batyshka
-
Число публикаций
659 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
1
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы batyshka
-
-
для звичайних людей, усі юристи адвокати
-
ну хоче людина заплатити банку, а ви її переконуєте, навіщо?
1 платіж банку
2 платіж виконавчий збір 10%
3 платіж витрати виконавчого провадження
4 платіж бюджет, податок з прощеної суми
5 комісія банку за перерахування коштів 1,2,3,4
нічого не забув?
-
по моєму, автор "пише" рішення
-
Ще одна постанова? Цікаво....
-
сьогодні вперше послався на вказану постанову під час розгляду справи. як результат - відмова в задоволенні позовних вимог до поручителя. подивимося, що скаже апеляція
-
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2014 року
м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Патрюка М.В.,
Гуменюка В.І.,
Романюка Я. М.,
Лященко Н.П.,
Сеніна Ю.Л.,
Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі – ПАТ "ВТБ Банк") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 укладено кредитний договір зі змінами від 26 серпня 2009 року та від 15 вересня 2010 року, за яким йому надано кошти в сумі 98 тис. доларів США зі сплатою 14 процентів річних на строк до 26 листопада 2014 року. У той самий день з метою забезпечення виконання зобов’язань ПАТ «ВТБ Банк» уклало з ОСОБА_2 і приватним підприємством "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" (далі – ПП "СВП "Арсенал") окремі договори поруки, а 26 серпня 2009 року – договори про внесення змін до договорів поруки. Позичальник зобов’язань за кредитним договором не виконує, у зв’язку із чим станом на 13 травня 2013 року утворилась заборгованість. Позивач просив стягнути солідарно з боржника і поручителів заборгованість за кредитом, проценти й пеню та на підставі частини другої статті 1050 ЦК України достроково стягнути решту кредиту в сумі 39 206, 84 доларів США і 5 706 грн 17 коп.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28 серпня 2013 року, позов задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року ПП "СВП "Арсенал" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, щодо визначення строку виконання основного зобов’язання.
В обґрунтування заяви ПП "СВП "Арсенал" додало до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 12 липня 2012 року та від 6 червня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ "ВТБ Банк" уклали кредитний договір НОМЕР_1 зі змінами відповідно до договорів від 26 серпня 2009 року НОМЕР_2 та від 15 вересня 2010 року НОМЕР_3, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 98 тис. доларів США зі сплатою 14 процентів річних за користування кредитом і зі строком повернення до 26 листопада 2014 року.
Згідно з пунктом 5.5 кредитного договору позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, зокрема, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.
Відповідно до пункту 7.2 у разі настання строку виконання будь-якого зобов’язання позичальника за кредитним договором та/або у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов’язань за кредитним договором банк має право на договірне списання суми боргу з рахунків позичальника та/або звернути стягнення на предмет застави, що забезпечує виконання зобов’язань позичальника, вимагати виконання зобов’язань за кредитним договором від поручителя.
15 вересня 2010 року ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін НОМЕР_3 до кредитного договору від 26 листопада 2007 року.
Пунктом 1.2 зазначеного договору були внесені зміни до пункту 7.7 кредитного договору від 26 листопада 2007 року, згідно з яким банк має право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення банку з вимогою дострокового повернення кредиту шляхом відправлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом доставки нарочним позичальнику за вказаною адресою з відміткою про отримання.
Для забезпечення виконання кредитного договору 26 листопада 2007 року ПАТ "ВТБ Банк" уклало з ОСОБА_2 і ПП "СВП "Арсенал" договори поруки НОМЕР_4 та НОМЕР_5 змінами від 26 серпня 2009 року.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 зазначених договорів ОСОБА_2 та ПП "СВП "Арсенал" зобов’язувалися солідарно відповідати перед ПАТ "ВТБ Банк" за виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1 у повному обсязі, як й позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, неустойки, інших платежів, передбачених кредитним договором.
Відповідно до договорів про внесення змін до договорів поруки від 26 листопада 2007 року сторонами внесено зміни до пункту 2 зазначених договорів поруки, згідно з якими строк повернення кредиту встановлено до 26 листопада 2014 року.
26 червня 2012 року у зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором і наявністю заборгованості за період з 29 грудня 2011 року до 28 травня 2012 року ПАТ "ВТБ Банк" надіслало письмову вимогу до ПП "СВП "Арсенал" про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги.
Граничний строк виконання цього зобов’язання, установлений банком - 28 липня 2012 року (а.с. 61-63).
3 вересня 2012 року ПАТ "ВТБ Банк" знову звернулось із письмовою вимогою до ПП "СВП "Арсенал" про погашення до 27 вересня 2012 року простроченої заборгованості за кредитом і процентами, яка виникла за період з 29 липня до 28 серпня 2012 року (а.с. 64).
11 квітня 2013 року ПАТ "ВТБ Банк" надіслало боржнику та поручителям письмову вимогу про погашення протягом 30 днів з дати виникнення простроченої заборгованості всієї боргової суми за договором кредиту.
22 травня 2013 року банк пред’явив до боржника й поручителів позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в період з 1 жовтня 2012 року до 13 травня 2013 року, з урахуванням трьох процентів річних, пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, комісії за проведення реструктуризації заборгованості та про дострокове повернення частини позики, що залишилась, і процентів за кредитом на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв’язку із чим на підставі статей 526, 527, 553, 554, 625, 1050, 1054 ЦК України боржник і поручителі несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов’язання, строк виконання якого на час звернення до суду не настав, оскільки строк виконання основного зобов’язання встановлено до 26 листопада 2014 року. Із цього часу, на думку суду, відповідно до статті 261 ЦК України в позивача виникає право на пред’явлення вимоги як до боржника, так і до поручителів про солідарне стягнення заборгованості.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що кредитним договором установлено строк виконання основного зобов’язання - до 26 листопада 2014 року, а тому будь-яка зміна строку виконання зобов’язань не є строком, з якого починає спливати шестимісячний строк пред’явлення вимог до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 12 липня 2012 року та від 6 червня 2012 року, суд касаційної інстанції при застосуванні норм частини четвертої статті 559, статті 1050 ЦК України дійшов висновку про пропущення позивачем строку пред’явлення вимог до поручителя за договорами поруки з огляду на те, що банк протягом шести місяців з моменту встановлення нової дати про дострокове повернення кредиту не подав до суду позов до поручителя.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – частини четвертої статті 559 ЦК України у поєднанні з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку про те, що у разі застосування частини четвертої статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення вимоги до поручителів повинен обраховуватись з дня настання строку виконання основного зобов’язання, яким, на думку суду, є визначений кредитним договором строк – 26 листопада 2014 року.
Однак зазначений висновок не відповідає змісту цих норм.
Так, під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.
Як установлено судом, боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26 листопада 2014 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
У зв’язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 26 червня 2012 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів не пізніше 28 липня 2012 року.
Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.
Разом із тим, як установлено судом, після 28 липня 2012 року сторони продовжили виконувати свої права та обов’язки відповідно до первинних умов кредитного договору – згідно з графіком щомісячного погашення кредиту й сплати процентів до 1 жовтня 2012 року, коли боржник перестав погашати кредит.
Отже, заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла в боржника за період з 1 жовтня 2012 року до травня 2013 року (часу звернення позивача до суду) у зв’язку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.
У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.
Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.
Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову», як умови чинності поруки.
Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.
Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про те, що в банку право на пред’явлення вимоги до поручителя виникне лише з 26 листопада 2014 року, не ґрунтуються на законі.
За таких обставин у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норму частини четвертої статті 559 ЦК України, дійшовши висновку про те, що строк виконання основного зобов’язання до дня звернення з позовом до суду не настав.
За змістом статті 3604ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, заява про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
М.В. Патрюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(у справі № 6- 53 цс 14)
Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва
-
повний текст є http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B
почитайте окремі думки суддів, одностайності і там немає
-
є побоювання, що може злетіти зза маленької дрібниці. якщо я не помиляюсь, ВСУ роз"яснив, що заява про застосування позовної давності повинна бути обов"язково навіть у спорах зі споживачами. та і Сирбул - специфічна суддя.
за цими справами вже судилися http://reyestr.court.gov.ua/Review/33750226
-
кожна дія оскаржується окремо
-
1
-
-
-
У справі був виконавчий напис на предмет іпотеки, тому логічно, що реалізації підлягав предмет іпотеки, а не виявлене і арештоване майно. Дане рішення, не повинно бути застосоване до арештованого майна, того ж предмету іпотеки, реалізація якого проводиться під час присумового виконання рішення суду про стягнення грошової заборгованості. Впевнений, що суди будуть трактувати по іншому.
-
думаю це тимчасово. основні гравці на ринку не змінились, змінились лише назви. бачили як відбулися тендери з їх визначення? так ото ж. через ару місяців зі схемами розберуться і всебуде по старому.
-
1
-
-
судовий збір не платиться. споживач. звертайтесь до суду. прецедентів дуже багато.
-
цікава інформація для позичальників Кредитпробманку http://antikor.com.ua/articles/7601-deljta_bank_na_grani_kraha__nikolaj_lagun_pohinaet_plody_sotrudnichestva_s_semjej_janukovicha
-
а толку то, ВСУ свою позицію вже сказав....((
-
Суды не считают наличие нового кредитора, основанием для признания исполнительного листа не подлежащим исполнению?
так, не вважають, хочуть бачити припинення зобов"язання
-
Литвинова у своєму репертуарі. Да ще зважаючи на розмір кредиту.
-
було декілька справ. відмова. мотивація: немає доказів погашення боргу.
-
дивно що ВССУ незалежно від позиції ВСУ приймає такі рішення. можливо вони касації не читають просто
-
neo це прихована реклама? і до речі не в перший раз
-
диб.... вибачайте, навіщо було писати в самому Законі (перехідні положення), що він не поширюється на певні правовідносини?
виходить не важливо, що написано в законі, ми його самі протлумачим
-
1
-
-
що це за банк такий розумний?
-
а права поручителя тут і не порушуються. змінюється зобов"язання в бік збільшення - порука припиняється.
-
якщо поручителю приходило повідомлення про відступлення права вимоги то вказуйте Дельту, якщо ні - Кредитпром. для поручителя це не важливо.
Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Кредитным инициативам в обращении взыскания на ипотеку по договору с ТАС комерцбанком
в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
Опубликовано
от ще б зв"язати дане рішення до звернення стягнення на предмет іпотеки, коли є рішення суду про стягнення грошей, а рішення суду про звернення стягнення немає