vekt

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Та просто не обращал внимания раньше на это: Істотними умовами договору є умови ... , що визначені законом ... необхідними для договорів даного виду. Это банкирам правильно они в зап. аи написали. Пусть банкиры знают. А дальше просто, как день: Хоз.кодекс - в договоре цена в гривнях. ЗУпроСпоживача - ст.1: договор - письмовий правочин про цену ЗУпроСпоживача (ст.11) + ЗУпроФинпослуги (там про договор) = 168 постанова и ее требования к договору = требования, установленные этими двумя законами (согласно этих двух ЗУ договор должен содежать то, что установлено не только законом, но и законодательством) "Істотними умовами договору є умови ... , що визначені законом ... необхідними для договорів даного виду" Гривня в 168 постанове есть. Все по закону. ---------------------- Банкирам пламенный привет от запорожского апелляционного суда.

Передайте тем банкирам, что согласно этого письмабез индивидуалки банк может отправить за кордон по своей генералке только в случае, если есть индивидуалка у (например) заемщика на переказ за кордон. Если такая индивидуалка есть у заемщика, то банк-гарант может по его индивидуалке + своей ге-ге-нералке переказать долг вместо заемщика. Ну, блин, логика ж ясная, как день !!! Сперва индивидуалка, а только потом - ге-ге-нералка

Время есть. Заодно заточу иск под еспч. Есть настроение идти в аи с одними только споживачами.

Я в том смысле, что серьезными эти споры по лицензиям считать нельзя. Я не считаю этот спор серьезным.Нормативно выиграть этот спор можно. Нет проблем. Но ходить в ЕСПЧ из-за лицензий? - это несерьезно. Я считаю этот спор спортивным, а другие серьезным.

Можно продолжать бить на то, что нотариус кредитного договора в руках не держал.Пусть нотариус и сам банк вначале признают, что банк предъявлял нотариусу кд. Вот цирк будет. Судебным решением тогда будет установлено, что банк передавал нотариусу кд. И тогда по этому судебному решению, по установленным в нем обстоятельствам, тогда и бить на розглашение банковской тайны. Но это развернутая схема. Можно сразу с банковской тайны начинать. Тоже цирк будет. А откуда ж тогда нотариус знает про пени и т.д. Подлог? Злоупотребление? Фантазии? Сговор? Откуда?

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12944557 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-10923/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Осоцького І.І. Суддів: Мануйлова Ю.С. Ломейка В.О. при секретарі: Бурима В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Запорізьке регіональне управління, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Гармашов Г.М., про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, - УСТАНОВИЛА : У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства «КБ Надра» Запорізьке регіональне управління (надалі - ВАТ КБ»Надра») про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнаний недійсним кредитний договір № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та ВАТ КБ»Надра». Зобов’язано ОСОБА_4 повернути ВАТ КБ»Надра».грошові кошти в сумі 137601 грн.15 коп. Визнаний недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 14/2008/1396 Фжр, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. 10 липня 2008 року за реєстраційним номером 4367 та зобов’язано приватного нотаріуса Гармашова Г.М. скасувати заборону відчуження квартири № 46, реєстраційний номер 3364749, розташовану на 1-му поверсі за адресою: м. Запоріжжя, Шевченківський район, вул. Бочарова, буд 8-а, яка зареєстрована в реєстрі за № 125/4368. Стягнуто з ВАТ КБ»Надра».на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. ВАТ КБ «Надра» в особі свого представника ОСОБА_3 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові. Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно доп.2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України . За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 вимагала визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що в зв’язку з коливанням курсу долару США на міжбанківських торгах в бік зростання офіційного курсу встановленого НБУ вказана зміна обставин покладає надмірне обтяження на позичальника по відновшенню до виконання ним своїх договірних зобов’язань і у зв’язку з чим він несе додаткові витрати, через що отримана ним користь стає мінімальною. Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають одинаково обов'язковими для виконання сторонами. З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору. Визнаючи кредитний договір недійсним, суд послався на те, що відповідачем при укладенні кредитного договору порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору. При цьому суд виходив з наступного. Згідно змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладанням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги та інші кредитні умови. Згідно до вимог п.3.1.-3.3. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов’язані в Кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу; перелік, розмір та базу нарахування комісій; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі); сукупну вартість кредиту, як у процентному так в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: реальної процентної ставки ( у процентах річних, яка розраховується відповідно до формули) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). З огляду на викладене, суд прийшов висновку, що укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей, тобто між сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.7, 8 постанові № 9 від 6 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205–210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Всупереч зазначеним вище положенням закону та роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України суд, встановивши що оспорюваний правочин є неукладеним, разом з тим визнав кредитний договір недійсним та застосував наслідки недійсності правочину. Визнаючи кредитний договір недійсним суд також прийшов хибного висновку про порушення відповідачем при укладенні кредитного договору вимог закону, визначивши валюту зобов’язання, засіб виконання зобов’язання та спосіб платежу всупереч Конституції та законодавству України, здійснення діяльності , яка підлягає обов’язковому ліцензуванню без наявності відповідної ліцензії. При укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долара США позивач обрав на власний розсуд Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України. Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане. Виходячи із змісту статей 1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України ). Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства. Так, підставами для недійсності кредитного договору суд визначив укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії, що, на думку суду, суперечить вимогам законодавства, зокрема статті 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 5 п. п.«в»,«г» ч.4 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та інші, відповідно до яких грошовою одиницею України є гривня, яка є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними і особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів. Разом з тим, цей висновок суду є помилковим, оскільки не узгоджується з обставинами справи та нормами чинного законодавства. Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Статтею 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ. Відповідно до ст. 47 зазначеного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно з ч. 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.4750) 23 серпня 2002 року НБУ видало ВАТ КБ «Надра» банківську ліцензію за № 21 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл № 21-2 від 04 листопада 2005 і додаток до письмового Дозволу № 21-3 від 23 вересня 2009 року на право здійснювати операції з валютними цінностями. Тобто, ВАТ КБ»Надра» на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з іноземною валютою, у томі числі з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст. 5 зазначеного Декрету КМУ, генеральні ліцензії видаються НБУ лише певному колу суб’єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій. Крім того, необхідність в індивідуальній ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті передбачено підпунктом «в» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Законодавство України не встановлює межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, а тому на даний час і не потребується індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті. Відповідно до п.5.3 Порядку видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275) письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. З урахуванням того, що ВАТ КБ»Надра» отримав банківську ліцензію та НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, слід прийти висновку, що воно має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти, в тому числі і укладати кредитні договори. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи суду щодо обов’язковості отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті та проведення розрахунків у валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечать положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, тому ВАТ КБ»Надра» не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Щодо доводів позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, то слід виходити з наступного. Зі змісту ст. 47 та ст. 49 Закону України» «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вбачається, що наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). ВАТ КБ «Надра» отримав банківську ліцензію № 21 на право здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовій дозвіл № 21-2 від 04 листопада 2005 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства. Таким чином, надання ВАТ КБ»Надра» кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому доводи суду першої інстанції про обов’язковість отримання банком індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій ВАТ КБ «Надра» є безпідставними. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить висновку, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсним кредитного договору. З урахуванням викладеного, рішення районного суду про зобов’язання ПАТ КБ ОСОБА_4 повернути ВАТ КБ»Надра».грошові кошти в сумі 137 601 грн.15 коп. підлягає скасуванню. Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна – квартири і скасувавши заборону її відчуження, районний суд послався на приписи ч.2 ст.548 ЦК України, згідно з якими недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, і що недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Інших підстав для визнання недійсним договору іпотеки позивач не зазначав. Зважаючи на те, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним основного зобов’язання - кредитного договору, колегія суддів приходить висновку, що її позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження квартири також не підлягали задоволенню. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки нерухомого майна, повернення ВАТ КБ »Надра».грошових кошти в сумі 137 601 грн.15 коп., скасуванню заборони відчуження квартири підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові. Керуючись ст.ст. 307,309,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія ВИРІШИЛА : Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі представника ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року у цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки нерухомого майна, повернення ВАТ КБ »Надра» грошових коштів та зобов’язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження квартири скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту: «Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов’язання ОСОБА_4 .Миколаївни повернути відкритому акціонерному товариству комерційний банк «Надра» грошові кошти в сумі 137 601 грн. 15 коп. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. 10 липня 2008 року за реєстраційним номером 4367 та зобов’язання приватного нотаріуса Гармашова Г.М. скасувати заборону відчуження квартири № 46, реєстраційний номер 3364749, розташовану на 1-му поверсі за адресою: м. Запоріжжя, Шевченківський район, вул. Бочарова, буд 8-а, яка зареєстрована в реєстрі за № 125/4368». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: судді:

Повторенье - мать ученья. Никакая лицензия не допускает валютного кредитования. Споры по индивидуалке - это спортивные споры. Насчет спортивности - это мое мнение. Каждый решает сам.

Как бы в апелляционную скаргу "ввинтить" намек, предупреждение, что дальше дело пойдет в еспч?

ЗУпроБанки

:angry: Укрсиб даже генералки не потрудился показать. Вот нехорошие люди. Укрсиб не защищался. Наверно за них все сделает апелляция в Виннице. Мабудь такой уговор с апелляцией

Справа №2-996/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2010 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі: головуючого судді Клімченка М.І. при секретарі Березюк О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Скадовську цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Херсонського обласного управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводної І.М. про визнання кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США недійсним, розірвання кредитного договору, визнання недійсним договору застави автомобілю, зобов’язання нотаріуса зняти заборону відчуження предмету застави, зобов’язання прийняти виконання, стягнення зайво сплачених відсотків, визнання неправомірними дій, В С Т А Н О В И В: У квітні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту, посилаючись, що між сторонами у 12.04.2007 році був укладений кредитний договір №2240 згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит на придбання автомобілю у розмірі 53407 доларів США. В забезпечення виконання вказаного договору між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №2240 від 13.04.2007 року та договір застави автомобілю ВОЛЬВО S80 від 12.04.2007 року. Банк свої зобов’язання за договором виконав, надав позичальнику кредит у розмірі обумовленому договором, позичальник в теперішній час кредит не погашає в зв’язку з чим утворилася заборгованість перед банком. Позивач-відповідач просив стягнути з відповідачів 43657,62 доларів США. ОСОБА_1 звернувся до банку з зустрічним позовом про розірвання кредитного договору, визнання його недійсним в частині надання кредиту в долара США, визнання недійсним договору застави автомобілю, зобов’язання нотаріуса скасувати заборону на відчуження автомобілю, зобов’язання банку прийняти виконання за договором у гривні, зобов’язання банку повернути відсотки за договором, визнання неправомірними дій банку по стягненню заборгованості за договором у еквіваленті до долару США. В судовому засіданні представник ВАТ «Державний ощадний банк України» позовні вимоги за первісним позовом підтримав, неодноразово уточнював, остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором №2240 від 12.04.2007 року у розмірі 52901,74 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 419653,63 грн., а саме заборгованість за кредитом у розмірі 41859 доларів США (332054,89 грн.), заборгованість з відсотків 7457,29 доларів США (59156,44 грн.), пеню за несплату основного боргу в розмірі 2256,53 долари США (20280,18 грн.), пеню за несплату відсотків у розмірі 1028,92 долари США (8162,12 грн.). Зустрічний позов не визнав, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню з підстав викладених у запереченнях на зустрічний позов з додатками. ОСОБА_1 первісний позов не визнав, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, неодноразово уточнював позовні вимоги. Вважає що банк неправомірно видав йому кредит у доларах США тим самим поклавши на нього ризик пов'язаний зі зміною курсу валют, кредит був виданий без відповідної індивідуальної ліцензії в зв’язку з чим просив визнати недійсним п. 1.1 Кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, розірвати кредитний договір, визнати дії банку по стягненню з нього заборгованості у сумі еквівалентній боргу у доларах США неправомірними, розірвати договір застави автомобілю ВОЛЬВО S80, зобов’язати нотаріуса зняти заборону відчуження з вказаного автомобілю, зобов’язати банку прийняти від нього залишок заборгованості за кредитом у гривні у розмірі 195063,81 грн. з розстрочкою сплати на 60 місяців і щомісячним платежем 3251,06 грн., повернути сплачені проценти та визнати незаконним дії банку по стягнення з нього заборгованості у еквіваленті до заборгованості у доларах США. ОСОБА_2 первісний позов не визнала, надала право представляти її інтереси в суді ОСОБА_1 Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводіна І.М. в судове засідання не з’явилася, про слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, суд вважає первісний та зустрічний позов таким, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 12.04.2007 року був укладений договір кредиту №2240. За умовами вказаного договору банк зобов’язався надати позичальнику, а позивальник повернути банку кредит у розмірі 53407 доларів США, під 12% річних строком на 84 місяці з остаточним погашенням 12.04.2014 року. Кредит надається шляхом перерахування коштів в національній валюті з кредитного рахунку позичальника на поточний рахунок продавця товару, на підставі платіжного доручення позичальника для здійснення оплати за автомобіль ВОЛЬВО S80 за договором купівлі-продажу №06/ua-07 від 23.02.2007 року (п. 1.1, 1.2 Договору). В забезпечення виконання умов кредитного договору між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 13.04.2007 року був укладений договір поруки №2240 за умовами якого остання зобов’язалася солідарно, в повному обсязі відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором №2240 від 12.04.2007 року та додатковими угодами до нього (п. 1.1 Договору). Крім того, як вбачається з договору застави від 12.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І.М., реєстровий №1478 в рахунок забезпечення зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав у заставу банку придбаний автомобіль VOLVO S80, 2007 року випуску, реєстраційний №НОМЕР_2, шасі №НОМЕР_3. Як вбачається з платіжного доручення №-6309 від 13.04.2007 року банк перерахував в рахунок оплати за автомобіль ВОЛЬВО S80 згідно рахунку-фактури NСФ-0000133 від 05.04.2007 року грошові кошти в розмірі 269171,28 грн. Сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_1 належним чином виконував умови кредитного договору в частині повернення кредитних коштів банку до листопада 2008 року. Відповідно до п. 3.2.3 кредитного договору, банк має право у разі порушення позичальником умов цього договору або договору застави достроково стягнути кредит, нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають оплаті. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Враховуючи, що позичальник ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору внаслідок чого виникла прострочена заборгованість за кредитом та відсотками, суд вважає, що первісний позов в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 як позичальника та ОСОБА_2 як поручителя заборгованості за кредитом підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом позичальник ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді іноземної валюти, а саме доларів США не отримував, відповідно до умов кредитного договору (п. 1.2) та платіжного доручення останній отримав кредит у гривні шляхом перерахування у якості оплати за придбаний автомобіль. За таких обставин з урахуванням положень ст.ст. 1046, 1049, 1054 ЦК України суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним п. 1.1 кредитного договору в частині отримання ОСОБА_1 кредиту у доларах США. При цьому суд враховує також і той факт, що ВАТ «Державний ощадний банк України» не має індивідуальної ліцензії на надання ОСОБА_1 кредиту у іноземній валюті, а надані суду Ліцензія та Дозволи з додатками також не містять положень про можливість надання валютних кредитів. Суд не приймає до уваги посилання банку на той факт, що у заявці про надання кредиту, графіку погашення кредиту та розпорядженні операційному відділу сума отримана ОСОБА_1 визначена у доларах США, оскільки фактично кредитні кошти були наданні останньому у гривні, що передбачено кредитним договором. За таких обставин повернення кредиту також мало здійснюватися у гривні. Також суд вважає таким, що підлягає задоволенню зустрічний позов в частині розірвання кредитного договору виходячи з наступного. Як встановлено судом позичальником ОСОБА_1 отримано кредит у сумі 269171,28 грн., що на день отримання складало 53407 доларів США. В зв’язку зі зміною курсу гривні до долару США банк в теперішній час при визначенні розміру заборгованості позичальника виходить з курсу долару США на сьогоднішній день чим суттєво порушуються інтереси позичальника. Так сума боргу банком визначена у розмірі 52901,74 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 419653,63 грн. при тому що позивачем сплачено в рахунок повернення кредитних коштів сума понад 70000 грн. Зафіксувати сум боргу у гривнях на день отримання кредиту банк відмовляється. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. На підставі вищевикладеного суд вважає, що кредитний договір №2240 від 12.04.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Держаний ощадний банк країни» має бути розірваний. При цьому суд враховує, що банком за первісним позовом заявлені вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та те, що представник банку не заперечував проти розірвання кредитного договору. Оскільки договір застави укладений в забезпечення кредитного договору має від нього похідний характер суд вважає, що вказаний договір також має бути розірваний як і кредитний договір. Враховуючи викладене суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги за зустрічним позовом в частині зобов’язання приватного нотаріуса Воєводіну І.М. скасувати заборону відчуження автомобілю ОСОБА_1 переданого банку у якості застави. За таких обставин з урахуванням котів внесених ОСОБА_1 в рахунок повернення коштів за кредитним договором суд вважає, що з останнього та ОСОБА_2 на користь банку має бути солідарно стягнута сума залишку за кредитом у розмірі 195063,81 грн. Відповідно до ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. На підставі викладеного суд вважає можливим розстрочити виконання рішення в частині стягнення з позичальника та поручителя заборгованості а кредитом на строк 60 місяців зі стягненням щомісячно по 3251,06 грн. В решті зустрічний позов ОСОБА_1 до ВАТ «Державний ощадний банк України» є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. На підставі ст.ст. 192, 533, 651, 653, 1046, 1049, 1054 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», керуючись ст. 212-215, 217 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В: Позов Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Херсонського обласного управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводної І.М. про визнання кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США недійсним, розірвання кредитного договору, визнання недійсним договору застави автомобілю, зобов’язання нотаріуса зняти заборону відчуження предмету застави, зобов’язання прийняти виконання, стягнення зайво сплачених відсотків, визнання неправомірними дій задовольнити частково. Визнати частково недійсним в частині надання кредиту в доларах США п. 1.1 кредитного договору №2240 від 12.04.2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1. Розірвати кредитний договір №2240 від 12.04.2007 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» солідарно заборгованість за кредитним договором №2240 від 12.04.2007 року у розмірі 195063,81 грн. розстрочивши виконання рішення в цій частині строком на шістдесят місяців зі сплатою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 3251,06 грн. щомісячно. Розірвати договір застави від 12.04.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І.М., реєстровий №1478. Зобов’язати приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводіну І.М. зняти заборону щодо відчуження транспортного засобу VOLVO S80, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі №НОМЕР_3, двигун V=2401. В задоволенні решти вимог ВАТ «Держаний ощадний банк України» та ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя: Клімченко М.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12932152

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12859096 Справа № 2-1480/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.10.2010 р. Жовтневий районний м. Маріуполя Донецької області суд у складі головуючого судді Богуславської І.А. при секретарі Євчевої М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовами ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселенні і ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачки, вказавши, що між сторонами 27.09.2006 р. був укладений кредитний договір на суму 38 817 доларів США за умови виплати 12 % річних за користування кредитом строком до 23.09.2021 р. Одночасно в забезпечення виконання кредитних зобов’язань сторони уклали договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що відповідачка не виконую умови кредитного договору по поверненню кредиту, позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 333 863 грн. 11 коп., що відповідає 41 785, 12 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідачка позов не визнала. Представник відповідачки пояснила, що спірний договір порушує права позивачки як споживача фінансових послуг, тому що умови його є несправедливі, а дії банку при його укладені вона розцінює як недобросовісні. На її думку, це виражається в тому, що відповідач порушив чинне законодавство, а саме ст.524 ЦК України в частині суми кредиту, вираженої в іноземній валюті, оскільки Законом України «Про Національний банк України» передбачено, що тільки гривня є єдиним законним засобом платежу. Умови договору в частині надання кредиту в доларах США вона вважає несправедливими, тому що весь тягар наслідків від економічної кризи несе позичальник, і всі ризики за договором покладені на нього. Таким чином, банк укладенням спірного договору порушив, на її думку, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у банка були відсутні права укладати такого виду договори, оскільки він не мав відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій. Одночасно відповідачка звернулася із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. В позові зазначила, що кредитний договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 227 ЦК України. При визнанні недійсним правочину суд має застосувати двосторонню реституцію. Договір іпотеки також просить визнати недійсним, посилаючись на те, що недійсний правочин не підлягає забезпеченню. Представник відповідача зустрічний позов не визнала та пояснила, що чинне законодавство не забороняє банкам здійснювати операції з іноземною валютою, в тому числі і видавати кредити у доларах США. На час укладання спірного кредитного договору НБУ надав Пиватбанку банківську ліцензію № 22 від 04.12.2001 р., дозвіл № 22-1 від 04.12.2001 р. і додаток до дозволу № 22-1 від 04.12.2001 р. Вважає, що банк жодним чином не порушив споживчих прав відповідачки. ОСОБА_1 самостійно звернувся із заявою до банку про надання їй кредиту у доларах США та власноруч написала, що вона ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Крім того, до часу отримання відповідачкою кредиту відбувалося декілька суттєвих змін курсу гривні по відношенню до долара США, і можливість подальшого коливання курсу валют вона змозі була передбачити. Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позов банку обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов не підлягає задоволенню внаслідок безпідставності. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Пприватбанк" 27.09.2006 р. був укладений кредитний договір на суму 38 817 доларів США за умови виплати 12 % річних за користування кредитом строком до 23.09.2021 р. Одночасно в забезпечення виконання кредитних зобов’язань сторони уклали договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.4-7). Відповідачка, отримавши кредит, не виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті процентів. Заборгованість станом на 02.03.2010 р. склала 41 785, 12 доларів США. Вимоги, при наявності яких правочин є чинним, перелічені у ст.203 ЦК України. Суд вважає, що і кредитний договір і договір іпотеки відповідають вимогам щодо дійсності договору. ОСОБА_1 не надано суду жодних належних доводів та доказів, по яких вказані правочини не відповідають названій нормі. Згідно ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за нормальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. При цьому ч. 2 цієї статті не виключає використання іноземної валюти в України у випадках і порядку, встановлених законом. Крім того, ч.3 ст.533 ЦЦК України також дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.5 Декрету КМУ "При систему валютного регулювання і валютного контролю" банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі генеральної ліцензії. В даному випадку, як встановлено судом, ПАТ КБ "Приватбанк" має ліцензію, дозвіл, додаток до дозволу на здійснювати операції з валютними цінностями, тому, на думку суду, банк уклав кредитний договір у відповідності до діючого законодавства (а.с.91-96). Одночасно суд вважає, що, при тих обставинах, що законодавець не встановив термін і суми кредитів, що перевищують встановлені законодавством межі, норма п. 4 ст.5 Декрету КМУ "При систему валютного регулювання і валютного контролю" щодо індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не може бути застосована. Крім того, суд вважає, що при укладанні кредитного договору банк не порушив споживчих прав відповідачки, оскільки кредит у доларах США був наданий на підставі її заяви, в який вона визначила, що ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Виходячи з наведеного суд доходить висновку про те, що зміст договору не суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його уклали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі та договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним – відповідачка отримала суму кредиту, купила на отримані кошти квартиру та певний час погашала заборгованість по кредиту. Таким чином, суд вважає, що відповідачка свідомо уклала кредитний договір в іноземній валюті, тому повинна виконувати обов'язки, передбачені укладеним договором, тому суд не знаходить підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки, укладеного в забезпечення основного зобов’язання, недійсними. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. До теперішнього часу відповідачка зобов'язання по поверненню боргу не виконала. Суд вважає, що відповідачка порушила майнові права позивача, тому, стягує на користь банку суму боргу у розмірі 41 785, 12 доларів США (333 863 грн. 11 коп.), яка складається: саме з заборгованості за кредитом - 31843, 08 доларів США, процентах - 5943,23 доларів США, комісії за користування кредитом - 1292,76 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов’язань по договору - 2706,05 доларів США. Статтею 1051 ЦК України встановлено право кредитора у випадку прострочення повернення чергової частини кредиту вимагати дострокового повернення всієї суми позики. Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 38 цього Закону передбачено такий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, як надання права іпотекодержателю на продаж предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Пунктом 22 договору іпотеки від 27.09.006 року встановлено, що у разі порушення відповідачкою обов’язків, встановлених кредитним договором, позивач має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки. Статтею 34 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що на підставі рішення суду предмет іпотеки на період до його реалізації може бути переданий іпотекодержателю в управління. Одночасно суд відмовляє в задоволенні позову щодо виселення відповідачки на підставі ч.3 ст.40 Закону України "Про іпотеку", вважаючи його пред’явлення передчасним. Вирішуючи питання про судові витрати, суд стягує з відповідачки на користь позивача у відшкодування оплати судового збору 1700 гр., ІТЗ - 30 гр. Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 526, 529, 530, 533, 1050, 1051, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 34, 38 Закону України "Про іпотеку", суд ВИРІШИВ: Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселенні задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27.09.2006 р. в розмірі 333 863 грн. 11 коп. (41 785, 12 доларів США) звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 27.09.2006 р., з правом ПАТ КБ «Приватбанк» укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності і наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовити. В позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 1700 грн. та збір на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 гр. 00 коп. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд протягом 10 днів після проголошення рішення. Суддя

Нацбанк не может тлумачить Декрета. Ну не по зубам.

Справа № 2-3904-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2010 року Замостянський районний суд м. Вінниці в складі: головуючого – судді Луценко Л.В., при секретарі Мамошук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, третьої особи на стороні Відповідача Національний банк України про визнання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, Договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, Договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків,- В С Т А Н О В И В: 07.10.2010 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків. В подальшому позивач звернувся до суду з клопотанням про уточнення прохальної частини позовної заяви та просив визнати договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладені між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» недійсними з моменту їх укладення, визнати договір поруки №223032від 12.08.2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсним з моменту його укладення, зобов’язати приватного нотаріуса виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 033 156, 56 гривень, які були одержані ПАТ «УкрСиббанк» від ОСОБА_1 від виконання договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 збитків в розмірі 2 870, 88 гривень та встановити наслідком визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11382588000 від 12.08.2008 року наявність грошового зобов’язання ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 230 940,19 доларів США, погашення якого наступає 11.08.2038 року. Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року в іноземній валюті у Відповідача були відсутні індивідуальні ліцензії Національного банку України на видачу кредиту в іноземній валюті та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, передбачені підпунктами «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Позивач зазначає, що в зв’язку з відсутністю таких ліцензій на момент укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року у Відповідача, тому є законна підстава для визнання цього правочину недійсним, на підставі ч. 1 ст. 227 ЦК України, у відповідності до якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. У відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Позивач зазначає, що при визнанні недійсним основного зобов'язання - договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та ч. 1 ст. 559 ЦК України, підлягають визнанню в судовому порядку недійсними договори щодо його забезпечення, договори іпотеки та поруки. Позивач відзначає, що на умовах реституції підлягають поверненню грошові кошти в сумі 1 033 156, 56 гривень, які одержані Відповідачем від нього на виконання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, в тому числі, на умовах реституції підлягає поверненню грошове зобов’язання Позивача перед Відповідачем в сумі 228 199,03 доларів США, строк погашення якого наступає 11 серпня 2038 року. Крім того, Позивач зазначає, що з Відповідача на його користь підлягають стягненню збитки в сумі 2 713, 88 гривень – витрати на страхування іпотечного майна та 157,00 гривень – витрати на інформаційно-технічне забезпечення . В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Представник третьої особи на стороні позивача позов також підтримав. Представник відповідача позов не визнав, стверджуючи те, що договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року укладено на законних підставах - банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу Національного банку України. В судовому засіданні представником відповідача надані письмові заперечення проти позову позивача. Третя особа на стороні відповідача представник Національного банку України також заперечив проти позову на аналогічних підставах та надав письмові заперечення. Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, згідно пункту 1.1 якого, Банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 237 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 1 148 265,00 гривень за курсом НБУ на день укладення договору, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі. Пунктом 1.2.2 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року визначено, що Позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 11 серпня 2038 року. В забезпечення виконання прийнятих позивачем зобов’язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року між банком та позичальником укладено договір іпотеки від 12.08.2008 року та договір поруки №223032 між банком та поручителем ОСОБА_2 Згідно ч. 1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Згідно ч.2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Як вбачається з умов Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, виконання грошових зобов’язань по наданню кредиту, погашенню кредиту визначені в іноземній валюті. У відповідності до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, ст. 524 ЦК України передбачено лише визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а не сплата за зобов'язанням іноземною валютою. Ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, з ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України вбачається, що хоча у зобов'язанні і визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума зобов’язання, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день проведення платежу. Однак договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року не передбачено виконання грошових зобов’язань в гривні. Розрахунки між сторонами договору проводилися в іноземній валюті, що підтверджується банківськими виписками за кредитним договором від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року. У відповідності до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 1 ст. 19 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 2.3 пункту 1 підпункту «е» Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. У відповідності до п. 1.5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, Національний банк надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої та пунктами 1 - 6 частини четвертої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі якого банки мають право здійснювати одну, кілька або всі операції згідно з переліком цих операцій, зазначеним у письмовому дозволі, за умови дотримання банком вимог глави 5 цього Положення. У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема, із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Згідно додатку №9 до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 визначено, що письмовий дозвіл не дійсний без додатка, а, отже, до письмового дозволу банкам необхідно мати додаток до дозволу. Режим здійснення валютних операцій на території України визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, який, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ та відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 року №2796-ХІІ, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 має силу закону. У відповідності до п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, валютними операціями визначаються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Згідно п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до підпунктів «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують зокрема такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Тобто, наявність банківської ліцензії з письмовим дозволом та додатком нього не звільняє Банк від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою,яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. В судовому засіданні було встановлено, що при укладенні Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року у відповідача були відсутні індивідуальні ліцензії Національного банку України, передбачені підпунктами «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, на видачу кредиту в іноземній валюті та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Факт відсутності вказаних індивідуальних ліцензій відповідач не заперечив. Разом з письмовими запереченнями на позов, відповідач надав в додатках Листи Національного банку України щодо укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Щодо твердження Національного банку України стосовно того, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, оскільки на сьогодні не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, слід відзначити, що згідно ст. 5 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ», тлумачення декретів дає Кабінет Міністрів України. Тобто тлумачення Національним банком України імперативних норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 є нікчемним. Крім того, суд надані відповідачем Листи Національного банку до не бере уваги, оскільки у відповідності до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Суд, не бере до уваги наданий в додатках до заперечень третьою особою – представником Національного банку Висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права імені Корецького В.М., оскільки дана експертиза не проведена на вимогу ухвали суду відповідними судово-експертними установами та не може бути доказом у справі. Відповідно до п. 1, 3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. А також доказуванню підлягають обставини, які мають значення, для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ст. 66 ЦПК України, висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджено Постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Згідно ч. 2 пункту 1.1 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, заява Позичальника є підставою для видачі Банком траншу (кредиту) Позичальнику. Таким чином, ініціатором вчинення операції з надання кредиту є позичальник, який звернувся до банку з заявою про видачу йому кредиту. Отримувачем за цією ж валютною операцією з надання кредиту є позичальник, який отримав з каси банку суму іноземної валюти у розмірі, вказаному в п. 1.1 Договору. Отже, банку необхідно мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, так як він не є ініціатором та не є отримувачем за такою валютною операцією. Згідно ч. 3 пункту 1.3.3, пункту 1.3.4 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, проценти нараховуються на суму кредитних коштів та сплачуються позичальником. Виконуючи свої зобов’язання за договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, позивач вносив іноземну валюту в касу відповідача, згідно графіку погашення кредиту Додатку №1 до Договору. На даний час позивач сплатив відповідачу 8 800,97 доларів США (основного зобов’язання), 106 931,17 доларів США (процентів, еквівалентно на день звернення позивача до суду 845 814, 86 гривень, в яких у призначенні платежу зазначено «погашення відсотків» тощо та 187 341,70 гривень (комісійних, оплата за надання банківських виписок), що підтверджується банківськими виписками від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року. Зазначеним підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем іноземної валюти. Пунктами 6.2, 6.3 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200, визначено, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу у випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Отже, судом встановлено, згідно законодавства України, позивач не мав права використовувати іноземну валюту для здійснення платежів по Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року. Відсутність у сторін Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу за цим Договором суперечить підпункту «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Враховуючи те, що у відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ та відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 року №2796-ХІІ, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, має силу закону і його норми є обов’язковими до виконання на всій території України. Таким чином, валютні операції, щодо надання і одержання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу потребують індивідуального ліцензування, згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Крім того, відповідачем не надано письмового дозволу з додатком до нього, який у відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93, та який став би однією з правових підстав укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року. В матеріалах справи міститься банківська ліцензія №75 від 24.12.2001 року, письмовий дозвіл №75-3 від 21.09.2009 року та додаток до письмового дозволу №75-3 від 21.09.2009 року. Отже, відповідачем не доведений факт наявності правових підстав для укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, зокрема, письмового дозволу з додатком до нього та індивідуальної ліцензії. Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Приймаючи до уваги те, що зміст Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року в частині визначення зобов’язання позивача сплачувати проценти в іноземній валюті за користування кредитними коштами, суперечить нормам ст. 192, 524, 533 ЦК України, нормам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 та іншим актам цивільного законодавства, тому п. 1.3 Договору, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки за правовою природою кредитних договорів сплата процентів за кредитним договором є істотною умовою договору, тому виключивши з договору частину щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, інша частина договору втрачає сенс, особливо для Відповідача, оскільки не буде задовольняти його інтереси, в зв’язку з цим Договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року підлягає визнанню недійсним в цілому. Таким чином, суд прийшов висновку, що на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 227 ЦК України, договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року є недійсним. У відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України, підлягають визнанню недійсними правочини забезпечення договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, а саме договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року та договір поруки №223032 від 12.08.2008 року. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таким чином, грошові кошти в сумі 1 033 156,56 гривень (106 931,17 доларів США - процентів, що еквівалентно на день звернення Позивача до суду 845 814, 86 гривень та 187 221,70 гривень - комісійних, що підтверджується банківськими виписками від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року, 120,00 оплата за надання банківських виписок, що підтверджується квитанціями про оплату № 32202, №34525 від 12.08.2010 року, № 45144, №44890 від 17.08.2010 року), одержані Відповідачем від виконання Позивачем Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, підлягають поверненню. Відповідачем зазначену суму грошових коштів нічим в судовому засіданні не спростовано. Суд, вбачає за необхідне також застосувати наслідки недійсності договору іпотеки від 12.08.2008 року, згідно умов якого Позивач передав в іпотеку належне йому майно. У відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Таким чином, суд вважає застосувати реституцію, передбачену ч. 1 ст. 216 ЦК України, та зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки, на підставі договору іпотеки від 12.08.2008 року. Відповідності до ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Щодо, заявлених вимог позивачем про відшкодування збитків відповідачем в сумі 2 713, 88 гривень, в зв’язку з перерахуванням страхового платежу ЗАТ «Страхова компанія «Український Страховий Альянс», витратами на страхування майна переданого в іпотеку, то суд не може брати до уваги в підтвердження сплати такого внеску ксерокопію квитанції № 5741000065961218542627 від 12.08.2008 року, оскільки позивачем в ході судового розгляду не було надано оригінал даного документу, а тому дана вимога не підлягає задоволенню. Факт, наявності основного боргу позивача перед відповідачем за кредитом становить 228 199, 03 доларів США та підтверджується довідкою ПАТ «УкрСиббанк» за вих. лист №32-1/444-4982 від 10.11.2010 року. Оскільки при укладенні Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року сторони попередньо обумовили дату кінцевого розрахунку 11.08.2038 року та підтвердили їх в самому договорі, тому застосовуючи реституцію передбачену ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд вважає, за необхідне встановити наслідок визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, наявність грошового зобов’язання позивача перед відповідачем в сумі 228 199, 03 доларів США, дата повернення якої наступає 11.08.2038 року. Крім того, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути 157, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Згідно ст. 88 ЦПК України на користь позивача слід стягнути з відповідача витрати пов’язанні зі сплатою інформаційно-технічне забезпечення суду в сумі 157 грн. та 1 700 грн. судового збору на користь держави. На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215,203, 216, 227,509. 524, 533, 548, 601, 628,1054 ЦК України, ст. ст.11,15.18,19,21,23 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п 2.1, 3.2, 3.3 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджену Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, суд - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третьої особи на стороні Позивача ОСОБА_2, третьої особи на стороні Відповідача Національного банку України про визнання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, Договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, Договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків – задовольнити частково. Визнати договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, недійсним з моменту його укладення. Визнати Договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1759 та в реєстрі заборон за № 1760, 1761, 1762, недійсним з моменту його укладення. Визнати Договір поруки від 12.08.2008 року №223032, укладений між ОСОБА_2 (ІДПН НОМЕР_2) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, недійсним з моменту його укладення. Зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об ’ єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки на підставі Договору іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк», зареєстрованого в реєстрі за № 1759 та реєстрі заборон за № 1760, 1761, 1762, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 12.08.2008 року, в день отримання рішення суду, а саме: виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728792, контрольна сума 8ДГЕ926310; виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7728978, контрольна сума 798АЕ07А81. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728866, контрольна сума 86Б3А05329; виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7729040, контрольна сума 496Б897937. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728932, контрольна сума ЕГ55019А85; виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7729040, контрольна сума.496Б897937. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вулиця Театральна, 20) на користь ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 1 033 156, 56 гривень (один мільйон тридцять три тисячі сто п ’ ятдесят гривень 56 копійок), одержані ПАТ «УкрСиббанк» від ОСОБА_1 на виконання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), з яких: - 1 033 036, 56 гривень – витрати з обслуговування кредиту (проценти за користування кредитом, комісійні). - 120,00 гривень – витрати за надання ПАТ «УкрСиббанк» виписки за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року. Встановити наслідком визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) наявність грошового зобов’язання ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 228 199,03 доларів США, дата погашення якого наступає 11 серпня 2038 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вул. Театральна, 20) на користь ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) 157, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вул. Театральна, 20), 1 700 грн. судового збору на користь держави. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12856206

В нотариальной надписи нотариус указывает суммы стягнення по расчетам банка. Чтобы проверить расчеты, нотариус должен взять в руки кд, т.к. там размер процентов, пени и т.д. НО в кд есть еще и номер счета, а это, пардон, банковская тайна. По нашим ип по умолчанию или нотариус не брал в руки кд, тогда нот. надпись не подлежит исполнению или банк нарушил банковскую тайну. Ну так или иначе законодательство надо приводить во вменяемое состояние

У меня оба суда в одном суде. Никакой ухвалы я не прикреплял.У этих судей двери напротив друг друга. Просто указал номер открытого провадження по недействительности и фамилию судьи (по недействительности) и статью ЦПК. Выстерелило.

О! класный текст придумал! Ратифицируя конвенцию, Украина гарантировала право на ст. 6 конвенции. ГАРАНТИРОВАЛА.!!!!! НО эти гарантии Украина не распространила на Право на суд в вссу Право на суд в вссу не является гарантированным правом в Уряде-ответчике. (под юрисдикцию конвенции не попадает)

Связываю темы. Тут есть про прийнятнысть заявы в еспч http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=607&hl=

Ну положим устанавливать разногласий никто и не собирается. По ЦПК-8 судья вссу сам инициирует эту процедуру.Если не иниициировал, то вссу не является эффективным средством защиты. Ратифицируя конвенцию Украина гарантировала, что судья вссу инициирует обращение в ксу. Не инициировал. Следовательно последним гарантированным эффективным средством защиты с точки зрения национального законодательства Уряда-ответчика является аи Уряду нечем крыть против "прийнятности заявы в еспч", поданной до вссу В еспч Уряд не может утверждать, что истец не ипользовал последнего эффективного средства защиты в вссу. ВССУ таким средством не является. Реестр нам в помощь. -------------------- Подавать на еспч нужно после аи. Вот и все.

Я наверно отнесу это в свой пи. Пусть от пи это в папке дела и уйдет потом в апелляцию. А еще судье пи будут заявы про розьяснение. И все это уйдет в апелляцию.

По прийнятности заяви в еспч. В решениях еспч неоднократно делается упор на том, что эффективное средство защиты должно быть не только нормативным (в законодательстве государства-ответчика), но и реальным. Если же в нормах государства-ответчика присутствуют нормы (как ЦПК-328), позволяющие государству не обеспечить реального эффективного средства защиты, то такое национальное средство защиты не может считаться ни эффективным, ни реальным. По "нереальности" реестр нам в помощь. И про реестр з еспч-заяве тоже нужно писать.

Вот же ж, блин, действительно моя вина. Дико извиняюсь. Вместо 337 " Стаття 337. Підстави для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін 1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. " я должен был поставить 328 статью Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі 3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Вот балда! :angry: ошибся! Я ж писал, что 55 статье Конституции не отвечает (не 337) именно 328-ЦПК ------------------------- Надеюсь вам станет понятно о чем я писал после этого ошибочного поста. Чисто техническая ошибка. Думал про 328, а написал про 337 В том ошибочном посте я думал о другом и следущие посты тоже писал не по 337 а по 328 статье ----------------- Давайте еще раз. вссу не имеет права отказать в открытии провадження на основаниях, прописанных в 328, если не обратится в ксу и не получит от ксу тлумачення о соответствии 328-ЦПК 55 статье Конституции. Вот это и есть порядок подачи касс. заявы в вссу: сначала ЦПК-8-3, а уже только потом 328. Без ЦПК-8-3, цпк328-3-5 мертвая статья. Таков порядок по ЦПК. по практике еспч вссу не имеет права открыть провадження, если причины НЕ экстраординарные. И это тоже порядок подачи касс. заявы в вссу.

Под национальныым законодательством я понимаю и так буду обращаться в еспч и вссу в том числе и конвенцию и практику еспч. Кажется тут у нас спора быть не может. Поэтому я так "брутально" перемешиваю в кучу национальное законодательство (в вашем понимании) и конвенцию с практикой еспч. По Централю: Пардон, может и моя вина, но вы ж некорректно отделили свою точку зрения от моих утверждений. На самом деле в наших разногласиях речь не может идти о решении вгсу (как таковом), отменившем первую апелляцию. О РЕШЕНИИ, речь не идет о решении. Потому что решение явилось следствием нарушения совсем другой практики еспч, а именно: вгсу не имел полномочий допустить к рассмотрению, не имел полномочий открыть провадження в вгсу поскольку для открытия такого провадження не было экстраординарных причин. ----------------------- Теперь по решению вгсу (как таковому) Если собрать в кучу национальное законодательство вместе с еспч, то получится, что такого диапазона полномочий как на апелляционном уровне, нет ни у одного из остальных уровней национального правосудия. Ни кассация ни наглядовый уровень не имеют полномочий без экстраординарных причин пересмотреть решение суда. Без экстраординарных причин на это имеет право только одна апелляция. Решение апелляционного суда и есть то самое решение, о котором написано в конвенции и практике. ------------------------- Правда и то что апелляционный суд не имеет права что по экстраординарным причинам, что по НЕэкстраординарным причинам пересмотреть собственное решение. ------------------------- экстраординарные причины отнесены исключительно к вссу. ------------------------- Правда, не знаю чем тогда заниматься судьям всу ------------------------- ПО КСУ есть интересный вопрос. Обязан ли в своих решениях-тлумаченнях КСУ руководствоваться конвенцией и практикой еспч? Тогда каким должно быть тлумачення КСУ про Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі 3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

навряд ли нбу так думает. По этому кризисному закону банк отправляет валюту за границу на счет дктора/учителя.Тут нет украинского межбанка в понимании постанов нбу. А вот является ли это международным валютным рунком? И является ли заграничный доктор/учитель субьектом этого международного валютного рынка?

Для заяви на еспч одно из обоснований прийнятности: я не нахожу экстраординарных причин для пересмотра или отмены решения (апелляционного) суда, которые я мог бы представить в вссу для пересмотра этого решения и которое вступило в силу. Поэтому я обращаюсь в еспч для защиты права на мотивированное решение (ст. 6 Конвенции + практика), которое ответчик мне гарантировал при ратификации этой Конвенции (и по ЗУпроПраваЧеловека). Прошу обязать ответчика компенсировать мне из своего бюджета последствия к которым приведет исполнение этого решения (нац. апелл. суда), которое должно быть исполнено по национальному закону и Конвенции. Ну примерно так. Дуже неформально. Только логика. ------------------------------------ В национальном законодательстве не предусмотрен механизм компенсации и специально выделенные средства в бюджете для компенсации для исполнения решений вссу и всу по компненсациям. Есть только для исполнения решенияй еспч. Это тоже аргумент для прийнятности.