vekt

Справа № 22Ц-8464/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Свінціцька О.П. Категорія 27 Доповідач Корзаченко І.Ф. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 листопада 2010 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі : головуючого Сержанюка А.С., суддів Корзаченко І.Ф., Березовенко Р.В., при секретарі Калиновському Є.А., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, встановила: У лютому 2010 року позивач Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов обгрунтовував тим, що 6 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит під заставу нерухомості у сумі 39780 доларів США строком на 120 місяців з 6 червня 2008 року по 6 червня 2018 року зі сплатою 14% річних. На забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між сторонами 6 червня 2008 року укладений договір іпотеки, за яким позивач прийняв в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,124 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу. За весь період дії кредитного договору сплата заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом відповідачем здійснювалася несвоєчасно та не в повному обсязі. 06 квітня 2009 року з метою зменшення фінансового навантаження на відповідача в умовах кризових явищ в економіці України відповідачу проведено реструктуризацію кредитного договору (додаткова угода №1 до Кредитного договору №2203582067 від 06.06.08р.), а саме встановлення кредитних канікул по тілу кредиту, капіталізація простроченої заборгованості по тілу та відсоткам, зміна схеми погашення із стандарту на ануїтет. Після реструктуризації відповідач знову порушує умови договору, платежі здійснює неповні та невчасно. 18 червня 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, яку відповідач отримав, але погашення кредиту в 30-ти денний термін відповідач не здійснив. Станом на 24.11.2009 р. загальна сума заборгованості по кредиту становить 44 103,63 дол. США, еквівалент у гривнях - 352 388,01 грн. Складовими зазначеної суми є : заборгованість за кредитом - 334 720,28 грн. (в еквіваленті 41 892,40 дол. США), заборгованість за відсотками - 10 221,05 грн. (в еквіваленті 1 279,23 дол. США), пеня за прострочення кредиту та відсотків - 7 446,68 грн. (932,00 дол. США). Позивач просив стягнути відповідача заборгованість за кредитом в сумі 334 720,28 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 10 221,05 грн., пеню за прострочення сплати кредиту та відсотків - 7 446,68 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. та витрати на інфомаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн., а всього - 354 208,01 гривень. В рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, що належить відповідачу. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. За рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку предмета іпотеки, задовольнити вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у розмірі 354 208,01 гривень. Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору. Посилався на те, що кредит наданий у іноземній валюті, що суперечить вимогам чинного законодавства. Банк не мав ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті. Кошти за кредитним договором банк видав йому, хоча повинен був перерахувати їх на його рахунок. Процентна ставка підвищена банком в односторонньому порядку. Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року позов задоволено. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 352 388 грн. 01 коп заборгованості за кредитним договором. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на земельну ділянку площею 0, 124 га по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 01 червня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №664 шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни земельної ділянки в розмірі 285497 грн. 60 коп. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, неповного з‘ясування обставин справи, недоведеності обставин, які мають значення для справи. Апеляційну скаргу необхідно задоволити частково з таких підстав. Встановлено, що 6 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит під заставу нерухомості у сумі 39780 доларів США строком на 120 місяців з 6 червня 2008 року по 6 червня 2018 року зі сплатою 14% річних. На забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між сторонами 6 червня 2008 року укладений договір іпотеки, за яким позивач прийняв в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,124 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу. За весь період дії кредитного договору сплата заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом відповідачем здійснювалася несвоєчасно та не в повному обсязі. Процентну ставку за кредитом банк не підвищував. 18 червня 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, яку відповідач отримав, але погашення кредиту в 30-ти денний термін відповідач не здійснив. Станом на 24.11.2009 р. загальна сума заборгованості по кредиту становить 44 103,63 дол. США, еквівалент у гривнях - 352 388,01 грн. Складовими зазначеної суми є : заборгованість за кредитом - 334 720,28 грн. (в еквіваленті 41 892,40 дол. США), заборгованість за відсотками - 10 221,05 грн. ( в еквіваленті 1279,23 дол. США), пеня за прострочення кредиту та відсотків - 7 446,68 грн. (932,00 дол. США). Відповідно до ч.2.ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до п. 16.3. кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 1 % від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Відповідно до ч.І ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.З ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. З урахуванням наведеного суду дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову. Проте, суд ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно із стягненням заборгованості за кредитним договором, чим фактично здійснив стягнення у подвійному розмірі. За таких обставин рішення суду необхідно змінити, виключивши з резолютивної частини вказівку про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості. Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України, колегія,- вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року змінити. Виключити з резолютивної частини рішення Васильківського міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року друге речення, у якому міститься вказівка про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 352388 гривень 01 коп. заборгованості за кредитним договором. У решті рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12261418

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 11.11.10 р. Справа № 1/191пд за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” м. Донецьк до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної Дирекції про визнання недійсним договору з додатковими угодами до нього Суддя З.П. Азарова В засіданні брали участь: Представники Від позивача: Ломоносова Н.П. – представник Від відповідача: Гаврюшенко С.А. – представник СУТЬ СПОРУ: В судовому засіданнях 26.10.2010р., 02.11.2010р., 09.11.2010р. оголошувались перерви Товариство з обмеженою відповідальністю “Мекрос” звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної дирекції про визнання недійсним кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р.з додатковими угодами №№ 010/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172 від 26.01.2009р. В обґрунтування позову позивач посилається на підписання договору неуповноваженою особою та надання кредиту в іноземній валюті, що протиречить умовам кредитного договору та чинного законодавствва, а саме: ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 59 Закону Украъни «Про господарські товариства”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. В якості доказів надані копії: Генеральної кредитної угоди № 010/08-3/0299 від 27.04.2006р. з додатковою угодою № 010/08-3/0299/3 від 08.04.2009р., кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р. з додатковими угодами №№ 010/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172/2 від 26.01.2009р., графіку погашення заборгованості. 25.10.2010р. на адресу суду від позивача надійшли доповнення до позовних вимог, в якому він пояснив, що відповідно до пункту 5.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос”, зареєстрованого виконавчим комітетом Ворошиловської районної ради міста Донецька 02.04.2003р. згідно рішення № 100/6 реєстраційний номер запису Р04053186Ю0125634, учасниками товариства: є Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрросінвест”, якому належало 70% в статутному капіталі ТОВ “Мекрос”, директором якого є Севастьянова І.Б.; громадянин України Мега А.М., якому належало 30% в статутному капіталі товариства. Копія протоколу загальних зборів учасників ТОВ “Мекрос” від 17.03.2008р., в якому приймалося рішення про отримання кредиту позивачем та надання згоди на укладення кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р., містить підпис особи, зазначеної як Севастьянова І.Б., однак не містить відбитку печатки ТОВ “Укрросінвет”. В зазначений період загальні збори учасників ТОВ “Мекрос” не скликались, відповідно, жодного документа з даного приводу не складалось. За умовою трудового договору Мега А.М. повинен був попередньо узгоджувати всі питання, пов’язані з отриманням кредитних ресурсів. До спірного кредитного договору були укладені додаткові угоди № 010/05/001172/1 від 10.10.2008р. та № 010/05/001172/2 від 26.01.2009р., рішення на укладення яких загальні збори також не надавали. Таким чином, на момент укладення спірного договору у директора ТОВ “Мекрос” не було необхідного обсягу повноважень для його укладення, оскільки була відсутня згода учасників товариства. Крім того, у відношенні керівника товариства порушена кримінальна справа. В судовому засіданні 26.10.2010р. відповідач надав відзив, в якому позов не визнав, посилаючись на прийняття загальними зборами засновників товариства рішення про отримання кредиту, а директору ТОВ “Мекрос” Мега А.М. було доручено підготувати та підписати усі необхідні для кредитування документи у тому числі кредитний договір, що підтверджується протоколом № 2 від 03.04.2006р. Згідно протоколу від 17.03.2008р. ТОВ “Мекрос” було прийнято рішення про збільшення ліміту діючої ГКУ № 010/08-3/0299 від 27.04.2006р. та доручено директору підготувати та підписати усі необхідні документи, у тому числі кредитний договір та інші необхідні договори та документи. Відповідно до протоколу № 4 від 18.09.2008р. товариством було прийнято рішення клопотати про можливість надання кредитних коштів у національній валюті за діючою кредитною угодою. Крім того, відповідно до пункту 8.11 статуту ТОВ “Мекрос” директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть прийняти рішення про передачу частини своїх повноважень до компетенції директора товариства. Посилання позивача на те, що єдиним законним засобом платежу на території України є національна валюта – гривня, не може бути покладено за основу визнання частини або усього кредитного договору в іноземній валюті недійсним, оскільки операція з видачі банком кредиту та його повернення не є операцією, яка передбачає реалізацію функції грошових коштів як засобу платежу. В судовому засіданні було оголошено перерву, після якої позивач пояснив, що у відношенні засновника ТОВ “Мекрос” Мега А.М. 25.02.2009р. порушена кримінальна справа № 81-1292 за звинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. При розгляді вказаної кримінальної справи Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Головному управлінні МВС України в Донецькій області була проведена криміналістична експертиза. У судовому засіданні було оголошено перерву для надання сторонами висновку вказаної експертизи. В наступному судовому засіданні позивач виконав вимоги суду, відповідач ознайомився з наданим висновком і у судовому засіданні 11.11.2010р. відповідач надав додаткові усні пояснення, в яких зазначив, що матеріалами слідчих органів протокол від 17.03.2008р. не досліджувався, але позивач пояснив, що вказаному протоколу надана оцінка в обвинувачувальному висновку. Розглянувши матеріали справи, додатково надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив, що 27.04.2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Донецької обласної дирекції (правонаступником якого є позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мекрос” (позичальником) була укладена Генеральна кредитна угода № 010/08-3/0299, відповідно до якої кредитор (банк, позивач) зобов’язався надавати позичальнику (відповідачу) кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в рамках цієї Генеральної угоди і які є її невід’ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими кредитами не повинен перевищувати суму 2 500 000 грн. 00 коп. На виконання умов вказаної угоди сторони 14.04.2008р уклали кредитний договір № 010/05/00172, відповідно до якого кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 990 000,00 доларів США, але не більше суми еквівалентній 5 000 000 грн. 00 коп. на дату укладення цільового договору, а позичальник зобов’язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору, сплатити 13% річних за користування ним та комісії. Укладеною сторонами додатковою угодою № 010/05/00172/1 від 10.10.2008р. до вказаного договору були внесені зміни, згідно з якими кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит у сумі еквівалентній 5 000 000 грн. 00 коп. Вказаною угодою були змінені відсоткові ставки річних за надання коштів у національній валюті – 19% річних, у доларах США – 13% річних. Додатковою угодою № 010/05/00172/2 від 26.01.2009р. сторони знову змінили відсоткові ставки річних за користування коштами у національній валюті – 21% річних, у доларах США - 13% річних. Укладення договору в іноземній валюті відповідає статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, яка передбачає, що кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на вказаних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Пункт 2 статті 524 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тому пунктом 1.1 оспорюваної договору встановлено, що предметом договору є надання кредиту у сумі, яка не може перевищувати 990 000 доларів США. Таким чином, сторони визначили, що кредит надається в іноземній валюті, яка може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) (стаття 1046 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1054 вказаного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Стаття 345 Господарського кодексу України передбачає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції,визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитний договір № 010/05/00172 від 14.04.2008р. та додаткова угода № 010/05/00172/1 від 10.10.2008р. з боку позичальника (відповідача) були підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” Мега Андрієм Миколайовичем на підставі статуту товариства. Позивач (позичальник) вважає вказаний договір та укладені до нього додаткові угоди недійсними, оскільки договір підписаний неуповноваженою особою. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). За приписами частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до п.1.1 Статуту ТОВ “Мекрос”, затвердженого загальними зборами акціонерів товариства (протокол №№ 1/2003 від 21.03.2003р., 1 від 29.03.2006р.) та зареєстрованого 02.04.2003р. та 30.03.2006р. Державним реєстратором виконавчого комітету Донецької міської ради, вказане товариство створено учасниками на необмежений строк згідно законодавства України, шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності його засновників (учасників) з метою отримання прибутку. Згідно з пунктом 6.3 статуту в редакції 2003р. у створенні статутного капіталу товариства беруть участь: Мега Андрій Миколайович – 5550 грн. 00 коп., що складає 30% статутного капіталу та Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрросінвест” – 12 950 грн. 00 коп., що складає 70% статутного капіталу. Згідно зі статтею 47 Закону України “Про господарські товариства” виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений Статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і Наглядової ради. Пунктом 8.1 статуту товариства в редакції 2006р., який діяв на момент укладення договору, передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників, які складаються із учасників або призначених ними представниками. Відповідно до пункту 8.5 вказаного статуту збори учасників визначаються правомочними, якщо в них беруть участь учасники (представники), що мають у сукупності більш як 60 відсотків голосів. Пунктом 8.10 статуту товариства передбачено, що виконавчим органом товариства є директор, який вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до компетенції зборів учасників, а пунктом 8.13 статуту товариства визначено, що директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством України та установчими документами Директор товариства згідно вказаного статуту підписав кредитний договір з посиланням на надані йому повноваження загальними зборами товариства. Проте, як встановлено матеріалами справи, у відношенні директора товариства Слідчим управлінням МУМВС у Донецькій області була порушена кримінальна справа, в ході якої було встановлено, що директором для отримання кредиту були надані банку сфальсифіковані протоколи загальних зборів, про що стало відомо товариству в ході розслідування цієї кримінальної справи. Так, до підписання вказаного договору був наданий протокол загальних зборів учасників товариства від 17.03.2008р., згідно з яким було прийнято рішення клопотати перед банком про кредитування до 5 000 000 грн. 00 коп., в рамках якого слід відкрити кредитну лінію та доручити директору товариства підготувати та підписати всі необхідні для кредитування документи, в тому числі кредитний договір. Однак, матеріалами кримінальної справи встановлено, що загальні збори товариства фактично не скликалися. В протоколі відсутні номер та печатка товариства. До того ж, вказаний протокол містить посилання на генеральну угоду, а не на оспорюваний кредитний договір. Отже, з вказаного протоколу неможливо вважати надання повноважень директору на укладення кредитного договору. Протоколом № 4 загальних зборів засновників товариства від 18.09.2008р. було прийнято рішення клопотати про можливість надання кредитних коштів в національній валюті. Протокол був підписаний від імені учасників товариства Мега А.М. та Севастьяновою І.Б. В ході розслідування кримінальної справи 19.04.2010р. була проведена криміналістична експертиза Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Головному управлінні МВС України в Донецькій області, якою встановлено, що вказаний протокол підписаний не головою правління товариства Севостьяновой І.Б., а іншою особою. Таким чином, вказаний протокол є недійсним і неможливо вважати, що директор був уповноважений укладати кредитний договір від імені товариства. В силу частини 2 статті 203 ЦКУ особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а відповідно до частини 2 статті 207 вказаного кодексу від імені юридичної особи правочин підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами. З огляду на надані докази, суд вважає, що директор товариства діяв без належних повноважень, не на користь товариства, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, тому позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору з цієї підстави підлягають задоволенню. В силу статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд – В И Р І Ш И В: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” задовольнити. Визнати недійсними кредитний договір № 010/05/0017 від 14.04.2008р., укладений Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної Дирекції з Товариством з обмеженою відповідальністю “Мекрос”, та додаткові угоди №№01/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172/2 від 26.01.1009р. В судовому засіданні 11.11.2010р. оголошена вступна та резолютивна частина рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Суддя Рішення підписано 12.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12267945

По моему иску банкиры отмалчиваются, судья морщится. Как их за галстук потягать? ------------------ По нынешнему моему иску пручители идут третьими лицами без вимог. В этом иске нет требования по договорам поручителей. Можно ли, чтобы поручитель подал отдельный иск, который повторял бы этот мой иск + свое требование признать прочительство недействительным. Может ли как то поручитель требовать признать недействительным договор кредита и поручителя. Как формально это выглядит? ----------------- Хотя, кажется банкиры могут попросить приостановить производство поручителя до вынесения решения по кредитному.

Стаття 1046. Договір позики 1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти Стаття 1054. Кредитний договір 2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. ------------------------------------------- Что такое "відносини за кредитним договором"? Это отношения, установленные кредитным договором. Это отношения которые возникли после подписания кредитного договора. После подписания договора позики никаких отношений не возникает. Не возникает никаких прав и обязанностей. Они возникают после передачи прав собственности. -------------- Итого 1. Права и обязанности по кредитному договору возникают после подписания кредитного договора. 2. Права и обязанности по договору позики возникают только после передачи прав собственности. ------------------------------------------- Взаимные права и обязанности, наступающие после укладання договора - это и есть те самые отношения по договору Обращаю внимание - наступающие ПОСЛЕ укладання договора Обращаю внимание - ПОСЛЕ ( !!! ) Имеет значение момент с которого начинаются отношения по договору. После договора позики, после передачи права собственности стартуют отношения, к которым нет смысла применять передачу собственности заемщику. Потому что это право уже заложено еще до того момента, от которого стартуют отношения по договору позики. Отношения по договору позики наступают после передачи права собственности заемщику. Таким образом никакой передачи прав собственности заемщику по тем отношениям, которые наступают после укладання договора позыки (передачи прав собственности заемщику) нет. НЕТУТИ ( !!! ). Не может быть повторной передачи прав собственности заемщику по отношениям по договору позыки после того как эта передача уже произошла. ----------------------------------------- Имеет значение МОМЕНТ вчинення правочину. Стаття 215. Недійсність правочину 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. "момент вчинення правочину" является основанием для последущего возникновений ВЗАИМНЫХ прав и обязанностей ПО ДОГОВОРУ. Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків 1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства ---------------------------------------- Ни в самих реальных кд, ни в позыке не устанавливается переход права собственности после вчинення правочину Обратите внимане - ПОСЛЕ. Зато Постановами НБУ ("або актами цивільного законодавства") установлено, что кредит передается не в собственность, а в пользование. ---------------------------------------- Обратите еще внимание в каких пунктах 6 статьи слово "відносини" есть, а в каких пунктах - нет.

Если в вашем договоре, так же как и в моем, как в 168 постанове, ваши обязательства являются грошовим, да еще и платежами, то никто не заставит вас нарушить законы в которых сказано о ЕДИНСТВЕННОМ законном средстве платежа. Плюс эквивалент установлен не так как в 524-ЦКУ. Следовательно, по умолчанию, по стартовому курсу.Заставьте их еще тлумачить эквивалент, как он прописан в договоре. Пусть выводы делают.

Когда стороны читают и подписывают договор у них нет никаких взаимных прав и обязанностей. Пока они не подписали договор, ни у кого нет ни права ни обязанностей использовать валюту. В момент чтения и подписания договора нет взаимных прав и обязанностей, установленных договором. Ну нет же. Нет ни прав ни обязанностей использовать валюту. Есть только текст договора. Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А в момент подписания ничего нет кроме текста (змиста) договора Стаття 215. Недійсність правочину 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вот правовой статус банка в момент подписания договора: Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Но право подписать именно такой договор банку дано не этим же договором, блин, который еще не подписан, следовательно чем? "актами цивільного законодавства" И напоследок. В момент составления, чтения и подписания, каким актом законодавства обмежено право банка подписать, а перед этим прочитать, а перед этим еще и составить так, чтобы обязательство было выражено ПРАВИЛЬНО? Настаиваю: не выполнено, а - составлено, прочитано и подписано!!! Не забываем про момент вчинення правочину. ПРАВО ПОДПИСАТЬ ТАКОЙ ДОГОВОР Среди прочих может ли в банке ВООБЩЕ находиться этот вариант кредитного договора? Среди прочих вариантов имеет ли банк право пропонувати к подписанию такой вариант кредитного договора?

Обалдеть. У меня слушателей найдется и по телефону.А еще, нужно в газеты давать объявления, чтобы приглашать слушателей. Пусть судья знает. Прошу прощения за офтоп.

справа №2-2416-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої – судді Токар Н.В., при секретарі – Романцові М.В., за участю представника позивача - ОСОБА_1, за участю відповідача - ОСОБА_2, за участю представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», третя особа - ОСОБА_4 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2009 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року у сумі 255362 грн. 97 коп. та стягнути всі судові витрати. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, згідно якого, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 31723,10 доларів США, кредит надавався на строк з 08 травня 2008 року по 08 травня 2028 року зі сплатою плаваючої процентної ставки 5,49% + FIDR (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку, передбаченому цим договором. З метою забезпечення вимог позивача, 08 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008 від 08.05.2008 року, згідно якого, ОСОБА_5 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, відповідач ОСОБА_5 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості. Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 08 травня 2008 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008/1 від 08.05.2008 року, згідно якого, ОСОБА_7 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, відповідач ОСОБА_7 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості. Погашення кредиту, згідно умов кредитного договору, повинно проводитися кожен місяць, відповідно з встановленим графіком. Але у порушення умов договору відповідач ОСОБА_2 зобов’язання вчасно, в повному обсязі та належним чином не виконував, у зв’язку з чим, за договором виникла заборгованість, яка станом на 19.06.2009 року складає 33523,64 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.06.2009 року становить 255362 грн. 97 коп. Таким чином відповідачами порушено умови договору, а також ст. ст. 526, 530, 543, 546, 549, 553, 554, 1048-1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовні заяві. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_2, кожний окремо, у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що дійсно між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, згідно якого, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 31723,10 доларів США. Також, 08 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008 від 08.05.2008 року і 08 травня 2008 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008/1 від 08.05.2008 року. 08 січня 2009 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений Додатковий договір №1 до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, згідно якого ОСОБА_2 на шість місяців більше повинен сплачувати відсотки за користування кредитом без сплати основного «тіла» кредиту, чим був збільшений обсяг відповідальності ОСОБА_2, проте, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не давали згоди на таке збільшення відповідальності за кредитним договором, а тому, договори поруки, відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України, припинили свою дію 08 січня 2009 року. Крім того, в судовому засіданні посилались на відсутність у позивача та відповідача індивідуальної ліцензії на право проведення валютних операцій за кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, оскільки неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному Кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Тому, представник відповідача, відповідач, кожний окремо, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились, надавши на адресу суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» не визнають (Том 2 арк.с.74-75). У травні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», третя особа - ОСОБА_4 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним. Ухвалою суду від 15 липня 2010 року цивільна справа за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями була об’єднана в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним пункт 3 частини №1 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське») та ним; визнати недійсними пункти 4.1, 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4, 4.1.5 частини №2 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське») та ним; визнати недійсним Додаток №1 до Додаткового договору №1 від 08 січня 2009 року до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське»), в частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати. В обґрунтування зустрічного позову, відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, його представник ОСОБА_3, кожний окремо, вказали на те, що дійсно між Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, відповідно до пункту 3 Кредитного договору №ML-304/063/2008 Позичальник зобов'язується сплачувати відсотки за користування кредитом, як плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотку у розмірі 5,49% річних та процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банків ставка FIDR може змінюватись Банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому цим Договором. Щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку №1 Кредитного договору №ML-304/063/2008 у сумі 399,11 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. 08.01.2009 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08.05.2008 року, згідно якого, був укладений новий додаток №1 з новим графіком платежів. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку №1 до додаткового договору №1 до Кредитного договору №ML-304/063/2008 у сумі 415,72 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Також посилались на те, що підставами для часткової недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, вiдмiннiй від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства; сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в iноземнiй валюті, у такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офiцiальним курсом вiдповiдної валюти на дату проведення платежу, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в нацiональнiй валюті України - гривні, що повністю вiдповiдає приписам ч.1 ст.524 ЦК України; у позивача та вiдповiдача відсутня iндивiдуалъна лiцензiя на право проведення валютних операцій за кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08.05.2008 року, передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в iноземнiй валюті, внаслідок чого, з урахуванням норми ст.524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному Кредитному договорі в iноземнiй валюті, а не в гривні України; наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем - в доларах США за вiдсутностi у сторін iндивiдуальної лiцензiї на надання вiдповiдачем кредиту в iноземнiй валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України ,,Про ОСОБА_4 банк України”. Зустрічну позовну заяву підтримали, просили її задовольнити. Представник третьої особи – ОСОБА_4 банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмові пояснення та просив розглянути справу за його відсутності (Том 2 арк.с.60-61). Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями задоволенню не підлягають, а зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», третя особа - ОСОБА_4 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним, підлягає задоволенню, у зв’язку з наступним. Відповідно до змісту ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов’язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. У судовому засіданні встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» (який є правонаступником всіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року (Том 1 арк.с.9-13). Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Відповідно до Додаткового договору №1 від 08 січня 2009 року до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, сторони визначили, що графік платежів викладений в новій редакції (Том 1 арк.с.90). Згідно Кредитного договору, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 31723,10 доларів США, кредит надавався на строк з 08 травня 2008 року по 08 травня 2028 року зі сплатою плаваючої процентної ставки 5,49% + FIDR (Том 1 арк.с.9-13). Відповідно до умов Кредитного договору, банком було відкрито ОСОБА_2 поточний рахунок №2620 5 401810718 та видано кредит в сумі 31723,10 доларів США, що дорівнює 160201,66 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок №2620 5 401810718 в ЗАТ «ОТП ОСОБА_4» м.Дніпропетровськ в день укладення кредитного договору, що підтверджується меморіальним валютним ордером №14 від 08.05.2008 року (Том 1 арк.с.40). Згідно з умовами п.1.5.1. Кредитного договору повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено Договором. Нараховані в порядку передбаченому цим Договором проценти сплачуються Позичальником одночасно з погашенням відповідної частини Кредиту та в строк, передбачений в графіку Платежів. Якщо до сплати процентів з моменту надання Кредиту залишається не більше трьох Банківських днів, перше нарахування та сплата процентів здійснюється у наступному місяці (п.1.5.1.1. Кредитного договору). В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач ОСОБА_2, перестав належним чином (в обсягах та в терміни, які передбачені Кредитним договором) сплачувати заборгованість за кредитом, внаслідок чого, виникла заборгованість, яка станом на 19.06.2009 року складає 33523,64 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.06.2009 року становить 255362 грн. 97 коп. Згідно частини 1 ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Так, з метою забезпечення вимог позивача, 08 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008 від 08.05.2008 року, згідно якого, ОСОБА_5 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по Кредитному договору, відповідач ОСОБА_5 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості (Том 1 арк.с.14). Також, в забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором, 08 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки №SR-304/063/2008/1 від 08.05.2008 року, згідно якого, ОСОБА_7 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по Кредитному договору, відповідач ОСОБА_7 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості (Том 1 арк.с.15). Згідно ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником. Відповідно до вимог ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором; в договорі поруки кредитор наділений лише правами, а поручитель – обов’язками; у разі невиконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов’язується виконати борг боржника замість останнього; обов’язок поручителя полягає не лише у виконанні обов’язку замість боржника, а у відшкодуванні збитків, завданих невиконанням обов’язку боржником. Проте, згідно ст.215 ЦК України, підставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст.203 ЦК України. За приписом ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, потрібно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними i настання вiдповiдних наслiдкiв, а саме: вiдповiднiсть змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомiрнiсть дій сторони та iншi обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як вбачається із зустрічної позовної заяви, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, вимагає визнання частково недійсним Кредитного договору, оскільки використання іноземної валюти за спірним Кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства; згідно ст.548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Як вбачається з п.2 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, ОСОБА_4 зобов’язався надати ОСОБА_2 кредит в iноземнiй валюті /долари США/ (Том 1 арк.с.9). Крім того, як вбачається з кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, розмір процентів за договором, комiсiйної винагороди та вiдповiдальностi за порушення зобов’язань визначено у iноземнiй валюті. Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті. Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею. Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. За приписами ст.35 Закону України ,,Про ОСОБА_4 банк України” гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається ОСОБА_4 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю. Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_4 України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї. Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання. Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктами в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що iндивiдуальної лiцензiї потребують, в тому числі, операції щодо: надання i одержання резидентами кредитів в iноземнiй валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Як вбачається з матерiалiв справи за Кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, розмір процентів за договором, комiсiйна винагорода та вiдповiдальнiсть за порушення зобов’язань визначено у iноземнiй валюті. Вiдповiдно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в iноземнiй валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання вiдповiдної iндивiдуальної лiцензiї. Частиною 5 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п. 1.10 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_4 банком України iндивiдуальних лiцензiй на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» передбачено одержання iндивiдуальної лiцензiї однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами лiцензiї. Отримання iндивiдуальної лiцензiї є необхідною умовою для правомiрностi видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Як свідчать матеріали справи, спірний Кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в iноземнiй валюті, вiдповiдно, вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін iндивiдуальної лiцензiї. Дозвіл №191-1 від 08 листопада 2008 року, виданий ОСОБА_4 банком України, як доказ наявності у позивача – за первісним позовом, права на здійснення вказаних вище валютних операцій без iндивiдуальної лiцензiї, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських лiцензiй, письмових дозволів та лiцензiй на виконання окремих операцій» виступає генеральною лiцензiєю на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” (Том 2 арк.с.76). Хоча, відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_4 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Проте, згідно п.1.2. Положення про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, встановлений певний порядок та умови видачі ОСОБА_4 Банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що наявність генеральної лiцензiї на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати iндивiдуальну лiцензiю вiдповiдно до приписів пункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”. Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за Кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року iндивiдуальної лiцензiї, отже, позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4», відповідно до ст.10 ЦПК України, повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини наявності iндивiдуальної лiцензiї, таких доказів він не надав суду. Отже, позивачу – Публічному акціонерному товариству «ОТП ОСОБА_4», необхідно було отримати індивідуальну лiцензiю ОСОБА_4 банку України, оскільки за спірним Кредитним договором оплата процентів, штрафних санкцій банку здійснюється відповідачем за первісним позовом в iноземнiй валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на пiдставi отриманої суб’єктами договірних відносин iндивiдуальної лiцензiї, як це передбачено пунктом г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”. Як встановлено в судовому засіданні, вказана iндивiдуалъна лiцензiя у сторін відсутня, внаслідок чого, використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року суперечить приписам пункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі ОСОБА_4 банком України iндивiдуальних лiцензiй на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Таким чином, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги в частині часткового визнання недійсним пункту 3 частини №1 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, пунктів 4.1, 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4, 4.1.5 частини №2 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, Додатку №1 до Додаткового договору №1 від 08 січня 2009 року до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, є правомірними та такими, що ґрунтуються на законі. Стосовно вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» до поручителів - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями, суд виходить із наступного. Як свідчать матеріали справи, договір поруки №SR-304/063/2008 від 08.05.2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_5 та договір поруки №SR-304/063/2008/1 від 08.05.2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_7, були укладені з метою забезпечення вимог позивача – Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», а саме, з метою забезпечення основного зобов’язання - Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року. Вiдповiдно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недiйснiсть основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недiйснiсть правочину щодо його забезпечення, якщо iншi не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновок щодо недiйсностi Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, договір поруки №SR-304/063/2008 від 08.05.2008 року та договір поруки №SR-304/063/2008/1 від 08.05.2008 року також є недійсними на пiдставi ч.2 ст.548 ЦК України. Вiдповiдно до ст.236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки щодо недiйсностi договорив, вказані договори є недійсними з моменту їх вчинення, а тому, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», третя особа - ОСОБА_4 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним, підлягає задоволенню. У зв’язку з чим, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача - Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями. Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом, на користь позивача за зустрічним позовом повинно бути стягнено сплачені судові витрати по справі - витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача за зустрічним позовом повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір у сумі 17 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про ОСОБА_4 банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями – відмовити. Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4», третя особа - ОСОБА_4 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним – задовольнити. Визнати недійсним пункт 3 частини №1 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське») та ОСОБА_2. Визнати недійсними пункти 4.1, 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4, 4.1.5 частини №2 Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське») та ОСОБА_2. Визнати недійсним Додаток №1 до Додаткового договору №1 від 08 січня 2009 року до Кредитного договору №ML-304/063/2008 від 08 травня 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ (раніше Закрите акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» відділення «Західно-Донбаське») та ОСОБА_2, в частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 37 (тридцять сім) грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» в особі регіонального відділення АТ «ОТП ОСОБА_4» в м.Дніпропетровськ на користь держави судовий збір у сумі 17 (сімнадцять) грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя Н.В.Токар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12250507

Справа № 2-1819/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2010 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого – судді Прасолова В.М. при секретарі – Горбуновій Л.С. за участю представника позивачів – ОСОБА_1 за участю представників відповідача – Колісниченка Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про визнання договору недійсними, суд – ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”(далі за текстом “Банк”), в якому початково просили: визнати кредитний договір № 014/3651/148977/82 від 29 травня 2008 р. укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль", недійсним; розірвати кредитний договір №014/3651/148977/82 від 29 травня 2008 р. укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль"; визнати договір іпотеки укладений 29 травня 2008 р. за № 014/08/04-01/055/08 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" недійсним; розірвати договір іпотеки від 29 травня 2008 р. за № 014/08/04-01/055/08 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль"; зобов'язати ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" перерахувати суму кредиту в розмірі 23977 доларів США вказану в п. 1.1. ст. 1. Кредитного договору в національну валюту України за курсом на дату підписання Договору за даними з офіційного сайту НБУ: цей курс становив на той час 4,85 грн. за 1 долар США; зобов'язати ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" зробити перерахунок сплачених коштів. Неодноразово уточнивши позов, остаточно просить: визнати кредитний договір від 29 травня 2008 р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ “Райффайзен Банк Аваль" недійсним. В обґрунтування позову наважить наступне. 29 травня 2008 р. між ОСОБА_3 та Банком укладений кредитний договір №014/3651/148977/82, відповідно до якого були надані кошти в розмірі 37215 доларів США до 29.05.2018 р. під 14,0% річних. Перед укладанням договору, попереджала представників відповідача про те, що кредит потрібен на споживчі цілі і витрачати кошти буде в національній валюті України - гривні. Однак, при укладенні договору; представники відповідача пояснили, що в умовах стабільності національної валюти України не має значення, зазначена в договорі національна валюта України, чи долари США, так як погашати кредит та проценти за його користування позивач буде в національній валюті України. Однак, якщо в кредитному договорі будуть вказані долари США, то процентна ставка за користування кредитом буде: в гривні - то більша. Тому, в момент укладання договору вважала, що ці положення кредитного договору на її користь і не є завідомо невигідними. Відповідно до умов договору, розрахунок повинен був проводиться в валютній формі, розрахунок з відповідачем відповідно до умов договору дійсно проводився в валютній формі. Вважає що пропонуючи укласти договір в іноземній валюті відповідач розраховував на те що суттєва зміна обставин не наступить, не буде порушено співвідношення майнових інтересів сторін і співвідношення долару до курсу Національного банку України не зміниться, але фактично істотні умови настали, в Україні при всій турботливості та обачності сторін настала криза яку офіційно визнали Національний Банк України та інші гілки влади, що фактично є істотними обставинами для розірвання договору. Відповідно до досягнутої домовленості між сторонами, взяла кредит в розмірі 37215 доларів США що на той час при курсі (4,85 гри. за 1 долар США.) становило 180492грн. 75 коп. а на теперішній час при курсі 8 грн. 20 коп. за 1 долар СІЛА складає. 30516Згрн.30 коп., борг виріс рівно в півтори рази завдавши значної майнової шкоди. Укладаючи договір сторони відповідно до правил ст.632 ЦК України визначили ціну кредитного договору яка на момент отримання склала 180492грн. 75 коп. Однак, після значного підвищення восени 2008р. курсу національної валюти України по відношенню до долара США, відповідач став вимагати здійснювати платежі в доларах США, що призвело до неможливості з боку позивачки своєчасно виплачувати кредит та проценти за його користування, а ціна кредитного договору суттєво збільшилася і суттєво змінилися обставини при яких керувалися сторони укладаючи договір. З наведеного очевидно, що відповідач, надавиш кредит в іноземній валюті, переклав ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на неї, позивачку, тобто включив у договір положення, які завідомо є невигідними. Крім того, у відповідності до статей 610 - 613,638 Цивільного кодексу України, одного із основних принципів права -справедливості, договір повинен містити, як міру відповідальності боржника, так і міру відповідальності кредитора за неналежне виконання зобов'язань по договору. Кредитний договір містить положення лише про відповідальність боржника (позивача, позичальника,) за неналежне виконання зобов'язань по кредитному договору, а відповідальність кредитора (відповідача) взагалі відсутня. За описаних обставин, позивач має вимагати визнання договору недійсним в зв'язку з грубим порушенням наступних положень Закону. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України е гривня. Статтею 651 ЦК України передбачені підстави розірвання договору. Статтею :%; ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті. Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті. За приписами ст.35 Закону України “Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Стаття 3 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Стаття 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", визначає, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Статті б, 7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території У країни. Таким чином, оскільки іноземна валюта між резидентами всередині України не може бути засобом платежу, то при укладенні спірного кредитного договору, сторони грубо порушили вимоги закону в частині порядку надання споживчих кредитів фізичним особам банками України. Визнавши в пункті 1.1. Договору предметом кредитування долар США, відповідач надав товарний кредит, а не споживчий. Договір укладений сторонами з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої кредитором для будь-яких клієнтів - фізичних осіб. На даний час, прийшла до висновку, що при укладанні спірного кредитного договору сторони порушили вимоги закону, а сам договір, текст якого складений відповідачем, передбачає відповідальність лише позивачки та захищає інтереси лише відповідача, що є несправедливим. Крім того, відповідач включив у договір пункти, які значно погіршують становище позивачки, переклав всі фінансові ризики, які пов'язані з різким коливанням курсу долара США та можливі свої збитки. Дії відповідача є способом зловживання правом, що категорично заборонено Законом (ч. З ст.13 ЦК України). Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу й визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Наявність у відповідача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", про що зазначає частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. В судовому засіданні в якості правонаступника відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” залучено публічне акціонерне товариство “Райффайзен банк Аваль”. У судовому засіданні представник позивачів позов підтримав повністю та надав пояснення, які відповідають змісту позову. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає. Представник відповідача банку у судовому засіданні, позов не визнав повністю. При цьому, заперечуючи проти задоволення позову зазначив наступне. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути осягнуто згоди. Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/3651/148977/82 від 29.05.2008 р., відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у сумі 37215,00 дол. США строком на 120 місяців. Валюта кредиту визначена у п. 1.1.1 кредитного договору - долар США. Відповідно до п.7.1 кредитного договору позивачка зобов'язаний забезпечити повернення кредиту та сплату нарахованих процентів. Заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість, що включає проценти за кредит та основну заборгованість за кредитом) погашається позичальником у відповідності до графіка погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток до цього договору) щомісяця. Суми до погашення у графіку погашення кредиту визначені у доларах США. Відповідно до ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 17.1 спірного кредитного договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, комісій, процентів за користування кредитом, штрафів, пені). Таким чином виходячи зі змісту ст. 1054, 1055, 572 ЦК України, сторони кредитного договору узгодили всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду. Від ОСОБА_3 не надходило будь-яких пропозицій щодо внесення додаткових умов до кредитного договору чи договору застави, і вона підписала договір на запропонованих Банком умовах. Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_3 достовірно знала, що вона зобов'язується сплачувати кредитні платежі та проценти у доларах США. Протягом з травня 2006 року по листопад 2009 року ОСОБА_3 вносила платежі на погашення кредиту та сплачувала проценти у валюті кредиту. Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд с цим, “Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів”, затверджене постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначає, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за кредитним договором (перш за все позичальник) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Таким чином, зміна курсу гривні по відношенню до долара США не є той обставиною, істотну зміну якої не могли передбачити сторони. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 4.2 цієї ж статті: іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до положень ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у п.3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківський операцій. В розумінні ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті або їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені кошти як у національній, так і в іноземній валюті. Статті 47,49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Діючим законодавством не передбачено будь-яких заборон або обмежень на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти як у національній та і в іноземній валюті. Банк має право надавати кредити (розміщувати залучені ним кошти) незалежно від виду валюти. Основним законодавчим документом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання є Декрет КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відповідно до ст. З Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", на яку посилається ОСОБА_3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, яким приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. А цим же самим Декретом, його ч.1 ст. 5, передбачено, що на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштовому зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Посилання позивача на п. "г" ч.4 ст. 5 ДКМУ вважає безпідставним, тому що мова йде про використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави. До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" ч.4 ст. 5 цього Декрету, відповідно до якого індивідуальною ліцензії потребують операції з надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, що підтверджується Листом НБУ від 07.12.2009 року. Тому операції з надання баками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Чинне законодавство передбачає можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання. Національним банком України видано банківську ліцензію № 10 від 11.10.2006 р., якою передбачено право на здійснення банківських операцій у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, та дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року, де передбачено право Банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. Що стосується використання іноземної валюти як засобу платежу, то згідно “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, то п.1.5 цього Положення передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках передбачених законами України. У Банка є відповідний дозвіл та дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року, де передбачено право Банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитний договір(а.с.7-9), договір іпотеки(а.с.10-13), ліцензія(а.с.26), дозвіл з додатком(а.с.27-28), довідка(а.с.76). Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини. 27 березня 1992 року банком отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.26). 11 жовтня 2006 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 – 4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом(а.с.27-28). 29 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 37215,00 доларів США зі строком погашення до 29 травня 2018 року зі сплатою 14% річних. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.7-9). На підставі договору позивачці банком було надано 37215,00 доларів США. Вказана обставина визнається сторонами, встановлена довідкою(а.с.76). 29 травня 2008 року у забезпечення зазначеного вище кредитного договору, між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, що встановлено договором(а.с.14). Позивачка станом на 28 вересня 2009 року внесла до банку на виконання своїх зобов’язань по кредитному договору погашено: за тілом кредиту –727,74 долари США, за процентами – 11522 ,70 доларів США доларів США, що встановлено довідкою(а.с.76). Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України”. Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно – правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно – правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Судом встановлено, що на час укладення договору банк мав банківську ліцензію та дозвіл. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п.2.3. “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями. Відповідно до п. 1.5 “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту була позивачка, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту Положення на здійснення кредитування позивачки була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що кредитний договір є недійсним. Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору позивачка отримала від банку 37215,00 доларів США, що у гривнях, виходячи з курсу, опублікованого в газеті “Урядовий кур’єр” за 29 травня 2009 року( 1 долар США = 4,85 грн.) дорівнювало 180492 грн. 75 коп. Зазначену суму позивачка повинна повернути банку. На даний час позивачка повернула банку усього 2972,62 доларів США, залишок, визначений в іноземній валюті, який підлягає поверненню дорівнює 34242,38 доларів США, що у гривнях, виходячи з курсу, опублікованого в газеті “Урядовий кур’єр” за 29 травня 2009 року дорівнювало 166075 грн. 54 коп. Таким чином з позивачки належить стягнути 166075 грн. 54 коп. в якості виконання обов’язку, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України. Суд вважає, що позивачка обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також на користь держави: держмито - в сумі 1260 грн. 71 коп. Керуючись ст.ст.19,99 Конституції України, ст.ст.4,11,15, 192,203,215,216,227,524,1054 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2,56 Закону України “Про Національний банк України”, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити повністю. Кредитний договір від 29 травня 2008 року за № 014/3651/148977/82 укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" – визнати недійсними. Стягнути в якості реституції на користь публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” з ОСОБА_3 - 126071 грн. 40 коп. Стягнути на користь ОСОБА_3 з публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” судові витрати: 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 51 грн. по сплаті державного мита. Стягнути на користь держави з публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 1260 грн. 71 коп. На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий суддя: В.М. Прасолов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12225188

Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі 1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Стаття 222. Видача або направлення копій судового рішення особам, які брали участь у справі 3. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання... -------------------- И сторона и ее представитель являются особами. Разными особами. Будем надеяться, что кто-то выскажется определенней.

Собираюсь подавать еще один иск. А пока - как можно изменить статус третьих лиц без самостоятельных требований (поручители) на статус позивачив и увеличить иск (или подать увеличение исковых требований от них?), чтобы признать недействительными договора ипотеки? Как документально? Что заплатить нужно?

Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів 3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність. Что означает "доручити"? Предположим два поручителя и заемщик подали один иск. Можно ли так сделать, чтобы по дорученню, на рассмотрении по сути присутствовал только один из них? Тогда срок для подачи апелляционной жалобы начнется только с момента, когда остальные позивачи получат по почте текст решения. Так можно сделать? Ведь на заседании может быть оглашен и неполный текст решения. Если все это можно сделать, то как реально? Какие нормы? Как оформить(образец) доручення?

Стаття 1056. Відмова від надання або одержання кредиту 1. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. 2. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. По 270 постанове про надання та залучення кредитов сначала договор подписывается сторонами, а потом позычальник идет с полписанным договором в НБУ за индивидуалкой или регистрационным удостоверением. -------- Ну вот скажите мне, что в момент подписания договора происходит использование валюты. Где вы такое видели? Сначала договор подписывается, а потом банкир что-то с коштами делает. Где ж вы такое видели, что бы все это происходило одновременно. ------ Какая разница у кого и на что есть лицензия. Лицензии на выражение обязательства иностранной валютой в природе не существует. Неужели чем проще, тем непонятней? ------ Про выражение обязательств есть только два закона: 1. 524 ст. ЦКУ 2. 198 ст. ГКУ Что непонятно? Других законов про ВЫРАЖЕНИЕ обязательств нет. Ну вот нафига, скажите мне, в римском праве правила заключения договоров облачать в ЗАКОНЫ? Ну типа, как договорились, так и составили. А законы в которых говорится про правила заключения договоров пофиг. Вы чЁ?

К укладанню договора кредита Декрет никакого отношения не имеет. Использование валюты в момент подписания не происходит. В момент подписания ничего не происходит, кроме достижения договоренностей о правах и обязанностях Стаття 626. Поняття та види договору 1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. А кроме домовленности ничего больше и нет. Валютное законодательство отваливается целиком. Договоренность - это еще не использование. Момент использования не наступил. Отваливаются и 192 и 533. А для прикола остается 193. И то как? Нужен законный порядок достижения договоренности? ХА-ХА-ХА ------ В римском праве очередная ловушка для ОЧЕРЕДНЫХ ДУРАКОВ. ------- Например. По 168 и 270 постановам и по кризисному закону банк предоставляет кредит в валюте, пуляет бабки сразу за кордон (никакого валютного счета заемщика нет). Но в договоре обязательство банка прописывается в гривне. А исполняется в валюте. Есть и эквивалент и методика расчета курса и т.д. Но никакого валютного счета заемщика нет. Валютой никто не гасит. Это хоть как то похоже на ЦКУ. А у нас один бардак.

Побочно: В позыке и кредите моменты вчинення(укладання) - не совпадают. Вопрос о передаче прав собственности в кредите остается не решенным. Какие есть мнения с точки зрения вот этого самого "МОМЕНТА"?

Действительно - все гениальное просто. Еще никто не ткул нас носом в слово "момент" Згідно ст.215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). --------------- 524 СТАТЬЯ ИСПОЛНЯЕТСЯ В МОМЕНТ ПОДПИСАНИЯ 533 СТАТЬЯ ИСПОЛНЯЕТСЯ НЕ В МОМЕНТ ПОДПИСАНИЯ, А В СОВСЕМ В ДРУГОЙ МОМЕНТ. Вот это да !!! При исполнении обязательств нужно придерживаться 533 статьи. А при подписании - 524. ------------- Подписание договора - это отдельный правочин. В момент его подписания должны быть соблюдены такие требования, которые относятся именно к этому моменту, а не к другим моментам (после подписания). ОГО !!!

справа 2-4231/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 25 жовтня 2010 року . Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі головуючого - судді : Афанасьєва В.О., при секретарі : Лисенко Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа ОСОБА_2 «про захист прав споживача, про визнання угоди недійсною, про повернення сторін в первинний стан, про визнання угод нікчемними» , - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про захист прав споживача, про визнання угоди недійсною, про повернення сторін в первинний стан та про визнання угод нікчемними. В обґрунтування позову зазначено, що 17 липня 2007 року між позивачем та ПАТ "Укрсоцбанк" вчинено правочин - укладено договір кредиту №10-29/3788, а також договори забезпечення основного договору, а саме: договір поруки №210/2497, укладений 17 липня 2007 року між позивачем, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2; договір іпотеки №0210/2495, укладений 17 липня 2007 року між позивачем та ПАТ "Укрсоцбанк"; додаткова угода №1 до договору про відступлення майнових прав № ДВМП 008301 від 17 липня 2007 року, укладена 17 липня 2007 року між позивачем, ПАТ "Укрсоцбанк" та ККУП "Фінансова компанія "Житло-інвест", проте зазначений договір кредиту є недійсним з моменту укладання з підстав прямої суперечності вимогам чинного законодавства, а договори, укладені у забезпечення основного договору кредиту, є нікчемними. Зокрема позивач вважає , що відповідачем під час укладенні оспорюваних договорів , допущено порушення вимог ст.533 ЦК України, ст.35 Закону України "Про Національний банк України" та Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р. Позивач , посилаючись на суперечність закону укладених між ним та відповідачем договорів, прохає суд визнати недійсним правочин - договір кредиту №1029/3788, укладений 17 липня 2007 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", разом з додатковою угодою №1 від 10 жовтня 2008 року , повернувши сторони за договором у первинний стан, для чого стягнути з нього , на користь Приватного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" грошові кошти у сумі 310 666 гривень 32 копійки. Визнати нікчемним правочин - договір поруки №210/2497, укладений 17 липня 2007 року між ним , його дружиною ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк". Визнати нікчемним правочин - додаткову угоду №1 до договору про відступлення майнових прав №ДВМП008301 від 17 липня 2007 року, укладену 17 липня 2007 року між ним , Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Комунальним комерційним унітарним підприємством "Фінансова компанія "Житло-інвест". Визнати нікчемним правочин - договір іпотеки №0210/2495, укладений 17 липня 2007 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", разом з договором від 16.07.2009 р. про внесення змін до іпотечного договору №0210/2495 від 17.07.2007 р. Вилучити з державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис щодо майнових прав на квартиру №23 на 7 (сьомому) поверсі у житловому будинку на ділянці №7 у 3-му мікрорайоні ж/м Позняки у Дарницькому районі м. Києва, які було передано в іпотеку за договором іпотеки №0210/2495, укладеним 17 липня 2008 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк". Також позивач прохає розстрочити виконання рішення в частині стягнення з нього грошових коштів у сумі 310 666 гривень 32 копійки на користь ПАТ "Укрсоцбанк" на 7 років шляхом стягнення рівними платежами в розмірі 6 672 гривні 22 копійки щомісячно до повного погашення заборгованості, а також стягнути з відповідача, Приватного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на його користь судові витрати. Дослідивши позовну заяву та обставини, викладені у ній, а також додані до позову документи, суд дійшов висновку, що позовна заява відповідає вимогам ст.ст.118-120 ЦПК України, справа є цивільною. Оспорюваний договір кредиту, у відповідності до його п.1.2, та з урахуванням положень договору про відступлення майнових прав №ДВМП008301 від 17 липня 2007 року, обумовлює надання позивачеві грошових коштів на придбання житла. На підставі викладеного , оспорюваний кредитний договір у відповідності до п.23 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" є договором споживчого кредиту, і тому підпадає під дію зазначеного Закону, що зумовлює підсудність позову про визнання такого договору недійсним у відповідності до ч.5 ст.110 ЦПК України. Зважаючи на вказані обставини, враховуючи , що позивач мешкає у м. Антрацит, а справа є цивільною, у відповідності до положень ч.5 ст.110 та ст. 15 ЦПК України, справа підсудна Антрацитівському міськрайонному суду Луганської області. У судовому засіданні представник відповідача підтримав позовні вимоги у повному обсязі , та прохав позов задовольнити із зазначених у позові підстав. Третя особа ОСОБА_2 до судового засідання не з’явилася , надавши заяву про слухання справи за її відсутності . Проти задоволення позовних вимог не заперечувала. Відповідач про час та дати судових розглядів повідомлений належним чином, в судові засідання не одноразово не з'явився, заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, тому суд вважає за можливе у відповідності до ст. 224 ЦПК України розглянути справу на підставі наявних у ній даних та доказів (постановити заочне рішення), про що постановлено ухвалу від 25.10.2010 р. Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким , що підлягає частковому задоволенню , з наступних підстав. Як встановлено у судовому засіданні , 26 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ККУП "Фінансова компанія "Житло-інвест" укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва №КНТР-000830/кв. 17 липня 2007 року, між ОСОБА_1 та ККУП "Фінансова компанія "Житло-інвест", укладено договір про відступлення майнових прав №ДВМП008301, згідно якого він після сплати належної суми грошових коштів отримував у власність житло, а саме квартиру №23 на сьомому поверсі, у житловому будинку на ділянці №7 у 3-му мікрорайоні ж/м Позняки у Дарницькому районі м. Києва. Того ж дня, а саме 17 липня 2007 року, між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" в особі заступника керуючого Київською міською філією, вчинено правочин - укладено договір кредиту №1029/3788. Згідно до положень ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Виходячи з положень ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов’язання виникають зокрема, з договору. Таким чином, оспорюваним кредитним договором було встановлено взаємні зобов’язання позивача та відповідача, а саме: з боку відповідача - надати позивачу у тимчасове користування грошові кошти, а з боку позивача - повернути кредитні кошти та сплатити відсотки. Пунктом 6 ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Дослідженням оспорюваного кредитного договору встановлено, що згідно його п.1.1 відповідач надає позивачеві у тимчасове користування грошові кошти в сумі 105 117 доларів США. Таким чином, у оспорюваному кредитному договорі зобов’язання визначене у грошовій одиниці – доларах США. Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу. Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що оспорюваний договір було укладено всупереч приписам Конституції України та Цивільного кодексу України щодо визначення зобов’язання у належній грошовій одиниці. В той же час суд залишає без уваги посилання позивача на порушення вимог ст.533 ЦК України, ст.35 Закону України "Про Національний банк України" та Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р., щодо виконання зобов’язань у належній грошовій одиниці, оскільки згідно п.1.5 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ст.215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення, а також інші способи, що встановлені договором або законом. За таких обставин суд доходить висновку, що оспорюваний правочин - договір кредиту №1029/3788, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк", - підлягає визнанню недійсним з моменту вчинення, а сторони підлягають поверненню в первинний стан. Статтею 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. ОСОБА_1 на момент вчинення оспорюваного правочину було отримано від відповідача грошові кошти у сумі 105 117,00 (сто п’ять тисяч сто сімнадцять) доларів США. За відомостями НБУ, офіційний курс гривні до долару США на 17 липня 2007 року становив 505,00 гривень за 100 доларів США. За таких обставин, розмір первинного зобов’язання за оспорюваним договором склав 105 117,00 * 5,05 = 530 840,85 (п’ятсот тридцять тисяч вісімсот сорок) гривень 85 копійок. Позивачем спільно з позовною заявою надано розрахунок суми його заборгованості, який виконано на підставі наданого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (довідка №05.05.5646 від 16 березня 2010 року). У судовому засіданні судом перевірені вірність вихідних даних та правильність розрахунку. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що сума заборгованості позивача перед відповідачем, яка виникає внаслідок недійсності кредитного договору, та вираховується як різниця між сумою основного зобов’язання за оспорюваним договором, вираженим у валюті України - гривні, та сумою виплат, здійснених позивачем ОСОБА_1 на користь відповідача у виконання оспорюваного договору, та становить 530 840,85 220 154,63 = 310 666,32 (триста десять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 32 копійки. Зазначена сума грошових коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача. Також в судовому засіданні досліджено наступні договори: договір поруки №210/2497, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2; договір іпотеки №0210/2495, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк"; додаткова угода №1 до договору про відступлення майнових прав №ДВМП008301 від 17 липня 2007 року, укладена 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, ПАТ "Укрсоцбанк" та ККУП "Фінансова компанія "Житло-інвест". Виходячи з аналізу змісту цих договорів, суд вбачає, що зазначені правочини вчинені у забезпечення зобов’язань за договором кредиту №1029/3788, укладеним 17 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк". Ст.546, ч.1 ст.548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Частиною2 ст.548 ЦК України обумовлено , що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) тягне недійсність угоди по її забезпеченню . Згідно ст.215 ЦК України, правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин), є недійсним, і у цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Таким чином , на підставі викладеного, суд доходить висновку, що договір поруки №210/2497, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2; договір іпотеки №0210/2495, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк"; додаткова угода №1 до договору про відступлення майнових прав №ДВМП008301 від 17 липня 2007 року, укладена 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, ПАТ "Укрсоцбанк" та ККУП "Фінансова компанія "Житло-інвест" - є нікчемними. Окрім того, в судовому засіданні досліджено додаткову угоду №1 до договору кредиту №1029/3788 від 17 липня 2007 року, укладену між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" 10 жовтня 2008 року, та договір про внесення змін до іпотечного договору №0210/2495, укладений 16 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк". Виходячи зі змісту зазначених угод суд вважає, що вчинення додаткової угоди №1 є неможливим без вчинення основного кредитного договору, а вчинення договору про внесення змін до іпотечного договору неможливе без вчинення основного договору іпотеки, що є підставою визначення додаткової угоди №1 від 10 жовтня 2008 року як невід’ємної частини договору кредиту №1029/3788 від 17 липня 2007 року, а договору про внесення змін до іпотечного договору від 16 липня 2009 року - як невід'ємної частини договору іпотеки №0210/2495 від 17 липня 2007 року. На підставі викладеного, за наявності достатніх підстав для визнання договору кредиту недійсним, а договору іпотеки - нікчемним , враховуючи неможливість вчинення додаткових угод без вчинення основних правочинів , та виходячи з положень ст.215 та ст.217 ЦК України, суд дійшов висновку, що додаткова угода №1 до договору кредиту №1029/3788, укладена 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк", є недійсною разом з основним правочином, а договір про внесення змін до іпотечного договору №0210/2495, укладений 16 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" - нікчемним разом з основним правочином. Розглянувши заяву позивача про розстрочення стягнення з нього грошових коштів на користь відповідача на 7 років, зваживши на розмір щомісячного платежу позивача згідно кредитного договору, суд дійшов висновку, що ця заява підлягає задоволенню частково, та керуючись принципами розумності та справедливості , вважає за належне розстрочити виконання рішення в частині стягнення грошових коштів у сумі 310 666,32 (триста десять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 32 копійки з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" на 4 роки, шляхом стягнення рівними платежами в розмірі 6 672,22 (шість тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 22 копійки щомісячно до повного погашення заборгованості. Судові витрати у справі сплачені позивачем при поданні позову, а саме збір на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 гривень , у відповідності до положень ст.88 ЦПК України, суд вважає такими , що підлягають стягненню з відповідача. На підставі викладеного, зважаючи на положення ст.ст.8, 99 Конституції України, ст.ст.15, 16, 203, 215-217, 236, 546, 548, 1054 Цивільного кодексу України, Закону України "Про Національний банк України", Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р., Закону України "Про захист прав споживачів" , керуючись ст.ст.4-8, 10, 11, 60, 88, 208, 209, 213-215 , 224-228 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недійсним правочин - договір кредиту №1029/3788, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", разом з додатковою угодою №1 від 10 жовтня 2008 року. Сторони за договором повернути у первинний стан, для чого стягнути з ОСОБА_1, на користь Приватного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" грошові кошти у сумі 310 666,32 (триста десять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 32 копійки. Визнати нікчемним правочин - договір поруки №210/2497, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2. Визнати нікчемним правочин - додаткову угоду №1 до договору про відступлення майнових прав №ДВМП008301 від 17 липня 2007 року, укладену 17 липня 2007 року між ОСОБА_1 , Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Комунальним комерційним унітарним підприємством "Фінансова компанія "Житло-інвест". Визнати нікчемним правочин - договір іпотеки №0210/2495, укладений 17 липня 2007 року між ОСОБА_1, та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", разом з договором від 16.07.2009 р. про внесення змін до іпотечного договору №0210/2495 від 17.07.2007 р. Вилучити з державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис щодо майнових прав на квартиру №23 на 7 (сьомому) поверсі у житловому будинку на ділянці №7 у 3-му мікрорайоні ж/м Позняки у Дарницькому районі м. Києва, які було передано в іпотеку за договором іпотеки №0210/2495, укладеним 17 липня 2008 року між ОСОБА_1, та Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк". Розстрочити виконання рішення в частині стягнення грошових коштів у сумі 310 666,32 (триста десять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 32 копійки з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" на 4 роки шляхом стягнення рівними платежами в розмірі 6 672,22 (шість тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 22 копійки щомісячно до повного погашення заборгованості.. Судові витрати в розмірі 37 грн. стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1. Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше трьох днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення надруковано у нарадчій кімнаті Головуючий: В.О.Афанасьєв http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12130414

пример http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12126011 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= УХВАЛА "04" листопада 2010 р. Справа № 3/138/10 За позовом: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної дирекції 54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-а До Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 54018, АДРЕСА_1 Про: дострокове розірвання кредитного договору № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007 року та стягнення заборгованості в сумі 30177,36 доларів США Суддя Смородінова О.Г. ПРЕДСТАВНИКИ: Від позивача: Морозова Г.А., за довіреністю; Від відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю. СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом достроково розірвати кредитний договір № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007 р. та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007 р. у сумі –30177,36 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ станом на 15.07.10 р. –236 467,54 грн. Слід зазначити, що обидві сторони вимоги ухвал суду від 20.09.10 р. та від 12.10.10 р. не виконали. Відповідач 04.11.10 р. через канцелярію суду надав клопотання, в якому просить суд зупинити провадження у справі до вирішення справи № 12/153/10 за позовною заявою ФОП ОСОБА_2 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-555 від 01.10.07 р., укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ФОП ОСОБА_2, що знаходиться на розгляді у господарському суді Миколаївської області. В обґрунтування цього клопотання, зазначає, що за позовною заявою ФОП ОСОБА_2 по справі № 12/153/10 визнається недійсним кредитний договір № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007 р., порушення якого банк зазначає як підставу для розгляду до ФОП ОСОБА_2, до розгляду справи № 12/153/10 не можливо правильно та об’єктивно вирішити справу № 3/138/10. Представник позивача в судовому засіданні підтримує клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 3/138/10. Згідно з правилами статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядаються іншим судом. Суд дослідивши наявність підстав на яких ґрунтує своє клопотання відповідач, вважає за можливе клопотання про зупинення розгляду справи задовольнити, оскільки звернення відповідача по даній справі з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-555 від 01.10.07 р., укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ФОП ОСОБА_2, підтверджено належними доказами, а саме - ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.10.10 р. Отже, беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку зупинити провадження у справі № 3/138/10 до набрання законної сили судовим рішенням господарського суду Миколаївської області у справі № 12/153/10. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: 1. Зупинити провадження у справі № 3/138/10 до набрання законної сили судовим рішенням господарського суду Миколаївської області у справі № 12/153/10. 2. Зобов’язати учасників судового процесу вчасно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення даної господарської справи. 3. Зобов’язати сторін (втретє) в п’ятиденний строк виконати вимоги ухвал суду від 20.09.10 р. та від 12.10.10 р. Суддя

Да нету у меня для зачитывания. Есть еше то, что имеет отношение к юридическим лицам Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки 1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Собственно это и есть то, что юрлица пользуются только теми правами, которые установлены. А мы, физики, пользуемся еще и теми правами, которые не запрещены. И вдобавок Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. И дозвил и генералка не дают других прав. И эти права обмежени. --------------- Вот кто-нибудь напишите этот фрагмент иска. =========== Еще: Есть про межбанковский валютный рынок, про его субъектов и про строку в валютном дозволе "розміщення та залучення на валютному ринку" Мы ж не субъекти

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-17 Закон вiд 23.06.2009 № 1533-VI Закон України Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи II. Прикінцеві положення 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Встановити, що пункти 6, 7 розділу II цього Закону діють до 1 січня 2011 року. {Абзац другий пункту 1 в редакції Закону N 2155-VI (2155-17) від 27.04.2010} 6. Фінансові установи мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам - резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном. Фінансові установи надають кредити, позики шляхом безпосереднього спрямування коштів на рахунок лікувальної установи або закладу освіти за умови пред'явлення фізичною особою-позичальником відповідних підтверджуючих документів та з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють порядок здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб. 7. Надання (отримання) кредитів, позик в іноземній валюті на території України та погашення (сплата) основного боргу і процентів за кредитами, позиками, наданими після набрання чинності цим Законом, здійснюються в безготівковій формі. --------------- Тааааак. Ключевым является слово "тільки" Значит до 23.06.2009 такого права не было И Значит это право действительно до "1 січня 2011 року" "тільки" означает, что других прав нет. НЕТУТИ. кирдык

Про второй абзац этого письма. Во второй главе упомянутого положения в подпункте "1)" пункта 2.2. под кредитную подходит только одна операция "розмищення та залучення" Также в этом абзаце не упомянут Декрет. Подозреваю - навмысно!!! 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

Вот берете и распечатываете себе отдельно 1. преамбулу декрета 2. пятую статью декрета целиком 3. ГКУ-198 4. ЗУпроБанки - 47 ст. И обводите карандашиком слово "право" или "права" во всех падежах, какие только там найдутся И вы увидите в 5 ст. Декрета и в 47 ЗУпроБанки "весьма прелюбопытное" явление. Если мне память не изменяет, в общем виде эту мысль первым выложили как раз именно вы. Вот так. Еще обратите внимание на слово "якщо" во 2 пункте 198 ГКУ. По моему это картина Репина "Прилыли"

Ну подождите же. Вы же начали "за здравие", а закончили "за упокой" И сьехали вот в этом месте. Почитайте ст. 19 Конституции иЗУпроСудоустрий Вы ж наделяете судью правом ("Я понимаю так"), которого у судьи нет. Судья не имеет права таким образом мотивировать решение. Только потому, что судья, видители так понимает. Судья обязан наоборот "ничего не понимать" как ему вздумается. И НБУ тоже так не может. И банки с финиками тоже так не могут. НБУ и ДФП отвечают каждый за свой сектор рынка, а не за секторы фиников отдельно, а банков - отдельно. Я не знаю, что такое "банковские услуги" и судья тоже не имеет права думать, что банковские услуги - это услуги, предоставляемые исключительно банками. Но банковские операции (не любые) совершают и те и другие по соответствующей лицензии НБУ и предоставление кредита совершают и те и другие по соответствующей лицензии ДФП. Ненормативная логика очень опасна. И может привести к непредсказуемым результатам в суде. Такая логика и есть то самое "два адвоката - три мнения". А мнений быть не должно быть вообще никаких.

Справа №2-3250\10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2010 року Пролетарський районний суд міста Донецька У складі: головуючого – Панас Н.Л. При секретарі – Борісовій Я.Ю. За участю відповідачів – ОСОБА_1 ОСОБА_2 Представника відповідачів – ОСОБА_3 Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», 3-я особа – приватний нотаріус Баженова Лариса Василівна про внесення змін до кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2010 року ВАТ «КБ «Надра» звернувся до суду з позовом де вказує, що 05 вересня 2008 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 201\2008\840\09-ЖР\512 за яким ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 62439 доларів США 72 центи строком до 04 вересня 2028 року і зі сплатою відсотків 15,59% річних. Для забезпечення виконання взятих на себе зобов»язань у той же день між ним та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №201\2008\840\09-ЖР\512\1, посвідчений приватним нотаріусом Баженовою Л.В., за яким відповідач передав в іпотеку банку наступне нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також для забезпечення виконання взятих на себе ОСОБА_1 зобов»язань 05.09.2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №201\2008\840\09-ЖР\512\1, за яким поручитель у разі невиконання боржником своїх зобов»язань, відповідає нарівні з боржником. Але боржники свої зобов»язання належним чином не виконували, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 01.01.2010 року становить 66389 доларів США 87 центів, що еквівалентно 531278 грн.31 коп. Просив звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, надати ВАТ «КБ «Надра» право на продаж предмета іпотеки, надати позивачу право звертатися до будь-яких установ із заявами стосовно предмету іпотеки, стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 66389 доларів США 87 центів, що еквівалентно 531278 грн.31 коп. та судові витрати. У вересні 2010 року позивач уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 72141 долар США 15 центів, що еквівалентно 571300 грн.20 коп. та судові витрати, в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 та надати йому право на продаж предмету іпотеки. У вересні 2010 року відповідачі звернулися до суду з зустрічним позовом де вказують, що дійсно 05.09.2008 року уклали з ВАТ «КБ «Надра» кредитний, іпотечний договора та договір поруки. Як встановлено під час судового розгляду ВАТ «КБ «Надра» не мав відповідної ліцензії на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, хоча ліцензування таких операцій є обов»язковим. Тому просив визнати кредитний договір №201\2008\840\09-ЖР\512 між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 в частині валюти кредитування недійнисним, у зв»язку з відсутністю у позивача ліцензії на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, зобов»язати ВАТ «КБ «Надра» зробити перерахунок платежів за вказаним договором з доларів США на національну валюту України станом на час укладання договору, внести відповідні зміни до договору поруки в частині валюти кредитування, стягнути з ВАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 грн. У жовтні 2010 року відповідачі уточнили свої позовні вимоги і просили також визнати недійсним договір іпотеки №201\2008\840\09-ЖР\512\1 від 05.09.2008 року в частині валюти кредитування та внести в нього відповідні зміни. Представник позивача (за первісним позовом) у судове засідання не з»явився, надав суду письмову заяву з проханням розглядати справу у його відсутність. Первісні позовні вимоги підтримав і просив задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Відповідач (за первісним позовом) ОСОБА_1 у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала і просила відмовити у їх задоволенні. Свої позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити. Також пояснила, що на час укладання договорів з позивачем їй не було відомо про відсутність у позивача відповідної ліцензії на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, а тому вважає, що цими своїми діями позивач ввів її та її чоловіка – співвідповідача по справі в оману. Також пояснила, що такими діями позивача їй була заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює у 100000 грн. Співвідповідач (за первісним позовом) ОСОБА_2 у судовому засіданні первісні позовні вимоги також не визнав і просив відмовити у їх задоволенні, свої позовні вимоги підтримав і просив задовольнити. Дав пояснення аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_1 Представник відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги відповідачів підтримав і просив задовольнити. Дав пояснення, аналогічні поясненням відповідачів. 3-я особа у судове засідання не з»явилася, надала суду письмову заяву з проханням розглянути справу у її відсутність та постановити рішення у відповідності з вимогами діючого законодавства. Заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов ВАТ КБ «Надра» задоволенню не підлягає, а позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Як встановлено у судовому засіданні 05.09.2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 201\2008\840\09-ЖР\512 за яким ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 62439 доларів США 72 центи строком до 04 вересня 2028 року і зі сплатою відсотків 15,59% річних (а.с.7-8). У відповідності з пунктом 3 договору надання кредиту провадилося шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у валюті України – Гривнях\ іноземній валюті – доларах США\Євро або зарахування на поточний рахунок обратного пакету послуг при наявності належним чином оформленої заяви на переказ готівки, сума у якій зазначена у валюті України – Гривнях\ іноземній валюті – доларах США\Євро. Моментом (днем) надання кредиту вважається день утворення заборгованості на позичковому рахунку позичальника. Як вбачається з копії заяви на видачу готівки №933 від 05.09.2008 року ОСОБА_1 отримала кошти в сумі 60270 доларів США, що еквівалентно 292327 грн.58 коп. 05 вересня 2008 року (а.с.9). Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 на погашення кредиту та відсотків за користування кредитом за період з 12.09.2008 року по 11.01.2010 року сплачено 9612 доларів США 82 центи (а.с.14). На забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов»язань у той же день між нею та позивачем за первісним позовом був укладений договір іпотеки №201\2008\840\09-ЖР\512\1, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-13), а також у той же день між позивачем за первісним позовом та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №201\2008\840\09-ЖР\512\1 (а.с.16). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи позивачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Суд не сприймає посилання ВАТ «КБ «Надра» на лист Нацбанку України №13-210\7871-22612 від 07.12.2009 року «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті», оскільки цей лист носить рекомендательний характер і не має статусу нормативно-правового акту. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні Відповідачеві та отриманні ним кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає , що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору, а також іпотечного договору і договору поруки є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідачів, споживачів кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на відповідачів – позичальника за кредитним договором та поручителя, споживачів кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання позивачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір,а також в договір поруки та іпотечний договір пункту, що значно погіршує становище відповідачів, як споживачів порівняно з позивачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для відповідачів, відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним або деяких його частин. Що ж стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, то в цій частині позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне. У відповідності з роз»ясненнями, даними Верховним судом України в пункту 2 постанови пленуму №4 від 31.03.95 року (з наступними доповненнями та змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди, розглядаються у випадку, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством. ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на отримання компенсації за заподіяну моральну шкоду, але лише у випадку заподіяння шкоди здоров»ю споживача. ОСОБА_1 у судовому засіданні не наведено переконливих доказів того, що саме через порушення умов кредитування в неї настало погіршення здоров»я. Виходячи з вищенаведеного, суд вважає можливим у задоволенні позову ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ВАТ «КБ «Надра» про внесення змін до кредитного договору, договору поруки та іпотечного договорів і стягнення моральної шкоди задовольнити частково. У відповідності зі ст.88 ЦПК України на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ВАТ «КБ «Надра» підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 8 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. На підставі вищевикладеного, ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст.ст.6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст. ст. 13, 16, 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, абз. 2 та 4 ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, п.2 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року (з наступними доповненнями та змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», керуючись ст.ст.5, 6, 8, 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відмовити. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати кредитний договір №201\2008\840\09-ЖР\51, укладений 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 в частині валюти кредитування недійсним та зобов»язати ВАТ «КБ «Надра» внести у вказаний договір відповідні зміни. Визнати іпотечний договір №201\2008\840\09-ЖР\51\1, укладений 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 в частині валюти кредитування недійсним та зобов»язати ВАТ «КБ «Надра» внести у вказаний договір відповідні зміни. Визнати договір поруки №201\2008\840\09-ЖР\51\1, укладений 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 в частині валюти кредитування недійсним та зобов»язати ВАТ «КБ «Надра» внести у вказаний договір відповідні зміни. Стягнути з ВАТ «КБ «Надра» р\рахунок 351958000020003 у філії Донецьке РУ ВАТ «КБ «Надра», ЄДРПОУ 25605425, МФО 334862 на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 8 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. Рішення може бути оскаржено сторонами повністю або частково до апеляційного суду Донецької області через Пролетарський районний суд міста Донецька. Апеляційна скарга подається у письмовій формі протягом десяти днів зі дня проголошення рішення. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів зі дня отримання копії рішення. Суддя (підпис) Н.Л.Панас Копія вірна. Суддя: Секретар: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12067707

Справа № 2-854/10 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2010 року Бериславський районний суд Херсонської області в складі: головуючого - судді Сіянка В. М. за участю секретаря - Тимофієнко І. П. представника ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними, розірвання та припинення договору та зобов’язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : 09.12.2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним умов кредитного договору, розірвання кредитного договору та договору іпотеки. Позивач зазначав, що 06 вересня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір у відповідності з умовами якого позивач отримав грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 250000 доларів США строком погашення з 06 вересня 2006 року по 05 вересня 2007 року. Відповідно до умов Кредитного договору кредит надано у готівковій формі через касу банку. На час укладання кредитного Договору позивачем Банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан. Відповідно до умов кредитного договору, плата за користування кредитом встановлена у розмірі 14 % процентів річних за весь строк фактичного користування кредитом. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісяця в період з 01 по 10 числа через касу Банку. На забезпечення умов Кредитного договору, 20 жовтня 2006 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6, що діяв від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності 16 серпня 2006 було укладено іпотечний договір. Відповідно до умов іпотечного договору цим договором забезпечується виконання зобов’язань за Кредитними договором № 2709/0906/59-360 укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 Згідно п.2 іпотечного договору на виконання основного зобов’язання в іпотеку було передано земельну ділянку площею 0,0559 га яка знаходиться в м. Берислав, Херсонської області по вул.. 1 Травня, 194, наданої для ведення особистого селянського господарства. Земельну ділянку площею 0,0999 га яка знаходиться у м. Берислав, Херсонської області, по вул. 1 Травня, 194 , наданої для індивідуального житлового будівництва. Житловий будинок № 194, що знаходиться в м. Берислав Херсонської області, по вул.1 Травня. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань.Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Стаття 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті та проведення мною дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності ” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність ” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;— використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тому п.п.1.1. Договору потребує приведення у відповідність до вимог чинного законодавства, сума зобов’язання повинна бути визначена в гривні, валютою зобов’язання та валюта виконання зобов’язання також повинна бути вказана гривня. Відповідно до п.10.23. Кредитного договору при виконанні даного договору і його умов Сторони керуються чинним законодавством України. Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.У розумінні ст. 263 ЦК України непереборнам сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке , що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією , яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання. Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язана з її надзвичайним характером . Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки і техніки. Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер. За таких обставин, враховуючи конкретні обставини справи, вважаємо, що світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені. Слід зазначити, що настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України:Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-УІ "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи"Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України";Закону України від 18.12.2008, № 694-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"; Закону України від 04.02.2009, № 922-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу; Закону України від 25.06.2009, № 1573-УІ "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні.Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. З Закону України від 25.12.2008, № 800-УІ "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. Світова фінансова криза та її прояви в Україні негативно вплинули на фінансовий стан обох сторін Договору. Слід зазначити, що при укладені Договору Позивач виходив з того , що грошова одиниця України - гривня буде стабільною, і відповідно доходи та вартість валюти також, і ця стабільність дозволить здійснювати оплати за Договором протягом всього строку кредиту. Проте, внаслідок настання економічної кризи в країні сталося стрімке зростання курсу долару США, суттєве зменшення доходу позивача. Станом на дату розгляду справи позивач знаходиться в досить скрутному фінансовому становищі. Слід зазначити, що фінансова криза, зростання вартості долару США , суттєве зменшення платоспроможності Позивача - є істотною зміною обставин, які фактично змінились настільки, що Сторони не уклали б Договір, якби вказані обставини мали місце на дату укладення Договору. Тому враховуючи, що Сторони не досягли згоди щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що істотно змінились, а також те, що наявними є наступні умови:в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе зайнтересована сторона .Відповідно до ст. 652 ЦК України Кредитний договір має бути розірваним. Згідно ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Згідно ст. 17 Закону України « Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання. Також позивач просив суд зобовязати приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане у іпотеку за договором іпотеки від 20.10.2006 року. У судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_1 підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням уточнень, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові та заяві. Відповідач (банк) у судове засідання не з’явився , про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить розписка про одержання судової повістки. Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча булла належним чином повідомлена про день, час та місце судового розгляду справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України . Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає позов таким, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 06.09.2006 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 2709/0906/59-360, у відповідності з умовами якого, позивач отримав грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 250000 доларів США строком погашення з 06.09.2006 року по 05.09.2007 року (а. с. 7-8). Відповідно до п.1.2. Кредитного договору кредит надано у готівковій формі через касу банку. Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, плата за користування кредитом встановлена у розмірі 14% процентів річних за весь строк фактичного користування кредитом. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісяця в період з 01 по 10 числа через касу Банку. На забезпечення умов Кредитного договору, 20.10.2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 , що діяв від імені ОСОБА_4 на підставі Довіреності, було укладено іпотечний договір (а. с. 10-12). Відповідно до п.1 Іпотечного договору цим договором забезпечується виконання зобов’язань за Кредитними договором № 2709/0906/59-360 укладеного між «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 Згідно п.2 Іпотечного договору на виконання основного зобов’язання в іпотеку було передано земельну ділянку площею 0,0559 га яка знаходиться в м. Берислав, Херсонської області по вул. 1 Травня, 194, наданої для ведення особистого селянського господарства; земельну ділянку площею 0,0999 га яка знаходиться у м. Берислав, Херсонської області, по вул. 1 Травня, 194, наданої для індивідуального житлового будівництва; житловий будинок № 194, що знаходиться в м. Берислав, Херсонської області, по вул.1 Травня. Відповідно до п. 1.1. Статуту ПАТ «Сведбанк», рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ «Сведбанк», а останнє виступає правонаступником по всіх правах та обов’язках АКБ «ТАС-Комерцбанк». Відповідно до п. 1.1. Статуту ПАТ «Сведбанк», рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року ВАТ «Сведбанк», у зв’язку з приведенням статуту у відповідність дот норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінило своє найменування на ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях ВАТ «Сведбанк». Вимога позивача про приведення пунктів 1.1. кредитного договору до редакції , зазначеної позивачем у позові задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України. Таким чином ст. 99 Конституції України , закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України , не визначає сферу її обігу і не встановлює будь яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав . Згідно ч.2 ст. 192 ЦК УКраїни іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку , встановленого законом . Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України викоритсання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території УКраїни за зобов’язаннями допускається у випадках , порядку та на умовах, встановлених законом. Пунктом «в» ч.2 ст. 5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентом кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встанолвені законодавством межі. Твердження позивача та його представника про необхідність отримання індивідуальної ліцензії НБУ на видачу кредиту в іноземній валюті також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки на момент видачі кредиту, а також на сьогоднішній день, законодавчо не визначено межі щодо термінів і сум кредитів, про які йде мова в п. «в» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулюванняі валютного контролю», а тому банки мають право видавати резидентам України кредити в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, на підставі генеральної ліцензії НБУ, що також підтверджено листом НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612. Вимога позивача про розірвання Кредитного договору та припинення договору іпотеки підлягає задоволенню, виходячи із нижче наведеного. Відповідно до п.10.23. Кредитного договору при виконанні даного договору і його умов Сторони керуються чинним законодавством України . Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України , особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборнам сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання. Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язана з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості ообі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки і техніки. Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер. Суд погоджується з думкою позивача та його представника про те, що світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені. Настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України: Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-УІ "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"; Закону України від 18.12.2008, № 694-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" - Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"; Закону України від 04.02.2009, № 922-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу; Закону України від 25.06.2009, № 1573-УІ "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. З Закону України від 25.12.2008, № 800-УІ "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. Суд враховує ту обставину , що при укладанні Договору позивач виходив з того, що грошова одиниця України - гривня буде стабільною, і відповідно доходи та вартість валюти також, і ця стабільність дозволить йому здійснювати оплати за Договором протягом строку кредиту . Проте в наслідок настання економічної кризи в країні сталося стрімке зростання курсу долару США, суттєве зменшення доходу позивача . Суд погоджується з викладеним позивачем обґрунтуванням в позові про те , що фінансова криза, зростання вартості долару США, суттєве зменшення платоспроможності позивача та ініціювання звернення з позовом до суду про одночасне та одноразове стягнення кредиту та відсотків – є істотною зміною обставин, які фактично змінились настільки, що Сторони не уклали б Договір , якби вказані обставини мали місце на дату укладення Договору . Тому враховуючи, що Сторони не досягли згоди щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що істотно змінились, а також те, що наявними є наступні умови: 1. 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2. 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, відповідно до ст. 652 ЦК України Кредитний договір має бути розірваним. Згідно ч.3 ст. 652 ЦК України , у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цого договору . У відповідності до ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються . Частиною 5 ст. 3 Закону України « Про іпотеку» встанолено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання. Таким чином укладений між ОСОБА_4 та відповідачем договір іпотеки від 20 жовтня 2006 року підлягає припиненню. Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з нього на користь відповідача 1262500 гривень в якості еквіваленту отриманих ним від відповідача 250000 доларів США (а. с. 104), оскільки даний еквівалент був визначений на момент отримання позивачем кредиту, а зобов’язання позивача про сплату кредиту повинні виконуватися у валюті кредиту – доларах США та відповідного еквіваленту в гривнях на момент винесення судом рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, суд не володіє даними про заборгованість позивача за кредитним договором на момент винесення рішення, що позбавляє суд можливості стягнути суму боргу з відповідача та не позбавляє можливості банк звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором за період його дії. Також не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане у іпотеку за договором іпотеки від 20.10.2006 року, оскільки позивачем не доведено порушення його прав приватним нотаріусом та не надано письмової відмови приватного нотиаріуса у вчиненні зазначеної дії. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 16, 23, 215-216, 236, 526, 533, 536, 651-653,1046-150, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст.3, 10, 11, 57-64, 212-215, 224 ЦПК України, суд , В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними, розірвання та припинення договору та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково . Розірвати кредитний договір № 2709/0906/59-360 від 06 жовтня 2006 року укладеного між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк». Припинити дію Іпотечного договору від 20 жовтня 2006 року укладеного між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6, що діяв від імені ОСОБА_4, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № з-1729. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити. Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя В. М. Сіянко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12007247