Filosof_00

Показывай.

Я думаю ссылка подействует, т.к. у Вас появится право обращения в Страцбург, а там при положительном решении судье капец.Не видя кредитного договора, квитанций и пр. ничего конкретного сказать немогу.

Генеральной лицензией не предусмотрено права выдачи кредита в иностранной валюте, тем самым есть необходимость получения инд лицензии(безразницы какие установлены суммы и сроки).

Обязательно. В договоре ОБЯЗАТЕЛЬНО должен быть прописан счет на который ВЫ вносите оплату, тем самым Вы можете проследить движение средств. Даже если смена расчетных счетов происходит в одном банке, то должен быть переподписан дополнительный договор, в другом случае это является мошшенической схемой(со стороны банка) и Вашей ошибкой(так будет утверждать банк).

Да.

Правильно.

Ну и хорошо, а во всей донецкой области ЕСТЬ. И это хорошо, т.к. у меня на руках остаются доказательства моей прописки, а у тех у кого учетные карты таких доказательств нет.Учетные карты в тех городах, где недвижимость полюбляют отбирать мошенническим путем.

Читайте ЦК - замена кредитора. Например когда мне прислали письмо(простое) о замене кредитора, я никак не отреагировал, но перестал платить. Риск при ненадлежашем уведомлении о замене кредитора несет превидуший кредитор, т.е. если меня уведомили ненадлежащим образом, то я низнаю куда делся мой кредитор, риск и последствия несет кредитор.

Разницы нет между домом и квартирой. Домовая книга заводится для прописки граждан в ЧАСТНОЙ недвижимости, т.е. приватизированной. Техпаспорт не нужен для прописки. В жеке хранится лишь Форма 2. В некоторых городах (по решению местных властей) вместо домовой заводятся карточи учета, но суть одна - домовая книга!

Сошлитесь на это: Протокол N 4 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод "Об обеспечении некоторых прав и свобод помимо тех, которые уже включены в Конвенцию и первый Протокол к ней" (Страсбург, 16 сентября 1963 г.) (с изменениями от 11 мая 1994 г.) ETS N 046 Правительства, подписавшие настоящий Протокол, являющиеся членами Совета Европы, преисполненные решимости принять меры по обеспечению коллективного осуществления некоторых прав и свобод помимо тех, которые уже включены в раздел I Конвенции о защите прав человека и основных свобод, подписанной в Риме 4 ноября 1950 года (далее именуемой "Конвенция"), и в статьи 1, 2 и 3 первого Протокола к Конвенции, подписанного в Париже 20 марта 1952 года, согласились о нижеследующем: Статья 1 Запрещение лишения свободы за долги Никто не может быть лишен свободы лишь на том основании, что он не в состоянии выполнить какое-либо договорное обязательство. Статья 2 Свобода передвижения 1. Каждый, кто на законных основаниях находится на территории какого-либо государства, имеет в пределах этой территории право на свободу передвижения и свободу выбора местожительства. 2. Каждый свободен покидать любую страну, включая свою собственную.

Могу только добавить, что с дубликатом надо обратится в БТИ и получить новую домовую книгу.

Справа № 2-620/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2010 р. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Малінова О.С. при секретарі Мараховській Т.О., Кюсєвій Т.О., за участю: позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівка справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „ОСОБА_4 Аваль” в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення), треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - В С Т А Н О В И В: 03 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ВАТ „ОСОБА_4 Аваль” в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення), треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 20 травня 2008 року між нею і відповідачем був укладений кредитний договір № 014/07-169/317 за яким вона отримала кредит в сумі 6000 доларів США у вигляді не відновлюваної кредитної лінії із сплатою 14% річних. В забезпечення виконання за вказаним кредитним договором між її чоловіком ОСОБА_5 та відповідачем був укладений договір іпотеки № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передане нерухоме майно – двокімнатна квартира загальною площею 53,40 кв. метрів, житловою площею 32,80 кв. метрів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Посилалась на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивачка, недійсність основного зобов'язання (кредитного договору № 014/07-169/317 від 20.05.2008 р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору № 014/07-169/317 від 20.05.2008 р. Тому просила, визнати недійсним кредитний договір № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року, визнати недійсним договір іпотеки № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року, укладений між ОСОБА_5 та відповідачем і посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим у реєстрі за № 2141 від 20.05.2008 року, зобов’язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 1779,69 грн., що є різницею між сумою кредиту отриманої від банку у гривневому еквіваленті та сумою, сплаченою по кредиту, та зобов’язати приватного нотаріуса Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку за заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане у іпотеку за договором іпотеки № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року укладеним між третьою особою ОСОБА_5 та відповідачем, а саме нерухоме майно – двокімнатна квартира загальною площею 53,40 кв. метрів, житловою площею 32,80 кв. метрів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати віднести на відповідача. У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги уточнили, надавши заяву про залишення позову в частині зобов’язання відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 1779,69 грн., що є різницею між сумою кредиту отриманої від банку у гривневому еквіваленті та сумою, сплаченою по кредиту. Ухвалою суду від 11 травня 2010 року позов в цій частині був залишений без розгляду. В інший частині позивачка та її представник на задоволенні позовних вимог наполягали, зазначаючи, що 20 травня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили положення Відповідача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Відповідач, надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою правління НБУ №483 від 14.10.2004р. (далі - Положення №483), пунктом 1.5 якого визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Національний банк України видав ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_4 має право здійснювати операції з валютними цінностями, в т.ч. з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Треті особи у судове засідання не з’явилися, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, відомостей про причини неявки суду не повідомили. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які є у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 20 травня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір № 014/07-169/317 (далі по тексту кредитний договір) (а.с. 6-8). Відповідно до пп. 1.1. п.1 кредитного договору Кредитор надав Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 6000 (шість тисяч доларів США 00 центів) доларів США на строк по „20” травня 2011 року включно на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 14% (чотирнадцять відсотків) річних (п.п.1.3 п. 1 Кредитного договору), що також не заперечується сторонами в судовому засіданні. У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором. Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ №483 від 14.10.2004р. (далі - Положення № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору в першу чергу є позивачка. Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу ( валютна операція ) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді не відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою в першу чергу є позичальник. Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов’язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції, а тому такий договір укладено з порушенням чинного законодавства України. При цьому суд враховує висновки Вищого Господарського суду України, які містяться у Постанові від 02 березня 2010 року у справі № 1/207 за позовом ВАТ "ОСОБА_4 Аваль" в особі Донецької обласної дирекції до ТОВ «Кристал» про стягнення 1298459,83 грн., а саме «в 2007р. (так само і у 2008 році) банківською ліцензією та дозволом ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття «інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України», зазначеного в п.п 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001р. № 275, в редакції від 04.08.09р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов'язковою.» Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року, в забезпечення виконання позивачем обов'язків за яким були укладені іпотечний договір № 014/07-169/317 від 20.05.2008 року, останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення), треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України , кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», ст. ст. 13, 16, 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, абз. 2 та 4 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення), треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними задовольнити . Визнати недійсним кредитний договір № 014/07-169/317 від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення). Визнати недійсним договір іпотеки № 014/07-169/317 від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення). Зобов’язати приватного нотаріуса Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення) 20 травня 2008 р., а саме двокімнатної квартири загальною площею 53,40 кв. метрів, житловою площею 32,80 кв. метрів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 і належить третій особі ОСОБА_5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Донецької обласної дирекції (Костянтинівське відділення) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 37 (тридцять сім) гривень 00 копійок. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження в Донецький апеляційний суд через Костянтинівський міськрайонний суд, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/9643359

У нас у всех есть право жить в правовом государстве, однако незаконной аргументацией, данным решением нас лишили этого права. Сильно? Но если серьозно, то:То можно группой обратится в Конституцыйний суд зі зверненням за роз"ясненням норм права. Это будет иметь смысл. Кто возьмется написать обращение?

ТОШНО. Особенно тошно, что судимся мы по договорам, на укладання яких ми не мали достатьньої цивільно-правової дієздатності.

В этом ничего нет, кроме того, что лицо один может подписать реструктуризацию с банком для повышения процента. Лицо 2 в этом случае может признать договор Ипотеки с банком прекращенным по основаниям ч.1 ст.559. Таким образом, можно лишить банк залога. Если лицо 1 и лицо 2 муж и жена, то этот вариант можно применять, но есть много нюансов. Недвижимость передается в ипотеку ТОЛЬКО нотариально.

Если иск по никчемности, то все указывается сразу. Обратитесь к юристу.

Основания для мнимости такие же как и для недействительности, так что единственная разница состоит в последствиях этих исков.Насчет заявления морального ущерба советую подавать отдельно после признания договора недействительным. Я считаю, что все-таки недействительность лучше мнимости. Время покажет, что легче выиграть в суде. Я думаю, что все будет не легко. На легкость и не расчитываю. Не вижу смысла в мнимости, если нет больше возможности(желания) платить банку. Вернуть то, что дал. И все. Вы должны определится или мнимость(удаваний) или недействительность. Из ваших слов кажется, что вы бегите за двумя зайцами. Помните: основания одинаковые, но исход разный. Перевести в гривну(мнимость) + признать недействительным(с дня заключения) = ОЧЕНЬ СЛОЖНО(т.е. получить 2 в одном). Определитесь чего хотите. Мой совет :Пишите недействительность. Почитайте статью на форуме: Применение реституции. Но это потом, в конце пути.

Коллекторы вас разводят, собственно говоря как и всех. Как насчет поменять номер?)

Нет, апелляция не останавливает, но поданый в отдельное производство иск и подача в предварительном ходатайства об обеспечении иска и приостановлении рассмотрения дела по иску банка - останавливает.

Да в принципе ее не обязательно вообще ставить. Например, физ.лицо-предприниматель может ее вообще не ставить(у него ее может и не быть), но обязан прикрепить к договору свидетельство о регистрации.Тут вопрос состоит в том, что написано в доверенности? Отсюда надо плясать.

Надо подать апелляцию обязательно, В апелляции указать, что в судебном процессе вы не заявляли согласия с заявленными исковими требованиями(если это так). но и надо также чтобы иск о недействительности с ходатайством приняли к производству до принятия решения в аппеляции.

Почитал. Вы же согласились с иском в полном объеме.Вам надо подавать отдельно иск о признании кредитного договора недействительным по ЗУ про споживача, ДО принятия решения апеляционным судом. Заявить ходатайство о приостановлении рассмотрения дела до признания КД недействительным. Иначе решение будет вступившим в силу и изложенные в нем факты будут считаться доказанными.

Я так понимаю, что вы покупали квартиру через агентство недвижимости. У агентства с банком может быть устная или письменная догоаоренность об увеличении отката. Агентство в связи с намерением увеличить свою значимость в оформлении сделки договорилось с работником банка о предоставлении доверенности. это первый вариант. Второй вариант - это агентство(в тех же целях значимости) "осквернило" своей печатью кредитный договор. Дело в том, что даже на представителя банка выписывается нотариально заверенная доверенность(не ясно почему!!!). Вероятно это происходит из-за центрацизации банка, т.е. филиалы банка официально не зарегестрированы в установленном законом порядке(что сейчас с отп и происходит). Если представитель банка имеет право передоверия, то он может дилигировать право подписи КД ДАЖЕ работнику агентства недвижимости, при условии заключения договора поручения. Согласен с АНТИРЕЙДОМ. Агентство только лишь согласовало условия договора. Банк исполнитель. Лицензия агентству не требуется.

У банкира не подпись а петля. Подавать на недействительность. Просить приостоновить рассмотрение дела в киеве, до решения по делу.

Признать никчемным нет, но нельзя изменять проценты.