vekt

Справа № 2-3297/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) 05 липня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді Ярош С.В. при секретарі Зубчевському Ю.О. розглянули у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», філії Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Одеське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору, суд, - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним кредитного договору,обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 5липня 2007 року між ним та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язався надати йому на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а він зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. Вважає, що зміст договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5липня 2007 року в частині встановлення обов’язку ОСОБА_1 сплачувати проценти за користування кредитом в валюті кредиту, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» , підпункт 1.1 пункту1 договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року, має бути визнаний недійсним. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і пояснив, що 5 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язується надати позивачу на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит 58 000,00 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. Згідно п. 1.4 кредитного договору сторони домовилися про сплату процентів за користування кредитом в іноземній валюті – доларах США. Оскільки і у ОСОБА_1 і у ВАТ комерційний банк «Надра» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5липня 2007 року, представник позивача вважає, що використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за указаним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який згідно з Законом України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України» від 21 листопада 1992 року N2813-XII, має силу закону. Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Просить суд визнати кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» недійсним, визнати припиненим іпотечний договір від 05 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» , посилаючись на те, що виконання зобов’язання ОСОБА_1 за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року було забезпечено іпотекою нерухомого майна, а іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання. Представник ВАТ комерційний банк «Надра» в судове засідання не з’явився, належним чином повідмлений про час і місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомив. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Дійсно, як встановлено у суді 5 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язався надати позивачу на умовах кредитного договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) долларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Як вбачається із змісту п. 1.1 і п. 1.4 кредитного договору сторони домовились, що повернення суми кредиту та сплата процентів за користування кредитом буде здійснюватись в іноземній валюті – доларах США. Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ ( з послідуючими змінами та доповненнями) банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності. Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України – це документ, який видає НБУ в порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Звертаючись до вимог законів України «Про Національний банк України» від 20травня 1999 року № 679-ХІV, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринка; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Таким чином, для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Відповідно до ст.. 5 цього Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій і підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію. Однак, прийнятим в подальшому Закону України «Про банки та банківську діяльність» на виконання окремих операцій замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, як вже зазначалося по тексту рішення вище, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування, тобто наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування. Згідно зі ст.. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. До переліку валютних операцій, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У відповідності з п. 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати процентів інших зборів з такої суми. Згідно зі ст.1054 цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розміру та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. На підставі укладеного між сторонами кредитного договору №ОД14/07/2007/840-К/113 банком було надано позивачу кредит у доларах США, за користування яким ОСОБА_1 були прийняті на себе зобов’язання сплачувати відсотки в іноземній валюті – в доларах США. Суду не надано доказів наявності у сторін по справі права на використання іноземної валюти як засобу платежу. У контексті викладеного слід зазначити, що судом не приймаються до уваги положення п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, з огляду на наступне. Національний банк України є центральним банком, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV та іншими законами України. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності захисту інформації, коштів і майна; здійснює банківське регулювання та нагляд, веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій. Згідно зі ст.14 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Правління Національного банку України згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошво-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку. Статтею 15 вищевказаного Закону до повноважень Правління Національного банку віднесено, зокрема, установлення порядку надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом, видання нормативно-правових актів Національного банку. Відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання і валютного контролю належать видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо. Згідно зі статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Проте, незважаючи на наведені по тексту рішення вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд доходить висновку, що положення пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти та території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 в частині, яка дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який має силу закону, що регулюють питання отримання індивідуальних ліцензій на здійснення разових валютних операцій, що, в силу приписів Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV, є неприпустимим. В свою чергу, відповідно до статті 8 ЦПК України суд не застосовує акти державних органів у разі невідповідності таких актів законам України. Таким чином, з огляду на ст. 8 ЦПК України, суд вважає, що приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягають. Більш того, наведені приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 суперечать власне іншим вимогам цього ж Положення. Так, у відповідності з п. 1.10 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від41.10.2004 року №483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Це дозволяє зробити висновок, що хоча у однієї із сторін за договором повинна бути індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу. При виконанні прийнятих на себе грошових зобов’язань по сплаті процентів в доларах США за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року ОСОБА_1 використовувалася іноземна валюта як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення указаної операції. Не було отримано такої ліцензії і Банком. Більш того, зі змісту приведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, випливає необхідність та обов’язковість отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність вказаних приписів у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, є юридичною перешкодою для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу і унеможливлює легітимне використання валюти. Оскільки у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за вказаним кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За приписом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним . Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року в частині встановлення обов’язку позивача сплачувати проценти за користування кредитом в іноземній валюті, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, пункт 1.1. договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року має бути визнаний недійсним. Водночас відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Разом з цим, за переконанням суду, якщо частина угоди, визнаної недійсною, містить істотну умову, без якої угода в цілому не відповідає вимогам закону та/або після виключення з неї окремої частини, визнаної недійсною, вона не зберігає здатності задовольнити інтереси сторін або досягти мети, яка була визначена ними при її укладенні, угода підлягає визнанню недійсною у цілому. З огляду на правову природу кредитних договорів сплата процентів за користування грошовими коштами являється невід’ємною та істотною ознакою даного різновиду цивільно-правових угод. Враховуючи викладене, недійсність умов кредитного договору щодо сплати процентів за користування грошовими коштами тягне втрату даною угодою ознак саме кредитного договору, що в свою чергу, викликає необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому, виходячи з приписів статті 217 ЦК України. З огляду на викладене, необхідність визнання недійсним пункту 1.3.1. договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року яким фактично визначається конкретний розмір процентів, які підлягають сплаті Банку, тягне за собою необхідність визнання договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року недійсним в цілому, адже без цих умов дана угода не відповідає вимогам закону та не може задовольнити інтереси учасників даного договору. Враховуючи роз’яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили. Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Таким чином, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року , укладеного між сторонами по справі, недійсним, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню. В свою чергу, згідно з вимогами статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, в даному випадку слід врахувати пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, за змістом якого якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання іє дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Тобто, припинення кредитного договору спричиняє припинення іпотечного договору, а отже і необхідність задоволення позову в цій частині. Керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 216, 227, 509, 524, 533, 1054 ЦК України, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законами України “Про Національний банк Укарїни”, “Про банки і банківську діяльність”, «Про іпотеку», ст. ст. 10,11,209,212,214,215,224-227 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», філії Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Одеське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Визнати припиненим іпотечний договір від 05липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 р. № 9247. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстровий № 107. Вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстровий № 107. Вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстраційний № 5251903 контрольна сума Г96821Д814. Рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, що подається до Приморського районного суду м. Одеси протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10425718

Справа № 2-368/2010 р. РІШЕННЯ Іменем України 07 липня 2010 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області В складі: головуючого – судді Штих К.М. за участю секретаря – Десятник О.А. розглянувши на попередньому судовому засіданні в м. Каневі цивільну справу за позовом ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ПАТ «ОСОБА_1 Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. ВСТАНОВИВ : ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» в особі Черкаської обласної Дирекції звернувся в суд до відповідача – ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитом, стягнувши борг за рахунок предмету іпотеки нежитлові вбудовану-прибудовані приміщення магазинів. Що знаходяться в м.Канів Черкаської області по вул.. Шевченка, 47-в/1 № 47-в по цій же вулиці і належить на праві власності відповідачу, заборгованість в сумі 1365151,61 грн. на їх користь та стягнути судові витрати. Заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач – ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ПАТ«ОСОБА_1 Аваль» та третьої особи: приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Просить суд визнати спірний кредитний договір недійсним та договорів іпотеки та зобов’язати ОСОБА_1 повернути йому усі отримані кошти та прийняти від нього суму 165300,00 доларів США, з розстрочкою платежів на 96 місяців, за таких умов, щомісячний платіж буде складати 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті(гривна) на момент платежу та зобов»язати приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстрів іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договорами іпотеки укладеними між ними та банком 09.08.2008 року. Представник позивача в судовому засіданні зустрічний позов відповідача не визнав, а поданий Банком позов підтримав. Пояснив, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 165300 (сто шістдесят п’ять тисяч доларів США) зі сплатою 16,4 % річних, терміном погашення по 07.08.2018 року, а саме в частині погашення кредиту та спати відсотків за його користування. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, поданий відповідачем зустрічний позов підтримав та пояснив, що задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважає, що первинний позов є безпідставним та необґрунтованим, посилаючись на те, що 08.08.08 року між Банком і відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Банком містить положення, які значно погіршили положення відповідача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме ОСОБА_1, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст.3 КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.6, 7 Постанови Нацбанку України № 200 від 30.05.2007 р. « Про затвердження використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови,яка є дискримінаційною, такою, що суперечить принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, що значно погіршує становище відповідача, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для відповідача відповідно до п.2 ст.18 Закону України « Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним і подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплено в ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Несправедливим є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає, згідно умов кредитного договору, погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, ОСОБА_1 перекладає виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором, громадянина, спожиаича кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Зважаючи на те, що ініціатором укладення договору був саме відповідач, фізична особа – споживач, а умови договору запропонував саме ОСОБА_1, який в порушення Закону України «Про захист прав споживача» не роз’яснив у письмовій формі про преваги та недоліки пропонованих схем кредитування та завідома включив у договір нікчемні вимоги, а саме виразив повернення кредиту та відсотків за користування кредитом в іноземній валюті та крім того вказав в п.1.9 кредитного договору про дострокове розірвання договору, що суперечить ч.3 ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 р. в редакції від 10.02.10 року, а тому такий договір є нікчемним, просить суд зустрічний позов задоволити, а в позові Банку відмовити. Третя особа, приватний нотаріус в судове засідання не з’явилася, продала заяву про слухання справи у її відсутність. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 підлягає до задоволення. В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що між Банком і відповідачем було укладено кредитний договір № 010/02-33/964/08 від 08.08.08 року про отримання кредиту в сумі 165300 (сто шістдесят п’ять триста доларів США) строком до 07.08.2018 року зі сплатою 16,4 % річних відповідно до п.1.5, п.1.6 даного договору у розмірах та в строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів, комісій, шляхом внесення готівки в касу Банку в іноземній валюті - доларах США ( а.с. 8-13). Станом на 03.02.2010 року відповідач, відповідно до інформації Банку, допустив порушення зобов’язання по договору кредиту та має заборгованість за кредитом – 151883,90 доларів США, заборгованість за відсотками – 16274,94 долари США, пеня – 2476.58 доларів США, а всього: 170635,Є42 долари США або 1365151, 61 грн. за офіційним курсом НБУ – 8,0004 (а.с. 15-17). Згідно договорів іпотек №010/02-33/964-083, № 010/02-33/964-083-1 від 09.08.08 року між сторонами в забезпеченні вимог, що витікають з кредитного договору відповідачем було пердано в іпотеку Банку нерухоме майно, що належить йому на праві власності і розміщених в м. Каневі по вул.. Шевченка 47-в/1 та № 47-в. (а.с. 18-23). Відповідно до наданих Відповідачем квитанцій погашення кредитного боргу та відсотків за користування кредитом він здійснював щомісячні платежі в іноземній валюті – доларах США, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 55-66). Таким чином відповідно до ст.55 Закону України»Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Нацбанку України та договором між клієнтом та Банком. Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст..6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Згідно ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня , у зв’язку з тим грошове зобов’язання в договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст.122 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Згідно ст.524 ЦК України зобов’язання має бути виражене в національній грошовій одиниці України – гривні. Разом з тим, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто, відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а несплата нею. Ст.533 ЦК України зазначає, що зобов’язання має бути виконано у гривнах. Використання іноземної валюти допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Нацбанк України» грошовою одиницею України є гривна. Ст.35 цього Закону передбачено, що гривня , як національна валюта є Єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Отже, єдиним законним засобом платежу, який застосовується на території України є гривня. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Нацбанком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі. На підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. У відповідності із приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Нацбанк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії,на весь період дії режиму валютного регулювання. Підпунктами (В), (Г) п. 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами Кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пункт 5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл, на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. У відповідності із ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу( ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Таким чином, суд приходить до висновку, що надання і отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу є можливим при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відсутність такої ліцензії при укладенні договору є порушенням вимог Закону, зокрема ст.ст.227, 524, 533 ЦК України, п. «Г ч.4 ст.5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу». З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що спірний кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки – в договорі чітко вказано, що кредит надається позичальнику в іноземній валюті; - в договорі розмір щомісячних платежів по кредиту визначений в іноземній валюті; - на виконання умов договору позичальник сплачував щомісячні платежі в іноземній валюті; - жодна із сторін спірного договору на момент його укладення не мала індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Крім того, відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки згідно з ст. 1054 ЦК України надання грошових коштів (кредит) є предметом кредитного договору, а отже, істотною умовою договору кредиту, то недотримання вимог закону щодо даної умови має наслідком визнання такого договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України. При розгляді судової справи Банком не було надано доказів щоб підтверджували отримання останнім відповідної «індивідуальної» ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземні валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Як встановлено в судовому засіданні, спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно, вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Дозвіл №10-4 від 11.10.2006 року НБУ, як доказ наявності в Банку права на здійснення валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п. 5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліценцій, письмових дозволів та ліценцій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (а.с. 79-83). Отже, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку, отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. Г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». В судовому засіданні встановлено, що іпотечні договори: № 010/02-33/964-083 від 09.08.08 р. та № 010/02-33/964-0831 від 09.08.08р. укладені сторонами у справі з метою забезпечення основного зобов’язання – Кредитного договору № 010/02-33/964-08 від 08.08.08 року. Згідно ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, іпотечні договори теж підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Таким чином, згідно ст. 548 ЦК України наслідком визнання кредитного договору недійсним є недійсність договору, яким забезпечується зобов’язання позичальника за кредитним договором, що в свою чергу має наслідком вилучення запису про реєстрацію заставленого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого чи нерухомого майна. Доводи та заперечення Банку суд оцінює критично оскільки вони спростовуються вище викладеним. З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що зустрічна позовна заява про визнання спірного кредитного договору від 08.08.08р. укладеного між сторонами та договорів іпотеки від 09.08.08 року недійсними підлягає задоволенню в повному обсязі у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 6, 122, 192, 207, 227, 215, 216, 524, 533, 548, 627, 638 ЦК України, ст. 99 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Законом України «Про національний ОСОБА_1 України», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою Національного Банку України № 200 від 30.05.07р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором» № 1822 від 21 січня 2010 р., Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.01р. в останній редакції від 10.02.2010р., ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ : В позові ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити за недоведеністю. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОСОБА_1 Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки - задоволити. Визнати недійсним: - кредитний договір № 010/02-33/964-08 укладений 08 серпня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2; - іпотечний договір № 010/02-33/964-08з від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрованого в реєстрі за № 3529; - іпотечний договір № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрованого в реєстрі за № 3531. Забов’язати ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» в особі Черкаської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» МФО 354411, код 21366225: - повернути ОСОБА_2 – ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючому в ІНФОРМАЦІЯ_2 усі отримані від нього кошти пов’язані з виконанням кредитного договору № 010/02-33/964-08 від 08.08.2008 року; - прийняти від ОСОБА_2 суму у розмірі 165 300 доларів США з розстрочкою платежів на 96 місяців, із щомісячним платежем – 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті (гривні) на момент платежу. Зобов’язати приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, що знаходиться в м. Канів Черкаської області по вул. Шевченка 47-в/1, Шевченка 47-В і належать на праві власності ОСОБА_2 та переданого в іпотеку за договорами іпотеки укладеними між ОСОБА_2 та ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» 09 серпня 2008 р. № 010/02-33/964-08з і зареєстрованого під № 3529 та № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року і зареєстрованого під № 3531. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Головуючий К.М. Штих http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10416772

Все ж таки интерестно, а как же апелляция тут "объедет" пункт "г"? Этот пункт в этом решении специально для апелляции "проталдычили" много раз.

Справа № 2-1596 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2009 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі : головуючого судді - Лазаренко В.В. з участю секретаря - Сітайло Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 фінанси та кредит» про визнання недійсним кредитного договору, - В С Т А Н О В И В: 15.02.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати недійсним п.2.1 кредитного договору № 01-363/08-А від 05 березня 2008 року в частині валюти договору, зобов’язати відповідача внести зміни до зазначеного кредитного договору, визнавши валюту договору – гривня та розрахувати суму кредитних ресурсів у гривневому еквіваленті по курсу валюти на день підписання договорів, а також, зобов’язати відповідача внести зміни до п.3.2 кредитного договору, визнавши валюту грошового зобов’язання – гривня. 22 квітня 2010 року позивач подала до суду заяву про зміну позовних вимог в якій просить визнати кредитний договір № 01-363/08-А від 05 березня 2008 року недійсним. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що 05 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №01-363/08-А, з цільовим призначенням для придбання автомобіля, та додаткова угода № 1 від 06 червня 2008 року, щодо зміни відсоткової ставки, відповідно до яких банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 46 400,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,2 % річних, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач повністю виконала умови кредитного договору та в подальшому своєчасно і в повному обсязі проводила сплату чергових погашень по кредиту, та відсоткам, але підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що на думку позивача суперечить вимогам законодавства. Крім того, згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії мають разовий характер, тобто на кожну окрему кредитну операцію з кредитування купівлі квартири, машини та іншого майна декрет приписує отримання нової індивідуальної ліцензії як для кредитодавця, так і для позичальника, але не якої індивідуальної ліцензії на проведення валютних операцій позивач не отримувала і не була попереджена банком про необхідність отримання таких ліцензій. В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги позивача в повному обсязі і просив їх задовольнити. Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що ніяких порушень законодавства з боку банку не було, а зазначені позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими. Твердження позивача, що на кожну окрему кредитну операцію з кредитування купівлі квартири, машини та іншого майна Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» приписує отримання нової індивідуальної ліцензії як для кредитодавця, так і для позичальника, що ніяких індивідуальних ліцензій на проведення валютних операцій позивач не отримував і не був попереджений банком про необхідність отримання таких ліцензій вважає помилковими та необґрунтованими. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 05 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №01-363/08-А від 05 березня 2008 року з цільовим призначенням для придбання автомобіля та додаткова угода №1 від 06 червня 2008 року, щодо зміни відсоткової ставки, відповідно до яких банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 46 400,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,2 % річних, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. На виконання зазначеного договору банк-позичальник ВАТ «ОСОБА_2 фінанси та кредит» надав грошові кошти позичальнику в іноземній валюті в сумі 46 400 доларів США. Позивач також повністю виконала умови кредитного договору та в подальшому своєчасно і в повному обсязі проводила сплату чергових погашень по кредиту, та відсоткам. Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст. 203 Цивільного кодексу України. За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору, оскільки використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства. Як вбачається з п. 2.1 кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, відповідач зобов'язався надати позивачу кредит /кредитна лінія / в іноземній валюті / долари США. Крім того, як вбачається з кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, розмір процентів за договором та відповідальності за порушення зобов'язань визначено у іноземній валюті. Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст. 524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не сплата нею. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Частина 3 зазначеної статті передбачає використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За приписами ст. 35 Закону України "Про ОСОБА_2 банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається ОСОБА_2 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. У відповідності з приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_2 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. П. п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Як вбачається з матеріалів справи за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, розмір процентів за договором та відповідальність за порушення зобов'язань визначено у іноземній валюті. Відповідно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Частиною 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 1.10 Положення про порядок видачі ОСОБА_2 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу передбачено одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Як свідчать матеріали справи спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, тому суд дійшов до висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Дозвіл N 28-2 від 17.07.2007 року ОСОБА_2 банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Суд вважає, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року індивідуальної ліцензії. Суд також вважає необхідним отримання позивачем індивідуальної ліцензії ОСОБА_2 банку України, оскільки за спірним кредитним договором оплата процентів позивачем відповідачу здійснюється в іноземній валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії /п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"/. Вказана індивідуальна ліцензія у сторін відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року суперечить приписам п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положенню про порядок видачі ОСОБА_2 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року є правомірними та такими, що ґрунтуються на законі. Враховуючи обставини викладені вище, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 знайшли свої підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 526, 652, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 57-60, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір N 01-363/08-А від 05 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 фінанси та кредит». Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через суд першої інстанції протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення чи у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: (підпис) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10274894

Знаете, чем еще это решение сильно? На шахматной доске фигур не осталось. Есть только "г" Деркта. И судам высших инстанций проигнорировать единственную фигуру не получится. Классный методологический ход. Все судебное разбирательство крутится только вокруг "г". Попробуй тут уклониться в сторону!

Конституция. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише: - НА ПІДСТАВІ, +(плюс) + В МЕЖАХ ПОВНОВАЖЕНЬ +(плюс) + ТА У СПОСІБ, що передбаченіКонституцією та законами України. В ЗУпроСудоустрий - то же самое. ------------- Кредитор приносит иск в суд. Применение курсов в наших договорах не предусмотрено. С банком мы не договаривались гасить гривной по курсу. Поэтому применение курса при судебном взыскании в гривнах на договор не опирается. Тогда на что? Нам только объясняют только вот это "НА ПІДСТАВІ", а где "ТА У СПОСІБ" Так вот в приведенном решении есть и "НА ПІДСТАВІ" и "ТА У СПОСІБ" Тот способ который касается нас описан не здесь: "Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом." а в части второй статьи 533 ЦК України. И после этого может быть только такой вывод: "суди помилково застосували до спірних правовідносин положення закону, який регулює порядок... " и далее по тексту наш случай. Ну посмотрите сами реестр. Сплошь и рядом суды взыскивают, не обосновывая законом тот способ каким они это делают. Легкое и никому не заметное уклонение от Конституции. И банки в плюсе.

"о том, что банк и без индивидуалки может проводить операции с валютой" - приведите мне соответствующую норму, в которой упоминается термин "территория". Попробуйте прилепить валюту к территории. Если не найдете, "возвращайтесь на базу" - ЗУпроПлитежные и ЗУпроНБ. Там искомое есть. Выводы к которым вы прийдете при этом объяснят вам для чего юристы применяют термин "императив" - другими законами императивы под сомнения не ставятся.Рейтинг. Я не видел в реестре решений, опрокидывающих индивидуалку при процентах. А вы? Все только начинается.

Уважаемый, а вы лично собираетесь строить правовое государство? Правовое - это когда чиновники дейсвуют по закону. Вы видели что в реестре судебных решений делается? Вы только слепо доверяете чиновникам или, может быть, есть у вас свое мнение? Мнение чиновников мы и без вас знаем. А вы то сами что думаете? Поделитесь НБУ вашей точки зрения не разделяет. Ни одной своей постановой, ни одним своим письмом НБУ так и не подтвердил, что на территории Украины вылютный кредит есть законным. Во всем известном письме НБУ уклонился именно от "территории". Так что получается на 10 лет посадить НЕ даст ни кто-нибудь, а НБУ.

Nameless. так нихто ж не спорит. Смысл в другом. Какие бы неисправности в этой стенобойной машине не были, тю-тю!!! и даже такую поломанную машину остановить невозможно. Дайте срок. Отремонтируем. Но уже и сейчас, у кого из наших сдали нервы, может психануть

Вот это и есть та самая причина, изза которой банкиры готовы тянуть процесс. Собак дразнить никому не хочеться Смотрите кто ответчик!!! И он не явился !!! А цена вопроса!!! У человека сдали нервы и таки он врубил эту стенобойную машину.

Справа № 2-306/10 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2010 року Приморський районний суд м.Одеси у складі: головуючого - судді Андрухіва В.В. при секретарі Василенко М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», в якому згідно уточнених позовних вимог від 17.05.2010 року просив про визнання недійсним кредитного договору № 844-н (далі за текстом – Кредитний договір), укладеного 04 серпня 2006 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України» (далі за текстом - Банк), на підставі якого Банк зобов’язався надати Позичальникові на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), надалі – Кредит, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), а також сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 11,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Також позивач просив визнати припиненим іпотечний договір від 04.08.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстровий № 474. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що зміст договору № 844-н від 04.08.2006 року в частині встановлення обов’язку ОСОБА_3 сплачувати проценти за користування кредитом в валюті кредиту, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», і підпункт 1.1 пункту 1 Кредитного договору має бути визнаний недійсним. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що оскільки і у ОСОБА_1, і у ВАТ «Державний ощадний банк України» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за вказаним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який згідно з Законом України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України» від 21 листопада 1992 року N2813-XII, має силу закону. Крім того, представник позивача зазначав, що відповідно до ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Вимогу про визнання припиненим іпотечного договору від 04.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління, представник позивача обґрунтовував тим, що виконання зобов’язання ОСОБА_1 за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року було забезпечено іпотекою нерухомого майна, а іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання. Тому у разі визнання судом недійсним основного зобов’язання має бути визнаний припиненим й іпотечний договір. Представник відповідача - ВАТ «Державний ощадний банк України» у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин, за згодою представника позивача суд ухвалив про заочний розгляд справи. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 04 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» був укладений кредитний договір № 844-н, на підставі якого Банк зобов’язався надати Позичальникові на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), надалі – Кредит, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути Кредит 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), а також сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 11,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Як вбачається із змісту п. 1.1 і п. 1.4 кредитного договору сторони домовились, що повернення суми кредиту та сплата процентів за користування кредитом буде здійснюватись в іноземній валюті – доларах США. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності. Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України – це документ, який видає НБУ в порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». З аналізу положень Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; ; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринка; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Таким чином, для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Відповідно до ст.5 цього Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій і підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію. Однак, прийнятим в подальшому Законом України «Про банки та банківську діяльність» на виконання окремих операцій замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, як вже зазначалося по тексту рішення вище, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування, тобто наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування. Згідно зі ст.. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. До переліку валютних операцій, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У відповідності з п. 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язаня боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати процентів і нших зборів з такої суми. Згідно зі ст.1054 цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. На підставі укладеного між сторонами кредитного договору № 844-н банком було надано позивачу кредит у доларах США, за користування яким ОСОБА_1 були прийняті на себе зобов’язання сплачувати відсотки в іноземній валюті – в доларах США. Суду не надано доказів наявності у сторін по справі права на використання іноземної валюти як засобу платежу. У контексті викладеного слід зазначити, що судом не приймаються до уваги положення п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, з огляду на наступне. Національний банк України є центральним банком, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Відповідно до ст.. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності захисту інформації, коштів і майна; здійснює банківське регулювання та нагляд, веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках; здійснює відповідно до до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій. Згідно зі ст.. 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку України згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошво-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку. Статтею 15 вищевказаного Закону до повноважень Правління Національного банку віднесено, зокрема, установлення порядку надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом, видання нормативно-правових актів Національного банку. Відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання і валютного контролю належать видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо. Згідно зі статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Проте, незважаючи на наведені вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд доходить висновку, що положення пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти та території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 в частині, яка дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який має силу закону, що регулюють питання отримання індивідуальних ліцензій на здійснення разових валютних операцій, що, в силу приписів Закону України «Про Національний банк України» є неприпустимим. В свою чергу, відповідно до статті 8 ЦПК України суд не застосовує акти державних органів у разі невідповідності таких актів законам України. Таким чином, з огляду на положення ст.8 ЦПК України, суд вважає, що приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягають. Більш того, наведені приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 суперечать власне іншим вимогам цього ж Положення. Так, у відповідності з п. 1.10 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Це дозволяє зробити висновок, що хоча у однієї із сторін за договором повинна бути індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу. При виконанні прийнятих на себе грошових зобов’язань по сплаті процентів в доларах США за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року ОСОБА_1 використовувалася іноземна валюта як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення указаної операції. Не було отримано такої ліцензії і Банком. Більш того, зі змісту приведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, випливає необхідність та обов’язковість отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність вказаних приписів у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, є юридичною перешкодою для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу і унеможливлює легітимне використання валюти. Оскільки у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за вказаним кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним . Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст договору № 844-н від 04 серпня 2006 року в частині встановлення обов’язку позивача сплачувати проценти за користування кредитом в іноземній валюті, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, пункт 1.1. договору № 844-н від 04 серпня 2006 року має бути визнаний недійсним. Водночас відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Разом з цим, за переконанням суду, якщо частина угоди, визнаної недійсною, містить істотну умову, без якої угода в цілому не відповідає вимогам закону та/або після виключення з неї окремої частини, визнаної недійсною, вона не зберігає здатності задовольнити інтереси сторін або досягти мети, яка була визначена ними при її укладенні, угода підлягає визнанню недійсною у цілому. З огляду на правову природу кредитних договорів сплата процентів за користування грошовими коштами являється невід’ємною та істотною ознакою даного різновиду цивільно-правових угод. Враховуючи викладене, недійсність умов кредитного договору щодо сплати процентів за користування грошовими коштами тягне втрату даною угодою ознак саме кредитного договору, що в свою чергу, викликає необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому, виходячи з приписів статті 217 ЦК України. З огляду на викладене, необхідність визнання недійсним пункту 1.1. договору № 844-н від 04 серпня 2006 року яким фактично визначається конкретний розмір процентів, які підлягають сплаті Банку, тягне за собою необхідність визнання договору № 844-н від 04 серпня 2006 року недійсним в цілому, адже без цих умов дана угода не відповідає вимогам закону та не може задовольнити інтереси учасників даного договору. Враховуючи роз’яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили. Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Таким чином, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору № 844-н від 04 серпня 2006 року , укладеного між сторонами по справі, недійсним, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню. В свою чергу, згідно з вимогами статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, в даному випадку слід врахувати пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, за змістом якого якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Незважаючи на те, що надання коштів у позику є фактично фінансовою послугою, суд вважає за необхідне та правомірне застосувати в даному випадку саме двосторонню реституцію з огляду на підстави необхідності визнання недійсним пункту 1.1. договору №844-н від 04 серпня 2006 року , які виключають правомірність одержання Банком процентів в іноземній валюті, що в свою чергу, спричинило визнання вказаного кредитного договору недійсним в цілому. В свою чергу, враховуючи необхідність задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання договору №844-н від 04 серпня 2006 року недійсним в цілому, а також за відсутності у суду повноважень на здійснення заліку вимог, визначаючи наслідки недійсності даного договору у вигляді двосторонньої реституції, суд доходить висновку про існування у сторін обов'язку повернути один одному одержані грошові кошти в натурі, тобто позичальник повинен повернути Банку суму кредиту, а Банк - сплачені ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами та кошти, перераховані ОСОБА_1 в якості погашення кредиту, в загальній сумі 118 грн. 98 коп. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене в у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Разом з тим, за ст. 533 ЦК України, виконуватись грошове зобов’язання повинно в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівлент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, іншим нормативно-правовим актом. В договорі № 844-н від 04 серпня 2006 року грошове зобов’язання Банку виражене в національній валюті України – гривні, і складає 186 850 грн. Виконуючи свої зобов’язання за договором, ОСОБА_1 на поточний час сплатив Банку суму 118 128 грн. 98 коп. Зазначене підтверджується ксерокопіями квитанцій за 2006-2009 роки, наявними в матеріалах справи. Зазначені обставини нічим в судовому засіданні не спростовані. Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Тобто, припинення кредитного договору спричиняє припинення іпотечного договору, а отже і необхідність задоволення позову в цій частині. Керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 216, 227, 509, 524, 533, 1054 ЦК України, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законами України “Про Національний банк Укарїни”, “Про банки і банківську діяльність”, «Про іпотеку», ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 844-н від 04 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України». Стягнути з ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 все одержане на виконання кредитного договору № 844-н від 04 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», а саме: грошові кошти в розмірі 118 128 (сто вісімнадцять тисяч сто двадцять вісім) грн. 98 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» все одержане на виконання кредитного договору № 844-н від 04 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», а саме: грошові кошти в розмірі 186 850 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот п’ятдесят) грн. Визнати припиненим іпотечний договір від 04.08. 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстровий № 474. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: В.В.Андрухів http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10334621

Есть какой-то нормативный разрыв. В этом решении этот разрыв ВСУ заполнил. Не знаю как сказать. Обычно как? Суды вычисляют взыскания. При том, что самим судом цена договора установлена так и не была Сам суд так и не понял, какова же цена договора. А взыскание назаначает. Из воздуха? Одна сторона в суде хочет взыскания с другой стороны за израсходованый лунный камень Да судья пальцем у виска покрутит. Где цена этого лунного камня? Стороны могли бы и сами в договоре установить, но не установили. Но судья взыскивать обязан. Происходит определенная и кропотливая работа с привлеченными экспертами, которые разбираются в ценах на лунный камень, и на свет появляется судебный документ который и устанавливает тот недостающий элемент договора, который является необходимым по 524, но которого в договоре нет. А в 524 про стороны ничего не сказано, значит и судьи касается - как бы алгоритм действия судьи Разве взыскание стартует не с этого судебного документа?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1227

Распоясались вщент. Не потрудились даже для апелляции привести хоть какую то нормативку

Кстати, ограничения и запреты, наложенные на валюту, делаются неспроста. Это и есть защита отечественного потребителя (и производителя) И это где-то в законе продекларировано. Вспомнить и найти надо. Вот вам и мостик к защите потребителя И не надо никому доказывать что становище погиршалось Предписано ЗАЩИТИТЬ независимо ни от какого становища Где эта статья?

Ну да. Я думаю так. Та часть иска, котороая описывает нормативку счетов: перед судьей разворачиваем - Декрет, -ЗУпроБанки - ЗУпроНб и - ЗУпроПлатежные. Раскадываем ему, чево где лежит: - резиденты и нерезиденты - территория, граница и заграница - гривна и инши грошови знаки - нал, безнал - может что-то я упустил И объясняем ему как это все работает. И подтверждаем официальной позицией НБУ, но только ж НЕ ТОЙ, ЧТО НЕ является источником права. Союзник то у нас все-таки есть. Куда он денется Что написано пером, то не вырубишь Но В счетах лежит ключевой момент - это 1054 Кредитор по 1054 действует - предоставляет. Как? Кредитор устанавливает свои средства в обслуживающем банке на свой счет А как же тогда эти средства переходят к нам? КРЕДИТОР ОФОРМЛЯЕТ РАСПОРЯДИТЕЛЬНЫЙ ДОКУМЕНТ ДЛЯ ОБСЛУЖИВАЮЩЕГО БАНКА, чтобы с его счета средства ушли на наш счет. Вот бы увидеть этот рапорядительній документ :angry: :angry: :angry: А в какой валюте изготавливается распорядительній документ? :angry: Что говорит постанова про счета обслуживающему банку? В каких случаях обслуживающий банк может принять валюту на счет клиента? (кредитора) :angry: В каких случаях обслуживающий банк может отправлять валюту со счета клиента? (кредитора) :angry: В каких случаях обслуживающий банк может принять валюту на счет клиента? (заемщика) :angry: Вобщем - наворотил тут делов валютный контролер :angry: В своих платежках я вижу счет кредитора в обслуживающем банке Даже, если у кредитора не существует такого его счета, то все равно - на каком основании он тулил на наш счет валюту? Что говорит постанова про счета обслуживающему банку? В каких случаях обслуживающий банк может принять валюту на счет клиента? (заемщика) :angry: Но я так понимаю, что судье скучно работать с одной только нормативкой. Поэтому и улики Если ситуацию со счетами понимать, но не применять, то улики, которые мы вытребуем через суд - это еще и инструмент для затягивания. Мол, где договор на открытие счета, какие распоряжения по счету проходили и др.

В сферу регулирования Декретом не входит кредит, предоставленный и полученный на территории Украины. Эта сфера уже занята другими законами. Поэтому пресловутый "в" Декрета и не описывает кредита, предоставленного и полученного на территории. И поэтому не могут существовать в природе "срок и размер" (из п "в" Декрета) кредита, предоставленного и полученного на территории. А мы ищем и тулим. А это - не компетенция Декрета. Все это есть и во 2 и в 3 абзацах Декретовской "валютной операции" На территории Украины рассчеты между резидентом и нерезидентом (и наоборот) проводятся гривной На территории Украины рассчеты между нерезидентами проводятся гривной

Інструкція „Про касові операції в банках України” затверджена Постановою НБУ № 337 від 14.08.2003р Розділ 3, Глава 2 3. Приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: 1) за заявою на переказ готівки: ... від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; 2) за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Может я и ошибаюсь: 1) счет плательщика открыт. Наличку он ставит себе на счет. Получатель может получить наличку непосредственно со счета плательщика 2) счета у плательщика нет. Плательщик ставит наличку прямо на счет получателя. Таких платежек у меня нет. Везде со счета на счет. А у вас? Нас не дурили? Улик, уличающих нас в том, что мы приносили все-таки наличку не осталось? Тогда тугрики на наших счетах материализовались из воздуха?

банківський кредит - будь-яке ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (!!!) банку надати певну суму грошей, (без встречных обязательств) - будь-яка гарантія, (без встречных обязательств) - будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, (без встречных обязательств) - будь-яке продовження строку погашення боргу, якееееееееееее надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми; кошти (!!!) - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються - власні КОШТИ (кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент), - вимоги, - ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (!!!) банку стосовно його клієнтів і контрагентів (в нашем случае - банківський кредит) та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; Что мы тут видим? Мы видим в банковском счете хотя бы одну, а то и две запятых, которые стоят между коштами и ЗОБОВ'ЯЗАННЯМ банку. Между - "гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент" и - "банківський кредит" Две боьшие разницы

Еще раз. Как бы мы себе не фантазировали, в 32 статье ЗУпроНБ, о банкнотах и монетах речь не идет. Как хотите, но такого там нет. Следовательно, безнал тоже там. Таким образом ЗУпроНБ и ЗУпроПлатежные 1. забили под себя гривну и в нале и в безнале 2. забили под себя территорию 3. для дуракоустойчивости ЗУпроПлатежные забил лишний раз под себя перекази Куда осуществлются переказы, написано в 3 абзаце "валютных операций" Декрета - через границу. Территории в декрете нигде нет. Это все воспаленное воображение. Ни в одной из наших улик нет границы. Гривны тоже нет. Вот объясните мне: каким боком здесь Декрет? Как же вам еще объяснить? Задавайте вопросы.

Спасибо за вопрос. Совершенствуем методологию объяснения. Постанова 12.11.2003 N 492 7.12. На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються: валюта, перерахована як кредит, позика, фінансова допомога відповідно до договору за умови отримання у випадках, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, реєстраційного свідоцтва Національного банку щодо залучення кредитів, позик в іноземній валюті; ( Абзац пункту 7.12 в редакції Постанови Нацбанку N 110 ( z0446-05 ) від 04.04.2005, із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 485 ( z0023-06 ) від 21.12.2005 ) Напомню, что счета мы ищем, для того, чтобы применить вот этот абзац. Дальше: ПОСТАНОВА 17.06.2004 N 270 Рано или поздно должно случиться вот это: "1.21. Кредитний договір підлягає реєстрації Національним банком у порядку, установленому цим розділом, за винятком вимоги щодо обов'язкової реєстрації договору ДО (!!!) фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом у частині коштів, одержаних резидентом-позичальником від уповноваженого банку - первісного кредитора." Если у вас, как вы утверждаете нет счетов, то уже само по себе это является уликой по 270 постанове. Но пардон, с вашего разрешения туда я лезть не буду. Уж очень далеко от моих улик Обнаружите счета - задавайте вопросы А так: ПОСТАНОВА 17.06.2004 N 270 1.6. Перерахування фізичними особами коштів для виконання боргових зобов'язань за укладеними договорами здійснюється з рахунків фізичних осіб, відкритих в уповноважених банках. Купівля фізичною особою іноземної валюти для погашення основного боргу та сплати процентів, комісій, неустойки проводиться через мережу пунктів обміну іноземних валют або каси банків чи на міжбанківському валютному ринку України. Если в уповноваженом банке счета нет, то он есть в другом месте. Шутка: "1.6. Кредити, що одержують від нерезидентів резиденти - фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності (далі - фізичні особи), мають зараховуватися на їх рахунки, відкриті в уповноважених банках АБО В ІНОЗЕМНИХ БАНКАХ. Такі кредити фізичні особи можуть одержувати на строк не менше ніж на півроку."

Спасибо за вопросы! У нас - это у кого? Все ж платежки стандартные. Странно как то. У меня есть три платежки. В них написано "за открытие счета". Следовательно есть какие-то три счета, которые являются не чьими-то, а моими. Дата в этих платежках - дата кредита. Значит открыты они в день кредита. Так понятно? Дальше я взял совсем другие - платежки, по которым я вносил в банк деньги. Там есть строчечки "Дебет" и "Кредит". Там я и выявил все эти мои счета. Свой счет выявляется элементарно. Для этого надо обратиться не к своему адвокату, а к своему бухгалтеру. И тогда он откроет вам истину. У вас бухгалтер есть? Деньги движуться от кредита к дебету Следовательно 1. номер счета, записанного возле дебета является номером счетом получателя 2. номер счета, записанного возле кредита является номером счетом плательщика Дальше в платежках написано кто именно из нас является плательщиком (счет "кредит"), а кто является получателем (счет "дебет") Ну посмотрите ж платежки. Задавайте вопросы.

Это в нашем понимании все это кажется беспределом. На каждый платеж нужна отдельная заява Другое дело, если эти платежи отправляются за границу.... И НБУ регистрационным удостоверением как-бы поручился перед заграничным кредитором. В общем не упасть в грязь перед заграницей. Что б все было чин-чином И эта постанова не про нас. Вещдок

Ага. Вот мы и приплыли. И здесь тоже нет никакого "відповідно кредитного договора №..." Уже распорядитель - вы. Ссылаться на кд поздно

Ну вы даете. Там русским по белому написано, что для того, чтобы на вашем текущем появился валютный кредит нужно регистрационное удостоверение НБУ (!!!) Вот вам и вопрос для письма в НБУ. Я давно свой кд отправлял в НБУ, года полтора назад. Послали в суд. Такой ответ НБУ - уже тема для админ. иска Просьба к форумчанам. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики. Улики - это не законодательство, это реальные следы оставшиеся в результате совершенных деяний- кд, платежки за открытие наших (а не банка) счетов, платежки по зачислению кредита, переводам по счетам, заяви, другие всевозможные следы. А судье ж как интерестно будет! Обнародуйте, у кого какие