vekt

Если у вас есть железные доказательства, что валюту покупали за уже ваши деньги, а не за деньги банка, то сам понял в чем был кредит? И что за этот кредит покупали валюту, а не цель кредита. Так?

Хорошо, пусть справка липовая. Чем и в каком размере тогда будет судебное решение. Какое это будет судебное решение? Тут недействительность катит?

За чьи деньги?nic. Не могли бы вы и дальше продолжать выкладывать инвентаризацию такими же большими объемами?

Вот это строгая математика. Спасибо.А вот интересно, как тогда выглядит исковое требование заемщика о реституции? Принуждение к ... чему? Или вопрос вообще неправильный? Вот не знаю как и спросить.

Что это?НБУ увиливает от сути? Тогда зачем письмо НБУ по СУТИ этого дела? Тогда все-таки - что же на самом деле сказал представитель НБУ в апелляции?

Вообще то конвертация (обмен) - это обмен одной иностранки на другую. Если нормативно. Что такое "подписываете конвертацию"? Что это за документ? Такой документ не мешало бы разобрать по буковкам, если как у Софи, то это к ней. ---------------- nic! БОЛЬШОЕ ПРЕБОЛЬШОЕ СПАСИБО ЗА ЭТУ "ИНВЕНТАРИЗАЦИЮ" Честно. Я на такое не способен. А нужно. Аж пищит.

Может чего я упустил? Но ваш ответ ни судью ни НБУ не убедит А они ж из себя буквоедов строить будут. А судья уйдет в совещательную комнату, чего там у него на уме? 30 листов - это не из-за количества материала, а из-за формата букваря. Нодо ж разжевать каждую буковку отдельно, для каждого маленького раздела нужен отдельный листик, все в столбик, разными цветами, чтоб не заснули и такое подобное. Кое что надо изложить повторно, так чтобы "повторенье - мать ученья" Букварь же все-таки

Вот меня этот вопрос тоже интересует.Реально по полочкам, как в букваре, по абзацикам и красиво, чтобы только разложить валютный кредит требуется листов 20, а то и 30. Ну так, чтоб судья воспринял нужно ж и формат букваря, а он дуже обьемный. Как быть? А такой учебник судье отдать на изучение ж надо. Желательно еще и в присутствии НБУ. И представителю НБУ тоже такой "учебник" вручить надо. Я в результате не сомневаюсь. Вот как реально это выглядит? Или меня занесло?

Да не заморачивайтесь. Тут дело не в нормах. Много вы знаете народу, кто может себе уже сейчас позволить себе реституцию? Я знаю много заемщиков. Поверте мне. Реально на реституцию не выходит никто. Время нужно. Людям важно, чтобы пока реституции не было. Людям самим важно не допустить реституции. Поэтому решений в пользу заемщиков почти нет. Такие решения никому не нужны. Поэтому намеренно в иски закладывают такие глюки, чтобы судебное решение в будущем снесли. Тогда можно заходить на новый круг. Уже с новыми глюками. ------------------ Такими исками останавливают исполнительное или судебное взыскание. Как то ж надо останавливать. А "умные адвокаты" требуют от меня решеня ВСУ, чтобы я им доказал реальность иска. Да где ж такому решению взяться? Кому оно нужно?

Не знаю, что такое мемориальный. Зато знаю, что такое переказ. 1. Это когда вы - держатель счета - разрешаете другому лицу получить наличку со своего счета какую-то сумму. Это ваше разрешение называется платежным документом. В соответствии с этим платежным документом (есть разные специальные названия для такого документа) ваш банк проверяет личность получателя и выполняет ваш платежный документ. Банк выполняет ваш платежный документ и заявки от получалеля не надо. Нужен только паспорт получателя. В советские времена переводы отправляли/получали? 2. Это когда у вас счета нет - вы укладываете наличку прямо на счет получателя. Платежного документа не надо. Получатель получает эту наличку со своего счета по заяве. Но со своего ж. Получение со своего - это не переказ Так что смотрите сами - что такое "заява на получение"

Сказала официально? В средствах массовой информации? На всю Украину?

Значит не ВСУ, не суды, а ВСЮ только и может помочь заемщикам. Нужно налаживать прямую связь с ВСЮ. В обход судебной системы. Обращение туда надо подавать. И потихоньку пробивать ответ от них.

Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 липня 2010 року м. Рівне Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі : головуючого судді ГРИГОРЕНКА М.П., суддів БУЦЯКА З.І., КОВАЛЕВИЧА С.П., при секретареві судового засідання Омельчук А.М., за участю представника публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ Федорчука О.В. та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ на рішення Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ про визнання кредитного договору недійсним , ВСТАНОВИЛА : Рішенням Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством „Банк Універсальний” та ОСОБА_2. Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’ подало апеляційну скаргу, в якій вказує про необгрунтованність цього рішення, не відповідність його вимогам чинного законодавства, а також про неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що для використання готівкою іноземної валюти на території України дозволяється лише за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається Національним банком України. Безпідставно було відмовлено у задоволенні первісного позову з тих мотивів, _______________________________________________________________________ Справа № 22-1056-2010р. Головуючий у 1 інстанції : Олійник П.В. Категорія : 19.27 Доповідач : Григоренко М.П. що між сторонами в укладеному договорі мало місце дисбаланс їх прав та обов’язків, так як валютні ризики в даному випадку несуть обидві сторони. У зв’язку із викладеним, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. В ході апеляційного розгляду справи представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами кредитний договір № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року був укладений без дотримання вимог статті 203 та 215 ЦК України, оскільки був укладений в іноземній валюті, яка, відповідно до вимог чинного законодавства, не могла бути предметом зобов’язань без отримання сторонами індивідуальної ліцензії та отримання дозволу на банківські операції з валютою. Крім того, вищевказаний укладений кредитний договір порушує загальні принципи цивільного законодавства, оскільки сторони у цьому зобов’язанні поставлені у нерівні умови, що, згідно пункту 2 статті 8 Закону України „Про захист прав споживачів”, надає право позичальнику ставити питання про визнання цього договору недійсним і з цих підстав. Також, на думку суду першої інстанції, у зв’язку із зміною статусу позивача за первісним позовом із закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство відбулась заміна кредитора, про що відповідача у встановленому порядку повідомлено не було, а тому, згідно із частиною 2 статті 517 ЦК України, він має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Проте, колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції і вважає, що рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 травня 2010 року підлягає скасуванню, на підставі пунктів 2 і 4 статті 309 ЦПК України, у зв’язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням у справі нового рішення. Згідно кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року (а.с. 5), ОСОБА_2 отримав від відкритого акціонерного товариства „Банк Універсальний” кредит, в розмірі 27220 доларів США, із відсотковою ставкою 12.5 % річних та із строком погашення до 16 січня 2012 року. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятком випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Норми цивільного законодавства України, в тому числі статті 192 та 524, 533 ЦК України, на які посилається позивач за зустрічним позовом, не містять будь-яких положень, які забороняють використання на території України іноземної валюти при укладенні правочинів, а лише визначають, що остання може бути використана у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Згідно із статтею 5 того ж Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Також підпунктом «в» пункту 4 статті 5 Декрету визначено, що для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, необхідна індивідуальна ліцензія, тобто положення даної правової норми безпосередньо вказують на те, що на території України допускається укладення кредитних договорів в іноземній валюті, але за умови дотримання певних умов. На даний час, і це підтверджує сам позивач за зустрічним позовом, в Україні відсутній нормативний акт який би визначав межу термінів і суми кредитів в іноземній валюті, для яких необхідна індивідуальна ліцензія, в зв’язку із чим, на розсуд колегії, відсутні і правові підстави, які б зобов’язували на даний час комерційні банки поряд із генеральною ліцензією отримувати і індивідуальну ліцензію для здійснення валютних операцій. Твердження представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в своїх письмових міркуваннях (а.с. 85) з приводу того, що якщо чинним законодавством не встановлено до теперішнього часу межу термінів і суми кредитів в іноземній валюті, для яких необхідна індивідуальна ліцензія, то індивідуальна ліцензія має бути отримана для укладення всіх кредитних договорів в іноземній валюті, незалежно від термінів та сум, не заслуговує на увагу, оскільки це твердження суперечить загальним засадам цивільного законодавства, які визначені статтею 3 ЦК України і статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно яких визначено вичерпний перелік, коли для здійснення валютних операцій необхідна індивідуальна ліцензія. З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення між сторонами кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’ (відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний”) мало ліцензію на здійснення банківських операції, в тому числі і з іноземною валютою, з 04 грудня 2001 року (а.с.80, 81). При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, через його невідповідність вимогам статті 203 та 215 ЦК України, оскільки він був укладений в іноземній валюті та без наявності у кредитора індивідуальної ліцензії і дозволу на банківські операції з валютою, є безпідставною і задоволенню не підлягає. Вимога про визнання цього ж самого кредитного договору, в зв’язку із порушенням Банком вимог Закону України „Про захист прав споживачів”, позивачем ОСОБА_4 у своїй зустрічній заяві від 23.11.2009 року у встановленому Законом порядку не заявлялась, а тому визнавши недійсним цей кредитний договір і з цих підстав, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, що суперечить вимогам статті 11 ЦПК України. В той же час позовні вимоги публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав. Згідно наявного у справі розрахунку (а.с. 15), станом на 07 липня 2009 року, заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року становила 19979.96 доларів США, яка, згідно встановленого Національним Банком України офіційного курсу, на момент складення розрахунку, була еквівалентна - 153805 грн. 73 коп., в тому числі прострочені платежі по погашенню кредиту 29859 грн. 08 коп.. У відповідності з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1050 ЦК України закріплено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що йому не було надіслано належним чином оформлених Банком офіційних повідомлень про наявність у нього заборгованості по кредиту, на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_2 при укладанні кредитного договору ознайомлювався із графіком внесення чергових платежів та відсотків за користування кредитом, а тому відсутні підстави вважати, що останній не був обізнаний про наявність у нього заборгованості по кредитному договору. Так само є безпідставним твердження відповідача за первісним позовом про те, що згідно із частиною 2 статті 517 ЦК України, він має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний” нікому не передавало боргові зобов’язання по кредитному договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, а відбулась лише реорганізація цього товариства в публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ задовольнити. Рішення Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 задовольнити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ 153805 грн., в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ про визнання кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року недійсним – відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ 2584 грн. 09 коп., в рахунок відшкодування понесених судових витрат пов’язаних із розглядом даної справи, у вигляді сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Григоренко М.П. Судді Буцяк З.І. Ковалевич С.П.

Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "19 липня 2010 року м. Рівне Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі : головуючого судді Григоренка М.П., суддів Буцяка З.І., Ковалевича С.П., при секретареві судового засідання Омельчук А.М., за участю представника публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ Федорчука О.В. та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ на рішення Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ про визнання кредитного договору недійсним" ==================== Люди, если кто имеет возможность, нужно создать вокруг этого апелляционного решения широкий общественный резонанс. Надо ж как то ж бить в колокола! Это же как раз в теме судебной реформы Президента, в теме обновления судейского корпуса, в теме полномочий высшего совета юстиции.

"На даний час, і це підтверджує сам позивач за зустрічним позовом, в Україні відсутній нормативний акт який би визначав межу термінів і суми кредитів в іноземній валюті, для яких необхідна індивідуальна ліцензія, в зв’язку із чим, на розсуд колегії, відсутні і правові підстави, які б зобов’язували на даний час комерційні банки поряд - із генеральною ліцензією отримувати - і індивідуальну ліцензію для здійснення валютних операцій" ---------------- Это прямой ход в Высший совет юстиции. Декрет умертвили.

А что означает "привлечь к юридической ответственности"? Признание кд удаваним, недействительным, расторжение - это привлечение к юридической ответственности?

Стороны свободны при заключении договора. При этом стороны не освобождены от прав и обязанностей по ЦКУ509+11. Одной из сторон договора есть банк. Законодательством предусмотрено, что риски на нем. Если в договоре риски отнесены на заемщика, то по этим рискам не возникает ни прав ни обязанностей. Применение аналогий неуместно, потому, что нормы про при риски в законодательстве есть. Если бы норм про риски банков в законодательстве не существовало, тогда можно было бы применить аналогию. Верховным не прописаны права и обязанности по 509+11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА Іменем України 02 липня 2010 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Медвецького С.К., суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І., при секретарі: Черепановій В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ВАТ ВТБ Банк на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ ВТБ Банк, третя особа ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та договору поруки, зустрічним позовом ВАТ ВТБ Банк в особі Вінницької філії до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - встановила: У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «ВТБ Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, зазначаючи, що 30.11.2007 року між ним та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 0823/07-КД, згідно якого йому надано кредит в сумі 75 000 доларів США строком до 10.11.2011 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов’язання укладено договір поруки № 0823/07-ДП від 30.11.2007 року та договір застави № 0823/07-КД. Під час розгляду справи представник позивача змінила позовні вимоги та просила розірвати кредитний договір, а також договір поруки, укладені між сторонами, вказуючи, що протягом 4 кварталу 2008 року відбулась істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що потягло за собою значне дорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об'єкту рухомого майна – предмету додаткової угоди, наведені вище обставини були значущими та вирішальними при укладенні позивачем кредитного договору, тому що отримуючи доходи виключно у гривні, позивач у розрахунках виходив із діючого співвідношення валют та економічно розрахував можливість виконання умов кредитного договору (сплата кредиту та нарахованих відсотків), проте, за курсу, що існує на даний час, це неможливо. У лютому 2010 року ВАТ «ВТБ Банк» звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договором, вказуючи, що 30.11.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» в особі Вінницької філії та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0823/07-КД, а 01.12.2008 року додаткова угода № 1 до кредитного договору № 0823/07-КД. Відповідно до умов договору ВАТ «ВТБ Банк» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 75 000 доларів США зі сплатою 17% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит в строк до 10.11.2011 року. 30.11.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладеного договір поруки, згідно якого остання несе солідарну відповідальність за невиконання та неналежне виконання кредитного договору у повному обсязі, в тому числі, сплату основної суми кредиту, відсотків, пені, а також витрат пов’язаних із стягненням заборгованості. Незважаючи на неодноразові попередження, відповідач ОСОБА_1 порушує умови договору щодо своєчасно погашення отриманих кредитних коштів та відсотків по кредиту, у зв’язку з чим за ним рахується заборгованість за період з 18.01.2009 року по 17.01.2010 року. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 первісний позов підтримала, заперечувала проти задоволення зустрічного позову. Представник ВАТ «ВТБ Банк» позов про стягнення заборгованості за кредитним договором підтримав, заперечував проти задоволення первісного позову. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано кредитний договір № 0823/07-КД від 30.11.2007 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1, а також пов'язаний з ним договір поруки № 0823/07-ДП від 30.11.2007 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_1 Визнано наслідком розірвання кредитного договору та договору поруки – виплату ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» залишку боргу по тілу кредиту у строки передбачені графіком повернення кредиту до кредитного договору № 0823/07-КД від 30.11.2007 року. Зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» прострочену заборгованість по тілу кредиту в сумі 21 858,18 доларів США, що еквівалентно 173 245,70 грн., заборгованість за відсотками в сумі 13 253,41 доларів США, що еквівалентно 105 045,20 грн., пеню за кредитним договором в сумі 2 000 доларів США, що еквівалентно 15 851,80 грн., а всього 37 111,59 доларів США, що еквівалентно 294 142,75 грн. та вирішено питання про судові витрати. У решті позову відмовлено. У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено. В апеляційній скарзі ВАТ «ВТБ Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В судовому засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідача ВАТ «ВТБ Банк» апеляційну скаргу повністю підтримав та наполягали на її задоволенні , посилаючись на викладені в ній доводи, а рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а вимоги банку задовольнити повністю. Представник позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Задовольняючи позов ВАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції виходив з того, що обвал курсу національної валюти та її знецінення по відношенню до долара США, тобто валюти кредитування, є істотною зміною обставин валютного кредитного договору. У момент укладення договору позичальник виходив з того, що різка зміна співвідношення гривни з валютою кредиту не наступить, і якби позичальник міг передбачити таку різку зміну, то він би не став укладати договір на таких умовах, оскільки взяв би кредит в національній валюті. Задовольняючи частково позов ВАТ «ВТБ Банк», місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 належить сплатити заборгованість по тілу кредиту, відсотки за користування кредитом та пеню за період з 18.01.2008 року по 17.01.2010 року, оскільки кредитний договір між сторонами розірваний, а наслідками розірвання договору є обов’язок ОСОБА_1 сплатити банку залишок основного боргу по тілу кредиту у строки передбачені графіком повернення кредиту до кредитного договору. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що починаючи з 2009 року відповідач припинив внесення щомісячних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість за повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом. Причиною виникнення такої заборгованості та підставою для розірвання кредитного договору є те, що у 2007 році (укладення кредитного договору) офіційний курс національної валюти по відношенню до долара США становив 505 гривен за 100 доларів США. У подальшому з червня по жовтень 2008 року намітилась тенденція до підвищення курсу гривні по відношенню до долара США. Однак в листопаді 2008 року курс долара США почав підвищуватись з 496,31 гривні до 599,36 гривень за 100 доларів США за місяць. Станом на 01 грудня 2008 року курс гривні по відношенню до долара США становив 687,77 гривні до 100 доларів США, на 31 грудня 2008 року - 770 гривень, даний офіційний курс НБУ був протягом січня - квітня 2009 року. Офіційний курс гривні до іноземної валюти на момент розгляду справи становить 792,59 гривень до 100 доларів США. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що причини падіння курсу гривни не можуть бути усунені позичальником при всій його турботливості і обачності, оскільки дані причини не залежать від волі позичальника, а пов'язані з об'єктивними змінами ситуації на валютному ринку та обумовлені світовою фінансовою кризою. А тому, подальше виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позичальника того, на що він розраховував при отриманні значної суми кредиту в 2007 році. Викладене свідчить, що подальше виконання договору на спочатку узгоджених умовах свідчитиме про порушення одного з принципів цивільно-правових відносин, закріплених в статті 6 ЦК України, а саме принципу справедливості. Наявність фінансової кризи та її глобальність загально визнана міжнародною спільнотою й не потребує додаткового доказу. Вплив світової кризи на економіку держави та фінансове становище підприємств, підприємців на території України також визнана Урядом України та підтверджена прийняттям пакету антикризового законодавства, в тому числі і законів, спрямованих на підтримку банківської системи. Цивільним законодавством України та положеннями кредитного договору не передбачено, що ризик зміни курсу гривні по відношенню до валюти кредиту несе позичальник. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено те, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувались під час укладення договору, а тому кредитний договір підлягає розірванню. Також у зв'язку з розірванням основного кредитного договору, суд вважає, що розірванню підлягають також і пов'язані з ним договір поруки. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права. Довід апелянта про недоведеність впливу економічної кризи на фінансовий стан та платоспроможність ОСОБА_1 суперечить фактичним обставинам. За умовами договору кредит наданий ОСОБА_1, як фізичній особі, на особисті потреби. Проте його сума не відповідає практиці кредитування населення на особисті потреби, оскільки значно перевищує фінансові можливості пересічного громадянина. Також причиною виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед ВАТ «ВТБ Банк» стало те, що внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 року між сторонами піднялася плата за користування кредитом з 14,5 % до 17 %. При цьому ВАТ «ВТБ Банк» не повідомив поручителя ОСОБА_2 про підняття плати за користування кредитом. Всі зазначені обставини свідчать про те, що світова фінансова криза негативно вплинула на фінансовий стан обох сторін по договору. Банк захистив свої інтереси шляхом підвищення відсоткової ставки за додатковою угодою. Всі зазначені обставини у сукупності призвели до неспроможності позичальника своєчасно і в повному обсязі здійснювати поступове повернення кредиту. За правилами ст. ст. 616, 625 ЦК України неможливість виконання боржником грошового зобов’язання внаслідок фінансової неспроможності не звільняє його від виконання зобов’язання, тому не є підставою для припинення договору. Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За змістом ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Такі ж обставини є підставою для розірвання договору поруки. Згідно ст. 559 України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його відповідальність. Як уже зазначалося ВАТ «ВТБ Банк» не повідомив поручителя ОСОБА_2 про підняття плати за користування кредитом. При укладенні договору поручитель розраховувала на забезпечення поступового повернення кредиту протягом 4 років, а дострокове стягнення всієї суми кредиту суттєво збільшує розмір її відповідальності. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано розірвав кредитний договір та договір поруки на підставі ст. 652 ЦК України. Вимагаючи дострокового стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи та підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, яка не була передбачена умовами договору при його укладенні, банк фактично змінює зміст договору щодо прав та обов’язків сторін. Право на дострокове стягнення суми кредиту передбачено умовами договору, але воно тягне за собою таку суттєву зміну прав та обов’язків сторін, що втрачається сенс договору. Сума кредиту за договором визначена у доларах США. Згідно ст. 533 ЦК України зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. На підставі цих положень закону суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з еквіваленту долара в Україні на час розгляду спору. Судом встановлено, що з а період з 18.01.2008 року по 17.01.2010 року розмір загальної заборгованості ОСОБА_1 перед ВАТ «ВТБ Банк» становить 37 111, 59 доларів США, що еквівалентно 294 142, 75 грн. Зазначена загальна сума обґрунтовано була стягнута судом відповідно до ст. ст. 526, 527, 625 ЦК України та умов договору. Кінцевий строк погашення кредиту за договором 10.11.2011 року. Позивач в суді наполягав на стягненні всієї суми кредиту. За таких умов продовження правовідносин по договору неможливе. При цьому судом вірно відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, оскільки внаслідок розірвання договору поруки зобов’язання за ним припиняються. Також слід зазначити, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо виконання судового рішення, передбачена ст. ст. 623-625 ЦК України, тому права банка, як кредитора, після ухвалення рішення також захищені законом і довід про те, що розірвання кредитного договору порушує інтереси банку є необґрунтованими. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів – ухвалила: Апеляційну скаргу ВАТ ВТБ Банк відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10375862

Справа № 2-167/2010 р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2010 року Костопільський районний суд Рівненської області в складі: головуючого-судді Олійника П.В. при секретарі Панчук М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі Банк ) до ОСОБА_1 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору та договорів застави і поруки недійсними, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся в районний суд з позовом до відповідача, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31.10.2007 р. в розмірі 9055,84 доларів США звернути стягнення на майно, зазначене в договорах застави № 0710/89/М від 31.10.2007 р. і № 0710/89/ТО від 31.10.2007 р. шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця та стягнути судові витрати по справі. В обґрунтування позовних вимог покликається на обставини, викладені в позовній заяві. Відповідач ОСОБА_1 звернувся в районний суд із зустрічним позовом до ЗАТ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору № 0710/89 від 31.10.2007 р., договорів застави № 0710/89/М від 31.10.2007 р. і № 0710/89/ТО від 31.10.2007 р., договору поруки № 0710/89/ДП від 31.10.2007 р. та стягнення судових витрат. В обґрунтування позовних вимог покликається на обставини, викладені в зустрічній позовній заяві. В судовому засіданні представник Банку позовні вимоги підтримав повністю та по аналогічних мотивах. Крім того, заперечив проти зустрічного позову та пояснив, що Банк має право надавати кредити в іноземній валюті. Банк виконав свої зобов’язання по кредитному договору, а відповідач перестав погашати заборгованість по кредиту. При укладенні кредитного договору відповідачу була надана повна інформація про умови договору. Просить позов задоволити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що при укладенні кредитного договору відповідачу не було надано повну інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань позичальника, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Кредитний договір було укладено з порушенням чинного законодавства та при відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті. Позивачем з порушенням чинного законодавства було підвищено кредитну ставку. Відповідач звертався до Банку із заявами про реструктуризацію кредиту, однак, позивач безпідставно відмовляв в задоволенні цих заяв. Просить зустрічний позов задоволити, а в задоволенні позову Банку відмовити. Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини та дослідивши докази по справі, вважає, що в задоволенні позову Банку необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що 31 жовтня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» на підставі кредитного договору № 0710/89 надав відповідачу кредит в розмірі 18000 доларів США зі сплатою 15 відсотків річних та з погашенням відповідно до графіка погашення заборгованості. В забезпечення кредитного договору Банком та відповідачем 31.10.2007 р. було укладено договори застави № 0710/89/М та № 0710/89/ТО. Крім того, в забезпечення данного договору позивачем 31 жовтня 2007 року було укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 0710/89/ДП. Відповідно до п.1.4 кредитного договору даний кредит був наданий на споживчі цілі. Сторонами також було встановлено, що погашення основного боргу по кредиту та сплату відсотків позичальник здійснює у валюті кредиту, тобто в доларах США. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України, чого не було у кредитному договорі від 31 жовтня 2007 року. Згідно ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності до Правил Національного Банку України використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. N 200 були передбачені випадки використання іноземної валюти. Однак, у даних Правилах була відсутня вказівка про надання кредиту в іноземній валюті, а тому використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу в інших випадках дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається Правлінням Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.2 та 3 ст.5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст.5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. В судовому засіданні представник Банку не надав суду доказів отримання індивідуальні ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті. Як вбачається із кредитного договору, кредит був наданий позивачу - резиденту України на споживчі цілі, тобто для розрахунків з іншим резидентом України. Відповідно до ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» , як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України. Навіть наявність у Банку права надавати кредити в іноземній валюті не звільняє його від обов'язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст.13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов'язкам є з боку Банку зловживанням правом, яке відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускається. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при наданні Банком та отриманні Відповідачем кредиту у доларах США, а також здійснення Відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст.524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; Постанови Національного банку України від 30 травня 2007 р. N 200 « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які встановлювали випадки використання фізичним та юридичним особами іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України; ст.3, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року за № 275. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Національним Банком України на виконання вимог данного закону 10 травня 2007 року було затвержено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту . Згідно п. 3.1 Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. При укладенні данного кредитного договору було проігноровано вимоги ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту . Надана представником Банку довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість мікрокредиту, з якою було ознайомлено відповідача, на думку суду, не свідчить про дотримання Банком вимог п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту . Згідно вимог ст.203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є невідповідність його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» п ідприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Позивач, проігнорувавши вимоги ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, фактично ввів в оману відповідача щодо умов кредитного договору, а тому є підстави для застосування ст. 230 ЦК України. В раховуючи, що Банком були виконані зобов ’ язання по кредитному договору і відповідачем кредит було отримано, то позовні вимоги зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, підлягають частковому задоволенню. Суд вважає за необхідне застосувати норми ст.217 ЦК України, які припускають визнання договору недійсним лише в окремій частині та, у зв’язку з порушеннями при укладенні кредитного договору вказаних вище нормативних актів, визнати недійсним лише п.п.1.3, 4.7 та 6.1 договору в частині умов про термін погашення кредиту, відсотків і винагороди, валюту розрахунків та відповідальності за порушення зобов’язання. Зокрема, суд визнає недійсним п.1.3 кредитного договору з тих підстав, що позивачем всупереч вимогам постанови Національного Банку України № 328 від 3 червня 2009 року «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» не було вжито належних заходів та не відреаговано на клопотання відповідача про реструктуризацію заборгованості. Пункт 4.7 кредитного договору визнається недійсним на підставі вказаного вище, оскільки, зобовязання має бути виражене в грошовій одиниці України. Пункт 6.1 кредитного договору фактично передбачає подвійну відповідальність за порушення умов кредитного договору, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України. В зв’язку із частковим задоволенням зустрічного позову, суд відмовляє в задоволенні первинного позову Банку. При цьому суд також враховує наступне. Відповідно до ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що як що кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. В судовому засіданні представником Банку не надано доказів направлення позивачем та отримання відповідачем такого повідомлення. На підставі наведеного та керуючись ст.10, 60, 212 ЦПК України, ст.61, 99 Конституції України, ст.5, ст.11, п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Постанови Національного банку України від 30 травня 2007 р. N 200 « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України» , П останови Національного Банку України № 328 від 3 червня 2009 року «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів», П останови Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затверження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст.13, 16, 192, 203, 215, 217, 230, 524, 533 ЦК України, суд В И Р І Ш И В: Відмовити в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору та договорів застави і поруки недійсними - задовольнити частково. Визнати частково недійсним кредитний договір № 0710/89 від 31 жовтня 2007 року, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а саме п.1.3, 4.7 та 6.1 договору в частині умов про термін погашення кредиту, відсотків і винагороди, валюту розрахунків та відповідальності за порушення зобов’язання. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9852042

Про собственность осторожней на виражах !!!

Вы на форуме зарегистрированы с 21.01.2010. Уже столько написано. Вы ничего не поняли или не поняли что то конкретное? Постановы НБУ вас не убедили? Если ваш вопрос касается какого то конкретного иска, давайте разбирать, за что в этом иске ваш банкир зацепился. Нужно ж всем.

Ну вы читаете или не читаете? Я ж на днях давал какую то постанову про кассы. Там четко указано, что из кассы гроши ВЫПЛАЧИВАЮТСЯ. Неужели не понятно? На такую выплату нужна индивидуалка.Вот блин. :angry: Все разжуй и в рот положи. Ищите и действуйте.

Так то ж второй конец палки, которая все ж не об одном, а таки о двух концах.Есть и первый конец: ЦКУ Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Остается выяснить - как же ж оно все таки должно ж быть по законодавству Если отклонились то прав и обязанностей же ж не виникло. А ежели в законодавстве такое есть + стороны отклонились, то тогда уж сами понимаете ...

Не все так просто. Было ли реализовано в законном порядке обязательство банка предоставить кредит? Может законного предоставления кредита и не было вовсе?

Так вы ж не являетесь держателем этого счета. Соответственно тут какой то обман государства в бух. учете и отчетности. Можно и налоговую привлечь на стороне истца. А ответственность где то ж в ЗУпроБухУчет, постановах НБУ, а налоговики еще лучше знают, где еще есть ответственность. ОБЭП - отдел по борьбе с экономическими преступлениями. А споживач в номерах счетов не разбирается. А через вас может и отмыть чо то хочут. Ситуацию прояснять надо.