ норм відрахувань для формування обов’язкових резервів за строковими вкладами або резервів для відшкодування витрат за кредитним операціями банків; 7.1.4. здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та /або кредитами, або настання змін у грошово-кредитній політиці НБУ (зокрема, девальвація/ревальвація курсу гривні до курсу долара США або Євро або валюти кредиту або іншої валюти у порівнянні із курсом гривні до долару США або Євро або валюти кредиту або іншої валюти, встановленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; 7.1.5. невиконання з будь-яких причин Позичальником/Поручителем будь-яких умов цього Договору,що забезпечує виконання зобов’язань позичальника на період дії цього Договору, в т.ч. несвоєчасне страхування майна/життя (або страхування від нещасного випадку) Позичальника на період дії цього договору, якщо умовами цього Договору та/або договорами забезпечення передбачено таке страхування, та/або у разі погіршення фінансового стану Позичальнику,та/або у разі виникнення обставин, які явно свідчать про те, що наданий Позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.» Як вбачається з наведених вище умов договору, відсоткова ставка може бути змінена фактично в будь-який час та за будь-яких умов, оскільки формулювання умов п. 7.1 в договорі дають банку право застосувати ці умови на власний розсуд, що на переконання суду не відповідає принципам добросовісності та справедливості, встановленим Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 3.8. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: - попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; - надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Проте п. 9.5 кредитного договору визначено, що уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що: - розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти; - ознайомлений зі схемою кредитування та погашення кредиту, з умовами відкриття, ведення та закриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, а також з тарифами та всіма сумами коштів, які Позичальник має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку отримання кредиту, його обслуговуванням і погашенням, факт ознайомлення Позичальника з такими умовами підтверджується підписанням ним цього Договору та договору банківського рахунку/договору про банківське обслуговування; - до укладення ним цього Договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у Кредитора, а саме: найменування та місцезнаходження Кредитора - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування (зокрема,щодо можливої суми кредиту; строку, на який кредит може бути одержаний;мети, для якої кредит може бути використаний; форми та видів його забезпечення; необхідності здійснення; оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями Постачальника; типу процентної ставки (фіксованої, плаваючої тощо), переваг та недоліків пропонованих схем кредитування); орієнтовану сукупну вартість кредиту(з урахуванням: ( а ) процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням , обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб-страховиків, оцінювачів, реєстраторів,нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту,включаючи кількість платежів,їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту) тощо. Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що всі вказані вимоги було виконано при підписання, проте таке твердження спростовується безпосередньо самим кредитним договором разом з додатковими угодами, в якому відсутні будь-які письмові підтвердження про виконання банком вищевказаних вимог та самими положеннями договору, в якому зазначено, що позичальник лише розуміє наслідки настання валютних ризиків, проте те, що такі ризики несе лише позичальник можливо встановити тільки з виконання договору. Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Проте судом встановлено, що кредитний договір передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки п. 10.9 кредитного договору передбачено зобов’язання позичальника в день надання йому кредиту за Договором сплатити Кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 2520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) швейцарських франків. Укладенням цього Договору Позичальник доручає Кредитору в порядку договірного списання здійснити списання суми такої плати з поточного рахунку Позичальника, відкритого у Кредитора у національній валюті України та наступне її перерахування на відповідний рахунок Кредитора. Відповідно до п. 4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Судом встановлено, що кредитний договір як в першій редакції, так і в редакції додаткової угоди від 28 квітня 2009 року, містить окремі умови, які за змістом безпосередньо не відносяться до питань виконання договору, проте можуть мати негативні наслідки для позичальника незалежно від виконання чи невиконання умов договору. Так, пунктом 8.4 кредитного договору від 14.12.2007 року та пунктом 9.4 цього договору в редакції додаткової угоди від 28.04.2009 року встановлено, що позичальник однозначно та без жодних застережень дає пряму згоду на розкриття особистих даних позичальника, балансу рахунків, які є або будуть в майбутньому, безпосередньо кредитора, а також іншим юридичним особам, які прямо чи опосередковано пов’язані з кредитором за умови, що такі особи зберігатимуть банківську таємницю. Суд вважає таке положення дискримінаційним та несправедливим, оскільки розкриття особистих даних позичальника є порушенням його конституційного права на приватне життя та не відповідає вимогам Закону України «Про інформацію». Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно п. 6 ст. 18 цього ж Закону у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність. Стаття 13 ЦК України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до листа Національного банку України від 19.01.2006р. №18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» банкам звернуто увагу на те, що нормами статті 11 цього Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (у тому числі при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти на придбання продукції. Зокрема, встановлено вимоги щодо письмової форми таких договорів, визначено обсяг інформації, яку кредитодавець (у тому числі банк) має право вимагати від позичальника (споживача) з метою перевірки платоспроможності останнього, на кредитодавця покладено обов'язок доведення факту передання позичальнику (споживачу) оригіналу такого договору, а також врегульовано інші аспекти відносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору. У зв'язку із вищезазначеним НБУ звертає увагу на можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З наведеного вбачається, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів, що можуть вчинятись за участю банківських установ. Відповідно до статті 19 цього ж Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною (19-1-2). Підприємницька практика є такою що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Враховуючи вказане, суд критично ставиться до пояснень представника відповідача щодо добровільності укладення позивачем спірного кредитного договору, оскільки з пояснень сторін та досліджених в судовому засідання доказів вбачається, що позивач хоча і діяв добровільно при укладенні договору, проте не мав реальної змоги надати дійсну оцінку положенням даного договору та наслідків його укладання через ненадання відповідачем повної, достовірної та своєчасної інформації про умови, порядок кредитування та супутні послуги. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що досліджені судом умови кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року є несправедливими, а отже підлягають визнанню недійсними. Враховуючи те, що визнання недійсними зазначених вище умов кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року зумовлює зміну інших положень договору, суд, враховуючи вимоги позивача щодо такого, приходить до висновку про необхідність визнання кредитного договору та додаткових угод від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року недійсними в цілому. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. В судовому засіданні та з матеріалів справи встановлено, що відповідачем на виконання кредитного договору фактично видано позивачу 1029861,65 гривень, що підтверджується заявою на видачу готівки (а.с. 50). При видачі кредиту 11188,80 гривень сплачено позивачем банку за ініціювання кредиту згідно п. 9.8 кредитного договору, виходячи з валютного курсу еквіваленту валюти вказаної в договорі. За час виконання кредитного договору позивачем сплачено відповідачу 526072,24 + 20728,18 гривень, тобто з урахуванням суми сплаченої за ініціювання кредитом, позивачем сплачено відповідачу 546800,42 гривень, що підтверджується копіями заяв на переказ готівки в матеріалах справи (а.с. 65-114, 129-134, 161-164), а отже, виходячи з вказаних вище наслідків визнання правочину недійсним, позивач має повернути банку фактично одержані 1029861,65 гривень, а відповідач в свою чергу має повернути позивачу одержані від нього за час виконання договору 546800,42 гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Виходячи з викладеного, застосовуючи за заявою позивача наслідки недійсності правочину, які полягають у поверненні сторонами одержаного за договором, суд приходить до висновку про можливість здійснити зарахування зустрічних вимог, а тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 471398,41 гривень різниці між фактично одержаною та сплаченою за договором сумами. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішення. Виходячи з характеру правовідносин, що склались між сторонами, враховуючи підстави поданого позову, а також істотне погіршення майнового стану позивача, зокрема, через наслідки настання світової фінансово-економічної кризи, що є загальновідомою обставиною, суд вважає можливим встановити наступний порядок виконання рішення в цій частині, зобов’язавши позивача сплачувати 471398,41 гривень рівними частинами протягом 36 (тридцяти шести) місяців з моменту набрання рішенням законної сили, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, по 13 094 (тринадцять тисяч дев`яносто чотири) гривень 41 коп. щомісяця, з правом дострокового погашення. Згідно п. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Згідно п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 року та зареєстрованої Міністерством юстиції України 03.03.2004 року за №283/8882, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою, зокрема, заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним. Виходячи з наведеного, договір іпотеки від 14.12.2007 року, що був укладений між сторонами, за яким позивачем передано в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1, та який посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 за реєстровим №7761, слід визнати недійсним у зв’язку з недійсністю основного зобов’язання, зобов’язавши приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження вказаного майна. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 13, 16, 203, 215, 217, 230, 236, 525, 601, 611, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2, про визнання договору недійсним – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, додаткову угоду б/н від 10 квітня 2009 року до кредитного договору №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року та додаткову угоду б/н від 28 квітня 2009 року до кредитного договору №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року з моменту укладення. Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 та зареєстрований за №7761. Зобов'язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку за договором іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ «Універсал банк» та ОСОБА_1, (реєстровий №7761). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 471398 (чотириста сімдесят одну тисячу триста дев`яносто вісім) гривень 41 коп., встановивши такий порядок виконання рішення суду в цій частині: сплата здійснюється рівними частинами протягом 36 (тридцяти шести) місяців з моменту набрання рішенням законної сили, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, по 13 094 (тринадцять тисяч дев`яносто чотири) гривень 41 коп. щомісяця, з правом дострокового погашення. Стягнути з Публічного акціонерного товариства на користь ОСОБА_1 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Публічного акціонерного товариства в дохід держави 1700 (одну тисячу сімсот) гривень 00 копійок державного мита. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, що ухвалив оскаржуване рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11586018

"Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався відкрити Позивачу відновлювану відкличну кредитну лінію у сумі 700000,00 євро з 03.10.06 по 02.10.09 для поповнення обігових коштів; придбання обладнання згідно контракту № U-12-09/06 від 12.09.06 шляхом перерахування з позичкового рахунку Банку на поточний рахунок Позивача." Я вот не пойму. Или это у меня воспаленное воображение? "для поповнення обігових коштів". Обиг запрещен по 32 ЗУпроНБ

Софи, зачем вам это нада? На рухомое надпись не ставится. В чем вопрос. Не настораживайте людей

Как 29 может входить в 27? Я ничего не понял. Объясняйте еще раз.В деле есть первичные бухгалтерские документы от вас? Без ваших суд принять решения не сможет. Суд должен у вас вытребовать эти документы. В деле есть расчет банка, который он делал для нотариуса? Суд должен установить обоснованность и правильность этого расчета. Если вы подавали на недействительность, то почему не приостановили суд по надписи? Посмотрите реестр по такому запросу(с кавычками): "суд зобов'язаний зупинити провадження у справі" AND "неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи". Все равно по каким делам. Зупиняют, аж лушпиння летит. Побочно. Банк начислял пени и штрафы на гривневые просрочки. Гривневые просрочки выведены банком из валютных. При этом банк использовал текущий курс в соответствии с 533ч2-ЦКУ. НО Эта статья начинается со слов "Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті..." а вы с банком такого эквивалента не устанавливали. Вы ж с банком не воспользовались правом, которое вам с банком дано 524 статьей (ч.2) поэтому применить текущий курс по договору банк права не получил. Не було такова угавору !!!

Справа № 11/265д/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Запорізької області РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.09.10 Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий –суддя Гончаренко С.А., при секретарі судового засідання –Вака В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” (вул. Базова, буд. 2, м. Запоріжжя, 69013), до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” (пр. Леніна, буд. 94, м. Запоріжжя, 69002), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Гармашов Георгій Миколайович (АДРЕСА_1, 69005), у присутності представників: позивача: Івахніна А.В. –дов. б/н від 09.09.2010р.; відповідача: не з ' явився; третьої особи: не з ' явився про: визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, договорів застави; зобов’язання приватного нотаріуса виключити запис з реєстру іпотеки та заборони відчуження, - ВСТАНОВИВ: До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ТОВ ”Гідроспецфундаментбуд” до ТОВ ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії про: визнання недійсним договору про надання кредитної лінії №53/КВ-06 від 03.10.2006р., іпотечного договору №52/Zкіп-06 від 03.10.2006р., визнання недійсним договору застави рухомого майна №53/Zв-06-3 від 15.01.2007р., визнання недійсним договору застави транспортного засобу №53/Zк-07-3 від 15.01.2007р., та про зобов’язання приватного нотаріуса Гармашова Г.М. Запорізького міського нотаріального округу виключити з реєстру іпотеку та заборону відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження по іпотечному договору № 52/Zкiп-06 від 03.10.2006р., договору застави транспортного засобу № 52/Zк-06 від 03.10.2006р. Ухвалою від 30.08.2010р. порушено провадження у справі, призначені дата і час судового засідання. У зв’язку з неявкою повноважного представника відповідача, з метою витребування додаткових доказів, які мають істотне значення для вирішення спору, всебічного та об’єктивного розгляду справи, а також для надання можливості сторонам нормативно та документально обґрунтувати свої доводи і заперечення, розгляд справи відкладався. Ухвалою від 15.09.2010р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучений приватний нотаріус Гармашов Георгій Миколайович. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №53/КВ-06 від 03.10.2006р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору № 52/Zкiп-06 від 03.10.2006р. договору застави рухомого майна № 53/Zв-06-3 від 15.01.2007р. та договору застави транспортного засобу № 52/Zк-06 від 03.10.2006р. Відповідач відзив та витребувані документи не надав, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин спір розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в матеріалах справи документами. Від третьої особи –приватного нотаріуса Гармашова Г.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з того, що сторонами при укладанні договору була узгоджена валюта, сторони усвідомлювали свої дії, кредитний договір виконувався, у банка на момент його укладання була ліцензія, яка дозволяє займатися таким видом діяльності. Закон України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” не передбачає видачу індивідуальних ліцензій на укладання кожного кредитного договору. У відзиві також міститься клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника третьої особи. Вивчивши матеріали справи, дослідивши додатково надані сторонами докази та заслухавши представників, встановив наступні обставини: Відповідно до ч.ч.7, 8 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання. Відповідно до ч. 4 ст. 15 ГПК України якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої –третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Відповідно до п. 1 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994р. № 02-5/492 ”Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб” коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої дії відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь. Пунктом 1.3. Статуту ТОВ ”Український промисловий банк” банк є юридичною особою, має у своїй діяльності відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки укладати право чини (договори, контракти), бути позивачем та відповідачем у суді. Частиною 1 п. 3.1.2 Статуту передбачено, що філії банку мають право від його імені вживати заходів для досудового врегулювання спорів, подавати до судів загальної юрисдикції, в тому числі господарських, третейських судів, позовні заяви, відзиви на позовні заяви, інші процесуальні документи та здійснювати процесуальні дії, передбачені законодавством України. Відповідно до п. 1.5 Положення про Запорізьку філію ТОВ ”Український промисловий банк” філія не є юридичною особою, входить до складу банку на правах відокремленого структурного підрозділу, знаходиться в його безпосередньому підпорядкуванні, від імені банку виступає перед третіми особами, державними та не державними установами, підприємствами та організаціями, здійснює банківські операції, які передбачені цим Положенням, працює на консолідованому кореспондентському рахунку з банком. Відповідно до п. 4.1 Положення для досягнення цілей та здійснення операцій, філія має право в межах повноважень, наданих філії, звертатися до суду для вирішення спору згідно з чинним законодавством України. Пунктами 9.1, 9.4 Положення передбачено, що поточну діяльність Філії здійснює керуючий Філії на підставі довіреності. Керуючий філією представляє інтереси банку в органах державного управління, судових та інших органах, укладає кредитні та ніші договори за дорученням банку. Відповідно до п. 4 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994р. № 02-5/492 ”Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб” якщо позов подано до юридичної особи в господарський суд за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної сторони повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. З огляду на викладене позивач правомірно звернувся з позовом до господарського суду за місцезнаходженням Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк. 03.10.06 між товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” (Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк”, в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” (Відповідач) укладено Договір № 53/КВ-06 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався відкрити Позивачу відновлювану відкличну кредитну лінію у сумі 700000,00 євро з 03.10.06 по 02.10.09 для поповнення обігових коштів; придбання обладнання згідно контракту № U-12-09/06 від 12.09.06 шляхом перерахування з позичкового рахунку Банку на поточний рахунок Позивача. Строк дії кредитного договору з 03.10.06 по 02.10.09. Умовами кредитного договору передбачено зобов’язання Позивача сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 11% річних, комісію за підготовку та оформлення договору –150,00 грн. в тому числі ПДВ 25,00 грн.; комісію щомісячну за управління кредитною лінією у розмірі з 03.10.06 - 0,1%; з 29.08.08 –0,184%; з 10.10.08 - 3% від суми ліміту кредитування. У п. 4 кредитного договору зазначено, що Позивач зобов’язується повернути кредитні кошти із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається Позивачем згідно графіку погашення кредиту. Проценти - 11% річних нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами щомісяця в термін 28-го числа по останній робочий день поточного місяця. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст. 3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Згідно ст. 4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Одночасно, за змістом ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст. 5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором від 03 жовтня 2006р. Позивачем та Банком були укладені: - 03.10.2006р. іпотечний договір №52/Zкіп-06; - 03.10.2006р. договір застави транспортного засобу №52/Zk-06; - 03.10.2006р. договір поруки № 53/Zпор-06; - 15.01.2007р. договір застави рухомого майна № 53/ Zкв-06-3. Як вказано раніше, ТОВ ”Гідроспецфундаментбуд” звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії № 53/КВ-06 від 03.10.2006р., іпотечного договору № 52/Zкіп-06 від 03.10.2006р., договору застави рухомого майна № 53/Zв-06-3 від 15.01.2007р., договору застави транспортного засобу № 52/Zк-06 від 03.10.2006р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст. 548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” в частині визнання недійсним кредитного договору №53/КВ-06 від 03.10.06 підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст. 35 Закону України ”Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України –гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст. 14 Господарського кодексу України ліцензія –це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання –ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст. 2 Закону України ”Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 Закону України ”Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із пп. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положення ”Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено, на момент укладання кредитного договору №53/КВ-06 від 03.10.2006р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 700 000,00 євро. Суду не надано доказів отримання відповідачем індивідуальної ліцензії на надання товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” та отримання товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” кредиту в іноземній валюті. Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п. 1.4 Положення ”Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 53/КВ-06 від 03.10.06 в редакції додаткового договору № 5 від 04.12.08 про внесення змін і доповнень до Кредитного договору № 53/КВ-06 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті) від 03.10.06 процентна ставка складає у євро 11% річних, а у гривні –22% річних. Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта –євро –використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача відсутня, внаслідок чого використання євро як засобу платежу за кредитним договором № 53/КВ-06 від 03.10.2006р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню ”Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №53/КВ-06 від 03.10.2006р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначена індивідуальна ліцензія товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” не отримувалась, доказів наявності індивідуальної ліцензії у товариства з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі філії ТОВ ”Укрпромбанк” не надано. Відсутність у сторін індивідуальних ліцензій дає підстави в силу приписів ст. 198 Господарського кодексу України та ст. 524 Цивільного кодексу України, вважати неправомірним вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в євро за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем євро, як засобу платежу за кредитним договором № 53/КВ-06 від 03.10.2006р. суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України ”Про Національний банк України”. Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №53/КВ-03 від 03.10.06 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №53/КВ-03 від 03.10.06, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору № 52/Zкiп-06 від 03.10.06 договору застави рухомого майна № 53/Zв-06-3 від 15.01.07 та договору застави транспортного засобу № 52/Zк-6 від 03.10.06 також є обґрунтованим та підлягає задоволенню з огляду на наступне: Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність кредитного договору №53/КВ-06 від 03.10.06, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір № 52/Zкiп-06 від 03.10.06 договір застави рухомого майна № 53/Zв-06-3 від 15.01.07 та договір застави транспортного засобу № 52/Zк-06 від 03.10.06, останні підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Недійсність правочинів є підставою для виключення запису про їх наявність з реєстру іпотек та реєстру заборон і обтяжень рухомого майна. Позовні вимоги в цій частині ТОВ ”Гідроспецфндаментбуд” заявлені правомірно та обґрунтовано, тому підлягають задоволенню. Судові витрати віднести на відповідача. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір про надання кредитної лінії №53\КВ-06 укладений 03.10.06 між товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд”. Визнати недійсним іпотечний договір № 52/Zкіп-06 укладений 03.10.06 між товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд”, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Гармашовим Г.М. Запорізького міського нотаріального округу. Визнати недійсним договір застави рухомого майна № 53в-06-3 укладений 15.01.07 між товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд”, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Гармашовим Г.М. Запорізького міського нотаріального округу. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу № 52к-06 укладений 03.10.06 між товариством з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд”, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Гармашовим Г.М. Запорізького міського нотаріального округу. Зобов’язати приватного нотаріуса Гармашова Г.М. Запорізького міського нотаріального округу виключити з реєстру іпотек та реєстру заборон і обтяжень рухомого майна запису про іпотеку та заборону відчуження по іпотечному договору № 52/Zкіп-06 від 03.10.06 та договору застави транспортного засобу № 52/Zк-06 від 03.10.06. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ”Український промисловий банк” в особі Запорізької філії ТОВ ”Укрпромбанк” (пр. Леніна, буд. 94, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 19357325) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Гідроспецфундаментбуд” (вул. Базова, буд. 2, м.Запоріжжя, 69013, код ЄДРПОУ 32291862) 340грн. державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя С.А.Гончаренко В судовому засіданні 29.09.2010р. оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 01.10.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11548504

По 524 никто, кроме сторон договора не имеет права установить эквивалента в иностранной валюте. Если они это сделали то рулит текущий курс по 533. А если не сделали то маемо то шо маемо - стартовый Вы варианты знаете?

От ваших вопросов тоже загудит. Может сначала нужно вам определится с задачами. Что нужно то? На реституцию деньги есть? По стартовому курсу платить можете? А процесс затягивать нужно? Вы сомневаетесь по теориям признания недействительным или пересчете по старту? Не сомневайтесь. Работать сразу по всем направлениям трудно. Начинать придется с чего то одного. Выберите какое начало вам нужно. А потом потихоньку можно и остальные направления пристегивать. Я думаю, что для начала вам понадобится материал отбиваться от исполнителей по нотар. надписи и от судебного иска банка по взысканию. Тут есть отличные перспективы. Например, если в кд не установлен эквивалент иностранной валюты, то гривнами они могут взыскивать только по стартовому курсу(524+533ЦКУ), а так же ж никто не делает. Это ловушка для них. К тому же, если банк подаст на взыскание, он должен доказать законность валютного кредита. По авто нотариальная надпись не делается, если сделают - читайте антирейд. Еще по автосалонам - валюта так и не была использована как средство платежа, значит кредит не предоставлялся. Насчет решений в пользу банков по валюте не сомневайтесь. Смотрю реестр. Тому кто покажет такое решение, которое по валюте я не смогу убить (теоретически - я ж не адвокат) тому ставлю ящик водки Всего много. Обсудите на форуме лучше какую задачу выбрать первой.

Как в "Свальбе в Малиновке": "белые придут - грабят, красные придут - грабят" Судьи оказались в щекотливой ситуации. Чтобы не уволили, нужно закон нарушить, то есть записать себе в личное дело лишнее нарушение. Чтобы не уволили, нужно записать себе в личное дело лишнее нарушение закона. А что делать потом судье, когда после этих к власти придут другие? Получается - или уходи из судей, или пиши на себя компромат.

У меня так: по договору я обязан вернуть кредит, когда банк признает, что срок возврата наступил в вимоге банкт вимагает погасить накопившуюся задолженньсть на дату вимоги и сообщает (!!! - не вымагает), что срок возврата кредита наступил Таким образом, на сегодняшний день я не выполнил того обязательства вернуть кредит, которое обязывает меня вернуть кредит когда банк признает, что срок возврата наступил. Банк то сообщил, что он признал, но не требует выполнения этого обязательства или не считает его невыполненным. Банк только сообщил (по смыслу вимоги) "Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. " "... вимоги про усунення порушень ..." "... про усунення порушень ..." (! ! !) Вроде ж получается, что нотариальная надпись может быть сделана в пределах суммы вимоги, а не в пределах суммы сообщения. Наверно ж после сообщения, что срок наступил, должна последовать вимога усунути порушення того пункта договора, где я обязан вернуть кредит тогда, когда банк признает, что срок наступил. Винегрет какой-то

О!!! Молодцы, вспомнили про ЗУпроБанкрута. Наповал И Пленум ВСУ тоже классно вбили. Намертво. Класс!!!

Вот же ж смотрите сами на втором листе этого решения (второй абзац). Банк не возражает, что законы нарушены. Но банк говорит, мол, а нахрен нам законы, если с заемщиком мы и без законов договорились. Блин. Ну полный абзац!!!

використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань Банк имеет обязательство предоставить валюту. Должен валютой ОПЛАТИТЬ это обязательство. Это сложно? Но вместо этого банк эту валюту продает. Еще раз: При продаже валюты как средство платежа (за эту самую валюту) используется не валюта. На межбанке у нашего банка покупают валюту за средство платежа - за гривну. Воронежский, вам придется выбирать - какое майно при продаже валюты является майном, а какое средством платежа. Что то ж одно. Или продается оно средство платежа за другое средство платежа? Майно продается за средство платежа. Что здеся майно, а Что средство платежа?

Еще. Если банк продал валюту, передал право собственности на валюту на межбанке, то банк не применял валюту как средство платежа. При такой продаже средством платежа была гривна, а не валюта. Следовательно кредит в валюте предоставлен так и не был. А в договоре прописана валюта, а не гривна. Гривна использовалась как средство платежа еще потом - для покупки авто. Таким образом банк валютного кредита не предоставлял. А гривна использовалась таким образом, что не являлась средством платежа за то обязательство, что дал банк - предоставить кредит. Во первых гривна использовалась при продаже кредитных средств, а не при предоставлении кредитных средств. Во вторых гривна использовалась для покупки авто, а не для оплаты обязательства банка предоставить кредит. Кредитные средства были проданы, а не предоставлены. Как средство платежа кредитные средства использованы не были вследствие утраты права собственности на эти кредитные средства. Право собственности состоит их владения, распоряжения и использования. Если право собственности утрачено, то и утрачено право на использование. Короче ни валюта ни гривна не были использованы как средство платежа при предоставлении кредита. Кредитный договор не реализован. Кредит не предоставлен. Хотя заключен. Обязательство банка предоставить кредит никто не отменил. Право вимоги заемщика на получение кредита заемщиком не утрачено. Право вимоги заемщик банку так и не передал. У банка нет права вимоги. А у заемщика есть. Кирдык ------------- Побочно. ЦКУ - позика. При позыке передача прав собственности на валюту происходит не на межбане. Деньги передаются в собственность не "межбанку", а заемщику. Кому интересно еще и тема позыки, то в иск можно втулить, что заемщик так и не получил право собственности на кредитные средства, как того банк заемщику наобещал с три короба. Обманул.