vekt

Посмотрите реестр по вссу. Там всем отказывают в открытии провадження.Если такую ухвалу вы получите через пол-года + один день то срок на еспч пропущен. Ломать голову надо не над таким вопросом. Как в еспч обосновать, что вссу не является эффективным средством защиты. Я и про содержание реестра вссу буду писать. ВССУ - не является эффективным средством защиты. (ст. 13 конвенции) Поэтому все эффективные средства исчерпаны до кассации. (умова прийнятности (скарги в еспч) по конвенции)

По какому пункту генералки банки здийснюют право на тот кредит, что на обучение/лечение за границей?

Спасибо за образец. Будет над чем поламать голову.Вообще то не мешало как-то сгруппироваться допустим по преддоговрной по споживачам. Тогда еспч обьединит по одинаковым требованиям и будет залповое решение. Может такое обьединенное решение вынесут и раньше обычного.

Получается интересная картинка по взысканиям банков с заемщиков. Если взыскание произошло или предстоит, то в вссу можно требовать возмещения из бюджета - компенсировать это взыскание. А поскольку экстраординарных причин для допущения к пересмотру решения (о взыскании) нет, то и просить в вссу больше нечего.

Ну это уж совсем в тему Централя. ВТБ даже и непросил о возобновлении сроков. Просто "от балды" вот пересмотрите. И все. И все это от беспорядка. Еще раз. То законодательство Украины, которым является практика еспч, не дает возможности пересмотреть апелляционное решение по ординарным обстоятельствам. Решение считается вступившим в силу по конвенции и практике. Разве первое апелляционное решение по централю было допущено к пересмотру по экстраординарным причинам ?!!! Разве первое апелляционное решение по нашумевшему днепропетровскому делу было допущено к пересмотру по экстраординарным причинам ?!!! Разве банкиры или заемщики будут просить допустить к пересмотру (в кассации) по экстраординарным причинам ?!!! Гранд! Вы где? Вы ж тоже ходите в кассацию по ординарным обстоятельствам. Но вссу не собирается отказывать на основании практики еспч. Ни фига себе! Подсказывать исцу сходить еще и в стрсбург!!! Не подскажут. Что вы скажете?

А мы как на кассацию будем подавать?!!! Ну тоже ж Суд зазначає, що ця справа стосується не екстраординарного перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами Та пусть будет по вашему. Порядок предусматривает відновлення провадження через значний період часу шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Но мы то будем подавать не по порядку, а по беспорядку

Может и не по теме. Но и вы тоже исходите из ложных предпосылок. Кто ж вам сказал, что существует "установленный порядок?" Существует установленный бардак. Смотрите ж сами. ст. 55 конституции говорит, что заявление должно быть рассмотрено пункт 3. статьи 8 ЦПК говорит о том, что если вот это " Стаття 337. Підстави для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін 1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. " противоречит конституции, то суд должен обратиться в КСУ за тлумаченням. Но вместо этого кассационная инстанция поступает как? Смотрите реестр --------------------------- Не подвергаю сомнению приведенный вами анализ ”ПОНОМАРЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ” Но придется анализировать еще и "(див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X)" приведенное в решении ”ПОНОМАРЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ”

Ок. Так тому и быть. Закрываем этот вопрос официальным украинским первоисточником (сайт мин"юста): http://www.minjust.gov.ua/0/19618 СПРАВА ”ПОНОМАРЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ” "40. Суд нагадує, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X)." В деле Цкнтраля как раз речь шла о пересмотре. ------------------------------- Противоречит конвенции и это: Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції 1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право: 5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Апелляционное решение в силу вступило. Скасувать невозможно. Эта норма противоречит конвенции. ЕСПЧ и на этом настаивает тоже. И справедливо настаивает. Шо ж то за дела? Один национальный закон всех нас убеждает, что апелляция вступила в силу, а другой говорит, что "ни фига", не вступило, мол можно побороться. Такой невизначености быть не может. Смотри практику еспч

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. (положенню частини першої статті 55 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 р. N 9-зп) Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вроде ж гарантується ------------------- Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі 3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. --------------------- Так гарантується или не гарантується? Кстати, такой нормы в КАСУ нет. А в ЦПК - сами видите --------------------- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...reg=v0007700-97 ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А N 7 від 30.05.97 м.Київ vd970530 vn7 Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина П О С Т А Н О В Л Я Є: 1. Звернути увагу судів на те, що вся їх діяльність повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Шляхом розгляду судових справ у повній відповідності з Конституцією та законами України суди зобов'язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом. 2. Враховуючи, що згідно з ч.2 ст.124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. ---------------------------------- Отказывать в открытии провадження кассационная инстанция права НЕ ИМЕЕТ Конституция не велит. Конституция про Фому, а ЦПК про Ерему

Да ничего там грамотного нет. Эквивалента обязательства (которое в иностранке) в иностранной валюте сформулировать невозможно. Дали 100 долл. Эквивалентом этого обязательства является опять же эти 100 долл.Текущий курс по ЦКУ-533 пролетает как фанера.

В первоначальном иске ставил требование по недействительности по "г" Также была упомянута и преддоговорная со споживачем. Позже в доводах и миркуваннях показал судье на никчемность по преддоговорной по споживачу. Теперь есть одновременно требование признать недействительными кд+ип по "г" и требование признать недействительным ип по никчемности кд по преддоговорной по споживачам. Кажется немного накосячил. Что делать? Разъединять иск? Как формально разъединение выглядит? Что писать, как? Что еще можно сделать? --------------- Вообще то спор по "г" меня интересует только ради спртивного интереса. Интерес ради интереса. А вот по споживачам - тут есть действительно практический интерес.

Мда. Хотел бы я это дельце полистать. Как они там схлестнулись по 319-ЦКУ. " Статтею 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь – які дії, які не суперечать закону . "

Справа № 2-783/2010 РІШЕННЯ Іменем України 07 грудня 2010 року Яготинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Бугіль В.В. при секретарі Моргун О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в Яготинському районному суді справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії – Яготинське відділеня № 3111 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору № 2356 від 07 серпня 2008 року, визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, визнання недійсним договору поруки № 5807 від 07 серпня 2007 року, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до Яготинського районного суду з даним позовом в якому зазначив, що 07 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” в особі філії – Яготинського відділення № 3111 з однієї сторони, та ОСОБА_1 з другої сторони було укладено Кредитний договір № 2356 відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит на споживчі цілі в сумі 1000000 гривень строком на 60 місяців із розрахунку 20,5% річних. Як договір забезпечення було укладено: договір поруки № 807 з ОСОБА_3. У відповідності до п.3.1. Договору поруки поручитель відповідає по зобов’язаннях за Кредитним договором перед Кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Позивач свої зобов’язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кошти у сумі 1000000 гривень на споживчі цілі, в той час як відповідач наданий кредит в строки надані кредитним договором не погасив. В зв’язку з порушенням відповідачем умов Кредитного договору в частині щомісячного погашення кредиту, відсотків та неналежного виконання своїх зобов’язань за договором, Банком неодноразово направлялися на адресу боржника листи – повідомлення про наявну заборгованість за наданим кредитом по чергових платежах та нарахованих відсотках, а також пропонувалось погасити прострочену заборгованість по сплаті чергових платежів та відсотків в зазначений листом термін. Незважаючи на неодноразові нагадування,відповідачем суми заборгованості сплачено не було. 2.01.2010 року філією – Яготинського відділення № НОМЕР_1 “Ощадбанк” позичальнику був направлений лист – вимога № 67/1 із зворотнім повідомленням, який був отриманий особисто боржником 12.02.2010 року. Вищевказаним листом Банк зобов’язував ОСОБА_1 здійснити повне погашення суми кредиту за Кредитним договором, включаючи сплату залишку заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості, нарахованих відсотків та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань. Просив стягнути солідарно з відповідачів 1175765,95 гривень заборгованості за кредитним договором та судових витрат. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом в якому зазначив, що між сторонами було укладено Кредитний договір № 2356 від 07.08.2008 року. Відповідно до п.11 вказаного Договору, відповідач зобов’язався надати на визначених Договором позивачу грошові кошти (кредит), а позивач зобов’язався прийняти їх, належним чином використати, повернути ці кошти відповідачу та сплатити на користь відповідача проценти за користування вказаними коштами (кредитом) в порядку, на умовах та в строки, визначені Договором. Зміст Кредитного договору № 2356 від 07.08.2008 року протирічать вимогам, які встановлені Цивільним кодексом України, іншим актам цивільного законодавства, що вказує на його недійсність. Відповідно до ст. 1064 ЦК України вважає, що за договором позики (позикодавець) відповідач по справі передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник (позивач) зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Таким чином, істотною ознакою договору позики є те, що позикодавець надаючи позику передає об’єкт позики у власність позичальника, а позичальник повертаючи позику позикодавцю об’єкт позики, що є власністю позичальника. Об’єктом позики є кошти (речі) що є власністю і позичальник (позивач) зобов’язаний повернути позику позикодавцю (відповідачу) коштами, що є власністю позичальника (позивача). Позивач, здійснюючи повернення кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку (чи перерахування) у відповідності до ст. 319, 321 ЦК України має право самостійно визначати на які цілі будуть спрямовані ці кошти – на погашення строкової заборгованості за кредитом (погашення так званого “тіла кредиту”), чи погашення процентів за користування кредитом чи здійснення інших, передбачених Договором платежів. Виходячи з умов п. 1.7 Договору, позивач позбавлений права розпоряджатися своєю власністю. Просив визнати недійсним Кредитний договір № 2356, що був укладений 07.08.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ “Державний ощадний банк України”; визнати недійсним Договір іпотеки, від 07.08.2008 року та визнати недійсним договір поруки № 5807, що був укладений 07.08.2007 року між відповідачем та ОСОБА_3 В судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги та просив зобов’язати ВАТ “Державний ощадний банк України” негайно після набрання рішенням суду законної сили передати ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, що зазначений в п. 1.2. Іпотечного договору від 07 серпня 2007 рок: оригінал Державного акту на земельну ділянку, що розташована по вул. Шевченка 362-а в м. Яготин Київсько області; оригінал технічного паспорту з всіма правовстановлюючими документами, які підшиті до нього на домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: вул. Шевченка 362-а в м. Яготин Київської області та складається з однієї квартири № 2 загальною площею 305,8 кв.м. Зобов’язати ВАТ “Державний ощадний банк України” після набрання рішенням суду законної сили скасувати заборону на відчуження предмету іпотеки шляхом внесення відповідних відомостей до відповідного державного реєстру. Визнати незаконним нарахування відсотків, пені та інших платежів, в тому числі додаткових комесійних чи інших винагород та/чи інших платежів банку за користування коштами. Зарахувати в порядку двосторонньої реституції в рахунок повернення коштів, які були отримані за оспорюваним правочином у розмірі 1000000 грн., суму коштів, які були сплачені ОСОБА_1 на користь ВАТ “Державний ощадний банк України” (відсотків, пені та інших платежі банку за користування коштами). Стягнути з відповідача витрати на правову допомогу та судові витрати. В судовому засіданні первинний позивач підтримав вимоги позову. Представник відповідача ОСОБА_1 проти позову заперечила. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності . Представник ОСОБА_4 зустрічний позову у судовому засіданні підтримала. Представник ВАТ “Державний ощадний банк України” проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення. Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився з наведених вище причин. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків. Так з матеріалів справи вбачається, що між 07.08.2008 року між ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі філії – Яготинського відділення № 3111 та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 2356 відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит на споживчі цілі в сумі 1000000 гривень строком на 60 місяців із розрахунку 20,5 відсотків річних. Відповідно до п.1.7 даного Договору, - при надходженні від позичальника коштів у рахунок погашення Кредиту та сплати процентів за користування ним виконання Позичальником грошових зобов’язань за цим Договором здійснюється у наступній черговості: погашення прострочених процентів за користування Кредитом (якщо прострочення бути мати місце); погашення простроченої заборгованості за Кредитом (якщо прострочення буде мати місце); погашення нарахованих строкових процентів за користування Кредитом; погашення строкової заборгованості за Кредитом;сплата пені за непогашення в строк процентів за користування Кредитом (якщо непогашення буде мати місце); сплата пені за непогашення в строк основного боргу за Кредитом (якщо непогашення буде мати місце); сплата інших платежів відповідно до цього Договору. В рахунок забезпечення позову між ВАТ “Державний ощадний банк України” та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 5807 у відповідності до пункту 3.1 якого Поручитель відповідає по зобов’язаннях за Кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник. Також в рахунок забезпечення даного Кредитного договору між ВАТ “Державний ощадний банк України” та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки земельної ділянки яка розташована по вул. Шевченка 362-а в м. Яготин. З листів ВАТ “Державний ощадний банк України” від 03.08.2009 року, 17.12.2009 року25.01.2010 року ОСОБА_1 видно, що позивач за первинним позов попереджав відповідача про виниклу заборгованість, початок нарахування пені та необхідність сплати заборгованості по кредиту. Листом від 25.01.2010 року про дане попереджено і відповідача ОСОБА_3 З пояснень представника ОСОБА_1 вбачається, що останній вважає, що п.1.7 Кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме нормам Цивільного кодексу України, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні і національній валюті, затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року та зареєстрованій у Мін’юсті України 29.03.2004 року за № 377/8976, відповідачу не було роз’яснено умови даного пункту договору. В зв’язку зі своєю юридичною необізнаністю він не міг зрозуміти, що його обмежують у праві користування коштами які йому передав позичальник, а саме що він не може визначати спрямованість коштів які сплачує за погашення кредиту, що на його думку є нечесною підприємницькою діяльністю, а тому вважає що вказаний договір є недійсним і просить застосувати двосторонню реституцію до даних правовідносин. З пояснень представника відповідача вбачається, що він зазначає, що кошти за кредитним договором надавалися відповідача на умовах встановлених договором, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти на відповідних умовах. В даному випадку гроші не передаються у власність позичальника відповідно умов ст. 1054 ЦК України. Крім того, відповідно повідомлення про умови кредитування від 03.07.2008 року ОСОБА_1 був ознайомлений з всіма умовами кредитування у Ощадбанку, про що свідчить його особистий підпис на даному документі. Також, вказав, що істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк, повернення, розмір процентів. Враховуючи наведені вище докази по справі, оцінюючи їх у сукупності суд, приходить до наступних висновків. Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. З даного випливає безумовний обов’язок відповідача ОСОБА_1 повернути кошти надані у кредит. Однак відповідно частини другої даної статті вказано, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Параграфом 1 Глави 71 ЦК України, зокрема статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У оскаржуваному Кредитному договорі не міститься норм які свідчили б, що параграф 1 Глави 71 ЦК України до нього не може бути застосований. Твердження представника ВАТ “Державний ощадний банк України” про те, що відповідачу кошти були надані у тимчасове користування, нічим не підтверджений в умовах договору таке не зазначається та спростовується самим текстом договору, де сторони визначені як “Банк” та “позичальник”, тобто відносяться і до параграфу 1 і до параграфу зазначеної глави кодексу. Тобто, суд приходить до висновку, що позивач при встановлені форми, умов договору та його підписанні керувався фактично нормами параграфів 1 та 2 вказаної глави кодексу. Слід також зазначити, що законодавець відсилаючи в ч.2 ст. 1054 ЦК України відносини за кредитним договором застосування до них параграфу 1 передбачав на думку суду, що вказаний параграф більш широко трактує правовідносини які виникають у зв’язку із запозиченням коштів. Також, даним параграфом передбачено наслідки порушення договору позичальником, що непередбачено параграфом 2. Самим позивачем в обґрунтування стягнення заборгованості є посилання саме на статті 1049, 1050, 1052 ЦК України, які входять до параграфу 1. Статтею 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права …… Частиною 1 статті 316 ЦК України, зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном . Статтею 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь – які дії, які не суперечать закону . З наведеного вбачається, що умовами оскарженого Кредитного договору, зокрема пунктом 1.7 щодо позбавлення можливості ОСОБА_1Л приймати участь, визначати на що скеровувати кошти які він сплачує за погашення кредиту, є порушенням майнових прав останнього пов’язаних з володінням отриманих грошових коштів. Слід також зазначити, що відповідачем сплачується в погашення кредиту власні кошти а не отримані за кредитом. Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства . Згідно до ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) . Враховуючи, що перелічені умови Кредитного договору від 07.08.2008 року № 2356 не відповідають нормам Цивільного законодавства України, порушує права відповідача, даний договір підлягає визнанню недійсним. Також, оскільки договори поруки від 07.08.2008 року № 5807 та договір іпотеки від 07.08.2008 року були укладенні на забезпечення Кредитного договору, вони також підлягають визнанню недійсними. Що стосуються інших вимог позивача то згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування . З наведеного вбачається, що сторони при визнанні недійсними правочинів зобов’язані повернутися у попередній стан та повернути одна одній усе отримане. Підстав для застосування наслідків недійсності правочину в судовому порядку не вбачається. Керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 89, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 177, 203, 21, 216, 316, 317, 319, 1046, 1054 ЦК України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії – Яготинське відділеня № 3111 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити. Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору № 2356 від 07 серпня 2008 року, визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, визнання недійсним договору поруки № 5807 від 07 серпня 2007 року задовольнити частково. Визнати недійсним Кредитний договір № 2356, що був укладений 07.08.2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України”. Визнати недійсним Договір іпотеки, що був укладений 07.08.2008 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” на виконання вимог п. 1.4 Кредитного договору № 2356 від 07.08.2008 року. Визнати недійсним Договір поруки № 5807, що був укладений 07.08.2007 року між ОСОБА_3, Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” та ОСОБА_1. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_1 3910 (три тисячі дев’ятсот десять) гривень судових витрат. В іншій частині позову відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя Бугіль В.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12854505

Ух как резко. Щас некогда. Попозже выложу.А вам советую почитать внутреннее законодательство, касающееся конвенции и практики еспч. Пока не нужно даже изучать ни Конвенцию ни практику. Тогда и поймете какое значение имеет украинский процессуальный закон и ЗУ "О судоустройстве". Если в двух словах, то Украина гарантировала, что внутреннее законодательство будет состыковано с Конвенцией и практикой еспч. А пока приоритет еспч работает аж лушпиння летит. И этот приоритет относится и к применению и украинскими судами (не только еспч)

А здесь на форуме никто еспч не изучает. Нет ни одного образца иска в апелляцию, в котором была бы обоснована необходимость исчерпывающей мотивировки пи-суда, котрая бы соответствовала требованиям практики еспч. А пи-суд обязан выставить мотивировку в соответствии с приоритетным законодательством. А это требование практики еспч сплошь и рядом попирается. А апелляция (в свою очередь) разве имеет право проигнорировать практику еспч?!!!

Для примера: Все решения, которыми взыскано с валютных заемщиков и которые вступили в силу, никем отменены быть не могут. В еспч это не обсуждается. Таким решениями являются не только апелляционные но и решения пи после 10 дней. ЕСПЧ не является органом, который может отменить решение суда вступившее в силу. Заложенное майно должно быть продано. Баста. За исполнение этих решений можно получить компенсацию через еспч от Высокой Договаривающейся Стороны. Эта Сторона компенсирует из бюджета. Кто несет ответственность за такие расходы бюджета? Наверно ж то должностное лицо Высокой Договаривающейся Сторны, решением которого было "попрать" то, на что публично подписалась Высокая Договаривающаяяся Сторона - то есть судья. В этом месте тоже БАСТА! Но это уже внутренние разборки Высокой Договаривающейся Стороны и еспч не касаются. Обычно еспч "компенсирует" в национальной валюте, соответствующей евро НА МОМЕНТ ПЛАТЕЖА. В эту компенсацию включаются все возможные налоги с этой суммы. "Обычно..." - это и есть практика еспч, которая в Украине является приоритетным законодательством. По этому приоритетному законодательству такую компенсацию можно затребовать и в украинском суде, даже суде пи.

Нема питань. Будьласка.Согласно Конвенции и Законам Украины Украина подписалась под тем что решение, вступившее в силу не может быть изменено или отменено никаким другим органом. Обратите вноимание, что Держава Украина, она же Высокая Договаривающаяся Сторона Конвеции, публично перед Европой подписалась под этим обязательством. Также Держава Ураина подписалась под тем, что это обязательство имеет безусловный приоритет перед внутренним законодательством и даже Конституцией (! ! !) Также Держава Украина публично подписалась под тем, что практика ЕСПЧ является безусловно приоритеным законодательством перед внутренним законодательством этой Высокой Договаривающейся Стороны. Обратите внимание, что этим приоритетным законодательством является не только Конвенция, а и пракика ЕСПЧ ------------------------ Теперь делаем выводы. В соответствии с практикой еспч любое положение внутреннего законодательства позволяющее кому бы то ни было отменить решение суда, вступившее в силу, является таким, которое противоречит тому, под чем публично перед лицом Европы подписалась Украина. Следовательно решение апелляционного суда отменено никем не может быть. Под этим Украина публично подписалась. Следовательно украинские процессуальные положения, которые позволяют кассационной инстанции отменить (вернуть, изменить или что угодно) решение апелляционного суда, являются такими, которые противоречат тому под чем публично подписалась Украина. Решение кассационной инстанции, вернувшей (или все равно что то другое) решение, является таким, которое противоречит публичной обязанности Украины перед Европой. ----------------------- Следовательно то самое первое решение апелляции, которым кд признан недействительным и является единственным решением вступившим в силу. Любые решения любых других органов, которые вмешиваются в исполнение этого решения являются такими, которые противоречат публичным обязательствам Украины перед Европой. И правильно ВТБшники затребовали исполнения именно этого решения которое вступпило в силу. ----------------------- Но их прокинули. ----------------------- По практике еспч незаконным также является сильно нашумевшее второе решение Днепропетровского апелляционного суда. На месте Антирейда я бы вернул всю эту Днепропетровскую эпопею в заглавные решения. Так Держава Украина вопреки публичному обязательству попирает Конвенцию о правах человека. ----------------------- Еще маленькое замечание. Защиту прав, оглашенных Конвенцией и в соответствии с законодательством, которым является практика еспч, можно защищать и перед украинскими судами. И, если украинские суды перенебрегают публичными обязательствами Украины, то можно судится с Украиной в еспч.- ----------------------- Все. Целую и желаю продуктивного изучения практики еспч

Ржал до слез. Честное слово. По моему ВТБэшникам показали характерный жест средним пальцем. Мол, и этого вам не видать. Видать, втб хотели вернутся к первым двум решениям в пользу централи. Но им ответили, что поезд ушел. Ну смех.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12722080 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я іменем України 30.11.10 р. Справа № 2/330пн Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О. при секретарі судового засідання Трубачевій А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. За участю представників сторін: від позивача: не з’явився від відповідача: не з’явився СУТЬ СПОРУ: Позивач, Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на винесення господарським судом Донецької області рішення по справі № 9/70пд від 20.08.2009р., яким визнано недійсним кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. зі змінами, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007р. зі змінами та договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. зі змінами. Проте, при визнанні кредитного договору недійсним господарським судом Донецької області не були застосовані правові наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. У зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача поверти грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Як на правові підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.. 20 Господарського кодексу України, ст. 16, 216 Цивільного кодексу України. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, але письмового пояснення по заявленим вимогам не надав. Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. провадження у справі було зупинено. Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.01.2010р. провадження у справі було поновлено. Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.02.2010р. провадження у справі було зупинено. Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.11.2010р. провадження у справі було поновлено. Процесуальний строк розгляду справи продовжувався за клопотанням сторін. Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ: Між Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”(позичальник) 16.06.2007р. був укладений кредитний договір №69В/2007. Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Згідно з п.п. 1.1, 8.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 –долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях –16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (та/або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 –долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях –16,5 відсотків річних. Відповідно до п. 2.5. кредитного договору банк надає позичальнику кредит для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів. Банк зобов’язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п. 1.1. цього кредитного договору та в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором (п. 3.1. договору). Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 1, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 1, вказаного в додатку №1 до цього кредитного договору, проте у всякому разі не пізніше строку користування кредитом, вказаному в п. 1.1.3. цього договору, або достроково –у випадках, передбачених п. 4.7. цього кредитного договору (п. 4.1. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.). Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 2, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 2, вказаного в додатку №2 до цього кредитного договору (п. 4.2. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.). Позичальник зобов’язаний сплатити банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені кредитним договором (п. 4.3. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.). Відповідно до п. 10.1. договору цей кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель „Централь”, м. Донецьк задоволені та визнано недійсними кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007 р, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007 р., договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд залишено без змін. У зв’язку з тим, що кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. визнано недійсним позивач звернувся до суду з вимогою про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Судом встановлено, що постановою від 18.11.2009р. Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р., а справа направлена на новий розгляд оскільки господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2010р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2009р. у справі № 9/70пд. Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”, м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. по справі № 9/70пд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд - залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р. по справі № 9/10пд касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70пд залишино без змін. Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівними встановлені рішення господарського суду у справі № 9/70пд факти, причому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів. За таких обставин, з огляду на встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд факту чинності кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р., суд виходить з наступного. Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином. За приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи. За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставою позову визнаються фактичні обставини, на яких позивач ґрунтує свою вимогу та докази, якими позивач стверджує позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку. Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача про застосування наслідків недійсності кредитного договору та зобов’язання відповідача повернути грошові кошти, отримані за кредитним договором. Підставою даного позову є визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Проте, як встановлено судом вище рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” про визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. відмовлено в повному обсязі. Вказане рішення господарського суду Донецької області залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р. Інших судових рішень та доказів оспорювання або визнання кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. недійсним для застосування правових наслідків недійсності правочину сторонами до матеріалів справи не надано та матеріалами справи не підтверджено. З огляду на викладене у суду відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину у формі повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором № 69В/2007 від 16.06.2007р., з огляду на дійсність кредитного договору № 69В/2007, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Судові витрати, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на позивача. Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд, - В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. – відмовити повністю. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. Суддя

Еще недавно они обвиняли нас, что мы ишем дырки в недописанном законодательстве. Время идет. Теперь они поняли, что

Банк написал про свободу договора. Отнесу судье доводы, что не по любому свободному договору возникают взаимные права и обязанности.

А что это такое "сопряжено с авансовыми платежами налога на прибыль". Можете об"яснить на пальцах?Понять бы мотивы банкира "оптимизировать" списание.

Софи, тут nic совсем не тем обосновал, что его счета - совсем не его. Дайте план счетов ему, пожалуйста. Там же это и видно. ник, если софи не появится, напишите ей в личку sofi

Вот-вот. Например, по зу в договоре должна быть расписана вартисть кредиту. Требуйте. Постанова уточняет, что эта роспись - никакой не график. Та вам хватит и зу.

От же ж думал не поднимать этого вопроса.Что такое "предмет"? нормативно это разные пидставы: 1. Нет установленного законодательством права возвращать кредит с процентами валютой 2. Допомижна дияльнисть (333-ГКУ) не есть финансово-посреднической деятельностью ?